Соціально-психологічні проблеми дітей дошкільного віку з мовними порушеннями

Міністерство освіти і науки України

Педагогічний коледж

Львівського національного університету ім. І. Франка

Курсова робота

з психології

по темі: «Соціально-психологічні проблеми дітей дошкільного віку з мовними порушеннями»

Виконала:

студентка ІІ курсу Цибух О.Я.

Керівник:

Мовчан Оксана Петрівна

Львів 2009

Зміст

Вступ

1. Спілкування та діяльність дошкільника в умовах його психологічного розвитку

1.1 Особливості психічного розвитку дітей дошкільного віку

1.2 Види основних порушень у дошкільному віці

2. Проблеми дітей дошкільного віку, та їхні шляхи подолання

2.1 Причини виникнення соціально-психологічних проблем дітей дошкільного віку з порушеннями мови

2.2 Шляхи подолання соціально-психологічних проблем у дітей дошкільного віку

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Критично осмислюючи минуле, історія допомагає нам належно оцінювати дійсне, правильно використовувати цінний досвід наших попередників, не повторювати їх помилок, запобігає від помилок - усе це озброює нас у пошуках нового, в успішному передбаченні майбутнього О.Г. Горькому належать такі слова:„ Не знаючи минулого, неожливо зрозуміти справжній зміст дійсного і цілі майбутнього.”

Джерелом винекнення історії розвитку логопедичної науки приділено надзвичайно мало уваги. Справедливо буде сказати, що історією логопедичної науки ніхто не займався. Єдним джерелом, із якого можна почерпнути деякі відомості про історію логопедії, є праця вітчизняного професора І.О. Сікорського 1889р., де автор розглядає в основному різні підходи до розуміння сутності і терапії заікуватості у різних історичних періодах.

Однією з найважливіших складових логопедичної роботи в Україні є рання діагностика та рання комплексна психолого-педагогічна допомога дитині з вадами мовлення від ефективної організації якої в певній мірі залежить попередження виникнення вторинних відхилень в процесі становлення психофізичних функцій [3, 11].

У підході до пояснення особистостей психіки дитини реалізується принцип єдності фізичного і психічного, сформульований ще І.М. Сеченовим, який писав, що „всякий психічний процес є процес нервовий”.

Мета: логопедичної допомоги в дошкільних закладах є забезпечення ефективності навчально-виховного процесу та розвитку осіб із вадами мовлення, а також попередженнямовленевих порушень та шкільної успішності.

Об'єкт дослідження: Діти дошкільного віку з психологічними проблемами і мовними порушеннями.

Предмет дослідження: В галузі патології мовлення має теоретичне і практичне значення, являють собою безперечний інтерес за умови їх критичного використання. Робота починається зі стимуляції мовлення, потім розвивається загальна і мовленнєва імітація.Із логопедичної практики віддомо, що багато дітей за своєчасної правильної логопедичної допомоги долають свій недолік і успішно навчаються у загально-освітніх школах.

Завдання:

- Розробити методику діагностики відхилень у розвитку вищих психічних функцій та процесів дітей дошкільного віку із загальним недорозвитком мовлення.

- Щоб розв'язати проблему психічного розвитку дітей потрібен комплексний підхід з боку науки і практики, держави і суспільства.

- Висвітити адаптацію де діти зі своєчасною логопедичною допомогою, долають свій недолік і успішно зможуть навчатись у загально-освітніх школах.

У комплексних дослідженнях дітей із мовними порушеннями особливого значення набуває якісна характеристика процесу виконання завдань, що надає можливість визначити структуру дефекту психологічної діяльності та виявити її компенсаторні механізми.

У логопедичній практиці прийнято певний хід формування правильної вимови звуків. Постановка звука здебільшого здійснюється способом наслідування. Логопед відтворює правильну артикуляцію, а дитина наслідує рухи й правильні звучання [3, 17].

Основною метою вихователя логопеда навчити у формуванні звукової системи мовлення дітей із різними вадами.

1. Спілкування та діяльність дошкільника в умовах його розвитку

1.1 Особливості психічного розвитку дітей дошкільного віку

Психічний розвиток дитини вражає своєю інтенсивністю. Як зауважив Л. Толстой, до 3 років людина оволодіває тим же обсягом досвіду, що потім протягом решти свого життя. Дитина оволодіває мовленням, прямоходінням, навчається діяти з найпростішими побутовими предметами, виникають перші види діяльност, що мають цілеспрямований, плановий характер значного розвитку досягає спілкування як з дорослими, так і з ровесниками. Тобто у дошкільному дитинствізакладається фундамент розвитку і психічних процесів та особистості.

На дошкільний вік припадає значна кількість так званих сентизованих періодів, коли певна психічна функція розвивається особливо інтенсивно.

