Вольова активність учнів

Зміст

Вступ

Розділ І. Психологічні характеристики волі

1.1 Поняття про волю

1.2 Теорії волі

1.3 Уявлення про вольові якості

Висновки до розділу І

Розділ ІІ. Вольова активність учнів

2.1 Вікові особливості волі

2.1.1 Раннє дитинство. Дошкільний вік

2.1.2 Молодший шкільний вік

2.1.3 Підлітковий вік

2.1.4 Старший шкільний вік

2.2 Розвиток та виховання вольової активності людини

Висновки до розділу ІІ

Висновки

Список літератури

Вступ

У зв'язку з загальним відродженням інтересу до гуманітарних, специфічних людських проблем психології в останні роки спостерігається підвищена увага до волі. Жодна більш-менш складна життєва проблема людини не зважується без участі волі. Ніхто на Землі ніколи ще не домігся видатних успіхів, не володіючи видатною силою волі. Людина в першу чергу тим і відрізняється від всіх інших живих істот, що в неї, крім свідомості й інтелекту, є ще і воля, без якої здібності залишалися б порожнім звуком.

Темою нашого дослідження є вольова активність учнів, її формування на певних вікових етапах розвитку дитини.

Актуальність дослідження

Воля - це здібність до вибору та внутрішнім зусиллям, необхідним для її здійснення. Специфічний акт, який не зводиться до свідомості і діяльності як такої. Здійснюючи вольову дію, учень протистоїть владі імпульсивних бажань: для вольового акту характерно не переживання "я хочу", а переживання "треба", "я повинен", освідомлення цінностей характеристики мети дії. Вольова поведінка включає прийняття рішення, яке часто супроводжується боротьбою мотивів (акта вибору), та його реалізацію.

Відсутність чітких понять, пов'язана з визначенням волі, чітко видна у низки авторів: з одного боку, воля не зводиться лише до вольового зусилля, а з іншого боку, вона не збігається і з довільною дією. Адже людина, зокрема учень, з сильною волею вміє долати будь-які труднощі, які зустрічаються на його шляху к досягненню мети, виявляючи при цьому такі вольові властивості, як рішучість, наполегливість, витримка та самовладання, самостійність, цілеспрямованість, дисциплінованість, мужність та сміливість.

Питанням про вольову активність людини, зокрема учнів, займалися такі вчені, як У. Джеймс (США), С.Л.Рубенштейн (Росія), Л.С.Виготський, Г.Челпанов (Україна), Ф.Лерш, В.Вундт (Німеччина), В.Франкл (Австрія) та інші. Питання волі також цікавили і філософів (А.Шопенгауер, Е.Гартман).

В нашій роботі ми розглядаємо вольову активність дитини на різних вікових етапах навчальної діяльності.

Об'єктом дослідження є воля і вольова активність учнів.

Предметом нашого дослідження є діти воля як психологічний процес та формування вольової активності учнів на різних етапах пізнавальної діяльності.

Мета нашої роботи полягає у дослідженні волі у дітей, у прояві вольової активності на різних вікових групах учнів.

Перед нашою роботою ставляться наступні завдання:

- визначити поняття "воля", "вольові якості";

- розглянути основні теорії волі у сучасній психології;

- вивчити класифікацію вольових якостей;

- дослідити розвиток вольової активності на усіх вікових етапах розвитку дитини: від раннього дитинства до старшого шкільного віку;

- розглянути основної способи виховання вольової активності;

Наше дослідження складається з двох частин. У першій частині ми знайомимося з основними теоретичними засадами волі та вольової активності, у другій частині розглядаємо безпосередньо прояв вольової активності на певних вікових етапах розвитку дитини. У кінці дослідження робимо висновки.

Розділ І. Психологічні характеристики волі

1.1 Поняття про волю

У зв'язку з загальним відродженням інтересу до гуманітарних, специфічних людських проблем психології в останні роки спостерігається підвищена увага до волі. Колись, ще в XVIII-XIX ст., ця проблема була однієї з центральних у психологічних дослідженнях. На початку XX ст. у зв'язку з загальним кризовим положенням у цій науці дослідження волі відійшли на другий план. Ця проблема виявилася самою важкою з тих, котрі необхідно було ставити і вирішувати на новій методологічній основі. Але ігнорувати її і цілком не займатись було неможливе, тому що воля відноситься до числа тих психологічних явищ (поряд з уявою), життєво важливу роль яких немає особливої необхідності доводити.

З цієї причини на початку XX в. і в наступні десятиліття дослідження волі продовжувалися, щоправда, не настільки широко і активно, як колись, але з використанням того ж самоспостереження в якості основного метода виявлення зв'язаних з нею феноменів.

Однак унаслідок незадоволеності загальним станом проходжень волі багато вчених у перші десятиліття поточного сторіччя прагнули взагалі відмовитися від цього поняття, від нібито ненаукового, замінити його поведінковими характеристиками чи якими-небудь іншими, операціоналізуючими та верифіцируючими, тобто такими, які можна спостерігати й оцінювати. Так, в американській поведінковій психології замість поняття волі стали вживати поняття "стійкість поводження" -- наполегливість людини в здійсненні початих поведінкових актів, у подоланні виникаючих на їхньому шляху перешкод. Цю наполегливість, у свою чергу, пояснювали такими характеристиками особистості, як цілеспрямованість, терпіння, завзятість, стійкість, послідовність і т.п.[11;358]

Читаючи сьогодні роботи психологів минулого, наприклад як У.Джемс у США і С.Л.Рубінштейн у Росії (у роки загального відволікання уваги від проблем волі вони продовжували займатися нею), ми виявляємо, що воля -- цілком реальне явище, що володіє своїми специфічними, легко виявленими і описуваними науковою мовою ознаками.[11;358]

Людина не лише сприймає і пізнає об'єктивний світ, але й активно на нього впливає. Вона постійно ставить перед собою певні цілі і бореться за їх здійснення.

