Соціально-психологічний підхід до вивчення подружніх конфліктів

18

Міністерство освіти і науки України

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ „УКРАЇНА”

ХЕРСОНСЬКА ФІЛІЯ

Соціально - психологічний підхід до вивчення подружніх конфліктів

Науковий керівник: Голєв С.В.

Херсон

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I Подружній конфлікт як соціально - психологічний феномен

1.1 Поняття подружніх конфліктів та їх особливості

1.2 Види та причини подружніх конфліктів

1.3 Попередження та рішення подружніх конфліктів

Розділ II Психологічна діагностика подружніх конфліктів

2.1 Стандартизовані методики сімейної психодіагностики

2.2 Психотерапевтичні методи діагностики подружніх конфліктів

Розділ III Практичне дослідження подружніх конфліктів

3.1 Наукове обґрунтування психодіагностики дослідження

3.2 Проведення дослідження та аналіз отриманих результатів

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Актуальність даного дослідження пов'язана із вирішенням практичних потреб суспільства стосовно проблем конфліктних подружніх пар. Ми маємо статистику, що смертність (15%) перевищує народжуваність (11%). Інститут сім'ї, на який покладено функцію відновлення населення, занепадає. З десяти середньостатистичних подружніх пар розлучаються шість. Це свідчить про невміння людей вирішувати як внутрішньо-особистісні, так і між особистісні конфлікти. Сімейні конфлікти є однією з форм конфлікту. По оцінкам спеціалістів, в 80-85% сімей відбуваються конфлікти.

Проблему подружніх конфліктів розглядали Лисенко В. А.; Волкова А. М.; Трапезнікова Т. М.;А. С. Качарян; Аргайл М.; Васильченко Г. С.Уиллард Ф. Харми; Юстицкіс; Ейдеміллер; Статман; Павлюков, Харчев4 і. А. Фурманов та інші.

Обєкт дослідження: подружні конфлікти у молодих подружніх пар проживаючих в м. Херсоні, в віці до 35 років, які в шлюбі не менше одного року, мають дітей.

Предмет дослідження: виявлення залежності між задоволеністю шлюбом у подружніх пар та характером взаємодії їх в конфлікті.

Мета дослідження: виявлення зв'язку між задоволеністю шлюбом у подружніх парта характером взаємодії подружжя в конфліктній ситуації.

Цілі дослідження:

· Теоретичне дослідження проблеми подружніх конфліктів;

· Встановлення зв'язку між задоволеністю шлюбом та характером взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях;

· Гіпотеза дослідження: Задоволеність шлюбом у подружніх пар залежить від характеру взаємодії подружжя в конфліктній ситуації.

Задачі дослідження:

· Узагальнення та систематизація теоретичних знань з проблеми подружніх конфліктів;

· Проведення дослідження характеру взаємодії подружжя в конфлікті та

· задоволеності шлюбом;

· Аналіз та узагальнення отриманих даних;

· Практичне дослідження взаємозв'язку задоволеності шлюбом та характеру взаємодії подружжя в конфлікті.

Методи дослідження: тестування, статистична методологічна обробка в психології: лінійно кореляційний аналіз по Пірсону.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в зручності використання систематизованих теоретичних даних з зазначеної теми. Можливе використання отриманих емпіричних даних в викладанні курсу конфліктології у вузах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання отриманих практичних даних при роботі з подружніми парами.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, загального висновку, списку використаних джерел та п'ятьох додатків. Зміст роботи викладено на 82 сторінках друкованого тексту включаючи таблиці. Список використаних джерел нараховує 80 робіт українських та зарубіжних авторів.

Розділ I Подружні конфлікти як соціально - психологічний феномен

1.1 Поняття подружніх конфліктів та їх особливості

«Милі сваряться - тільки потішаються» - так говорить народна мудрість. Але так це чи ні?

Психологи затверджують, що для шлюбу небезпечні дрібні, часто повторювані сварки, тому що вони поступово і неухильно ведуть до психічного відчуження між подружжям. Необхідно пам'ятати, що взаємна критика, претензії, під час сварки на особистісні якості один одного розширюють зону конфлікту. Сварка може розростися до нездоланної проблеми, якщо неї виносити на широке обговорення з родичами і друзями, що волею-неволею нагадують про неї. Конфлікти в родині приводять у стресовий стан одного чи відразу двох із подружжя, і порушують звичну манеру спілкування в родині.

Якщо людина є під впливом власних негативних переживань, то вона не може адекватно оцінити ситуацію, у яку емоційно задіяний, і протилежний об'єкт сприймається стереотипно. Тому рішення прийняті в конфлікті і коментарі, із приводу особистісних якостей мають підвищену стійкість і довго впливають на відносини.

Для запобігання деяких помилок у взаєминах необхідно пам'ятати:

· недостатньо точна, негативна інформація (якась підозра) породжує відповідну відповідну установку стосовно партнера, що відчувається при спілкуванні й у свою чергу породжує недоброзичливість і ворожість;

· багато хто, намагаючись сховати непевність у своїх достоїнствах, демонструють і підкреслюють свої негативні якості. Така своєрідна «сміливість» не завжди зрозуміла партнеру і нерідко породжує ефект прямо протилежний очікуваному. У теж час підкреслення своїх достоїнств (навіть дійсних) може породити в партнера почуття сорому за відсутність таких у нього самого, що сприяє загостренню конфліктної ситуації. Часто причиною конфлікту в родині служать установки, що виникли в дитинстві, під впливом неадекватного поводження чи батьків одного з них.

Характерні помилки батьків, що заохочують у чи дочок хлоп'ячий тип поведінки, або надмірно кокетливий стиль, що надалі чревате для чоловіка розчаруванням або через недостатню жіночність поводження, або через постійні ревнощі.

Благополуччя шлюбу залежить від підготовленості подружжя до нього. Готовність включає сексуальне виховання, уміння господарювати, уміння спілкуватися, виявляти почуття делікатності, бажання прислухатися до інтересів і потреб інших.

У шлюб вступають два чоловіки, і кожний має свої звички, представлення, смаки, свій уклад життя. Подружжя може відрізняти: темперамент, відношення до людей, поняття про цінності. Тому утворення родини припускає таке поводження з боку подружжя, що уможливить злиття двох особистостей з різними життєвими цінностями.

