Психологічні особливості обдарованої дитини

17

МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Реферат

на тему:

Психологічні особливості обдарованої дитини

Запоріжжя, 2010

Введення

Обдарованість - це поняття не з дитячої свідомості. Талановита дитина усвідомлює скоріше не свою обдарованість, а свою відмінність від інших, а за діючими в цьому світі соціально-психологічними закономірностями переживання цієї відмінності самою дитиною та її оточенням може перерости у відчуженість і породити серйозні особистісні конфлікти. В підлітковому віці, в період знаменитої “кризи ідентичності” усвідомлення свого ”Я” як внутрішнього (а для підлітка неадекватного) може призвести до серйозних психологічних зривів

В даному дослідженні ми спробуємо перекинути місток від фундаментальних проблем природи інтелекту і творчих здібностей до практичної роботи з обдарованими підлітками та їх виховання в школі і сім'ї, з метою успішної адаптації до їх потреб до умов навколишнього середовища, які дозволили б реалізувати свої можливості як в своїх інтересах, так і в інтересах. Таким чином. спеціальне психологічне дослідження особливостей обдарованих дітей виступає важливим і необхідним моментом роботи з ними. Однак присвоювати комусь “Тавро” обдарованого, а комусь необдарованого, за результатами дослідження не тільки не професійно, але й неетично.

Предмет дослідження: Психологія обдарованих дітей.

Об'єкт дослідження: Психологічні особливості обдарованої дитини.

Мета дослідження: Охарактеризувати особливості обдарованої дитини.

Обдарованість дитини-підлітка та її особливості

Традиційно термін “обдарованість” розгортається навколо поняття “інтелект”, “креативність”, ”загальний рівень засвоєння нових знань”, завдяки яким пояснюється активність мислення в різних сферах його проявів.

Дослідження обдарованості неможливо здійснити за допомогою діагностики окремої якості чи властивості. Таким чином наше дослідження ми Побудували на основі вивчення впливу таких особистісних якостей як агресія, тривожність та фрустрація на обдарованість.

На основі узагальнення результатів дослідження особистості обдарованого підлітка можна зробити наступні висновки. 3 усієї вибірки респондентів - у носіїв високого рівня креативності не завжди спостерігається високий рівень інтелекту (19,4 %). Загальний показник агресивності нижче середньою рівня, тривожність і фрустрація виражені у середніх показниках. У високо інтелектуальних підлітків (55 %) з низьким рівнем креативності агресивність проявляється на середньому рівні, тривожність і фрустрація характеризуються рівнем нижче середнього. Сприятлива комбінація даних психологічних властивостей визначає та обумовлює психологічний механізм формування обдарованості підлітка.

Справедливо стверджувати, що стійкість та соціально-економічний розвиток тієї чи іншої суспільної системи визначається тим, яку частину суспільних ресурсів вона спрямовує па пошук, виявлення, навчання та виховання обдарованих дітей. Таким чином, вплив середовища на особистість обдарованої дитини повинен в першу чергу сприяти розвитку і досягненню щастя кожної особистості, наділеної особливими здібностями, доведення до максимального рівня їхніх індивідуальних досягнень, будь це в науці, мистецтві чи спорті.

Слід пам'ятати про те, що розвиваючи обдарованість ми сприяємо суспільному прогресу, поставивши йому на службу ресурси дарувань.

Обдарована дитина - це без сумніву велике щастя, проте наступає підлітковий вік, для якого характерні не тільки швидкі зовнішні і внутрішні зміни, але й такі “зсуви” в поведінці, які змушують відносити цей вік до важких. Звичайно, степінь і характер прояву вікових особливостей підлітка залежить від багатьох обставин, в тому числі від рівня і спрямованості його обдарованості. Які психологічні властивості підліткового віку? Який відбиток на стан, відносини, діяльність і поведінку підлітка накладає обдарованість дитини? [ 3,558ст.].

Перехід від дитинства до зрілості проходить як правило гостро і драматично, в ньому найбільш випукло переплітаються тенденції соціального розвитку. 3 одного боку, для цього періоду характерними є негативні прояви - дисгармонія особистості, зміна встановлених інтересів дитини, протестуючий характер поведінки дитини по відношенню до дорослого.

