Маніпулятивні характери

Маніпулятивні характери

Сучасний маніпулятор не стоїть на місці - він розвивається й безупинно вдосконалюється. Він теж прагне осягти секрети людської природи, але з одною єдиною метою - щоб краще контролювати навколишніх.

Маніпуляції стали настільки звичайної, настільки повсякденною частиною нашого життя, що ми їх перестали зауважувати.

Парадокс сучасної людини в тім, що, будучи не просто розумним, але й утвореною істотою, вона сам себе заганяє в стан неусвідомленості й низького рівня життєвості. Ні, не всі ми ошуканці, торговельні менеджери або євангелісти. Але ми боїмося довідатися життя й чесно подивитися на самих себе. Ми звично надягаємо ту або іншу маску - у кожного їх трохи - і беремо участь у загальному маскараді, називаючи його життям.

Вище всього маніпулятор боїться, що хто _ ні будь, нехай навіть близька й кохана людина, довідається про його щирі почуття. Приховання своїх щирих глибоких почуттів - це клеймо маніпулятора.

Психотерапевти майже ніколи не вірять тому, що говорять їхні пацієнти, зате уважно спостерігають за їхнім поводженням. Слова можуть брехати, але людський організм ніколи не бреше. Наприклад, пацієнтка говорить лікареві: «Я від вас із розуму сходжу!» Але при цьому вона посміхається.

Це значить, вона намагається сховати від терапевта свою злість. Якби вона не причинялася, її кулаків були б стислі, а ока горіли з люті. Але вона хоче домогтися від лікаря якоїсь вигоди для себе, тому надягає маску доброї й усмішливої. Не врахувавши лише одного - маска ніколи не закриває всього людини, і щира сутність неодмінно де-небудь вилізе.

Маніпулятор - це митецький гравець із життям, що постійно прагне сховати свою порожню карту. Професійний гравець уміє прекрасно зображувати байдужність, але якої нервової напруги коштує йому ця байдужа міна! За маску гравця в покер може заглянути лише психотерапевт; заглянути й побачити, за цією нічого не маскою, що виражає, жах або лють із приводу величезної втрати або зловтіха із приводу великого виграшу... Такі закони покеру. Але хіба в житті ми рідко зустрічаємося з такими «гравцями»?

Дуже розповсюджений тип маніпулятора - людина, що нав'язує співрозмовникам свою мову. Або «прикривається» вираженнями типу «Так, це, звичайно, дуже цікаво», у той час як ніякого, навіть незначного інтересу не випробовує. Хочете протверезити маніпулятора? Поставте його в неспритне положення. Скажіть, наприклад: «Я тобі не вірю».

Ще один парадокс сучасного маніпулятора в тім, що він не використовує й дещиці тих можливостей, які надає йому життя. Замість того щоб щиро зрадіти, він лише киснуло посміхнеться. Він - стурбований автомат, що нізащо не візьме на себе відповідальність за свої вчинки й свої помилки й буде тому нескінченно обвинувачувати всіх і кожного. До речі, ця не така проста справа - звалити свою провину на інші. Тому маніпулятор подібний до живої риби на розпеченій сковороді - все життя він тільки й робить, що виправдується й кривляється.

Нескінченні шляхи його симулювання.

Зрозуміло, ви зустрічали людину, що цитує Шекспіра при кожному зручному повороті бесіди. Він не читав нічого, крім двох-трьох сонетів, але зате він їх вивчив напам'ять. Це дуже характерно для маніпулятора - поверхнева ерудиція, ціль якої - зробити враження, піймати навколишніх на свою вудку, після чого - управляти ними. Він не вивчає життя, а збирає колекцію розумних речей, слів і виречень, щоб з її допомогою пускати вам пил в очі.

Ще одним маніпулятивним зразком є великий бізнесмен, що має серед колег репутацію спокусника секретарок. Уявіть собі, що, як правило, його не цікавить секс як такий. Він намагається затягти дівчину у постіль тільки для того, щоб продемонструвати всім свою силу. Це типове маніпулятивне змагання, але оскільки воно не приносить йому ніякої щиросердечної радості й задоволення, після кожної «перемоги» у нього незмінно наступає занепад сил і депресія.

