Пошук фундаментальної константи матеріалізації психічних явищ

ПОШУК ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ КОНСТАНТИ МАТЕРІАЛІЗАЦІЇ ПСИХІЧНИХ ЯВИЩ

Універсальною й постійною властивістю усіх без винятку представників матеріального світу є гравітація (тяжіння). Такий науковий висновок затвердив І. Ньютон ще у 1687 році. А. Ейнштейн його поглибив в загальній теорії відносності (ЗТВ), в якій ввів принцип еквівалентності гравітації та неінерціальних рухів, а також зв'язок гравітаційних сил з геометрією (кривизною) чотиримірного неевклідового, псевдоріманового простору-часу. З ЗТВ випливають важливі наслідки, які збагачують світопізнання та мають визначене прагматичне значення.

У А. Ейнштейна, на відміну від І. Ньютона, простір не є пасивним, він активний. Йому притаманні потенціали гравітаційного поля, які пов'язані з геометричною структурою й визначаються функціями координат (q_ік=q_кі), які складають у сукупності фундаментальний метричний тензор. Гравітаційна енергія має унікальні властивості: вона найвища серед усіх форм енергії, невичерпна та безентропійна.

Вкажемо ще на один наслідок, який пов'язаний з методологією. З принципу еквівалентності випливає, що для одержання ефектів від гравітації та рухів з прискоренням можливо їх заміняти один одиним.

У попередніх наших публікаціях [2004, 2005] було подано закон збереження та симетрії в психіці. Була зокрема відзначена відсутність, або крайня згорнутість просторових координат та маси відображених матеріальних об'єктів. Значні особливості має поводження часу в психіці. Є й інші відмінності від матеріального світу, що в цілому є дуже важливим в пізнанні психічного світу та його взаємодії з матеріальним.

З часу появи у 1860 році психофізики, засновником якої був Г. Фехнер, вже ним була висунута зверхмета: знайти універсальне співвідношення між фізичним і психічним світами на ґрунті кількісних та якісних зв'язків та їх перетворень. В єдність психофізичного світу Г. Фехнер твердо вірив. Він зосередився на першій половині самозавдання і встановив закон перетворення матеріальних стимулів у психічні відображення (почування). Багато в цьому напрямку зроблено його послідовниками. Але зворотний напрямок: перетворення психічних явищ, наприклад, образів, у матеріальні явища, наприклад тілесні рухи, - поки що залишилось проблемою. Тому нами й було сформульоване завдання висвітлити стрижень матеріалізації психічних явищ.

Методи досліджень

Були проаналізовані та узагальнені наукові відомості, які прямо чи опосередковано мали відношення до проблеми. Особливу увагу приділили закономірностям гравітації, перетворення матеріальних стимулів на почування та головним функціям цього перетворення. Були проведені уявні експерименти і конструювання варіантів рішення.

Результати та обговорення

Майже 150 років після Г. Фехнера багато вчених пропонували свої варіанти вирішення психофізичної задачі. Але в її фундаментальній постановці залишились відповіді у вигляді двох форм аналітичної залежності: логарифмічної, яку надав особисто Г. Фехнер, а також показникової функції, яку запропонував С. Стивенс (1974). У контексті сформульованого нами завдання перевагу слід віддати логарифмічній формі по двом апріорним чинникам, які можна також розглядати як вимоги до матеріально-психічної трансформації.

По-перше, у Г.Фехнера мова йде про найбільш ранню стадію психічного відгуку й тому застосовані найбільш чутливі природні одиниці виміру - jnd. Це скорочений вираз just noticeable difference, що за змістом означає ледве помітну різницю при визначенні абсолютного та диференційного порогів. С. Стівенс характеризує подальшу стадію оцінки психічного відгуку у загальному, грубому вигляді [Бардін К.В., Забродін Ю.М., 1982; Рибін И.А., 1990].