З іншого боку, підлітковий вік характеризується масою позитивних факторів - збільшується самостійність дитини, більш самостійними і змістовними стають відносини з іншими дітьми і дорослими, значно розширюється і змінюється сфера діяльності підлітка, розвивається почуття відповідальності.

Цей період характеризується виходом дитини на якісно нову соціальну позицію, в якій реально формується її свідоме відношення до себе, як до члена суспільства.

Із включенням підлітка в сферу діяльності суспільства, в нього виникає потреба в самовираженні; переважають мотиви прояву своєї індивідуальності, самооцінки під час діяльності; прагнення приймати участь в певному виді діяльності, для того, щоб знайти певну позицію по відношенню до товаришів; ствердження свого “я”; вироблення рис характеру, необхідних для самостійного життя. Чим старший підліток - тим сильніше і нього прагнення до вираження своєї індивідуальності.

Встановлено, що домінуючою позицією підлітка в процесі діяльності є прагнення задовольнити свої пізнавальні потреби і зробити “все по своєму”, “не так, як це роблять інші”; підліток прагне використати всі свої можливості під час діяльності; ерудицію, знання, характер теж допомагає при цьому, хоча в цей час підліток намагається навчитися чомусь новому, цікавому для нього - відбуваються своєрідні процеси професійної орієнтації.

Перехід від дитинства до зрілості складає основний зміст і специфічність всіх сторін розвитку в цей період - фізичного, психічного, соціального.

Якщо глибше розглянути підлітковий період то весь процес розвитку дитини проходить наступні етапи:

- анатомо-фізіологічна перебудова організму і її вплив на процес розвитку в підлітковому віці;

- проміжне положення підлітка “між дитиною і дорослим” - перехідний вік;

- потреба підлітка у пізнанні самого себе в становленні дорослим;

- поява почуття дорослості і його роль в дальшому особистісному розвитку дитини;

- розвиток самосвідомості і формування самооцінки;

- тимчасовий психологічний відрив підлітка від сім'ї і школи;

- початок статевого дозрівання і соціально-психологічні аспекти розвитку підлітка;

- активізація спілкування з ровесниками, формування різних груп і об'єднань з ними;

- відношення дружби в підлітковому віці, перша закоханість; труднощі у взаєморозумінні підлітка і дорослого;

- підвищення рівня самостійності; перші спроби професійного самовизначення.

Підлітковий вік вважають важким і критичним. Це зумовлено різноманітними зрушеннями, які носять характер корінної ломки попередніх особливостей, інтересів і відношень дитини; по-друге ці зміни нерідко супроводжуються появою у самого підлітка значних суб'єктивних труднощів різного порядку а також труднощів у його вихованні; підліток не піддається впливу дорослих, в нього з'являються різноманітні форми психологічного захисту-протест, впертість, грубість, негативізм, замкнутість, скритність.

Складності підліткового віку стають серйозною перешкодою на шляху становлення особистості.

Характерними для даного вікового періоду є прояви агресії, фрустрації та тривожності, які спостерігаються, як у звичайних так і в обдарованих підлітків.

Емоційне життя обдарованих підлітків часто затьмарюється різноманітними тривогами. Тривога - це переживання емоційного дискомфорту, яке пов'язане із очікуванням неблагополуччя, передчуття небезпеки. Тривога характеризує стан людини в певний момент часу. На відміну від тривоги в психології розрізняють також тривожність, як відносно стійку особливість особистості. Тривожність - це індивідуальна психологічна особливість, що виявляється в схильності людини до частих і інтенсивних переживань стану тривоги, а також в низькому порозі виникнення тривоги.

Вперше тривога і тривожність були описані З.Фройдом наприкінці XIX ст. Він припустив, що тривога є наслідком неадекватної розрядки сексуальної енергії. Збудження, що не завершилося розрядкою, перетворюється і виявляється в неврозах страху. Проте в міру накопичення досвіду в лікуванні неврозів З.Фройд прийшов до розуміння того, що подібна інтерпретація тривоги і страху є невірно. Через 30 років, вже в 20-х роках XX століття, він переглянув свою теорію і прийшов до наступного висновку: тривога е функцією "Я" і призначення її полягає в тому, щоб попереджати людину про загрозу, що насувається. Тривога, як така, дає можливість особистості реагувати адекватним способом в погрозливих ситуаціях [6].