Здійснюючи цілеспрямовані дії, людина зустрічається з різноманітними перешкодами. Одні з них зв'язані з умовами життя, це об'єктивні перешкоди - протидія інших людей, природні перешкоди, інші - з власними недоліками - небажання роботи, те, що потрібно, пасивність, лінь, поганий настрій, почуття страху, звичка діяти необдумано, почуття хворобливого самолюбства і т.д. Щоб досягти поставленої мети, людині необхідно мобілізувати свої розумові і фізичні сили на подолання перешкод, тобто проявити вольові зусилля.

Воля людини і виражається в тому, наскільки людина здатна переборювати перешкоди та труднощі на шляху до мети, наскільки вона здатна керувати своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність певним задачам.

Воля - це властивість (процес, стан) людини, який виявляється у його здібності свідомо керувати своєю психікою та вчинками. Виявляється у подоланні перешкод, що з'являються на шляху досягнення свідомо поставленої мети.[11;548].

Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Виходячи з цього, основну одиницю волі - вольову дію, треба розуміти як дію свідому, цілеспрямовану.

У вольових діях людина здійснює свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб дій і характер. Учень чи студент, прагнучи успішно вчитися, виявляють ініціативу, напруженість фізичних і розумових сил, переборюють труднощі, що перешкоджають досягненню мети, стримують бажання, які відволікають від діяльності.

Вольова діяльність - це особлива форма активності людини. Вона полягає в тому, що людина здійснює владу над собою, контролює власні імпульси і в разі необхідності - гальмує їх. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму і ототожнювати з нею. Адже активність властива і тваринам. Вони задовольняють свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, виявляють тривалий вплив на оточуючу природу, але це відбувається без будь-якого свідомого наміру з їх боку і є чимось випадковим по відношенню до самих тварин. Воля у людини виникла і сформувалася під впливом суспільної трудової діяльності в міру того, як опановуючи закони природи людина перетворювала її своїми планомірними діями.

Воля людини виробилась в процесі її суспільного та історичного розвитку, в трудовій діяльності. Живучи і працюючи, люди поступово навчилися ставити собі певні цілі і свідомо добиватися їх реалізації. В боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи свої сили чи стримуючи себе, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важливіші були ті цілі, які ставили собі люди в житті і чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони добивалися їх реалізації. Вольова діяльність обов'язково передбачає цілий ряд актів і дій, які, в свою чергу, передбачають широкий ступінь усвідомлення особистістю її зусиль і характеру психічний процесів, які здійснюються. Тут і оцінка ситуації, і вибір шляху для майбутньої дії, відбір засобів, потрібних для досягнення мети, прийняття рішень і т.д.

Іншими словами можна сказати, що воля пов`язана з іншими властивостями особистості, зокрема, з характером. Вона є основою характеру. Характер - це остаточно сформована воля. І в залежності від сформованості вольових якостей у людини говорять про сильний і слабкий характер. Безвільних людей ще називають безхарактерними.

Воля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значимим і важливим цілям, уміння придушувати безпосередньо виникаючі в даній ситуації бажання і імпульси. На вищих рівнях свого прояву воля припускає опору на духовні цілі і моральні цінності, на переконання й ідеали.

Ще одна ознака вольового характеру чи дії діяльності, регульованою волею, -- це наявність продуманого плану їхнього здійснення. Дія, що не має чи плану не виконуване по заздалегідь наміченому плані, не можна вважати вольовим. "Вольова дія -- це... свідома, цілеспрямована дія, за допомогою якого людина здійснює стоячу перед ним ціль, підкоряючи свої імпульси свідомому контролю і змінюючи навколишню дійсність у відповідності зі своїм задумом"[6; 212].

Істотними ознаками вольової дії є посилена увага до такої дії і відсутність безпосереднього задоволення, одержуваного в процесі й у результаті його виконання. Мається на увазі, що вольова дія звичайна супроводжується відсутністю емоційного, а не морального задоволення. Навпроти, з успішним здійсненням вольового акта звичайно зв'язане саме моральне задоволення від того, що його удалося виконати. У.Джемс із цього приводу писав наступне: "Великий світ, що оточує нас з усіх боків, задає нам усілякі питання і випробує нас усіма можливими способами. Деякі з цих іспитів ми переборюємо за допомогою неважких дій і на деякі питання відповідаємо чітко сформульованими словами. Але на самий найглибший із усіх питань, що коли-небудь, пропонуються нам світом, не допускається іншої відповіді, крім німого опору волі і стискання фібр нашого серця, коли ми як би говоримо: "Нехай так, а я все-таки буду робити от так".

Нерідко зусилля волі направляються людиною не стільки на те, щоб перемогти й опанувати обставинами, скільки на те, щоб перебороти самого себе. Це особливо характерно для людей імпульсивного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм приходиться діяти усупереч своїм природним чи характерологічними даним.

Функції волі

1. Спонукальна - організація активності людини. Активності притаманні мимовільність і довільність протікання дій і поведінки. Якщо активність виступає властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, то воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим).

Спонукання людини до дій створює певну впорядковану систему - ієрархію мотивів - від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних з переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим.

2. Гальмівна функція - стримування небажаних проявів активності. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон. Вольове регулювання поведінки було б неможливе без гальмівної функції.(Наприклад окремі прояви людської вихованості: не дати виходу агресії, не виявити негативні емоції).

Отже в понятті "воля" простежується цілісний характер психіки людини: проблема волі стосується і є невіддільною від проблем особистості, свідомості, самосвідомості, мотивів, потреб, емоцій, пізнавальної діяльності.