По-друге, матеріальні стимули не діють на одну окрему точку ні в реальних умовах, ні в експерименті. Задля мінімального специфічного відчуття різниці психічного акту необхідно сприйняти декілька (біля 4-х) оптичних квантів, акустичних квазіквантів, смакових молекул, тощо. Тим паче, це стосується гравітації з припущенням про її переносники - гравітони. Таким чином, якщо послуговуватися не ідеальними абстракціями, то постає не точкове, а «по-точкове» відображення в психіці матеріальних стимулів. Це підтверджує, що фізичний стимул слід репрезентувати як вектор на площі. Логарифм за своїм походженням якраз пов'язаний з площею через квадратури (інтеграли). Хотів того чи ні Г. Фехнер, але його психофізичний закон з самого початку пов'язаний з натуральними Десяткові і натуральні логарифми пов'язані коефіцієнтом перетворення 0,43429: lg b=0,43429ln b логарифмами, правда, дійсних чисел.

Однак дійсні числа входять в множину комплексних чисел як деяка особлива їх частина. Комплексне (сполучене) число представляє собою упорядковану пару чисел =(, ), кожне з яких не рівне нулю. При цьому є дійсна частина, а - уявна частина. Якщо =0, то таку пару =(, 0) звуть дійсним числом, якщо ж =0, таку пару =(0, ) звуть уявним числом.

Все тільки що сказане в останньому абзаці викликане наступним. У вище наведеній нашій публікації [2005] про симетрію в психіці доводилось, що умовою подолання бар'єру при переході сигналу з псевдоріманового матеріального простору у "заобрійний" психічний є наявність уявних величин (чисел, точок тощо). Внаслідок цього в формальних відображеннях перетворення сигналів фізичних в психічні і психічних в фізичні повинні міститись комплексні числа, точніше функції комплексних змінних. Подивимось, які у цьому відношенні справи з психофізичним законом Г. Фехнера.

Оскільки закон Г. Фехнера орієнтований на ледь уловлювану різницю почування (jnd), то можна вважати, що в цьому законі присутність уявної частини є, але вона нескінченно мала, тобто . З цієї позиції закон Г. Фехнера не суперечить вимогам переходу сигналів з матеріального світу в психічний. Але для кількісної оцінки Г. Фехнеру не потрібна була уявна частина, тож він її не включає в закон. Однак слід мати на увазі, що уявна частина, незважаючи на її надзвичайну малість, по суті присутня.

Таким чином, теоретично можливе й важливе комплексне формулювання психофізичного закону таке:

при (1)

Тобто, по суті, маємо закон Фехнера:

(2)

де , - відповідно фактично виміряний та пороговий рівні матеріальних стимулів.

Massformel (2) Фехнера, зрозуміло, поширюється й на відчуття гравітаційної та еквівалентної їй сили (F):

(3)

де за І. Ньютоном

(4)

В (4) G являє фундаментальну константу, яка зветься гравітаційною сталою або сталою тяжіння. G дорівнює Константу G вперше було визначено англійцем Генрі Кевендешем у 1798 році, тобто більш ніж через 100 років з часу теоретичного введення Ньютоном цієї константи у рівняння. В визначенні Г. Кевендеша константа характеризує силу гравітаційної взаємодії між двома тілами масою по 1 г кожне, які знаходяться на відстані 1 см одне від одного.

Якщо в рівняння (3) ввести замість F його значення з (4) та здійснити деякі прості алгебраїчні перетворення, то одержимо:

(5)

Згідно з (5), при дії гравітаційної сили виникає деякий психічний акт (Ez), як відгук на дію матеріальної сили. В загальному випадку цей психічний акт фіксується свідомістю, наприклад як почування, або залишається в підсвідомості.

На відміну від Г. Фехнера, нам, спираючись на (5), потрібно з'ясувати лише парціальний внесок, так би мовити, самостійну долю гравітаційної константи G при переході її з фізичного світу в психічний. З рівняння (5), яке відповідає закону Фехнера, випливає, що цей напрямок перехідного процесу здійснюється за допомогою логарифмування. Відповідну до G величину в психіці позначимо грецькою літерою Г (гамма).