На фізіологічному рівні реакція тривоги виявляється в посиленні серцебиття та дихання, збільшенні хвилинного об'єму циркуляції крові, підвищенні артеріального тиску, зростанні загальної збудливості, зниженні порогу чутливості. На психологічному рівні тривога відчувається, як .напруга, як стурбованість, нервозність, відчуття невизначеності.

В міру зростання стан тривоги може перерости в явища тривожного ряду. Це поняття було впроваджено в 60-х роках XX ст. Ф.Б.Березіним. Явища тривожного ряду - це такі емоційні стани, які закономірно замінюють один одного в міру зростання стану тривоги.

Оптимальний рівень тривожності необхідний для ефективної адаптації особистості до дійсності. Надмірно високий рівень, як і надмірно низький свідчить про дезадаптивну реакцію. Це виявляється в загальній дезорганізованості поведінки і діяльності, і є показником несприятливого особистісного розвитку.

Сучасній психології ще недостатньо з'ясовані причини тривожності, існує точка зору згідно якої тривожність, маючи природну основу (властивості нервової та ендокринної систем), складається при житті внаслідок дії соціальних та особистісних чинників. В підлітковому віці основною причиною тривожності бувають порушення особистісного характеру, дитячо-батьківських та соціальних відносин.

Найхарактернішими страхами у обдарованих підлітків є: побоювання стати “білою вороною”, побоювання невизнання, негативної кришки збоку оточуючих, побоювання втрати авторитету, як серед вчителів так і серед ровесників, страх перед опитуванням, тестуванням, побоювання втрати підтримки зі сторони батьків. Тривога і тривожність у обдарованих підлітків може бути пов'язана із підлітковою агресією.

Агресія - це мотивована деструктивна поведінка, яка суперечить нормам і правилам співіснування людини в суспільстві і приносить фізичну шкоду об'єктам нападу, або викликає в них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху подавлення та ін.)[1,7ст.].

Різні автори по-різному визначають агресію та агресивність: як вроджену реакцію людини для захисту території, котру вона займає (К.Лоренн, А.Андрі), як намагання панувати (Моррісон), як реакцію на ворожу навколишню дійсність (К.Хорні, Е.Фромм). Дуже поширені теорії, що пов'язують агресію і фрустрацію (Дж.Доллард, Л.Берковітц).

Аналіз досліджень згаданих зарубіжних фахівців та вітчизняних (П.В.Алікіної, В.Рахмаштаєвої, Н.Д.Левітова, О.Б.Бовть, О.В.Степанова, І.Фурманова) показує, що людська агресивність належить до класу явищ, які можна вивчити спільними зусиллями ряду наукових дисциплін.

Якщо проаналізувати всю різноманітність західних концепцій, можна виділити три найбільш значущі.

Перша включає теорії, в яких агресивність трактується як вроджений інстинкт індивіда (З.Фройд). Друга описує агресію як поведінкову реакцію на фрустрацію. Згідно з Дж.Доллардом, агресія - це захоплення, що автоматично виникає в організмі людини, а реакція на фрустрацію - спроба перебороти перешкоди на шляху до задоволення потреб, досягнення емоційної рівноваги. Третю концепцію становить теорія соціального научіння. Агресія тут - засвоєння поведінки у процесі соціалізації через спостереження відповідного способу дій (А.Басс, Мак Доугел). На сьогоднішній день ця теорія є однією з ефективних у передбаченні агресивної поведінки [2,11ст. ].

Якими б не були погляди на це поняття, бачимо, що під агресивністю можна зрозуміти властивість особистості, що характеризується деструктивними тенденціями у суб'єкт-суб'єктних стосунках Деструктивний компонент людської активності необхідний у діяльності, оскільки потреба індивідуального розвитку неминуче формує у людях здатність до усунення перешкод, подолання того, що протидіє цьому процесу.

