Відчуття людини

І. ПОНЯТТЯ ПРО ВІДЧУТТЯ

Протягом всього свого життя ми набуваємо досліду, пізнаємо навколишній світ. Першу інформацію про властивості предметів і явищ довкілля отримуємо за допомогою відчуттів. Відчуття - це первинний етап пізнання людиною світу. Наші уявлення суб'єктивні, оскільки кожен з нас унікальний. Отже, у нас різні смаки, оцінки, відчуття. Якісні характеристики відчуттів залежать від багатьох факторів: набутого досвіду, емоційного стану та самопочуття, діяльності аналізаторів кожної особистості тощо. Речі ж у світі існують об'єктивно, наприклад, трава навесні зелена незалежно від того, чи сприймаємо ми її такою.

Процес відчуття відбувається лише за умови безпосереднього впливу на органи чуття людини властивостей предметів і явищ, оскільки велику роль у ньому відіграють аналізатори.

Відчуття - це суб'єктивне відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу в корі головного мозку внаслідок їх безпосереднього впливу на наші органи чуття.

Відчуття властиві не лише людині, а й усім тваринам від найпростіших до найвищих. Без відчуттів неможлива психічна активність живої істоти.

Пізнавальний процес починається з чуттєвого пізнання, яке є його першим, вихідним етапом: Геракліт (бл. 544-484 pp. до н.е.) вважав, що очі "більш точні свідки, аніж вуха", тому й основну роль він відводив зору, хоча наголошував, що споглядаючи, іноді помиляються. Це пояснюється тим, що під час зорового сприймання людина торкається лише того, що є назовні, на поверхні, і аж ніяк не проникає в сутність існуючого. Хоча, на думку Гете, "...хто не довіряє відчуттям, той дурень і неминуче перетвориться на споглядача, відчуття не одурюють, одурюють судження".

Відчуття, з яких пізнання бере свій початок, не лише фіксують видиме, очевидне, чи те, що існує на поверхні, але й прокладають пізнавальний місток у невидиме.

Французький філософ П.Гасенді (1592-1655 pp.) зазначав, що відчуття - це єдине джерело пізнання. Як же відбувається цей процес? Відповідь знаходимо у давньогрецьких філософів Емпедокла (бл. 490-430 pp. до н.е.) та Анаксагора (бл. 500-бл.428 pp. до н.е.). Відчуття витікають внаслідок прямого контакту органів чуття з об'єктом зовнішнього світу. До речі, саме це визначення й лягло в основу трактування феномена, яким ми користуємося й сьогодні в певній модифікації. У своєму вченні Анаксагор і Емпедокл намагалися охарактеризувати властивості відчуттів. Анаксагор стверджував, що подібне пізнається через подібне, а Емпедокл, що протилежне пізнається через протилежне, різне - через різне. На нашу думку, це поняття "асоціації" та "контраст відчуттів" у сучасному тлумаченні. Зір може сприймати об'єкт лише в межах певних розмірів, а слух вловлює звуки відповідної висоти тощо, тобто відчуття мають пороги чутливості.

Значення відчуттів оцінювалося належно впродовж віків. Окремі вчені навіть дещо перебільшували його. Англійський філософ Т.Гоббс (1588-1679pp.) стверджував: "Немає жодного поняття в людському розумі, яке б не було породжене первісне, цілком або частково в органах чуттів". Англійський філософ Дж.Локк (1632-1704 pp.) відстоював думку, що всі знання ми отримуємо через відчуття. Від народження душа дитини - "чиста дошка", на яку життя наносить свої позначки. З ними погоджується німецький філософ В.Лейбніц (1646-1716 pp.). Він стверджує, що нічого немає в розумі, що б не пройшло раніше через чуття, окрім самого розуму. Отже, чуттєве пізнання є надзвичайно важливим, бо виступає передумовою раціонального пізнання.

Чуттєвий досвід - це живлення для нашого мозку. Відомий дослідник К. Борхгревінік розповідав, що перебуваючи в Антарктиді, полярники відчували "сенсорний голод". "Нам не вистачало світла, руху, повітря. Ми мовби старіли на очах один в одного".

Щоб запобігти "сенсорному голоду", який відчувають пацієнти, перебуваючи в лікарнях (білі стіни, білі халати, все довкола сіре), збагачують кольорову гаму обладнаний, інтер'єру. Наприклад, у деяких медичних закладах очі дітей милують кольорові стіни, двері, яскраві іграшки тощо. Все це допомагає створювати позитивний емоційний настрій, що є запорукою одужання. Однак сенсорне перевантаження теж має певні недоліки.

В одному з міст штату Нью-Джерсі уже понад сто років існує традиція кожну неділю оголошувати "тихим днем". У цей день повністю заборонений рух транспорту по вулицях, вулиці перегороджують важкими чавунними ланцюгами. Наші органи чуття час від часу потребують відпочинку.

ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДЧУТТІВ

Процес відчуттів починається зі стимулів, подразників, що надходять зі зовнішнього світу. Стимули діють на один із сенсорних рецепторів, головною функцією яких є трансформація зовнішньої енергії в нервові імпульси. Цей процес називається трансдукцією. Кожен рецептор є вибірково сенситивним до певних тинів стимулів (наприклад, око сприймає світлові хвилі, вухо - звукові тощо).

Рецептори кодують інформацію, одержану ззовні, і трансформують до мозку аферентними (провідними) нервовими шляхами. Талановитий філософ, психолог Алкмеон з Кротона (бл. 500 р. до н.е.) експериментальним шляхом довів, що від органів чуття відходять своєрідні канали, нервові шляхи, що йдуть до мозку і зумовлюють у ньому певні відчуття.