Серед живих істот саме дитина людини народжується найбільш безпомічною та залежною від догляду оточуючих людей. Ця обставина дала Л.С. Виготському підставу зауважити про те, що новонароджений найбільш соціальна істота серед усіх інших. Водночас потенції розвитку у новонародженого - максимальні і залежать від тих умов, які будуть створені дорослим.

Успіхи у психічному розвитку дитини спираються на її фізичне здоровя, яке забезпечує активність малюка, його інтерес до оточуючого. Першим свідченням пізнавального ставлення дитини до оточуючого є її орієнтувальні реакції, які стимулюють розвиток сенсомоторних потреб у рухах і враженнях. Сенсорні та рухові потреби тісно пов'язані. Рухові потреби реалізуються через активність дитини [4, 56].

У результаті спостерігаються відставання у розвитку опорно-рухового апарату, аналізаторів, а згодом і психічних функцій (сприймання, пам'ті, мовлення).

Нестійкість психіки дитини залежність її стану від умов, створених дорослими - це водночас і її висока пластичність, яка визначає можливість інтенсивного розвитку в процесі навчання й виховання.

Визначна роль у психічному розвитку дитини належить дорослому, який піклується про задоволення життєво необхідних потреб дитини у відпочинку, чистоті тощо.

Нерозривний зв'язок дитини й дорослого зберігається протягом всього життя, тому соціальну ситуацію психічного розвитку в дитинстві Л.С. Виготський назвав „Ми”.

Залежність від контролю з боку дорослого зберігається на високому рівні протягом усього дошкільного дитинства. Тісна взаємопов'язаність фізичного та психічного розвитку дошкільника проявляється і як висока чутливість емоційної сфери дитини, а також її генералізований вплив на віс інші психічні процеси.

Емоційне благополуччя дитини залежить переважно від дорослого, характерного для нього стилю спілкування. Найсприятливішим для розвитку психіки дитини дошкільного віку є позитивний емоційний фон, переважання оптимістичних, радісних переживань, доброзичливості у ставленні. Отже, провідну роль у психічному розвитку дитини відіграє близький дорослий. В ній розкриваються віс сторони людської особистості. Важливими показниками психічного розвитку дитини дошкільного віку є зміст, характер, спосіб і спрямованість її діяльності [8, 40].

Щоб зробити висновок про те, якою мірою розвинена дитина, треба виділити основні, для формування всебічно розвиненої особистості, показники. Ними можуть бути:

Розвиток пізнання і пізнавальної діяльності дитини. Оскільки психіка є відображення дійсності, її розвиток виявляється в тому, що вдображає дитина в різні періоди свого життя і як протікає сам процес пізнання. Розвиток пізнавальної діяльності виявляється і в тому, що дитина поступово оволодіває деталі досконалішими способами відображення дійсності. Отже, розвиток пізнання виявляється не тільки в зміні обсягу і глибини змісту, який пізнає дитина, а й в оволодінні дітьми способами пізнавальної діяльності.

Формування системи особистих відношень до дійсності і до самого себе.

Оволодіння системою різноманітних практичних і розумових дій, що забезпечують можливість продуктивної діяльності.

Необхідність корекції та формування цієї найкращої сходинки психологічного розвитку дитини, яка страждає затримкою мовленнєвого розвитку, в тому, що нормальний розвиток кожного наступного етапу може проходити тільки на основі повноцінно сформованого попереднього етапу у розвитку. Зважаючи на те, що особливістю мовленевих порушень у дитячому віці є їх зворотність, що пов'язано з високою пластичністю дитячого мозку, ми можемо якщо не повністю, то хоча б частково компенсувати відсутність належного розвитку функції на певній стадії.

Перш ніж розпочинати роботу з розширення обсягу розуміння мовлення та ознайомлення з оточуючим, необхідно дати дитині більше можливостей для повного розвитку емоційного спілкування. Робота ореалізовується відповідно до наявного у дитини рівня розуміння зверневого мовлення. Своєчасне оволодіння мового - основа розумового розвитку дитини, запорука повноцінного її спілкування з навколишніми людьми. Різні відхилення мовного розвитку негативно позначаються на сприйманні мови, висловлювані власних думок. Мовлення маленької дитини формується в спілкуванні з дорослими. В процесі спілкування виявляється його пізнавальна і наочна діяльність. Оволодіння мовленням зміцнює всю психіку малюка, дозволяє йому сприймати явища більш усвідомлено і довільно.

Тому так важливо піклуватися про своєчасний розвиток дітей, приділяти увагу її чистоті і правилності. Чим багатше і правильніше мовлення дитини тим лекше їй висловлювати свої думки, тим ширша її можливість в пізнанні дійсності, змістовніші і повноцінніші взаємини з дітьми і дорослими, тим активніше відбувається її психічний розвитокю будь-яке порушення мовлення може відбитися на діяльності і поведінці литини. Діти, що погано розмовляють, починають усвідомлювати свій недолік, стають мовчазними, сором'язливими, нерішучими.