Загалом вчені виділяють кілька моделей поведінки, за допомогою яких можна схарактеризувати дитячу агресивність. Проте всі форми агресивності мають одну спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію, впливати на неї з метою вдосконалення або себе, або свого оточення, включаючи близьких людей. Реакція у вигляді агресивної поведінки проводиться в дію вродженими і набутими механізмами, деякою внутрішньою, мотивуючою силою.

Двома основними формами агресії, з якими приходиться стикатися батькам, практичним психологам, виступають:

1) недеструктивна агресія, тобто стійка неворожа, самозахисна поведінка, спрямована часто на досягнення поставленої мети;

2) ворожа деструктивність, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточуючим. Ненависть, розлюченість, бажання помсти теж можуть бути формою захисту, однак породжують багато особистісних проблем і примушують страждати оточуючих. Дана форма агресії викликається і активізується в результаті сильних неприємних переживань (надмірний біль, дистрес).

Недеструктивна форма агресивної поведінки виявляється в дітей вже з перших місяців життя. Дитина поводиться агресивно, щоб самоствердитися, перемогти в певній ситуації та удосконалити свій досвід. Цей тип агресивності є важливим умотивуванням для розвитку пізнання і здібності покластися на себе. Він спонукає до необхідної конкуренції, яка нерідко на ранніх етапах ще не є ворожою деструктивністю. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав і тісно пов'язана із задоволенням особистих бажань, досягнення мети.

Нестерпні біль і дистрес змінюють ворожу недеструктивну агресивність на протилежну, що викликається бажанням усунення болю. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис деякого ендогенного бажання завдати шкоди або знищити щось у своєму оточенні, що відчувається як джерело надмірного незадоволення. Таким чином деструктивна ворожість, як і інші форми агресивності викликається спробами утвердитися і контролювати життєві ситуації.

Отже, перший тип агресивності бажаний для виживання і досягнення успіху. Другий, незважаючи на ряд негативних якостей, часом теж може бути для адаптації та виживання [4,9ст. ].

Не можна залишити поза увагою і ситуативні фактори, на які вказував І.Фурманов і які теж певною мірою впливають на виникнення агресії в дітей:

- Оцінка іншими людьми. Було встановлено, що присутність інших людей вже сама по собі може або посилювати, або гальмувати агресію.

- Навмисність агресії. Існує точка зору. Що для початку агресії нерідко буває достатньо знати, що інша людина має ворожі наміри, хоча безпосереднього акту агресії не було.

- Сприйняття агресії. Поширення відео- і телепрограм із сюжетами насильства і захоплення ними дітей викликають гостру критику педагогів, які вважають, що такі сцени на екрані і фільми жахів роблять дитину більш агресивною і жорсткою.

- Бажання помсти. Як уже зазначалося, часто агресія, особливо в підлітковому віці, може виникнути як відповідна реакція на поведінку оточуючих тобто як акт помсти за щось [7,12-13ст. ].

Агресивну поведінку не можна однозначно вважати поганою. Виникаючи в критичній ситуації вона виконує захисну функцію, інколи функцію розв'язання (виходу) з ситуації Найчастіше агресивна поведінка спостерігається у дитини в критичні вікові періоди. Це свідчить про те, що жити дитині стало складніше: будь-яку важку ситуацію в момент вікової кризи дитина переживає важче, тому можна чекати зростання агресивних елементів в поведінці. Це стосується як нормальної дитини, так і обдарованої.

Найгостріше постає проблема агресивної поведінки у підлітковому віці, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості; серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна стосовно дорослих поведінка, частішають випадки проявів жорстокості і агресивності. Треба зазначити, що агресія підлітків, безпосередньо не пов'язана з порушенням установлених правил і норм й відокремлюються від асоціальної поведінки.

Становлення агресивної поведінки - складний і багатогранний процес, в якому діє ціла низка чинників.

Агресивна поведінка визначається впливом сім'ї. Характер стосунків між батьками, між батьками і дітьми, дисгармонія в сім'ї є чинниками, що визначають агресивну поведінку дітей.

Особистісні характеристики також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них ми відносимо підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищенні збудливості, а також депресивності, яка веде підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.

