• 1.1 Характеристика поняття міжособистісних стосунків у загальній та спеціальній психології. Психологічна сумісність і конфлікт у міжособистісних стосунках
• Важливим аспектом життєдіяльності колективу, знання якого має важливе практичне значення для кожного, хто працює з людьми, є міжособистісні стосунки у групі. Ці стосунки неминуче виникають між членами колективу на ґрунті їхнього спілкування та взаємодії у процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зусилля. Цілі діяльності, її мотиви, організація дій співучасників визначають характер стосунків, що складаються. Міжособистісні стосунки мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об'єктивні чинники (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівництва, стосунки, що склалися між членами групи), а й суб'єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їхніх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін.).
• Основним методом дослідження взаємовідносин у колективі є спостереження. Воно дає можливість всебічно з'ясувати змістовний бік життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Плідними при вивченні колективів є також різні форми анкетування, опитування, інтерв'ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, думки її членів про різні аспекти життя певної спільноти.
• Ефективним інструментом оперативного вивчення міжособистісних стосунків є запропонований американським психологом і мікросоціологом Дж. Морено метод соціометрії. Засадовим стосовно нього є принцип синтонності - емоційних потягів і симпатій, які виявляються у стосунках між членами групи і визначають їх характер. Процедура соціометричного дослідження полягає в тому, що кожному члену групи пропонується відповісти на запитання "З ким би ти хотів..?". Воно може стосуватися будь-якої царини людських взаємовідносин. Критерії вибору можуть бути сильними та зорієнтованими на істотні психологічні якості особистості - її моральні принципи, силу характеру, вольові та інтелектуальні якості, наприклад: "З ким би ти пішов у розвідку?", "До кого б ти звернувся по допомогу при розв'язанні конфліктної ситуації?" тощо. Критерії можуть бути слабкими, коли вони стосуються вибору партнера для розваг, відпочинку або ж для забезпечення психологічного комфорту. Такими можуть бути запитання "З ким би ти хотів проводити своє дозвілля?", "З ким би ти хотів сидіти за однією партою?" [15, ст. 68].
• При цьому надається можливість виявити міру бажаності партнера, який обирається, через послідовний потрійний вибір за принципом: "дуже бажаний", "бажаний", "менш бажаний". Результати одержаних виборів занотовуються у соціометричну матрицю й аналізуються шляхом підрахунку кількості виборів, зроблених щодо кожного члена групи.
• Інформація може бути математично оброблена і виражена графічно у вигляді соціограми. Популярність членів групи, їх статус має такий характер: "зірки" - ті, кого обирають найчастіше; їм поступаються "бажані", які мають по три-чотири вибори; менш популярних називають "малобажані" - один-два вибори; поза вибором залишаються "ізольовані", з якими ніхто не виявляє бажання співпрацювати. Представники останньої підгрупи становлять собою контингент підвищеного соціально-психологічного ризику й потребують до себе особливої уваги та розуміння.
• Проте результати соціометрії не є повністю інформативними і не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших. Модель групи як емоційно-психологічного утворення, що є засадовою щодо соціометричних досліджень, не дає змоги належно проаналізувати Міжособистісні стосунки людей на основі суспільне визначених норм, ціннісних орієнтацій, оцінок. У цьому зв'язку актуальною стає потреба з'ясувати мотиви, керуючись якими особистість здійснює свій емоційний (а також діловий) вибір, коли вона віддає перевагу одним членам групи і не приймає інших.
• На думку А. Петровського [24, ст. 23], цей механізм можна позначити як мотиваційне ядро в міжособистісних стосунках. Експериментальне доведено, що зміст мотиваційного ядра вибору партнера у структурі міжособистісних стосунків може правити за показник того рівня, якого досягла група у своєму розвитку як колектив. На початкових стадіях формування групи вибір характеризується безпосереднім емоційним забарвленням, а орієнтації вибору спрямовані переважно на зовнішні переваги партнера - зовнішню привабливість, манери, контактність та ін. Вибір у групах більш високого рівня розвитку здійснюється не лише на основі почуттів, що виникають при першому враженні, а й виходячи з оцінки глибших особистісних якостей, що виявляються у спільній діяльності, у значущих для особистості вчинках, світоглядних установках, переконаннях.