Часто джерелом конфлікту, що згодом може привести навіть до розводу є невідповідність ідеалу. Чоловіки шукають звичайно в жінці: цнотливість, любов до сімейного життя, уміння господарювати, виховувати дітей, уміння бути гарною коханкою, утішницею в горі і хвороби, бути тією, котра зможе допомогти й утішити в старості. Жінки ж хочуть знайти в чоловіку ту людину, що зможе забезпечити її і її дітей, дасть почуття захищеності, що упевнений у собі, у власних силах, цілеспрямований і надійний.

Зіткнувшись зі значною неузгодженістю між реальною людиною і створеним і викоханої в мріях ідеалом, молоде подружжя найчастіше виявляються не в силах впоратися з розчаруванням, тому що не можуть коректувати поведінку партнера, у той же час не хочуть змінити свій ідеал, і в результаті розстаються.

Якщо в 19 столітті були характерні відносини на жорстко закріплених ролях, де чоловік - добувач, а дружина - домогосподарка, то в наш час розподіл ролей зміщається, що найчастіше веде до виникнення взаємних образ, конфліктам і розвалу родини. Виникаючі розбіжності між ідеалом створених сімейних взаємин і реальністю, де традиційно вся домашня робота лягає на жінку, що до того ж і працює, сприяють хронічному перевантаженню дружини, обмежуючи її час для повноцінного відпочинку, виховання дітей і професійного росту. Постійні перевантаження є причиною фізичної і нервової перевтоми, погіршують психологічний клімат у родині і створюють ґрунт для конфліктів.

Дуже часто незадоволеність у шлюбі зв'язують з недостатньою жіночністю в жінок і мужність в чоловіків. Прояв недостатньої мужності чи жіночності партнера зв'язано зі спільним навчанням і трудовою діяльністю чоловіків і жінок. Наприклад, жінки, зайняті переважно чоловічими професіями виявляють чоловічий тип мислення і характеру. Це викликано тим, що дівчатам з народження прищеплюють почуття рівноправності, і вони ні в чому не хочуть поступатися хлопчикам, тим більше що вони розвиваються швидше. Однак на шляху до обраної професії, дівчина зіштовхується з тим, що при рівних здібностях і знаннях перевага віддається юнаку. Поступово формується прагнення не тільки зрівнятися, але й обігнати юнака по всіх статтях. У результаті йде формування якостей, що далекі від ідеалу жіночності.

З іншої сторони формування мужності в хлопчиків ускладнюється тим, що практично усі вихователі в дитячих садах і викладачі в школах - жінки. Крім того, велику частину часу в родині діти проводять з матерями. У результаті, виховуються жіночі чесноти. Таким чином, поводження хлопчиків, що не одержали правильне чоловіче виховання в період становлення полової ролі, має два види:

1. постійна навмисна демонстрація мужності яку

підліток прагне підтвердити в актах агресії;

2. тип жіночого поводження, що зв'язаний з розслабленням волі і інфальтивністю.

Ще однією причиною сімейних конфліктів може стати жертовність (не варто її плутати з щиросердечною щедрістю). У даному випадку цей стан, при якому людина не просто страждає, а демонструє свої страждання. Це ситуація, коли на початку сімейного життя дружина з радістю виконує замість коханої людини його обов'язку. Чоловік звикає до цьому і вважає, що так і повинно бути. Згодом дружина утомлюється від такого положення і проголошує себе жертвою. Постійні докори з її боку, у свою чергу дратують і стомлюють чоловіка. Ще один приклад жертовності, коли мати присвячує всю себе здоровій дитині, і вся сфера її інтересів цілком зводиться до нього. Оббираючи себе вона виховує егоїста породжує в дитини почуття провини. І в тім, і в іншому випадку вона псує життя і собі і дитині. А постійні докори і вимога якої-небудь віддачі за принесену жертву ведуть до невдоволення і конфліктів по обидва боки.

Однієї з причин сімейних конфліктів є також ревнощі. У чоловіків і жінок ревнощі мають різну спрямованість. Чоловік ревнує дружину до усьому, що відволікає увагу від нього самого: до її роботи, до власних дітей, онукам, подругам і іншим чоловікам. На відміну від цього ревнощі дружини спрямовані тільки на іншу жінку і не торкається інтересів чоловіка. Нерозуміння розходжень орієнтації ревнощів у чоловіків і жінок може створити передумову для конфліктів у родині. Прагнення контролювати чоловіка чи дружину найчастіше свідчить про невпевність у собі і міцності взаємин.

У залежності від суб'єктів у взаємодії сімейні конфлікти підрозділяються на конфлікти між: подружжям, батьками і дітьми, подружжям і батьками кожного з чоловіків, бабусями (дідусями) і онуками.

Ключову роль у сімейних відносинах грають конфлікти. Вони частіше виникають через незадоволення потреб чоловіків. Виходячи з цього виділяють основні причини подружніх конфліктів:

· психосексуальна несумісність подружжя;

· незадоволення потреби в залежності свого «Я», неповага почуття гідності з боку партнера;

· незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, увага і розуміння;

· пристрасть одного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і т.д.);

· незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань ведення домашнього господарства, виховання дітей, у відношенні до батьків і т.д.;

· розходження в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях.

Крім того, виділяють фактори, що впливають на конфліктність подружніх відносин. До них відносять кризові періоди в розвитку родини (С. Кратохвіл).

Перший рік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації друг до друга, коли два «Я» стають одним «Ми». Відбувається еволюція почуттів, закоханість зникають і чоловіки з'являються друг перед іншому такими, які вони є. Відомо, що в перший рік життя родини імовірність розвалу велика, до 30% загального числа шлюбів (И. Дорно).

Другий кризовий період зв'язаний з появою дітей. Ще незміцніла система «Ми» піддається серйозному іспиту. Що ж лежить в основі конфліктів у цей період?

· Погіршуються можливості професійного росту подружньої пари.

· У них стає менше можливостей для вільної реалізації в особисто-привабливій діяльності.

· Утома дружини, зв'язана з відходом за дитиною, може привести до тимчасового зниження сексуальної активності.

· Можливі зіткнення поглядів чоловіків і їхніх батьків із проблем виховання дитини.