Основними формами агресивної поведінки є:

- фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої особи;

- негативізм, спрямований проти керівництва і встановлення правил;

- підозрілість, тобто недовіра до оточуючих людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;

- вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження,

- аутоагресія - агресія спрямована на самого себе.

Агресивна поведінка обдарованих підлітків постає як спосіб:

- досягнення значущої мети;

- самовираження і самоствердження;

- задоволення потреби спілкування;

- відреагування на неблагополучну обстановку в сім'ї і на жорстоке ставлення збоку батьків.

Таким чином, в підлітковому віці агресивна поведінка являє собою своєрідний захисний механізм.

Враховуючи всі чинники, що беруть участь у становленні агресивної поведінки обдарованих підлітків, можна попередити чи обмежити прояв форм агресії.

Психологічні дослідження [5] показують, що внутрішнє спонукання до агресії може створюватись фрустрацією. Фрустрація - негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможливості досягти поставленої мети. Він виникає в ситуаціях, що перешкоджають реалізації лінії життя індивіда. Тому фрустрація сигналізує про інтенсивність його негативного ставлення до причин які породили таку ситуацію. Іноді фрустрація буває тривалою, що призводить до різкого звуження кола життєвих зв'язків особистості. Тоді все що відбувається розглядається під кутом зору події, яка спричиняє фрустрацію. Остання може стосуватися не лише майбутнього чи теперішнього, а й минулого.

Фрустрація може розглядатися, як одна з форм психологічного стресу. У зв'язку з фрустрацією розрізняють:

- фрустратор - причина, яка викликає фрустрацію;

- фрустраційна ситуація;

- фрустраційна реакція.

Фрустрація супроводжується гамою в основному від'ємних емоцій: гнів, подразливість, почуття вини і т.п. Рівень фрустрації залежить:

- від сили інтенсивності фрустратора;

- від функціонального стану людини, що попала в фрустраційну ситуацію;

- від сформованих при становленні особистості стійких форм емоційного реагування, на життєві труднощі [1,635ст.].

Дитяча фрустрація - негативний психологічний стан у дитини, обумовлений неможливістю розв'язати специфічні завдання вікового розвитку. Причиною може бути неможливість оволодіти бажаним предметом, заборона зі сторони дорослого на виконання деяких дій. Наявність таких рис характеру, як агресивність, збудливість, пасивність є наслідком наявності фрустрації у дитини.

В обдарованих підлітків такий емоційний стан, як фрустрація проявляється в ситуації оцінювання їхньої діяльності, коли оцінюючи власну роботу в співвідношенні з дорослими мірками, дитина виявляється фрустрованою, відчуває тривогу і тяжкі, недитячі переживання. Хоча з іншого боку це може бути варіантом “мук творчості” [26,31ст. ], переймається тим як її сприймуть оточуючі, яка критика, чи похвала пролунає з їхніх вуст.

Отже, агресивність, тривожність та фрустрація здійснюють значний вплив на формування особистості обдарованого підлітка, що має двосторонній зв'язок (з однієї сторони стимулює творчу діяльність підлітка, а з іншої - блокує). Прояв даних реакцій визначається як біологічними так і соціальними детермінантами даного вікового періоду, звідси випливає актуальність дослідження даних станів і розробка психокорекційних та профілактичних методів їх попередження.

Дійсно підлітковий вік є однією з важливих проблем на шляху становлення особистості. На даному етапі підлітки включаються в різноманітні сфери життєдіяльності, процеси яких як позитивно так і негативно впливають на підлітка. У зв'язку із складностями психофізіологічних процесів, що відбуваються в організмі підлітка ці впливи по різному виражаються в психіці “ще не дорослого, але й вже не дитини”.

Таким чином, як для психологів так і для батьків особливо важливим є знання психології пдліткового віку, вміння розуміти підлітка, підтримати його, допомогти вийти із різноманітних “кризових” ситуацій. Внаслідок цього у підлітка формуються відповідні соціальні установки, які в подальшому формують його особистість, характеризують його поведінку в сфері суспільної життєдіяльності.

Тому майбутнє для підлітка так залежить від відносин з батьками і іншими оточуючими їх людьми.