У певних ділянках мозку розшифровується інформація, виникає образ і відповідь повертається до рецептора, де відбувається порівняння цього образу з еталоном.

Оскільки відчуття - процес осмислений, то імпульси знову повертаються до мозку з метою корекції наших відчуттів. Це забезпечує безпомилковість в оцінці стимулів, їх якості. На перший погляд, цей процес дуже простий. Однак будова ока людини майже така ж, як представників тваринного світу, але ж людина бачить по-іншому. Та й люди по-різному відчувають особливості довкілля. Значною мірою цей процес залежить від індивідуальності особи, її готовності сприймати стимули, аналізувати, відбирати; від стану її здоров'я та емоційного стану, диспозиції тощо.

Відчуття тісно пов'язані з активністю, оскільки лише в дії аналізатор може пізнавати властивості предметів, посилювати (послаблювати) сприймання інформації (рука рухається н напрямку до подразника чи від нього, вухо ми повертаємо на звук, який чуємо тощо).

Як же відбувається процес трансдукції у кожній сенсорній системі, як саме сенсорна система і мозок відбирають і розрізняють стимули навколишнього світу? Щоб привернути нашу увагу, стимул має характеризуватися певною кількістю та якістю. Кількість - сила, інтенсивність стимулу. Якість - вид, наприклад, колір, смак тощо.

Залежність між фізичною природою подразника та сенсорною відповіддю на нього особи вивчає така галузь психології, як психофізика. До речі, чимало перших досліджень у психології пов'язані саме з психофізикою. Коли В.Вундт заснував першу експериментальну психологічну лабораторію в Лейпцигу, однією з фундаментальних сфер досліджень були відчуття та сприймання. Це пояснюється тим, що ми постійно маємо справу з фізичним світом, у якому живемо, який будуємо, постійно пристосовуємося, адаптуємося до нього і змінюємося, тобто будуємо внутрішній психологічний світ у собі. Звідси й інтерес до цієї проблеми.

ІІІ. ЯКІСТЬ ВІДЧУТТІВ

Очевидним є той факт, що ми не можемо відчувати, уловлювати будь-який стимул оточення. Щоб викликати те чи інше відчуття, подразник має бути достатньо сильним, оскільки нашим аналізаторам властивий певний рівень чутливості. Тож наскільки сильним має бути стимул, щоб викликати у нас відчуття? На це питання можемо знайти відповідь у концепції про абсолютний поріг чутливості.

Німецький філософ Ж. Герберт ще у 1800-ті роки першим заговорив про абсолютний поріг, однак лише у 1860 р. Г. Фехнер (1801-1887 pp.) дослідив поріг чутливості щодо світла: суб'єктам запропонували у темній кімнаті дивитися прямо на порожній екран, на якому згодом мала з'явитися світла пляма, що поступово ставала світлішою. Індивіди фіксували, коли саме вони побачили цю пляму (тобто коли у них виникло відчуття). Повторивши безліч разів цей експеримент, Фехнер виявив, що абсолютним порогом чутливості є найнижча інтенсивність стимулу, яку суб'єкт виявляє у 50% експерименту.

Мінімальна сила подразника, здатна викликати ледь помітні відчуття, називається абсолютним порогом чутливості.

Що нижчий поріг, то вища чутливість. Для багатьох професій є дуже важливою наявність низького порогу чутливості. Наприклад, дегустатори завдяки високій чутливості органів чуття розрізняють різні сорти чаю, кави, вина і навіть їх виробника.

Вчені визначили нижній поріг для усіх видів відчуття (табл. 1). Однак слід пам'ятати, що абсолютний поріг не є сталою величиною, він змінюється залежно від особистості (у кожного свій рівень) і від ситуації (стан здоров'я особистості, суб'єктивні умови).

Чутливість до змінних стимулів є сильнішою, ніж до постійних. Люди зі слабшою нервовою системою мають нижчий поріг чутливості, відповідно більш вразливі й тонше відчувають світ.

Відомо, що чутливість можна посилювати шляхом тренувань.

Таблиця 1

Приблизний абсолютний поріг чутливості для відчуттів

Відчуття	Поріг чутливості
Зорові	У безхмарну ніч полум'я свічки видно в темряві за 45 м
Слухові	Цокання будильника чути за 6 м
Смакові	Розрізняємо одну чайну ложку цукру, розчинену в 9 л води Води
Нюхові	Запах однієї краплини парфумів поширюється по усій шестикімнатній квартирі
Дотикові	Відчуваємо крильце мухи, яке впало з відстані в 1 см

Ф.Купер зазначав, що справжній індіанець розпізнавав ворога ще тоді, коли той лише з'являвся па горизонті. А.В.Бетс вважав, що феноменальний зір північноамериканських індіанців не є генетично успадкованим, а виробляється з раннього дитинства за допомогою певних вправ.

Поліпшують чутливість професія та спосіб життя людини. Наприклад, досвідчені шліфувальники бачать на поверхні предмета нерівності в 0,6 мікрона, тоді як здорове людське око може розрізняти не менше 10 мікрон.

Поріг чутливості може змінюватися під впливом шуму, завдяки досвіду (ми швидше відчуваємо, коли знаємо, про що йде мова), внаслідок мотивації суб'єкта (наприклад, діти швидше помітять ту чи іншу властивість, якщо інформація надійде в ігровій формі). Це все призвело до того, що деякі вчені заперечують існування абсолютного порогу чутливості. Вони пропонують теорію виявлення сигналів, завдяки якій трактують роль психологічних факторів у виявленні відчуттів, оскільки спостерігач може помилятися: заперечувати наявність сигналів, коли вони насправді є, і стверджувати про їх існування в момент відсутності. Теорія виявлення сигналів дасть змогу з'ясувати, яким чином досвід, мотивація та інші фактори впливають на оцінку сенсорних стимулів у різних ситуаціях. Ця теорія має велике прикладне значення для судової практики.

