Психоаналіз З. Фрейда

Контрольна робота

з дисципліни: "Історія психології"

Тема: "Психоаналіз З. Фрейда"

 Зміст

Вступ

1. Основні поняття психоаналізу

2. Теорія З. Фрейда

3. Компоненти особистості

4. "Едипів комплекс"

5. Поняття про лібідо

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст. став психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз спочатку не претендував на роль філософського вчення, яке розкривало б та пояснювало поряд із механізмами функціонування людської психіки також і закономірності суспільного розвитку. Але з часом його теоретичні положення та установки почали застосовуватись у філософії для пояснення особистісних, культурних та соціальних феноменів. Досліджуючи психоаналіз як комплекс гіпотез та теорій, що пояснюють роль несвідомого в житті людини, слід виділяти три його аспекти: пізнавальний, соціально-культурний та лікувально-практичний.

Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856-1939). Його теоретичні погляди сформувались під впливом традицій класичного природничо-наукового матеріалізму та еволюціонізму в той час, коли вже намітилась криза традиційних уявлень про психічне життя людини, коли з усією очевидністю виявилось, що неможливо розкрити таємницю буття людини, виходячи лише з її природних характеристик.

Глибинна психологія (психоаналіз З.Фрейда) стала третьою психологічною школою, що виникла в результаті "відкритої кризи", а її ідеї мали широкий резонанс в суспільних і наукових кругах. Ця психологія висунула ідею про незалежність психіки від свідомості і намагалася обгрунтувати реальне її існування та досліджувати її. Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення. З.Фрейд, висуваючи свою концепцію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом дослідження класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості. Психіка ж людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме.

1. Основні поняття психоаналізу

Центральна психологічна течія глибинної психології -- психоаналіз 3. Фрейда. Класична глибинна психологія включає також концепції індивідуальної психології А. Адлера та аналітичної психології К.Юнга. Ця психологія відрізняється від емпіричної психології свідомості уявленнями про форму існування психічного - психіка існує зовні і незалежно від свідомості, і саме несвідома психіка, що є глибиною психіки, складає її предмет і загальну проблему. Але свідомість нею не заперечується - вона є властивістю, характерною психіці лише в окремі моменти. Перед глибинною психологією стоїть і проблема особистості, бо зміст несвідомого грає вирішальну роль в з'ясуванні її цінності.

Основні ідеї глибинної психології як самостійного напрямку:

1. Незалежність психіки від свідомості, чітке розділення цих феноменів людської природи.

2. Розуміння психіки людини протилежне традиційній емпіричній психології свідомості - у психіці, окрім свідомості, існують глибинні, неусвідомлювані шари - несвідоме, яке є основою всього психічного життя, управляє людською психікою і поведінкою і є головним предметом вивчення глибинної психології.

3. Основне завдання глибинної психології як наукової школи - довести існування феномена несвідомого в людській психіці через практичне вивчення його специфіки і механізмів дії на психіку людини.

4. Свідомість - психічний феномен, властивий кожній людині, але не центральний в управлінні психічним життям індивіда, вона, як вся психіка, підпорядкована несвідомому.

5. Формування і розвиток особистості залежить від несвідомого як ведучого в людській психіці.

Психоаналіз звернувся до вивчення конкретних форм людської, а саме особистісної поведінки.

Особистість у психоаналізі розглядалась як психологічне утворення з протиставленням кількох шарів психічного. Психоаналіз намагався зрозуміти людину як носія різнопланових поведінкових проявів і розкрити їхню певну єдність, бо людський індивід за всієї його суперечливості уособлює цю єдність.

