Індивідуально-типологічні властивості: характер

Реферат на тему:

Індивідуально типологічні особливості особистості. Характер

Характер - це індивідуальне сполучення істотних властивостей особистості, що виражають відношення людини до дійсності і виявляються в його поводженні, у його вчинках.

Характер взаємозалежний з іншими сторонами особистості, зокрема з темпераментом і здібностями. Характер, як і темперамент, є досить стійким і малозмінюваним. У спілкуванні з людьми характер людини виявляється в манері поводження, у способах реагування на дії і вчинки людей. Манера спілкування може бути більш-менш делікатною, тактовною чи безцеремонною, ввічливою чи грубою. Характер на відміну від темпераменту обумовлений не стільки властивостями нервової системи, скільки культурою людини, його вихованням.

Загальне поняття про характер

У буквальному перекладі з грецької характер означає карбування, відбиток. У психології під характером розуміють сукупність індивідуально-своєрідних психічних властивостей, що виявляються в особистості в типових умовах і виражаються у властивих їй способах діяльності в подібних умовах.

Характер - це індивідуальне сполучення істотних властивостей особистості, що виражають відношення людини до дійсності і виявляються в його поводженні, у його вчинках.

Характер взаємозалежний з іншими сторонами особистості, зокрема з темпераментом і здібностями. Характер, як і темперамент, є досить стійким і малозмінюваним. Темперамент на форму прояву характеру, своєрідно забарвлює ті чи інші його риси. Так, наполегливість у холерика виражається кипучою діяльності, у флегматика - у зосередженому обмірковуванні. Холерик трудиться енергійно, жагуче, флегматик - методично, не поспішаючи. З іншого боку, і сам темперамент перебудовується під впливом характеру: людина із сильним характером може придушити деякі негативні сторони свого темпераменту, контролювати його прояву. З характером нерозривно зв'язані і здатності. Високий рівень здібностей зв'язаний з такими рисами характеру, як колективізм - почуття нерозривного зв'язку з колективом, бажання працювати для його блага, віра у свої сили і можливості, з'єднана з постійною незадоволеністю своїми досягненнями, високою вимогливістю до себе, умінням критично відноситися до своєї справи. Розквіт здібностей зв'язаний з умінням наполегливо переборювати труднощі, не падати духом під впливом невдач, працювати організовано, виявляти ініціативу. Зв'язок характеру і здібностей виражається й у тім, що формування таких рис характеру, як працьовитість, ініціативність, рішучість, організованість, наполегливість, відбувається в тій же діяльності дитини, у якій формуються і його здібності. Наприклад, у процесі праці як одного з основних видів діяльності розвивається, з одного боку, здатність до праці, а з іншого боку - працьовитість як риса характеру.

У спілкуванні з людьми характер людини виявляється в манері поводження, у способах реагування на дії і вчинки людей. Манера спілкування може бути більш-менш делікатною, тактовною чи безцеремонною, ввічливою чи грубою. Характер на відміну від темпераменту обумовлений не стільки властивостями нервової системи, скільки культурою людини, його вихованням.

Існує поділ рис особистості людини на мотиваційні й інструментальні. Мотиваційні спонукують, направляють діяльність, підтримують її, а інструментальні додають їй визначений стиль. Характер можна віднести до числа інструментальних особистісних властивостей. Від нього більше залежить не зміст, а манера виконання діяльності. Правда, як було сказано, характер може виявлятися й у виборі мети дії. Однак, коли ціль визначена, характер виступає більше у своїй інструментальній ролі, тобто як засіб досягнення поставленої мети.

Перелічимо основні риси особистості, що входять до складу характеру людини. По-перше, це ті властивості особистості, що визначають вчинки людини у виборі цілей діяльності (більш-менш важких). Тут як певні характерологічні риси можуть проявитися раціональність, ощадливість чи протилежні їм якості. По-друге, у структуру характеру включені риси, що відносяться до дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей: наполегливість, цілеспрямованість, послідовність і інші, а також альтернативні їм (як свідчення відсутності характеру). У цьому плані характер зближається не тільки з темпераментом, але і з волею людини. По-третє, із состав характеру входять чисто інструментальні риси, безпосередньо зв'язані з темпераментом: екстраверсія - інтроверсія, спокій - тривожність, стриманість - імпульсивність, переключуваність - ригідність і ін. своєрідне сполучення всіх цих рис характеру в однієї людини дозволяє віднести його до визначеного типу.

