Главная
Коллекция "Otherreferats"
Психология
Психотерапія як складова комплексного плану лікувальної роботи
Психотерапія як складова комплексного плану лікувальної роботи
Психотерапія як система лікувального впливу на психіку, а через неї на організм хворого. Клініка психотерапії та психотерапевтичні методи. Організація психотерапевтичної допомоги при різних захворюваннях. Допомога при неврозах, наркоманії, психозах.
| Рубрика | Психология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.09.2010 |
| Размер файла | 77,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Психотерапія як складова комплексного плану лікувальної роботи
Зміст
Вступ
1. Основні аспекти психотерапії
1.1. Поняття про психотерапії
1.2. Клініка психотерапії
1.3. Психотерапевтичні методи
2. Особливості організації психотерапевтичної допомоги при різних захворюваннях
2.1. Організаційні основи психотерапевтичної допомоги хворим неврозами і граничних з ними станами
2.2. Організаційні основи психотерапевтичної допомоги хворим алкоголізмом і наркоманіями
2.3. Організаційні основи психотерапевтичної допомоги хворим психозами
2.4. Організаційні основи психотерапевтичної допомоги хворим нервово-органічними захворюваннями
2.5. Організаційні основи психотерапевтичної допомоги хворим із соматичними захворюваннями
Висновки
Список літератури
Вступ
За останні десятиліття розвиток психотерапії привів до появи декількох десятків методів, що виступають переважно як технічні прийоми або умов і стилю проведення психотерапії. Класифікації психотерапевтичних методів, що приводяться, варто розглядати лише як спробу їх упорядкування, що дозволяє краще орієнтуватися в цій області.
Через зростаючу роль особистісно-орієнтованої психотерапії, що забезпечує змістовний, реконструктивний характер психотерапевтичних впливів, так само як і розробку особистісно-орієнтованих систем психогігієни і психопрофілактики, цим питанням приділяється більша увага. Значний інтерес представляють особливості застосування психотерапії в різних областях медицини. Хоча психотерапія використовується при широкому колі захворювань як метод лікування, а також для рішення психогігієнічних і психопрофілактичних задач, однак етіопатогенетичного значення вона набуває лише при психогеніях, виникнення і плин яких обумовлений психічним фактором.
Організаційні структури медичної допомоги в охороні здоров'я, відбиваючи досягнутий теоретичний рівень окремих областей, у свою чергу є найважливішим стимулом для подальших досліджень. З розвитком нових методів психотерапії, особливо особистісно-орієнтованої (реконструктивної) групової психотерапії, а також "поведінкових" методів зростає актуальність етичних і деонтологічних аспектів їх використання.
Головна мета роботи - з`ясувати роль та місце психотерапії в плані роботи лікаря.
Об`єкт дослідження - психотерапія як складова комплексного плану лікарської роботи.
Предмет дослідження - можливості застосування психотерапії для лікування різних захворювань
Основні завдання:
1) розглянути основні аспекти психотерапії;
2) дати характеристику основним методам психотерапії;
3) проаналізувати особливості організації психотерапевтичної допомоги при різних захворюваннях.
1. Основні аспекти психотерапії
1.1 Поняття про психотерапію
Найбільш прийнятим у літературі є визначення психотерапії як системи лікувального впливу на психіку і через психіку на організм хворого. І, отже, будучи методом лікування, психотерапія традиційно входить у компетенцію медицини.
Разом з тим лікування це специфічне, засноване на психічних (психологічних) методах впливу і тому стає точкою перетину ряду областей знань: медицини, психології, соціології, педагогіки й ін. Ця інтердисциплінарність особливо яскраво виявляється останнім часом у зв'язку з великим поширенням методів групової психотерапії. Відбувається експансія психотерапії в "позаклінічне" середовище (реадаптація і реабілітація після перебування в лікувальній установі, кабінети соціально-психологічної допомоги, сімейних відносин і ін.).
Психотерапія знаходить зростаюче визнання в загальній медицині. У той же час у психотерапії (фактично в умовах перетворення її в самостійну дисципліну), як це нерідко спостерігалося в історії науки, практика починає випереджати теоретичне знання.
В основі кожного з прийнятих у нашій країні психотерапевтичних напрямків, що акцентують увагу на вивченні різних сторін психотерапії, лежать діалектико-матеріалістичне навчання про хворобу, фізіологію вищої нервової діяльності і досягнення сучасної нейрофізіології, матеріалістична психологія, особливо медична і соціальна, соціологія, педагогіка.
Найбільш актуальним завданням сучасної психотерапії є подальший розвиток і узагальнення результатів теоретичних досліджень і емпіричних матеріалів клінічного, психологічного, соціально-психологічного, психофізіологічного й іншого аспектів вивчення механізмів і ефективності психотерапії.
У зв'язку із широким упровадженням психотерапії в медичну практику випереджальний характер може носити розвиток її основ у тій або іншій області медицини. Так, для області неврозів і інших граничних станів щодо більш актуальної в даний час стає подальша розробка психологічних і соціально-психологічних основ психотерапії, при психосоматичних порушеннях - психофізіологічних її основ і т.д. Не випадково на наукових зустрічах психотерапевтів нерідко складається враження, що психотерапія, не встигнувши оформитися в самостійну дисципліну, власне кажучи вже розпадається на різні субспеціальності.
Оскільки психотерапія до останнього часу розвивалася, ґрунтуючись на медичних знаннях і досвіді лікування, насамперед оформилася медична її модель, у якій кінцевою метою є усунення тих або інших дисфункцій організму. Однак у зв'язку з тим, що це усунення, про що свідчить, наприклад, практика лікування хворих психогенними захворюваннями, відбувається за допомогою удосконалювання здатності людини до саморегуляції (яка включає не тільки психофізіологічний гомеостаз, але і - з обліком соціальної детермінованості природи людини - реалізацію цінностей, обумовлених суспільним середовищем), правомірним стає існування й інших моделей психотерапії, зокрема, психогігієнічної, психопрофілактичної та інших. У сучасній літературі вказується чотири основні моделі психотерапії:
- психотерапія як метод лікування, що впливає на стан і функціонування організму в сфері психічних і соматичних функцій (медична модель психотерапії);
- психотерапія як метод, що приводить у дію процес научення (психологічна модель психотерапії);
- психотерапія як метод маніпулювання, що носить характер інструмента і службовець цілям суспільного контролю (соціологічна модель);
- психотерапія як комплекс явищ, що відбуваються в ході взаємодії між людьми (філософська модель психотерапії).