(6)

Виходячи з того, що , знаходимо чисельне рішення рівняння (6):

(7)

Якщо за психофізичним законом гравітаційна константа G використовується в алгоритмі перетворення матеріального стимулу в психічний відгук у вигляді lg G, то у зворотньому процесі перетворення психічного акту в матеріальні дії константу Г логічно використовувати як антилогарифм Г [anti lg Г]. Під задаючим психічним актом слід розуміти сценарій послідовності образів, по якому повинні розгортатися конкретні матеріальні дії. Останні, стосовно гравітації, це є неінерційні рухи тіла чи його частин у людини, оскільки неінерційні рухи, за теорією Ейнштейна, еквівалентні гравітації.

Слід мати на увазі, що при тлумаченні процесу перетворення потрібно враховувати також присутність у відповідному алгоритмі уявної частини. Це передбачено теоретичним обґрунтуванням вигляду психофізичного закону за допомогою комплексної функції (рівняння 1), особливостями симетрії в психіці [В. Максимович, М. Максимович, 2005]. Також про це свідчить збереження кутів [Б.Н. Беспалов, 1984] при матеріально-психічних перетвореннях, що притаманне конформним перетворенням. Згідно з цими та іншими аргументами, уявна частина присутня в рівнянні трансформації психічних актів в матеріальні.

Таким чином, за винятком різниці між логарифмом і антилогарифмом, структурний зміст рівнянь однаковий, як для напрямку перетворення фізичних стимулів в психічний відгук, так і для зворотного напрямку - матеріалізації психічних дій.

Позначимо виникле в психіці явище (рух образу, сценарій тощо) літерою , а відповідне йому матеріальне зрушення в організмі через а. Тоді

(8)

де z - коефіцієнт пропорційності, причому z=1/c.

В рівнянні (8) фігурує символ , якому наданий зміст виниклого психічного акту. Постає питання, чи є якісь натяки виміру його сили. За змістом психічному акту надає силу мотивація, яка його викликала. Мотивація базується на поєднанні потреби, конкретного вибраного об'єкту та способу її задоволення, а також передбачуваної емоційної насолоди від оволодіння цим об'єктом. В концепції соціальної психології (С.С. Паповян, 1983) висувається аналог такої оцінки суб'єктивно очікуваної події (СОП):

(9)

де Р_к - суб'єктивна вірогідність досягнення к-ої мети;

І_к - суб'єктивна цінність досягнення к-ої мети.

Міркують, що критерій вибору спирається на екстремальні значення СОП: максимум при корисності, мінімум при шкідливості. Відповідне рішення можна прийняти за допомогою, наприклад, алгоритму, який відображений математичними моделями (В.А. Максимович та співавт., 2004).

Досі мова йшла про одну окрему характеристику сигналу, будь-то матеріального чи психічного, про його силу. Але який завгодно фізичний сигнал усякої модальності, має не тільки силові якості, а й інші. Серед них назвемо раптовість, позитивну цінність (корисність) та негативну цінність (шкідливість) по відношенню до суб'єкта. Усі міри цих якостей логарифмічні й по окремості можуть бути відображені простими комплексними функціями. Коли ж якості сигналу сприймаються суб'єктом разом, що є насправді в реальності, то для такого складного сигналу запропоновано використати кватерніони з їх алгеброю (В.А.Максимович та спіавт., 2001). Наведемо загальний вигляд кватерніону, який віддзеркалює вище згадану сукупність якостей. Такий кватерніон звуть сенсорним (q_s):

(10)

де a, b, c, d - відповідно логарифмічні міри Шеннона, Фехнера, корисності, шкідливості;

i, j, k - уявні одиниці ортогональних (незалежних) координат, з четвертою ортокоординатою (а) може бути пов'язана дійсна одиниця.

Не будемо далі викладати зміст операцій з кватерніонною моделлю та її використанням для розкриття психіки. Відсилаємо до згаданої нашої публікації. Доповнимо лише одним. Як і з антилогарифмом в рівнянні (8), так і в випадку застосування кватерніонної моделі, зворотний напрямок, тобто матеріалізація психічних явищ, буде здійснюватися через антилогарифми.

Все, про що йшла мова, відноситься, по аналогії з фізикою, до макрофізичного представництва. Звернемось до мікрофізичної грані.