Характерні особливості волі.

1. Воля є продуктом суспільно-історичного розвитку людини її формування пов`язане з появою і розвитком трудової діяльності.

2. Воля не є природженою здатністю. Вона формується у процесі діяльності, яка потребує певних вольових якостей і навичок вольової регуляції.

3. Вольова регуляції - це регуляція свідома, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності і можливості, на підставі яких здійснюються передбачення та оцінка наслідків активності особистості.

4. Розвиток волі тісно пов`язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотивації з розвитком свідомості і самосвідомості особистості загалом.

1.2 Теорії волі

З історії психології відомо, що поняття "волі" було введено як пояснювальне поняття. Воно мало пояснити зародження дії, що заснована не тільки на бажаннях людини, а й на розумовому рішенні про її здійснення. Інтенсивна розробка уявлень про волю розпочинається тільки в ХVІІ ст. і у наш час характеризується наявністю декількох підходів до вивчення природи волі.

Воля як довільна мотивація. В межах цієї течії заслуговує на увагу інтелектуалістична теорія волі ( Мейман). Згідно з цією теорією джерела волі - в уявленнях людини, які є необхідною складовою всіх психічних процесів. Свідомість людини сповнена уявленнями різної складності. Кожне з цих уявлень бореться за своє переважне становище у свідомості. Перемагають найбільш чіткі і ясні уявлення, які й дають початок вольовим процесом. Вольові прагнення виникають в процесі боротьби уявлень. Таким чином, уявлення, відіграють роль мотиву вольової дії. Головне у волі - зв`язок, який встановлюється між уявленням і самою дією. Воля розвивається в процесі переходу мотиву в дії. Отже, виховання волі - закріплення шляхом повторних вправ асоціативних зв`язків, між уявленнями і діями.

До мотиваційного підходу в дослідженні волі належать уявлення про волю як здатність до свідомого умисного подолання перешкод. Якщо мотивація є лише чинником, ініціатором дії, то існування перешкод на шляху до виконання дії та умисне їх подолання стає формуючим чинником вольового акту. Так, одну з однак волі - подолання перешкод, розглядають Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн.

Загалом в усіх варіантах мотиваційного підходу наголошується саме на спонукальній функції волі, тобто акцентується мотиваційна її складова.

Воля як "вільний вибір" (У.Вундт, У. Джемс).Воля - це самостійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається виконати людина. Думка сама або собі містить силу, що може ініціювати поведінку людини. У. Джемс вважав основною функцією волі прийняття рішення при наявності в свідомості одночасно двох або більше ідей руху. Таким чином, основа волі - "моторні ідеї" (не дії), які створюють процес "воління" - самостійний психічний процес, який виробляє стійке прагнення людини. Тому вольове зусилля виявляється в спрямуванні людиною своєї свідомості на непривабливий, але потрібний об`єкт і зосередженні на ньому уваги. Таким чином, основа свідомості - прагнення і потяги, що спонукають людину до дії. А уявлення і почуття виникають із вольового начала.

Волю як вибір одного із декількох спонукань або як розв`язання конфлікту мотивів розглядали Т. Челпанов, Ф. Лерш, В. Франкл, Л. Виготський.

Емоційна теорія (Рібо). Єдина причина вольового акту - почуття.

В основі вольової діяльності лежить прагнення відчути або продовжити задоволення і уникнути страждання. Дії людини викликаються емоціями, які людина переживає в даний момент. Вольові прагнення виникають не там, де для людини все байдуже, а там, де оточення, думки і ідеї викликають почуття, що робить ці ідеї або привабливими або відштовхуючими. Отже, воля - явище вторинного порядку по відношенню до емоцій, почуттів. Волюнтаристська теорія визначає волю особливою, надприродною силою. Згідно із вченням волюнтаризму, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають перебіг психічних процесів. Німецькі філософи А. Шопенгауер та Е. Гартман визначили волю космічною силою, сліпим та несвідомим першопринципом, від якого беруть початок усі психічні прояви людини. Свідомість та інтелект є, за Шопенгауером, вторинними проявами волі.[2;36]

Воля цілком вільна не залежна від мотивів і зовнішніх впливів, це самопричина поведінки. Воля до панування - першопричина всього, це саме життя, а якщо це міф, то і життя - міф. У Всесвіті існує єдина світова воля, яка цілком вільна у всіх своїх проявах; вона нічим не обмежена і тому могутня. У людини є універсальна воля, яка представлена їй у власному характері. Він даний людини від народження - незмінний і загалом непізнавальний. Воля - самостійна сила душі (нічим не зумовлена і ніким не пізнана), що здатна до вільного вибору. Воля - найвищий, загальний принцип буття.

В.И.Селиванов визначає волю як свідоме регулювання людиною свого поводження, виражена в умінні бачити і переборювати внутрішні і зовнішні перешкоди на шляху цілеспрямованих вчинків і дій. У ті моменти діяльності, коли суб'єкт зіштовхується з необхідністю "перебороти" себе (емпіричний рівень виділення перешкоди, зв'язаного із суб'єктом діяльності), його свідомість на час як би відривається від об'єкта, предмета діяльності, чи партнера і переключається в плоскість суб'єктних відносин. При цьому здійснюється свідома рефлексія на різних рівнях:

1 рівень -- усвідомлення суб'єктом своїх способів дій, його стану, режиму і напрямку активності; розуміння ступеня відповідності функціональної організації психіки необхідній формі діяльності;

2 рівень -- активна зміна функціонування психіки вибір необхідного способу його перетворення.[18; 100]

Вольова регуляція діяльності є свідомими, опосередкованими цілями і мотивами предметної діяльності створення стану оптимальної мобілізованості, потрібного режиму активності, концентрації цієї активності в необхідному напрямку.

