Вплив рис особистості на перебіг психологічних реакцій

Замаскована депресія та важкий депресивний розлад. Ажитована та загальмована депресія. Класифікація на підставі плину захворювання і часу його виникнення. Основні типи людей, яким найбільше загрожує стрес. Диференціальна діагностика депресії та стресів.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.09.2010
Размер файла 62,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ ДЕПРЕСИВНИХ СТАНІВ

1.1 Депресивні синдроми

1.2 Замаскована депресія та важкий депресивний розлад

1.3 Ажитована та загальмована депресія

1.4 Депресивний ступор

1.5 Легкий депресивний розлад

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕПРЕСИВНИХ РОЗЛАДІВ

2.1 Класифікація, основана на етіології

2.2 Класифікація, заснована на симптоматиці

2.3 Класифікація на підставі плину захворювання і часу його виникнення

2.4 Класифікація й опис у повсякденній практиці

РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА СТРЕСУ: ПРОТІКАННЯ, НАСЛІДКИ

3.1 Сутність танаслідки стресу

3.2 Ознаки стресового стану

3.3 Причини виникнення стресу

3.4 Ступені стресу

3.5 Основні типи людей, яким найбільше загрожує стрес

РОЗДІЛ 4. ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗ ТА ПСИХОКОРЕКЦІЯ ДЕПРЕСИВНОГО СТАНУ

4.1 Диференціальна діагностика депресії та стресів

42 Психологічна допомога при депресії та стресах

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Один з основних ознак афективних розладів порушення настрою. В даний час даний термін використовують тільки стосовно розладів, при яких аномалії настрою виявляються депресією або підйомом, однак у минулому деякі автори включали в це поняття також стану тривоги.

Для людини нормально і природно відчувати пригніченість і смуток у періоди, коли на нього обрушуються які-небудь лиха, нещастя. Такий симптом, як депресивний настрій, є компонентом багатьох психопатологічних синдромів; крім того, він нерідко спостерігається при певних соматичних захворюваннях, наприклад при інфекційному мононуклеозі. Основні характерні ознаки депресивних розладів - подавлений настрій, песимістичний спосіб мислення, нездатність випробувати почуття радості; зниження енергії, загальмованість. Найбільш помітним з цих симптомів звичайно (хоча і не у всіх випадках) є депресивний настрій. Інші елементи синдрому мінливі настільки, що часом створюється враження, ніби-то це не один розлад, а трохи.

Приблизно те ж можна сказати і про стани, що характеризуються піднятим настроєм. Певною мірою емоційний підйом цілком природно випробувати при адекватних обставинах, тобто в періоди щастя й удачі. Піднятий настрій, як і депресивне, може також бути симптомом декількох психопатологічних синдромів, хоча і зустрічається рідше. Ми розглядаємо синдром, головними характерними ознаками якого є гіперактивність, зміни настрою (убік підйому або ж дратівливості) і ідеї власної значимості (величі). Цей синдром називають манією. У минулому термін "манія", як правило, уживали тільки стосовно до важких випадків, а стосовно менш серйозного використовувався термін "гіпоманія". Оскільки між манією і гіпоманією не існує чіткої границі, у цій книзі застосовується тільки термін "манія", тоді як на ступінь її ваги указують відповідні визначення ("легка", "помірна" або "важка").

Мета роботи полягає в тому, щоб обґрунтувати вплив на психічну діяльність людини несприятливих факторів та подій.

Завданнями роботи є:

1) охарактеризувати клінічні ознаки депресивних станів;

2) розглянути особливості класифікацій депресивних станів;

3) проаналізувати особливості встановлення диференціального діагнозу депресивного стану;

4) визначити суть та наслідки стресів;

5) охарактеризувати особливості стресового стану;

6) встановити основні причини стресу;

7) охарактеризувати основні типи людей, які найбільше піддаються стресам;

8) навести характеристику основних видів психокорекції депресивного та стресового станів.

РОЗДІЛ 1.КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ ДЕПРЕСИВНИХ СТАНІВ

1.1 Депресивні синдроми

Клінічно прояву депресивних синдромів надзвичайно різноманітні. При депресивних розладах помірної ваги центральними ознаками є знижений настрій, нездатність випробувати почуття радості, песимістичний спосіб мислення і зниження енергії; усе це веде до погіршення працездатності.

Типовий зовнішній вигляд хворого. В одязі помітні недбалість, недоглянутість. Сповільненість мислення відбиває на його мові; відповіді на питання випливають з великою затримкою, я паузи в розмові часом настільки затягуються, що людині, що не випробує депресії, це може показатися просто нестерпним [4].

Настрій хворого сумний, страждальницький; причому він майже не поліпшується і при таких обставинах, при яких звичайне почуття суму зм'якшилося б - наприклад, у приємній компанії або після одержання гарних звісток. Більш того, депресивний настрій може навіть відчуватися як відрізняється від звичайного суму. Іноді пацієнти порівнюють його з чорною хмарою, немов окутує усю щиросердечну діяльність, що проникає в усі її сфери. Деяким удається ховати такі зміни настрою від навколишніх, принаймні на короткий час; інші намагаються приховати свій знижений настрій і під час клінічних співбесід, ускладнюючи роботу лікаря.

У багатьох (хоча і не в усіх) випадках при помірно важкому депресивному розладі відзначається тривога. Типовий і такий симптом, як дратівливість, що виявляється в тому, що хворий схильний реагувати з надмірною досадою навіть на мінімальні вимоги і на дрібні невдачі.

Ажитації - це стан занепокоєння, відчуття суб'єктивно самим хворим як нездатність розслабитися, а об'єктивно (для стороннього спостерігача) виражається в невпинній руховій активності. Коли цей стан виражений у слабкому ступені, можна спостерігати, як хворий постійно смикає пальці рук і робить неспокійні рухи ногами; при важкій формі він не може довго усидіти на місці, ходить з кута в кут по кімнаті. Відсутність інтересів і здатності радіти - звичайне явище для страждаючою депресією, хоча вони не завжди скаржаться на це за власною ініціативою.

Важливо звернути увагу на групу симптомів, що звичайно називають біологічними. Сюди відносяться порушення сну, коливання настрою протягом доби, втрата апетиту, зниження маси тіла, запори, утрата лібідо, у жінок - аменорея. При депресивних розладах помірної інтенсивності подібні явища спостерігаються часто, але не постійно (при легких депресивних розладах вони зустрічаються рідше, тоді як при важких, навпаки, надзвичайно поширені). Деякі з цих симптомів вимагають додаткових коментарів. Порушенні сну при депресивних розладах бувають декількох типів. Найбільше характерно раннє пробудження зранку; при цьому по вечорах хворий довго не може заснути, іноді пробуджується і вночі. Вранці він просинається на два-три годин раніш звичайного часу; заснути знову не вдається, і він лежить, відчуваючи себе стомленою, а часто - неспокійною і збудженою людиною. Він думає про прийдешній день з песимізмом, зі смутком міркує про минулі невдачі й у похмурих тонах уявляє майбутнє. Саме це сполучення раннього пробудження і депресивних думок має особливе значення для діагнозу. Слід зазначити, що деякі хворі в стані депресії не тільки не просинаються рано, але, навпаки, надмірно багато сплять, - і проте , за їх словами, почувають себе стомленими.