Що притаманне будівним елементам психічних явищ (об'єктів) і чим вони відрізняються від будівних елементів об'єктів матеріального світу? Про суттєві відміни маси та геометричних розмірів ми вже казали вище: вони в психіці зведені майже нанівець, до ідеальної крапки. Залишаються, насамперед, часові характеристики. Тут ми вступаємо в царину гіпотез, більш-менш обґрунтованих.

В світі, науковий опис якого дав А. Ейнштейн, матеріальні частинки практично не можуть перетнути світловий бар'єр. Але вже сам А. Ейнштейн не заперечував можливість існування рухів зі зверхсвітловою швидкістю: “…такий результат з чисто логічної точки зору не містить, на мій погляд, в собі ніяких протиріч”. Зараз багато теоретиків стверджують, що по той бік світлового бар'єра існують частинки, які від народження наділені зверхсвітловими швидкостями. Спілка таких суперсвітлових об'єктів одержала видову назву тахіони ( на грецькій мові - швидкий).

За висновками вчених (В.С. Барашенков, 1987; П. Девис, 1989), без тахіонів теорія відносності та опис світу неповні, однобічні, ущербні у прямому і переносному сенсі. Тахіони мають особливі якості. Їх маса не є нульовою. Вона уявна. Ще одна особливість тахіонів у тому, що такі властивості об'єктів можуть пояснити безенергетичність або майже безенергетичність процесів мислення, що стверджують фізіологи (В.О. Максимович, І.І. Солдак, С.В. Беспалова, 2003). До того ж, тривалість реакцій з участю тахіонів оцінюють у мінус двадцять шостій ступені секунди, коли вірогідний енергетичний сплеск. Але сучасними засобами такий короткий енергетичний імпульс, на жаль, не був зафіксований та й не було таких цілеспрямованих спроб.

До речі, чимало вчених для диференційного уточнення будівничих елементів в психіці аналізували тривалість психоактів В цьому абзаці автори цитуються за книгою В.А. Максимовича (1995).. Якщо б основою були нейронні елементи, на формування психічних сигналів витрачалося б 10^-2…10^-4с (А.М. Іваніцький та співавт., 1984; А.Н. Лебедев, 1985); якщо б конформаційні зміни макромолекул білків, то 10^-8с (М.А.Кузнєцов та співавт., 1990); випромінювання при переходах - 10^-8с (А.М. Хазен, 1979); лептони - 10^-10...10^-14 с (Н.Ю. Мікляєв, 1992). У сімдесятих роках академік АН СРСР М.А. Марков і незалежно від нього професор К.П. Станюкович доводили за допомогою фіз.-мат. рівнянь існування крихітних, з радіусом 10^-33см, часток Радіус гравітона оцінюють в 210^-27см.

Усі кандидати з наведеного переліку, як і подібні їм, належать до матеріального світу, де панує швидкість руху, яка обмежена світловою у вакуумі. Якщо діє універсальна матеріальна сила тяжіння, то сам по собі її переносник гравітон, який є для психіки прообразом, не в змозі одночасно стати й образом самого себе і також набрати іншу надсвітлову швидкість. Між тахіонами психіки і гравітонами матеріального світу повинні бути посередники - трансформатори.

Напередодні 3 тисячоліття квантофізичний світогляд дуже поглибився. Теоретики винайшли суперсиметрію, яка пояснила єдність усіх видів взаємодій: гравітаційного, електромагнітного, сильного та слабкого, а також ролі усіх відомих та ще тільки прогнозованих, явних та віртуальних елементів матеріальних конструкцій. На цьому фундаменті з'явилася теорія супергравітації. В ній гравітон не є одиничним переносником гравітаційної дії. Це виконує скінченна суперсиметрична родина частинок зі спинами 0, ¹/₂, 1, 2 (гравітон), ³/₂ (8 типів прогнозованих гравітіно) та ін.