Існування цих моделей, що пояснюється впливом різноманітних соціо-культуральних, економічних і інших факторів, що створюють вплив на розвиток психотерапії в сучасному світі, загострює питання про соціальну релевантність цільовій настанов у психотерапії, її нормативному аспекті. Проблема соціальної відповідальності психотерапевта, що здійснює комплекс діагностичних, психотерапевтичних, психопрофілактичних і психогігієнічних заходів, стає особливо актуальною в зв'язку з розширенням мережі психотерапевтичних кабінетів, залученням до цієї роботи усе більшого числа фахівців. Однак, незважаючи на очевидний інтердисциплінарний характер психотерапії, вона, звичайно, є лікувальною медичною дисципліною, а облік і розробка її клінічних основ здобувають сьогодні як і раніше першорядне значення. Це не виключає використання психотерапевтичних методів (відповідним чином модифікованих) також для рішення психогігієнічних, психопрофілактичних і інших задач.
У зв'язку з поширеністю методів групової психотерапії варто знову підкреслити, що поняття "лікування" (у тому числі "психотерапія"), як відзначав у свій час М. С. Лебединський, завжди має на увазі лікування окремого хворого з всіма особливостями механізмів і плину його захворювання. Цей принцип індивідуалізації лікування зберігає своє значення й у випадку групової психотерапії.
Серед понять, що відносяться до змісту психотерапії, особливої уваги заслуговують, з одного боку, особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія, основним варіантом якої, є патогенетична психотерапія.
Якщо особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія є основою, фундаментом будь-якого психотерапевтичного впливу, спрямованого на рішення стратегічних задач, то симптоматичні методи вирішують скоріше задачі тактичні. Однак, оскільки в патогенезі усіх хвороб беруть участь поряд з особистісним рівнем людини й інші рівні інтеграції і функціонування його організму, то в системі особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії виявляються корисними й інші методи переважно симптомоцентрованої спрямованості.
Заслуговує на увагу в загальному плані ще одна тенденція і розвитку сучасної психотерапії: пошук, дослідження і розробка загальних факторів у психотерапевтичних впливах, без знання яких навряд чи можливий правильний облік ефективності психотерапії. До основного з них відносяться: 1) гарні відносини і співробітництво між психотерапевтом і пацієнтом - вихідна передумова, на якій будується психотерапія; 2) ослаблення „напруги” на початковій стадії, основане на здатності пацієнта обговорювати свою проблему з особою, від якого він сподівається одержати допомогу; 3) пізнавальне навчання за рахунок інформації, одержуваної від психотерапевта; 4) оперативна модифікація поведінки хворого за рахунок схвалення або несхвалення з боку психотерапевта і повторюваного корективного емоційного досвіду у відносинах із психотерапевтом; 5) набуття соціальних навичок на моделі психотерапевта; 6) переконання і вселяння, явне або приховане; 7) засвоєння або репетирування болем активних методик за умови емоційної підтримки з боку психотерапевта.
При сучасному рівні розвитку медицини, широкому використанні психотерапії в соматичних клініках визначальним стає принцип інтеграції власне психотерапевтичних, медико-педагогічних, соціотерапевтичних і біологічних впливів у системі лікування хворого.
Тільки облік цієї тенденції забезпечить подальший адекватний розвиток теорії і практики психотерапії як загально-медичної спеціальності.
1.2 Клінічні основи психотерапії
У загальному плані можна говорити про дві клінічні передумови широкого й ефективного застосування психотерапії. По-перше, це пряме використання її лікувальної дії при великому колі захворювань, у етіопатогенезі яких психічному факторові належать визначальна (неврози) або досить істотна роль (інші граничні стани, психосоматичні розладу й ін.). По-друге, її лікувально-профілактичне значення з обліком психосоціальних реакцій на соматичні хвороби, їх наслідки, впливу специфічних соматичних розладів на психологічне функціонування індивіда, його поведінку й ін.
Що ж стосується цілей, задач, вибору, методів психотерапії, то вони визначаються конкретними клінічними характеристиками хворого і хвороби:
- особистісними особливостями пацієнта і реакціями його на хворобу;
- психологічними факторами етіопатогенезу захворювання;
- нозологічною приналежністю хвороби і се етапами;
- структурно-організаційними рамками, у яких проводиться психотерапія.
Поняття особистісного підходу є одним з найважливіших теоретико-методологічних принципів медицини. Тому вкрай актуальним представляється детальне дослідження особливостей особистості хворого, їх трансформації в процесі розвитку хвороби. Це необхідно як для рішення задач патогенетичної і диференціальної діагностики, так і лікувально-відновної практики, психотерапевтичної і психокорекційної роботи.
Значимість зазначених досліджень зростає через тенденцію, що підсилюється, до виведення особистісних особливостей і розладів безпосередньо з патології мозку, чому чимало сприяло установлення важливої ролі лімбіко-ретикулярного комплексу в психічній діяльності. При всьому значенні досліджень в області "неврології особистості" з'ясування генезу особистісних особливостей вимагає одночасного аналізу складних явищ індивідуальної і соціальної психології особистості.
Яскравою моделлю, яку можна використовувати для розгляду трансформації особистісних особливостей у зв'язку з задачами психотерапії, є невротичне захворювання ("хвороба особистості") з його різними стадіями. При невротичній реакції в картині особистісних порушень на першому місці виявляються розлади, пов'язані переважно з особливостями темпераменту. До таких первинних особистісних особливостей можуть бути віднесені підвищена ефективність хворого істерією, тривожність і ригідність обсесивного хворого, підвищена виснаженість хворого неврастенією. Однак самі по собі ці особливості можуть бути причиною, лише короткочасної невротичної реакції, що розвивається у важкій психотравмуючій ситуації. Друга стадія невротичного захворювання - стадія власне неврозу, психогенного розладу, в основі якого лежить порушення значимих відносин особистості. Як відзначав В. Н. Мясищев, особлива значимість і стійкість відносини уможливлює його перехід у рису характеру. Непевності і собі, пошуки визнання як риси невротичної особистості й є по суті справи зафіксоване і стійке відношення до себе. На третій стадії неврозу - при затяжному його протіканні і невротичному розвитку - і відзначається посилення цих рис до ступеня характерологічних акцентуацій і психопатичних особливостей, що багато в чому визначають поведінку людини і його дезадаптацію.