Третій кризовий період збігається із середнім подружнім віком, що характеризується конфліктами одноманітності. У результаті багаторазового повторення тих самих вражень у подружжя настає насичення один одним. Цей стан називають голодом почуттів, коли настає «ситість» від старих вражень і «голод» по новим (Ю. Рюріков).

Четвертий період конфліктності відносин подружжя настає після 18--24 років спільного життя. Його виникнення часте збігається з наближенням періоду інволюції, виникненням почуття самітності, зв'язаного з відходом дітей, що підсилюється емоційною залежністю дружини, її переживаннями з приводу можливого прагнення чоловіка сексуально виявити себе на стороні, «поки не пізно» (С. Кратохвіл).

Значний вплив на імовірність виникнення подружніх конфліктів роблять зовнішні фактори: погіршення матеріального становища багатьох родин; надмірна зайнятість одного з подружжя (чи обох) на роботі; неможливість нормального працевлаштування одного з подружжя; тривала відсутність свого житла; відсутність можливості улаштувати дітей у дитячу установу й ін.

Перелік факторів конфліктності родини був би неповним, якщо не назвати макрофактори, тобто зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме: ріст соціального відчуження; орієнтація на культ споживання; девальвація моральних цінностей, у тому числі традиційних норм сексуального поводження; зміна традиційного положення жінки в родині (протилежними полюсами цієї зміни є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий стан економіки, фінансів, соціальної сфери держави.

Дослідження психологів показують, що в 80--85% родин є конфлікти. Що залишилися 15--20% фіксують наявність «сварок» по різних приводах (В. Полікарпов, Ц. Залигіна). У залежності від частоти, глибини і гостроти конфліктів виділяють кризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини (В. Торохтій).

Кризова родина. Протистояння інтересів і потреб чоловіків носить гострий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Подружжя займають непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню один до одного, не погоджуючись ні на які поступки. До кризових шлюбних союзів можна віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться на грані розпаду.

Конфліктна родина. Між чоловіками маються постійні сфери, де їхні інтереси зіштовхуються, породжуючи сильні і тривалі негативні емоційні стани. Однак шлюб може зберігатися завдяки іншим факторам, а також поступкам і компромісним рішенням конфліктів.

Проблемна родина, для неї характерно тривале існування труднощів, здатних завдати відчутного удару стабільності шлюбу. Наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного з чоловіків, відсутність засобів на зміст родини, осуд на тривалий термін за злочин і ряд інших проблем. У таких родинах ймовірне загострення взаємин, поява психічних розладів в одного чи обох чоловіків.

Невротична родина. Тут основну роль грають не спадкоємні порушення в психіці чоловіків, а нагромадження впливу психологічних труднощів, з якими зустрічається родина на своєму життєвому шляху. У чоловіків відзначається підвищена тривожність, розлад сну, емоції по будь-якому приводі, підвищена агресивність і т.д.

Конфліктне поводження подружжя може виявлятися в схованій і відкритій формах. Показниками схованого конфлікту є: демонстративне мовчання; різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкреслена холодність у відносинах. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі), образа фізичними діями й ін.

У складному комплексі причин зухвалих дезорганізацію і розпад родини, значне місце займають причини соціально-психологічні, зв'язані зі специфікою взаємин і спілкування чоловіків у родині. Стає усе більш очевидним, що оптимізація одних лише соціально-економічних умов життя родини не завжди приводить до підвищення стабільності шлюбу. Про це свідчать і дані соціологічних досліджень (Гурко, 1982; Павлюков, 1980; Харчєв, 1983).

В основу їхнього дослідження була покладена така модель родини, що, по-перше, припускала оптимальні соціально-економічні умови життя родини (відсутність алкоголізму, аморального поводження чоловіків, наявність гарних матеріальних і житлових умов і т.п.) і, по-друге, виключала будь-яку психопатологію чоловіків. Це дало можливість сконцентрувати увагу на соціально-психологічних факторах, що впливають на зміну рівня стабільності родини.

Основним соціально-психологічним фактором, що викликає дестабілізацію і розпад родини, є негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Подружній конфлікт являє собою складне явище, що охоплює різні рівні взаємодії подружжя. Він може зароджуватися і протікати на рівні взаємин подружжя, не реалізуючи визначений час у їхньому поводженні (стадія схованого конфлікту). Наприклад, негативні міжособистісні відносини між подружжям (недовіра, байдужність, невдоволення й ін.) можуть якийсь час не знаходити відображення в їхньому спілкуванні як сукупності актів поводження, що спостерігаються. Загострення взаємин подружжя приводить до того, що конфлікт охоплює і сферу їхнього спілкування, виявляючись у різних формах конфліктного поводження (вербального і невербального). Перехід конфлікту на поведінковий рівень є свідченням його загострення і переростання від схованої у відкриту стадію.[46]

Конфлікти можуть виникати не тільки в результаті негативних міжособистісних відносин чоловіків, але і як наслідок дезорганізації їхнього спілкування. Наприклад, недотримання чоловіками елементарних норм повсякденного життя, що виражається в уїдливості, брутальності, неуважності, провокує конфлікти саме на поведінковому рівні. При частому повторенні такі конфлікти формують негативні взаємини чоловіків. Вони стають більш стійкими, сутужніше переборюються.

Виникнення подружнього конфлікту залежить не тільки від об'єктивних причин (наприклад, від специфіки умов протікання конфлікту і характеристик його учасників), але і від суб'єктивних факторів представлення учасників конфлікту пр самих себе (про свої потреби, цінності, мотивах і т.д.) і представлення про шлюбного партнера; вони можуть бути причиною подружніх конфліктів. Характер цих представлень є багато в чому предметом вивчення соціальної психології. Усвідомлення конфлікту учасниками взаємодії може бути адекватним, неадекватним (коли подружжя сприймають об'єктивну конфліктну ситуацію перекручено) і навіть помилковим (коли конфліктна взаємодія подружжя виникає на основі неправильної оцінки себе і партнера).

Згідно статистичним даним (Сисенко, 1983) значний відсоток розводів приходиться на молоді родини, де тривалість шлюбного союзу складає від одного до п'яти років. Особливо яскраво виявляється ця тенденція у великих містах. Виходячи з цього, об'єктом даного дослідження минулого обрані молоді подружні пари, що проживають у Москві, у віці до 35 років, що складаються в шлюбі не менш одного року, що мають дітей.

