Індивідуальні психологічні особливості

1. Темперамент: визначення і сфери прояву; фізіологічні основи; психологічна характеристика типів темпераменту

До індивідуально-психологічних особливостей людини традиційно відносять темперамент, характер і здібності.

Темперамент - динамічна характеристика психічних процесів і поведінки людини. Виділяють три сфери прояву темпераменту: загальну активність, особливості моторної сфери і властивості емоційності.

Загальна активність визначається інтенсивністю й обсягом взаємодії людини з навколишнім середовищем - фізичним та соціальним. По цьому параметру людина може бути інертною, пасивною, спокійною, активною, стрімкою.

Прояви темпераменту в моторній сфері можна розглядати як окремі вираження загальної активності. До них відносяться темп, швидкість, ритм і загальна кількість рухів.

Коли говорять про емоційність як прояв темпераменту, то мають на увазі вразливість, чутливість, імпульсивність тощо.

Властивості темпераменту є найбільш стійкими і сталими у порівнянні з іншими психічними особливостями людини.

Ідея і вчення про темперамент у своїх витоках сходять до робіт давньогрецького лікаря Гіппократа (V в. до н.е.). Він описав чотири типи темпераменту, виходячи з фізіологічних уявлень того часу. Вважалося, що в організмі людини є чотири основних рідини або «соку»: кров, слиз, жовта жовч і чорна жовч. Змішуючись в кожній людині у певних пропорціях, вони і складають його темперамент (лат. temperamentum - суміш, співвідношення). Конкретне найменування кожний темперамент одержав за назвою тієї рідини, що нібито переважає в організмі. Відповідно були виділені такі типи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguis - кров), холеричний (від грец. chole - жовч), флегматичний (від грец. phlegma - слиз), меланхолічний (від грец. melaina chole - чорна жовч).

У Гіппократа був чисто фізіологічний підхід до темпераменту. Він не зв'язував його з психічним життям людини і говорив навіть про темперамент окремих органів, наприклад серця або печінки. Але згодом з'явилися умовиводи про те, які психічні властивості повинні бути у людини, в організмі якої переважає кров, жовта жовч і т.ін. Звідси і виникли психологічні описи різних темпераментів. Перший такий опис належить теж античному лікарю Галену (II в. до н.е.).

З часом дані про типи темпераментів поповнювалися, накопичувалися, одночасно з цим відбувалася зміна уявлень про органічні основи темпераменту.

Найбільш серйозна спроба підвести фізіологічну базу під темперамент пов'язана з ім'ям І.П. Павлова. Він довів, що основу темпераменту становлять властивості нервової системи, а саме:

сила нервової системи, що залежить від працездатності нервових клітин;

рівновага процесів збудження і гальмування;

рухливість, тобто здатність нервових процесів швидко заступати одне одного.

Співвідношення цих властивостей створює тип нервової системи. За Павловим, таких типів чотири, і він вважав можливим приписати кожному з цих типів назву відповідного темпераменту за Гіппократом (рис. 1).

Рис. 1. Схема співвідношення типів нервової системи та темпераментів

Ідеї І.П. Павлова про типи вищої нервової діяльності розвивали вітчизняні психологи Б.М. Теплов і В.Д. Небиліцин. Їхні дослідження показали, що структура основних властивостей нервової системи набагато складніша, а число комбінацій набагато більше, ніж це раніше представлялося.

На цей час учені не надають великого значення типам нервової системи, тим більше магічному числу 4, що фігурує майже в усіх роботах І.П. Павлова про темперамент. Насамперед підкреслюється значення досліджень окремих фундаментальних властивостей нервової системи, у той час як проблема поділу на типи відступає на другий план.

Отже, властивості темпераменту визначаються в основному властивостями нервової системи людини. Проте невірно було б думати, що в усіх своїх проявах темперамент залежить тільки від спадкових властивостей нервової системи. Соціальне середовище істотно впливає як на швидкість розвитку темпераменту, так і на засоби його прояву людиною.

Розглянемо психологічні особливості різних типів темпераменту. (Варто зауважити, що чотири традиційних типи темпераменту як найбільш узагальнені можна використовувати для вивчення індивідуальності, але необхідно враховувати деяку умовність їхнього виділення.)