Типологія характеру

Спроби побудови типології характерів неодноразово починалися протягом всієї історії психології. Однією з найбільш відомих і ранніх з них з'явилася та, котра ще на початку нашого століття була запропонована німецьким психіатром і психологом Е. Кречмером. Трохи пізніше аналогічну спробу почав його американський колега У. Шелдон, а в наші дні - Е. Фромм, К. Леонгард, А.Е. Личко і ряд інших учених.

Усі типології людських характерів виходили з ряду загальних ідей. Основні з них наступні:

1. Характер людини формується досить рано в онтогенезі і протягом іншого його життя виявляє себе як більш-менш стійкий.

2. Ті сполучення особистісних рис, що входять у характер людини, не є випадковими. Вони утворять чітко помітні типи, що дозволяють виявляти і будувати типологію характерів.

3. Велика частина людей відповідно до цієї типології може бути розділена на групи.

Е. Кречмер виділив і описав три найбільше що часто зустрічаються типу будівлі чи тіла конституції людини: астенічний, атлетичний і пікнічний. Кожний з них він зв'язав з особливим типом характеру (згодом виявилося, що належних наукових основ для цього в автора не було).

1. Астенічний тип, по Кречмеру, характеризує невелика товщина тіла і профіль в середньому вищий за середній ріст. Астенік - це звичайно худа і тонка людина, через свою худорлявість видається трохи вищим, ніж він є насправді. В астеніка тонка шкіра обличчя і тіла, вузькі плечі, тонкі руки, подовжена і плоска грудна клітка зі слаборозвиненою мускулатурою і слабкими жировими нагромадженнями. Така в основному характеристика астеніків-чоловіків. Жінки цього типу, крім того, часто і малорослі.

2. Атлетичному типу властиві сильно розвинуті кістяк і мускулатура. Така людина звичайно середнього чи високого зросту, із широкими плічми, могутньою грудною кліткою. У нього щільна, висока голова.

3. Пікнічний тип відрізняється сильно розвинутими внутрішніми порожнинами тіла (голови, грудей, живота), схильністю до ожиріння при слаборозвинених м'язах і опорно-руховому апараті. Така людина середнього росту з короткою шиєю, що сидить між плічми.

Тип будови тіла, як було показано ще Кречмером і почасти підтверджене новітніми дослідженнями в області психогенетики, певним чином корелює зі схильністю до психічних захворювань. Наприклад, маніакально-депресивним психозом найчастіше хворіють люди з украй вираженими рисами пікніка. До шизофренічних захворювань більш схильні астеніки й атлетики.

Хоча типологія Кречмера була побудована умоглядним шляхом, вона містила в собі ряд життєво правдивих спостережень. Згодом дійсно виявилося, що люди з визначеним типом будівлі тіла мають схильність до захворювань, що супроводжуються акцентуаціями відповідних рис характеру. Більш пізні класифікатори характерів будувалися в основному на описі цих акцентуацій. Одна з них належить відомому вітчизняному психіатру А.Е. Личко. Ця класифікація побудована на основі спостережень за підлітками.

Акцентуація характеру, по Личко, - це надмірне посилення окремих рис характеру, при якому спостерігаються не вихідні за межі норми відхилення в психології і поводженні людини, що граничать з патологією. Такі акцентуації як тимчасові стани психіки найчастіше спостерігаються в підлітковому і ранньому юнацькому віці. Пояснює цей фактор автор класифікації так: “при дії психогенних факторів, що адресуються до “місця найменшого опору”, можуть наставати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поводженні”. При дорослішанні дитини особливості його характеру, що виявляються в дитинстві, залишаються досить вираженими, утрачають свою гостроту, але з віком знову можуть проявитися чітко (особливо якщо виникне захворювання).