Проблемні формування правильної вимови присвячено чимало праць логопедів (К. Волкова, В. Бельтюков, О.Правдіна, Ф. Рау, М. Хвойцев та інші) [10, 58].

Розроблені ними методичні прийоми успішно використовуються в логопедичній практиці. Розвиток мови є важливим завданням всебічного виховання дітей. Тому слід своєчасно усувати проблеми, що можуть заважати вільному спілкуванні дитини з близькими людьми і створювати найсприятливіші умови для розвитку дітей у сім'ї, дошкільному закладі.

Саме серед дітей дошкільного віку найчастіше зустрічаються вади звуковимови, і саме в цьому віцілогопедичний вплив на дітей позначається високою ефективністю. Як відомо, своєчасна логопедична допомога дітям дошкільного віку є однією з передумов їх подальшого навчання. Крім того, слід також урахувати і те,що вади мови нерідко можуть бути причиною серйозних відхилень у розвитку психіки дитини, уникають спілкування з товаришами, не беруть участі в дитячих виступах на святах., не проявляють активності на заняттях тощо.

Розвиненість емоцій забезпечує душевний комфорт для дитини відчуття захищеності допомагає пристосуватись і орієнтувтаись у навколишньому, сприяє емоційній розкутості. Корекція невербальної комунікативної діяльності сприяє покращенню комунікабельності, спілкуванню, психічному та мовному розвитку дітей.

Комплексне дослідження порушень розвитку стає загальнозначущою проблемою суспільства з огляду на стійке збільшення кількості дітей з проблемами фізичного, психічного, емоційного розвитку, спричинених впливом негативних екологічних, соціально-економічних чинників.

Таким чином, успішне розв'язання проблеми психічного розвитку дітей потребує комплексного підходу з боку науки і практики, держави і суспільства.

1.2 Види мовних порушень у дошкільному віці

На сучасному етапі в спеціальній освіті України особливе місце займає логопедична допомога дітям та підліткам, що мають проблеми з мовними порушеннями. Однією з найважливіших складоої логопедичної допомоги в дошкільних та шкільних закладах є забезпечення ефективності навчально-виховного процесу та розвитку осіб із адами мовлення, а також попередження мовленнєвих порушень та неуспішності [10, 55].

В Україні є рання діагностика та рання комплексна психолого-педагогічна допомога дитині з вадами мовлення, від ефективної організації якої в певній мірі залежить попередження винекнення вторинних відхилень в процесі становлення психологічних функцій.

Відхилення у мовленнєвому розвитку дітей є дуже різноманітні. Особливу групу складають діти із загальним недорозвитком мовлення, у яких порушено формування всіх компонентів мовленевої системи: лексики, граматичної будови фонетики.Мовленевий недорозвиток у дітей у дітей може бути виражений по-різному: від повної відсутності мовленевих засобів спілкування до розгорнутого мовлення з грубим порушенням лексико-граматичної і фонетико-фомматичної сторін мови.

Первинні порушення мовлення у дитини спричиняють не лише уповільнення розвитку мовленнєвих функцій, але і часто появу негативних рис у поведінці, розлади моторики, формування особистості в цілому.

У розвитку мови дитини важливу роль відіграє реалізація вроджених здібностей до сприймання мовлення. Дитина вчиться говорити слухаючи мову дорослих і повторює те, що почує. Це необхідна умова: дитина яка чує мовлення оточуючих, її ритми, інтонацію, запамятовує в яких ситуаціях вживаються ті чи інші слова та вирази, та по ангалогії починає використовувати в своєму мовленні.

Слово навчає, розвиває і виховує дитину.

Мова - невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. Навчаючи дітей мовленню, вихователь активно впливає на формування психічних процесів, розумових здібностей дітей, активізувати їхню увагу, розвивати пам'ять, спостережливість. Мова існує і реалізуються через мовлення.

Мовлення - це форма спілкування за допомогою мови. Ця форма склалась історично в процесі матеріальної перебудовувальної діяльності людей.

Розрізняють види мовлення:

зовнішнє (доступне сприйманню оточуючих);

внутрішнє (непомітне, беззвучне мовлення про себе).

Зовнішнє мовлення поділяють на:

1. монологічне (усне і письмове), або комунікативне активне;

2. діалогічне або комунікативне реактивне.

Мовлення тісно пов'язане з іншими пізнавальними процесами. Саме мовлення зумовлює розвиток специфічно людських видів мислення, уваги, сприйняття, пам'яті.

Немовлячий вік названий так з огляду відсутності активного мовлення у спілкуванні дитини з оточуючими у перший рік життя. Тому цей період вважається підготовчим для засвоєння активного мовлення. Мовний апарат дитини становить частину її організму, отримувану від народження.