При депресивних розладах зменшення маси тіла часто здається більш значним, чим це можна було б пояснити тільки зниженням апетиту. У деяких хворих порушення харчування і зміна маси тіла відбуваються убік надмірного збільшення - вони більше їдять і поправляються; у таких випадках звичайно створюється враження, що сам процес прийому їжі приносить їм тимчасове полегшення. Важливим симптомом є песимістичні думки ("депресивне мислення"), які можна розділити на три групи.

Перша група думає про події, що відносяться до сьогодення. Хворий у будь-якій події зважує тільки негативну сторону; він вважає, що йому нічого не вдається і що навколишні бачать у ньому невдаху; він більше в собі не відчуває впевненості і до будь-якого успіху відноситься скептично, як до випадковості, у якій немає його заслуги [7].

Друга група думає про майбутнє. Хворий очікує самого гіршого, малює перед собою безнадійні перспективи. Він передбачає невдачі в роботі, фінансовий крах, нещастя в родині і неминуче руйнування свого здоров'я. Усе це часто супроводжується думкою про те, що жити більше не коштує і що смерть була б бажаним рятуванням. Така поглиненість похмурими міркуваннями може прогресувати до ідеї про самогубство і розробки відповідних планів. У кожнім випадку необхідно розпитати про такі думки.

Третю групу хворі, які думають про минуле. Часто вони мають форму необґрунтованого почуття провини і виявляються в самобичуванні з незначних приводів; наприклад, хворий може звинувачувати себе за якийсь (досить безневинний зі звичайної точки зору) нечесний вчинок або за те, що він когось підвів. Як правило, людина роками не згадувала про ці випадки, але в стані депресії його захльостує потік спогадів, супроводжуваний сильними емоціями. Поглиненість думками такого роду виразно вказує на наявність депресивного розладу. У деяких хворих присутнє почуття провини, однак вони не зв'язують його з яким-небудь визначеним фактом. В інших спогади фокусуються на нещасливих подіях; хворий перебирає в пам'яті найбільш важкі моменти свого життя, епізоди, коли він зазнав невдачі або коли в його долі відбувся різкий перелом до гіршого. Ці похмурі спогади учащаються в міру поглиблення депресії.

При депресивних розладах типові скарги на соматичні симптоми. Вони можуть приймати різні форми, але особливо часті скарги на запори і на відчуття хворобливого дискомфорту в якій-небудь області тіла. Звичайно в цей період учащаються скарги на будь-яке соматичне захворювання, що існувало і раніш; поширене також іпохондричні прояви.

При депресивному розладі нерідко спостерігаються й інші психопатологічні симптоми, причому який-небудь з них може домінувати в клінічній картині. Сюди відносяться деперсоналізація, обсесивні симптоми, фобії і такі істеричні симптоми, як фуга (реакція втечі) або втрата функції кінцівки. Звичайні також скарги на погану пам'ять; насправді вони обумовлені недостатньою концентрацією уваги, і якщо спонукати хворого прикласти особливі зусилля для того щоб зосередитися, те, як правило, виявляється, що здатності до запам'ятовування і відтворення інформації не порушені. Іноді, однак, видимі порушення пам'яті представляються настільки важкими, що клінічна картина нагадує спостерігається при деменції. Подібне явище, що особливо часто зустрічається в людей похилого віку, іноді називають депресивною псевдо деменцією [12].

1.2 Замаскована депресія та важкий депресивний розлад

Термін "замаскована депресія" іноді вживають стосовно до випадків, коли депресивний настрій "не впадає в око". Хоча і немає основ думати, що мова йде про окремий синдром, даний термін усе-таки корисний, оскільки звертає увагу на ті форми прояву депресії, що легко пропустити. Тут же слід зазначити, що діагноз залежить від результатів ретельного пошуку інших ознак депресивного розладу, особливо таких, як порушення сну, добові коливання настрою і депресивне мислення. Масковані форми найбільш ймовірні при легкому або помірному розладі, але іноді вони зустрічаються і при важкому.

У міру того як розлад набуває і більш важкого ступеня, підвищується інтенсивність прояву всіх описаних нами ознак. Крім того, до них можуть додатися визначені відмінні ознаки, що виражаються у формі марення і галюцинацій; у таких випадках іноді вживають термін психотична депресія.

Марення при важких депресивних розладах зв'язаний з тими ж темами, що і немаревні думки хворих з помірним депресивним розладом: малоцінність, провина, погане здоров'я, рідше - зубожіння. Так, хворий з маренням провини може вважати, що якийсь його нечесний учинок, наприклад незначне приховання доходу при заповненні податкової декларації, неминуче буде викрите, і він піддасться тяжкому і принизливому покаранню. Пацієнт з іпохондричним маренням може бути переконаний, що в нього рак або венеричне захворювання. Хворий з маренням зубожіння може (усупереч дійсності) думати, що він утратив усі свої гроші, пустивши на авантюри в бізнесі. Зустрічається також марення переслідування (персекуторне марення), при якому хворий вірить, наприклад, що інші люди обговорюють його, говорячи про нього в зневажливому тоні, або ж змовляються між собою, щоб помститися йому. Якщо таке марення є частиною депресивного синдрому, для хворого типово сприймати передбачуване переслідування як якусь заслужену кару, що він сам викликав на себе. На його думку, у кінцевому рахунку провину за все це варто покладати тільки на нього [1].

При важких депресивних розладах можуть також виявлятися порушення сприйняття. Іноді вони не доходять до рівня дійсних галюцинацій. У меншості випадків мають місце виразні галюцинації; звичайно вони слухові і приймають форму "голосів", що звертаються до хворого, повторюючи ті самі слова і фрази. Голосу начебто підтверджують думки хворого про його малоцінність (наприклад: "ти огидний тип; тобі варто було б умерти"), або відпускають іронічні зауваження, або переконують покінчити із собою. Лише в деяких хворих бувають зорові галюцинації, іноді у виді сцен смерті і руйнування.

Особливою формою депресивного розладу є синдром Котара, назва якого зв'язане з ім'ям його французького психіатра, який його описав, (Cotard 1882) [4]. Для нього характерна крайня форма нігілістичного марення, стосовно до якого іноді уживають французький термін delіre de negatіon - марення заперечення (delіre у даному контексті означає марення). Хворі з цим синдромом доводять нігілізм до крайності. Наприклад, один пацієнт може скаржитися на те, що в нього зовсім зруйнований кишечник і тому він ніколи більше не зможе зробити випорожнення; іншої заявляє, ніби-то залишився абсолютно без грошей й у нього немає ніякої надії знову розжитися грішми. Третій може бути переконаний у тім, що вся його родина припинила існування. Хоча екстремальний характер цих симптомів вражає, подібні випадки, як представляється, у принципі не відрізняються від інших важких депресивних розладів.