2. Теорія З. Фрейда

Теорія З.Фрейда про свідоме та несвідоме і стала основою психоаналітичної системи. Важливим складовим елементом фрейдівського психоаналізу було уявлення про лібідо. Спираючись на дані природничих наук і дотримуючись біологічного стилю мислення, З.Фрейд головним рушієм поведінки людини вважав два інстинкти: самозбереження та сексальний. Сексуальний інстинкт, лібідо, і став центральною ланкою психоаналізу. Лібідо, згідно з Фрейдом, -- це психічна енергія, яка лежить в основі всіх сексуальних проявів індивіда, сила, що кількісно змінюється і якою можна вимірювати всі процеси та перетворення в сфері сексуального збудження. Вчення про лібідо є подальшим розвитком енергетичного підходу до психіки. Психічна енергія інтерпретується З.Фрейдом як енергія лібідо, а також субстанція, що кількісно змінюється. Інстинктивний імпульс може бути розрядженим у дію, витісненим (витіснення -- це переведення психічного змісту із свідомості у несвідоме і збереження його у несвідомому стані) назад у несвідоме, абоё ж енергія сексуальних потягів відхиляється від прямої мети і спрямовується до несексуальних (соціальних) цілей. Цей останній процес Фрейд називає сублімацією. З точки зору вчення про лібідо процес психічного розвитку людини є за своєю суттю біологічно детермінованим процесом перетворень її сексуального інстинкту. Проте З.Фрейд з цілого ряду причин змушений був коригувати свою систему. Труднощі, пов'язані із зведенням усієї людської поведінки до проявів сексуальності, з одного боку, вплив подій першої світової війни (страждання людей, пов'язані не з сексуальними переживаннями, а з травмуючими їх випробуваннями війни) -- з іншого, критика опонентів -- з третього, змусили З.Фрейда дещо переглянути структуру інстинктів (воля до влади, сексуально-еротичний, інстинкти марнославства, агресивності та ін.).

Вирішальним моментом в становленні оригінальної теорії 3.Фрейда був відхід від гіпнозу як засобу проникнення до ущемлених і забутих хворобливих переживань: у багатьох і найбільш важких випадках гіпноз залишався безсилим, зустрічав "опір", який не міг подолати. Дійсний психоаналіз почався з відмови від допомоги гіпнозу. Фрейд знайшов інші шляхи до ущемленого афекту - тлумачення сновидінь, вільно спливаючих асоціацій, малих і великих психопатологічних симптомів (проявів), рухових розладів, обмовок, забування імен тощо. Дослідження і інтерпретацію цього різноманітного матеріалу Фрейд назвав психоаналізом -- новою формою терапії психоневрозів і методом дослідження. Ядро психоаналізу складає вчення про несвідоме.

Погляди Фрейда можна поділити на три області - це метод лікування функціональних психічних захворювань, теорія особистості та теорія суспільства, при цьому стрижнем всієї системи є його погляди на розвиток та структуру особистості людини.

Психіка за Фрейдом має своєрідну багаторівневу структуру - 3 рівні: несвідомий, передсвідомий і свідомий. Свідомість займає лише зовнішній, поверхневий шар, несвідоме -- з'єднує свідомість з фізіологією. Несвідоме - джерело інстинктивного заряду мотиваційної енергії, передсвідоме містить психічні акти і явища, які без особливої напруги можуть бути усвідомлені суб'єктом. Свідоме не є пасивним віддзеркаленням того, що відбувається у сфері несвідомого, але знаходиться з ним в незмінному конфлікті, з причини необхідності пригнічувати сексуальні потяги. Для опосередковування відношення несвідомого з іншими рівнями служить цензура, яка витісняє засуджувані особистістю почуття, думки і бажання в сферу несвідомого і не допускає зворотній прорив витисненого змісту в свідомість. Проте лібідо (несвідоме) намагається прорватися крізь "цензуру" свідомості і шукає різні обхідні шляхи - випадкові форми - обмовки, описки, сновидіння, неврози тощо.

Особистість має два плани існування: внутрішній і зовнішній, взаємний перехід яких передбачає соціальну персону - особистість, повернуту до суспільства, людей, а також до світу інтимних переживань. Взаємоперехід одного світу в інший складає людську культуру. Вчинки людини є дійовим компромісом між світом інтимного і персоною як маскою. Ця подвійність структури людської особистості виражає подвійність людського існування -- як індивіда і як соціальної істоти.