Підготовчий період у засвоєнні мовлення відіграє надзвичайно важливу роль у подальшому розвитку цього пізнавального процесу, так і психіки взагалі. При цьому дорослі часто недооцінюють цей віковий період для розвитку мовлення, адже дитина ще не говорить Психологи доводять, що відсутність повноцінного спілкування дорослого з дитиною, з обов'язковим використанням мовлення, опора на хибний принцип „раз мовчить дитина і не розуміє слів дорослого, то навіщо з нею розмовляти”, приводять до подальших значних ускладнень у розвитку психіки дитини, як це спостерігається у дітей від народження позбавлених батьківського спілкування.

Завдяки мовленню у дитини розвивається внутрішній план діяльності, який випереджує практичне виконання. Діти дошкільного віку починають діяти за принципом „Сім разів відміряй - один раз відріж”.

Мовлення дітям дозволяє краще зрозуміти свій план, розділити його на етапи, зафіксувати задум, продумати наявність умов і засіб виконання. Практичне досягнення результату стає більш швидким і точним.

Отже, процесом мовлення є видобування смислу, що міститься за зовнішньою формую мовленнєвих висловлювань. На результат мовлення впливає його емоційність. Сприймаючи мовленнєве повідомлення, людина співвідносить сказане з дійсністю, зі своїм досвідом. Вона може відновлювати пропущені елементи, черпаючи інформацію зі своєї свідомості. В процесі сприйняття дитина активна, висуває гіпотези стосовно подальшого змісту і здійснює смислові заміни.

Змістом мовлення в цілому являє собою процес видобування смислу, що міститься за зовнішньою формою мовленнєвих висловлювань. О. Леонтьєв, вважаючи, що процес сприймання мовлення відбувається за тими ж законами, що й будь-яке сприймання взагалі, зробив спробу класифікувати всі відомі в цій галузі теорії.

Розглядаючи фактори, які впливають на порушення мовлення, ми побачили, що дослідники трактують їх по-різному.

Відтак можна зробити загальний висновок: що сучасна психологічна наука ще не виробила однозначного уявлення про одиницю, механізми і структуру мовленевих порушень. Це пояснюється не стільки труднощами розробки методів досліджень, скільки складністю самої проблеми сприймання мовленевих повідомлень в ході комунікаційної діяльності.

2. Проблеми дітей дошкільного віку та їхні шляхи подолання

2.1 Причини винекнення соціально-психологічних проблем дітей дошкільного віку з порушеннями мови

В 30-х роках логопедія як окрема галузь наукових знань завершила своє становлення. Проведені дослідження доводили необхідність якомога раннього виявлення та залучення дітей з мовленнєвими порушеннями до спеціальних закладів, в яких діти отримували б кваліфіковану логопедичну допомогу [5,16].

У 1930р. Керівник харківського сектору дефдитинства надіслав лист до Інспектури трудшкіл Харківської міськради, в якому мова йшла про заходи щоди розгортання роботи з різними категоріями дефективних дітей. Оскільки все бвльше відчувалась проблема в охопленні дітей з порушеннями мовлення навчанням і вихованням і умовах спеціальних закладів, виникала потреба у відповідних спеціалістах.

Розвиток проблеми - процес індивідуальний та залежить від багатьох факторів. Якщо дитина віком в 2 - 2,5 роки не говорить жодного слова, слід уважно до неї придивитися і спробувати зрозуміти, чому вона так довго мовчить. Дитина, яка навчилась називати предмет словом, може надовго лишитися на цьому рівні.

Причиною такої ситуації є, коли малюк звик повторювати назви предметів за дорослими. У спілкуванні його мова замінюється жестами, рухами, галасом.Невміння розмовляти психічно дратує дитину, вона стає капризною і невдоволеною, плаче або капризує. У цьому випадку дорослому потрібно розвивати одразу кілька сторін діяльності дитини. Треба вводити в предметні ігри активне мовлення, показувати дитині іграшки емоційно насиченого розповіддю, що захопить малюка, стимулює в нього бажання заговорити.

Для розвитку мови корисно разом роздивлятися яскраві малюнки і дитячі книжки.

Навички мовлення слід розвивати з перших занять, намагаючись формувати уміння слухати-розуміти.

Для нормального становлення мовлення необхідно, щоб кора головного мозку досягла певної зрілості і органи відчуття дитини - слух, зір, нюх, отик - були також достатньо розвинені.Особливо важливим для формувння мовлення є розвиток мовнорухового та мовнослухового аналізаторів. Все залежить від навколишнього середовища. Якщо дитина не отримує нових яскравих вражень, не створені умови, що сприяють розвитку рухів і мовлення, затримується її фізичний і психічний розвиток.