Визначаючи предмет дослідження він виходив з того, що сучасний шлюб ґрунтується на сумісності чоловіків як особистостей. Рад авторів розуміє любов як міцний комплекс почуттів, що складає з великого числа компонентів, у тому числі не тільки емоційної прихильності й емоційної привабливості подружжя, але і наявності етичних почуттів (дружби, поваги, довіри, взаєморозуміння). Сумісність подружжя визначається значною мірою можливістю спільного задоволення в шлюбі ряду основних потреб (спілкування, пізнання, матеріальних і рольових потреб, потреби в захисті «Я-концепції».

Кожний з подружжя до моменту вступу в шлюб має сформовані потреби, що не можуть бути ідентичними в обох шлюбних партнерів. Нерідко ці потреби виявляються суперечливими. Спільне життя жадає від подружньої пари готовності до компромісу, уміння вважатися з потребами партнера, уступати один одному, розвивати в собі такі якості, як взаємна повага, довіра, взаєморозуміння, що сприяє оздоровленню психологічного клімату в родині і кращій взаємній адаптації чоловіків. У цьому випадку протиріччя в потребуючій сфері подружжя не приймають гострих форм і успішно переборюються. Невміння знайти правильну лінію поводження в родині приводить до такого загострення протиріч обох шлюбних партнерів, при яких задовольнити потреби кожного з подружжя у даної шлюбній диаді стає надзвичайно чи важко навіть неможливо. Це приводить до виникнення фрустрацією в одного чи обох партнерів, створює дисгармонію в подружніх взаєминах.

Предметом дослідження є виявлення протиріч у потребуючій сфері чоловіків, що приводять до порушення взаємодії між подружжям, до виникнення конфліктів. Розглядаючи взаємодію подружньої пари, він виділив об'єкт і умови взаємодії. Під об'єктом взаємодії розуміли спільне задоволення подружжям ряду потреб.

Виділені п'ять груп потреб (блоків):

1. Потреба чоловіків у виконанні визначених ролей у родині: матері-батька, чоловіка-дружини, хазяїна-господарки, жінки-чоловіка, глави родини, більшість з який є новими для вступаючих у шлюб. Однієї з причин конфліктів у родині служить розбіжність представлень подружжя про виконання кожним з них сімейних ролей.

2. Потреба подружжя у спілкуванні один з одним і з друзями.

У дослідженні були порушені наступні аспекти спілкування подружньої пари:

а) Шлюбні партнери розглядалися як сумісні чи несумісні по параметрі товариськість -- замкнутість. Передбачалося, що у випадку асиметрії цих якостей товариськість одного з чоловіків може вступати в протиріччя з аутизмом іншого, провокуючи виникнення конфлікту.

б) Спілкування виконує в родині дуже важливу психотерапевтичну функцію. У спілкуванні, заснованому на співпереживанні, взаємній повазі, подружжя знаходять підтримку своїх вчинків, настроїв, почуттів, переживань, одержують емоційну розрядку. І навпроти, взаємне відчуження, що дезорганізує спілкування подружжя формує в них почуття самітності, незахищеності, взаємній незадоволеності, провокуючи сімейні конфлікти.

3. Пізнавальні потреби чоловіків. Дослідження, що раніше проводилися, показали, що інтелектуальні цінності є найбільш важливими для подружжя, займаючи одне з перших місць по загальній шкалі шлюбних цінностей. Ми зосередили основну увагу на вивченні потреби подружжя у духовному росту й удосконалюванні, оскільки ця потреба, по-перше, є найменш вивченої і, по-друге, представляється нам у достатньому ступені конфліктогенної при наявності асиметрії в подружньої діаді.

4. Матеріальні потреби потреби, що включають, у спільному придбанні необхідних родині матеріальних цінностей і в забезпеченні благополуччя. Передбачалося, що егоїстичні тенденції одного чи обох чоловіків, що виявляються в прагненні максимально задовольнити власні матеріальні потреби на шкоду інтересам іншого партнера і всієї родини в цілому, можуть привести до виникнення конфліктів.

5. Потреба в захисті «Я-концепції» як сукупності образів «Я», що забезпечують уявлення людини про самого себе як про відому цілісність і визначеність, що виникає не тільки на основі самосприйняття індивіда, але і як результат сприйняття його іншими, соціальним оточенням. Оскільки «Я-концепція» формується, розвивається і підтримується в соціальній взаємодії, остільки для ідентифікації людини із самим собою, для підтримки цілісності і цінності його особистості вкрай необхідно, щоб власне уявлення про себе збігалося з тим, що, на його думку, думають про нього навколишні. Особливо важливо в цьому плані думка значимих інші, відповідно до якого людина очікує і визначеного відношення до себе навколишніх, стійких проявів у спілкуванні з ними, що підтримують у нього почуття своєї визначеності, значимості, важливості.

В умові взаємодії були включені наступні фактори:

1. Культура спілкування чоловіків у родині, тобто чи дотримання недотримання ними норм повсякденного життя, що регулюють їхні моральні відносини: увічливість, чуйність, тактовність, доброзичливість, уважність і ін.

2. Взаємна інформованність подружжя про різні сторони життя й особистісних особливостей один одного. Це умова взаємодії подружжя відіграє важливу роль в адекватності їх взаємних перцепцій необхідних для формування правильних представлень про партнера в процесі комунікації, будучи необхідною умовою успішності протікання їхньої взаємної адаптації, а отже, і підвищення стабільності шлюбу. Високий рівень взаємної інформованності подружжя є також основою формування довірчих відносин у родині.

3. Рівень моральної мотивації подружжя у різних сферах сімейної взаємодії як показник розвитку їхньої моральної свідомості і самосвідомості. У регуляції поводження людини велике значення має ієрархія (супідрядність) мотивів. У сімейній взаємодії дуже важливо визначити рівень ведучого мотиву, що спонукує поводження кожного з подружжя. Перший (нижчий) рівень моральної мотивації заснований на безпосередніх переживаннях, бажаннях, прагненнях або залежить від зовнішньої ситуації (наприклад, від оцінок навколишніх) як мимовільні побудники поводження. Другий (вищий) рівень моральної мотивації заснований на переконаннях людини, його ідеалах, принципах, свідомо поставлених цілях, що можуть придушувати безпосередні спонукання. Рівень моральної мотивації впливає на рівень самоконтролю, на почуття відповідальності за свої дії, за долю родини.

