Пам'ять у молодшому шкільному віці

Міністерство освіти і науки України

Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка

Кафедра психології

Курсова робота

ПАМ'ЯТЬ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

студентки ІV курсу

денного відділення

спеціальності "Українська мова та

література. Основи редагування"

Кравчук Олени Василівни

Науковий керівник:

асистент кафедри психології

Алмазова Тетяна Володимирівна

Ровеньки 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Пам'ять як особливий пізнавальний процес

1.1 Теоретичні аспекти дослідження пам'яті у психології

1.2 Особливості пам'яті у молодшому шкільному віці

Розділ ІІ. Організація дослідження пам'яті молодших школярів

2.1 Діагностика особливостей пам'яті у молодших школярів

2.2 Аналіз та інтерпретація отриманих результатів

2.3 Прийоми корекції недоліків пам'яті

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Уже в старовинні часи люди звертали свою увагу на значення пам'яті. Есхіл, використавши уста Прометея, промовив: "Послухай, що я зробив цим смертним. Придумав числа, навчив складати слова і дав їм пам'ять" (1,23). Стародавні греки матір'ю всіх муз вважали богиню пам'яті Мнемозину.

Роль пам'яті на різних щаблях історії людства неоднакова. В далекі часи, коли люди не володіли писемністю, вимоги до міцності та чіткості запам'ятовування і збереження досвіду були високими. Сучасна людина не взмозі буквально відтворювати те, що сприйняла, бо об'єм відомостей дуже великий. В зв'язку з цим змінились вимоги і до навчання. Якщо раніше в навчанні важливо було запам'ятати і відтворити відомості, то тепер на перший план виходять завдання розумового розвитку учнів. За даними психолого-педагогічних досліджень останніх десятиліть докорінно змінились зміст і методи навчання в початковій її ланці (Ш.А. Амонашвілі, В.В. Давидов, Л.В. Заков, В.В. Рєпін, Д.Б. Ельконін та ін.).

Ще в 60-х роках було переглянуто існуючі уявлення про вікові можливості засвоєння знань у цей період життя. З'ясувалося, що першокласники цілком здатні засвоїти не лише конкретні знання та вміння, які складають зміст традиційної початкової освіти (арифметика, письмо, читання), а й елементи наукових знань у галузі математики і мови. Проте такі знання не можна давати в готовому вигляді, як це практикується. Новий зміст вимагає розробки нового методу навчання, спеціальної організації власних предметних дій учнів з розкриттям істотних властивостей досліджуваного предметного матеріалу. Психологічні дослідження показали, що таке навчання змінює весь хід психологічного розвитку дитини і насамперед сприяє формуванню продуктивного мислення (В.В. Давидов, С.Д. Максименко).

Немає сумнівів, що мнемічні процеси (процеси памяті) займають

центральне місце і в інтелектуальній сфері особистості, і в загальному психічному розвитку школяра.

Потрібно відмітити,що дослідження памяті людини відкриває доступ до таких галузей психіки, знання яких має виключне значення для вирішення багатьох практичних завдань. Так, наприклад, для педагога дуже важливо знати, як краще структурувати учбовий матеріал та в якій послідовності пропонувати його учням, щоб забезпечити високу якість засвоєння при мінімальних витратах часу. Але для вирішення цієї проблеми необхідно визначити закономірності організації інформації в памяті та її відтворення.

Актуальність теми. Пам'ять у дітей в молодшому шкільному віці має зорово-уявний характер: діти краще запам'ятовують зовнішні особливості предметів, що вивчаються, ніж їх логічну смислову сутність. Дітям цього віку ще складно зв'язувати в своїй пам'яті окремі частини явища, що вивчається з складністю уявляють собі спільну структуру явища, його цілісність і взаємозв'язок частин. Запам'ятовування, взагалі має механічний характер, заснований на силі враження або на багаторазовому повторенні акта сприйняття. В зв'язку з цим і процес відтворювання заучуваного у молодших школярів, відрізняється неточністю, великою кількістю помилок, заучене не довго утримується в пам'яті.

Отже, постає потреба покращувати і створювати найліпші умови навчання для досягнення високих результатів в цій області.

К.Д. Ушинський писав, що педагог, який бажає що-небудь засвоїти в дитячій пам'яті, повинен піклуватись про те, щоб якомога більше органів чуття у дітей - око, вухо, голос,відчуття м'язових рухів, навіть смаку - приймали участь в акті запам'ятовування. Також молодший шкільній вік найбільш глибше представлено у роботах Ипполітова Ф.В., Лурія А.Р., Давидова В.В.

Тобто від того, як закладуть основу педагоги в початковій школі і буде залежити подальший розвиток дитини, її вміння користуватися набутими знаннями. А якщо не приділяти певної уваги і не спостерігати за навчальним процесом дитини, не достатньо розвивати її пам'ять, то згодом їй стане все важче сприймати певний матеріал не маючи початкової бази знань.

Необхідність постійного вдосконалювання системи і практики освіти обумовлено соціальними змінами, які відбуваються в суспільстві. Питання про поліпшення якості і рівня вихованості особистості учня були і залишаються пріоритетними в сучасній методиці викладання в початкових класах.

Об'єктом курсової роботи є: пам'ять як пізнавальний процес.

Предметом курсової роботи є: особливості процесів пам'яті в молодшому шкільному віці

Мета: Розкрити сутність поняття пам'ять, класифікацію її типів, її особливості у молодшому шкільному віці.

Завдання:

- Узагальнити та опрацювати теоретичний матеріал стосовно процесів пам'яті в молодшому шкільному віці у вітчизняній та зарубіжній психології.

- Визначити аспекти педагогічного дослідження.

- Ознайомитись та провести дослідження стосовно розвитку процесів пам'яті в молодшому шкільному віці.

- Провести діагностику процесів пам'яті у молодших школярів.

- Розробити корекційну програму з розвитку процесів пам'яті.

При написанні роботи ми використовуємо такі методи і прийоми дослідження, як метод вибору, аналізу і синтезу, метод зіставлення і порівняння та метод тестування.

Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, література та додатки. Основний зміст роботи викладений на 45 сторінках, загалом робота займає 49 сторінок.