Сангвінік. Це найвищою мірою рухлива, товариська людина, у нього широке коло знайомств, хоча він і не відрізняється сталістю в спілкуванні і досить часто змінює уподобання. У сангвініка жива міміка і виразні рухи. З незначного приводу він голосно регоче, а несуттєвий факт може його сильно розсердити. У нього високий поріг чутливості, тому він не помічає дуже слабких звуків і світлових подразників. Сангвінік виявляє себе як людина дуже енергійна і працездатна. Він активно приймається за нову справу і може довго працювати, не втомлюючись. Сангвінік швидко звикає до нових вимог і обстановки, без зусиль не тільки переключається з однієї роботи на іншу, але і переучується, опановує нові навики. Порівняно легко і швидко він переживає невдачі, зазвичай зберігає самовладання в стресовій ситуації. Але при цьому сангвінік характеризується мінливістю почуттів, настроїв, інтересів і прагнень, а його рухливість може призводити до поверховості.

Холерик. Характеризується високим рівнем психічної активності, енергійністю дій, різкістю, стрімкістю, силою рухів, їхнім швидким темпом, поривчастістю. Холерик схильний до швидких змін настрою та емоційних зривів. У спілкуванні він запальний, нетерплячий, нестриманий. Холерик працездатний, але при тривалій роботі йому не завжди вистачає витримки. Чергування позитивних циклів підйому настрою й енергійності з негативними циклами спаду, депресії, обумовлюють нерівність його поведінки і самопочуття. У стресових ситуаціях холерик виявляє слабкий самоконтроль.

Флегматик. Це людина, що реагує спокійно і повільно, його важко розсмішити або засмутити. Він добре опирається сильним і тривалим подразникам. В нього бідна міміка, рухи невиразні, повільний темп рухів і мовлення. Флегматик важко сходиться з новими людьми, але він стійкий і постійний у своєму відношенні до людини, тому любить знаходитися у вузькому колі давніх знайомих, у звичній обстановці. Флегматик завзятий і працездатний, відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням, але важко переключається з одного виду діяльності на інший, довго звикає до нової роботи. Працювати флегматики полюбляють не в групі, а незалежно. Вони неговіркі і зводять бесіду до з'ясовування головного. Переконати флегматика емоціями неможливо, він сприймає тільки докази. Особливо виграють чесноти флегматиків на стадії проектування і підготовчої роботи.

Меланхолік. Характеризується підвищеною чутливістю навіть до слабких подразників, а сильний подразник уже може викликати розгубленість, стрес. Меланхолік схильний до сильних переживань з незначного приводу, надмірно уразливий. Міміка і рухи його невиразні, голос тихий. Меланхоліка відрізняють глибина і стійкість емоцій при слабкому їхньому зовнішньому вираженні, причому переважають негативні емоції. Він має підвищене інтуїтивне сприйняття відношення до себе інших людей, проте через надмірну чутливість до емоційної відмови у меланхоліка часто спостерігається обережність і навіть боязкість у контактах, схильність замикатися. Він неенергійний, легко стомлюється і мало працездатний. Йому властиві хитлива увага, що легко відволікається, і уповільнений темп усіх психічних процесів. Проте підвищена емоційна чутливість меланхоліка, особлива його сприйнятливість до подразників сприяє його успіхам у мистецтві - музиці, живопису, поезії.

Кожний темперамент має і позитивну, і негативну сторони. Відмінності за темпераментами - це відмінності не за рівнем можливостей психіки, а за своєрідністю її проявів. Встановлено відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, що можна визначити як нормальні. Водночас дослідження, що встановлюють цю закономірність, показують, що в залежності від темпераменту змінюється засіб здійснення самої діяльності. Наприклад, меланхоліки свою швидку стомлюваність компенсують частими перервами для відпочинку і розумною організацією праці. При цьому властиву їм відволікаємість уваги переборюють більш частим поточним контролем і ретельною перевіркою роботи після її виконання. Сангвініки і холерики швидко стомлюються від одноманітної роботи, тому вони прагнуть до чергування неоднорідних дій, до зміни засобу або типу роботи. По кінцевої ж продуктивності не можна віддати перевагу людям того або іншого темпераменту. Таким чином, від темпераменту залежить, яким засобом людина реалізує свої дії, і не залежить їхня змістовна сторона.