Один з моїх «улюблених» типів - це «скиглій».

Його ви теж добре знаєте. При зустрічі з вами він обов'язково перших п'ятнадцять хвилин присвятить докладній розповіді про те, як він нещасливий, як погано в нього йдуть справи й наскільки розстроєне його здоров'я. Чи треба додавати, що звичайно справи в нього йдуть прекрасно й зі здоров'ям усе в порядку.

У невротичному сучасному суспільстві зручніше жити маніпулятору, ніж актуалізатору. Але зручніше - не значить краще. В остаточному підсумку маніпулятор залишається з носом. Не треба заглядатися на «дорожні покажчики» нашого життя - вони наскрізь брехливі. «Будьте завжди приємними», - призивають вони нас. «Не дратуйтеся», «Не робіть нічого такого, чого не повинні робити» - от воістину прекрасна рада! начебто ми настільки добре знаємо один одного, що легко можемо пророчити, хто й що повинен робити в різних ситуаціях. А чого коштує таке розхоже твердження: «Споживач завжди правий». Ми все повторюємо його регулярно, але хіба хто-небудь вірить, що споживач завжди правий? І чи зустрічав хто-небудь того, хто завжди приємний і ніколи не дратується?

Тепер трохи докладніше про те, чому маніпулятор сам страждає від своїх маніпуляцій. Справа в тому, що механічна нещира діяльність перетворює життя в нелюбиму роботу. Маніпулятор ставиться до своєї діяльності, як до поденної роботи, що йому до смерті набридла й від якої добре б швидше позбутися. Він розучився насолоджуватися життям - такий, як вона є, і переживати глибокі почуття. Він звичайно вважає, що час веселощів і задоволення, навчання й розвитку закінчилися, пішло разом з дитинством і юністю; і що в зрілості його чекають одні проблеми й тяготи. Так що, досягаючи зрілості, він, по суті, переходить до рослинного способу життя, не намагаючись осягти мети й змісту свого існування.

Авраам Лінкольн, Великий Визволитель, дав нам у свій час урок актуалізації. Після того як його перша спроба бути вибраним у Конгрес провалилася, він сказав: «Якщо добрі люди, керуючись своєю мудрістю, порахують потрібним тримати мене на задньому плані - ну що ж, виходить, так треба. Я занадто добре знаком з розчаруванням, щоб засмучуватися із цього приводу». Чудово! Якщо проводити психологічний аналіз цих слів, то стане ясно: Лінкольн розумів, що всяке змагання неминуче створює переможців і переможених, але життя не кінчається разом зі змаганням. Тому варто спокійно готуватися до наступної спроби перемогти.

А тепер зрівняєте реакцію на поразку Лінкольна з типовою реакцією маніпулятора, якому не вдалося просунутися по службі в запланований термін або не вдалося одержати збільшення до платні, настільки милу його серцю. Так він усіх зживе зі світла! Прийдя додому, він зробить всі, щоб отруїти існування своїй дружині й дітям, і може дійти навіть до того, що перекладе провину на свого давно померлого батька, що його тиранив, і на економку, що погано приготувала йому сніданок саме в цей ранок.

Після чого він може напитися або занедужати, упасти в транс і тероризувати навколишньою своєю похмурістю, тобто оголосити пасивний страйк проти себе, усього людства й свого дурного шефа.

Маніпулятор, ми вже говорили про це, дуже любить управляти. Він не може без цього. Він раб цієї своєї потреби. Отож, що випливає парадокс маніпулятора: чим більше він любить управляти, тим сильніше в ньому потреба бути керованим кимсь.

Для людини завжди непосильної була загадка «добра» і «зла», і далеко не завжди він міг відрізнити одне від іншого. Тому протягом сторіч людина шукала якийсь авторитет, який би вирішив за нього, що «добре», а що «погано». Таким чином, «гарним» стає все те, що приємно вибраному авторитету, а «поганим» - що авторитету не подобається.