Ще один напрямок у розвитку волі виявляється в тім, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі задачі і переслідує усе більш віддалені цілі, що вимагають додатки значних вольових зусиль протягом досить тривалого часу. Наприклад, школяр ще в підлітковому віці може поставити перед собою задачу розвити в себе такі здібності, до формування яких у нього немає виражених природних задатків. Одночасно він може поставити перед собою ціль зайнятися в майбутньому складним і престижним видом діяльності, для успішного виконання якого необхідно такого роду здатності. Є чимало життєвих прим-того, як люди, що стали відомими вченими, художниками-письменниками, домагалися поставлених цілей, не володіючи хорошими задатками, в основному за рахунок підвищеної працездатності і волі.

1.3 Уявлення про вольові якості

Своєрідність активності особистості втілюється у вольових якостях особистості. Вольові якості-- це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. Індивідуальні особливості волі властиві окремим людям. До позитивних якостей відносять такі якості, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Якості, що характеризують слабкість волі особистості, визначаються такими поняттями, як безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо.

Базальні вольові якості. Перелік позитивних і негативних вольових якостей дуже великий, тому розглянемо основні з них. Найчіткішу класифікацію вольових якостей зробив В.К.Калін. Такі вольові якості, як енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості, і функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля.

Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.

Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, при втомі, поганому настрої, при незначних хворобливих проявах).

Витримка -- це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

Сміливість -- це здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. Інакше кажучи, сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.

Системні вольові якості. Решта проявів вольової регуляції особистості складніші. Вони являють собою певні сполучення односпрямованих проявів свідомості. Системність вольових якостей пов'язана з широким спектром функціональних проявів різних сфер (вольової, емоційної, інтелектуальної). Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе як складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість -- витримку та сміливість.

Ціла низка вольових якостей особистості є системними --наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість. При цьому важливо знати, що базальні (первинні) вольові якості становлять підґрунтя системних (вторинних) якостей, їх ядро. Низький рівень якихось базальних якостей дуже ускладнює утворення більш складних, системних вольових якостей.

Цілеспрямованість полягає в умінні людини, керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди спирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету. Така особистість добре знає, чого хоче досягти і що їй робити. Ясність мети -- в цьому полягає її гідність.

Наполегливість-- це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами.) Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. (Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до наміченої мети.

Протилежними наполегливості проявами є впертість і негативізм, які свідчать про недоліки волі. Вперта людина відстоює свої хибні позиції, незважаючи на розумні доводи.

Принциповість -- це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Принциповість виявляється в стійкій дисциплінованості поведінки, в правдивих, чуйних вчинках. Протилежні до цих якості має людина безпринципна.

До вольових якостей, які найбільш характеризують силу волі особистості, належать самостійність та ініціативність.

Самостійність -- це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність особистості виявляється в здатності за власним почином організовувати діяльність, ставити мету, в разі необхідності вносити в поведінку зміни. Самостійна особистість не чекає підказок, вказівок від інших людей, активно відстоює власні погляди, може бути організатором, повести за собою до реалізації мети.

Ініціативність -- це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їх здійснення. Протилежними якостями є безініціативність та залежність. Безініціативна людина легко піддається впливу інших людей, їх дій, вчинків, власні рішення ставить під сумнів, не впевнена в їх правильності та необхідності. Особливо виразно ці якості виступають у формі навіювання.

Однією з важливих вольових якостей людини є її рішучість. Рішучість -- це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя. Нерішучість є проявом слабкості волі. Нерішуча людина схильна або відкидати остаточне прийняття рішення, або без кінця його переглядати.

Воля особистості характеризується також її організованістю, яка полягає в умінні людини керуватись у своїй поведінці твердо наміченим планом. Ця якість вимагає вміння не тільки неухильно втілювати в життя свій план, а й виявляти необхідну гнучкість при зміні обставин дійсності.

Сила волі. Розлади складної вольової дії. Сукупність позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює силу волі особистості. Встановлено, що людям із сильною волею властивий високий рівень мотивації досягнення. Мотивація досягнення -- це наполегливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, намагання добитися свого за будь-яку ціну. Так, люди з високою потребою в досягненні завжди в пошуках ситуацій, де вони могли б перевірити свої можливості, впевнені в успішному завершенні справи, готові взяти на себе відповідальність, рішучі в екстремальних ситуаціях, не втрачають рівноваги в умовах змагання, виявляють велику наполегливість при подоланні зовнішніх чи внутрішніх перешкод.

Висвітлені негативні якості характеризують вольову слабкість людини. Крайній ступінь слабовілля людини перебуває за межами норм. До вагомих розладів складної вольової дії призводять абулія та апраксія.

Абулія пов'язана з нездатністю прийняти необхідне рішення, діяти. Причини полягають у порушенні динамічного співвідношення між корою великих півкуль і підкіркою. Нормальний вольовий акт передбачає оптимальну (не слабку і не сильну) імпульсивність. Якщо інтенсивність імпульсів низька, то вольовий акт неможливий. Так само і при завищеній імпульсивності, коли бажання дає миттєву розрядку в дію (як у стані афекту), тобто відсутні свідоме врахування наслідків, обмірковування мети, унеможливлюється врівноваження мотивів -- дія втрачає характер свідомої, вибіркової, вольової. Розуміючи необхідність виконувати розпорядження, хворий на абулію не може примусити себе це зробити. Для нього характерне підпорядкування в поведінці випадковим стимулам, що з'являються в полі його зору. Наприклад, така людина, побачивши клумбу квітів, починає їх зривати, хоча ніяких намірів щодо створення букета в неї не було і вона не знає, що робити з цими квітами.