Базою дослідження стала ЗОШ №6 міста Ровеньки, 2 - Б клас.

Розділ І. Пам'ять як особливий пізнавальний процес

1.1 Теоретичні аспекти дослідження пам'яті у психології

Памяттю з давніх-давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи, але про явища памяті - складні, феноменальні - ще багато потрібно дізнатися. А поки що уточнимо відоме і почнемо з визначень понять, в своїй різнобарвності доповнюючих одне одного. У Великій Радянській Енциклопедії сказано: память - це " здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму і багаторазово вводити її у сферу свідомості та поведінки ( 6 ).

Радянський психолог А.Р. Лурія говорить про память: "Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під памяттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли" (13,42).

І ще одне визначення: "Запамятовування, зберігання та наступне відтворення індивідом його досвіду називається памяттю. В памяті розрізняють такі основні процеси: запамятовування, зберігання, відтворення і забування" (15).

З того, шо міститься в цих визначеннях, виділимо найбільш істотне, а саме:

1. Явища памяті спричинені нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.

2. Будь-який вплив - події зовнішнього світу або внутрішні реакції - залишають відбиток, інформацію у сфері наших рухів, емоцій або думок.

3. Память забезпечує довгострокове зберігання одержаної інформації.

4. Те, що стало надбанням памяті, при відповідних умовах оживає, становиться предметом свідомості.

5. Процеси памяті - запамятовування, зберігання, відтворення та забування (Часто, кажучи про процеси памяті, говорять про сприйняття, запамятовування, відтворення.).

Отже, память - поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак - філософських, фізіологічних, психологічних - вчитель повинен виділити свій аспект їх розгляду - педагогічний, вирішальний у впливі на школяра при організації його складної учбової діяльності.

Головна та постійна турбота вчителя - озброювати учнів міцними знаннями, тобто у великому обсязі і надовго. Щоб школярі зберегли здоровя та емоціональну стійкість, рівновагу, вчителю недостатньо знати тільки свій предмет і сучасну методику його викладання. Крім цього, він повинен враховувати і відомості, що стосуються психіки та безпосередньо памяті учня. Спершу ті, що випливають вже з визначень памяті: будь-який вплив, що йде від вчителя, залишає відбиток в сфері почуттів, думок або рухів учня; довгострокове зберігання потрібної інформації в його памяті можна організувати процесом навчання; при дотриманні певних умов сліди памяті оживають і набута школярами інформація (знання) виявляється, актуалізується; в залежності від нервової системи (універсальних, відповідних віку, та індивідуальних особливостей школярів) мнемічна діяльність має як загальні, так і специфічні риси.

Стихійно або свідомо вчитель впливає на характер явищ памяті, сприяє їх правильному рухові, але буває і заважає повноцінному функціонуванню памяті та її розвитку (21,8-9).

Людина з дитинства запамятовує, зберігає, а в потрібний час згадує і використовує засвоєні знання. З якою ж відповідальністю повинні ми відноситись до відбору тої інформації, як по її суті, так і по її кількості, яку з урока в урок на протязі 11 та 12 років даємо школярам!

Спробуйте розібратися в памяті школярів! Важко знайти такого, у якого вона однозначно "погана" або однозначно "добра". Як правило, вона різна - у чомусь гарна, у чомусь погана.

Память окремої людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів - фізичних та психологічних. Тому кажуть, що памяті стільки ж, скільки і доброчинностей.

Та все ж різнобарвність видів нашої памяті можна класифікувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час і впорядковує це явище. Класифікація дає перспективну можливість вивчати феномен памяті.

В основу класифікації памяті покладені три ознаки, згідно з якими її розподіляють: 1) по переважанню форм психічної активності - моторній, емоціональній, образній або інтелектуальній; 2) по способу запамятовування - довільному або мимовільному; 3) по тривалості, строку зберігання інформації.

Обєкти діяльності - рух, почуття, образ або слово - дали назви таким видам памяті, як моторна, емоціональна, образна та словесно-логічна.

Моторна память - запамятовування, зберігання та відтворення рухів ("память тіла", "память-звичка"). Вона виражається у формуванні звичок, лежить в основі усіх практичних та трудових дій, часто непомітних, не фіксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, сміятися, почерк повязані з моторними навичками.

Кажуть: "Стиль - це людина", але багато що може бути змінено та покращено при самоконтролі та коректуванні системи власних рухів. Тому-то фізіолог І. С. Бериташвілі називав моторну память - памятттю вправляння. Моторну память закріплюють та вдосконалюють природній дар та постійні тренування.

Моторна память іноді виявляється домінуючою, і вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякі учні, заучуючи слова або запамятовуючи текст, ворушать губами. Поволі їх треба вчити діяти інакше - промовляти про себе або записувати.

"Якщо ви здатні поблідніти або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя - у вас є память на почуття", - писав К. С. Станіславський про емоціональну память (19,217).

Гнів і радість, відчай і надія, ненависть та любов - почуття полярні. Вже в підсвідомості оцінюється життєво важливе для нас: потрібно негайно відчувати, що нам пропонує ситуація. В цьому й полягає перша підготовча мета емоцій, і чим вони яскравіші, тим певніше діє людина, роблячи вибір між позитивними та негативними впливами, між добром та злом.

Радянський педагог і психолог П.П. Блонський на одному з занять зі студентами запропонував їм згадати та записати події, які вони пережили в поточному році, а потім в своєму житті до інституту. Чотири пятих спогадів в першому випадку стосувалися подій, що викликали сильні емоції. В другому випадку майже всі спогади відносились до емоціонально пережитого.

Емоціональна память адаптує нас до того, що відбувається, відвертаючи увагу від поганого і скеровуючи до доброго - для здобуття настрою, що допомагає роботі, творчості.

Сила емоціональної памяті у людей неоднакова. Емоціонально бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні ж натури ( про них-то й писав Станіславський! ) не тільки сприймають гостро свої почуття та почуття інших, але й яскраво запамятовують пережите. Не вигадані розповіді про Флобера, який разом зі своєю Еммою Боварі відчував у роті отруту, про Тургенєва, який голосив через смерть Базарова.