Таким чином, наша можливість виявляти сигнал залежить не лише від його інтенсивності, але й від багатьох інших факторів, таких, як мотивація, досвід тощо.

Зрозуміло, що сигнал має характеризуватися певною силою (кількість, розмір, яскравість) для того, щоб він був виявлений нашими органами чуття. Очевидно, має бути і певна відмінність між стимулами, щоб їх можна було розрізнити.

Мінімальна відмінність між дією двох подразників, яка зумовлює ледь помітні зміни у відчуттях, називається диференційним порогом.

Першим помітив зв'язок між зміною природної якості стимулу та межею, при якій він буде сприйнятий, німецький фізик Е.Вебер у 1834 р. На його думку, диференційний поріг для певних стимулів є сталою величиною. Однак сформулював цю залежність Г.Фехнер і назвав її законом Вебера:

? І / І = К,

де І - початкове значення подразника,

? - його показник, який ледь помітно змінює відчуття відмінності, зумовлене силою дії подразників;

К - константа (табл. 2).

Таблиця 2

Константа Вебера для сенсорної системи

Сенсорна модальність	Стимул	Константа Вебера (? І / І )
Зір	Яскравість, освітленість	1/60
Рух	Піднята маса	1/50
Біль	Дія високої температури на шкіру	1/30
Слух	Висота та сила звуку	1/10
Дотик	Тиск на шкіру	1/7
Нюх	Запах	1/4
Смак	Сіль	1/3

При тривалій дії подразника на органи чуття ми звикаємо і навіть можемо не помічати його (наприклад, не відчуваємо обручку чи годинник на руці). Це відбувається завдяки адаптації.

Адаптація - зниження чутливості аналізатора під впливом тривалої чи постійної дії подразника (стимулу).

Ми досолі швидко адаптуємося до світла, кольору, запаху. Наприклад, повністю пристосуватися до темряви можна за 30-40 хв. Потрапивши зі світлого до темного приміщення, людське око спочатку не бачить нічого, але поступово його чутливість змінюється.

Різноманітні відчуття взаємодіють між собою, вплив одного відчуття позначається на іншому, виявляється їх контраст. Наприклад, після солодкого морозива смак ягід нам здаватиметься гіркуватим, хоча до морозива вони були дуже солодкими.

Явище контрастів використовують у своїй практиці педагоги: пишуть білою крейдою по чорній дошці; помилки виправляють червоним чорнилом; щоб привернути увагу учнів, змінюють тон, темп, силу голосу. У декоративно-ужитковому мистецтві контраст відчуттів беруть до уваги, добираючи кольори, форми тощо.

При певній взаємодії відчуття однієї модальності можуть спричинити відчуття іншої модальності. Це явище називається синестезією. Наприклад, колір характеризуємо як холодний і теплий; голос - як соковитий, оксамитовий; смак - гострий і тонкий. До речі, світломузика, яку так полюбляє сучасна молодь, ґрунтується власне на явищі синестезії. Вперше світломузику створив знаменитий композитор О.Скрябін, який не лише писав ноти, а й позначав їх колір.

Відчуття не тільки взаємодіють між собою, але й зумовлюють певний стан. Наприклад, запах парфумів може створити гарний настрій. Цей факт беруть до уваги в ароматерапії. Кожна людина має свій улюблений аромат, важливо лише його відшукати.

Експериментальне доведено, що апетит залежить не лише від якості їжі, але й від кольору посуду, на якому її подають. Збуджують апетит тарілки червоного, жовтого, оранжевого кольорів, а ось сервізами синього чи білого кольорів радять користуватися тим, хто намагається схуднути.

Колір іноді називають душею живопису. У творах майстрів Стародавньої Русі білий колір уособлював чистоту, незайманість, цноту; зелений - юність, цвітіння; чорний сприймався як ознака смерті та скорботи.

Науці відомий такий феномен, як "зір шкіри". Прекрасно володіла цими здібностями Р.Кулешова з Росії. Спочатку вона навчилася читати так, як читають сліпі (з заплющеними очима читала опуклий шрифт пальцями), згодом почала читати написане безконтактно. Читаючи, відчувала від чорного кольору тепло, а від білого - холодок на пальцях.

Така феноменальна здібність притаманна і тринадцятирічній дівчинці з села Пушкарне Орловської області в Росії, О.Шеіян. Вона не тільки вільно "читає" газету з заплющеними очима (великий і дрібний шрифт) і при цьому називає картинки, а й орієнтується в просторі. Кореспондент газети А. Полякова йшла з дівчинкою лісом протягом 20 хв., і Олена з закритими очима правильно називала всі дерева. Це велике чудо - таємниця природи. Сама дівчинка описує цей процес так: "Я бачу слова і фотографії так чітко, як і з відкритими очима". Подібних випадків зафіксовано чимало.

Відчуття, які виникли в результаті впливу на нас подразника (на око), не зникають одразу після припинення його дії, а залишаються ще певний час. Це явище називається післядією аналізаторів. Якщо ми намалюємо крапку на папері і дивитимемось па неї впродовж хвилини, то потім, перевівши погляд на стелю (на чистий аркуш паперу), побачимо її відображення.