4. Проведення дозвілля. Потреба подружжя у спільному проведенні дозвілля є одним з найважливіших показників рівня стабільності родини взагалі і молодої родини особливо. Спільні дозвільні заняття молодих чоловіків свідчать про їх успішну взаємну адаптацію, про уміння ефективно вирішувати проблеми, що встають у процесі спільного життя, а також про позитивної емоційної окрашенності їхній спілкування. І навпроти, прагнення чоловіків роздільно проводити дозвілля -- яскравий показник того, що взаємне спілкування втратило для чоловіків свою емоційну привабливість.

Істотне значення у виникненні конфлікту мають ті чекання, що сформувалися в партнерів до моменту вступу в шлюб під впливом їхніх особистісних особливостей і схильностей і специфіки соціокультурного середовища для молодих подружніх пар найбільш типове підвищення чекання один до одного, що нерідко є основою конфлікту при розбіжності цих чекань з дійсністю. Вони в більшості випадків указують на недостатню нравствено-психологічну підготовленість молоді до шлюбу.

Аналіз результатів дослідження дозволяє зробити висновок, що причини для виникнення конфліктів маються в будь-якому типі родин, що обумовлено індивідуальними розходженнями подружжя. Однак конфлікт виступає не обов'язково як фактор дестабілізації родини, виконуючи не тільки деструктивну, але і конструктивну функцію. У стабільних родинах конфлікти протікають на загальному тлі позитивних взаємин подружжя, їхньої взаємної задоволеності й емоційної прихильності. Тому конфлікти тут виконують конструктивну функцію, тому що, виявляючи взаємні домагання подружжя, розходження їхніх потреб, установок, намірів, допомагають виробити єдині позиції і сприяють успішної адаптації партнерів до шлюбу. У нестабільних і почасти в проблемних родинах конфлікти протікають на тлі негативних відносин подружжя, їхньої взаємної незадоволеності і чи ослаблення втрати емоційної привабливості партнерів. Такі конфлікти, що заважають виробити подружжю єдину точку зору, що приводять до дезорганізації їхнього спілкування і співробітництва, до дезадаптаціі, варто розглядати як деструктивні конфлікти.

Якщо розглядати всі порушені в дослідженні сфери (блоки) життєдіяльності родини з погляду їх конфликтогенності, то на першому місці для всіх груп родин коштує блок «культура спілкування», тобто чи дотримання недотримання чоловіками норм повсякденного життя, що регулюють їхні моральні відносини. Стабільність шлюбу в значній мірі обумовлена високою культурою спілкування шлюбних партнерів. Систематичне порушення подружжям сімейної етики в спілкуванні один з одним негативно впливає на їхні взаємини, приводячи до виникнення стійких, хронічних конфліктів у родині. При цьому високий ступінь конфліктності даного блоку порозумівається не тільки низькою культурою спілкування шлюбних партнерів, але і тим, що в ньому насамперед відбивається незадоволеність чоловіків у потребуючій сфері.

Другим по значимості джерелом конфліктів у родині є недостатня задоволеність потреби в захисті «Я-концепції» у процесі взаємодії подружжя. Тому що стійкість «Я-концепції» підтримується сталістю очікуваних форм відносин і спілкування з боку соціального оточення, то взаємини подружжя, що засновані на психічній підтримці, взаєморозумінні, емоційному комфорті відіграють важливу роль в усвідомленні ними значимості і цінності свого «Я». Відсутність уваги, турботи, згоди, психічної підтримки приводить до незадоволеності в них потреби в любові, повазі, у відчутті своєї значимості, у збереженні почуття власної гідності, необхідних для підтримки «Я-концепцію» кожного з подружжя. Потреба в захисті «Я-концепції», що виражається в протесті шлюбних партнерів проти обмеження особистої гідності, неповажного відношення, приводить до виникнення конфліктів між подружжям.

Третє місце по конфліктності займають дві сфери взаємодії подружньої діади:

1. Рольова (задоволення рольових потреб чоловіків: матері-батька, чоловіка - дружини, хазяїна-- господарки, чоловіка-жінки, глави родини). Конфлікт виникає в результаті неоднозначного розуміння подружжям цих ролей і неоднозначного уявлення про виконання кожним партнером тієї чи іншої сімейної ролі. Особливо гостро протікає конфлікт через розбіжність представлень про сімейне лідерство.

Особливості взаємодії, що зв'язані з взаємної інформованністю про різні сторони життя й особистісних особливостей партнера. Високий рівень взаємної информованості подружжя є основою формування довірчих відносин у родині. Небажання подружжя інформувати один одного про свої справи, наміри, планах породжує підозрілість, взаємну недовіру, емоційну напругу у взаєминах партнерів, знижується рівень задоволеності шлюбом, провокує виникнення конфліктів. При цьому так само, як і культура спілкування, взаємна інформованість найчастіше є відображенням порушення інших сфер подружньої взаємодії.

Результатом дослідження дали підстава припустити, що рівень конфліктності корелюється з рівнем моральної мотивації шлюбних партнерів, тобто чим вище рівень моральної мотивації подружжя, тим нижче рівень конфліктності в їхніх родинах. Мотиваційна структура вищого типу відрізняється від нижчого перевагою орієнтації на самооцінку як ведучий мотив поводження замість орієнтації на оцінку навколишніх. Чим вище рівень моральної мотивації подружжя, тим у більшому ступені вони усвідомлюють себе суб'єктами власної діяльності, а не об'єктами зовнішніх впливів, і тим у більшому ступені вони керуються у своїх діях совістю, що стає головним регулятором їхнього поводження.

Рівень моральної мотивації визначає специфіку моральних позицій подружжя. Для міцності шлюбу дуже важлива єдність моральних позицій подружжя. Несумісність моральних принципів шлюбних партнерів спричиняє розходження в сфері моральних почуттів подружжя (совісті, боргу, честі і т.п.), що знаходить вираження в неузгодженості точок зору пари на виховання дітей, на розподіл домашніх навантажень, на міру відповідальності кожного з подружжя перед родиною на верховенство в родині і т.п., сприяючи виникненню конфліктів у родині.

