Деякі аспекти порушень адаптивних механізмів при проявах еґресивної поведінки

Деякі аспекти порушень адаптивних механізмів при проявах еґресивної поведінки

Однією з важливих причин дослідження окремих видів девіантної поведінки та аналізу її мотиваційної основи на сучасному етапі розвитку науки та практики є її дезорганізуючий вплив на розвиток особистості. Психологічні відхилення поведінки порушують адаптивні відносини особистості з середовищем, що призводить до трансформації взаємовідносин із оточуючим світом через зміну цілісної структури її поведінки.

Комплексний синдромний аналіз порушення вищих психічних функцій людини при виявах різноманітних видів девіацій опирається на характеристику форм порушень поведінки. Перш за все, поведінка розглядається як активна чи пасивна взаємодія з середовищем завдяки системам діяльності, що протікають у даний момент. Згідно з припущенням Ю.В. Мікадзе, адаптивною є поведінка, що характеризується соціально значущою результативністю [2]. При цьому результат виступає системотворчим елементом групи діяльностей. Таким чином, результат є регулюючим компонентом, що визначає спосіб, за допомогою якого здійснюється оптимальна взаємодія з середовищем. У даному випадку основою поведінки є важливий мотиваційний компонент - потреба.

На думку В.К. Вілюнаса, за певні прояви поведінки відповідають певні механізми мотивації. При порушенні деяких механізмів адаптивної поведінки відбувається спотворення потребнісних відносин між суб'єктом та середовищем, що іррадується на основні сфери, які відповідають за структурування та об'єднання механізмів в систему поведінкових діяльностей. У даному випадку мотивація може виступати як внутрішня детермінація поведінки та діяльності. Враховуючи ці припущення, спробуємо обґрунтувати деякі аспекти порушень адаптивних механізмів, що відбуваються під впливом еґресивної поведінки.

З урахуванням класифікації Є.П.Ільїна, еґресивна поведінка характеризується прагненням уникнути конфліктної ситуації [1]. Еґресивна поведінка проявляється у різноманітних формах, що часто не розрізняються із позицій психології і відносяться до педагогічних упущень у процесі виховання та формування особистості. До цих форм відносяться: уникнення важких завдань, відповідальних доручень, пропуски контрольних робіт, втеча із неблагополучних сімей та інші поведінкові прояви [1].

Враховуючи специфіку компонентів поведінкових актів при еґресивній поведінці, можна припустити, що еґресивні риси поведінки виникають та формуються на мотиваційному рівні: переживання, почуття. При реалізації потреб вони обумовлюють свій вплив на поведінку, а через неї - на ціннісно-вольову сферу. Важливий вплив на закріплення певної форми поведінки мають такі мотиваційні компоненти як екстринсивна та інтринсивна мотивації (Х. Хекхаузен, Г. Фортунатов, О.В. Петровський, Д. Кікнадзе).

Екстринсивна мотивація є обумовленою зовнішніми умовами та обставинами. Інтринсивна мотивація пов'язана з внутрішніми диспозиціями: потребами, установками, прагненнями, бажаннями. Як вважав О.Маузер, будь-яка поведінка з одного боку характеризується індукцією потягу, коли поведінка має негативні наслідки, а з іншого боку - редукцією потягу, коли поведінка має позитивні наслідки. Обидва типи мотивації впливають, насамперед, на емоційну сферу особистості. Саме емоції є рухливим компонентом при закріпленні окремих форм поведінки та впливають на формування адекватних чи неадекватних адаптаційних механізмів [1].

При певних обставинах, що характеризуються впливом на оцінювані компоненти психіки, спонтанна поведінкова реакція на проблемну ситуацію може викликати мотиваційне задоволення, тим самим даючи поштовх до емпіричного усвідомлення дії та перевірки реакції в інших подібних ситуаціях. Якщо поведінкова реакція, крім мотиваційної, викликає соціальне задоволення, то її стереотипізація відбувається швидше і глобальніше, ірадуючись на інші види діяльності. Це відбувається внаслідок формування мотиваційних установок, коли при досягненні запланованого результату і задоволення потреб, мотив закріплюється у довгочасній пам'яті, трансформуючись у досвід.