1.3 Ажитована та загальмована депресія

Цей термін застосовують до тих депресивним розладам, при яких ажитація яскраво виражена і є найбільш помітним симптомом. Як уже вказувалося, ажитація відзначається при багатьох важких депресивних розладах, але при ажитованої депресії вона спостерігається в особливо важкому ступені. Ажитована депресія частіше зустрічається в осіб середнього і літнього віку, чим у більш молодих. Однак немає основ думати, що в інших відносинах вона значно відрізняється від інших депресивних розладів [4].

Загальмована депресія. Даний термін іноді вживають стосовно тих депресивним розладам, при яких особливо звертає на себе увага психомоторна загальмованість. Однак немає ніяких доказів, що свідчать про те, що вони являють собою самостійний синдром. У своїй найбільш важкій формі загальмована депресія поступово переходить у депресивний ступор.

1.4 Депресивний ступор

При важких депресивних розладах сповільненість рухів і убогість мови можуть досягти такого крайнього ступеня, що хворий стає нерухомим і мутичним. Тепер, коли стало можливим активне лікування, це стан - депресивний ступор - спостерігається рідко. У зв'язку з цим особливий інтерес представляє його опис, зроблений Крепеліном. "Хворі безмовно лежать у ліжку, не дають ніякої відповіді, у більшості випадків робко відсуваються при наближенні, але часто не обороняються навіть від уколів... Вони безпомічно сидять перед своєю їжею, однак можуть дозволити годувати себе з ложечки, не створюючи ніяких перешкод... Час від часу можливе виникнення періодів порушення" (Kraepetіn 1921). Цей опис звертає увагу на важливу особливість даного стану: він переривається періодами порушення, коли хворий стає гіперактивним і гучним [2].

Крепелін також помітив, що видужуючому пацієнтові іноді буває важко пригадати події, що мали місце під час ступору. В даний час загальновизнано, що по видужанні пацієнт може згадати майже усе, що відбувалося в період, коли він знаходився в стані ступору. Можливо, у деяких випадках зафіксовані Крепеліном явища пояснювалися наявністю в хворого потьмарення свідомості (імовірно, зв'язаного з недостатнім споживанням рідини, що типово для таких пацієнтів).

1.5 Легкий депресивний розлад

Можна було б очікувати, що при легкому депресивному розладі будуть спостерігатися симптоми, подібні з характерними для вищеописаних депресивних розладів, але проявляються менш інтенсивно. Іноді це дійсно так: хворий скаржиться на подавлений настрій, знесилення, поганий сон, нездатність відчувати насолоду. Однак при легкому депресивному розладі часто зустрічаються симптоми, що набагато рідше виявляються при важких розладах. У широкому змісті ці симптоми можна охарактеризувати як "невротичні"; до них відносяться тривога, фобії, а також обсесивні (рідше істеричні) симптоми. Хоча тривога може бути присутнім при всіх депресивних розладах різного ступеня ваги, вона нерідко буває так само сильна при легких розладах, як і при важких. Цей факт навів багатьох психіатрів на думку про те, що легкі депресивні розлади - не просто слабко виражений варіант помірних і важких випадків, а самостійний синдром. Через характер додаткових симптомів даний синдром був названий невротичною депресією.

Крім "невротичних" симптомів, що виявляються в деяких випадках, легені депресивні розлади характеризуються, як і випливало очікувати, зниженим настроєм, відсутністю енергії й інтересу, дратівливістю. Відзначаються і порушення сну, але без раннього пробудження по ранках, настільки характерного для більш важких депресивних розладів. Чаші хворої скаржиться на те, що йому важко заснути, протягом ночі в нього бувають періоди пильнування, за яких звичайно випливає період сну в передранковий час. "Біологічні" ознаки (поганий апетит, зниження маси тіла і низьке лібідо), як правило, не виявляються. Хоча настрій може мінятися протягом дня, по вечорах воно звичайно гірше, ніж ранком. Багато пацієнтів зовні не виглядають обтяженими або загальмованими. Марення і галюцинації не зустрічаються [4].

Багато із таких легких депресивних розладів. Які починаються в період особистих негод, вони йдуть на спад і швидко зникають при зміні ситуації до кращого або при її врегулюванні. Однак у деяких випадках вони зберігаються місяцями і роками, заподіюючи серйозні страждання, навіть якщо симптоматика і не ускладнюється.

РОЗДІЛ 2

КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕПРЕСИВНИХ РОЗЛАДІВ

2.1 Класифікація, основана на етіології

Реактивна й ендогенна депресія

Відповідно до цієї класифікаційної схеми, в основі якої лежить етіологія, виділяють дві групи депресивних розладів: ендогенні і реактивні (рідше називані екзогенними). При ендогенних розладах симптоми викликаються внутрішніми факторами і не залежать від зовнішніх впливів. При реактивних розладах симптоми є реакцією на зовнішні стресори [7].

Розмежування ендогенних і реактивних розладів у залежності від характеру причин незадовільно, тому що в результаті в систему класифікації вводяться категорії, що не є взаємовиключними, а, навпроти, частково збігаються: адже в конкретному випадку депресія нерідко обумовлюється сполученням зовнішніх і внутрішніх причин. Тому багато авторитетів в області психіатрії (Mapother 1926; Lewіs 1934, 1936а, 1938; Curran 1937) розцінили вищевказане розмежування як малопридатне для класифікації. Наприклад, Lewіs (1934) писала: "будь-яка хвороба являє собою продукт двох факторів: навколишнє середовище впливає на організм, що реагує на це у відповідності зі своїми індивідуальними особливостями; що саме відіграє визначальну роль - конституціональна схильність або зовнішній вплив - це питання не відноситься до альтернативних проблем і, зрозуміло, за принципом "або - або" вирішуватися не може".

В даний час серед психіатрів переважає думка, що безглуздо намагатися відносити депресивні синдроми або до ендогенних, або до реактивних, тобто винятково до однієї з двох згаданих вище категорій; прагнучи зрозуміти етіологію кожного конкретного випадку, необхідно ретельно оцінити відносну роль ендогенних і реактивних факторів. Ні в МКБ-10, ні в DSM-ІІІR категорії реактивної або ендогенної депресії не включені.