Класифікація акцентуацій характерів у підлітків, що запропонував Личко, виглядає в такий спосіб:

1. Гіпертимний тип. Підлітки цього типу відрізняються рухливістю, товариськістю, схильністю до бешкетництва. У те, що відбувається навколо події вони завжди вносять багато шуму. Люблять неспокійні компанії однолітків. При гарних загальних здібностях вони виявляють непосидючість, недостатню дисциплінованість, учаться нерівно. Настрій у них завжди гарне, підняте. З дорослими - батьками і педагогами - у них нерідко виникають конфлікти. Такі підлітки мають багато різноманітних захоплень, але ці захоплення, як правило, поверхневі і швидко проводять. Підлітки гіпертивного типу найчастіше переоцінюють свої здібності, бувають занадто самовпевненими, прагнуть показати себе, перебільшити, зробити на навколишніх враження.

2. Циклоїдний тип. Характеризується підвищеною дратівливістю і схильні до апатії. Підлітки даного типу полюбляють знаходиться в будинку одні, замість того щоб десь бувати з однолітками. Вони важко переживають навіть незначні неприємності, на зауваження реагують украй дратівливо. Настрій у них періодично міняється від піднятого до подавленого (звідси назва даного типу) з періодами приблизно в два-три тижні.

3. Лабільний тип. Цей тип украй мінливий у настрої, причому він найчастіше непередбачено. Приводи для несподіваної зміни настрою можуть виявитися найнікчемнішими, наприклад кимсь випадково кинуте слово, чийсь непривітний погляд. Усі вони “здатні зануриться в зневіру і похмурий настрій при відсутності яких-небудь серйозних неприємностей і невдач”. Поводження цих підлітків багато в чому залежить від хвилинного настрою. Такі підлітки, знаходячись у подавленому настрої, украй потребують допомоги і підтримки з боку тих, хто може поправити їхній настрій, здатний відвернути, підбадьорити і розважити. Вони добре розуміють і почувають відношення до них оточуючих людей.

4. Астеноневротичний тип. Цей тип характеризується підвищеною помисливістю і примхливістю, стомлюваністю і дратівливістю. Особливо часто стомлюваність виявляється при виконанні важкої розумової роботи.

5. Сензитивний тип. Йому властива підвищена чутливість до усьому. Ці підлітки не люблять великих компаній, азартних і рухливих бешкетних ігор. Вони звичайно соромливі т боязкі при сторонніх людях, отчого часто роблять враження замкнутості. Вони відрізняються слухняністю і виявляють велику прихильність до батьків. У юнацькому віці в таких підлітків можуть виникати труднощі у спілкуванні з однолітками, а також “комплекс неповноцінності”. Разом у тим у цих же підлітків досить рано формується почуття довге. Вони розбірливі у виборі друзів, виявляють велику прихильність до дружби, обожнюють друзів, які старші їх за віком.

6. Психастенічний тип. Такі підлітки характеризуються прискореним і раннім інтелектуальних розвитком, схильністю до міркувань і роздумів, до самоаналізу й оцінок поведінки інших людей. Такі підлітки, однак, нерідко бувають сильні тільки на словах, а не на ділі. Самовпевненість у них сполучається з нерішучістю.

7. Шизоїдний тип. Його найбільш істотною рисою є замкнутість. Ці підлітки не дуже тягнуться до однолітків, воліють бути одні, знаходитися в компанії дорослих. “Щиросердечна самітність навіть не обтяжує шизоїдного підлітка, що живе у своєму світі, своїми незвичайними для дітей цього віку інтересами”. такі підлітки нерідко демонструють зовнішню байдужність до інших людей, відсутність до них інтересу. Вони погано розуміють стани інших людей, їхнього переживання, не вміють співчувати. Їхній внутрішній світ найчастіше наповнений різними фантазіями, особливими захопленнями. В зовнішньому прояві своїх почуттів вони досить стримані, не завжди зрозумілі навколишніми, насамперед для своїх однолітків, що їх, як правило, не дуже люблять.