Наша сенсорна система настільки гармонійна та досконала, що при ушкодженні одного з аналізаторів відбувається так звана компенсація відчуттів. Організм здатний перебудувати свої функції, порушені або втрачені внаслідок якогось захворювання чи травми. Рівень компенсації залежить від умов життя, сили волі особистості та інших психологічних факторів. Яскравим прикладом такої компенсації може бути життя сліпоглухонімої О. Скороходової, учениці відомого українського дефектолога І. Соколянського. її книга "Як я сприймаю, уявляю і розумію світ" перекладена багатьма іноземними мовами.

Сліпоглухоніма від народження Е. Келлер стала доктором філософії в США, письменницею, громадським діячем, писала мемуари, вірші.

У сліпих краще розвинені моторні рухи, вібраційні відчуття, слух, мовлення, а також емоції. Все це допомагає їм орієнтуватися в навколишньому світі.

IV. ВИДИ ВІДЧУТТІВ

Сенсорна чутливість дуже різноманітна. Перелічити всі сенсорні процеси, які притаманні людині та тварині, неможливо.

С. Яворський, викладач Києво-Могилянської академії, вважав, що будь-яке людське пізнання залежить від відчуттів, що поділяються на зовнішні - зір, слух, нюх, дотик, смак - і внутрішні - уявлення, фантазія, оцінка, пам'ять, сон. Очевидно, під внутрішніми учений мав на увазі ті образи, які осіли в нашій пам'яті внаслідок відчуттів.

Залежно від якості подразників, що діють на аналізатори, відчуття поділяють на:

* екстероцептивні (зорові, слухові, смакові, нюхові, шкірні), які відображають зовнішні властивості предметів і явищ; рецептори їхні знаходяться назовні;

* інтероцептивні (органічні відчуття), які несуть інформацію про стан внутрішніх органів; рецептори - внутрішні;

* пропріоцептивні (кінестетичні та статичні), які дають інформацію про положення та рух тіла; рецептори містяться в м'язах і суглобах.

Є ще група відчуттів, "які можуть бути і зовнішніми, і внутрішніми: больові, температурні.

Зорові відчуття виникають внаслідок дії світлових хвиль електромагнітної енергії. Око абсорбує видимий спектр світлових хвиль (рис. 1).

Ми відчуваємо здебільшого основні кольори та частину їх відтінків. У Римі на руїнах мозаїчної майстерні знайдено понад 20000 створених античними майстрами відтінків основних кольорів. Це свідчить про великі можливості людини та приховані резерви її сенсорної системи.

Кожен колір спричинює в мозку людини особливу реакцію. Наприклад, голубий зумовлює спокій та задоволення; темно-голубий і зеленувато-голубий дає відчуття безпеки та захищеності.

Яскраво-рожевий колір заспокоює і навіює сонливість, змінює агресивний стан на індиферентний, пасивний. Червоний та жовтий кольори асоціюються зі сонячним світлом і домашнім вогнищем, створюють відчуття тепла.

Ми пізнаємо не лише колір, але й форму, величину та віддаленість предмета. Нашому мозку достатньо лише 0,05 сек, щоб розпізнати об'єкт, зображення якого зафіксували очі. У цьому процесі нам допомагає зоровий аналізатор, який складається з рецептора (світлочутливі зорові клітинки сітківки у вигляді колбочок і паличок), аферентних шляхів (зорових нервів) та центру зору.

Вчений зі світовим іменем професор Е.Мулдашев на основі комп'ютерно-математичного аналізу стверджує, що зір людини водночас може сприйняти 22 параметри, які змінюються під впливом страху, тривоги, радощів, хвороб та інших факторів. Мозок людини миттєво фіксує усі зміни, отримуючи додаткову інформацію.

Певна кількість людей страждає короткозорістю або далекозорістю. Існують й інші вроджені вади зору: дальтонізм - невміння розрізняти кольори, що пояснюється послабленою діяльністю колбочок. Вперше цю ваду зору описав англійський фізик Дж.Дальтон, який сам страждав цією хворобою; гемералопія (куряча сліпота) - втрата людиною здатності бачити при поганому освітленні (вдень людина бачить нормально).

Важливо знати стан свого зору і берегти його. Здавна відомо, що очі - дзеркало душі, оскільки вони відображають стан здоров'я людини. Найменші зміни у внутрішніх органах людини позначаються на райдужній оболонці ока. Вивчає такі зміни наука іридодіагностика.

Слухові відчуття сприймаються за допомогою вуха. Завдяки слуховим відчуттям ми маємо можливість спілкуватися з іншими людьми, уловлювати різноманітні звуки, які існують навколо нас.

Звукові хвилі потрапляють у зовнішнє вухо і по внутрішньому слуховому каналу надходять до мембрани, що називається барабанною перетинкою, яка під впливом звукових коливань вібрує, передаючи звук. Ця вібрація передається у середнє вухо. Барабанна перетинка з внутрішнього боку поєднана з трьома маленькими кісточками: молоточком, коваделком і стременцем. Вони підсилюють тиск звуку, який через овальне вікно надходить у внутрішнє вухо, подібне до двох з'єднаних між собою і скручених у вигляді кола соломинок. Соломинки заповнені рідиною і одним кінцем прикріплені до овального вікна. Звукові хвилі проходять через цю рідину і зумовлюють її коливання, які подразнюють закінчення волосків відповідних слухових клітин. Подразнення передається корі головного мозку, спричинюючи слухові відчуття. У скроневих ділянках великих півкуль головного мозку відбувається глибокий аналіз і синтез звукових подразнень.