Реактивно-ендогенна класифікація депресивних розладів спричиняє й інше ускладнення. Багато хто її прихильники заявляють, що з цими двома категоріями депресій зв'язані типові набори симптомів. Так, ендогенні розлади, як затверджують, характеризуються втратою апетиту, зниженням маси тіла, запорами, зниженим лібідо, аменореєю і раннім пробудженням. Реактивні ж розлади повинні характеризуватися сполученням тривоги, дратівливості і фобій. Останні три симптоми використовуються й в іншій системі класифікації для розрізнення невротичних і психотичних депресивних розладів. Таким чином, виникає плутанина між двома системами класифікації - реактивно-ендогенної (заснованої на етіології, але враховуючої також симптоматику) і невротично-психотичної ( що базується винятково на симптоматиці). Деякі автори (наприклад, Kіloh et a 1972) [4] не проводять чіткого розходження між цими двома системами. Останнім часом з'явився додатковий привід для сумнівів щодо обґрунтованості комбінованого етіологічно-симптоматичного підходу до класифікації. Кількісні дослідження не виявили визначеного взаємозв'язку між стресовими життєвими подіями і характером симптоматики при депресивному розладі.

Первинна і вторинна депресія

Ця схема, також заснована на етіології, була призначена головним чином для дослідницьких цілей. Ставилася задача виключити випадки депресії, що могли б виявитися викликаними іншим захворюванням. Починалися спроби проводити такий поділ, застосовуючи термін "вторинна депресія" стосовно усіх випадків, коли в анамнезі присутні зведення про раніше перенесене неафективне психічне захворювання (такому як шизофренія або невроз тривоги), або про алкоголізм, соматичному захворюванні, або про прийом визначених лік (наприклад, стероїдів). Спочатку було висунуте припущення (Guzeet іd. І971), що первинні і вторинні депресивні розлади можуть розрізнятися між собою прогнозом і реакцією на лікування. Однак це не підтвердилося; не удалося також одержати переконливих фактів, що свідчать про наявність яких-небудь розходжень у наборі симптомів між цими двома групами. Тому дана класифікація, хоча вона і може бути корисної в дослідницькій діяльності, не представляє особливої цінності для клініциста [4].

Зрідка клініцисти зіштовхуються з вторинною манією, що виникає, наприклад, у післяопераційному періоді або як побічний ефект лікування стероїдами. При вторинній манії середній вік початку більш пізній, чим при первинній; спадкоємна обтяженість біполярним розладом менш ймовірний.

2.2 Класифікація, заснована на симптоматиці

Невротичні і психотичні депресії

Як уже відзначалося, визначені симптоми при легких депресивних розладах нерідко можуть виявлятися більш інтенсивно, ніж при важких. Це розходження в інтенсивності прояву симптоматики дало підставу припустити, що існують дві самостійні форми депресивного розладу - невротична і психотична. Не дуже давно проводилася перевірка цієї гіпотези статистичними методами. При цьому стандартизовану інформацію, зібрану або з історій хвороби, або з матеріалів опитування хворих, піддавали нон з форм багатомірного статистичного аналізу. Результати виявилися суперечливими. У ряді своїх робіт Roth [4] і його колеги в Ньюкаслі затверджували, що можна розмежувати ці два окремих синдроми (Kіloh, Garsіde 1963; Carney et al. 1965). Однак дослідження, проведені Kendell (1968), не підтвердили цього; отримані їм дані свідчать на користь нормального розподілу випадків.

Ситуація навколо цих спірних питань ще більш ускладнюється неточним вживанням терміна "психотичний". Звичайно він відноситься до розладів, при яких спостерігається втрата контактас реальністю, як правило, у формі галюцинацій або марення. Однак у літературі, присвяченої депресивним розладам, цей термін застосовується і до випадків з так називаними біологічними симптомами (раннє пробудження по ранках, зниження маси тіла, поганий апетит, ослаблення лібідо і добові коливання настрою).

Ще одна проблема пов'язана з тим, що винятково важко зібрати об'єктивні дані, на яких не відбилася б упереджена думка лікарів, що обстежують пацієнтів. Так, при проведенні опитування хворих лікар, переконаний в існуванні двох окремих синдромів, буде більш схильний виявляти симптоми, що підтверджують цю гіпотезу, чим ті, котрі неї спростовують. І дійсно, Kendell (1968) [5] представив дані, що свідчать про те, що наявність подібних упереджень побічно впливає на одержувані результати. Поки не дозволена ця проблема, факти, що приводяться як докази на користь розмежування невротичного і психотичного синдромів, не можуть розглядатися як цілком достовірні.

2.3 Класифікація на підставі плину захворювання і часу його виникнення

Монополярні і біполярні розлади

Коли Крепелін зробив висновок, що манію і депресію варто розглядати як єдину нозологічну одиницю, підставою для цього послужило протікання захворювання: знайшовши, що воно власне кажучи однаково при маніакальному і при депресивному розладах, він увів для них обох єдину категорію маніакально-депресивного психозу. Цей погляд був широко розповсюджений до 1962 року, коли Leonhard et al. запропонували виділити три групи, включаючи в першу з них хворих, що страждають тільки депресивним розладом (монополярна депресія), у другу - страждаючих тільки манією (монополярная манія), у третю - ті, у кого присутні і депресивний розлад, і манія (біполярний розлад). В даний час термін "монополярна манія" практично не вживають, відносячи усі випадки з манією до біполярної групи, оскільки майже кожен хворий з манією раніш або пізніше переносить і депресивний стан [4].

На підтримку ідеї про розмежування монополярних і біполярних розладів Leonhard описав розходження в спадковості і рисах особистості між хворими, що відносяться до зазначених груп. Нині, однак, загальновизнано, що ці дві групи не розрізняються ні по симптомах, що спостерігається при депресивному стані, ні по реакції на лікування. Очевидно, що розглядувані групи в якомусь ступені повинні частково збігатися, тому що в людини, віднесеної до категорії хворих монополярною депресією, надалі може розвитися і маніакальний розлад. Іншими словами, монополярна група неминуче містить якусь частку біполярних випадків, що ще не проявилися. Незважаючи на цей недолік, поділ випадків на монополярні і біполярні, імовірно, варто визнати найбільш прийнятним підходом із усіх запропонованих до того, оскільки подібна класифікація має визначене значення для вибору лікування.

Сезонні афективні розлади

У деяких хворих депресивний розлад регулярне повторюється в той самий час року. Нерідко така періодичність відбиває надмірне підвищення навантажень на дану особу у визначений час року, що може бути зв'язане зі специфікою його роботи або з якими-небудь іншими аспектами його життя. У багатьох випадках, однак, подібна причина відсутня; передбачається, що вони якимсь чиноом зв'язані із сезонними змінами, наприклад, тривалості світлового дня. Хоча такі сезонні афективні розлади головним чином характеризуються тимчасовим виникнення, стверджують, що деякі симптоми при них зустрічаються частіше, ніж при інших афективних розладах. Це гіперсомнія і підвищений апетит, причому хворий відчуває гостру потребу у вуглеводах [3].