Дослідження показало, що кожній групі подружніх пар властиві характерні для них конфліктогенні блоки.

1. У групі стабільних подружніх пар має місце неоднозначне представлення подружжя про деякі із сімейних ролей, що приводить до виникнення конфліктів у рольовій сфері. Однак, протікаючи на тлі позитивних міжособистісних відносин, конфлікти зважуються конструктивно. В інших сферах взаємодії потреби чоловіків несуперечливі і задовольняються в обох партнерів. У стабільній групі в подружніх діад має місце високий рівень задоволення потреби в захисті «Я-концепції», у духовному росту й удосконалюванні. Успішність взаємодії подружжя забезпечується за рахунок високого рівня моральної мотивації обох з пари, культури спілкування, високого рівня взаємної інформованності і переваги спільного проведення дозвілля.

2. У групі нестабільних подружніх пар не задоволена потреба в захисті «Я-концепції», у культурі спілкування, в однозначному розумінні сімейних ролей. Інформованість подружжя цієї групи друг про друга дуже поверхнева і стосується поведінкових, а не особистісних особливостей партнера. Подружжя не прагне проникнути в духовний світ один одного, що приводить до відсутності в них взаєморозуміння. При достатній погодженості думок подружжя цієї групи щодо сфер розладу кожен партнер шукає причину розладу насамперед у неправильному, з його погляду, поводженні партнера, а не у своєму власному. Низька взаємна оцінка рівня моральної мотивації в нестабільних чоловіків свідчить про те, що вони перекладають один на одного провину за розпад родини, вважаючи, що саме партнер не усвідомлює належною мірою своєї відповідальності за долю родини, і не виконує свого боргу перед нею. При низькому рівні задоволеності шлюбом і втраті емоційної прихильності конфлікти в цій групі родин носять деструктивний характер.

3. Проблемні подружні пари займають проміжне положення між стабільними і нестабільними. На відміну від нестабільної групи в проблемних родинах зберігається визначена емоційна прихильність партнерів, але вона значно нижче, ніж у стабільних родинах. У той же час рівень задоволеності шлюбом у проблемній групі майже в три рази нижче, ніж у стабільній (у нестабільних родин оцінка задоволеності шлюбом негативна, тобто вони не задоволені шлюбом).

Суб'єктивна низька оцінка задоволеності шлюбом обумовлена незадоволеністю потреби подружжя у духовному росту й удосконалювання. Взаємодія партнерів здійснюється на тлі низької культури спілкування і низького рівня взаємної інформованості. На відміну від нестабільних родин у проблемних подружніх пар вище рівень задоволення в захисті «Я-концепції».

Рівень моральної мотивації подружжя проблемної групи нижче, ніж у стабільних пар, але значно вище, ніж у нестабільних, що дозволяє їм усвідомлювати свою відповідальність перед родиною і прагнути неї зберегти.

Таким чином, у дійсному дослідженні були виділені фактори, що впливають на утворення конструктивних чи деструктивних подружніх конфліктів, до яких, на його думку, відносяться: можливість задоволення шлюбними партнерами в шлюбі своїх основних потреб, характер міжособистісних відносин, рівень моральної мотивації подружжя, умови взаємодії (культура спілкування, взаємна інформованості, проведення сімейного дозвілля).

Оскільки на поведінковому рівні конфліктності у родинах різного типу (особливо в проблемних і нестабільних) виявляється однаково, те, використовуючи специфіку вищевказаних факторів, можна з'ясувати, до якого саме типу відноситься кожна конкретна родина, що дозволить визначити необхідність чи збереження розірвання даного шлюбу. Від рішення цього питання залежить стратегія і тактика консультування конфліктної пари, тому що розірвання проблемної (з ознаками стабільності) пари може викликати невротизацію і в остаточному підсумку зниження працездатності розведених подружніх пар, а збереження нестабільного шлюбу може принести збиток особистісному розвитку шлюбних партнерів і, отже, неможливість створення ними гармонічного шлюбу.[47]

1994 рік оголошений ООН Міжнародним роком родини. Офіційною емблемою Міжнародного року родини обраний малюнок художниці Катрін Лттасі-Рольє (Відень) «Серце під дахом» який символізує торжество життя і любові в будинку, де для кожного знаходять турботу, теплоту, безпеку, безумовне прийняття. Те, як виконана емблема (в оригіналі вона червоного кольору), повинне символізувати наступність, здійснювану родиною, складність структури родини, а також деяку частку волі, творчості, що виникають при функціонуванню кожної родини, незалежно від специфіки того суспільства, у яке ця родина включена.

Із соціологічної точки зору родина є найважливішим елементом суспільства: для здорового суспільства необхідна здорова родина, що адекватно виконує усієї своєї функції: культурну, емоційну, соціально-економічну. Зокрема, будучи соціальним інститутом, що захищає право людини на особисту власність, дане йому від природи, родина має самі істотні зв'язки з економічним життям суспільства, використовуючи і поповнюючи його різноманітні, насамперед людські, ресурси.

У психологічному змісті сім'ю можна визначити як систему міжособистісних взаємодій, покликаних, у самому загальному плані, з одного боку, захистити індивіда від маніпулятивних впливів суспільства, а з іншого боку -- пристосувати його до життя в цьому суспільстві, дати засобу для нормального функціонування в ньому.

Психологія внутрісімейних взаємин безпосередньо сполучена з психологічними проблемами розвитку кожного зі складових родин індивідів, будучи не тільки персоналізованим дитинством, але і персоналізованою зрілістю, старістю,-- етапи життєві шляхи людини, усі самої гострої екзистенціальні проблеми людства в том чи іншому виді представлені в психології внутрісімейних взаємин уже тому, що родина є найважливішим елементом соціальної ситуації розвитку кожного людського індивіда, а особистісне і соціальне представлені тут у складних, суперечливих взаєминах.

Внутрісімейні міжособистісні взаємодії, з одного боку, сприяють асиміляції культурних схем суспільства в структуру особистості, а з іншого боку -- аккомодируют внутрішній світ індивіда до культурних схем суспільства. Такі асиміляції й акомодації іноді сприяють подоланню розірваності, роз'єднаності різних сторін особистісного буття, а іноді збільшують їх, що приводить до утворення особистісних комплексів, «тіні» і т.д.