Як приклад співвідношення первинних, вторинних і третинних особливостей особистості в хворого неврозом можна привести особистісні порушення в пацієнта з істеричною формою неврозу. На базі первинної афективної нестійкості хворого істерією в якості вторинних особистісних особливостей виникає непевність у собі й у той же час потреба у визнанні, а в якості третинних - демонстративність і претензійність. Таким чином, первинні особистісні риси, пов'язані з особливостями темпераменту, виражаються насамперед в афективній сфері; вторинні риси виявляються в порушенні системи відносин і є глибинними особистісними порушеннями, проблемами внутрішніми, "для себе"; третинні особистісні риси виявляються вже на поведінковому рівні і можуть виражатися, наприклад, у труднощах спілкування, міжособистісного функціонування, тобто в труднощах і проблемах "з іншими і для інших". Поява третинних, а іноді і вторинних особистісних утворень у хворих неврозами обумовлено, як правило, регулятивними цілями збереження існуючої системи відносин, відносини до себе і самооцінки, що забезпечують її цілісність і стійкість. Це означає, що третинні особистісні утворення в хворі неврози--особливості поведінки і міжособистісного функціонування - виконують свого роду захисну функцію, функцію збереження існуючої системи відносин, збереження хоча б зовнішньої позитивної самооцінки і впевненості в собі. У картині хвороби при цьому виступають психологічні механізми, що свідчать, з одного боку, про явища дезадаптації і збереженні особистісних розладів, а з іншого боку, що вказують на можливі шляхи їх корекції. Мова йде про невротичні захисні механізми.
Розглянуті особливості особистості - первинні, вторинні і третинні - пацієнта, що страждає неврозом, відіграють істотну роль при виборі найбільш оптимальної психотерапевтичної тактики. (Якщо при первинних особистісних розладах істотну роль у терапії можуть відігравати біологічні методи лікування (у тому числі сучасні психотропні засоби), то корекція вторинних особистісних порушень, порушень системи відносин особистості вимагає вже проведення особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії, як в індивідуальній, так і особливо в груповій формі. Корекція третинних особистісних розладів при неврозах, що виявляються в поведінковій сфері, більш конструктивно протікає при доповненні патогенетичної психотерапії різними методами поведінкового тренінгу. Відповідним чином облік первинних, вторинних і третинних особистісних особливостей хворих неврозами дозволяє більш цілеспрямовано використовувати й інші форми психотерапії (сугестію, аутосуггестію й ін.).
Вплив різних лікувально-відновних методів (у тому числі психотерапевтично спрямованих) і їх співвідношення, обумовлене наявністю первинних, вторинних і третинних особистісних утворень, можна простежити не тільки при невротичних розладах, але і на моделях епілепсії як органічного захворювання головного мозку й ішемічної хвороби серця в якості психосоматичного захворювання.
Вивчення феноменології особистісних розладів і їх динамічної трансформації в процесі розвитку хвороби, крім теоретичного, має і велике практичне значення, сприяючи ефективному проведенню психотерапії, підборові адекватного співвідношення її з біологічними впливами з урахуванням різного рівня порушень у структурі особистісних розладів.
Тільки досконале володіння методом клінічного аналізу, засноване на знанні семіології (і особливо патопсихології) прикордонних станів, дозволяє лікареві правильно оцінити взаємодія невротичного й органічного компонентів у картині захворювання і вибрати найбільш адекватне співвідношення психотерапії і біологічної терапії в кожнім окремому випадку.
Однієї з прогресивних тенденцій розвитку клінічної психотерапії є сполучення її з іншими, у тому числі біологічними, видами лікування. Це необхідно мати у виді, тому що при деяких захворюваннях, особливо психогенного характеру, використання біологічної терапії (наприклад, психотропних засобів) стикається з запереченнями і розглядається деякими дослідниками як свого роду капітуляція психотерапевта перед хворим.
Прихильники застосування біологічної терапії, навпроти, бачать її основне призначення в тім, що вона "відкриває двері" для психотерапії. Навіть короткочасне поліпшення стану на початку лікування полегшує психотерапевтичний контакт, зокрема , підвищуючи віру хворого у видужання. Психотропні засоби, роблячи вплив, що нормалізує, на емоційну сферу хворих, створюють умови для швидкого і більш конструктивної участі індивіда в дозволі психотравмуючих обставин, що викликали невротичну декомпенсацію і підтримують її.
1.3 Психотерапевтичні методи
З розвитком психотерапії в нашій країні зростає потреба в систематику використовуваних психотерапевтичних методів. Кожний з них являє собою спосіб лікувального впливу на психіку людини і через психіку на весь його організм, що не суперечить визначенню психотерапії як лікувального впливу на особистість і через особистість на організм хворого. Природно тому очікувати, що при відсутності єдиної, загальновизнаної теорії особистості, єдиного розуміння закономірностей її функціонування, порушень і відновлення цього функціонування в сучасній медицині можуть співіснувати різні концепції психотерапії.
В західних країнах найбільший розвиток одержали три психотерапевтичних напрямки: 1) психоаналітичний (психодинамічне, динамічне) - психоаналіз S. Freud і його ортодоксальних учнів, індивідуальна психологія A. Adler, аналітична психологія С. G. Jung, неофрейдизм К. Ноrnеу, Е. Fromm, H. S. Sullіvan; 2) біхевіористський (Н. J. Eysenck, J. Wolpe і ін.) і 3) екзістенціально-гуманістичний (недирективна психотерапія С. R. Rogers, гештальт-терапія, логотерапія V. Е. Frankl і ін.). Вони характеризуються двома методологічними пороками - біологізацією соціального і психологічного і психологізацією соціального з неминучим перекручуванням реальних відносин між людиною і суспільством.
У рамках кожного з психотерапевтичних напрямків виникають нові методи, форми, прийоми психотерапії, назви яких нерідко покликані відбити власну унікальність кожного з них [Karasu Т., 1977], маскувати похідний їх характер стосовно основних напрямків у психотерапії і вже існуючим у них методам. Це багато в чому пояснюється тим, як зауважує Z. Skoda (1979), що мрією кожного честолюбного психотерапевта є створення нового, незвичайного прийому, внесення свого оригінального внеску в історію психотерапії.
Aleksandrowіcz (1979) зробив спробу проаналізувати все різноманіття значень, у яких використовується поняття методу в психотерапії: 1) методи психотерапії, що мають характер "технік" (гіпноз, релаксація, психогімнастика й ін.); 2) методи психотерапії, що визначають "умови", що сприяють оптимізації досягнення психотерапевтичних цілей (сімейна психотерапія й Ін.); 3) методи психотерапії в значенні "інструмента", яким ми користуємося в ході психотерапевтичного процесу (таким інструментом може бути психотерапевт у випадку індивідуальної психотерапії або група при груповій психотерапії); 4) методи психотерапії в значенні терапевтичних "інтервенцій" (утручань), розглянутих або в параметрах "стилю" (директивний, недирективний), або в параметрах "форми" (переконання, роз'яснення й ін.).