Як правило, розлад починається восени або узимку, а видужання настає навесні або влітку. Така модель дала підставу припустити, що тут важливу роль грає скорочення світлового дня; були початі спроби використовувати в лікувальних цілях опромінення яскравим штучним світлом по закінченні світлого часу доби. Як повідомляють, через три-чотири днів подібного лікування стан хворого поліпшується, симптоми прояву зменшуються, хоча після припинення лікування вони звичайно незабаром відновляються. Позитивний результат, очевидно, забезпечений скоріше додатковим висвітленням, чим супровідним його зниженням тривалості сну. Зазначені зміни могли б порозуміватися плацебо-ефектом, але в даному випадку це малоймовірно, тому що встановлено, що яскраве світло створює більш сильний вплив, ніж тьмяне освітлення. Однак повідомлялося також, що додаткове освітлення в денний час не менш ефективно, ніж у темний час доби. Така інформація змушує засумніватися в правильності уявлення про те, що розглянуті розлади обумовлені скороченням світлового дня і що за допомогою його продовження можна коректувати стан хворого, нейтралізуючи вплив даного фактора. Не підкріплено переконливими свідченнями і припущення про те, що поліпшення, яке спостерігається, зв'язано з відомим ефектом придушення світлом секреції мелатоніну в нічний час [4].

Інволюційна депресія

У минулому депресивні розлади, що починаються в середньому віці, вважалися самостійною групою, що характеризується ажитацією й іпохондричними симптомами. Передбачалося, що вони мають особливу етіологію (наприклад, обумовлені інволюцією полових залоз) або якимсь образом зв'язані із шизофренією. Дані, отримані при дослідженні сімейного ризику, не підтверджують ідею про окрему групу. Серед родичів хворих з так званою інволюційною депресією відзначається підвищена частота афективних розладів, але при цьому не виявлено особливого збільшення частоти інволюційних розладів (не рідше зустрічаються і розладу з раннім початком); не виявлено також підвищеної частоти шизофренії.

Сенільна депресія

Колись випадки депресії, що виникає в літніх людей, також розглядалися як самостійна група. Однак виявилося, що використання класифікації за віком початку захворювання не виправдує себе ні в клінічній практиці, ні в дослідницькій роботі [5].

2.4 Класифікація й опис у повсякденній практиці

Хоча ні DSM-ІІІ, ні МКБ-10 не можна визнати цілком задовільними, представляється малоймовірним, щоб яка б те ні було подальша переробка дескриптивних категорій могла на даному етапі привести до більш прийнятних результатів. Реальний шлях до дозволу цієї проблеми відкриється лише тоді, коли буде досягнутий істотний прогрес у розумінні етіології. А поки при підготовці статистичних даних варто користуватися або МКБ-10, або DSM-ІІІ. Для дослідницьких цілей найкраще класифікувати розглянуті випадки захворювань за стандартизованою схемою, наприклад, застосовуючи діагностичні критерії RDC (Research Dіagnostіc Crіterіa) [7] або PSE CATEGO. У клінічній практиці, як правило, набагато важливіше дати систематизований опис розладу, чим класифікувати його. При цьому для кожного випадку вказують ступінь ваги, тип приступу, приводять характеристику плину розладу, а також оцінюють відносне значення ендогенних і реактивних факторів у етіології.

Ступінь ваги приступу описується як легкий, помірний або важка, тип приступу - як депресивний, маніакальний або змішаний. Відзначаються будь-які специфічні ознаки, а саме: невротичні або психотичні симптоми, ажитація, загальмованість або ступор.

Протікання розладу характеризується як монополярне або біполярне. Якщо термін "біполярний" використовується як описовий, логічно було б обмежити його уживання випадками, коли присутні і маніакальні, і депресивні приступи. Однак уже стало загальноприйнятим реєструвати усі випадки з маніакальним приступом (навіть при відсутності депресивного розладу) як біполярні на тім підставі, що, по-перше, у більшості маніакальних хворих зрештою розвивається і депресивний розлад, а по-друге, у них є присутнім ряд важливих ознак, загальних з пацієнтами, у яких спостерігаються приступи обох типів [10]. І нарешті, відзначають переважну етіологію, з огляду на те, що у всіх випадках присутні й ендогенні, і реактивні причини.

РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА СТРЕСУ: ПРОТІКАННЯ, НАСЛІДКИ

3.1 Сутність танаслідки стресу

Модне слово, яким воно стало в останній час, "стрес" - прийшло до нас з англійської мови, і в перекладі означає «натиск, тиск, напругу». Енциклопедичний словник дає таке тлумачення стресу: "Сукупність захисних фізіологічних реакцій, що виникають в організмі тварин і людини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів (стресорів)".

Проте, стрес це ваша індивідуальна реакція, яка може відрізнятися від реакції будь-якої іншої людини. В її основі лежить ваше ставлення до цієї ситуації, а також ваші думки й почуття. Змінюючи свої думки й реакцію, ви отримуєте можливість цілком змінити своє відчуття й понизити рівень стресу. Отже, ваша реакція на ситуацію залежить від вас, від ваших думок, якими можна керувати.

Як людський організм реагує на стрес?

Певні чинники викликають у людині реакцію стресу, при якій вона свідомо або підсвідомо намагається пристосуватися до нової ситуації. Потім настає вирівнювання або адаптація. Людина або знаходить рівновагу в ситуації, що склалася, і стрес не дає ніяких наслідків, або не адаптується до неї. Як наслідок цього можуть виникнути різні психічні або фізичні відхилення [5].

Часті стреси можуть призвести до виснаження адаптаційної захисної системи організму, що у свою чергу, може стати причиною захворювань. У цілому, організм людини по-різному реагує на стрес.

Пасивність. Вона виявляється в людини, адаптаційний резерв якої недостатній і її організм не може ефективно протистояти стресові. Виникає стан безпорадності, безнадійності, депресії.

Активний захист від стресу. Людина змінює сферу діяльності і знаходить щось більш корисне для досягнення рівноваги, що сприяє поліпшенню стану здоров'я.

Активна релаксація (розслаблення) підвищує природну адаптацію людського організму - як психічну, так і фізичну. Ця реакція найбільш дійова.

Який механізм реакції людини, що виникає на стрес у неї?

У 1935 році американський фізіолог У.Кеннон уперше визначив її як реакцію боротьби або втечі.

Інформація щодо тривоги через органи почуттів надходить у мозок. Протягом часток секунди інформація через нервові закінчення передається в щитовидну залозу. Одержавши сигнал "тривога", цей орган негайно викидає в кров величезну кількість "бойових гормонів" - адреналіну, що розноситься по всьому тілу. Відбувається перекачування крові: вона переміщується туди, де найбільше необхідна для відповідних дій. З мозку надалі надходять сигнали - зростає психічна напруга, підсилюється увага, здійснюється підготовка до дії. Усе це відбувається блискавично - напруга, а звідси і стрес, наростають із дивовижною швидкістю.

Адреналін учащає пульс і подих, підвищує кров'яний тиск. І якщо людина не реалізує запас енергії, він створився (не тікає, не нападає), то це приводитьдо виникнення психосоматичних захворювань (серцево-судинні, хвороби серни, печінки, нервової системи, зниження імунітету та ін.).