8. Епілептоїдний тип. Ці підлітки часто плачуть, доводять навколишніх, особливо в раннім дитинстві. “Такі діти, - люблять мучити тварин, ..бити і дражнити молодших і слабких, знущатися з безпомічних і нездатних дати відсіч. У дитячій компанії вони претендують не просто на лідерство, а на роль владаря. У групі дітей, якими вони керують, такі підлітки установлюють свої тверді, майже терористичні порядки, причому їхня особиста влада в таких групах тримається в основному на добровільній покірності інших чи дітей на страху. В умовах твердого дисциплінарного режиму вони почувають себе нерідко на висоті, “уміють догодити начальству, домогтися визначених переваг, заволодіти... посадами, що дають у руки... влада, установити диктат над іншим”.

9. Істероїдний тип. Головна риса цього типу - егоцентризм, спрага постійної уваги до своєї особи. У підлітків даного типу виражена схильність до театральності, позування. Такі діти важко переносять, коли в їхній присутності хвалять їхнього товариша, коли іншим приділяють більше увагу, чим їм самим. “Бажання залучати до себе погляди, слухати захвати і похвали ставати для них насущною потребою”. Для таких підлітків характерні претензії на надзвичайний стан серед однолітків, і щоб уплинути на навколишніх, залучити до себе увага, вони часто виступають у групах у ролі призвідників і заводив. Разом з тим, будучи нездатними виступити як дійсні лідери й організатори справи, завоювати собі неформальний авторитет, вони часто і швидко терплять фіаско.

10. Хитливий тип. Його іноді невірно характеризують як слабовільний, пливучий за течією. Підлітки даного типу виявляють підвищену схильність і тягу до розваг, причому не перебираючи, а також до неробства і ледарства. У них відсутні які-небудь серйозні, у тому числі професійні інтереси, вони майже не думають про своє майбутнє.

11. Конформний тип. Даний тип демонструє бездумне, некритичне, а часто кон'юнктурне підпорядкування будь-яким авторитетам, більшості в групі. такі підлітки звичайно схильні до моралізування і консерватизму, а їх головне життєве кредо - “бути, як усі”. Це тип пристосованця, що заради своїх власних інтересів готовий зрадити товариша, залишити його у важку хвилину, але, що б він ні зробив, він завжди знайде виправдання своєму вчинку, причому нерідко не одне.

Акцентуація характеру при впливі несприятливих умов може привести до патологічних порушень і змін поводження особистості, до психопатії.

Психопатія (від грец. psyche - душу і pathos - “хвороба”) - патологія характеру. при який у суб'єкта спостерігається практично необоротна виразність властивостей, що перешкоджають його адекватної адаптації в соціальному середовищі. На відміну від акцентуацій психопатії, носять постійний характер, виявляються у всіх ситуаціях і перешкоджають соціальної адаптації індивіда. реакція особистості з загостреними особливостями характеру в порівнянні з реакціями психопата тісніше зв'язані з психотравматичними факторами, при цьому зберігається визначений самоконтроль. Для психопата обмежень не існує.

Коли говорять про наявність у когось визначеного характеру, тим самим указують на відому однобокість його психічної організації, відому дисгармонію психіки, По суті справи, про нормальний “ідеальному,” людині не можна сказати, який у нього характер, тому що все його поводження є простою реакцією на зовнішні впливи.

Потрібно відзначити розпливчастість і невизначеність границь і між окремими психопатіями. Виділювані форми психопатій здебільшого являють собою штучний продукт схематичної обробки того, що спостерігається в дійсності. У той же час поводження психопатів одного типу може бути різним: один параноїк може бути усіма визнаним ученим, іншої - душевнохворим і т.п. Виходячи з того, що в нерізкій формі ті чи інші психопатичні особливості наявні всім нормальним людям, зрозуміло, чим різкіше виражена індивідуальність, тим яскравіше стають і властиві їй психопатичні риси. Імовірно, тому серед людей високообдарованих, з багато розвитий емоційним життям і легко збудливою фантазією мається значна кількість безсумнівних психопатів.