Педагогічною практикою молодших дітей свідчить про тенденцію до погіршення її якісних та кількісних характеристик, одним із об'єктивних факторів чого і є збільшення числа дітей із різноманітними аномаліями розвитку.

Проблемою мовленевого дизонтогенезу, що за спостереженнями дослідників останніми роками набуває розповсюдженості, є загальний недорозвиток мовлення [9, 39].

До дітей із проблемами належать діти з порушеннями інтелекту (розумово відсталі); з відхиленнями у пізнавальному розвитку (із затриманням психічного розвитку); з порушенням слуху; з порушенням зору; з порушенням опорно-рухового апарату; з порушеннями мовлення; з емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом (хворобливим станом психіки); з порушенням поведінки і діяльності; з- важкими комплексними порушеннями.

Дітям із вродженими і набутими вадами розвитку потрібні спеціальні умови виховання і навчання, спрямовані на корегування їхніх недоліків, просування у загальному розвитку і соціалізації. Працюють з ними педагоги, спеціалісти в галузі корекційної педагогіки, яка раніше мала назву дефектологія.

Систему спеціального навчання застосовують щодо дітей таких категорій:

- з порушенням розвитку. Вони відстають у психофізичному розвитку внаслідок порушення діяльності одного або кількох аналізаторів (зорового, слухового, рухового, мовного), а також унаслідок органічного ураження центральної нервової системи;

- з відхиленням у психофізичному розвитку. Мають відхилення у розвитку аналізаторів, вираженість яких не так різко обмежує їхні можливості, як у дітей з порушенням у психофізичному розвитку;

- з обмеженими можливостями здоров'я. Порушення у розвитку цих дітей надають їм особливий статус, тобто певні пільги (за традиційною термінологією - діти-інваліди);

- з особливими освітніми потребами. Для цієї категорії дітей необхідні спеціальна корекційна підтримка і специфічні методи забезпечені і в загальноосвітньому дошкільному закладі, і в дошкільних закладах компенсуючого типу.

Навчаючись у спеціалізованих дошкільних закладах діти із загальним недорозвитком мовлення через специфіку свого мовленєвого та інтелектуального розвитку відчувають значні труднощі при засвоєнні програмованих знань, умінь та навичок. Це пояснюється:

- по-перше, недостатньою адекватністю змісту та форм корекційної роботи структурі мовленєвого дефекту;

- по-друге, фрагментарним непослідовним характером роботи спрямованої на подолання відхилень у розвитку у розвитку вщих психічних функцій.

Таким чином, у дітей із загальним недорозвитком мовлення можна константуватиподостатністю. Сформованість основних складових психологічної готовності до навчання - інтелектуальної і мовленєвої, що в подальшому обумовлює труднощі становлення навчальної діяльності.

Значною мірою ускладнює об'єктивну оцінку рівня мовленєвого та інтелектуального розвитку дитини-логопата, визначення найбільш оптимальних умов природі дефекту і психологічним механізмам мовленнєвого порушення напрямків корекційно розвиваючого та превентивного навчання.

Поставлена проблема вимагає вирішення наступних задач:

розробити методику діагностики відхилень у розвитку вищих психічних функцій та процесів дітей дошкільного віку із загальним недорозвитком мовлення;

виявити загальні та спецефічні особливості інтелектуальної діяльності дітей із загальним недорозвитком мовлення, які поступають на навчання до загальноосвітніх навчальних закладів (загального недорозвитку мовлення ІІІ - ІV рівнів), утановити ступінь їх відставання від дітей із порушенням онтогенетичним розвитком;

виявити психологічні механізми інтелектуальної і мовленнєвої ретардації у дітей цієї категорії;

визначити рівень їх інтелектуальної готовності до авчання.

Сучасні уявлення про психолінгвістичну структуру порушення мовленєвої діяльності дітей із нормальним і анамальним розвитком дозволяють пвдвйти до розуміння тих психічних дизонточенетичних механізмів, що зумовлюють труднощі становлення та перебігу функції мовлення.

Так, мовленнєвий симптокомплекс складає труднощі діференціацій лексичних одиниць різних типів (багатозначні антоніми, синоніми) за їх семантичними ознаками, низький рівень сформованості узагальнюючої функції слова. Тобто первинно порушеними в структурі дефекту є загальнофункціональні механізми, що представлені псифічними функціями мислення, пам'яті, уваги.

Враховуючи психолінгвістичні механізми, що забезпечують формувння інтелектуального компоненту мовленнєвої діяльності в процесі нормального онтогенезу, на основі аналізу загальноосвітніх програм навчання та вихавання дітей в дошкільному закладі.

Сформованість зазначених психічних функцій та їх складових обумовлюють не тільки формування пізнавальної діяльності дитини загалом, а й визначають розвиток інтелектуального компонента мовленнєвої діяльності зокрема [6, 350].