Апраксія -- складне порушення цілеспрямованості дій, яке викликається локальними розладами лобних ділянок мозку. Вона виявляється в порушенні довільної регуляції рухів, дій і поведінки в цілому. Дії не підпорядковуються заданій програмі (програмі, яка йде від лікаря до хворого), хоч у звичній, конкретній ситуації такі дії можливі. Так, хворий міг висунути язика, щоб змочити губи, "коли вони в нього пересохли, але не міг виконати такої дії на прохання лікаря, інший хворий міг користуватися ложкою та склянкою під час їжі, але без конкретної ситуації він ці дії не здатний виконувати, не може заплющити очі на прохання лікаря, хоча коли йому пропонують лягти спати, він це робить. Усі дії хворих на апраксію прикуті до конкретних, безпосередньо даних ситуацій, з яких вони не в змозі звільнитися.

Висновки до розділу І

В цьому розділі ми розглянули, власне, поняття про волю, теорії волі та вольові якості.

Виявили, що воля людини виробилась в процесі її суспільного та історичного розвитку, в трудовій діяльності. Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Вольова діяльність обов'язково передбачає цілий ряд актів і дій, які, в свою чергу, передбачають широкий ступінь усвідомлення особистістю її зусиль і характеру психічних процесів, які здійснюються.

Отже в понятті "воля" простежується цілісний характер психіки людини: проблема волі стосується і є невіддільною від проблем особистості, свідомості, самосвідомості, мотивів, потреб, емоцій, пізнавальної діяльності.

Над питанням волі працювала ціла низка видатних вчених, як вітчизняних, так і зарубіжних. Вони розробили теорії, які відіграли суттєву роль у вивченні даного питання і подальшому дослідженні його. В нашій роботі розглянуто інтелектуалістичну теорію волі Меймана, емоційну теорію Рібо, волю як "вільний вибір" У.Вундта і У. Джемма та інші.

Розглядаючи вольові якості (відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою) ми вивчили базальні вольові якості - енергійність, терплячість, витримку та сміливість; системні - наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість. Сукупність позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює силу волі особистості.

Розділ ІІ. Вольова активність учнів

2.1 Вікові особливості волі

2.1.1 Раннє дитинство. Дошкільний вік

Розвиток вільної поведінки маленької дитини пов'язано зі здійсненням ним пізнавальних дій і з наслідуванням дорослих. Маніпуляції з речами призводять до встановлення дитиною важливого факту, що після певних дій можуть відбуватися певні події. Тобто тепер він цілеспрямовано здійснює ці дії заради того, щоб відбулися ті чи інші події.

До двохрічного віку діти не можуть повторити знайому їм дію без реального предмета дії ( наприклад, без ложки не можуть показати як нею користуватися ). Тому істотним кроком у розвитку вільності є формування здібності до уявлення, завдяки чому поведінка дитини визначається не тільки реальною ситуацією, але й уявленою. У три роки дію без реального предмета можуть виконати 94% дітей.

У період від двох до трьох років закладаються основи регулюючої функції мови. Велике значення для формування вольових дій у дитини має виробка міцної й активної реакції на два основних мовних сигнали дорослих слово "треба", яке потребує дії навіть проти бажання дитини, і на слово "не можна", яке забороняє дію бажану дитиною. Однак спонукання і гальмування дій у цьому віці регулюються все ж таки реальними зовнішніми стимулами.

До трьох років, але й раніше у дітей виявляється виражене прагнення до самостійності. " Я -сам" - вимагає малюк, протестуючи проти втручання і допомоги батьків.

Маленькій дитині важкіше підкоритися вимогам не робити дещо, ніж наказу робити щось інше. Тому дорослим вигідніше виражати свої вимоги в позитивній формі. Наприклад, "ти вже велика дівчинка, покажи як ти вмієш це робити".[5;85]

Діти трьох років виявляють витримку та терпіння, якщо це обіцяє їм задоволення.

С.Л. Рубинштейн пише, що наполегливість проявляється вже у дитинстві. Але він визначає наполегливість як багаторазове повторення одного того ж емоційно привабливого акту. Ільїн вважає, що справжня наполегливість проявляється у дітей значно пізніше, доказом чого є цілеспрямовані заняття дітей 6-8 років спортом, музикою тощо.[13;145].

Оскільки ігрова активність є основною у дітей дошкільного віку виконання дитиною будь-якої ігрової ролі є сильним фактором, який стимулює вольове зусилля.

З чотирьох років розвивається контроль за своїми діями. На 4-5-му році свого життя у дітей виявляється слухняність, яка зумовлена почуттям обов'язку і почуттям провини перед дорослим у разі невиконання певного обов'язку.

Наприкінці дошкільного віку дитина робить у вольовому розвитку великий крок вперед, вона починає брати на себе виконання завдання, свідомо діяти, щоб довести його до кінця. Шестирічні діти можуть проявити ініціативу при виборі мети, самостійність, наполегливість, але в основному лише тоді, коли їх дії супроводжуються емоціями радості, здивування або засмучення.

У дітей старшого дошкільного віку слова "треба", "можна", "не можна", є основою і для саморегулювання, коли подумки вимовляються самою дитиною. Це - перший самостійний прояв дитиною сили волі. Однак для дітей дошкільного віку характерний і негативний прояв сили волі, який виражається у впертості, негативізмі, капризах (свавіллі).

2.1.2 Молодший шкільний вік

Вступ до школи означає новий етап в розвитку вольової сфери особистості дитини. Під впливом вимог, які йому ставлять, починається напружений розвиток витримки і терпіння як основи дисциплінованої поведінки, яке наприкінці першого року стають для дитини звичними.