Важливо знати, що наше вухо сприймає звукові хвилі з низькими та високими частотами. Що вища частота звуку, то він сильніший. Поріг чутливості для вуха - від 16 до 20 000 Гц (табл. 3). Ми не відчуваємо ультра- та інфразвуків.

Більшість звуків, які ми щоденно чуємо, мають частоту 1000 та 4000 Гц, що є межею найбільшої сенситивності.

Другою фізичною характеристикою звуку є його амплітуда. Амплітуда характеризує висоту звуку (довжина хвиль, інтенсивність). Сильніший звук має вищу амплітуду. Для вимірювання амплітуди створили одиницю, яку назвали бел (на честь американського винахідника телефону Л.Белла). Гучність звуку вимірюється в десятках белів або в децибелах (дБ). Поріг чутливості людини для відчуття тону звуку в 1000 Гц = 0 (табл. 4).

Слід пам'ятати, що гучність звуку понад 120 дБ уже травмує вухо, з'являється біль. Що вищий рівень децибел, то сильніший звук і більша загроза пошкодити орган слуху. Ми чуємо цілий комплекс звуків, тому й говоримо про тембр голосу чи звуків мелодії, які для нас є приємними чи неприємними. Профілактика слуху не менш важлива, ніж профілактика зору. Низькочастотні звуки (гудки, ревіння тощо) викликають у людини почуття страху, тривоги. Високочастотні звуки (свистки, дзвінки) теж травмують психіку людини, роблять її роздратованою, неврівноваженою.

Надмірна сила звуку не лише зумовлює неприємні чи больові відчуття, але й втомлює, спричинює неуважність, нервовий розлад. До речі, абсолютна тиша теж негативно діє на психіку (рівноцінно дуже голосним звукам). Якщо людину помістити в ізольовану від звуків камеру, вона починає прислухатися до власних шумів - серцебиття, скорочення м'язів, а це призводить до негативних, - а то й трагічних наслідків.

Дуже корисними для нас є звуки природи (шум листя, спів пташок). Вони відновлюють сили організму, створюють гарний настрій.

Часто сперечаються з приводу того, до важливіше при отриманні інформації - око чи вухо? Деякі дослідники стверджують, що слухові відчуття інформативніші, ніж зорові, наприклад, незрячі ліпше, ніж глухі, адаптуються до життя, швидше знаходять собі роботу. Сліпі діти здебільшого добре вчаться, тоді як глухі відстають у розвитку, хоча й бувають винятки. Натомість деякі вчені стверджують, що за допомогою зору ми отримуємо 90% інформації. Отже, зір і слух є найважливішими аналізаторами, які найбільше допомагають нам пізнати навколишній світ.

Нюхові відчуття відіграють не таку важливу роль в процесі сприймання, як зорові та слухові, однак вони теж дають необхідну інформацію. Одна з їх основних функцій - захисна, оскільки нюхові відчуття попереджають про наявність небезпечних хімічних складників у повітрі, непридатність продуктів. Тому ми нюхаємо їжу перед тим, як її споживати, їжа без запаху змінила б смак, втратила б чимало своїх властивостей. Наукові дослідження свідчать, що саме нюхові відчуття виконують розпізнавальну функцію.

Люди відчувають близько 1000 різноманітних запахів. Рецепторною частиною нюхового аналізатора є носова порожнина, зокрема нюхові клітини, розташовані у верхній частині носа. Центр нюхового аналізатора в корі головного мозку міститься в зоні основи нюхового мозку і частково в розі Аммона. Цікаво, що запахи та кольори фіксує одна й та ж півкуля головного мозку.

Запахи впливають на наш настрій. Такий висновок зробила група британських психологів, які досліджували взаємозв'язок між поведінкою людини та різними ароматами. У незвичайному експерименті, проведеному в Англії, взяли участь кілька десятків осіб, які з зав'язаними очима нюхали різні пахучі речовини, при цьому прилади фіксували активність їхнього мозку. Було виявлено, що аромат шоколаду і м'яти допомагає людині розслабитися, полуниць - створює добрий настрій, отже, може успішно використовуватися як антидепресант.

Нюх відіграє сигнальну роль при орієнтуванні сліпих у навколишньому світі, Наприклад, саме за запахом вони визначають місце перебування та розпізнають знайомих людей.

Кожному з нас притаманний той чи інший рівень нюхових відчуттів. У тварин, особливо у собак, нюх розвинений краще, ніж у людей.

Смакові відчуття, як і нюхові, мають важливе значення. Вони сигналізують про міру придатності харчових продуктів. Є чотири основних відчуття смаку: солодке, солоне, кисле та гірке. Цей перелік запропонував ще Арістотель понад 2000 років тому. Залежно від поєднання цих чотирьох смаків ми відчуваємо ще й кисло- чи гіркувато-солодке .

Близько 10 000 смакових бруньок розміщені на язику і в роті. Певні частини язика чутливіші до одного з чотирьох відчуттів (рис. 2).

Кінчик язика чутливіший до солодкого; на кисле добре реагують бічні ділянки, основа язика розпізнає гірке; до солоного чутлива вся його поверхня.

Різні смакові центри язика поєднані з різними центрами в мозку. Механізми цих відчуттів ще не вивчені. Цікаво, що на відміну від інших сенсорних систем (зорової, слухової, дотикової тощо), смакові рецептори продукуються кожних одинадцять днів.

Ось чому обпечений гарячою стравою язик втрачає чутливість лише тимчасово. Подібно до нюхових смакові відчуття попереджають нас, сигналізують про небезпеку, ми розпізнаємо неякісну їжу ще до того, як її ковтаємо. Смак є і джерелом задоволення, насолоди, може впливати на нашу поведінку.