Якщо ж звернутися до систематики методів психотерапії в вітчизняній літературі, то використання понять методу, методики, форми, прийому, техніки психотерапії також носить найчастіше випадковий характер, що не може не відбивати і на їхніх угрупованнях.
У роботах по психотерапії у переліку методів звичайно відсутня особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія, хоча така система в нас не тільки розроблена, протиставляється в методологічному плані системам особистісно-орієнтованої психотерапії, розповсюдженої у західних країнах (психоаналітичної, екзістенціально-гуманістичної спрямованості й ін.), але і широко використовується в практичній роботі ("патогенетична" психотерапія по В. Н. Мясищеву).
Говорячи про особистісно-орієнтовану (реконструктивний) психотерапію, ми маємо на увазі не особистісний підхід, у цілому характерний для психотерапії в нашій країні, а систему психотерапії, що спирається на визначену концепцію особистості. Звичайні твердження, що "будь-який психотерапевтичний вплив повинний реконструювати особистість", будучи в принципі вірними і практично значимими, у той же час об'єктивно можуть стати перешкодою на шляху подальшої ретельної розробки сучасної особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії з певних позицій. В даний час найбільшим вимогам у цьому змісті відповідає система "патогенетичної" психотерапії, заснована на психології відносин.
У реально існуючих на даному етапі розвитку психотерапії умовах систематика її методів необхідна як для кращого орієнтування в спеціальності, так і особливо для цілей підготовки психотерапевтів і удосконалювання психотерапевтичних методів.
У теоретико-методологічному плані заслуговують на увагу питання, зв'язані з використанням деяких психотерапевтичних методів, що одержали в останні десятиліття поширення в західних країнах. Це відноситься насамперед до групової психотерапії і поведінкової терапії.
Групова психотерапія, проти якої ще не дуже давно наслідували деякі наші фахівці, звичайно ж, використовується в рамках динамічного, екзістенціально-гуманістичного й іншого напрямків західної психотерапії, але в ще більшій мері необхідно розробляти її з позицій загальної, медичної і соціальної психології, тому що по суті своїй вона відповідає нашій суспільній свідомості. Подібно цьому в вітчизняній психології досить широко використовуються проективні особистісні методи, оскільки самі по собі ці методи дозволяють одержати лише відомості від обстежуваного і відзначити його реакції, пов'язані з дією об'єктивних подразників. Що стосується аналізу й інтерпретації даних, отриманих з їхньою допомогою, то вони можуть вироблятися з різних теоретичних позицій.
Доцільно ще раз підкреслити, що мети і задачі психотерапії при різних захворюваннях (наприклад, неврозах) визначаються теоретичною орієнтацією автора щодо природи і механізмів психогенних розладів. Проте для їх лікування можуть застосовуватися ті самі психотерапевтичні прийоми, що мають, однак, у різних теоретичних концепціях свою спрямованість і специфічний зміст.
Говорячи про групову психотерапію, варто було б підкреслити, що специфічність її як психотерапевтичного методу полягає в обліку всього різноманіття групових феноменів, описаних нижче. Цим вона відрізняється від застосування будь-якого психотерапевтичного методу в групі хворих (гіпноз, аутогенне тренування, роз'яснення й ін.), де ведучим груповим феноменом, використовуваним психотерапевтом, є групова індукція.
Відзначене стосується, зокрема , і всієї групи поведінкових методів, заснованих на ідеях И. П. Павлова і В. М. Бехтєрєва, але тривалий час не застосовувалися в нас через те, що розроблялися вони за кордоном з позицій справедливої критики, що піддається, у нашій науці концепції біхевіоризму. Самі ж технічні прийоми поведінкової психотерапії, включені в систему продуманої патогенетичної психотерапії, виявляються ефективними при багатьох патологічних розладах.
З урахуванням усіх труднощів, зв'язаних з угрупованням методів психотерапії і з її неминуче умовним характером, основна увага зосереджена на описі трьох ведучих психотерапевтичних напрямків і використовуваних ними методах: 1) методах особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії, 2) методах сугестивної психотерапії і 3) методах поведінкової (умовно-рефлекторної) психотерапії.
Практично єдиною, досить розробленою в нашій країні системою особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії є "патогенетична" психотерапія (по В. Н. Мясищеву), що застосовується в індивідуальній і груповій формі. Спочатку створена в клініці неврозів патогенетична психотерапія стала основою для розробки систем особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії при алкоголізмі і при психозах. Метод сімейної психотерапії, що одержав у нас значне поширення, також спирається на психологію відносин і основні принципи патогенетичної психотерапії. Сугестивна психотерапія представлена всіма методами, в основі яких як ведучий фактор виступає лікувальне вселяння: у стані бадьорості, гіпнотичного і наркотичного сну; окремо описуються методи самонавіяння.
Однак, зазначеними трьома психотерапевтичними напрямками не вичерпується все різноманіття методів психотерапії. Значного поширення в лікувальній практиці набувають методи, у яких терапевтичний ефект обумовлений спілкуванням з мистецтвом і літературою, - музикотерапія, бібліотерапія; лікувальним впливом творчої діяльності - імаготерапія, арттерапія, хореотерапія, лікувальним впливом природи.
Психотерапевтичний вплив кожного з них багатофакторний, - може мати переважно активну седативну, відволікаючу катартичну, й іншу спрямованість. У той же час ці методи можуть використовуватися як інструмент у вигляді додаткових засобів у системах особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії (рецептивна музикотерапія, біблиотерапія, арттерапія тощо).
2. Особливості організації психотерапевтичної допомоги при різних захворюваннях
2.1 Психотерапевтична допомога хворим неврозами і граничних з ними станами
Як перший етап психотерапевтичної допомоги хворим неврозами виступає основна ланка лікувального обслуговування населення - поліклініка.