Дослідження Є.І. Ігнатієва, В.І. Сєліванова та інших показали, що у школярів 1-3 класів помітно зростає вміння проявляти вольові зусилля, що наочно проявляється в їх розумовій діяльності. Починають формуватися вільні розумові дії, спеціальне запам'ятовування і пригадування навчального матеріалу, вільна увага, націлене ті стійке спостереження, наполегливість у розв'язанні задач на мислення.[18;156]

У молодших школярів в певній мірі розвинута і самостійність. Однак їхня самостійність походить найчастіше від імпульсивності, яка виникає внаслідок емоцій та бажань, а не як результат критичного осмислення ситуації та своєї ролі в ній.

У молодших школярів зростає витримка, вміння стримувати свої почуття. Витримка проявляється спочатку у підкоренні вимогам дорослих. Проявляється і закріплюється вона саме в молодшому шкільному віці, коли правила поведінки в школі починають регламентувати поведінку дітей.

Другокласники вже застосовують деякі прийоми самостимуляції, самозбадьорення, спогади про героїв прочитаних книг. В учнів третіх класів багато елементів стриманої поведінки, це вже проявляється в декількох видах діяльності.

Дівчатка більш стримані, ніж хлопчики, у яких імпульсивність сильніша (Є. І. Ігнатьєв, В. І. Сєліванов).Автори пояснюють це особливим положенням дівчаток в родині, де вони виконують ряд домашніх доручень з організації побуту і мають більше обмежень, що сприяє вихованню в них стриманості. У той самий час школярі молодших класів ще не вміють володіти собою і стримувати різкість тону, розбещену поведінку або емоційну збудженість, викликану випадковими обставинами.

Вольовій мобілізації молодших школярів в навчальній діяльності сприяє ряд обставин.

1. Зв'язок завдання з потребами ті інтересами школярів. Прояв школярами молодших класів вольової активності у багатьох випадках визначається їхнім інтересом до завдання, оскільки "треба" ще не є основою мотивації їх діяльності. Тому прояв ними впертості та наполегливості багато в чому залежить від того, наскільки вчителю вдалося включити завдання, що виконувалося в мотиваційну сферу особистості учнів, зробити його значущим для них.

2. Огляд школярем мети. Розв'язання задач для молодшого школяра часто визначається тим, чи бачить він кінець завдання. З цього приводу В. К. Котирло пише: " відкритість цілей в найбільшій мірі забезпечується таким обмеженням об'єму роботи, яке дає можливість огляду всього шляху до мети. Означення будь-яких віх на цьому шляху, показання точної кінцевої мети при наявності проміжних віх та чітке означення окремих кроків до рішення є необхідними умовами надання діяльності школяра цілеспрямованості. І навпаки, розмитість меж бачення, неокресленість задач стає перепоною для її рішення."[8;212]

3. Оптимальна складність завдання. Надто легкі завдання охолоджують учня, а занадто складні можуть призвести до зниження рівня волевих зусиль або взагалі до відмови від виконання завдання("все рівно не зробити"). Завдання оптимальної складності з одного боку повинно бути доступним, а з іншого, повинно дражнити самолюбство учня ("ну-мо, спробуй розв'яжи завдання!"). Таке завдання забезпечує переживання учнями успіху, що в свою чергу, активізує, подальші зусилля.

4. Наявність інструкції про способи виконання завдання. Вчитель повинен розповісти учням, як і у якій послідовності треба виконувати завдання, якими засобами необхідно при цьому користуватися. У іншому випадку учні почнуть виконувати завдання бездумно, механічно і після декількох невдалих спроб втратять віру у свої сили.

5. Демонстрація учнями їх просування до мети. Вчитель повинен так організувати навчальну діяльність молодшого школяра, щоб він бачив свої просування до мети, а головне - усвідомив, що це просування є результатом його власних зусиль.

2.1.3 Підлітковий вік

У цьому віці відбувається докорінна перебудова структури вольової активності. На відміну від молодших школярів підлітки значно частіше регулюють свою поведінку на основі внутрішньої стимуляції. У той же самий час вольова сфера підлітків надто суперечлива. Це пов'язано з тим, що при значно збільшеній загальної активності підлітка механізми його вольової активності ще не досить сформовані. Зовнішні ж стимулятори (наприклад виховний вплив) в силу критичності підлітків, їх прагнення до незалежності сприймаються інакше, ніж у молодшому шкільному віці, і тому не завжди викликають відповідну вольову активність. Знижується дисциплінованість, посилюється прояв впертості, частково це пов'язано з тим, що внаслідок ствердження свого "Я", права на власну думку, на свою точку зору поради дорослих сприймаються критично. Наполегливість проявляється лише в цікавій роботі. [16;417]

У цьому віці відбувається процес статевого дозрівання, який суттєво змінює нейродинаміку ( підвищує рухливість нервових процесів, зрушує баланс у бік збудження), що також призводить до зміни вольової сфери. Переважання збудження над гальмуванням ускладнює застосування забороняючих санкцій, основаних на моральних засадах, знижується витримка, самовладання .

Зростає сміливість ( яка у цей період взагалі досягає найбільшого прояву). Під впливом патріотичних почуттів підлітка можуть здійснювати навіть героїчні вчинки, що неодноразово спостерігалося під час Великої Вітчизняної війни.

У цей самий час підлітки 12-14 років переоцінюють рівень розвитку у себе вольових якостей, особливо терпіння й енергійності. У школярів 12 років спостерігається дисгармонія у розвитку основних вольових якостей, але вже в 13 років з'являється деяка гармонія. П'ятнадцятирічні підлітки у цілому адекватно оцінюють розвиток у себе основних вольових якостей, самооцінка і оцінка з боку групи співпадає. Але ці підлітки схильні до переоцінки наполегливості, самостійності, цілеспрямованості.