У більшості випадків ви не нападаєте і не втікаєте. як первісна людина, але ваша нервова система функціонує точно так само, як у далекого предка [6].

Змінюються часи і виникають нові стресові ситуації - це довелося відчути кожному з нас. Візьмемо простий випадок: у нас виник конфлікт із керівником. Ситуація стандартна. Ви напружуєтеся, мобілізуєте усі свої внутрішні резерви, виділяється велика кількість енергії, що не витрачається (вам може навіть хочеться його вдарити: у японців це враховується, і тому там є опудало начальника).

Те ж саме відбувається і при домашніх конфліктах. 1 якщо в цю мить вам удасться побачити себе в дзеркалі, то зверніть увагу, яка злісна гримаса спотворила ваше обличчя: губи стиснуті, куточки рота опущені, усі м'язи в судорожній напрузі - не обличчя, а страшна застигла маска. Л.Н.Толстой побачив себе в таку мить, і саме це надалі служило йому підставою не гніватися. Вам потрібно усе більше енергії, щоб опанувати ситуацією, що виникла, і приступити до дії, яку змушує домашній конфлікт. І як результат - стрес.

В умовах стресу між лівою й правою півкулями головного мозку виникає дисбаланс. Під впливом стресу одна з півкуль бере на себе додаткову роль. У результаті дисбалансу, у людини з'являються тенденції до однобічного сприйняття (аж до одержимості - "за деревами лісу не видно") і активності лівої півкулі або, навпаки, ознаки неадекватного сприйняття (надмірне фантазування - "за лісом не можна розглянути дерев") і активності правої півкулі.

Коли функції обох півкуль головного мозку збалансовані і складають єдине ціле, людина знаходиться у найкращій формі для творчої діяльності, для вирішення різних проблем, а це допомагає уникнути руйнівних наслідків стресових ситуацій.

Ми переживаємо різні стресові стани. Стрес може сприяти мобілізації людини, підвищити її адаптаційні можливості в умовах дискомфорту й небезпеки (конструктивний, корисний стрес). Але він може й зруйнувати людину, різко знизити ефективність її роботи і якість життя (деструктивний, шкідливий стрес).

Який вид стресу, що ми переживаємо: той, що руйнує чи той, що допомагає, залежить від сили й тривалості впливу стресору, нашої чутливості до впливу несприятливих умов і від наших можливостей їм протистояти.

Кожна людина має свій „поріг чутливості до стресу” (який може змінюватися, яким може керувати) - той індивідуальний рівень напруженості, до досягнення якого ефективність діяльності підвищується [5].

Але якщо вплив стресору продовжується тривалий час, підсилюється й перевищує поріг чутливості, у людини істотно знижуються успішність роботи і якість життя.

Жити і працювати взагалі без стресу неможливо, та й шкідливо: без необхідності боротися і переборювати труднощі людина старіє, стає слабкою й безпомічною. Однак, переступивши індивідуальний «поріг» за силою й тривалістю впливу, стрес стає згубним, у людини з'являється втома від стресу, виснаження, вона може навіть занедужати. Установлено, що за 10-15 років роботи в екстремальних умовах організм людини зношується так, немовби вона пережила найтяжчий

інфаркт. І, навпаки, короткочасний сильний стрес може мобілізувати й активізувати людину, підвищити її

Динаміка протікання стресового стану однакова практично у всіх людей і представлена на мал. 1.

Виділяються три основні стадії розвитку стресового стану в людини:

* наростання напруженості (перша стадія, лінія АВ);

* власне стрес (друга стадія, лінія ВС);

* зниження внутрішньої напруженості (третя стадія, лінія СД).

Лінія АД умовно показує рівень активності людини, що знаходиться в бадьорому, урівноваженому стані.

Тривалість першої стадії може бути різна. Одна людина «заводиться» протягом 2-3 хвилин, а в іншої внутрішнє напруження накопичується протягом кількох днів, тижнів або місяців.

Але в будь-якому випадку стан і поводження людини, що потрапила в умови стресу, різко змінюється на «протилежний знак». Про людину в цьому стані японці говорять: «Вона втратила своє обличчя». Цей вислів можна розуміти і так: «Вона втратила самовладання».

Дійсно, спокійна і стримана людина зненацька стає метушливою, роздратованою, навіть агресивною й жорстокою. А жива, рухлива і товариська людина раптом може стати похмурою, замкнутою і загальмованою [8].

На першій стадії зникає психологічний контакт у спілкуванні, з'являється відчуження у стосунках. Люди перестають дивитися один одному в очі, предмет розмови різко змінюється зі змістовних моментів на особисті випади типу «Ти сам (а) такий (така)...».

І хоча на першій стадії стрес ще залишається конструктивним і може підвищити успішність діяльності, все-таки поступово в людини слабшає самоконтроль. Вона втрачає здатність свідомо й розумно регулювати своє власне поводження!

Друга стадія розвитку стресового стану починається в точці В, у якій відбувається повна або часткова втрата ефективного й свідомого самоконтролю. «Стихія» деструктивного стресу руйнівно діє на людську психіку. Людина може взагалі не пам'ятати, що говорила й робила, або усвідомлювати свої дії досить смутно. Багато хто потім відзначають, що в стресовому стані вони зробили те, що в спокійній обстановці ніколи б не зробили. Звичайно, всі люди, які тією чи іншою мірою переживали деструктивний стрес, згодом дуже шкодують про це.

Друга стадія, так само як і перша, за своєю тривалістю строго індивідуальна - від кількох хвилин і годин до кількох днів і тижнів. Вичерпавши свої енергетичні ресурси (вища напруга відзначена в точці С), людина відчуває спустошення й втому.

На третій стадії вона зупиняється і повертається „до самої себе”, часто переживаючи почуття провини («Що ж я наробив (ла)!»), і клянеться, що «цей кошмар» більше ніколи не повториться.

Проте проходить якийсь час, і стрес повторюється з індивідуальним сценарієм стресової поведінки для кожної людини, що виражається у частоті і формі прояву стресових реакцій. Звичайно, це сценарій засвоюється в дитинстві, коли батьки конфліктують на очах у дитини, втягуючи її у свої проблеми.

Можна помітити, що одні „стресують” ледве не щодня, але в невеликих „дозах”: не дуже агресивно й істотно, не руйнуючи відносин із оточуючими. Інші -- кілька разів на рік, але надзвичайно сильно, цілком втрачаючи самоконтроль і потрапляючи у важкий стан «стресового чаду».

Отже, стресовий сценарій, засвоєний у дитинстві, відтворюється не тільки за частотою і формою прояву. Повторюється також спрямованість стресової агресії: на самого себе або на навколишніх. Один звинувачує в усьому себе і шукає насамперед власні помилки. Інший обвинувачує навколишніх і не здатний подивитися на себе з боку [7].

