Вивчення особистості неповнолітнього правопорушника на попередньому слідстві, як правило, проводиться за схемою:

1) спадково-біологічні фактори; схильність до нервових або психічних захворювань одного з батьків, патологічна вагітність, ненормальні роди, негативний вплив алкоголізму, вживання наркотиків тощо;

2) найближче соціальне оточення підлітка: сім'я, соціально-економічний статус батьків, стосунки в сім'ї, ціннісні орієнтації батьків, сестер, братів, особливості виховання підлітків, школа, ставлення до навчання, стосунки з учителями, статус підлітка в класі, ціннісні орієнтації однокласників, друзі, їх соціальне становище, статус підлітка в групі друзів;

3) Особистісні характеристики підлітка, особливості характеру та темпераменту, ціннісно-мотиваційний блок, ціннісні орієнтації підлітка, рівень домагань, самооцінка і можливості протиріччя в сфері самооцінки; ставлення до професії: усвідомленість вибору, місце професії в системі цінностей підлітка, плани на майбутнє;

4) правосвідомість підлітка.

Для пізнання умов життя і виховання неповнолітнього підозрюваного або звинувачуваного потрібно також вивчати й інші сфери - сім'ю, місце роботи та навчання. Потрібно з'ясувати умови життя неповнолітнього до і після скоєння злочину, склад сім'ї. З'ясувати чи цікавились батьки або інші дорослі члени сім'ї навчанням, дозвіллям, колом знайомих, друзів серед яких неповнолітній проводив вільний час. Чи помічали негативну поведінку неповнолітнього і як реагували на це. Які міри покарання застосовувались до нього за порушення вимог моралі, наприклад, у випадках розпивання спиртних напоїв тощо. Важливо встановити чи відвідував цей підліток заняття під час скоєння злочину, чим він захоплювався навчаючись в школі, яким було його ставлення до громадської роботи, як він навчався, з ким дружив, яким є цей підліток в спілкуванні з іншими школярами (агресивний, подразливий, наполегливий, б'є малолітніх тощо); товариський, замкнений, правдивий, жадібний чи щедрий, його безпосереднє ставлення до батьків і вчителів. Важливо з'ясувати і врахувати як він сприймав міри покарання за скоєні проступки і, яке його ставлення до прийнятих заходів тощо.

Якщо підліток вже працює тоді потрібно з'ясувати з якого часу і яку роботу він виконує, як він ставився до роботи, розмір заробітної плати, його житлові умови, а також коло друзів на роботі, чи цікавився мистецтвом, спортом, книгами, технікою; чи були випадки порушення трудової дисципліни, чи брав участь в громадському житті; якщо порушував дисципліну, тоді як він ставився до мір покарання, які застосовувались тощо.

На допиті неповнолітніх слід враховувати ряд особливостей, які пов'язані з віком неповнолітніх. Зокрема допити маленьких дітей у багатьох випадках доцільно замінити бесідою або опитуванням малолітніх з метою швидкого одержання інформації про особистість злочинця. Слід враховувати, що діти при сприйманні дійсності погано орієнтуються в причинних зв'язках, складна подія бачиться ними не цілісно, а фрагментарно. Проте у дітей при відсутності життєвого досвіду є уява, яка допомагає їм добре сприймати предмети та події, які їм близькі та зацікавили їх.

У більшості дітей від 11 до 15 років помітні широкі пізнавальні процеси, ріст самосвідомості, прагнення спілкуватись з людьми, прояв почуття відповідальності та обов'язку. Ці якості, в цілому, сприяють запам'ятовуванню і відтворенню інформації. В дітей, у віці від 15 до 18 років, діють психічні закономірності, які характерні вже для дорослої людини, проте у окремих юнаків і дівчат цього віку помітні неправильні моральні орієнтири поряд з підвищеним прагненням до незалежності.

Тривалість допиту неповнолітніх, особливо малолітніх свідків, потерпілих повинна визначатись не тільки завданнями, які поставлені перед правоохоронними органами, але перш за все індивідуально-психологічними віковими особливостями допитуваних. На думку М.М. Коченова та Н.Р. Осипової, продуктивно можуть давати свідчення: діти 3-5 років біля 15-20 хвилин; діти 5-7 років - в межах 20-25 хвилин; діти 7-10 років - від 25 до 35 хвилин. Якщо за цей час не все вдалось з'ясувати, обов'язково потрібно зробити перерву на допиті.