Даний розділ являє собою теоретичний аналіз проблеми обдарованості. Зокрема ми намагались проаналізувати важливість діяльності обдарованих людей у розвитку суспільства; зазначено основні фактори та чинники, які впливають на розвиток обдарованих дітей. Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних психологів дав змогу зробити висновок, що обдарованість це комплекс задатків і здібностей, які за сприятливих умов дозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності порівняно з іншими людьми. Тут же ми спробували охарактеризувати такі психологічні особливості, як агресія, тривожність та фрустрація, вплив і прояв яких ми спробуємо експериментально перевірити в наступному розділі даного дослідження.

Висновки

Робота. спрямована на навчання обдарованих дітей - задача, яка вимагає спеціальних дій багатьох спеціалістів, центральне місце серед яких займає психолог. В останні десятиліття, як за кордоном так і в нашій державі було прийнято широкомасштабні програми психологічних досліджень творчості, здібностей та обдарованості. Цей факт означає визнання державної важливості проблеми реалізацій потенціалу, закладеного в обдарованих дітей. Обдаровані діти - дуже цінна, але вельми слабка частина нашого суспільства. Всупереч розповсюдженому переконанню, що обдарованість сама може пробити собі дорогу, наукові дослідження показують протилежну картину Обдаровані діти в своєму розвитку схильні до особливого ризику. Одним із джерел такого ризику є труднощі в контактах з однолітками, що особливо властиві винятково обдарованим дітям. Додатковою проблемою є “дисинхронний розвиток”, який полягає в тому, що при випереджувальному розвитку окремих функцій обдаровані діти в інших відношеннях відрізняються від своїх ровесників або, навіть, іноді поступаються їм (наприклад, дрібна моторика. дислексія).

Обдарованість - це дар, який супроводжується комплексом проблем. Обдарованість як проблема природно являється цілісним станом особистості, так як проблема не може існувати локально в психічному світі людини, вона торкається всіх аспектів її буття Однак, при цьому проблема може локалізуватися в один з наступних сфер: навчанні, спілкуванні і поведінці, вутрішньоособистому стані. Коли проблеми обдарованої дитини зосереджуються в навчанні - це може проявлятись в низькій навчальній мотивації, демонстративному чи тривожному ігноруванні різних завдань педагогів, відсутності елементарних знань предмета в порівнянні з блискучими успіхами в інших, можливі навіть ситуації вираженої шкільної неуспішності (приклад А.Ейнштейн). Причиною шкільної неуспішності обдарованої дитини справедливо пов'язують зі стійкою фрустрацією яка формується педагогічним середовищем на шляху її пізнавальних можливостей і потреб. Типовими для обдарованих дітей є прояви дезадаптивної поведінки, такі як асоціальна та агресивна поведінка, протести підлітків проти відношення до нього зі сторони ровесників і дорослих, незадоволеність відносинами, довготривале подавлення його важливих потреб, активності, демонстрація своїх можливостей, лідерства та ін. - можуть приймати в поведінці форми демонстративної асоціальності, захисної агресії, протилежною соціально-психологічною реакцією обдарованої дитини на ситуацію подавлення його природних проявів і потреб: “Уход в себя”, у світ своїх фантазій і мрій, апатичність. в'ялість. незацікавленість в контактах Досить часто обдаровані підлітки зустрічаються з проблемами у спілкуванні, джерело яких лежить в дошкільному минулому, в тому сприятливому середовищі, яке створювали для них батьки.

Література

1 Головин С.Ю. Словарь практического психолога. Минск - Москва (Харвест-Аст). 2001. 798с.

2 Іванова В. В. Прояви агресивності у підлітковому віці. Практична психологія та соціальна робота. 2000. №5 - 5-16 с

3 Грейс Крайг. Психология развития. - СПб.: Питер 2001. - 557-559 с

4 Лукинюк В. Т. Прояви агресії в обдарованих дітей. Обдарована дитина - 2000 -.№7 - 8-12 с.

5. Фресс П. Пиаже Ж. Экспериментальная психология. М 1975.

6. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности, - Санкт-Петербург. - 1997.

7. Цап Н. М. Агресивність дитини: за і проти // Практична психологія та соціальна робота - 1999. - №6 - 12-13 с.