Загалом суперсиметрія розкриває закономірності, які до неї не були знані. Разом з попередніми теоріями (електрослабкої взаємодії, квантової хромодинаміки, Великого об'єднання, квантового вакууму тощо) було встановлено, зокрема, існування взаємоперетворення частинок: електрони - нейтрино, протони - нейтрони, кварки - лептони, ферміони - бозони, загалом частинки з одним значенням спіна - з іншим значенням спіна… Діапазон мас, (тобто і енергій) переносників дій величезний: від 0 (у гравітона, наприклад) до 10¹⁴ маси протону (у Х-частинки). До того ж деякі частинки можуть стягуватись з наданням іншій маси. Все тільки що сказане, великі флуктуації головних властивостей (у тому числі й швидкості), а також принцип невизначеності Гейзенберга створюють реальні можливості контактів з тахіонами психіки.

Слід звернути увагу, що суперсиметрія спонукала до відродження і вдосконалення уявлення про багатомірний простір-час, які досягли повної узгодженості. Перша теорія поляка Теодора Калуци та шведа Оскара Клейна описувала Всесвіт як 5-мірний. Сучасний варіант 11-мірний, в якому 7 координат простору компактофіковані до розмірів 10^-32 см, причому у кожній точці спостерігаємого 3-мірний простір. Викладені нами (2005) погляди на симетрію в психіці не вступають в принципові протиріччя з теорією суперсиметрії. Це стосується і того, що суперсиметрія може бути деформована внаслідок устремління її структури до сталості. Звідти прояви функціональних асиметрій.

Таким чином, на фундаментальному рівні існують вагомі аргументи щодо умов контактів структурних елементів матеріального світу з психічним і навпаки. Установлений ряд характеристичних ознак елементів психічних явищ, які потребують доповнення до повної ідентифікації.

Висновки

Психічні акти трансформуються в матеріальні дії за допомогою антилогарифмів з константою психоматеріалізації Г= - 10,17587.

Згідно з сучасними фізичними теоріями - суперсиметрії, супергравітації, 11-мірного простору-часу, а також розробками авторів цієї публікації, переносники гравітації мають в матеріальному світі швидкість рухів, яка не більша за світлову у вакуумі, а відповідні переносники психічних дій мають надсвітлову швидкість й ряд характеристичних ознак, які потребують доповнення з метою їх остаточної ідентифікації.

Література

Барашенков В.С. Кварки, протоны, Вселенная. - М.: Знание, 1987. (Наука и прогресс) - 192 с.

Бардин К.В., Забродин Ю.М. Проблемы сенсорной психофизики. В кн.: Познавательные процессы: ощущения, восприятие. - М.: Педагогика, 1982. - С.89-118.

Беспалов Б.И. Действие (Психологические механизмы визуального мышления). - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 192 с.

Девис П. Суперсила: Пер. с англ. - М.: Мир, 1989. - 272 с.

Максимович В.А. Частные модели психопроцессов. - Донецк: Донбасский научно-аналитический центр, 1995. - 40 с.

Максимович В.А., Горецкий О.С., Солдак И.И., Тарапата Н.И., Говта Н.В., Максимович М.В. Экспериментальное и теоретическое обоснование математической модели принятия решения (выбора из альтернатив) // Вестник гиг. и эпидем. - 2004. - Т.8.- №1. - С.267-273.

Максимович В., Максимович М. Закон збереження мотивацій. В кн.: Донецький Вісник наук. тов. ім. Шевченка. - Донецьк: Східний видав. дім, 2004. - т.5.- С.276-282.

Максимович В., Максимович М. Симетрія в психіці. В кн.: Донецький Вісник наук. тов. ім. Шевченка. - Донецьк: Східний видав. дім, 2005. - т.6.- С.149-157.

Максимович В.А., Мухин В.В., Беспалова С.В. Медицинская психофизика. - Донецк: Изд-во Дон. нац. ун-та, 2001. - 150 с.

Максимович В.А., Солдак И.И., Беспалова С.В. Медицинская биоэнергетика. - Донецк: Изд-во Дон. нац. ун-та, 2003. - 229 с.

Паповян С.С. Математические методы в социальной психологии. - М.: Наука, 1983. - 344 с.

Рыбин И.А. Лекции по биофизике. - Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1990. - 240 с.

Стивенс С.С. О психофизическом законе. - В кн.: Проблемы и методы психофизики. - М.: 1974. - С.56-102.

Fechner I. Elemente der Psychophysik. - Leipzig: 1860, Bd. I- 336 S.; Bd. II - 571 S.