Ще один вид памяті - образна, або наглядна, вона оперує уявленнями - образами предметів, сформованими в нашому досвіді. У відповідності з модальністю - набуттям уявлень з різних сенсорних сфер - образна память поділяється на зорову, слухову, осязальну, обоняльну, вкусову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова память. Осязальна, обоняльна та вкусова память (підтверджуючи нашу феноменальну пластичність та вправність ) інтенсивно розвивається у звязку з особливими умовами діяльності - у дегустаторів або при компенсації невистачаючої зорової, слухової памяті у сліпих або сліпо-глухих.

Вражаючого розвитку памяті на основі неспецифічних для нас видів психічної діяльності досягла О. С. Скороходова, радянський вчений в галузі дефектології, педагог, літератор, кандидат педагогічних наук (з психології), яка у пятирічному віці втратила зір та слух.

Подібно О. С. Скороходовій, після спеціального навчання, живуть та працюють і інші сліпо-глухі, при раціональному переключенні їх на збережені у них структури образної памяті - осязальну, вкусову, моторну.

Чудова образна память - особливий дар художників, музикантів, письменників.

Моторна, емоціональна та образна память в своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська память - словесно-логічна, змістом якої є наші думки та мова.

Словесно-логічна память - це не просто запамятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї найбільш суттєвого, відхилення від другорядного, несуттєвого, і збереження в памяті не безпосередньо сприймаємих слів, а тих думок, які ними виражені. В основі словесно-логічної памяті завжди лежить складний процес перекодування повідомляємого матеріалу, повязаний з відстороненням від несуттєвих деталей і узагальненням центральних моментів інформації. Ось чому людина, запамятовуючи зміст великої кількості матеріалу, отриманого з усних повідомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною утримати в памяті його буквальне словесне вираження. А. Р. Лурія, даючи визначення і характеризуючи словесно-логічну память, розкриває її "технологію", принцип дії, в якому здійснюється можливий для нас відрив вже не тільки від реальності, але й від того, що дано у вигляді її образних уявлень.

У аборигенів Австралії були виявлені знамениті "жезли вісників" - палички з зарубками у вигляді шариків, клинків. Рятуючи від провалів у памяті, вони виконували роль своєрідного конспекту або плану повідомлення, тезисів. Подумки рухаючись від зарубки до зарубки, вісник згадував все повідомлення і в потрібний момент відтворював його повністю, без пропусків. В Північній Америці діяли іншим чином: індіанці одного племені носили на поясі пакунок з пахучою речовиною. При запамятовуванні чогось особливо важливого вони відкривали пакунок та вдихали її запах. А потім, відкриваючи цей пакунок, могли довільно, за своїм бажанням викликати з памяті події, думки або переживання, повязані з цим запахом. Так вже на ранніх етапах розвитку суспільства утворювались "опори" памяті, що організовували мнемічну діяльність, і людина виходила за межі безпосередньої (мимовільної) памяті, при здійсненні якої відсутні спеціальні наміри що-небудь запамятати або пригадати, і здобувала довільну память, засновану на спеціальних мнемічних діях (21,11-15).

Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашій памяті і в тому випадку, коли перед нами не стоїть завдання запамятати це. Така форма запамятовування має назву мимовільного запамятовування. Для нього характерна не тільки відсутність наміру запамятати даний матеріал, але також і те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобів та прийомів, сприяючих його запамятовуванню. Сприйняте нами зберігається наче само собою.

Коли ми здійснюємо ту чи іншу діяльність, у нашій памяті закріплюється певний матеріал, хоч ми й не докладаємо особливих зусиль та не вдаємося до спеціальних прийомів, щоб запамятати його. Припустимо, що ми намагаємося якомога краще розібратися у змісті статті, що нас цікавить. Ми слідкуємо за думкою автора, зясовуємо основні думки статті, зіставляємо з тим, що нам вже відомо в цій галузі і т.ін. Ця напружена розумова робота над матеріалом сприяє його запамятовуванню: зміст статті може досить добре закріпитися в нашій памяті не дивлячись на те, що ми не ставили перед собою завдання запамятати його. Результатом несвідомого запамятовування є, зокрема, наші спогади про минуле. Ми можемо згадати багато з пережитого нами, хоча в той момент, коли ці події відбувалися, ми зовсім не збиралися запамятовувати їх.

Разом з тим, далеко не все, що ми сприймаємо, закріплюється в нашій памяті. Сприйняти - ще не означає запамятати. Спеціальне опитування значної кількості людей продемонструвало, що звичайні обєкти, які ці люди бачили сотні й тисячі разів, не збереглися в їхній памяті. Шпалери кімнати, в якій жили опитувані, фасад будинку та ін. вони не змогли змалювати по памяті скільки-небудь точно, а на питання відповідали невпевнено, хоча ці обєкти постійно були в них перед очима.

Нерідко для закріплення матеріала в памяті необхідно, щоб перед людиною стояло пряме завдання - запамятати даний матеріал. Це завдання визначається соціальними вимогами, що ставляться перед людиною.

Так, завдання, що стоїть перед учнями - запамятати певні відомості з учбової програми, випливає з вимоги, щоб школяр оволодів знаннями.

При постановці завдання у людини виникає намір запамятати матеріал. Намір полягає в загальній готовності людини діяти певним чином, в даному випадку - якомога краще запамятати те, що вимагається. Виникнення наміру є лише початковим моментом процесу свідомого запамятовування. Головний чинник - здійснення наміру. Так, наприклад, коли перед нами ставиться завдання запамятати текст якомога точніше, намір реалізується шляхом використання цілої серії засобів та прийомів, що сприяють точному запамятовуванню. Ми не задовольняємося лише тим, що відмічаємо, на які розділи поділяється стаття та яка її головна думка. Ми виділяємо логічний центр в кожному реченні, для того, щоб у подальшому, спираючись на нього, можна було б відтворити ціле речення. Інколи ми намагаємося відмітити початкові слова фраз, поєднувальні частки, яскраві вирази. Вони є своєрідними опорними пунктами, що сприяють точному запамятовуванню текста.

Запамятовування, для якого характерна наявність завдання запамятати та використання різних методів і прийомів, направлених на якомога успішніше закріплення матеріалу в памяті, називають довільним запамятовуванням.

Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запамятовування - заучування. Воно здійснюється в процесі багаторазових повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що слугують якомога кращому закріпленню матеріала в памяті. Заучування необхідно тоді, коли потрібно запамятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його в памяті на довгий час.

В процесі учбової роботи велике місце займає свідоме запамятовування. Коли вчитель повідомляє та пояснює учням новий матеріал, вони зосереджують на ньому увагу, намагаються зберегти в памяті повідомлені їм відомості. Коли учень готує уроки вдома, він ставить перед собою завдання якомога краще запамятати матеріал, що йому задано. В тому чи іншому випадку він вдається до таких прийомів та засобів, які сприяють точному закріпленню в памяті вивчаємого матеріалу.

Зрозумівши зміст статті, школяр розбиває її на окремі частини, виділяє основні думки, відмічає звязок між ними та ін. Він контролює себе, перевіряє, чи все добре запамятав, і тоді зосереджує зусилля на тих місцях , які являють собою найбільші труднощі для запамятовування. Коли потрібно вивчити вірш, формулювання закону чи правило, школяр свідомо намагається досягти точного, дослівного запамятовування (11,17-19).

Незалежно від модальності, або від ступеню звязку з волею та мисленням, память класифікують і як процес, протікаючий в часі та маючий дві стадії - короткочасну та довгочасну. Виходячи з того, що під памяттю ми розуміємо запис, зберігання та відтворення слідів колишнього досвіду, який дає змогу людині накопичити інформацію та мати справу зі слідами колишнього досвіду після того, як явища, що їх викликали, зникли, А.Р. Лурія визначає короткочасну память як стадію, "коли сліди виникли, але не стали міцними", довгочасну память - як стадію, "коли сліди не тільки виникли, але й настільки зміцніли, що могли існувати довгий час і чинити опір побічним впливам" (13,52).

Порівняно недавно почали говорити ще про оперативну память, повязану з процесом швидкої переробки великого обсягу інформації.

Короткочасну память іноді називають верхівкою памяті, псевдопамяттю, тому що без зміцнення, консолідації слідів минулого воно, як і скороминуче сьогодення, не стає нашим набутком ( 21,16 ).

Ведучи розмову про короткочасну та довгочасну память, спеціально торкнемося ситуації, яку можна визначити прислівям: "не в коня корм", коли нічого не зберігається передусім у короткочасній памяті. Тому вже з моменту сприйняття знань школярами вчитель повинен спрямовувати свої зусилля на те, щоб необхідні відомості були зафіксовані спочатку в короткочасній, а потім і в довгочасній памяті школярами міцно, в оптимальному розмірі і точності. Говорячи про організацію процесу засвоєння знань, гармонічний розвиток короткочасної і довгочасної памяті школярів, не можна обійти увагою і прислівя: "Повторення - мати вчення". Не примушуючи до тупого, механічного повторення, необхідне постійне оживлення в памяті різними шляхами організованого вивчаємого матеріалу і повернення до нього у відповідності з особливостями природи памяті, зокрема з її розділенням на короткочасну і довгочасну.

Л. В. Занков, працюючи над створенням своєї методичної системи початкової освіти, серед її типових педагогічних якостей, особливо виділив таку, як процесуальність, повязану з механізмами памяті. "Згідно процесуального характеру нашої методичної системи, кожний відрізок учбового курсу входить в якості залежного елементу в органічний звязок з іншими елементами. Як це показано експериментально, справжнє пізнання кожного елементу весь час прогресує по мірі оволодіння іншими, наступними елементами предмета і усвідомлення відповідного цілого, аж до всього учбового курсу і його продовження в наступних класах" (14,404).

Закінчуючи розгляд явищ памяті, відмітимо ще й те, що їй притаманні також розбіжності в швидкості запамятовування, його міцності, розмірі та точності.

При всій складній різноманітності показників, поєднання яких доходить до унікальності й неповторності памяті кожного, єдине й визначальне полягає в тому, що у неї є домінуючі характеристики. Вони обумовлені особливостями діяльності, що здійснюється й направлена на досягнення поставленої мети.

З двох людей з рівними природніми даними й однаковим життєвим досвідом краще память у того, хто постійно її вдосконалює в своїй безпосередній діяльності. Тому-то й кажуть: "Секрет гарної памяті в наших руках" (21,18-19).

Окремі уроки присвячені перевірці знань учнів та закріпленню в їх памяті пройденого матеріалу. Ставлячи перед учнями певні питання, вчитель досягає того, що відповідний розділ програми буде повторений.

Якщо розглянути діяльність учнів на уроці з точки зору психології памяті, можна ясно побачити своєрідність окремих процесів памяті та звязок між ними. Кожне питання вчителя викликає відтворення учнем певних знань з пройденого матеріалу. Деякі частини відповіді учня відтворюються достатньо повно та точно, інші - з помилками. В деяких випадках відтворення відбувається без вагань, в інших - відчувається невпевненість.

В цих явищах ми знаходимо риси, що визначають відтворення як один з основних процесів памяті. Він не зводиться до того, що у свідомості спливає в незмінному вигляді матеріал, що був "записаний" до памяті школяра. При відтворенні матеріала можливі відхилення від сприйнятого оригіналу. Учень не вичікує, поки потрібний матеріал спаде йому на думку: він діє, він шукає те, що потрібно відтворити в даному випадку - те, що відповідає питанню вчителя. В учня є відповідне ставлення до відтворення їм матеріалу: впевненість в правильності відтворення або ж вагання, невпевненість.

Необхідною умовою правильного відтворення школярем засвоєних знань є їх зберігання в памяті. Але далеко не все, що запамятовував школяр, зберігається в його памяті. Частину матеріалу він забуває. Забування виявляється в тому, що учень не може пригадати засвоєного матеріалу або його окремих частин, а також у тому, що цей матеріал викривляється. Зберігання засвоєних знань в памяті школяра неможливо уявляти собі як звичайне перебування їх у такій собі "коморі" до того часу, поки вони не будуть добуті звідти. Після того, як школяр запамятав даний матеріал, він проходить подальші розділи учбового курсу, накопичує знання з інших предметів. Подальші надбані знання приводяться до звязку з тим, що було засвоєно раніше, матеріал, що зберігається в памяті, тепер вже набуває іншого змісту.