Смакові відчуття у кожного індивідуальні. Вони залежать від нюхових відчуттів, температури продуктів, навіть їх зовнішнього вигляду. Цигарки та алкоголь притуплюють смакові відчуття. Розвиваються вони під впливом життєвої практики.

Тактильні відчуття. Сенсорні рецептори шкіри дають змогу відчути дотик, тиск, температуру (холод і тепло), біль. Рецептори цих відчуттів розміщені на різній глибині шкіри. Вчені підрахували, що на 1 см² шкіри припадає 100-200 рецепторів, які реагують на тиск. По всій шкірі розміщено 250 тисяч особливих точок, нервових закінчень, які сприймають лише холод. 30 тисяч точок відчувають лише тепло. Вільні нервові закінчення на шкірі відповідають на подразники. Подразнення перетворюються у нервові імпульси, які надходять у соматосенсорну ділянку кори головного мозку.

Частини тіла по-різному реагують на подразнення, найчутливіші до температури спина та шия, найменш чутливі - кінчики пальців і долоні. А от найбільша тактильна чутливість властива для кінчиків пальців і кінчика язика (тому діти й тягнуть предмети до рота, щоб краще їх пізнати). Холод найбільше відчувають спина, груди, живіт, поперек. На відчуття шкіри впливають тривалі тренування (загартовані можуть купатися у крижаній воді, лежати у воді, що закипає).

Відомо, що нормальна температура тіла здорової людини 36-37°С. Медичні термометри мають вкорочену шкалу від 35° до 42°, бо тривалий час лікарі вважали, що за позначкою 42° - неминуча смерть. Однак це не так. Іноді температура спортсменів-марафонців становить 42-44°.

Досліди свідчать, що при сухому повітрі з Т = 71° людина витримує протягом 60 хв, Т = 82° - 49 хв, а Т = 104° - лише 26 хв.

Тактильні відчуття несуть інформацію не лише про подразник, але й про локалізацію його впливу. В різних ділянках тіла точність визначення локалізації впливу різна. Вона характеризується величиною просторового порогу тактильних відчуттів. Якщо ми доторкнемося до шкіри одночасно в двох точках, то не завжди відчуємо ці дотики як окремі, - за умови, що відстань між точкам дотику невелика, обидва відчуття зіллються в одне. Найменша відстань між точками дотику, яка дає змогу розрізняти дотики двох просторово роздільних предметів, називається просторовим порогом тактильних відчуттів.

Органічні відчуття. Про стан внутрішніх органів свідчать наші органічні відчуття. Серед них відчуття голоду, спраги, болю, страху. Центром їх виникнення є гіпоталамус. Саме він сигналізує про рівень цукру, води та солі у крові, реагує на нестачу цих речовин. Тоді ми й відчуваємо голод, спрагу.

Органічні відчуття сигналізують про стан діяльності внутрішніх органів, що важливо для повноцінного життя людини, забезпечення її довголіття.

Органічні відчуття пов'язані з інтероцепторами, розміщеними впродовж харчового тракту, шлунково-кишкового, у печінці, селезінці, легенях та кров'яних судинах.

Больові відчуття є найбільш неприємними. Вони можуть бути зовнішніми (шкірними) та внутрішніми (органічними). Внутрішній біль - сигнал про певні неполадки в нашому організмі, що примушують замислитися і вжити профілактичних заходів.

Відколи існує світ, людство цікавила проблема, як зменшити ці відчуття, проконтролювати їх. Ще в давнину китайці винайшли такий метод заспокоєння болю, як акупунктура (голкотерапія), застосовуючи яку, переривають зв'язок між рецептором і мозком, блокують "ворота" болю.

Сьогодні існує теорія "контрольних воріт", згідно з якою певні нервові рецептори з'єднані з певними мозковими центрами болю. За умови активності цих рецепторів ми відчуваємо біль. Стимулюючи інші рецептори, ми маємо можливість уникнути болю. Наприклад, хворому знімає біль дотик здорової людини до місця, яке болить, або легеньке розтирання шкіри навколо забиття. Біль притуплюється під час стресового стану, іноді поранені люди спочатку зовсім не відчувають болю.

Отже, існують не лише медикаментозні протибольові засоби, а й психологічні методи відвертання уваги, які є не менш дієвими, але більш безпечними.

Варто згадати і про таке феноменальне явище, як фантомний біль. Воно ілюзорне, породжене лише мозком, думками та емоціями. Людина відчуває біль на місці ампутованої руки чи ноги. Відома науці і так звана хвороблива поведінка, коли людина зосереджується на своїй хворобі, болях. Такому хворому пропонують цікаву роботу, дають позитивні установки, організовують його відпочинок (ходьбу, біг, перебування на свіжому повітрі). Усі повинні ставитися до нього, як до здорового, навіювати йому ці думки.

Спрямувавши увагу на біль - ми підсилюємо його. Важливим є контроль над больовими відчуттями. Кожному доступний його певний рівень. Є люди, які феноменально контролюють больові відчуття.

Статичні та кінестетичні відчуття. Не менш важливими в нашому житті є рухові відчуття. Саме завдяки їм ми дізнаємося про положення тіла в просторі, його рух.

Рецептори рухових відчуттів розміщені у сухожиллях, м'язах і суглобах; рецептори відчуттів рівноваги - у вестибулярному апараті внутрішнього вуха. Вестибулярний апарат подає у мозок інформацію про рух тіла, що дуже важливо для орієнтації у просторі.