Процес адаптації тісно пов'язаний із поняттям нормативної поведінки і психофізичними причинами поведінки, що характеризується відхиленнями від норм. Окремі дослідження поведінкових механізмів (Костюк Г.С.), дають можливість зробити висновок про те, що формування звичних форм як нормативної, так і девіантної поведінки, є процесом переходу зовнішнього у внутрішнє. Цей процес відбувається не цілісно, а відповідно певним фазам [3]. Найбільш швидке закріплення суб'єктивних форм поведінки відбувається при наявності емоційного задоволення після реалізації певного психічного акту, що негайно включає в роботу мотиваційну сферу і формує потребу повторити реакцію з метою підтвердження задоволення. Якщо при повторенні акту задоволення не підтверджується, то дана форма поведінки відкидається або трансформується в іншу, що має більш високий рівень психологічного захисту. Так, наприклад, у дитини, яка уникнула виконання проблематичного завдання і не отримала очікуваного результату ( у вигляді повного звільнення від вирішення завдання), потреба повторити поведінку в подібній ситуації може не сформуватися, або трансформуватися в іншу поведінкову форму, що призводить до емоційного розвантаження і характеризуються здатністю впливати на оточуюче середовище ( сльози, капризи, гнів та ін.). Тим самим дитина намагається через трансформацію отримати бажане задоволення. При повторному чи багатократному незадоволенні потреб, поведінкова реакція не переходить із зовнішньої на внутрішню, чи відкидається на мотиваційному рівні та не зберігається як мотиваційний стимул у пам'яті. Однак, як стверджує Є.П.Ільїн, при задоволенні потреби та підтвердженні результату, під час розвитку особистості, виникає своєрідний “мотиваційний банк”, що зберігає у довгочасній пам'яті основні потреби, властивості та засоби їх задоволення. При цьому формується певний емоційний фон. Таким чином виникає формування установки на уникання важкої чи проблематичної ситуації.

Емоційне задоволення може виникнути незалежно від соціального впливу. Так гостра негативна соціальна реакція на поведінкову установку може не тільки викликати відмову від наступного повторення поведінкового акту, а й спровокувати емоційне задоволення, на фоні якого формування установки відбувається швидше. При цьому мотиваційна установка може мати декілька форм:

ѕ відмову виконати певне завдання;

ѕ привертання уваги до власної поведінки;

ѕ зняття психічного напруження і “почуття провини”;

ѕ перенесення відповідальності за виконання або невиконання завдання на інший соціальний об'єкт;

ѕ бажання маніпулювати діяльністю інших людей.

У деяких випадках еґресивна поведінкова реакція, переходячи з зовнішньої у внутрішню фазу мотиваційного управління поведінкою, може вносити елементи асоціальних переконань. Оскільки способи поведінки виробляються практично, то вони засвоюються і закріплюються, стають звичними і, в тій чи іншій мірі, автоматичними [3].

Огляд робіт таких авторів, як Є.Р. Слобідська, Ю.М.Плюсин, Т.І.Чиркова, дає підставу вважати, що соціалізація і адаптація дітей до урівноважених відношень із середовищем залежить від умов взаємодії дітей із дорослими та від формування соціально схвалюваних стереотипів поведінки [7], [9].

Для оптимального протікання адаптаційних процесів у дітей необхідно також враховувати вікові особливості формування та закріплення поведінкових актів.

Частіше за усе елементи еґресивної поведінки формуються та закріплюються у ранньому дитинстві, коли гра виступає за ведучу діяльність, а найбільш активну роль у формуванні та розвитку особистості відіграє засвоєння соціальних норм поведінки та взаємодії в соціумі. Саме початок розвитку сюжетної ігрової діяльності дитини включає потребнісні деформації соціального досвіду. При цьому мотиваційна установка формується на основі емоційних реакцій соціального оточення на ту чи іншу форму поведінки дитини. Слід звернути увагу на активне зміщення акцентів із установок адаптивної поведінки на установки девіантної поведінки (зокрема еґресивної). Це безперечно актуально у сенситивні періоди розвитку особистості, у той час коли дитина є особливо чуттєвою до зовнішніх та внутрішніх соціальних впливів: навчання та виховання.

Неабияке значення у набутті установки на прояві еґресивної поведінки має сугестивність, що притаманна віковим особливостям дітей молодшого дошкільного віку.

Згідно з описом вікових особливостей дітей середнього та старшого дошкільного віку, запропонованого В.А. Крутецьким, ведучою є потреба активно приймати участь у житті дорослих, сім'ї, виконувати прості доручення, мати нескладні обов'язки. З кожним днем збільшується інтерес до оточуючого світу [4]. Якщо розвиток вольової сфери у сенситивний період упущено, то у подальшому можуть закріплюватися форми поведінки, що направлені не на результат виконання заданої ситуації, а на спосіб її уникнення, що призводить до зачатків формування еґресивної поведінки.

У пізньому дошкільному віці потреби у праці, виконанні деяких соціальних функцій повинні бути сформовані на мотиваційному рівні та мають відображатися у ігрової та предметній діяльності. При цьому дитина емоційно переживає оцінювання своєї діяльності та вчинків, на основі чого формується потреба емоційного задоволення від вирішення поставлених перед нею завдань. Якщо мотивація до трудової діяльності не формується та не підтверджується емоційним задоволенням, виникає компенсаторна потреба уникнути завдання і відповідальності. В останньому випадку, згідно з особливостями компенсаторних механізмів, емоційне задоволення проявлятиметься обов'язково, що є мотиваційною основою формування еґресивної поведінки.