Риси темпераменту, тобто особливості динамічної сторони психіки, є однією з передумов розвитку тих властивостей психіки, що складають характер людини.

2. Характер: визначення і структура; акцентуації, їхні типи; формування характеру

Характер - сукупність властивостей індивіда, що визначають типові засоби його реагування на життєві обставини. Якщо знати характер людини, то можна передбачати, як вона буде поводитися в тих або інших ситуаціях.

Характер людини багатобічний і різноманітний у своїх проявах. Водночас він є цілісним. Цілісність досягається стрижневими, найбільш стійкими рисами, що домінують по силі й активності.

У структурі характеру виділяється декілька груп рис, що виражають різне відношення людини до дійсності.

До першої групи відносяться риси, що виявляються в діяльності: ініціативність, працьовитість, організованість і ін.

Другу групу складають риси, що виявляються стосовно інших: чемність, чуйність, правдивість і ін.

Третя група - це система ставлень людини до неї самої: самокритичність, скромність, гордість і ін.

Четверта група включає риси, що характеризують ставлення людини до речей: акуратність, ощадливість, щедрість, скнарість тощо.

Характер може бути більш-менш вираженим. Якщо уявити собі вісь, на який зображена інтенсивність проявів характерів, то на ній позначаться такі три зони: зона абсолютно «нормальних» характерів, зона виражених характерів (вони одержали назву акцентуацій) і зона сильних відхилень характерів, або психопатій. Першу і другу зони відносять до норми, третю - до патології характеру.

Відповідно, акцентуації характеру (перебільшений розвиток окремих рис характеру і їхніх поєднань) розглядаються як крайні варіанти норми. Звичайно, межа між патологічними і нормальними характерами, що включають акцентуації, розмита. Проте існують критерії, що дозволяють її приблизно локалізувати на осі інтенсивності характерів. Таких критеріїв три, і вони відомі як критерії психопатій Ганнушкіна-Кербікова.

Характер можна вважати патологічним, тобто розцінювати як психопатію, якщо він відносно стабільний за часом, тобто мало змінюється впродовж життя. Друга ознака - тотальність проявів характеру: при психопатіях ті самі риси характеру виявляються усюди: і вдома, і на роботі, і на відпочинку, і серед знайомих, і серед чужих - у будь-яких обставинах. Нарешті, третя і, мабуть, найважливіша ознака психопатій - це соціальна дезадаптація. Остання полягає в тому, що у людини постійно виникають життєві труднощі, при чому ці труднощі відчуває або вона сама, або оточуючи її люди, або і та і інші разом. От такий простий життєвий і в той же час цілком науковий критерій.

У випадку акцентуацій характеру може не бути жодного з перерахованих вище ознак психопатій, принаймні ніколи не присутні всі три ознаки відразу. Коротко розглянемо основні типи акцентуацій, запропоновані німецьким ученим К. Леонгардом (існують і інші типології характерів, наприклад класифікація акцентуацій характерів А.Є.Лічко):

Гіпертимний тип. Його характеризує надмірно піднесений настрій, він завжди веселий, говіркий, дуже енергійний, ініціативний, прагне до лідерства. Відразливі риси: легкодумство, підвищена дратівливість, недостатньо серйозне ставлення до своїх обов'язків. Такі люди важко переносять умови жорсткої дисципліни, монотонну діяльність, вимушену самітність.

Дістимний тип. Переважає знижений настрій. Такі люди небагатослівні, ведуть замкнутий спосіб життя, але високо цінують тих, хто з ними дружить, і готові їм підкоритися. Вони характеризуються серйозністю, сумлінністю, загостреним почуттям справедливості. Ситуації, що потребують бурхливої діяльності, зміни звичного способу життя для них протипоказані.