Психотерапевтична допомога хворим неврозами, що забезпечується лікарями поліклінік, має свої особливості. Це швидке встановлення лікувального контакту між хворим і лікарем, причому лікар є досить активною стороною в терапевтичному процесі; мобілізація всіх неспецифічних факторів лікувальної ситуації для підвищення терапевтичного впливу; психотерапія виступає у вигляді короткочасній і інтенсивної, вона звичайно індивідуальна, проводиться у формі раціональної психотерапії; психотерапія завжди сполучиться з фармакотерапією, фізіотерапією й іншими видами лікування. При наявності діагностичних і терапевтичних труднощів хворого підготовляють до спеціалізованого лікування. У зв'язку з тим що на прийомах у невропатологів і терапевтів поліклінік буває значний відсоток хворих із прикордонними станами, виникає необхідність у підвищенні кваліфікації цих фахівців в області психотерапії.
Найважливіше значення в поліпшенні психотерапевтичного обслуговування хворих неврозами і граничними з ними станами в даний час здобуває психотерапевтичний кабінет поліклініки. У ньому проводяться консультації усіх хворих, що направляються лікарями з метою уточнення діагнозу і лікування, здійснюється добір хворих для лікування в психотерапевтичному кабінеті поліклініки і психоневрологічному диспансері. Одночасно з цим через кабінет упроваджуються принципи медичної деонтології, психогігієни і психопрофілактики в роботу всього персоналу поліклініки.
Психотерапевтичний кабінет поліклініки може взяти на себе проведення соціально-психологічного тренінгу, використання окремих поведінкових методик і аутогенного тренування з метою підвищення ефективності діяльності співробітників поліклініки, особливо середньої ланки (реєстраторів, молодших медичних сестер і ін.), шляхом навчання їх навичкам саморегуляції емоційних реакцій, придбанню адекватних форм реагування в умовах нерідко напруженого ритму роботи поліклініки.
Створення таких кабінетів продиктовано як збільшенням числа неврозів зі складними психогенними, переважно соматичними, порушеннями, так і розповсюдженим дотепер серед населення упередженням до лікування у власне психоневрологічних установах. Сам факт напрямку хворого, що страждає неврозом, у психоневрологічний диспансер нерідко є для нього психічною травмою і здобуває ятрогенне значення.
У поліклініках психотерапевтична допомога буде виявлятися основній масі хворих неврозами. У кабінетах психотерапії мається можливість реалізації більш різноманітних і спеціалізованих впливів, що включають у себе не тільки симптоматичні, але і особистісно-орієнтовані (реконструктивні) психотерапевтичні методи як в індивідуальної, так і в груповій формі. Психотерапевт поліклініки - це частіше психіатр, рідше - невропатолог, що пройшли загальне (чотиримісячне) удосконалення на кафедрах психотерапії інститутів удосконалення лікарів.
Тому що в психотерапевтичних кабінетах поліклінік психотерапія сполучиться з заходами щодо оздоровлення середовища, що оточує хворого неврозом, у перспективі до співробітництва в цих кабінетах бажано залучити, крім лікаря, медичного психолога, що пройшов спеціальну підготовку по психотерапії.
Лікування неврозів в умовах спеціалізованого відділення володіє в порівнянні з амбулаторним рядом специфічних особливостей. Особливості ці стосуються, по-перше, контингенту хворих, з якими проводиться психотерапія. Сама логіка організації психотерапевтичної допомоги вимагає добору для лікування в стаціонарних умовах пацієнтів або з хронічними, важкими формами неврозів, або неврозами на тлі органічних захворювань головного мозку, або, нарешті, таких хворих, для яких повсякденне соціальне оточення є постійним джерелом декомпенсації і настільки важкого емоційного стресу, що це робить надзвичайно важкої або майже неможливої психотерапію в амбулаторних умовах. З цих розумінь випливає, що домінуючим видом лікування в стаціонарному відділенні є особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія, спрямована на усунення причин і механізмів розвитку хвороби. Зм'якшення або ліквідація симптоматики повинні розглядатися як додатковий вплив, підлеглий основній задачі терапії.
По-друге, особливість стаціонарної терапії полягає в тому, що умови спеціалізованого відділення надають можливість значної інтенсифікації процесу лікування в порівнянні з амбулаторним. Перебування хворого у відділенні протягом доби дозволяє організувати розпорядок дня і спосіб життя так, щоб буквально всі проведені заходи мали психотерапевтичний потенціал; при цьому практично стирається грань між соціотерапевтичними і власне психотерапевтичними впливами, максимально стимулюється активність самих хворих, підвищується ефективність як специфічних, так і неспецифічних форм психотерапії за рахунок створення сприятливого психологічного клімату.
Нарешті, умови спеціалізованого відділення дозволяють при наявності групових методів використовувати таку ефективну форму психотерапевтичного впливу, як психотерапевтичний колектив, створення і функціонування якого надзвичайно утруднено в амбулаторних умовах.
Крім різних форм групової психотерапії, про які говорилося вище, задачі корекції неадекватних форм спілкування і поведінки підлеглих і тієї форми лікувальних впливів, що виходять за рамки психотерапії у вузькому розумінні і можуть бути визначені як переважно соціальні впливи. До них відноситься самообслуговування, діяльність ради хворих, трудова терапія й арттерапія, використання диференційованих режимів і т.д.
Важливою ланкою відбудовних заходів при неврозах у нашій країні виступає санаторно-курортний етап, тому що хворі неврозами складають значний відсоток осіб, що направляються в санаторії. Відносно короткі терміни перебування хворого в санаторії, велике число хворих, що обслуговуються, вимагають, з одного боку, пристосування існуючих методик психотерапії до умов курорту і, з іншого боку - визначеної тактики ведення хворих психотерапевтом (активний характер психотерапії, обов'язкове сполучення її з курортними факторами, психотерапевтичне потенціювання й опосередкування останніх). Лікування повинне починатися в перші ж дні після надходження пацієнта в санаторій. Цьому може допомогти експрес-діагностика за допомогою стандартизованої й економічних, з погляду витрати часу і праці, клініко-психологічних методик.
Психотерапевтичний кабінет санаторію являє собою центр не тільки психотерапевтичної, психопрофілактичної і психогігієнічної роботи, але і деонтологічного виховання всього персоналу санаторію.
Важливою формою соціально-трудової реадаптації могли б стати спеціалізовані санаторії для хворих неврозами й іншими прикордонними станами. Добре зарекомендували себе в рамках санаторної практики спеціальні відділення для реадаптації хворих неврозами.
2.2 Психотерапевтична допомога хворим на залежність від алкоголю і наркотиків
В даний час психотерапія стає важливим компонентом у системі комплексного лікування хворих алкоголізмом і наркоманіями в лікувально-профілактичних установах усіх типів: наркологічних кабінетах поліклініки і психоневрологічних диспансерів; наркологічних диспансерах; відділеннях психіатричних лікарень; протиалкогольних стаціонарах на підприємствах; лікувально-трудових профілакторіях; протиалкогольних клубах.