• У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них належать до підгрупи лідерів.
• Лідер - це особистість, яка користується визнанням та авторитетом у групі й за якою група визнає право приймати рішення у значущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й регулювати взаємини в ній.
• Лідер групи може бути офіційним, коли він призначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені на нього функції керівника, і неформальним, що визнається групою стихійно за його високі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інтересах колективу. Для колективу оптимальним вважається варіант, коли формальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером. За даних умов його діяльність здійснюється максимально ефективно і найповніше виявляє психологічний потенціал групи [30, ст. 57].
• У колективі за певних обставин часто виникають неофіційні групи, що так само висувають своїх лідерів, як це часто трапляється у шкільних класах. Якщо міжособистісні стосунки у групі підпорядковані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не тільки не заважає, а й допомагає колективу розв'язувати поставлені завдання. Якщо ж цілі діяльності окремих угруповань перестають бути підпорядкованими загальній меті, то колектив, по суті, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні міжособистісні стосунки. Педагогу важливо вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню та розпаду [1, ст. 70].
• Міжособистісні стосунки складаються в реальних умовах життя та діяльності людей, у процесі їх взаємодії. На тому, як розвиваються стосунки, істотно позначаються різні об'єктивні чинники, що визначають успішність таких контактів або ускладнюють їх формування. Так, комфортні виробничі умови, забезпеченість необхідними засобами праці, чітка організація роботи неодмінно створюють сприятливі для взаємодії людей умови. Разом з тим важливий вплив на ефективність такої взаємодії справляє психологічний чинник: їх ставлення один до одного, психологічна та практична готовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей та ін. Найповніше суб'єктивний характер міжособистісних стосунків виявляється в сумісності людей.
• Сумісність - це оптимальне поєднання якостей людей у процесі взаємодії, що сприяє успішному виконанню спільної діяльності.
• У психології виокремлюють такі чотири різновиди сумісності: фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну та психологічну.
• Фізична сумісність виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей двох або кількох людей, що разом виконують певну спільну діяльність. Наприклад, максимальна продуктивність фізичної праці можлива лише за умов, коли ті, хто разом її виконує, не поступаються один одному в силі та витривалості. Досить поширеними є критерії відбору за показниками фізичної сумісності у спорті при комплектуванні команд (групування за ваговими категоріями у важкій атлетиці) [28, ст. 168].
• Засадовими щодо психофізіологічної сумісності є особливості аналізаторних систем, а також властивостей нервової системи. Цей різновид сумісності передбачає успішність взаємодії людей у тих видах діяльності, де чутливість у межах тієї чи іншої аналізаторної системи є вирішальною. Так, робота на конвеєрі потребує певного темпу виконання виробничих операцій від кожного працівника. У разі невідповідності психофізіологічних характеристик когось із працівників процес порушується, а може і взагалі припинитися. Для двох контролерів спільна робота, пов'язана з розрізненням насиченості кольорів, буде неможливою, якщо у них гострота чутливості до кольорів буде різною. Ще більшого значення в межах цього різновиду сумісності набуває темперамент. Доведено, що найуспішніше взаємодіяти можуть два неоднакові темпераменти (холерик і флегматик, сангвінік і меланхолік), гірше - люди з однаковими темпераментами (два холерики, два меланхоліки). Разом з тим, як зазначалося, в роботі, яка потребує рухливої нервової системи від усіх її учасників, протилежні темпераменти непридатні.
• Соціально-психологічна сумісність передбачає взаємини людей з такими особистісними властивостями, які сприяють успішному виконанню соціальних ролей. У цьому разі необов'язкова схожість характерів, здібностей, але обов'язкова їх гармонія[2, ст. 70].