Визначального значення для зберігання матеріалу в памяті та його правильного відтворення має якість запамятовування.

Отже, ми бачимо, що основні процеси памяті - запамятовування, зберігання та відтворення - при всій своєрідності кожного з них, нерозривно повязані один з одним.

В будь-якій діяльності людини можна побачити в тому чи іншому вигляді процеси памяті. Оволодіння основами наук було б неможливим, якби учні не були б здатні запамятовувати знання. Ми можемо користуватися засвоєними знаннями завдяки тому, що вони зберігаються в нашій памяті та можуть бути поновлені в свідомості тоді, коли це буде потрібно. Неможливо мати гарну освіту та добре володіти матеріалом з різних галузей людської культури, не маючи розвинутої памяті. Память є необхідною умовою накопичення досвіду, а також формування свідомості людини. Якби в нашій памяті не зберігалось те, що було пережито, кожний з нас кожну хвилину починав би життя спочатку, все було б для нас постійно новим, незнайомим (11,6-7).

1.2 Особливості пам'яті у молодшому шкільному віці

Про серйозні недоліки в роботі над розвитком памяті школярів пише відомий психолог А. В. Петровський: "Неважко відповісти на питання, коли і на яких уроках школяр одержує відомості про війни, рівняння з двома невідомими, будову квітки. Але легко поставити в глухий кут питанням - коли, де і як школяра вчать прийомам успішного запамятовування, дають йому відомості про те, як боротися з забуванням суттєвого, значного в учбовому матеріалі, розповідають хоч трохи про те, що таке память, які її механізми, закономірності, особливості, як нею слід правильно розпоряджатися. Очевидно, припускається, що учні самі знайдуть шлях до вирішення цих завдань і що в даному випадку спеціальне втручання не потрібне" (18, 67).

Навички механічного запамятовування, що склалися у школярів, негативно впливають і в подальшому, наприклад, в учбовій діяльності студентів, в роботі по саморозвитку.

Важлива роль в розвитку памяті молодших школярів належить вчителю, що безпосередньо організує учбовий процес і прямо та постійно впливає на учня.

Щоб вийти на вищий рівень керування навчальним процесом, створити досконаліші педагогічні технології, треба мати й глибші уявлення про процеси переробки інформації людиною, що відбуваються в системі "засвоєння-забування". Психофізіологічний аспект проблеми досліджений достатньо ґрунтовно, чого не можна сказати про педагогічний, який для оптимальної організації навчально-виховного процесу має бути вивчений передусім.

Розпочнемо з уточнення педагогічного смислу понять. Запамятовування - довільне або мимовільне, засвоєння - те ж саме, але для усвідомленої інформації. Забування - це стирання з памяті, зникнення раніше зафіксованих у ній відомостей. Збереження знань, умінь трактується як різниця між вивченим і забутим, фактично це та ж їхня частина, що залишається в свідомості на момент діагностування.

Засвоєння і забування - взаємні процеси, що відбуваються одночасно. Це взаємонеобхідні процеси: засвоюючи, учень одночасно забуває, забуваючи - засвоює нове. В момент засвоєння розпочинається забування і лише ціною значних інтелектуальних зусиль вдається стримати цей процес, забезпечити виживання необхідних знань, умінь, навичок.

Саме з таких міркувань ми виходимо, формулюючи гіпотезу: засвоєння і забування є дзеркальними процесами - хід засвоєння повинен повторювати хід забування і навпаки. Якщо це так, то, дослідивши в усіх деталях один з процесів, ми мали б точне уявлення про дзеркально-супутний процес, не витрачаючи додаткових зусиль на його вивчення.

Припущення про взаємооберненість процесів засвоєння і забування висловлюється не вперше, але наступний крок робиться лише тепер. Без сумніву, таке запізнення - це наслідок розведення проблем, негативні результати диференціювання науки, коли процеси засвоєння і забування досліджувалися розрізнено, вивчати ж їх у нерозривному звязку навіть не намагалися: дослідження могли б бути надто складними, а тлумачення їх результатів наштовхувалося б на нищівну критику. Нині, коли наука повертається до інтегрованого дослідження проблем, в умовах накопичення достатньої кількості знань як у царині засвоєння, так і в царині забування, створилися передумови для теоретичного осмислення їх єдності шляхом зіставлення вибудуваних кривих (5,29-30).

Розвиваючи і поглиблюючи ідеї гуманної педагогіки, В.О. Сухомлинський спирався на наукові теорії видатних психологів Ж. Піаже та Л. Виготського.

"Повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скерованість навчання - розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку творчих сил розуму від обсягу знань" - писав Сухомлинський (5,67). У працях вченого є чимало психологічних і дидактичних знахідок, які розкривають складний процес керівництва вчителем розумовою діяльністю дитини.

Зокрема, ці знахідки можна побачити в таких працях як "Серце віддаю дітям", "Павловська середня школа", "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості", "100 порад учителю", "Духовний світ школяра", "Розмова з молодим директором школи", "Гармонія трьох начал" та ін.

На думку В. О. Сухомлинського, одна з найгостріших проблем школи - це поглиблення інтелекту дитини, розвиток її розуму. А це - розвиток образного і логіко-аналітичного мислення, усунення його уповільненості. Тому в школі необхідні спеціальні уроки мислення - це і живе безпосереднє сприймання довкілля, і сам процес здобування знань, і розумові вправи.

Незамінною школою мислення, яка допоможе усунути тугість, уповільненість мислення, може стати сама організація здобування знань: на уроці необхідно створити такий логічний ланцюжок, щоб наслідок одного ставав причиною другого. І тоді, утримуючи цей ланцюжок в полі своєї уваги і памяті, дитина, навіть з уповільненим розумовим процесом, проходить незамінну школу мислення.

У прямій залежності від рівня виховання мислення, думки, розуму знаходиться уміння запамятовувати. Дитина, яка побачила і охопила тільки поверхово навчальний матеріал, не зробила жодного "відкриття", не пережила почуття подиву на уроці, має слабку, "діряву" память: сьогодні вона памятає, а завтра - забула. Такі учні часто намагаються просто зазубрити матеріал, заучити його порціями, а потім порціями його ж "відтворити" і дістати оцінку.