Зрозуміло, людина не знала, яких жертв від нього зажадає подібна безвідповідальність; не знав, що з того моменту, як він дозволив комусь вирішувати за нього, він втратив свою цілісність і роздвоївся. Нав'язані кимсь моральні концепції «добра» і «зла» ведуть до психології відкидання, оскільки людина повинен вирішити, які частини його натури гарні, які - немає. Відповідно він буде намагатися бути «гарними» частинами себе, а «погані» - безжалісно відкидати. И - починається громадянська війна усередині людини; війна, повна болю й найтяжких сумнівів: жодна людина ніколи не може вирішити до кінця, що в ньому самому є зло, що добро.

Не можна, небезпечно «відкинути» частину свого єства. Який би вона не була, з нею треба вважатися. І варто поважати всі людські прояви. Нерозумно відрубувати ліву руку з тієї причини, що вона все робить гірше, ніж права. Так само нерозумно ампутувати частина своєї особистості. Але людина відповідає за стиль, яким він виражає себе.

Всі ми маніпулятори. Але перш ніж відкидати, ампутувати наше маніпулятивне поводження, варто постаратися переробити або модернізувати його поводження. Коротенько - нам треба більш творчо маніпулювати, оскільки поводження - це те ж маніпулятивне, тільки виражене більш творчо.

У кожному з нас є два початки, які Фредерик Перлз називає «собака зверху», «собака знизу».

«Собака зверху» - це активний початок, виражений у прагненні командувати, підкоряти, давити авторитетом. «Собака знизу» - пасивний початок, що виражає нашу потребу підкорятися, погоджуватися, слухатися. Кожне із цих початків може проявлятися або маніпулятивно, або творчо.

Маніпулятори часто обожнюють зануритися в мир психіатрії й психології. Засвоївши там багато термінів і концепцій, вони, як правило, гордо віддаляються в неосяжний мир невдоволення собою, де й перебувають до кінця днів своїх. А психологічні концепції вони використовують для виправдання свого незадовільного поводження. Маніпулятор знаходить причину поточних нещасть у своєму минулому, де з ним щось робили не так. Він уже вийшов з дитячого «Я не можу допомогти тобі!», але вже міцно ввійшов у доросле «Яні можу допомогти тобі, тому що...» Далі може випливати що завгодно, не зрячи ж він читав психологічну літературу. Наприклад: «Тому що я інтроверт», або «Тому що моя мати не любила мене», або «Тому що я дуже соромливий». Тому що, тому що, тому що...

Нагадаю, психологія ніколи не призначалася для виправдання соціально небезпечного поводження, що заважає індивідуумові максимально розвити свій людський потенціал. Так, психологія намагається пояснити причини того або іншого поводження, але ціль її не в цьому, а в тім, щоб допомогти людині вдосконалювати себе, робити себе краще й щасливіше.

Сучасний маніпулятор розвився з нашої орієнтації на ринок, коли людина - це річ, про яку потрібно багато знать і якої потрібно вміти управляти.

Эрих Фромм говорив, що речі можна розчленовувати, речами можна маніпулювати без ушкодження їх при пологи. Інша справа - людина. Ви не зможете розчленувати його, не зруйнувавши й не умертвив. Ви не можете маніпулювати ним, не заподіюючи йому шкоди, не вбиваючи його.

Однак головне завдання ринку - домогтися від людей того, щоб вони були речами! И - небезуспішно.

В умовах ринку людина вже не стільки людина, скільки споживач. Для торговця він - покупець. Для кравця - костюм. Для комівояжера - банківський рахунок. Навіть у тих закладах, які роблять вам досить інтимні особисті послуги, мадам - це лише тридцятилітній її клієнтів.

Ринок прагне знеособити нас, позбавити індивідуальності, а ми не хочемо цього, ми - обурюємося. Я не хочу бути «головою» у мого перукаря, я хочу по всіх усюдах бути Евереттом Шостромом - цільною особистістю. Ми все хочемо бути особливими. І ми все перестаємо бути особливими, коли попадаємося на гачок комерційної думки, що прагне зруйнувати саме нашу «особливість».

Я вже говорив, що в кожному з нас сидить маніпулятор. Зараз я скажу вам ще більш страшну річ: у кожному з нас сидить кілька маніпуляторів. І я готовий їх перелічити. У різні моменти життя те один, те іншої з них береться керувати нами. Але - урахуйте це - серед них є головний, тобто в кожній людині переважає один, характерний для нього тип маніпулятора. Отже, існує вісім основних маніпулятивних типів, і ви їх напевно з легкістю довідаєтеся, оскільки кожний з них є серед ваших друзів або знайомих.