Відносна значимість, формулювання цілей, задач, вибір методів психотерапії стосовно до різних структурно-організаційних форм визначаються місцем останніх у системі наркологічної допомоги в цілому.
У наркологічному диспансері можуть застосовуватися практично усі види психотерапії, що використовуються звичайно при алкоголізмі: умовно-рефлекторні методи, гіпнотерапія, раціональна психотерапія, як в індивідуальної, так і (частіше) у груповій формі, різні види особистісно-орієнтованої (реконструктивної) групової психотерапії. Великого значення набуває психотерапевтичне опосередкування і потенціювання біологічної і сенсибілізуючої терапії.
Велике значення в системі комплексного лікування хворих алкоголізмом у стаціонарі наркологічного диспансеру або наркологічному відділенні психіатричної лікарні здобуває групова психотерапія. В умовах наркологічного диспансеру можуть проводитися також різні види клубної роботи.
Важливим доповненням до психотерапевтичних методів, що використовуються вже в наркологічному диспансері, тут є психотерапевтичне середовище - створення сприятливого психологічного клімату. У випадку успішного проведення роботи, здійснюваної всіма співробітниками, у відділенні може бути створений цілий психотерапевтичний колектив. Використання (крім власне психотерапії) методів соціотерапії, у тому числі різних форм лікування працею, значно підвищує ефективність протиалкогольної терапії.
Значне місце займає психотерапія також у системі лікування хворих алкоголізмом у лікувально-трудовому профілакторії. Її значення різке зростає на завершальному етапі лікування, коли весь комплекс психо- і соціотерапевтичних заходів спрямований на закріплення позитивної установки на тверезість.
У деяких випадках протиалкогольні заходи можуть проводитися в умовах санаторію при відсутності в пацієнтів захворювання алкоголізмом, але при частому вживанні алкоголю. Наприклад, у гастроентерологічних хворих вживання алкоголю може приводити до рецидивів захворювання, тому протиалкогольна терапія тут має профілактичну спрямованість. При цьому аверсійна установка виробляється не за рахунок вегетативного, а за рахунок емоційного й особистісного компонента аверсії за допомогою методів психотерапії.
Лікування хворих наркоманіями (морфінізм і опійні наркоманії, кокайноманія, гашишемія й ін.) звичайно здійснюється в установах наркологічної служби. Психотерапія, що входить у систему комплексного лікування цих хворих на всіх його етапах, здобуває особливо важливе значення після лікування в стаціонарі в системі багаторічної підтримуючої терапії для профілактики рецидивів.
2.3 Психотерапія при психозах
Основні принципи організації медичної допомоги населенню в нашій країні - наступність і ступінчастість - добре представлені в діяльності психіатричної служби, єдина система якої включає чотири основних ланки. Перше позалікарняна ланка - психоневрологічний диспансер (при його відсутності - психіатричний кабінет у поліклініці), друга напівстаціонарна - денний і нічний стаціонари, третя стаціонарна - психіатрична лікарня і четверта - трудову-промислово-трудова ланка. У кожній з ланок цієї системи можуть використовуватися різні методи психотерапії.
У психотерапевтичному кабінеті поліклініки психотерапія проводиться хворим неврозами, що ж стосується пацієнтів із психотичними розладами, то відповідно до існуючого положення про кабінет такі хворі, як і хворі з важкими затяжними формами неврозів, повинні направлятися з поліклініки в психоневрологічний диспансер.
В даний час психотерапевтична допомога хворим психозами виявляється в психотерапевтичному кабінеті психоневрологічного диспансеру. Зрозуміло, розміри цієї допомоги залежать від установок дільничних психіатрів і самого психотерапевта, що при необхідності може використовувати усі відомі форми амбулаторної психотерапії (раціональну психотерапію, аутогенне тренування, поведінкові методи, наркопсихотерапію й ін.).
Більш широкі можливості для проведення психотерапії надають денні і нічні стаціонари, організовані звичайно при психоневрологічних диспансерах. При проведенні лікування психічно хворих без відриву від звичних життєвих умов підвищується ефективність лікувально-реабілітаційних впливів, зменшуються явища госпіталізму. У денних і нічних стаціонарах психотерапія може проводитися хворим з в`ялотекучими формами ендогенних психозів, при більш злоякісних їхніх формах у стані ремісії, а також при постпроцесуальних станах у випадках неглибокого дефекту.
У якості нової організаційної форми в психіатрії М. Гауснер (1976) рекомендує недільний стаціонар. Проведення масивної, протягом декількох годин, психотерапії підвищує індивідуальний і груповий досвід психічно хворих, відкриває подальші можливості для зміни їхнього поводження, сприяє соціальному їх навчанню.
Психотерапія в різних її формах - невід'ємний компонент підтримуючого лікування в психіатричних клубах. Ці клуби здійснюють свою роботу на основі взаємодії з іншими установами, що виражається в послідовному проведенні психофармакотерапії й інших видів біологічної терапії й у систематичної поетапної психо- і соціотерапії, спрямованої як на самого пацієнта (надання емоційної підтримки, заохочення до вербалізації своїх емоцій, зменшення тривоги і напруженості, підвищення соціального досвіду й ін.) так і на гармонізацію навколишнього хворого середовища - сімейних відносин, умов побуту і виробництва.
2.4 Психотерапевтична допомога хворим з нервово-органічними захворюваннями
Можна вказати кілька основних типів лікувальних установ, у яких здійснюється психотерапевтична допомога неврологічним хворим. Насамперед це психотерапевтичний кабінет поліклініки; психотерапевтичний кабінет відділення відбудовного лікування поліклініки; психотерапевтичний кабінет у багатопрофільних лікарнях і спеціалізованих центрах відновного лікування неврологічних хворих (з порушеннями мозкового кровообігу, патологією мови й ін.); відділення для лікування хворих неврозами і прикордонними з ними станами; психотерапевтичний кабінет санаторію; психотерапевтичні кабінети спеціалізованих відділень санаторіїв і спеціалізованих санаторіїв (наприклад, для спінальних хворих).