Ця інфантильність розуму і памяті в поєднанні зі спробами опанувати основи наук, призводить до обмеженості сфери інтелектуальної і суспільної діяльності.

Виключити зубріння можна, якщо установити розумне співвідношення довільного і мимовільного запамятовування, а це передусім залежить від вчителя.

Запалюється вогник - і дитині хочеться знати більше, проникати у глибини нових явищ. Це бажання і є поштовхом, який розвиває розумову силу кожної дитини (4,96-97).

Реальні умови навчання потребують, як ніколи, орієнтації учнів на засвоєння значного обсягу різноманітного матеріалу, гарного зберігання його в памяті, швидкого та ефективного використання при вирішенні учбових та практичних завдань. Перевантаження школярів, що виникає в цих умовах, часто є наслідком їх нераціональної мнемічної діяльності, так само, як і певною пасивністю вчителя, його недостатніми знаннями про психологічні особливості дітей, зокрема, про такий феномен, як память, про особливості й шляхи її розвитку у школярів.

Радянські психологи внесли великий внесок в установлення загальних закономірностей памяті. Відомими є фундаментальні психологічні дослідження П.П. Блонського, Л.С. Виготського, Л.В. Занкова, П.І. Зінченка, А.А. Смирнова, А.П. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, які висвітлюють також і питання педагогічної практики. Цінні відомості про память знаходяться в працях прикладного характеру, зокрема, в тих, що розкривають її в звязку з особливостями засвоєння школярами змісту різних учбових дисциплін.

Але робіт, присвячених особливостям мнемічної діяльності школярів в звязку з засвоєнням ними тих чи інших учбових предметів, ще дуже не вистачає. Можливо, практичним наслідком цього є те, що учні і молодших і старших класів часто не йдуть по шляху осмисленого запамятовування учбового матеріалу, а вдаються до механічного запамятовування, "зазубрювання" (21, 4).

Першокласник приходить до школи... І з першої ж чверті першого класу він стикається з необхідністю запамятовувати великий обсяг інформації. Цю необхідність можна перетворити на веселу захоплюючу гру. І тут повинні допомогти дорослі - батьки, вчитель, шкільний психолог. Допомогти весело, ненавязливо, непомітно, цікаво, щоб запамятовування відбувалося саме по собі, а не було важкою працею. Згадаймо, як Том Сойєр перетворив нудну роботу - фарбування паркану - на захоплюючу гру для хлопчаків. Учитель певною мірою повинен стати Томом Сойєром, але при цьому й розвивати творчу ініціативу дитини, учити доводити правильність відповіді, розвязувати завдання нестандартно, відстоювати свою точку зору. Навчати, граючись.

Домінуючою функцією в молодшому шкільному віці стає мислення.

Завершується намічений в дошкільному віці перехід від наглядно-образного до словесно-логічного мислення.

Шкільне навчання будується таким шляхом, що словесно-логічне мислення набуває переваги у розвитку. Якщо в перші два роки діти працюють з наглядними зразками, то в наступних класах об'єм такого роду занять зменшується. Образне мислення все менш потрібне в навчальній діяльності.

В кінці молодшого шкільного віку (і пізніше) проявляються індивідуальні відмінності: серед дітей психологами виділяються групи "теоретиків" або "мислителів", які легко вирішують учбові задачі в словесному плані, "практики", яким потрібна опора на наглядність та практичні дії, та "художники" з яскравим образним мисленням.

Молодший шкільний вік характеризується значними якісними змінами, які відбуваються в розвитку пам'яті дитини. Під впливом навчання в неї формується логічна пам'ять. Дослівність запам'ятання, що спостерігається в дітей цього віку зумовлюється не віковими особливостями, а рядом факторів їх життєвого досвіду.

Позитивне в дослідженні запам'ятання важливий засіб нагромадження словникового запасу і культури дитячого мовлення, розвитку довільної пам'яті.

У молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучування і відтворювання. Зростає продуктивність запам'ятання. У цьому віці продуктивність запам'ятовування конкретного матеріалу підвищується на 28%, абстрактного на 68%, емоційного на 55% (8,54). Ефективність запам'ятовування матеріалу зростає за рахунок оволодіння учнями досконалішими мнемічними прийомами. Порівняно менше зростає продуктивність запам'ятовування конкретного матеріалу, його зображення. Інтенсивність розвиває точність запам'ятовування тексту.

Розвиток пам'яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного і довільного запам'ятовування (у бік зростання ролі довільного), образної та словесно логічної пам'яті.

При вмілому керуванні учні можуть виділяти у зрозумілому для них матеріалі опорні пункти, головні думки, пов'язувати їх між собою і завдяки цьому успішно їх запам'ятовувати.

У молодшому шкільному віці відбувається інтенсивний розвиток довільної пам'яті, довільне запам'ятовування, відтворення.

Розвиток довільної пам'яті не означає послаблення мимовільних видів запам'ятовування. Вони відіграють важливу роль у збагаченні досвіду молодших школярів. У дітей довільне запам'ятовування буває найбільш продуктивним тоді, коли запам'ятовувальний матеріал стає змістом їх активної діяльності, хоч ця діяльність і не має спеціального мнемічного спрямування.

Дослідження С.Г. Бархатової, П.П. Пальцевої, В.І. Самохванової, З.М.Істоміної показують, що є певні але дуже варіативні відношення між повнотою, швидкістю і міцністю запам'ятовування та їх зміною на різних вікових ступенях розвитку дітей (5,63).

З початку молодшого шкільного віку сприйняття - недостатньо диференційовано.

Через це дитина іноді плутає схожі по написанню букви або цифри наприклад (цифри 9 і 6 або букви д і б ). Хоча він може цілеспрямовано розглядати предмети та малюнки, їм виділяються також, як і в дошкільному віці, найбільш яскраві якості, в основному - колір, розмір.

Для того, щоб дитина більш тонко аналізувала якість об'єктів, вчитель повинен проводити спеціальну роботу, навчаючи його спостеріганню.