1. ДИКТАТОР. Він безумовно перебільшує свою силу, він домінує, наказує, цитує авторитети - коротше робить всі, щоб управляти своїми жертвами. Різновиду ДИКТАТОРА: Ігуменя, Начальник, Бос, Молодші Боги.

2. ГАНЧІРКА. Звичайно жертва Диктатора і його пряма протилежність. Ганчірка розвиває велику майстерність у взаємодії з Диктатором. Вона перебільшує свою чутливість. При цьому характерні прийоми: забувати, не чути, пасивно мовчати. Різновиду Ганчірки - Недовірливий, Дурний, Хамелеон, Конформіст, Що Бентежиться, Відступаючий.

3. КАЛЬКУЛЯТОР. Перебільшує необхідність всі й усіх контролювати. Він обманює, бреше, намагається, з одного боку, перехитрити, з іншого боку - перевірити ще раз інших. Різновиду: Ділок, Аферист, Гравець у покер, Шантажисти.

4. ПРИЛИПАЛА. Полярна протилежність Калькулятору. Щосили перебільшує свою залежність. Це особистість, що жадає бути предметом турбот. Дозволяє й поволі змушує інших робити за нього його роботу. Різновиду: Паразит, Скиглій, Вічна дитина, Іпохондрик, Утриманець, Безпомічний, Людина з девізом «Ах, життя не вдалося, і тому...».

5. ХУЛІГАН. Перебільшує свою агресивність, жорстокість, недоброзичливість. Управляє за допомогою погроз різного роду. Різновиду: Образник, Ненависник, Гангстер, Що Загрожує. Жіноча варіація Хулігана - Сварлива Баба («Пила»).

6. СЛАВНИЙ ХЛОПЕЦЬ. Перебільшує свою дбайливість, любов, уважність. Він убиває добротою. У деякому змісті зіткнення з ним куди сутужніше, ніж з Хуліганом. Ви не зможете боротися зі Славним Хлопцем. Дивно, але в будь-якому конфлікті Хулігана зі Славним Хлопцем Хулігани програє. Різновиду: Догідливий, Доброчесний Мораліст, Людина організації.

7. СУДДЯ. Перебільшує свою критичність. Він нікому не вірить, повний обвинувачень, обурення, із працею прощає. Різновиду: Всезнаючий, Обвинувач, Викривач, Збирач доказів, Що Ганьбить, Оцінювач, Месник, Що Змушує визнати провину.

8. ЗАХИСНИК. Протилежність Судді. Він надмірно підкреслює свою підтримку й поблажливість до помилки. Він псує інших, співчуваючи понад усяку міру, і відмовляється дозволити тим, кого захищає, устати на власні ноги й вирости самостійним. Замість того щоб зайнятися власними справами, він піклується про потреби інших. Різновиду: Квочка з курчатами, Утішник, Заступники, Мученик, Помічник, Самовідданий.

Повторю, ми звичайно виявляємо собою якийсь один із цих типів у найбільш вираженій формі, але час від часу в нас можуть просипатися й інші. Маніпулятор безпомилково знаходить собі партнера, найбільш підходящого йому по «типі». Наприклад, дружина-ганчірка швидше за все вибере собі чоловіка - Диктатора для того, щоб найбільше ефективно управляти їм за допомогою своїх підривних мір.

Іноді ми здаємося зовсім різними різним людям. І справа отут аж ніяк не в їхньому сприйнятті. Просто різним людям ми демонструємо різних маніпуляторів, що живуть у нас. От чому ми повинні бути досить обережні у своїх судженнях про людей, якщо ці судження ґрунтуються на чужих думках. Помнете, вони бачили лише частина особистості. Може бути, аж ніяк не головну.

Основна причина маніпуляції, уважає Фредерик Перлз, у вічному конфлікті людини із самим собою, оскільки в повсякденному житті він змушений опиратися як на себе, так і на зовнішнє середовище.