• Життєвий досвід показує, що контакти встановлюються швидше й виявляються міцнішими у людей з рисами характеру, що доповнюють одна одну: одна людина - запальна та імпульсивна, інша - спокійна, поміркована, хтось є теоретиком, а дехто - практиком тощо [15, ст. 72].
• Проте це не означає, що сумісними виявляються лише люди з протилежними рисами. Сумісність можлива і в разі збігу рис характеру чи інших особистісних якостей, проте ймовірність руйнування спільноти за цих обставин вища.
• Психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних і моральних установок, цінностей, ставлень. Усе це найбільше духовно зближує людей. Психологічна сумісність, яка на них базується, - це вищий інтегративний рівень сумісності людей, яка характеризує глибокий, змістовий бік взаємодії та зумовлює її ефективність.
• Відсутність сумісності у групі людей, включених у виконання суспільне чи особистісно значущої діяльності, за певних умов може спричинити конфлікт.
• Конфлікт - це суперечність, що виникає між людьми у зв'язку з розв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя. Стан конфлікту характеризується гострими негативними емоційними переживаннями його учасників. Конфлікт може виявитися на рівні свідомості окремо взятої людини - це внутрішньоособистісний конфлікт, а також у міжособистісній взаємодії та на рівні міжособистісних групових стосунків[5, ст. 130].
• Внутрішньоособистісний конфлікт виникає тоді, коли спостерігається сутичка рівних за силою та значущістю, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї й тієї самої людини (наприклад, необхідність дотримати дане слово та неможливість зробити це через зваби, утриматися від яких особистість не в змозі).
• Міжособистісний конфлікт спричиняється ситуацією, в якій члени групи прагнуть до несумісних цілей або керуються несумісними цінностями чи нормами, намагаючись реалізувати їх у спільній діяльності. Конфлікт може виникнути при розподілі функціональних обов'язків між членами групи чи при обговоренні шляхів досягнення спільної мети діяльності.
• Міжгруповий конфлікт спостерігається там, де гострі суперечності виявляються у стосунках між окремими соціальними групами, що мають на меті власні інтереси, причому своїми практичними діями перешкоджають одна одній. До такого конфлікту можуть призвести шпигунство, суперництво у боротьбі за зони впливу тощо[4, ст. 76].
• Суперечності в міжособистісних стосунках не завжди спричинюються до конфлікту: чимало з них розв'язуються шляхом домовленості, досягнення консенсусу. У групах і колективах, які вже сформувалися і члени яких мають достатній досвід спільного співжиття, суперечності виникають не так часто, як у новоутворених. Це пов'язане з тим, що завдяки взаємопізнанню та взаємній адаптації досягається такий рівень сумісності членів, коли небезпека розв'язання конфлікту зводиться до мінімуму. У групах і колективах, що перебувають у стадії становлення та розвитку, суперечності часто завершуються конфліктами. Причинами цього можуть бути психофізіологічна та соціально-психологічна несумісності, важкий характер окремих членів, завищена самооцінка тощо. В особистих взаємовідносинах що ґрунтуються на дружніх стосунках і спільності життєвих інтересів, несумісність рідко буває причиною конфліктів. Коли ж з якихось причин тенденції несумісності починають виявлятися у стосунках, взаємовідносини людей припиняються[27, ст. 88].
• Дослідження сумісності при комплектуванні груп для виконання складної діяльності, пов'язаної з ризиком, має важливе значення для забезпечення її надійності та ефективності. Така робота виконується при підборі екіпажів для космічних польотів, груп альпіністів для сходження, виробничих груп, коли характер роботи потребує від її виконавців високого рівня узгодженості в діях і належних морально-вольових якостей.
• Отже, міжособистісні стосунки складаються в реальних умовах життя та діяльності людей, у процесі їх взаємодії. На тому, як розвиваються стосунки, істотно позначаються різні об'єктивні чинники, що визначають успішність таких контактів або ускладнюють їх формування. Так, комфортні виробничі умови, забезпеченість необхідними засобами праці, чітка організація роботи неодмінно створюють сприятливі для взаємодії людей умови. Разом з тим важливий вплив на ефективність такої взаємодії справляє психологічний чинник: їх ставлення один до одного, психологічна та практична готовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей та ін. Найповніше суб'єктивний характер міжособистісних стосунків виявляється в сумісності людей.