Циклоідний тип. Даному типу властиве чергування фаз гарного і поганого настрою. У період підвищеного настрою вони поводяться як люди з гіпертимною акцентуацією, а в період спаду - із дістимною.

Збудливий тип. Його характеризують підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість. Люди даного типу не уживаються в колективі, владні в сім'ї. Проте в емоційно спокійному стані вони часто сумлінні, акуратні, люблять тварин і маленьких дітей.

Застреваючий тип. Його характеризують підвищена підозрілість, хвороблива образливість, схильність до моралей. Привабливі риси: прагнення домогтися високих показників у будь-якій справі, прояв високих вимог до себе, принциповість.

Педантичний тип. Йому властива виражена занудливість. На службі поводиться як бюрократ, пред'являючи оточуючим багато формальних вимог. Іноді докучає домашнім надмірними претензіями на акуратність. Його привабливі риси: сумлінність, акуратність, серйозність, надійність у справах. Протипоказані ситуації особистої відповідальності за важливу справу.

Тривожний тип. Для нього характерний знижений фон настрою, побоювання за себе, близьких, боязкість, крайня нерішучість. Проте люди даного типу як правило дружелюбні, самокритичні, виконавчі. Ситуації страху, погрози, глузувань, несправедливих обвинувачень для них протипоказані.

Демонстративний тип. У цих людей виражена тенденція до виміщення неприємних фактів і подій, до облудності, фантазування. Вони дратують оточуючих самовпевненістю, високими домаганнями, хвастливістю, схильністю відлинювати від роботи. Їхні привабливі риси: артистичність, здатність захопити інших, неординарність мислення і вчинків.

Емотивний тип. Для них характерні надмірна чутливість, ранимість. Люди даного типу віддають перевагу спілкуванню у вузькому колі друзів і близьких. Їхні привабливі риси: доброта, ретельність, радіють чужим успіхам.

Екзальтований тип. Люди даного типу реагують на життя більш бурхливо, чим інші. Вони однаково легко приходять у захоплення від радісних подій і в розпач від сумних. Для них характерний альтруїзм, співчуття іншим, артистичне дарування. Відразливі риси: схильність до паніки, може керуватися мінливими настроями.

У житті нерідко доводиться мати справу з акцентуірованими особистостями і важливо знати і передбачати специфічні особливості їхньої поведінки.

Формування характеру починається з дитинства. Основну роль у формуванні і розвитку характеру дитини грає його спілкування з оточуючими людьми. За допомогою прямого навчання через імітацію й емоційні підкріплення він засвоює форми поведінки дорослих.

Сензітивним періодом життя для становлення характеру можна вважати вік від 2 - 3 до 9 - 10 років, коли діти багато й активно спілкуються як з оточуючими дорослими людьми, так і з однолітками, відкриті для різноманітних впливів, охоче їх приймають, наслідуючи всім і в усьому.

До закінчення школи формування характеру людини в основному завершується, і те, що відбувається з нею надалі, майже ніколи не робить характер людини невпізнанним для тих, хто з нею спілкувався в шкільні роки.

Характер необхідно відрізняти від особистості. Якщо спробувати зовсім коротко висловити суть відмінностей між характером і особистістю, то можна сказати, що риси характеру відбивають те, як діє людина, а риси особистості - те, заради чого вона діє. При цьому очевидно, що засоби поведінки і спрямованість особистості відносно незалежні: застосовуючи ті самі засоби, можна домагатися різних цілей і, навпаки, прагнути досягти однієї і тієї ж мети різними засобами.

3. Здібності: загальне уявлення; уроджене і набуте в здібностях; їхні види; розвиток здібностей

Коли ми намагаємося зрозуміти і пояснити, чому різні люди, обставинами життя поставлені в однакові або приблизно однакові умови, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття здібності, вважаючи, що різницю в успіхах можна цілком задовільно пояснити ними. Це ж поняття використовується нами тоді, коли потрібно усвідомити, чому одні люди швидше і краще, чим інші, засвоюють знання, уміння і навички. Що ж таке здібності?

Здібності - індивідуальні особливості людей, від яких залежить придбання ними знань, умінь і навичок, а також успішність виконання різноманітних видів діяльності.