Вибором зазначених пізнавальних процесів та їх складових був обумовлений наступний фактор. Зазначенням цих механізмів для формування пізнавальної діяльності дитини, засвоєння та використання усного, а в подальшому і письмового видів мовленнєвої діяльності, в тому числі із предметів мовного циклу.

У відповідності до даного фактору змістом дослідження є вивчення вищезазначених пізнавальних процесів, що дозволить зробити висновки щодо рівня пізнавальної діяльності дитини як такої, а також сформованості тих загальнофункціональних психологічних механізмів, як базисних компонентів розвитку мовленевої діяльності в період старшого дошкільного віку дітей.

Соціально- психологічною проблемою є відмежування дітей із загальним недорозвитком мовлення, але з збереженням інтелектом, від дітей з первинним інтелектуальним дефектом. Це ускладнюється тим, що розумовий недорозвиток часто також супроводжується мовною патологією, яка має низку спецефічних ознак.

2.2 Шляхи подолання соціально-психічних проблем у дітей дошкільного віку

У комплексних дослідженнях дітей із мовними порушеннями, особливого значення набуває якісна характеристика процесу виконання завдання, що надає психологічної діяльності та виявити її компенсаторні механізми.

Отже, важливим показником правильної вимови дитини є успішне використання прийменників, правильно узгоджувати іменники з прикметниками та числівниками [1, 100].

При відтворенні слів порушується складова структура, звуконаповнюваність, спостерігається перестановка складів, звуків і уподібнення складів, випадами звуків в в позиції збігами приголосних: „ромашки - морашки”; „вовк - вок”; „шарф - каф”.

Щоб виявити ці порушення потрібне спеціальне обстеження дітей, а також їх непідготовленість до оволодіння звуковим аналізатором і синтезом.

ІІІ рівень мовного розвитку дітей характеризується наявністю розгорнутої фразової мови з елементами лексико-граматичного та фонетико-фонематичного недорозвитку. Діти можуть більш вільно спілкуватися з оточуючими, але потребують допомоги, батьків, вихователів, вчителів логопедів, які вносять їх мову відповідні пояснення, оскільки самостійне спілкування є для них затрудненим.

Фонематичний недорозвиток у такої категорії дітей виявляється в не сформованості процесів диференціації звуків, які відрізняються тонкими акустично-артикуляційними ознаками, але інколи діти не розрізняють і більш контрасні звуки. Це затримує оволодіння звуковим аналізом і синтезом. Недорозвиток фонематичного сприйняття під час виконання елементарних дій звукового аналізу (наприклад: визначення звуку виявляється в тому, що діти змішують задані звуки з близькими їм за звучанням).

Рівень фонематичного сприйняття дітей знаходиться в певній залежності від рівня лексико-грматичного недорозвитку мовлення.

Психологічною проблемою, яка виявляється в перестановці або додаванні складів, свідчать про первинний недорозвиток слухового сприйняття дитини. У дітей цієї категорії уподібнених складів і скорочення збігу приголосних зустрічаються рідко і мають мінливий характер.

На цьому рівні фразове мовлення дітей наближається до низької вікової норми, їх побутовий словник кількісно значно бідніший ніж у їх однолітків з мовленням у нормі.

Це найкраще всього виявляється при вивченні активного словника. Діти не можуть назвати за картинками цілий ряд доступних своєму віку слів.

Основним типом лексичних помилок стає неправильне вживання слів у мовномуконтексті. Не знаючи найменувань частин предметів, діти замінюють словами, близькими за ситуацією і зовнішніми ознаками. Деякі діти здатні лише відповідати на запитання.

Таким чином, експресивна мова дітей з усіма зазначеними особливостями, може бути засобом спілкування тільки в особливих умовах, які потребують постійної допомоги, і спонукання у вигляді додаткових запитань, підказок, оцінок на заохочення.

Якщо не звертати особливої уваги на їхню мову, діти малоактивні, рідко є ініціаторами спілкування, не звертаються із запитаннями до дорослих, не супроводжують розповіддю ігрові ситуації. Це обумовлює недостатню комунікативну несправність їх мови.

Труднощі у оволодінні дітьми словниковим запасом і граматичною будовою рідної мови гальмують процес розвитку зв'язної мови і передусім - своєчасний перехід від діалогічної форми до контекстної.

Відповідно до принципу розглядання мовних порушень у взаємозв'язку з іншими сторонами психічного розвитку необхідно проаналізувати і ті особливості, які накладає неповноцінна мовна діяльність на формування сенсорної, інтелектуальної і афектновольової сфери.

Для дітей із загальним недорозвитком мовлення характерний низький рівень розвитку основних властивостей уваги.