Якщо апарат нетренований або його функція порушена, то у людини настає так звана морська хитавиця (запаморочення голови в ліфті, на каруселях). Внаслідок тривалих тренувань можна зменшити подібні відчуття або зовсім їх позбутися.

Мозковим центром рівноваги є мозочок. При його пошкодженні порушуються рівновага та координація. Особливо велике значення має нормальне функціонування вестибулярного апарату для льотчиків, космонавтів, спортсменів тощо.

Сподіваємося, ви переконалися у специфічності, унікальності та важливості кожного з відчуттів, спробуєте повніше використати резерви своєї сенсорної системи.

Фізіологічні основи відчуттів

Вчення про вищу нервову діяльність розкриває науково-природничі підвалини відчуттів І.М.Сєченов та І.П.Павлов своїми дослідженнями показали, що відчуття - це своєрідні рефлекторні дії, фізіологічним підґрунтям яких є нервові процеси, що виникають у результаті впливу подразників на органи чуттів, або аналізатори.

Аналізатори - це органи людського тіла, які аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи інші різновиди енергії та інформації.

Зоровий аналізатор виокремлює світлову енергію, або коливання електромагнітних хвиль; слуховий - звуки, тобто коливання повітря; смаковий, нюховий - хімічні властивості речовин; шкірні аналізатори - теплові, механічні властивості предметів і явищ, що спричиняють ті чи інші відчуття.

У кожному аналізаторі є його периферійна, аналізуюча частина, або рецептор, тобто орган чуття, призначення якого - виокремлювати з навколишньої дійсності світло, звук, запах та інші властивості. Інша його частина - шлях від рецептора до центральної частини аналізатора, розміщеної в мозку. В центральній частині аналізатора розрізняють його ядро, тобто скупчення чутливих клітин, і розсіяні поза ним клітини.

Ядро аналізатора, як зазначав І.П.Павлов, здійснює тонкий аналіз і синтез збуджень, що надходять від рецептора. За його допомогою подразники диференціюються за їх особливостями, якістю та інтенсивністю. Розсіяні клітини здійснюють більш грубий аналіз, наприклад, відрізняють лише музичні звуки від шумів, виконують нечітке розрізнення кольорів, запахів.

Органічні порушення будь-якої частини аналізатора - периферійної, провідної або центральної - спричиняють сліпоту або глухоту, втрату нюху, смаку тощо, залежно від того, який аналізатор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналізатора, виникає нерозуміння почутого, побаченого, хоча відчуття світла або звуку існує.

Простіші відчуття і чутливість на перших етапах життя людини своїм фізіологічним підґрунтям мають природжену безумовно-рефлекторну діяльність нервової системи. Складніші відчуття зумовлюються умовно-рефлекторною аналітико-синтетичною діяльністю, в якій підкріплені життєвими умовами властивості виділяються, а не підкріплені - гальмуються.

Чутливість аналізатора і поріг чутливості

Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Спеціальні психологічні та фізіологічні дослідження показали, що адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порога.

Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. Отже, порогом відчуття називають тон рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Розрізняють абсолютний поріг і поріг розрізнення, або диференційний.

Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характеризує ту мінімальну силу подразника, яка здатна викликати в людини відчуття. Цей поріг свідчить про міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника, її можна виміряти.

Якщо величину абсолютного порога позначити літерою Р, а абсолютну чутливість - літерою Е, то зв'язок абсолютної чутливості та абсолютного порога можна позначити формулою Е = 1/Р. Наприклад, якщо індивід відчуває цокання годинника на відстані 5 метрів, то поріг його слухової чутливості дорівнює: Е = 1/5. Якщо цокання годинника людина розрізняє на відстані 8 метрів, то її нижній поріг слухового відчуття дорівнює: Е = 1/8. Отже, поріг слухового відчуття в цієї людини кращий, ніж у першої.

Верхній поріг чутливості - це та максимальна сила подразника, яка викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття - больове або якесь інше.

Абсолютна чутливість і величина порога відчуття перебувають у зворотній залежності. Чим вищою є чутливість, тим нижчим є поріг чутливості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає, тобто потрібна більша інтенсивність подразника, щоб викликати відчуття його дії.

Поріг відчуття залежить від багатьох індивідуальних особливостей людини - природжених (тип нервової системи, чутливість аналізатора) та набутих (праця, умови виховання, стан здоров'я). Належні умови життя, праці, виховання сприяють розвитку чутливості, а несприятливі обставини призводять до її згасання. Віддалення верхнього абсолютного порога від нижнього характеризує діапазон чутливості особистості. У похилому віці цей діапазон значно зменшується.

Крім абсолютного порога відчуття розрізняють ще й поріг розрізнення, або диференційний поріг. Він полягає у здатності відчувати найменшу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати подразники за їх силою, розмішувати їх від найслабшого до найсильнішого. Дослідженнями доведено, що диференційна чутливість, здатність розрізняти інтенсивності подразників є закономірною. Французький фізик П.Бугер довів, що помічена різниця в яскравості світла - величина постійна відносно вихідної. Вона дорівнює 1/100 яскравості вихідної величини яскравості. Так, щоб помітити різницю між якимось світлом і світлом у 200 ват, необхідно, щоб воно збільшилося на 1/100 своєї яскравості. Такого буде яскравість світла в 202 ват.

Німецький фізіолог Е.Вебер показав, що відчуття відмінності у вазі двох предметів дорівнює 1/30 ваги вихідного предмета. Наприклад, щоб відчути різницю ваги у 100 грамів від іншої ваги, потрібно до 100 грамів додати 1/30 цієї ваги, тобто 3,4 грама.