1.2 Особливості стосунків з однолітками та дорослими у підлітковому віці

1.3 Загальна характеристика поняття «девіантна поведінка», його основних форм

Девіантне, або відхиляється (від лат. Deviatio - відхилення), поведінка завжди пов'язана з невідповідністю людських вчинків і дій поширеним в суспільстві або соціальних групах нормам, правилам поведінки, стереотипам, очікуванням, установкам, цінностям.

Під девіантною поведінкою розуміють дві речі:

1) вчинок, дії людини, не відповідні офіційно встановленим або фактично склалися в даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);

2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, не відповідних офіційно встановленим або фактично склалися в даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

В першому значенні девіантна поведінка переважно предмет вивчення психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні - предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносно і носить умовний характер.

Радугин говорить про те, що розумінням суті девіантної поведінки служить поняття «норма». Соціальна норма - це історично що склалася в конкретному суспільстві міра допустимої поведінки окремої особи, соціальної групи або організації. Соціальні норми виникають як результат віддзеркалення (адекватного або спотвореного) в свідомості людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства і утілюються в етикеті, моралі, юридичних нормах[19, ст. 36].

Ці норми з різним успіхом засвоюються особою в процесі її соціалізації. Процес соціалізації (процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві) досягає певного ступеня завершеності при досягненні особою соціальної зрілості, яка характеризується отриманням особою інтегрального соціального статусу (статус, що визначає положення людини в суспільстві). Проте в процесі соціалізації можливі збої, невдачі. Проявом недоліків соціалізації є поведінка, що відхиляється (девіантне), - це різні форми негативної поведінки осіб, сфера етичних вад, відступ від принципів, норм моралі і права [13, ст. 78]. До основних форм поведінки, що відхиляється, прийнято відносити правонарушаємість, включаючи злочинність, пияцтво, наркоманію, проституцію, самогубство.

Численні форми поведінки, що відхиляється, свідчать про стан конфлікту між особовими і суспільними інтересами. Поведінка, що відхиляється, - це частіше всього спроба піти з суспільства, втекти від повсякденних життєвих проблем і знегод, подолати стан невпевненості і напруги через певні компенсаторні форми. Проте поведінка, що відхиляється, не завжди носить негативний характер. Воно може бути пов'язано з прагненням особи до нового, спробою подолати консервативне, що заважає рухатися вперед. До поведінки, що відхиляється, можуть бути віднесений різні види наукової, технічної і художньої творчості.

Розглянемо різні види соціальних відхилень, що класифікуються по різних підставах Фроловым С.С.

1. Культурні і психічні відхилення. Культурні відхилення цікавлять перш за все соціологів, до них відносять відхилення даної соціальної спільності від норм культури. Психологів же цікавлять психічні відхилення від норм особової організації: психози, неврози і так далі. Люди часто намагаються пов'язувати культурні відхилення з психічними. Наприклад, сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і багато інших відхилення в соціальній поведінці пов'язують з особовою дезорганізацією, інакше кажучи, з психічними відхиленнями. Проте особова дезорганізація далеко не єдина причина поведінки, що відхиляється. Звичайно психічно ненормальні особи повністю виконують всі правила і норми, прийняті в суспільстві, і, навпаки, для осіб, психічно цілком нормальних, характерні вельми серйозні відхилення. Питання про те, чому це відбувається, цікавить як соціологів, так і психологів.

2. Індивідуальні і групові відхилення.

* індивідуальні, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури;

* групове, що розглядається як конформна поведінка члена девіантної групи по відношенню до її субкультури (наприклад, підлітки з важких сімей, провідні велику частину свого життя в підвалах. "Підвальне життя" здається ним нормальній, у них існує свій "підвальний моральний кодекс", свої закони і культурні комплекси. В даному випадку в наявності групове відхилення від домінуючої культури, оскільки підлітки живуть відповідно до норм власної субкультури) [14, ст. 113].

3. Первинне і вторинне відхилення. Під первинним відхиленням мається на увазі поведінка особи, яка в цілому відповідає культурним нормам, прийнятим в суспільстві, що відхиляється. В даному випадку скоювані індивідом відхилення такі незначні і терпимі, що він соціально не кваліфікується девиантом і не вважає себе таким. Для нього і для оточуючих відхилення виглядає просто маленькою витівкою, ексцентричністю або на худий кінець помилкою.

Вторинним відхилення називають відхилення від існуючих в групі норм, яке соціально визначається як девіантне.