Мовленнєва недостатність позначається і на розвитку пам'яті. У таких дітей значно знижені вербальна пам'ять і продуктивність запам'ятовування порівняно з дітьми, які говорять нормально. Такі діти часто забувають складні інструкції (ІІІ-ІV рівневі), опускають деякі їх елементи та змінюють послідовність запропонованих завдань.

В деяких дітей - низька активність пригадування, яка поєднується з обмеженими можливостями розвитку пізнавальної діяльності.

Зв'язок між мовними порушеннями дітей та іншими сторонами їх психічного розвитку обумовлює деякі специфічні особливості їх мислення. Володіючи повноцінними задатками для оволодіння мислительними операціями, посильними для їх віку, діти відстають у розвитку наочно- образного мислення, без спеціального навчання з труднощами вчаться аналізувати й синтезувати, порівнювати.

Для дітей з недорозвитком мовлення з загальною соматичною ослабленістю і уповільненим розвитком локомоторних функцій характерне і деяке відставання в розвитку рухливої сфери. Цей факт підтверджується аналізом анамнестичних відомостей. У значної частини дітей рухова недостатність виявляється у вигляді неправильної координації складних рухів, невпевненості у відтворенні точно дозованих рухів, зниженні швидкості та спритності їх виконання.

Психічний розвиток дітей із загальним недорозвитком мовлення, як правило, випереджає розвиток їх мовлення, їх відрізняє такаж критичність до власних мовленнєвих вад.

Первинна патологія мови безумовно гальмує формування первісне збереження розумових здібностей, перешкоджаючи нормальному функціонуванню інтелекту. Проте під час корекції словесного мовлення відбувається вирівнювання інтелектуальних процесів. Але нерідко вказані труднощі характерні для дітей з іншими патологічними формами аномалії.

Незважаючи на часті вияви мовної розгальмованості розумово відсталі діти не зазнають потреби в направленому мовленнєвому спілкуванні, не винахідливі в контакті й часто не критичні до свого дефекту. Якщо оволодіння елементами фонетичної сторони мови у розумово відсталих дітей йде порівняно благополучно, то смислова сторона мови розвивається повільно, не досягає норми навіть при успішному оволодінні засобами мови.

Негативний вплив мовленнєвого оточення, недоліки виховання, дефіцит спілкування також можуть бути факторами, які гальмують нормальний хід мовленнєвого розвитку. В цих випадках привертає увагу обернена динаміка мовленнєвої недостатності [7, 80].

У дітей із затримкою мовленнєвого розвитку сам характер мовних помилок менш специфічний. У цих дітей відстає від норми обсяг мовленнєвих навичок, для них характерні помилки, які властиві дітям молодшого віку в процесі оволодіння мови.

У логопедичній практиці прийнято певний хід формування правильної вимови звуків. Якщо в дітей порушена вимова звуків кількох артикуляційних груп, ускладнених недорозвиненням фонематичних процесів, труднощами в оволодінні читанням і письмом, обов'язково проводиться робота з формування звуковимови і розвитку фонематичного сприймання.

Незалежно від артикуляційної складності звуків у першу чергу усувають плутанину звуків і заміну, бо саме такі вади негативно впливають на оволодіння читанням, письмом і можуть спричинити вторинне недорозвинення лексичної і граматичної системи. А це в свою чергу позначається на успішності з мови та інших предметів.

Вироблення правильної артикуляції звука є продовженням роботи, розпочатої на підготовчому етапі, де об'єднуються в єдиний руховий комплекс.

Постановку звука здебілшого здійснюють способом наслідування. Логопед відтворює правильну артикуляцію, а дитина наслідує рухи й правильне звучання.

Процесом корекційної роботи є виховний і розвивальний характер. Через систему мовних вправ і спостереження звукової системи мови сприяє інтелектуальному розвитку, забезпечує подальший розвиток усного мовлення включенням прийомів роботи, спрямованих на практичне засвоєння граматики, лексики.

Питання розвитку мовлення дітей - одне з найважливіших у навчально-виховній роботі дитячого садка.

Програмою виховання і навчання в дитячому садку передбачає розвиток розмовної і зв'язної мови, словникового складу, звукової культури.

Основною метою вихователя логопеда навчити у формуванні звукової системи мовлення дітей з різними вадами.

Висновок

Історія допомагає нам належно оцінювати дітей, використовувати досвід наших попередників, не повторювати їх помилок, усе це озброює нас до нового успішного передбачення майбутнього.

О.Г. Горькому належать такі слова: «Незнаючи минулого, неможливо зрозуміти справжній зміст дійсного і цілі майбутнього».

Історії розвитку логопедної науки приділено мало уваги, і серйозно ніхто нею не займався. Деякі відомості про історію логопедії, є праця вітчизняного професора І.О. Сікарського (1889р.).