Якщо для школярів було характерне аналізуюче сприйняття, то к кінцю молодшого шкільного віку, при відповідності навчання, проявляється синтезуюче сприйняття. Інтелект, що розвивається створює можливість створити зв'язки між елементами сприймаємого. Це легко простежити при описанні дитиною картини.

Стадії:

2-5 років - стадія перерахування предметів на картині.

6-9 років - описання картини.

Після 9 років - логічне пояснення картини.

У молодшому шкільному віці істотні якісні зміни відбуваються в тому що і як зберігає пам'ять. Переважання в навчальному матеріалі словесного змісту починає швидко розвиватися в них уміння запам'ятовувати словесний, часто абстрактний матеріал.

Переважання запам'ятання наочного матеріалу зберігається протягом усього періоду початкового навчання.

Найбільш різко зростає можливість запам'ятання словесного матеріалу внаслідок застосування спеціальних мнемічних прийомів. Найменш різко зростає продуктивність пам'яті при запам'ятанні конкретних предметів і їх зображення.

Змістова пам'ять має великі переваги порівняно з механічною і виявляється в особливостях відтворення засвоєного матеріалу (А. Біне, Е.Мейман, А. А. Смирнов, О. П. Нечаєв та інші) (16, 102).

Ці особливості зводяться до таких:

1) діти змінюють малознайомі важкі слова або поняття більш звичними (будова - будинок, огорожа - тин);

2) пропускають деякі деталі, подробиці, передають основне;

3) можуть змінити порядок викладу, послідовність окремих епізодів, не порушуючи логіки;

4) доповнюють сприйнятий текст від себе рядом подробиць і деталями, які прикрашають відтворюване;

5) можуть узагальнено викладати факти, подробиці, характеристики, доповнюючи власним міркуванням, оцінками.

Молодші школярі також як і дошкільники, володіють доброю механічною пам'яттю. Багато з них на протязі всього навчання механічно заучують учбові тексти, що призводить до значних труднощів в середніх класах, коли матеріал стає складніше і більше за обсягом. Вдосконалення смислової пам'яті в цьому віці дасть можливість створити достатньо широке коло мнимічних прийомів тобто раціональних способів запам'ятовування (поділення тексту на частини, складання плану і т. д.)

В молодшому шкільному віці розвивається увага. Без достатнього формування цієї психічної функції процес навчання неможливий.

Запам'ятовування, для якого характерна наявність завдання запам'ятати та використання різних методів і прийомів, направлених на якомога успішніше закріплення матеріалу в пам'яті, називають довільним запам'ятовуванням.

Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запам'ятовування - заучування. Воно здійснюється в процесі багаторазових повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що слугують якомога кращому закріпленню матеріалу в пам'яті. Заучування необхідно тоді, коли потрібно запам'ятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його в пам'яті на довгий час.

В процесі учбової роботи велике місце займає свідоме запам'ятовування.

Коли вчитель повідомляє та пояснює учням новий матеріал, вони зосереджують на ньому увагу, намагаються зберегти в пам'яті повідомлені їм відомості.

Коли учень готує уроки вдома, він ставить перед собою завдання якомога краще запам'ятати матеріал, що йому задано. В тому чи іншому випадку він вдається до таких прийомів та засобів, які сприяють точному закріпленню в пам'яті вивчаємого матеріалу.

Зрозумівши зміст статті, школяр розбиває її на окремі частини, виділяє основні думки, відмічає зв'язок між ними та ін. Він контролює себе, перевіряє, чи все добре запам'ятав, і тоді зосереджує зусилля на тих місцях, які являють собою найбільші труднощі для запам'ятовування. Коли потрібно вивчити вірш, формулювання закону чи правило, школяр свідомо намагається досягти точного, дослівного запам'ятовування (7,17-19).

До школи дитина займається грою, яка його цікавить. В цей час дитина запам'ятовує легко і швидко те, що її цікавить. Зауважено, що вірші, картинки, казки, що призвели на неї велике враження, визвали сильні почуття, діти запам'ятовують, а те, що залишилось поза їхньою увагою, вони легко забувають. Продуктивність запам'ятовування збільшується, коли в процес сприйняття включається смислова активність.

У дітей, які йдуть до школи мимовольне запам'ятовування розвинуто слабкіше.

Навчальна діяльність потребує від учня вольових зусиль. Щоб запам'ятати та утримати в пам'яті учбовій матеріал, незалежно від того цікавить він його чи ні. Продуктивність залежить від того які умови створює вчитель, і способи, якими дитина користується під час запам'ятовування.

В залежності від розуміння дитиною запам'ятовувального матеріалу виділяють: осмислено (логічне), механічне запам'ятовування.

Основою першого являється розуміння, основою другого - механічне повторювання.

Дослідження Смирнова, Зинченка та інших показують, що механічне заучування у дітей, меньш ефективне ніж осмислюване.

В той самий час відомо такі фактори: діти легко запам'ятовують невідоме (об'єктивно-безсмислене), учбовий матеріал нерідко заучується буквально. А.А.Смирнов вважає, що основана причина легкого запам'ятовування незрозумілого і безсмисленого, зв'язано з особливими відносинами до цього дітей (9,110).

Часто незрозуміле робиться особливо значним для дитини.

Збереження - одна з традиційних виділяємих складових цілісності актів пам'яті. Збереження тісно пов'язане з забуванням.

Можливі дві точки зору про збереження. Перша розглядає процес збереження, як достатньо пасивний процес зберігання сліду вражень. Інша трактує збереження більш широко - як важкий , динамічний та активний процес.

Забування - процес, який призводить до втрати чіткості і зменшенню об'єму закріпленого матеріалу, неможливості відтворити, а в рідких випадках навіть не впізнати, що було відомо з минулого навику.

Процес забування залежить від того, як діти запам'ятовують, які прийоми використовують. Впродовж всього молодшого шкільного віку учні потребують того, щоб їх робота по запам'ятовуванню спрямовувалась вчителем, оскільки самим їм ще важко поставити перед собою визначене, конкретне завдання: запам'ятати точно або запам'ятати, щоб передати своїми словами і так далі. Часто учень забуває те, що він довго і, здавалося б, добре завчив, оскільки:

- Учні прагнуть запам'ятовувати без попереднього осмислення матеріалу.