У випадку емоційної депривації мотиваційні компоненти будуть такими:

ѕ формування аґресивної та асоціальної поведінки;

ѕ формування еґресивних форм поведінки.

Інколи, у процесі патологічного розвитку особистості, можливе поєднання усіх вказаних форм поведінки.

Еґресивні риси поведінки, сформовані у сенситивний період розвитку дитини, не впливаючи суттєво на адаптаційні процеси, можуть набувати латентного характеру та проявлятися як підвищення чутливості, схильності до хворобливості, інфантильності.

У молодшому шкільному віці еґресивність може проявлятися як недостатня сформованість вольових навичок, постановки віддаленої мети та її досягнення, оцінювання вчинків із позицій соціальної значимості. При цьому є характерною відсутність позитивної мотивації на навчальну та трудову діяльність, не є розвинутими елементи самоорганізації.

Як показує дослідження психогенно обумовленої патології поведінки у дітей та підлітків, що проведене В.В. Ковальовим, порушення розвитку вольової сфери дитини та зміщення акцентів при визначенні функцій адаптивної поведінки можуть призвести до соціальної та шкільної дезадаптації. Еґресивна поведінка на фоні шкільної дезадаптації може спричинити формування таких захисних поведінкових механізмів, як протест, втеча з дому, відмова від навчання, відмова від спілкування в школі і в сім'ї. Останнє, у випадку педагогічної запущеності, виявляє симптоматичну схожість із затримкою психічного розвитку і розумовою відсталістю [5].

Іноді еґресивні риси поведінки приховуються за соціально не оцінюваними формами - соматичними захворюваннями, гострими вегетативними реакціями, що призводять до порушення деяких функцій організму. В окремих випадках можливий розвиток невротичних і психогенних реакцій. Основним фактором, що дозволяє диференціювати істинні та імітаційні реакції (притаманні еґресивній поведінці), є встановлення функцій у найближчій час після закінчення моменту контролю виконання завдань.

Велике значення в мотиваційній фазі формування установок еґресивного плану має передача “досвіду” молодшим, так як егресивні риси поведінки батьків сприймаються дитиною як необхідна модель поведінки і закріплюються автоматично вже на перцептивному рівні, без участі емоційного фактору. Т.І. Чиркова, зокрема, вказує на те, що чим молодші діти, тим у більшій мірі форма і зміст звернень дорослих до них буде визначати рівень сприйняття поведінкових і соціальних стереотипів [9]. Осудження поведінки дитини батьками, що проявляють еґресивні риси у власній поведінці, спричинює внутрішній конфлікт у дитини. Це може сприяти формуванню інших девіантних форм поведінки (аґресивної, делінквентної, адиктивної тощо).

Таким чином, своєчасне виявлення і корекція еґресивних форм поведінки дозволяє координувати розвиток адаптивних поведінкових механізмів, і знижувати ризик виникнення дезаптаційних реакцій на зміну соціальної ситуації і статусу в процесі розвитку особистості. Необхідно відзначити, що дане припущення не охоплює повністю усіх проблем вивчення формування еґресивної поведінки та її впливу на розвиток особистості і служить передумовою до утворення методологічних принципів психологічного аналізу еґресивної поведінки.

Література

1. Ільин Е.П. Мотивация и мотивы. - СПб: Питер, 2000. - 512 с.

2. Микадзе Ю.В. Методологические принципы психологического анализа нарушений поведения // Вестник Московского университета. - 1991. - Серия 14 Психология. - № 2. - С. 12 -17.

3. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес та психологічний розвиток особистості/ Під. ред. Л.І. Прокопенко, укл. В.В. Андрієвська та ін. - К.: Рад. Шк., 1989. - 608 с.

4. Крутецкий В.А. Психология/ Учебник для учащихся педучилищ.- М.: Просвещение, 1980.- 352 с.

5. Ковалёв В.В. Клиническая дифференциация психогенно обусловленной патологии поведения у детей и подростков в связи со школьной дезадаптацией / Психология детей с отклонениями и нарушениями психического развития/ Сост. и общая редакция В.М.Астахова, Ю.В.Микадзе.- СПб: Питер, 2001.- 384 с.

6. Рощин С.К. Психология толпы: анализ прошлых исследований и проблемы сегодняшнего дня // Психологический журнал.- т.11.- № 5.- 1990.- С.3-17

7. Слободская Е.Р., Плюсин Ю.М. Внутригрупповые механизмы социализации детей раннего возраста // Вопросы психологии.- № 3, 1987.- С.50-57.

8. Гаран Л., Кёчки М. О психологическом статусе деятельности и социального отношения// Психологический журнал.- т.11.- № 5.-1990.-С.17-21

9. Чиркова Т.И. Психолого-педагогический анализ обращения взрослого к ребенку // Вопросы психологии.- № 3.- 1987.- С.85-91

10. Агеев В.С. Психологическое исследования социальных стереотипов// Вопросы психологии.- № 1.- 1986.- С.95-102