Одним із самих складних і хвилюючих питань є питання про походження здібностей: уроджені здібності або вони формуються прижиттєво?

Відповіді, що даються на поставлене питання, дуже суперечливі і часто діаметрально протилежні. На одному полюсі можна знайти висловлення типу: «музикантом (математиком, поетом) треба народитися», на іншому - відомий афоризм: «талант - це 1% здібностей і 99% поту». На користь кожної альтернативи наводяться факти, міркування, доводи. Розглянемо основні з них.

Звичайно вважається, що доказом уродженості здібностей є їхній ранній прояв у дитини, коли вплив навчання і виховання, здавалося б, ще не міг бути визначальним. Відомо, наприклад, що в Моцарта виявилися музичні здібності в 3 роки, у Гайдна - в 4 роки; видатний фізик А. Ампер і знаменитий математик К. Гаус проявили свої здібності до 4 років і т.ін.

Висновок про уродженість здібностей роблять також на основі повторення їх у нащадків видатних людей. Часто в зв'язку з цим наводять приклади обдарованих сімей і навіть цілих династій: Бахів, Бернулі та ін.

Певна річ, подібні факти не є суворими, оскільки не дозволяють розвести дії спадкоємності і середовища: при виражених здібностях батьків із великою ймовірністю створюються сприятливі, а іноді й унікальні умови для розвитку тих же здібностей у дітей.

Більш строгі факти поставляють дослідження із застосуванням близнюкового методу. У ряді досліджень порівнювалися між собою показники розумових здібностей гомозіготних і гетерозіготних близнюків. Як відомо, гомозіготні близнюки мають тотожний набір хромосом, у той час як гетерозіготні - тільки 50% спільних спадкових ознак. Таким чином, усі відмінності між гомозіготними близнюками повинні пояснюватися впливом навколишнього середовища, тоді як у гетерозіготних багато розходжень можуть бути обумовлені спадкоємністю. З'ясувалося, що хоча в деяких випадках гомозіготні близнюки були розлучені при народженні і росли в різному середовищі, вони виявилися набагато ближче один до одного за розумовим розвитком, ніж гетерозіготні близнюки, що виховувалися разом.

Тепер розглянемо протилежні факти - ті, що показують дію зовнішніх умов, а також виховання і навчання на формування здібностей. Серед них є також і менш, і більш точні.

1. До менш точних, але достатньо вражаючих, можна віднести результати діяльності видатних педагогів. Відомо багато випадків, коли в різноманітних галузях діяльності навколо одного вчителя виникала велика група талановитих учнів, за своєю чисельністю і рівнем здібностей незрозуміла з погляду простих законів статистики.

2. Мабуть, більш точними доказами є факти масового розвитку деяких спеціальних здібностей в умовах певних культур. Наприклад, як показали дослідження, в усіх в'єтнамців розвинений музичний слух, чого не можна сказати про росіян або українців. Пояснюється це тим, що у в'єтнамській мові висота звука несе функцію розрізнення змісту, а в російській й українській мовах такої функції у висоти мовних звуків немає. У результаті усі в'єтнамці, оволодіваючи в ранньому дитинстві рідною мовою, одночасно розвивають свій музичний слух.

3. Переконливі докази участі чинника середовища були отримані в експериментальних дослідженнях на тваринах, де застосовувався метод штучної селекції.

У цих дослідженнях пацюки навчалися знаходити шлях у лабіринті. З усіх тварин відбиралися ті, що справлялися з завданням найбільш успішно, і ті, що, навпаки, були найменш успішними. Усередині кожної групи проводилися схрещування. Так повторювалося впродовж шести поколінь. Відібране в такий спосіб покоління «розумних» пацюків вирощувалося в умовах збідненого середовища, де вони були позбавлені і різноманітних вражень, і можливості активно діяти. У результаті виявилося, що такі пацюки при навчанні в лабіринті діяли на рівні «нерозумних» тварин, вихованих у природних умовах. Протилежний результат дали дослідження з вирощуванням «нерозумних» пацюків у збагаченому середовищі: їхні показники виявилися приблизно такими ж, що й у «розумних» пацюків, які виросли в нормальних умовах.