Засвоєний у дитинстві стресовий сценарій «запускається» майже автоматично. Досить незначного порушення звичного ритму життя і роботи, одного слова, невдало кинутого співрозмовником, як «включається» стресовий механізм, наче проти волі самої людини, і починає «розкручуватися» як «маховик» цієї могутньої й убивчої «зброї». Людина провокує напругу або активно вступає в конфлікт за якоюсь дрібницею, надає негативного значення тим деталям, на які в спокійному стані майже не звертає уваги. Заспокоївшись, вона може здивуватися самій собі: «Що ж це таке було?! Якесь затьмарення на мене найшло! Начебто це була не я, а якась інша людина!»

Щоб певним чином запобігти виникненню стресу, кожному потрібно знати його ознаки.

3.2 Ознаки стресового стану

Як відомо, фізичні і психічні реакції на стрес різноманітні. Уже саме по собі виникнення стресової ситуації спричиняє негативні наслідки: біль в області шлунка, часте сечовипускання, сильні головні болі, неможливість глибоко зітхнути, оскільки щось заважає. Ці серйозні своєчасні сигнали, що посилає наш організм, варто розуміти однозначно: "Увага, стрес!" Поки вони лише попереджають вас (до сигналу небезпеки ще далеко), однак, одержавши їх, ви повинні задуматися про причини тих або інших порушень в організмі [9].

Крім фізичних, у даному випадку біологічних стресових сигналів, існують ще сигнали емоційної сфери про необхідність зміни поведінки. В однієї людини, наприклад, стрес виявляється в нетерпінні (хоча б тоді; коли, вона чекає, на зупинці громадський транспорт або на уроці - відповідь учня). Інша начебто постійно кудись поспішає: швидко говорить або занадто швидко ходить. У третьої погіршується пам'ять. У "четвертої думки перебігають постійно з одного на інше і вона не може зосередитися.

Проявом стресу є також підвищена нервовість, різкі перепади настрою, швидка стомлюваність, стан спустошеності. У деяких стрес виявляється в раптовій розлютованості. А хтось стає надто недовірливим: начитавшись або наслухавшись про симптоми різних захворювань, намагається знайти їх у себе. По виразу обличчя більшості людей, але не всіх, видно, що вони знаходяться в стані стресу. Буває, що напруга відчувається і в інших м'язах вашого тіла. Плечі напружуються й сутуляться, ви нахиляєтеся вперед, інстинктивно намагаючися захистити себе. Ви також можете схрещувати ноги або руки, намагаючись таким чином захищатися.

Ці й інші психічні і біологічні сигнали мають змусити вас задуматися про своє здоров'я, спосіб життя.

Проаналізуйте реакції вашого організму на подібні сигнали, це допоможе розібратися у виникненні стресових ситуацій і зробити перший крок на шляху до їх подолання [9].

Нижче наводиться перелік різних станів, що можуть сигналізувати про наявність в організмі внутрішнього напруження. Такий стан, як правило, обтяжує, і ви починаєте визначати, у чому ж причина. Свідома оцінка стану здатна перевести ці сигнали з сфери почуттів у сферу розуму. Це дасть можливість досягти психічної рівноваги і тим самим ліквідувати небажаний стресовий стан.

Ознаки стресового стану:

*Посилення тривоги, відчуття кризи або великої перешкоди.

* Неможливість зосередитися на чомусь.

* Занадто часті помилки в роботі.

* Погіршується пам'ять.

* Занадто часто виникає почуття втоми.

* Дуже швидка мова.

* Відчуття втрати контролю над собою.

* Думки часто змінюються.

*Досить часто з'являються болі (голова, спина, шлунок).

* Підвищена збудливість, дратівливість.

* Робота не дає колишньої радості.

*Утрата почуття гумору.

* Різко зростає кількість цигарок, що випалюються.

* Пристрасть до алкоголю.

* Постійне відчуття недоїдання.

* Пропадає апетит.

* Неможливість вчасно закінчити роботу.

Доцільно уважно прочитати кілька разів цей перелік ознак стресу. Напевно, з деякими з них ви вже знайомі або можете назвати додатково інші. Це допоможе знайти правильний шлях самопізнання, самостійного аналізу стресових реакцій свого організму. Якщо ж ви не знайшли в себе ознак стресової напруги або ж не можете згадати, коли востаннє їх відчували, вам можна тільки позаздрити. І все-таки будемо виходити з того, що ви (принаймні іноді) деякі з перерахованих ознак знаходили в себе. Споконвічне запитання: "Чому?" - за всіх часів було рушійною силою пізнання.

З ознаками стресової напруги ви вже ознайомилися. Наступний крок - визначення причин стресу.

3.3 Причини виникнення стресу

До розповсюджених причин стресу відносяться:

* Вплив навколишнього середовища (шум, забруднення, жара, холод...)

* Навантаження (підвищеної інтенсивності):

* фізичні (м'язові);

* фізіологічні (хвороба, розлад, травма);

* інформаційні (надмірний обсяг інформації, яку потрібно запам'ятати, переробити...);

* емоційні;

* виробничі (значні зміни на роботі, труднощі і конфлікти...);

* специфічні навантаження у педагогічній діяльності.

* Монотонність у трудовій діяльності, в емоційних контактах.

* Повсякденні подразники: відсутність необхідних зручностей, дрібні сварки з оточуючими, напружена психологічна атмосфера, чекання, запізнення.

* Відсутність звичних, бажаних соціальних зв'язків, соціальна ізоляція, порушення емоційно значущих міжособистісних відносин.

* Важкі життєві ситуації: хвороба, смерть близьких людей, труднощі, пережиті близькими, утрата роботи або погроза втрати роботи, стрімкі зміни умов життя.

* Переломні етапи життя: розлучення, народження дітей, початок і закінчення навчання, перехід на нову роботу, вихід на пенсію...

* Особистісна дисгармонія: внутрішньоособистісні конфлікти, кризи невідповідності реального і бажаного Я, кризи розвитку особистості.

* Незадоволеність матеріальним забезпеченням.

* Невизначеність або конкретна загроза.

* Соціальні і соціально-психологічні чинники (безробіття, соціальна незахищеність).

Поряд із стресогенними чинниками, загальними для всіх людей, у діяльності викладача присутній ряд професійних стрес-факторів: відповідальність, необхідність постійно бути об'єктом спостереження й оцінювання, підтверджувати свою компетентність, а також тимчасова мінливість діяльності. Останній чинник потрібно виділити спеціально не тільки тому, що він пов'язаний з найбільш яскравою відмінною рисою викладацької діяльності, але і тому, що його дія з роками підсилюється, якщо викладач не виробляє свою індивідуальну стратегію поведінки [10].