Поняття позитивності -- негативності є ключовим як у традиційних, так і в новітніх концепціях психології міжособистісних відносин у родині і сімейній психотерапії. Так, у поведінково-оріентированних теоріях внутрісімейні конфлікти розглядаються як функція низької норми позитивного взаємопідкріплення, а терапевтичні зусилля направляються на зменшення негативності в комунікаціях між членами родини. Традиційний психоаналітичний підхід зосереджує увагу на ранньому негативному життєвому досвіді, що ускладнює як горизонтальні, так і вертикальні внутрісімейні взаємини і виявляються у несвідомих переживаннях. Кінцева мета сімейної системної психотерапії - допомогти родині як цілому позбутися від негативних по своїй істоті взаємозавісимостей і психологічних захистів, що обумовлюють негативні патологічні комунікації між членами родини. Гуманстично-орієнтована психотерапія родини на перше місце ставить конгруентну, взаимоприймаючу і эмпатичну міжособистісну взаємодію як позитив внутрісімейних взаємин на відміну від маніпулятивності, директивності, не дійсності самопред'явлень у таких взаєминах. Універсальний напрямок корекції внутрісімейних взаємин убік більшої гармонійності, органічності, позитивності є лейтмотивом також більшості новітніх теорій. Наприклад, онтопсихологія й онтопсихотерапія родини, розроблювальна італійським психологом А. Менегетті описала ряд феноменів так названої негативної психології, що характеризується неусвідомлюваним вторгненням одного члена родини в життя іншого, що затінює внутрішнє позитивне ядро іншого, його справжнє буття.

Поняття «позитивність» стосовно до психології внутрісімейних взаємин уперше систематично розроблено німецьким психотерапевтом Н. Пезешкіаном[44] який використовував його як похідне від латвійського «positum» («реальний», «фактичний», «наявний у наявності"). Позитивна сімейна психотерапія в цьому контексті виступає, з одного боку, як систему психологічної допомоги родині, що орієнтується на цілісність, єдність у розмаїтості, подолання всякої однобічності по відношенню, як до внутрішньої картини світу людини, так і до його життя в соціумі, з іншого боку -- як сімейна психотерапія в межкультурній проекції, межкультурній підхід до проблеми корекції внутрісімейних взаємин. Розкриємо даного положення, запропоновані Н. Пезешкіаном, більш докладно.

Перше: позитивність як цілісність. Тут продовжується традиція гуманістичної психології, що обговорювалася вище, прийняття суб'єкта усього цілком, у всій різноманітній складності його життєвої позиції, як наділеного потенціями до безупинного розвитку і самореалізація, відповідального за свій вибір. Реально існують не тільки дефекти, симптоми, проблеми, але і здатності клієнта і його родини для їхнього подолання, неповторні й унікальні позитивні якості, що складають зону найближчого розвитку кожної людини. Здатності позитивного бачення суб'єкта в системі внутрісімейних взаємин потрібно тренувати, переборював нетерпимість, схильність критикувати, нездатність приймати і підтримувати не тільки іншого, але і самого себе.

Друге: позитивність як міжкультурний підхід. Людина живе у світі, наповненому всілякими культурно-ціннісними орієнтаціями, що іноді мирно співіснують, а іноді вступають у конфлікт один з одним. Не тільки в різних частинах світла люди особливим чином працюють, відпочивають, хворіють, спілкуються, фантазують (причому одні зразки індивідуального поводження не гірше і не кращі інших) розмаїтість можна побачити в будь-якому соціумі: державі, трудовому колективі, родині. Однак кожен конкретний індивід схильний дивитися на світ через призму власного досвіду, тієї конкретної системи культури, у якій він ріс і формувався як особистість. Зокрема, у внутрісімейних взаєминах ми нерідко відносимося з побоюванням до незнайомих звичаїв, цінностям, зразкам поводження наших близьких, що перешкоджає позитивному, приймаючому і підтримуючому відношенню до іншого.

Вивчення міжособистісних відносин у родині тісним образом зв'язано з психологічними проблемами позитивності негативності в розвитку кожного індивіда. У цьому контексті для нас істотно намічене Б.С. Братусем розведення чотирьох рівнів у структурі особистості:егоцентричного, группоцентричного, гуманістичного (просоціального) і духовного, а також його визначення категорії особистості як способу присвоєння загальнолюдської сутності, зафіксованого в моральному досвіді людства. При цьому зміст особистості покладається в залежності від її зв'язку із сутності характеристиками людського буття, а її «нормальність» чи «анормальність» ставляться в залежність від того, як вона служить людині, “чи сприяє її позиція, конкретна організація і спрямованість прилученню до родової чи людської сутності, навпроти, роз'єднує з цією сутністю, заплутує й ускладнює зв'язки з нею... Стати особистістю -- по-перше, зайняти визначену життєву, насамперед міжлюдську моральну позицію; по-друге, у достатньому ступені усвідомлювати її і нести за неї відповідальність »

Егоцентричний рівень визначається прагненням індивіда лише до власної зручності, вигоди; відношення до іншим сугубо споживче, у залежності від того, чи допомагає інший особистому успіху чи ні. На группоцентричному рівні людина ідентифікує себе з якою-небудь групою і відношення його до інших людей залежить від того, чи входять вони в цю групу чи ні; «інші» поділяються на коло «своїх», що володіють самоцінністю, і «чужих», її позбавлених. На гуманістичному (просоціальному) рівні принцип самоцінності стає загальним; по суті справи, тільки починаючи з цього рівня, затверджує Б.С. Братусь, можна говорити про моральність (на попередніх рівнях ми маємо справу з мораллю), і тільки тут починає працювати відомий імператив И. Канта -- роби так, щоб правило твого поводження було придатним для всього людства, що рівнозначно золотому правилу етики: веди себе з іншими так, як би ти хотів, щоб інші велись з тобою. Духовна ступінь розвитку особистості (Б.С. Братусь називає її ще сакральної, есхатологічною) є, з погляду цього автора, найвищої, над гуманістичної,-- на цій ступіні «людин починає усвідомлювати себе і дивитися на себе й іншого не як на кінцевих і смертних істот, але як на істот особливого роду, зв'язані, що співвідносяться з духовним світом, як на істот, життя яких не кінчається разом з кінцем життя... це рівень, у межах якого зважуються суб'єктивні відносини людини з Богом, встановлюється особиста формула зв'язку з ним»

Дуже часто в останні настільки бурхливі сторіччя, рятуючи людини від фобій, особливо від страху смерті, визначав позитивні регулятиви в інтраперсональнім, інтерперсональнім і більш широкому соціальному контекстах (позитивний образ людини як гори, повної коштовностей, універсальний для всіх монотеїстичних релігійних навчань), релігія сама перетворювалася в морально-психологічну проблему через фанатизм, нетерпимості, жорстокості до інакомислячим і що сумнівається, що дуже істотно не тільки, для взаємин усередині великих соціальних груп, але також і для безпосередніх міжособистісних взаємодій, особливо між родичами.