Ці дослідження не просто показують значення умов виховання для формування здібностей. Загальний висновок, що можна зробити на їхній підставі, більш значний: чинники середовища мають вагу, сумірну із чинником спадкоємності, і можуть іноді цілком компенсувати або, навпаки, нівелювати дію останнього.

Після всього сказаного стає більш-менш ясно, що жодна з полярних відповідей на питання про походження здібностей (їхньої уродженості або набутості) не є вірною. В даний час більшість дослідників вважає, що спадкоємність визначає можливості, а середовище - наскільки до них удалося наблизитися.

Глибокий аналіз проблеми здібностей був даний Б.М. Тепловим. Відповідно до концепції, що розвивається їм і його співробітниками, уродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні і функціональні особливості людини, що створюють певні передумови для розвитку здібностей, які називають задатками.

Задатки дуже багатозначні, вони лише передумови розвитку здібностей. Здібності, що розвиваються на їхній основі, обумовлюються, але не визначаються ними. Характерним для задатків є те, що вони як такі ще ні на що не спрямовані. Задатки впливають, але не вирішальним образом, на процес формування і розвитку здібностей, що формуються прижиттєво в процесі діяльності і виховання. Задатки обумовлюють різні шляхи формування здібностей; впливають на рівень досягнень, швидкість розвитку.

Виділяють такі види здібностей:

загальні здібності, які визначають успіхи людини в самих різноманітних видах діяльності (розумові здібності, гарна пам'ять, тонкість і точність рухів рук і т.ін.);

спеціальні здібності, що визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності (математичні, музичні, спортивні й ін.).

Наявність у людини загальних здібностей не виключає розвитку спеціальних і навпаки.

Не окремі здібності безпосередньо визначають успішність виконання певної діяльності, а лише їх вдале поєднання, саме таке, яке для даної діяльності необхідно. Практично немає такої діяльності, успіх у якій визначався б лише одною здібністю. З іншого боку, недостатній розвиток тієї або іншої окремої здібності може бути компенсований розвитком інших здібностей, від котрих також залежить успішне виконання тієї ж самої діяльності.

Здібності не тільки спільно визначають успішність діяльності, але і взаємодіють одна з одною. Такий взаємний вплив виявляється особливо сильним, коли мова йде про взаємозалежні здібності, що спільно визначають успішність діяльності. Сполучення різноманітних високорозвинених здібностей називають обдарованістю, і ця характеристика відноситься до людини, яка спроможна до багатьох різних видів діяльності.

Становлення і розвиток здібностей пов'язані насамперед із проходженням дитини через різні сензітивні періоди розвитку, що являють собою періоди підвищеної чутливості до тих або інших впливів, до освоєння того або іншого виду діяльності. Відомо, наприклад, що у дитини 2 - 3 років інтенсивно розвивається усне мовлення, у 5 - 7 років вона найбільш готова до оволодіння читанням, у середньому і старшому дошкільному віці діти завзято грають у рольові ігри і виявляють надзвичайну здібність до перевтілення і вживання у ролі. Важливо відзначити, що ці періоди особливої готовності до оволодіння спеціальними видами діяльності рано чи пізно закінчуються, і якщо якась функція не одержала свого розвитку в сприятливий період, то згодом її розвиток надзвичайно ускладнюється, а іноді є зовсім неможливим. Наприклад, у підлітковому віці вже дуже важко засвоїти мову.

Важливим моментом розвитку здібностей у дітей виступає комплексність, тобто одночасне удосконалення декількох здібностей, які взаємно доповнюють одна одну. Розвивати якусь одну зі здібностей, не турбуючись про підвищення рівня розвитку інших, пов'язаних із нею здібностей, практично неможливо. Наприклад, уміння користуватися мовою, досконале володіння нею може розглядатися як відносно самостійна здібність. Але те ж саме уміння як органічна частина входить в інтелектуальні, міжособистісні здібності, збагачуючи їх. Багатоплановість і розмаїтість видів діяльності, у котрі одночасно включається людина, виступає як одна з найважливіших умов комплексного і різнобічного розвитку її здібностей.