Кращий приклад такого конфлікту - взаємини між роботодавцем і робітником. Наприклад, роботодавець заміняє індивідуальне самобутнє мислення правилами торгівлі. Він явно не довіряє цієї справи продавцеві й не дозволяє йому проявляти самодіяльність. Продавець повинен стати знаряддям у руках свого боса, що, зрозуміло, завдає непоправного удару по цілісності його особистості. Покупець, що спілкується вуж не з людиною-продавцем, а зі сліпим виконавцем волі хазяїна, теж виявляється ображеним і приниженим.

Є й інша сторона проблеми. Робітник у сучасному суспільстві має тенденцію бути нахлібником, мисливцем за дармовим. Він вимагає безлічі прав і привілеїв, не зробивши майже нічого. Він не стане як твердження власної заможності доводити свої здатності, своя майстерність. Немає. Йому повинні просто тому, що повинні. Такі його аргументи.

Людина ніколи не довіряє собі повністю. Свідомо або підсвідомо він завжди вірить, що його порятунок в інші. Однак і іншим він повністю не довіряє. Тому вступає на слизький шлях маніпуляцій, щоб «інші» завжди були в нього на прив'язі, щоб він міг їх контролювати й, при такій умові, довіряти їм більше. Це схоже на дитину, що з'їжджає по слизькій гірці, вчепившись за край одягу іншого, і в той же час намагається управляти ім. Це схоже на поводження другого пілота, що відмовляється вести літак, але намагається керувати першим пілотом. Коротше, цю - першу, і головну, - причину маніпуляції ми назвемо Недовірою.

Эрих Фромм висуває другу причину маніпулювання. Він уважає, що нормальні відносини між людьми - це любов. Любов обов'язково припускає знання людини таким, який він є, і повага його щирої сутності.

Великі світові релігії призивають нас любити ближнього свого, як самого себе, і от отут зачароване коло нашого життя замикається. Сучасна людина нічого не розуміє в цих заповідях. Він поняття не має, що значить любов. Більшість людей при всьому бажанні не можуть любити ближнього, тому що не люблять самих себе.

Ми дотримуємося постулату, що чим ми краще, ніж досконаліше, тим улюбленіше. Це майже прямо протилежно істині. У дійсності чим вище наша готовність зізнатися в людських слабостях (але саме в людські), тим більше нас люблять. Любов - це перемога, досягти якої нелегко. І в сутності ледачому маніпулятору залишається лише одна жалюгідна альтернатива любові - розпачлива, повна влада над іншою особистістю; влада, що змушує іншу особистість робити те, що ВІН хоче; думати те, що Він хоче; почувати те, що ВІН хоче. Ця влада дозволяє маніпулятору зробити з іншої особистості річ, ЙОГО річ.

Третю причину маніпуляцій пропонують нам Джеймс Бугенталь і екзистенціалісти. «Ризик і невизначеність, - говорять вони, - оточують нас із усіх боків». У будь-яку хвилину з нами може трапитися все, що завгодно. Людина почуває себе абсолютно безпомічною, коли віч-на-віч виявляється перед екзистенціальною проблемою. Тому пасивний маніпулятор займає таку позицію: «Ах, я не можу контролювати всього, що може із мною трапитися?! Ну так я нічого не буду контролювати!»

З гіркотою усвідомлюючи непередбачуваність свого життя, людина впадає в інерцію, повністю перетворює себе в об'єкт, що багаторазово підсилює його безпорадність. Недосвідченій людині може здатися, що із цієї хвилини пасивний маніпулятор став жертвою активного. Це не так. Лементи: «Я здаюся! Робіть із мною, що хочете!» - не більш ніж боягузливий трюк пасивного маніпулятора. Як довів Перлз, у будь-якому життєвому конфлікті між «собакою знизу» і «собакою зверху» перемагає пасивна сторона. Універсальним прикладом може служити мати, що «занедужує», коли не може впоратися з дітьми. Її безпорадність робить своя справа: діти стають більш слухняні, навіть якщо вони цього не хотіли раніше.

Активний маніпулятор діє зовсім іншими методами. Він жертвує іншими й відверто користується їхнім безсиллям. При цьому він випробовує чимале задоволення, пануючи над ними.