Суть тимчасової мінливості діяльності полягає в тому, що викладач повинен у визначений день тижня, у визначений час бути готовим, налаштованим до контакту з певною аудиторією (усі класи, навчальні групи різні), до розкриття, пояснення певної теми. Наприклад, у вівторок, о 10.50 потрібно проводити заняття з дев'ятикласниками на одну тему, а в 12.30 -- із десятикласниками зовсім на іншу, у середу заняття почнуться о 8.45, а в четвер -- о 12.15. При цьому навантаження в кожному тижні - різне, таким чином, неможливо налагодити регулярну за часом роботу навіть із періодом в один тиждень.

Добре відомо, що саме регулярність у роботі, певний режим дня сприяють зниженню стомлюваності за рахунок звикання до ритму зміни праці і відпочинку. У діяльності викладача присутня і змістовна мінливість: під час однієї «пари» потрібно бути готовим говорити на одну тему, а під час іншої -- на зовсім іншу, причому теми задані ззовні і можуть не відповідати внутрішній логіці міркування викладача. Повсякденний стрес складається з дій безлічі стресорів малої сили, звичайних неприємностей у трудовому, навчальному, побутовому і сімейному житті. Наслідки цього впливу люди часто недооцінюють.

Однак усе більше поширення одержує уявлення про те, що маса дрібних неприємностей шкідливіша для здоров'я, ніж рідкі сильні струси.

Крім того, причини стресової напруги можуть бути обумовлені наступним:

1. Набагато частіше нам доводиться робити не те, що хотілося б, а те що потрібно, що входить у ваші обов'язки.

2. Вам постійно бракує часу - не встигаєте нічого зробити.

3. Вас щось або хтось підганяє, ви постійно кудись поспішаєте.

4. Вам починає здаватися, що всі оточуючі знаходяться в стані якогось внутрішнього напруження.

5. Вам майже нічого не подобається.

6. Удома, в сім'ї, у нас постійні конфлікти.

7. Постійно відчуваєте незадоволення життям.

8. Влазите в борги, навіть не знаючи, як із ними розплатитися.

9. У вас з'явився комплекс неповноцінності.

10. Вам не має з ким поговорити про свої проблеми, та й немає особливого бажання.

11. Ви не почуваєте поваги до себе ні вдома, ні на роботі.

3.4 Ступені стресу

Чи завжди будь-які стреси шкідливі? Адже недарма існує погляд, який вбачає в стресах корисне явище, що активізує, загартовує людину, а не лише виснажує її.

Існують різні ступені стресу. Учені розрізняють три таких ступені: 1) слабкий; 2) середній; 3) сильний. Слабкий ступінь стресу вказує практично на його відсутність. Психічний стан при цьому майже не міняється» фізичних та фізіологічних змін не відзначається.

При середньому ступені картини суттєво змінюється. Відбуваються відчутні зрушення у соматичному і психічному станах,, характер цих змін приємний; позитивний. Спостерігається загальна мобілізація психічної діяльності, часто не притаманна людині у звичайних обставинах: зібраність, організованість, підвищена розумова працездатність, кмітливість, впевненість у собі, блискавична реакція, стійкість до перешкод, активізація мовленнєвої активності, загальна позитивна оцінка даного стану в цілому [12].

Що стосується сильного або надмірного стресу, то тут картина зворотна. Людина у такому стані демонструє порушення та розлад основних фізичних, фізіологічних і психічних функцій, зростає кількість скарг на різкого роду неприємні відчуття, дискомфорт. Погіршується свідомий контроль за виконанням діяльності, трапляються труднощі у зосередженні, запам'ятовуванні, мисленні, зростає кількість помилок, незвичних реакцій, неточності, посилюється роль автоматичних, стереотипних дій, які витісняють творчі, свідомі та довільні дії. Цей стан, безумовно, шкідливий і його треба якнайшвидше припинити. Яким чином? Далі познайомимося з практичними способами боротьби зі стресом.


Подобные документы

  • Поняття та психологічне обґрунтування депресії, сутність її теорій та головні причини виникнення. Прояв депресії у дорослих. Емпіричне дослідження депресії у дорослих: мета, задачі та методика проведення, аналіз отриманих результатів та їх інтерпретація.

    курсовая работа [37,7 K], добавлен 14.12.2011

  • Діагностика типів ставлення до хвороби. Шкала депресії ім. Бєхтєрова. Опитувальник Бека для оцінки депресії. Тест акцентуації Егідеса. Діагностика станів і властивостей особистості, які мають першорядне значення для процесу соціальної адаптації.

    лабораторная работа [537,0 K], добавлен 27.11.2014

  • Аналіз негативного мислення як причини або наслідку депресії. Взаємозв'язок соціального пізнання, самотності й тривоги. Загальна характеристика соціально-психологічних підходів до лікування депресії. Оцінка необхідності тренування соціальних навичок.

    реферат [28,1 K], добавлен 22.03.2010

  • Погляди науковців на проблему післяпологової депресії. Психологічні фактори її формування. Вплив післяпологової депресії на психічний розвиток малюка. Рівні депресії у жінок в післяродовому періоді і емоційно-особові чинники, що на нього впливають.

    дипломная работа [155,5 K], добавлен 16.05.2012

  • Причини виникнення суїцидальної поведінки в підлітковому віці та шляхи запобігання цьому. Ознаки депресії у дітей. Взаємозв’язок суїцидального ризику з суб’єктивним почуттям самотності та розладами, обумовленими життєдіяльністю та оточуючим середовищем.

    дипломная работа [278,2 K], добавлен 28.10.2014

  • Вивчення материнства в історичному аспекті. Поняття післяродової депресії та фактори формування. Діагностика і психокорекція готовності до материнства. Психодіагностичне дослідження психологічної готовності жінки до материнства, висновки та рекомендації.

    дипломная работа [303,3 K], добавлен 17.10.2010

  • Стрес як головний фактор, що провокує психосоматичні захворювання, психологічний та медичний підходи до їх вивчення, загальна характеристика деяких видів та методи вирішення. Особливості психосоматичних розладів у працівників органів внутрішніх справ.

    дипломная работа [105,5 K], добавлен 28.12.2012

  • Поняття про негативні психічні стани особистості та їх види. Особливості депресії у студентів. Організація та проведення дослідження рівню їх тривожності та прояву депресивних станів. Форми роботи психолога щодо подолання у них депресивних проявів.

    курсовая работа [387,0 K], добавлен 08.03.2015

  • Реабілітація як психотерапевтична інтервенція, її напрямки. Типи психологічних реакцій на хворобу. Особливості психологічних розладів і реакції при онкологічних захворюваннях. Евтаназія і хоспіси: погляд моральний, соціально-правовий, медичний.

    реферат [36,3 K], добавлен 27.01.2009

  • Теоретичний аналіз проблеми депресії у ранньому юнацтві. Методика диференційної діагностики депресивних станів Зунге, адаптована Т.Н. Балашовою. Психотерапія депресивних розладів у ранньому юнацтві. Стандарти діагностики депресій у дітей різного віку.

    курсовая работа [45,9 K], добавлен 10.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.