Метою логопедичної допомоги в дошкільних та шкільних закладах є забезпечення ефективності навчально-виховного процесу та розвитку осіб із вадами мовлення. Логопедична робота в Україні є рання діагностика, та рання комплексна психолого-педагогічна допомога дитині з вадами мовлення. Щоб пояснити особливості психіки дитини реалізується принцип єдності фізичного і психологічного який сформульований ще І.М. Сеченовим, який писав, що «всякий психологічний процес є процес нервовий».

Роботи розроблені С.Л. Робінштейном, де психіка і діяльність виступають як дві сорони одного явища.

Дослідження психічних факторів дитини носить опосередкований характер на основі функцій є зовнішній прояв, насамперед у мовленні та поведінці.

Рання діагностика та рання логопедична допомога є актуальними проблемами сучасної спеціальної педагогіки як в Україні так і в усьому світі.

Величезну роль в інтелектуальному розвитку дитини відіграє її мовлення.

Із логопедичної практики відомо, що багато дітей за своєчасної правильної логопедичної допомоги досягають свій недолік і успішно навчаються у загально-освітніх школах.

Система логопедичної допомоги в Україні є тривалий час. У великих центрах відкривалися спеціальні заклади для осіб з порушеннями мовлення: дитячі садки, школи, логопедичні пенкти, психологічні диспансери і пункти охорони здоров'я.

Успіхи у психічному розвитку дитини спираються на її фізичне здоров'я його інтерес до оточуючого. Провідну роль у психічному розвитку дитини відіграє близький дорослий, в якій розвиваються всі сорони людської особистості. Тому так важливо піклуватися про своєчасний розвиток мовлення дітей.

Логопедична допомога дітям займає особливе місце в соціальній освіті України.

Найважливіша складова логопедичної допомоги в дошкільних та шкільних закладах є забезпечення ефективності навчально-виховного процесу та розвитку осіб із вадами мовлення, а також попередження мовленнєвих порушень та успішності.

Навчаючись у спеціальних дошкільних закладах діти із загальним недорозвитком мовлення через специфіку свого мовленнєвого та інтелектуального розвитку відчувають значні труднощі при засвоєнні програмових знань, умінь, навичок.

У комплексних дослідженнях дітей із мовними порушеннями, особливого значення набуває якісна характеристика процесу виконання завдання, що надає можливість визначити структуру дефекту психологічної діяльності, та виявити її компенсаторні механізми. Психологічний розвиток дітей із загальним недорозвитком мовлення, ік правило випереджає розвиток їх мовлення.

Первинна патологія мови безумовно гальмує формування первісне збереження розумових здібностей, перешкоджаючи нормальному функціонуванню інтелекту.

У логопедичній практиці прийнято певний хід формування правильної вимови звуків. Постановку звука здебільшого здійснюється способом наслідування. Логопед відтворює правильну артикуляцію, а дитина наслідує рухи й правильні звучання.

Питання розвитку мовлення дітей - одне з найважливіших у навчально- виховній роботі дитячого садка, де передбачає розвиток розмовної і зв'язної мови, словникового складу, звукової культури. Метою вихователя, логопеда навчити у формуванні звукової системи мовлення дітей з різними вадами.

Список використаних джерел

1. Блінова Г.Й. - Подолання мовленнєвих вад дітей: У 2 ч. - К.: Благовіст, 2005.-ч. 1. - 288 с.: іл.

2. Блінова Г.Й. - Подолання мовленнєвих вад дітей: У 2 ч. - К.: Неопалима купина, 2006.-ч. 2. - 288 с.: іл.

3. Батючок І. - Шляхи подолання затримки мовленнєвого розвитку. // Дефектолог, 2008. -№ 6.-с. 11-17.

4. Дуткевич Т.В. - Дошкільна психологія: навч. пос. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 392 с.

5. Давидова О. - Диференційна логопедична діагностика порушень мовленнєвого розвитку. Проблеми і перспективи. // Дефектолог.-2008.-№ 8.

6. Моблінська Г.О. - Дитяча психологія: Видавниче об'єднання «Вища школа»; К.: 1974. - 354 с.

7. Конопляста С.Ю. Розвиток мовлення дітей із вродженими незрощеннями губи та піднебіння як психолого-педагогічна проблема. // Педагогіка і психологія, - 2008. № 1.-с. 82-88.

8. Соботович Е.Ф. Психолингвистическая структура речевой деятельности и механизмы ее формирования. - К.: УЗМН, 1997. -44 с.

9. Сохин Ф.А. - Психолого-педагогические проблемы развития речи дошкольника //Вопросы психологии. -1989. - №3. -с. 39-43.

10. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. С №19. кореційна педагогіка та спеціальна психологія: Зб. Наукових праць. - Випуск 5. - Н.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. - 169 с.