- Учні не володіють раціональними прийомами заучування.

Відтворення - один з процесів пам'яті, при якому актуалізуються відомі по минулому досвіду думки, образи, відчуття, рухи.

В молодшому шкільному віці відтворення представляє великі труднощі, в зв'язку з тим, що він потребує вміння ставити ціль, активізувати мислення до цього учні приходять поступово.

Найбільш легким відтворення є процес впізнання. Тут відбувається зімкнення довільного відтворення в пам'яті.

З віком при відтворенні учбового матеріалу підсилюють його розумову обробку в плані систематизації та узагальнення. В результаті вони відтворюють учбовій матеріал більш вільно і зв'язано.

Отже, ми бачимо, що основні процеси пам'яті - запам'ятовування, зберігання та відтворення - при всій своєрідності кожного з них, нерозривно пов'язані один з одним.

В будь-якій діяльності людини можна побачити в тому чи іншому вигляді процеси пам'яті. Оволодіння основами наук було б неможливим, якби учні не були б здатні запам'ятовувати знання. Ми можемо користуватися засвоєними знаннями завдяки тому, що вони зберігаються в нашій пам'яті та можуть бути поновлені в свідомості тоді, коли це буде потрібно. Неможливо мати гарну освіту та добре володіти матеріалом з різних галузей людської культури, не маючи розвинутої пам'яті. Пам'ять є необхідною умовою накопичення досвіду, а також формування свідомості людини. Якби в нашій пам'яті не зберігалось те, що було пережито, кожний з нас кожну хвилину починав би життя спочатку, все було б для нас постійно новим, незнайомим (10,6-7).

Розділ ІІ. Організація дослідження пам'яті молодших школярів

2.1 Діагностика особливостей пам'яті у молодших школярів

Дослідження проводилось в Ровеньківській загальноосвітній школі №6 у 2-Б класі. У класі навчається 23 дитини, з них 10 хлопців і 13 дівчат. У класі навчаються діти 2002 та 2003 року народження (7 - 8 років).

Матеріал, що був запропонований для запамятовування, виявився, за свідченням тих, кого досліджували, не однаковим за важкістю.

Більшість другокласників погодились, що найбільш важкими для запамятовування були числа, потім слова, а найбільш легким був текст. Але все ж таки невелика кількість досліджуваних (6- дітей), які виявили найбільш низьку продуктивність запамятовування всіх видів матеріалу, вважала найбільш важким текст, в той час як числа і слова вважалися цими учнями найбільш легкими для запамятовування.

Запамятовування чисел. В якості основного і, по суті, єдиного способу запамятовування числового ряду всі другокласники застосовували повторення про себе кожного окремого числа. Майже ніхто з них під час читання чисел свідомо навіть не намагався якимось чином згрупувати їх, зєднати, класифікувати. На питання: "Що ти робив, щоб добре запамятати числа?" - зазвичай давалися такі відповіді: "Нічого не робив, просто читав і запамятовував, як було записано" або "Читав вголос і намагався кожне число повторити один-два рази про себе", "Дивилася уважно і скільки встигала повторювала про себе". Деякі досліджувані використовували зовнішні прийоми, що полегшували запамятовування: говорили числа пошепки, при цьому воруша губами, відмічали число на пальцях (наприклад, прочитавши число 27, відкладали два пальці і сім пальців).

Говорячи про процес відтворення, багато також відмічали, що вони "нічого не робили, щоб добре пригадати", а "говорили те, що памятали". Але все ж таки аналіз протоколів відтворення показує, що тільки 6 досліджуваних, причому тих, у кого були найнижчі результати, відтворювали числа без всякої системи і без будь-яких спроб повязати їх між собою. Всі ж інші учні (всі 12 кращої половини групи і 5 з трошки гіршими результатами) в процесі пригадування відтворювали числа або в тій послідовності, в якій вони пропонувалися (повязуючи, правда, обмежену їх кількість - два-три перших чи два-три останніх), або обєднували числа в пари за схожістю одиниць або десятків (61-41; 36-32; 65-56).

Лише троє досліджуваних, причому ті, що запамятали числа краще за інших, намагалися обєднати числа в більші групи - по десятках, при відтворенні, а одна з цих досліджуваних (Олена Д.) так характеризує процес запамятовування чисел: "Щоб добре запамятати числа, я спочатку швидко читала їх про себе, а потім вголос. Спочатку хотіла запамятати числа на 60, потім на 50 та інші, але в мене погано вийшло, так важко".

Таким чином, всі 17 досліджуваних, що показали більш високі результати, відтворювали числа за тою чи іншою системою (часто не усвідомлюючи цього), в той час як з групи, де діти запамятовували повільніше, лише 6 пригадували числа в певному порядку.

Запамятовування слів. При заучуванні слів повторення також залишалося у другокласників основним способом запамятовування. Групування слів, по суті, не використовувалось. Але в процесі відтворення, як це видно з аналізу обєктивних даних, багато досліджуваних тим чи іншим чином звязували слова між собою. Так, у 15 досліджуваних, з числа показавших кращі результати запамятовування, деякі слова обєднувалися в пари за ознакою близького смислу (кофта-туфлі; ложка-виделка; булка-масло), у 2 досліджуваних спостерігалось групування на основі звукової схожості (білка, булка, банка), і, нарешті, у 6 досліджуваних поряд з відміченими прийомами, слова обєднувалися при відтворенні за просторовою суміжністю в ряду (два-три перших чи останніх слова).

З групи, де заучували повільно, 17 учнів відтворювали слова за суміжністю, а 6 взагалі без будь-якої системи.

Слід відмітити, що і в цьому випадку, так само як і при пригадуванні чисел, багато другокласників, навіть з тих, які використовували групування, в своїх звітах заперечували застосування будь-яких прийомів в процесі пригадування.

Наприклад, один з розвинутих, швидко запамятовуючих учнів (Юра Б.), який, відтворюючи слова, часто обєднував їх за смислом, а на питання, чи повязував він слова між собою, щоб краще їх згадувати, відповів: "Ні, я слова не повязував. А вони не повязані ніяк".