Батьки, як правило, намагаються зробити своїх дітей максимально залежними від себе й украй болісно ставляться до спроб дітей завоювати незалежність. Звичайно батьки відіграють роль «собаки зверху», а діти із задоволенням приграють їм як «собаки знизу». При такому розкладі особливо популярної стає поведінкова техніка «якщо - те».

«Якщо ти з'їли картоплю, то зможеш подивитися телевізор».

«Якщо зробиш уроки, то зможеш покататися на машині».

Дитина настільки ж успішно опановує цю е техніку:

«Якщо я підстрижу галявину, то що я одержу?»

«Якщо батько Джіма дозволяє йому їхати на машині в суботу й неділю, те чому ти забороняєш мені це?»

Як повів би себе справжній активні маніпулятор у подібній ситуації? Він закричав би: «Роби, як я сказав, і не приставай до мене з дурними питаннями!» У бізнесі така реакція зустрічається суцільно й поруч: «Мені належить 51 відсоток капіталу, і вони будуть носити ЦЮ уніформу, тому що Я так хочу!» Пам'ятаю, засновник коледжу, де я колись учився, говорив: «Мені однаково, якого кольору ці будинки, раз вони блакитні». Він був прекрасною людиною й прекрасним активним маніпулятором.

Четверту причину маніпуляцій ми розшукали в роботах Джея Хейли, Эрика Берна й Вільяма Глассера. Хейли під час тривалої роботи із шизофреніками помітив, що вони найбільше бояться тісних міжособистісних контактів. Берн уважає, що люди починають грати в карти для того, щоб краще управляти своїми емоціями й уникати інтимності. Глассер припускає, що одним з основних людських страхів є страх скрутного стану.

Таким чином, ми робимо висновок: маніпулятор - це особистість, що ставиться до людей ритуальне, щосили намагаючись уникнути інтимності у відносинах і скрутному стані.

І, нарешті, п'яту причину маніпуляції пропонує нам Альберт Еллис. Він пише, що кожний з нас проходить якусь життєву школу й усмоктує деякі аксіоми, з якими потім звіряє свої дії. Одна з аксіом така: нам необхідно одержати схвалення всіх і кожного.

Пасивний маніпулятор, уважає Еллис, - це людина, що принципово не бажає бути правдивим і чесним з навколишніми, але зате всіма правдами й неправдами що намагається догодити всім, оскільки він будує своє життя на цій найдурнішій аксіомі.

Хочу підкреслити, що під маніпуляцією я маю на увазі щось більше, ніж «гру», як це описано в Еріка Берна в книзі «Гри, у які грають люди, і люди, які грають в ігри». Маніпуляції - це скоріше система ігор, це - стиль життя. Одна справа одинична гра, ціль якої - уникнути скрутного стану; і інша справа - сценарій життя, що регламентує всю систему взаємодії з миром. Маніпуляція - це псевдо філософія життя, спрямована на те, щоб експлуатувати й контролювати як себе, так і інших.

Наприклад, дружина _ Ганчірка все своє існування перетворила в непомітну кампанія зробити свого чоловіка _ Диктатора відповідальним за всі її життєві негоди. Це не окрема випадкова гра; це сценарій на все їхнє спільне життя. Певною мірою цей же сценарій розігрується в більшості родин, включаючи мою й вашу, хоча ролі можуть бути й зворотними.

Що стосується індивідуальних ігор, та їхня безліч; Берн фіксує, наприклад, такі: «Бий мене!», «Кваплива», «Дивися, як я намагаюся». Всі вони спрямовані на те, щоб скомпрометувати чоловіка. Після того як вона спровокувала його на лайку й понукання її, вона всіма силами буде переконувати його, який він мерзотник. Її маніпулятивна система може бути назване «Збирання несправедливостей».

Література

1 Вацлавик П. Як стати нещасним без сторонньої допомоги. - К., 1990.

2. Коул М. Культурно-історична психологія. - К., 1997.

3. Лейнг Р. Розділене Я. - К., 1995.

4. Скотт Дж. Г. Сила розуму. - К., 1991.

5. Фромм Э. Душа человека. - М., 1992.