3. Компоненти особистості

Для Фрейда особистість - є складною енергетичною системою, яка керована законом збереження психічної енергії, у її структурі виділялись 3 взаємодіючі компоненти: Ід (Воно), Его (Я), Суперего (Зверх-Я), з різною природою та функціями. Специфіка взаємодії цих компонентів пояснювалось Фрейдом так: джерелом енергії для всієї особистості є Ід, яке має біологічну природу - зберігає природні інстинкти. несвідомі і колись витіснені неприємні думки, почуття, спогади, які підсвідомо впливають на поведінку людини. Ід живе за принципом задоволення i не підкоряється принципу реальності, маючи при цьому необмежену владу. Вимоги Ід задовольняються Его (Я) (свідомим рівнем), яке слідує принципу реальності, суспільним і культурним нормам, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища та регулювати напругу між внутрішніми (потягами або інстинктами) і зовнішніми подразниками (з навколишнього середовища) та контролювати вимоги Ід. Але деколи "Я" втрачає контроль над "Воно" - тоді свідоме підкоряється несвідомому.

А Супер-его (Зверх-Я) - джерело моральних і релігійних поглядів, своєрідний цензор вчинків і думок особистості (так звана совість), що включає в себе традиційні норми батьків та використовує механізми обмеження, осуждення і заборони. "Супер-его" спілкується із зовнішнім світом тільки через "Я".

"Воно" і "Супер-его" постійно знаходяться в конфлікті, який як правило відбувається в "Я" - своєрідне "поле битви інстинктів і суспільних норм". Вимоги "Воно" і "Супер-его" несумісні, тому "Я" постійно удається до захисних механізмів, серед яких Фрейд виділяє сім - витіснення, проекцію, заміщення, заперечення, регресію, ідентифікацію, раціоналізацію, які існують об'єктивно в психіці будь-якої людини. Витіснення здійснюється неусвідомлено, але витиснене продовжує жити в "Воно" і діяти у вигляді символів, які прийнятні "Супер-его".

Якщо рівновага між "Воно", "Я", "ЗВЕРХ-Я" порушується, то починається хвороба -- невроз.

4. Едипів комплекс

Фрейд вважав, що в період розвитку організму від дитинства до зрілого віку сексуальний інстинкт зазнає ряд метаморфоз або фаз, і намагався виявити ці фази для знаходження джерела сексуальних порушень, що викликають у особистості невроз в пізній період її життя. Особливе місце відводилося "Едипову комплексу" - кожен хлопчик у віці між 3 і 5 роками переживає почуття потягу до матері і сприйняття отця як суперника, що викликає ненависть і страх покарання з боку отця, що призводить до ототожнення з батьком. А у дівчинки також може проявлятися ворожість до матері і закоханість в отця, проте у неї це відбувається менш інтенсивно (К.Юнг назвав це комплексом Електри). Подолання цих комплексів Фрейд повязував з остаточним утворенням супер-его.

При розгляді Едипового комплексу основну свою увагу Фрейд концентрував на почутті провини як первинному почутті, з якого виростає мораль. У комплексі Едипа він бачив найголовніше джерело почуття провини, яке так часто мучить невротиків. Реакція на Едипів комплекс протікає поза свідомістю, оскільки вихідні положення його для свідомості стали нестерпними. Індивід відходить від батьків і стає членом суспільства, переносячи лібідозні потяги на інший об'єкт. Невротикам такий відхід зовсім не вдається - у цьому сенсі Фрейд вважає Едипів комплекс ядром неврозів.

Фрейд зазначав великий вплив Едипового комплексу на поетичну творчість. Він зробив висновок, ніби й нормальні люди пройшли шлях через перекручення та прив'язаності до об'єктів Едипового комплексу, що це шлях нормального розвитку, що невротики показують в перебільшеному вигляді, те, що аналіз сновидінь відкриває у здорової людини.

Людина, за Фрейдом, стає невротиком, бо не може винести обмежень, які накладаються на неї суспільством, що прагне своїх культурних ідеалів. Ці інституції слугують двом цілям: захисту людини від природи та врегулюванню відносин між людьми.

Усю побудову культури Фрейд зводить до відмови від первинних потягів, вважаючи це "культурною нестачею", яка домінує в більшості галузей соціальних взаємовідношень, і бачить у цьому причину ворожості людей одне до одного, реальну небезпеку.