При гарній організації роботи психотерапевтичного кабінету поліклініки, розумінні невропатологом ролі психотерапії в комплексному лікуванні неврологічних хворих ефективність його може бути значно підвищена. Це стосується в першу чергу декількох контингентів хворих: з нервово-органічною патологією і вираженою невротичною фіксацією основної симптоматики; зі сполученнями нервово-органічних захворювань із психогеніями, нерідко зумовлюючими хронізацію хворобливого процесу; з органічними захворюваннями центральної нервової системи і неврозоподібною симптоматикою.
В останні роки відзначається тенденція до профілізацій окремих санаторіїв (або частіше відділень у них) для лікування захворювань, що мають особливу медичну і соціальну" значимість. У спеціалізованому санаторії для спінальних хворих з метою психотерапевтичного стимулювання самоврядування і регуляції вегетативних функцій, крім звичайних методів, використовується методика зворотного зв'язку, а також групова і сімейна психотерапія, адаптовані для даних контингентів хворих.
2.5 Психотерапія при соматичних захворюваннях
Психотерапевтичне обслуговування хворих соматичного профілю в даний час здійснюється в лікувальних установах різного типу: психотерапевтичному кабінеті поліклініки; психотерапевтичному кабінеті реабілітаційного відділення поліклініки; психотерапевтичному кабінеті деяких спеціалізованих амбулаторних установ - акушерсько-гінекологічного, дерматологічного, логопедичного й іншого профілів; психотерапевтичному кабінеті багатопрофільної лікарні; психотерапевтичних кабінетах спеціалізованих відділень - кардіологічному, онкологічному й ін.; психотерапевтичному відділенні ("відділення неврозів") соматичної лікарні; психотерапевтичних кабінетах великих реабілітаційних центрів; психотерапевтичному кабінеті санаторію; психотерапевтичному кабінеті спеціалізованих санаторіїв туберкульозного, кардіологічного, гастроентерологічного й іншого профілів.
З урахуванням перерозподілу контингентів хворих в загально-соматичній поліклініці, збільшення числа хворих із психосоматичними розладами, хронічною соматичною патологією з вторинними невротичними "нашаруваннями", а також числа літніх хворих зростає роль психотерапевтичного кабінету поліклініки в їх обслуговуванні. Раціональна психотерапія, що має своєю метою зменшення емоційно-афективної напруги, підвищення стресової толерантності хворих, аутогенне тренування, гіпнотерапія і сімейна психотерапія є основними формами психотерапії в умовах поліклініки. Варто підкреслити, що психотерапія виступає тут, як і при інших захворюваннях органічної природи, у якості одного з важливих компонентів лікування, здійснюваного фахівцем (як і у випадку фізіотерапії, лікувальної фізкультури), однак ведення хворого, відповідальність за лікування його в цілому належить основному профільному лікареві - терапевтові, хірургові, ендокринологові і т.д.
Психологічний, медико-психологічні кабінети при жіночих консультаціях (акушерсько-гінекологічна служба) здійснюють роботу з психопрофілактики хворій у родах, зниженню нервово-емоційної напруги в пацієнток з конфліктами в мікросоціальній сфері, проводять при необхідності в повному обсязі сімейну психотерапію.
Добре відома роль психотерапії в роботі логопедичної служби. У психотерапевтичних кабінетах районних, міжрайонних і міських мовних центрів використовуються різні форми індивідуальної і групової особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії, сугестивні прийоми, а також сеанси імперативного групового вселяння в стані пильнування.
Одержує розвиток і така організаційна форма, як психотерапевтичний кабінет у багатопрофільному соматичному стаціонарі. При гарній організації роботи кабінету обслуговування різними видами психотерапії пацієнтів, що знаходяться на стаціонарному лікуванні, сполучиться з впровадженням у діяльність усієї лікарні деонтологічних принципів шляхом проведення систематичної роботи з лікарями, середнім і молодшим медичним персоналом. При показаннях після виписки пацієнти направляються для продовження психотерапії в кабінети поліклінік, чим забезпечується відома наступність у лікуванні.
Кабінети психотерапії особливо необхідні в лікувально-відбудовній роботі з окремими контингентами соматичних хворих, таких, як хворі кардіологічних і онкологічних відділень. Відомо, що для лікування цих хворих створюються великі центри зі спеціальними реабілітаційними відділеннями. З огляду на особливості внутрішньої картини хвороби, кожен діагностичний і терапевтичний акт стосовно до цих хворих повинний мати психотерапевтичне значення. Істотну роль у реабілітаційних відділеннях такого типу повинні грати добре підготовлені в психотерапевтичному відношенні медичні сестри.
Психотерапія в онкологічному стаціонарі відповідно до необхідності зниження емоційно-афективної напруги, вироблення найбільш адекватних механізмів психологічного захисту в хворого, що має своєю метою допомогти йому справитися із собою, продовжувати лікування або не відмовлятися від реабілітації, включає різні види сугестії, опосередкованої і психотерапії, що потенціює, при гарній підготовці психотерапевт-групову психотерапію. Психотерапія повинна проводитися на всіх етапах перебування хворого в сфері онкологічної служби (стаціонарної і позастаціонарної) і включає, крім зазначених методів, роботу з родиною хворого по роз'ясненню і навчанню оптимальній тактиці поводження і спілкування з онкологічними пацієнтами. Значення психотерапії на позастаціонарному етапі відновної терапії онкологічних хворих особливо зростає в зв'язку з постійним збільшенням числа хворих, що пройшли радикальне онкологічне лікування.
В останні роки звертають увагу на необхідність упровадження психотерапевтичних методів у лікувально-відбудовні хірургічні центри трансплантації органів, хронічного гемодіализу й ін. Автори акцентують увагу на тих періодах, коли психотерапія виявляється особливо необхідною: перед першим гемодіалізом, операцією трансплантації бруньки, у період кризу відторгнення і т.д.
Для попередження загострень соматичних захворювань (виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, бронхіальна астма й ін.) психотерапія використовується в кабінетах медико-психологічної служби промислових підприємств. Застосовуються найбільш розповсюджені форми індивідуальної і групової психотерапії без відриву пацієнта від роботи, перед зміною або після закінчення робочого дня.
Велику роль здобуває психотерапія в лікувальних установах санаторно-курортної служби. Основною тенденцією розвитку курортної психотерапії стосовно до соматичних контингентів хворих є спеціалізація її стосовно окремих груп захворювань і санаторному етапові їхньої реабілітації.
Психотерапія, у тому числі на санаторному етапі, стає досить ефективним компонентом лікувально-реабілітаційних заходів в осіб з ампутаційними дефектами верхніх і нижніх кінцівок.