Практика показує, що кожному допиту неповнолітнього повинна передувати детальна підготовка. Тут важливо з'ясувати, що за люди оточують неповнолітнього, в яких умовах він живе, з ким дружить, як він працює чи навчається. Важливо визначити рівень його розвитку, здібності, коло інтересів, а також особливості характеру.

В.Л. Васільєв виділяє п'ять етапів допиту неповнолітнього.

1 - й етап - слідчий в усній формі одержує від неповнолітнього анкетні дані. Тут головне завдання слідчого - правильно діагностувати особистість допитуваного.

2-й етап - вступ у психологічний контакт між допитуваним та слідчим. На цьому етапі темою бесіди є звичайні для суті справи запитання. Вони як правило стосуються біографії допитуваного, його навчання, розваг, захоплень, тощо. При цьому обидва співрозмовники виробляють один до одного кінцеву лінію поведінки, а також визначаються такі параметри бесіди як темп, ритм, основні стани співрозмовників, пози, міміка і в окремих випадках основна аргументація.

3-й етап - в головній частині допиту слідчому потрібно одержати від допитуваного основну інформацію за справою, а це як правило вдається при добре організованому допиті.

4-й етап - слідчий порівнює одержану на допиті інформацію із вже наявною у нього інформацією, і намагається усунути протиріччя, незрозумілість, неточності тощо.

5-й етап - на заключному етапі допиту інформацію вже в письмовому вигляді зачитують допитуваному, який підтвердивши правильність записаного в протокол, підписує його. На цьому етапі важливо зберегти лексичні особливості мови неповнолітнього.

Підготовлений зі знанням всіх матеріалів справи і проведений з врахуванням всіх особистісних особливостей допит, без сумнівів, переконує допитуваного не тільки в безперспективності не зізнання, але і наочно показує справжню ціну його злочинної поведінки, неминучість розкриття і наступного покарання з усіма, що витікають звідси, наслідками як для самого винуватця, так і для його близьких.

Найбільшу суспільну небезпеку у справах про злочини неповнолітніх представляють групові і багатоепізодні злочини. Слідчому при розслідуванні таких злочинів важливо виділити організатора, "ватажка" такої злочинної групи і встановити його дійсну роль. Варто знати, що неповнолітні з різних причин намагаються приховати дійсних організаторів таких угрупувань і часто їх провину беруть на себе.

Відомо, що організаторами злочинних груп неповнолітніх, як правило, є раніше засуджені дорослі або близькі до повноліття, досвідчені і фізично сильніші за інших юнаки, які вже притягались до кримінальної та адміністративної відповідальності. Хизуючись своїм "кримінальним минулим", перевагою у фізичній силі, "ватажки" підкоряють інших неповнолітніх членів групи своїй волі, часто тероризують їх. Тому слідчому потрібно добути докази, які не тільки викривають лідера в скоєнні злочину але і факти, які викривають справжнє обличчя вожака, факти, які розрушують "ореол героя".

Від вибору місця і обстановки проведення допиту залежить його успішність. З допитуваним недопустимими є панібратські стосунки. Потрібно дати зрозуміти неповнолітньому, що він потрапив в дуже серйозну життєву ситуацію і, що від його правдивості та чесності залежить його майбутнє. Обстановка допиту не повинна бути і залякуючою; між допитуваним і слідчим повинні бути серйозні стосунки, які підкреслюють значення того, що відбувається.

У випадку визнання неповнолітнім свої вини повинні з'ясовуватись обставини, які об'єктивно вказують на скоєння підозрюваним злочину. При груповому злочині, визначаючи роль кожного із співучасників слід попіклуватись про докази, які могли б об'єктивно висвітлити поведінку всіх членів групи. Важливо знати долю добутих злочинним шляхом предметів і знарядь злочину, якщо вони застосовувались, а також чи розповідав допитуваний комусь про те, що сталось.

В кожному конкретному випадку працівник правоохоронних органів має справу з неповторним поєднанням рис, якостей, властивостей особистості та мотивів її суспільно небезпечної поведінки. Скільки правопорушників - стільки їх психологічних "портретів". Але в цій індивідуальності завжди є щось загальне, найбільш типове, що визначає факт правопорушення і злочину. Ось на цьому загальному та типовому і зосереджена головна увага, тому тільки знання загального і типового в душевному світі неповнолітнього правопорушника може надати ефективну допомогу для його виховання.