Почуття вини Фрейд вважає найважливішою проблемою розвитку культури. Платою за культурний прогрес є зменшення щастя як наслідок зростання почуття вини, як страх перед "понад-Я".

Для проникнення в несвідоме Фрейд використовував методику розшифровки вільних асоціацій, сновидінь, прийшов до висновку, що позбавлення від колись пережитих в дитинстві травм шляхом їх усвідомлення дає позитивний лікарський ефект. Психоаналіз як метод терапії полягає у виявленні, потім переведення у сферу свідомого переживань несвідомих травмуючих ідей, вражень, психічних комплексів.

5. Поняття лібідо

За поглядами З.Фрейда лібідозна енергія, пов'язана з інстинктом життя, є також основою розвитку особистості, характеру людини, виходячи із закономірностей її розвитку. Фрейд створив свою періодизацію, він вважав, що в процесі життя людина проходить декілька етапів, що відрізняються один від одного способом фіксації лібідо та способом задоволення інстинкту життя. Фрейд приділяв велику увагу тому, яким способом відбувається фіксація і чи має потребу людина при цьому в сторонніх об'єктах. На цих підставах він виділяв три великі етапи, що розділяються на декілька стадій:

Перший этап - лібідо-об'єкт - дитина потребує стороннього об'єкту для реалізації лібідо. Цей етап триває до 1 року і носить назву оральної стадії, оскільки задоволення відбувається при роздратуванні порожнини рота. Фіксація на цій стадії відбувається якщо дитина в даний період не змогла реалізувати свої лібідозні бажання (наприклад, не давали материнської груді). Для цього типу особистості характерна певна інфантильність, залежність від дорослих, батьків навіть в зрілому віці, яка може виражатися як в конформній, так і в негативній поведінці.

Другий етап - триває до початку статевого дозрівання, називається лібідо-суб'єкт - для задоволення своїх інстинктів дитина не потребує ніякого зовнішнього об'єкту. Іноді Фрейд називав цей етап періодом нарцисизму, вважаючи, що для всіх людей, у яких відбулася фіксація на даному етапі, характерна орієнтація на себе, прагнення використовувати навколишніх для задоволення власних потреб і бажань, емоційна відгородженість від них. Етап нарцисизму складається з декількох стадій. Анальна стадія - триває приблизно до 3-х років - дитина не тільки вчиться певним навичкам туалету, але у неї починає формуватися і почуття власності. Фіксація на цій стадії формує анальний характер, який характеризується упертістю, часто жорсткістю, акуратністю і ощадливістю.

З 3-х років починається фалічна стадія - діти починають усвідомлювати свої сексуальні відмінності, цікавитися своїми геніталіями. Ця стадія критична для дівчаток, які вперше починають усвідомлювати свою неповноцінність у зв'язку з відсутністю у них пеніса. Це відкриття може привести до подальшої невротизації або агресивності, яка взагалі характерна для людей, фіксованих на цій стадії. У цей період росте напруженість у відносинах з батьками (перш за все своєї стадії), якої дитина боїться і до якого ревнує батька протилежної статі. Напруженість слабшає до 6 років, коли наступає латентна стадія в розвитку либідозного потягу. У цей період, який триває до початку статевого дозрівання, діти звертають велику увагу на навчання, спорт, ігри.

Третій етап починається в підлітковому віці і називається, як і перший - лібідо-об'єкт, оскільки для задоволення либидозного потягу людині знову необхідний партнер. Цю стадію також називають генітальною, оскільки для розрядки лібідозної енергії людина шукає способи статевого життя, характерні для її статі і типу її особистості.

Підкреслюючи значення батьків в розвитку особистості дитини, Фрейд вважав, що травми, отримані при спілкуванні з дорослим в перші роки життя, є причиною психічних і соціальних відхилень в поведінці, які можуть виявитися значно пізніше.

Психоаналіз розкрив декілька площин психічного - паралельних і таких, що перетинаються між собою, він показав, що поєднання біологічного та соціального є великою проблемою людського існування, яке стало жахливою невдачею цивілізації. Людська культура не розв'язала цієї суперечності. Справжня особистісна цілісність людини залишилась невирішеною для психоаналізу проблемою - він наполягав на антагонізмі різних шарів психічного, а не біологічного і соціального. Але саме тому, що Фрейд зробив і біологічне, і соціальне психологічними феноменами, постала можливість їх зіставлення, порівняння, а зрештою - виявлення антагонізму.