Основною задачею санаторної психотерапії в даний час є більш широке використання адаптованих для санаторно-курортних умов сучасних форм групової психотерапії, функціональних тренувань, поведінкових прийомів і ін.
Висновки
На сучасному етапі розвитку суспільства та медицини в цілому значного поширення набуває напрямок лікування - психотерапія. Актуальними завданням сучасної психотерапії є подальший розвиток і узагальнення результатів теоретичного дослідження та накопичення емпіричних матеріалів досліджень.
В психотерапії важливого значення набувають особливості пацієнта, психологічні фактори захворювання, нозологічна приналежність хвороби та її етапи, організаційні рамки психотерапії. Однією з прогресивних тенденцій розвитку клінічної психотерапії являється поєднання її з іншими видами лікування.
В західних країнах найбільший розвиток одержали три психотерапевтичних напрямки: 1) психоаналітичний (психодинамічне, динамічне); 2) біхевіористський і 3) екзістенціально-гуманістичний. Вони характеризуються двома методологічними пороками - біологізацією соціального і психологічного і психологізацією соціального з неминучим перекручуванням реальних відносин між людиною і суспільством.
Виділяють три ведучі психотерапевтичні напрямки і використовувані ними методи: 1) методи особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії, 2) методи сугестивної психотерапії і 3) методи поведінкової (умовно-рефлекторної) психотерапії.
При виявленні захворювання певної групи використовуються специфічні та загальні методи психотерапії.
Список літератури
1. Беккер Г. X. Социально-психологическое исследование групповой психотерапии при неврозах.-- Журн. невропатол. и психиатр. - 1981, № 11, с. 1708-- 1710.
2. Блейхер В. М., Завилянская Л. И. О некоторых особенностях психотерапии в системе реабилитации больных с неврозоподобными состояниями. -- В кн.: Восстановительная терапия и реабилитация больных нервными и психи ческими заболеваниями. Л.: Медицина, 1982, с. 256--259.
3. Буль П. И. Основы психотерапии. -- Л.: Медицина, 1974. --310 с.
4. Варшавский К. М. Гипносуггестивная терапия (лечение внушением в гипно зе). -- Л.: Медицина, 1973. -- 192 с.
5. Вельвовский И. 3. Принципиальные основания к внедрению психотерапии в комплекс санаторно-курортной медицины. -- В кн.: Психотерапия в курортологии. Киев: Здоров'я, 1966, с. 15--24.
6. Виш И. М. Практическая психотерапия. -- Воронеж, 1969. -- 288 с.
7. Вольперт И. Е. Психотерапия. -- Л.: Медицина, 1972. -- 232 с.
8. Губачев Ю. М., Стабровский Е. М. Клинико-физиологические основы психосоматических соотношений. -- Л.: Медицина, 1981. -- 216 с.
9. Гузиков Б. М., Зобнев В. М., Мейроян А. А., Рыбакова Т. Г. Групповая и се мейная психотерапия при алкоголизме: методические рекомендации. -- М.: МЗ СССР, 1980. --30 с.
10. Давиденков С. Н. Неврозы.-- Л.: Медгиз, 1963. -- 271 с.
11. Зеневич Г. В., Либих С. С. Психотерапия алкоголизма. -- Л.: Медицина, 1965.-- 146 с.
12. Иванов Н. В. Психотерапия в условиях психоневрологического диспансера. -- М., 1959. --64 с.
Подобные документы
Характеристика трансу, підвищення чутливості суб'єкта до больових і теплових подразників. Модель конфлікту у позитивній психотерапії. Основні психотерапевтичні течії та підходи, методики, що ґрунтуються на принципах роз'яснення, переконання, виховання.
реферат [28,6 K], добавлен 26.09.2009Психотерапевтичні взаємовідносини лікаря і пацієнта та встановлення між ними емоційного зв'язку. Дослідження впливу переживань на вегетативну систему людини, вивчення явища гіпнозу і сутність психотерапії Фрейда. Поняття самозбереження і фрустрації.
реферат [29,7 K], добавлен 08.10.2010Медичний і психологічний етапи розвитку сімейної психотерапії. Вимоги до терапевта, що працює з родиною. Сімейне консультування й психотерапія в практиці О.О. Бодальова й В.В. Століна. Висновки про сучасні напрямки й принципи сімейної психотерапії.
реферат [37,5 K], добавлен 09.05.2011Особливості теорії позитивної психотерапії. Чотири сфери переробки конфлікту. Чотири моделі для наслідування. Дев'ять тез позитивної психотерапії. Мета когнітивної терапії. Напрямки психотерапевтичної діяльністі та освіти згідно Страсбурзької Декларації.
контрольная работа [55,5 K], добавлен 23.09.2009Неврастенія - найпоширеніша форма неврозів у дітей, дорослих і підлітків, яка виникає при надмірних інтелектуальних і емоційних перевантаженнях. Мета психотерапії при лікуванні неврастенії. Невроз страху й тривожного очікування. Метод десенсибілізації.
курсовая работа [34,3 K], добавлен 07.05.2011Психоаналітична психотерапія заснована на принципах класичного психоаналізу. Основна задача психотерапевта в рамках психоаналізу полягає в тому, щоб зробити несвідоме свідомим, усвідомити несвідоме. Вимоги та очікування від пацієнта. Стадії психоаналізу.
реферат [22,0 K], добавлен 16.05.2008Основні теоретико-практичні підходи до розуміння танцювально-рухової психотерапії. Аналіз психосоматичні аспектів тілесного самосприйняття в рамках психомоторної активності. Креативне самовираження особистості та значення танцю в сучасному світі.
статья [76,4 K], добавлен 12.01.2012Арт-терапія як напрямок в психотерапії, психокорекції та реабілітації, заснований на заняттях клієнтів образотворчим мистецтвом. Теорія арт-терапії, її суть, цілі, фактори психотерапевтичного впливу. Орігамі - відносно новий напрямок у арт-терапії.
контрольная работа [36,2 K], добавлен 07.03.2011Визначення граничних нервово-психічних розладів та їх патопсихологічна діагностика. Поглиблена індивідуально-особистісна характеристика хворого для успішного проведення психотерапії. Опитувальники розладів особистості, їхнє значення для патодіагностики.
контрольная работа [14,9 K], добавлен 27.09.2009Визначення поняття, мети (допомога знаходження пацієнтами більшої самостійності, упевненості в собі), завдання, специфіки (внутрішня воля) та цілей (приведення клієнта до прийняття відповідальності за свої вчинки) психотерапевтичної діяльності.
реферат [25,2 K], добавлен 01.03.2010