Риси характеру

Характер - це нерозривне ціле. Але вивчити і зрозуміти таке складне ціле, як характер, не можна, не виділивши в ньому окремих сторін чи типових проявів (рис характеру). Загальні риси характеру виявляються у відносинах особистості до суспільних обов'язків і боргу, до людей, до самої себе. Відношення до суспільних обов'язків і боргу насамперед виявляється у відношенні особистості до суспільної праці. У цьому зв'язку виявляються такі риси характеру, як працьовитість, сумлінність, наполегливість, ощадливість, і протилежні їм - лінощі, недбалість, пасивність, марнотратство. Відношення людини до праці впливає на формування його інших особистісних якостей. Д. И. Писарєв писав: "Характер загартовується працею, і хто ніколи не добував собі власною працею насущної їжі, той у більшій частині залишається назавжди слабкою, млявою і безхарактерною людиною". Відношення до людей наочно виступає в таких рисах характеру, як товариськість, увічливість, доброзичливість і т.п. Антиподами цих рис є замкнутість, безтактність, недоброзичливість. Як затверджував В. Гюго, "у кожних чоловік три характери: той, котрий йому приписують; той, котрий він сам собі приписує; і, нарешті, той, котрий є в дійсності". З метою з'ясування суті свого характеру людині корисно знати думка про себе колективу, у якому він працює і проводить значну частину свого життя. І насамперед те, наскільки упорядковані в нього відносини з людьми, наскільки він потрібний людям, наскільки він авторитетний серед них. Відношення до самого себе виявляється в самооцінці своїх дій. Твереза самооцінка - це одне з умов удосконалювання особистості, що допомагають виробляти такі риси характеру, як скромність, принциповість, самодисципліна. Негативними рисами характеру є підвищена зарозумілість, зарозумілість і хвастощі. Людина, що володіє цими рисами, звичайно неуживчивий у колективі, мимоволі створює в ньому передконфліктне і конфліктні ситуації. Небажана й інша крайність у характері людини: недооцінка своїх достоїнств, боязкість у висловленні своїх позицій, у відстоюванні своїх поглядів. Скромність і самокритичність повинні сполучатися з загостреним почуттям власного достоїнства, заснованому на свідомості дійсної значимості своєї особистості, на наявності відомих успіхів у праці на загальну користь. Принциповість - одне з коштовних особистісних якостей, що додають характеру діяльну спрямованість. Вольові риси характеру. Під волею розуміється складний психічний процес, що викликає активність людини і будить його діяти направлено. Воля є здатністю людини переборювати перешкоди, домагатися поставленої мети. Конкретно вона виступає в таких рисах характеру, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, мужність. Дані риси характеру можуть сприяти досягненню як суспільно корисних, так і антигромадських цілей. Для цього важливо визначити, який мотив вольового поводження людини. "Хоробрий учинок, мотив якого складається в поневоленні іншої людини, у захопленні чужого добра, у просуванні по службі, і хоробрий учинок, мотив якого полягає в тім, щоб допомогти загальній справі, володіють, звичайно зовсім різними психологічними якостями". По вольовій активності характери підрозділяються на сильні і слабкі. Люди сильним характером мають стійкі цілі, ініціативні, змело приймають рішення і реалізують їх, мають велику витримку, мужні і сміливі. Людей, у яких ці якості слабко виражені чи окремі з них відсутні, відносять до категорії слабохарактерних. Їм властиво пасивний прояв своїх ділових і особистих якостей. Найчастіше такі люди, маючи самі гарні наміри, не домагаються значимих результатів у роботі, навчанні. Багато хто з них щиро переживають своє невміння самостійне, наполегливо і рішуче діяти.

Вольові якості можна виховувати в людини. І. П. Павлов підкреслював, що людина - це єдина система, здатна регулювати сама себе в широких межах, тобто може самоудосконалюватися. Слабовільні люди при продуманій педагогічній роботі з ними можуть стати активно діяльними. При цьому треба брати до уваги індивідуальні особливості людини, наприклад його темперамент. Так, у холерика легше виробити активність і рішучість, чим у меланхоліка. Сама людина повинна з юного віку тренувати свою волю, виробляти такі якості, як самовладання, активність, сміливість.