Визнаючи багатоманітність шарів людської особистості та захопившись розкриттям їхніх антагоністичних відношень, Фрейд випустив із поля зору позитивний, продуктивний бік цих відношень. Тому психологія особистості у фрейдизмі висвітлена дещо однобічно. Фрейд вказував на несвідоме та лібідо як на вихідні твердження психоаналізу.

Погляди Фрейда були багато в чому помилковими, перебільшеними, але найважливішим його відкриттям вважається звернення до дитячого досвіду для розуміння переживань дорослої людини, а також зміна поглядів на людську свідомість і виділення в ній несвідомої частини.

В даний час ефективність класичного психоаналізу З.Фрейда дуже низька, і на сьогоднішній день існують різні методи роботи психоаналітиків, які грунтуються на різних концепціях; часто використовується все краще з декількох теорій.

Висновок

Отже, досліджуючи психоаналіз З. Фрейда можна зробити висновок, що:

- Психоаналіз - одна з найвпливовіших течій ХХ ст;

- Засновником психоаналізу був З. Фрейд;

- Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого;

- Сексуальний інстинкт, лібідо, став центральною ланкою психоаналізу;

Вчення З.Фрейда, не будучи філософським, містить у собі значний світоглядний потенціал, перш за все, завдяки специфічному осмисленню сутності людини і культури. Продовжуючи психоаналітичну практику, він від дослідження індивідуальної поведінки звертається до соціальної. Всю історію людства, соціальні події, суспільне життя Фрейд намагається тлумачити з позицій власної теорії психоаналізу та біогенетичного закону. За такого підходу індивідуальний розвиток людини відтворює основні стадії розвитку людського роду. Перехід дитини від одного віку до іншого повторює ті основні етапи, які в своєму розвитку пройшло людство. Психіка, на думку З.Фрейда, -- це засіб взаємозв'язку всіх епох. А соціокультурні стереотипи поведінки визначаються сімейно-сексуальними відносинами. При цьому буття людини тлумачиться як постійна боротьба між "інстинктом життя" (Еросом) та "інстинктом смерті" (Танатосом). Зводячи людське життя до "інстинктивних нахилів", Фрейд тим самим заперечує соціокультурні закономірності. Він вважає, що культура грунтується на відмові від задоволення бажань несвідомого і існує за рахунок сублімованої енергії лібідо. Процес культури, писав Фрейд, є справою Еросу, який прагне об'єднати окремих індивідів, потім сім'ї, потім племена, раси, нації в один великий союз -- людство. Чому так має бути, ми не знаємо. Це просто результат роботи Ероса. Ці маси людей мають бути об'єднані за допомогою лібідо. Сама по собі необхідність та переваги спільної праці не можуть утримати людей разом. Пояснюючи походження та сутність культури, З.Фрейд виходив із переконання в подібності закономірностей, індивідуальних та колективних психологічних явищ, а також із однаковості механізмів формування нормальних та патологічних виявів психіки. На цій підставі він зробив висновок, що релігію слід вважати загальнолюдським нав'язливим неврозом, аналогічним до відповідного дитячого неврозу укоріненого в комплексі Едіпа, це форма масового божевілля.

 Список використаної літератури

1. З. Фрейд. "Я и Оно". Хрестоматия по истории психологии, М., 1980

2. З. Фрейд. "Психология бессознательного". Сборник произведений.

Составитель М.Г. Ярошевский. М., 1989

3. З. Фрейд. "Лекции по введению в психоанализ". М., 1997

4. З. Фрейд. "Основные психологические теории в психоанализе". I., 1923

5.Введение в философию: учебник для вузов. Часть 1 (под ред. Фролова). I., 1989

6. Краткий очерк истории философии (под ред. М. Иовчука и др.). I., 1981

7. М.Й. Варій - "Психологія особистості"

8. Лекції з історії психології