2.1.4 Старший шкільний вік

У старшокласників механізм самостимуляції є визначним у прояві ними вольової активності. Самостимуляція не тільки краще осмислюється, але й більш диференційовано використовується при подоланні складнощів, вона є головним компонентом у психологічній структурі вольової активності учнів.

Старшокласники можуть проявляти досить високу наполегливість у досягненні поставленої мети, різко збільшується здібність до терпіння, наприклад, при фізичній роботі на фоні втоми ( тому старшокласників можна примушувати працювати досить довго, у той час як вимагати цього від молодших учнів небезпечно). Однак у дівчат у старших класах різко знижується сміливість, що створює певні складності у їх фізичному вихованні. У старших класах посилено формується моральний компонент волі. Воля проявляється у школярів під впливом ідеї, значної для суспільства, товаришів. Найчастіше вольова активність у старшокласників набуває характер цілеспрямованості.

Таким чином, підхід до оцінки ступеня розвитку волі, як у віковому так і в індивідуальному аспекті повинен бути диференційованим, виходячи з багатокомпонентної структури волі. З розвитком психіки дитини вольова регуляція змінюється.

2.2 Розвиток та виховання вольової активності людини

Воля, як і весь психічний світ, не є надприродною силою, а виникає і розвивається в процесі життя та виховання. Розвиток вольової регуляції поведінки нерозривно пов'язаний з розвитком спонукань. Для дітей характерні нестійкість спонукань, залежність їх від безпосередньої ситуації, чим зумовлюються імпульсивність і безсистемність дій. На наступних вікових етапах ситуативні спонукання об'єднуються у більш стійкі утворення з поступовим переходом в єдину мотиваційну систему, що визначає спрямованість поведінки. .

Разом з тим відбувається розвиток свідомої вольової регуляції поведінки і в цілому активності особистості. Людина набуває здатності оцінювати себе, щоб керуватись у своїй поведінці не випадковими потягами, а системою засвоєних і прийнятих для себе правил і норм моральної поведінки.

Активність вольового самоствердження розпочинається в підлітковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто виступає як самоціль. Це період складного і суперечливого становлення вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, рішучість, з якими підліток долає труднощі на шляху до здійснення мети, свідчать, що він з об'єкта волі інших людей поступово перетворюється на суб'єкт власної волі. Але те, чи набере цей процес позитивних, форм або ж почнуть виникати збочення, залежить від виховання.

Для юнацького віку характерні подальший інтенсивний розвиток вольових якостей і відповідно відносна завершеність їх формування. Вольові якості стають компонентами й рисами характеру особистості. В поведінці старшокласників проявляється стійкість у розподілі вольових зусиль відповідно до домінуючих інтересів. Вольова активність уже відповідає суспільним вимогам. Але які вольові якості і на якій стадії завершеності включаються в структуру характеру особистості -- це залежить від багатьох обставин, зокрема й від перебігу процесу підліткового самоствердження, від соціального вибору та самовизначення в юності, від самовиховання кожної особистості.

Виховання волі -- це, власне, процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:

1) правильне поєднання свідомого переконання з вимогливістю до поведінки людини;

2) забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з оточуючими, а також на її ставлення до самої себе;

3) поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.

Позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямовані вправи, пов'язані зі свідомим прагненням особистості навчитися володіти собою, опанувати вольовий спосіб поведінки. Важливою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання волі. Існує чимало способів виховання вольової регуляції поведінки особистості в ситуаціях повсякденного життя. Кожну дію можна перетворити у вправу, якщо здійснювати її свідомо, а не за звичкою чи з почуття обов'язку. Призначення волі полягає в тому, щоб спрямовувати, а не в тому, щоб примушувати до чогось. Наведемо деякі прийоми вправляння і виховання волі (за Р. Ассаджолі):

· Зробіть що-небудь, чого ніколи раніше не робили.

· Заплануйте що-небудь, а потім здійсніть свій план.

· Продовжуйте робити те, що робили, ще п'ять хвилин, навіть коли Ви стомилися і Вас почало приваблювати щось інше.

· Зробіть що-небудь досить повільно.

· Коли легше сказати "так", але правильніше сказати "ні", говоріть "ні".

· Робіть те, що, як Ви вважаєте, зараз найголовніше.

· У найнезначніших ситуаціях вибору робіть його без вагань.

· Чиніть усупереч усім очікуванням.

· Утримуйтеся говорити те, що Вас підштовхують сказати.

· Відкладіть те, виконанню чого Ви віддаєте перевагу саме зараз.

· Спочатку виконайте те, що Ви хотіли відкласти.

Виконуйте кожного дня; одну вправу впродовж місяця, навіть якщо це видається Вам невигідним.

Висновки до розділу ІІ

Формування вольової активності дитини проходить кілька етапів, причому на кожному етапі воно має певні особливості:

- у дошкільному віці основним стимулюючим фактором розвитку волі є ігрова діяльність; в цьому віці вже проявляється й свідома діяльність: як ініціатива при виборі мети, самостійність, наполегливість. У старшому дошкільному віці проявляється сила волі як основа для саморегулювання;

- характерною особливістю молодшого шкільного віку є зростання витримки, розвиток вміння стимулювати свої почуття. Вміння проявляти вольові зусилля проявляються, в першу чергу, у розумовій діяльності;

- у підлітковому віці головним чинником регулювання поведінки стає внутрішня стимуляція: однак вольова сфера підлітка є найбільш суперечлива у порівнянні з іншими віковими групами; зміна нейродинаміки ускладнює застосування забороняючих санкцій, основаних на моральних засадах, знижується витримка, але зростає сміливість. В той же час підлітки схильні до переоцінки власних вольових якостей;

- визначним у прояві вольової активності учнів старшого шкільного віку є механізм саморегуляції. У цьому віці учні проявляють високу наполегливість у досягненні мети, в них формується моральний компонент волі; вольова активність набуває характер цілеспрямованості.