Якщо релігія глуха до людських повсякденних нестатків (часто власне психологічним по своїй природі, а не, як представляється на перший погляд, економічним, політичним і т.д.), радощям і прикрощам душі, то люди біжать від традиційної духовності в негативізм атеїзму і вульгарного матеріалізму (маючого можливість приймати як комуністичні, так і сугубо капіталістичні, ринкові форми хоча і що залишається маніпулятивним по своїй суті) або звертаються до нового радикально антипсихотерапевтичній релігійності, що використовує психологічні кризи (у тому числі й у сфері міжособистісних взаємин у родині) людей для контролю над їхньою свідомістю.

«Не можна бути глухим і думки,-- пише К. Юнг,-- що і дух також є не абсолютним, а чимось відносним, нужденним у доповненні і поповненні життям.., у нас занадто багато прикладів, коли дух настільки опановував людиною, що жив уже не людину, а тільки дух, причому не в змісті більш багатої і насичений для людини життя, а навпаки... Життя -- це критерій істини духу. Дух, що позбавляє людину всіх життєвих можливостей,-- це дух загублений... Життя і дух являють собою дві чи сили необхідності, між якими знаходиться людина. Дух наділяє його життя змістом і можливістю найбільшого розквіту. Життя ж необхідне духу, тому що його істина, якщо вона не життєздатна, нічого не значить».

Повертаючи до схеми Б.С. Братуся, можна сказати, що гранично верхове духовне бачення лютості і міжособистісних взаємин, у тому числі й у родині, повинне бути співвіднесене з життям, зіставлено з тим протиріччям, тією драмою, що, по Л.С. Виготському, існує між природними і культурно-історичними детермінантами розвитку людини - і спілкування між людьми: людина одночасно є складовою частиною природи і принципово відрізняється від інших її істот, що населяють, що, як ми думаємо, має надзвичайно важливе значення для питання про якісну специфіку людських внутрісімейних взаємин, робить необхідним вивчення їхній гранично глибинних, еволюційно-генетичних детермінант.

Однак психологія міжособистісних відносин у родині (як і будь-яке психологічне дослідження) не може абстрагуватися від тієї обставини, що людина жива істота, вона включений у біологічну низку поколінь своїх родичів -- предків і нащадків. В. Сатир пише: «Кожний з нас зароджується на всесвітнім дереві духовності. Це дерево зв'язане своїми коренями з усіма живими істотами. Кожен, навчивши, може стати мудрим наставником, що буде оберігати дорогоцінне життя, любити її і піклуватися про неї... Наше відношення до духовних проявів життя свідчить про те, наскільки ми цінуємо життя взагалі... Моя духовність виявляється в тім, що я в однаковій мірі поважаю життєві сили, що наповняють усе живе на Землі».

Разом з тим слід зазначити, що традиційним для психології (у тому числі і для психології родини) є уявлення про індивіда як про живий організм, включеному в процес безупинної взаємодії з зовнішнім середовищем: взаємодіючи із середовищем і за допомогою фізіологічних механізмів пристосовуючи до неї, організм змінює свій стан шляхом пошуку оптимальних реакцій і фіксації найбільш адекватних з них -- такі самі загальні умови виникнення і первісного функціонування психіки, що були введені в психологію під впливом навчання Ч. Дарвіна, що включило психічне відображення (у тому числі і психіку людини) як невід'ємну частину в єдиний ланцюг еволюції органічного світу. Разом з тим поза розглядом теоретико-психологічної думки виявилися принципи генетики, що також йдуть безпосередньо від Ч. Дарвіна, універсальні для всієї живої природи і більш загальні в порівнянні з закономірностями адаптації організму до середовища,-- з позицій сучасної еволюційної біології самим загальним критерієм життя виступає відтворення індивідом собі подібних і підтримка, відповідно до генетичної програми, специфічної структури даного організму.

Тому психологам, що вивчають питання про природу і якісну специфіку міжособистісних відносин у родині, варто не конструювати свою власну, зручну для них біологію, а звернутися до сучасних досліджень еволюційно-генетичних основ соціального поводження тварин і людини

-- сучасної соціобиологіі, що є безумовним піонером у цій області: наскільки нам відомо, систематичне співвіднесення еволюційно-генетичного, психологічного і культурно-історичного підходів до міжіндивідуальними взаємодіями, у тому числі й у родині, у концептуальному плані до 1975 р. (тобто до виходу роботи Э. Уілсона «Соціобіологія: новий синтез») не проводилося. Слід також зазначити, що останнім часом багато психологів, що займаються родиною і дитинством, звертаються до робіт соціобіологов.

1.2 Види та причини подружніх конфліктів

Сімейні конфлікти є однієї з найпоширеніших форм конфліктів. По оцінках фахівців, у 80-85 % родин відбуваються конфлікти, а в інших 15-20% виникають сварки по різних приводах.

Унікальність сімейних відносин обумовлює не тільки специфіку виникнення і протікання конфліктів у родині, до й особливим образом відбивається на соціальному і психічному здоров'ї всіх її членів. У дійсній темі розглядаються особливості сімейних конфліктів, їхня класифікація, а також інші питання, що розкривають суть цього складного явища.

Сімейні конфлікти -- це протиборство між членами родини на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів.

Родині конфлікти мають свої особливості, облік яких необхідний при попередженні і дозволі таких конфліктів.