4. Культурно схвалювані і осуджувані відхилення. Поведінка, що відхиляється, завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві. Слід виділити необхідні якості і способи поведінки, які можуть привести до соціально схвалюваних відхилень [16, ст.117]:

* сверхінтеллектуальність. Підвищена інтелектуальність може розглядатися як спосіб поведінки, що приводить до соціально схвалюваних відхилень лише досягши обмеженого числа соціальних статусів. Інтелектуальна посередність неможлива при виконанні ролей крупного вченого або культурного діяча, в той же час сверхінтеллектуальність менш необхідна для актора, спортсмена або політичного лідера;

* особливі схильності. Дозволяють проявляти унікальні якості на дуже вузьких, специфічних ділянках діяльності.

* сверхмотивація. Багато соціологів вважають, що інтенсивна мотивація часто служить компенсацією за позбавлення або переживання, перенесені в дитинстві або юності. Наприклад, існує думка, що Наполеон мав високу мотивацію до досягнення успіху і влади в результаті самотності, випробуваної їм в дитинстві, або Никколо Паганіні постійно прагнув слави і шани в результаті перенесених в дитинстві потреби і насмішок однолітків;

* особові якості - особові риси і властивості характеру, які допомагають досягти піднесення особи;

* щасливий випадок. Великі досягнення - це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їх прояв у визначеному місці і в певний час.

Існують також виняткові форми прояву культурно схвалюваних відхилень. До них відносять святість і геніальність.

Більшість суспільств підтримує і винагороджує соціальні відхилення, що проявляються у формі екстраординарних досягнень і активності, направленої на розвиток загальноприйнятих цінностей культури. Порушення ж етичних норм і законів в суспільстві завжди строго засуджувалося і каралося. До соціально-осуджуваних відхилень відносять злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид[17, ст. 70].

Отже, дослідження сумісності при комплектуванні груп для виконання складної діяльності, пов'язаної з ризиком, має важливе значення для забезпечення її надійності та ефективності. Така робота виконується при підборі екіпажів для космічних польотів, груп альпіністів для сходження, виробничих груп, коли характер роботи потребує від її виконавців високого рівня узгодженості в діях і належних морально-вольових якостей.

Серед поведінкових компонентів першочергову увагу слід звернути на вербально-експресивні показники що характеризують мову: гучність голосу, тон і темп мови, вираз обличчя, жести, міміку, пантоміміку. У числі інших психологічних компонентів спілкування, що підлягають оцінці, перебувають думки, почуття, очікування і установки, що супроводжують акт спілкування і завершують його. Важливо встановити, якою мірою вербальна і невербальна поведінка дитини відповідають завданням спілкування[19, ст. 70].

Розумінням суті девіантної поведінки служить поняття «норма». Соціальна норма - це історично що склалася в конкретному суспільстві міра допустимої поведінки окремої особи, соціальної групи або організації. Соціальні норми виникають як результат віддзеркалення (адекватного або спотвореного) в свідомості людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства і утілюються в етикеті, моралі, юридичних нормах[20, ст. 88].

Отже, для розкриття природи і причини соціальних відхилень необхідно виходити з того, що вони, як і соціальні норми, є вираз відносин людей, що складається в суспільстві. Соціальна норма і соціальне відхилення - два полюси на одній і тій же осі соціально значущої поведінки індивідів, соціальних груп і інших соціальних общностей. Усвідомлення неминучості відхилень в поведінці частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології.

Соціальні відхилення такі ж різноманітні, скільки самі соціальні норми. Більш того, різноманітність відхилень перевищує різноманітність норм, бо норма типова, а відхилення можуть вельми індивідуалізуватися.

Відхилення від соціальних норм, не дивлячись на велику різноманітність, мають деякі загальні причини, що підтримують їх існування, а часом що ведуть до їх зростання і поширеності. По своїй суті вони зводяться до об'єктивних і суб'єктивних суперечностей суспільного розвитку, які порушують взаємодію особи з соціальним середовищем і ведуть до форм поведінки індивідів тим, що не узгоджуються з існуючою нормативною системою. При тому одна і та ж суперечність «може лежати в основі як соціально не бажаних форм поведінки (злочинність, алкоголізм, самогубство і т. д.), так і соціально схвалюваних (пізнавальна активність, творчість, побутова активність і т. д.).

Розділ 2. Експериментальне вивчення особливостей міжособистісних стосунків у підлітковому віці

2.1 Опис методик дослідження