Висновки

Таким чином, проведене дослідження дозволило зробити певні висновки.

Воля - це властивість (процес, стан) людини, який виявляється у його здібності свідомо керувати своєю психікою та вчинками. Виявляється у подоланні перешкод, що з'являються на шляху досягнення свідомо поставленої мети.

Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Вольова діяльність - це особлива форма активності людини. Вона полягає в тому, що людина здійснює владу над собою, контролює власні імпульси і в разі необхідності - гальмує їх. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму і ототожнювати з нею. Воля у людини виникла і сформувалася під впливом суспільної трудової діяльності в міру того, як опановуючи закони природи людина перетворювала її своїми планомірними діями.

Вольові якості-- це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. До позитивних якостей відносять такі якості, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Якості, що характеризують слабкість волі особистості, визначаються такими поняттями, як безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо.

У кожному віці воля має свої прояви: у ранньому дитинстві, дошкільному віці, молодшому шкільному віці, підлітковому та старшому шкільному віці. Найбільш виразно вольова активність проявляється на останніх двох вікових етапах розвитку дитини: підлітковому та старшому шкільному віці.

Але вольова активність вимагає постійного виховання. Виховання волі -- це, власне, процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:

1) правильне поєднання свідомого переконування з вимогливістю до поведінки людини;

2) забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з оточуючими, а також на її ставлення до самої себе;

3) поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.

Сьогодні перед вчителем стоїть дуже важливе завдання - виростити з кожного із своїх учнів вільну, розумну і сумлінну людину. Допомогти кожній дитині розкрити себе, знайти свій шлях у житті. Використовуючи наше дослідження, я зможу полегшити розв'язання саме цих завдань. Адже завдяки нашому дослідженню можна зрозуміти, що працюючи з дітьми молодшого шкільного віку слід пам'ятати, що саме на даному етапі розвитку в них в певній мірі розвинута самостійність, а також зростає витримка та вміння стримувати свої почуття. Викладаючи учням підліткового віку необхідно звернути увагу на те, що внаслідок ствердження свого "Я", права на власну думку, на свою точку зору поради дорослих сприймаються критично. Проте слід бути дуже уважним, проявляти толерантність та слідкувати за дисципліною, тому що у підлітків вона знижується, а також посилюється прояв впертості. Із старшокласниками працювати легше в тому сенсі, що їх вольова активність набуває характер цілеспрямованості. Проте педагог повинен контролювати формування морального компоненту волі, яке саме в цей період відбувається досить активно.

При оцінці вольових якостей учнів необхідно дотримуватись умов:

1) оцінюючі повинні однаково розуміти вольові якості;

2) оцінка повинна виходити з одних і тих же критеріїв;

3) вольові якості повинні оцінюватися декількома особами.

За урахування цих умов загальна оцінка, яка дається всіма характеризуючіми особами, буде більш-менш об'єктивною.

Таким чином, мета нашої роботи досягнута за рахунок дослідження волі у дітей, у прояві вольової активності на вікових групах учнів молодшого, підліткового та старшого шкільного віків.

Список літератури

1. Выготский Л.С. Психология.- М.: ЭКСМО-Пресс.-2000.-1008с.

2. Виготський Л.С. Собр. соч.: У 6 т. - Т. 3. - М.: Просвещение.- 1983.-213с.

3. Высоцкий А.И. Волевая активность школьников и методы ее изучения.-Рязань, 1979.-455с.

4. Загальна психологія: Навчальний посібник /О. Скрипченко, Я. Долинська, З. Огороднійчук та ін. - К.: "А.П.Н.", 2001.-480с.

5. Зеньковский В.В. Психология детства.- М.: Школ-Пресс.-1996.-336с.

6. Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции. - М.: Просвещение.-1998.- 240с.

7. Ильин Е.П. Психология воли. - СПб.: Питер.- 2000.-180с.

8. Котирло В.К. Розвиток вольового поводження в дошкільників. - Київ.: Вища школа.-1971. - 384с.

9. Котырло В.К. Развитие волевого поведения дошкольников. - К.: Рад. Школа, 1971.-271с.

10. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія .- К.: МАУП, 2000.- 382с.

11. Немов Р.С. Психология. Учеб. для студентов высш. пед. учеб. завед. В 3кн. Кн.1. Общие основы психологии.- М.: Просвещение: ВЛАДОС.-1995.- 574с.

12. Общая психология. Под.ред. А.В. Богословского, А.Г. Ковалева, А.А. Степанова. - М.: Просвещение, 1981.- 217с.

13. Общая психология. Под.ред. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1981.-520с.

14. Психология человека от рождения до смерти / Под ред. Геркусова М., Терехова О. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК.- 2002.-656с.

15. Развитие личности ребенка / Н.Ньюкомб.- СПб.: Питер.-2003.- 640с.

16. Рогов Е.И, Эмоции и воля. - М.:Лотос.-1999.-636с.

17. Рувинский Л.И., Хохлов С.И. Как воспитать волю и характер. - М.: Просвещение, 1986.- 96с.

18. Селиванов В.И. Воля и ее воспитание. - М.: Знание, 1976.- 198с.

19. Якобсон П.М. Психология чувств и мотивации. - М.: Просвещение.- 1998.- 485с.

20. http://www.disser.com.ua/contents/27701.html

21. http://www.refine.org.ua/pageid-3757-1.html

22. http://www.ido.edu.ru/psychology/psychology_of_person/12.html

23. http://www.psychology-online.net/16/3/

24. http://www.voppsy.ru/issues/1988/883/883050.htm