Доведена постійність відношення різниці вихідного та порівнюваного з ним іншого подразника для відчуття між ними різниці в інтенсивності. Для звукової чутливості ця різниця дорівнює 1/10, для смакової чутливості - 1/6 - 1/10, для нюхової - 1/4 - 1/3.

Чутливість до різниці сили подразників, як і абсолютна чутливість, перебуває у зворотній залежності. При кращій чутливості її поріг буває менший, а при слабшій - більший, тобто величина різниці в першому випадку буде меншою, а в другому - більшою.

Фізіологічним підґрунтям диференційного порога с процес гальмування.

Чутливість до розрізнення сили подразників має велике значення в багатьох видах професійної діяльності: музичній, в кулінарії, обробці матеріалів - дерева, металу, пластмаси.

Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись. Зниження чутливості викликається адаптацією, тобто пристосуванням органа чуттів до подразника.

Орган зору, пристосовуючись до яскравого світла, знижує свою чутливість, а в темряві вона підвищується більше ніж у 200000 разів.

Явище адаптації помітно виявляється в тактильній, нюховій, слуховій чутливості.

У больовій і статичній чутливості адаптація проявляється значно меншою мірою. Адаптація аналізатора до сили подразника має позитивне та негативне значення. В одних випадках зменшення відчуття сили подразника сприяє життєдіяльності (адаптація до сильних звуків, незначна адаптація до стану організму в просторі), а в інших - завдає значної шкоди (нюхова адаптація за умов загазованого середовища).

На противагу адаптації аналізатора до подразника існує явище збільшення чутливості, або сенсибілізація, до подразника. Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яскравішою - предмети та їх якості набагато краще розрізняються.

Діяльність аналізаторів проявляється у взаємодії, вона не є ізольованою. Ця взаємодія виявляється по-різному. В одних випадках помічаємо взаємодію, або синестезію відчуттів, наприклад, чуття кольоровості звуку ("малиновий дзвін"), теплоти кольорів - "холодні" або "гарячі" тони кольорів тощо, а в інших - відчуваємо збільшення або зменшення чутливості одних подразників під дією інших.

Доведено, що світло підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обмивання голови підвищує чутливість до червоного кольору й таке ін.

Відчуття залишають слід в аналізаторах. Це явище пояснюється певною інертністю нервових процесів, яка спричиняє те, що відчуття подразника зорового, дотикового, слухового тощо) продовжується певний час після припинення його дії. Відчуття світла, наприклад, якийсь час триває, коли лампу вимкнено, відчуття тиску предмета на плечі триває ще деякий час, коли його вже скинули. У зоровій чутливості післядія в аналізаторі виявляється в послідовних образах, у змішуванні кольорів.

Відчуття і діяльність

Чутливість аналізаторів людини до дії подразників зумовлена їх психофізіологічними характеристиками, особливостями структури, будови і важливості для життєвих функцій. Проте відображувальні можливості аналізаторів не є константними, незмінними.

Доведено, що наші відчуття змінюються й розвиваються під впливом життя та вимог практичної трудової діяльності. Чутливість кожного аналізатора людини певною мірою залежить від того, як він використовується в її діяльності.

Можна виокремити дві групи чинників, під впливом яких відбувається сенсибілізація відчуттів:

1) сенсибілізація зумовлена необхідністю компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота);

2) сенсибілізація викликана специфічними вимогами професійної діяльності людини.

Так, втрата чутливості зорового аналізатора компенсується підвищенням чутливості тактильного аналізатора. Спеціальними дослідженнями встановлено, що в незрячих людей на пучках пальців кількість пачинієвих тілець збільшується майже на 50 відсотків.

Спостерігається виникнення чутливості й до таких подразників, для відображення яких немає адекватних аналізаторів. Такою є, наприклад, дистанційна чутливість до об'єктів у сліпих.

Сенсибілізація чутливості спостерігається в осіб, які впродовж тривалого часу займаються професійною діяльністю, що вимагає високого розвитку відповідних відчуттів.

Так, працівники-текстильники можуть розрізнити від 40 до 60 відтінків чорного кольору, досвідчений шліфувальник здатний бачити просвіт у деталях в 0,0005 мм. Нетренована людина може розрізнити просвіт у межах 0,1 мм.

Смакові відчуття досягають високого рівня розвитку в працівників харчової промисловості. Наприклад, дегустатори за смаком можуть розрізняти найтонші відтінки і характеристики вин (з якого винограду виготовлене вино, де вирощено виноград, його міцність, вміст у ньому цукру, витримка тощо).

Усі випадки сенсибілізації відчуттів пояснюються тим, що розрізнювання якості предметів е важливим для успішної практичної діяльності людини та орієнтування її в довкіллі.

Література

1. Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. - Т. 3.

2. Грегори Р.Л. Глаз и мозг. Психология зрительного восприятия. - М.: Мир, 1970.

3. Загальна психологія / За ред. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.

4. Лурия А.Р. Ощущение и восприятие. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978.

5. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 1. Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Форум, 2002.

6. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 2. Моделювання психологічних новоутворень. - К.: Форум, 2002

7. Немов Р.С. Психология. - М.: Просвещение, 1995.

8. Общая психология / Под ред. С.Д. Максименко. - М.: Рефлбук; К.: Ваклер, 1999.

9. Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1977.

10.Основи загальної психології / За ред. С.Д. Максименка. - К.: НПЦ "Перспектива", 1998.

11. Психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.

12. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - М.: Педагогика, 1989.

13. Хрестоматия по ощущению й восприятию. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975.