Міністерство аграрної політики України

Полтавська державна аграрна академія

Реферат на тему:

«Розвиток процесів пам'яті в молодшому шкільному віці»

Виконав студент 3 курсу

Групи № 2

Спеціальності «Фінанси»

Сілков Євген

Полтава-2008

Вступ

Щоб піднятися на вищий ступінь розвитку, дитина має засвоїти знання про навколишній світ, оволодіти нормами поведінки, набути певних навичок і вмінь. Все це повязано з роботою памяті. Якби людина не запамятовувала те, що сприймала, переживала, робила, її психічний розвиток був би неможливий.

Память у дітей молодшого шкільного віку достатньо хороша. Вони легко засвоюють нове, конкретне і яскраве. Як і всі психічні процеси, память дитини тісно повязана з усім її розвитком. Можна було б сказати, що це період нагромадження великої кількості уявлень, які відображають те, що учень бачить навколо себе, чує з вуст учителя, від оточення, в тому числі й однолітків, старших братів і сестер, про що читає та ін. У цьому віці діти жадібно поповнюють свої враження, уявлення.

Успіх розвитку памяті залежить від того, як забезпечують педагоги керівництво цим процесом. Важливе значення для розвитку памяті учнів має передусім знання вчителем умов продуктивності запамятовування, відтворення та вміння керувати ними в навчальній діяльності на уроках і поза ними. (2, с.8)

Уявімо собі плоский шматок глини, що має незвичні властивості. Якщо на його поверхню надавити пальцем і відразу ж вирівняти ямку, то після обжигу глини ямка знову стає ясно помітною. Ця глина має, відповідно, властивість впродовж певного часу зберігати слід від фізичного впливу так, що при певних умовах він знову може бути відтворений. Аналогічно память в психології найчастіше визначається як здатність відтворювати в більшій чи меншій відповідності з оригіналом минулі події після зберігання їх впродовж певного часу. (20, с.12)

Кілька років тому видатний сучасний математик і кібернетик фон Нейман зробив сенсаційне повідомлення. За його розрахунками виходило, що в принципі мозок людини може вмістити приблизно 100000000000000000000 одиниць інформації. В перекладі на загальноприйняту мову це означає - кожен з нас може запамятати всю інформацію, що знаходиться в мільйонах томів найбільшої у світі Бібліотеці імені Леніна. (17, с.30)

Немає сумнівів, що мнемічні процеси (процеси памяті) займають центральне місце і в інтелектуальній сфері особистості, і в загальному психічному розвитку школяра. (16, с. 60)

Потрібно відмітити, що дослідження памяті людини відкриває доступ до таких галузей психіки, знання яких має виключне значення для вирішення багатьох практичних завдань. Так, наприклад, для педагога дуже важливо знати, як краще структурувати учбовий матеріал та в якій послідовності пропонувати його учням, щоб забезпечити високу якість засвоєння при мінімальних витратах часу. Але для вирішення цієї проблеми необхідно визначити закономірності організації інформації в памяті та її відтворення. (20, с.14)

1. Пам'ять та її класифікація

1.1 Визначення поняття пам'яті

Памяттю з давніх-давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи, але про явища памяті - складні, феноменальні - ще багато потрібно дізнатися. А поки що уточнимо відоме і почнемо з визначень понять, в своїй різнобарвності доповнюючих одне одного. У Великій Радянській Енциклопедії сказано: память - це “ здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму і багаторазово вводити її у сферу свідомості та поведінки. (6)

Радянський психолог А.Р. Лурія говорить про память: “Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під памяттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли”. (13, с. 42)

І ще одне визначення: “Запамятовування, зберігання та наступне відтворення індивідом його досвіду називається памяттю. В памяті розрізняють такі основні процеси: запамятовування, зберігання, відтворення і забування.” (15)

З того, що міститься в цих визначеннях, виділимо найбільш істотне, а саме:

1. Явища памяті спричинені нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.

2. Будь-який вплив - події зовнішнього світу або внутрішні реакції - залишають відбиток, інформацію у сфері наших рухів, емоцій або думок.

3. Память забезпечує довгострокове зберігання одержаної інформації.

4. Те, що стало надбанням памяті, при відповідних умовах оживає, становиться предметом свідомості.

5. Процеси памяті - запамятовування, зберігання, відтворення та забування (Часто, кажучи про процеси памяті, говорять про сприйняття, запамятовування, відтворення.).

Отже, память - поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак - філософських, фізіологічних, психологічних - вчитель повинен виділити свій аспект їх розгляду - педагогічний, вирішальний у впливі на школяра при організації його складної учбової діяльності.

Головна та постійна турбота вчителя - озброювати учнів міцними знаннями, тобто у великому обсязі і надовго. Щоб школярі зберегли здоровя та емоціональну стійкість, рівновагу, вчителю недостатньо знати тільки свій предмет і сучасну методику його викладання. Крім цього він повинен враховувати і відомості, що стосуються психіки та безпосередньо памяті учня. Спершу ті, що випливають вже з визначень памяті: будь-який вплив, що йде від вчителя, залишає відбиток в сфері почуттів, думок або рухів учня; довгострокове зберігання потрібної інформації в його памяті можна організувати процесом навчання; при дотриманні певних умов сліди памяті оживають і набута школярами інформація (знання) виявляється, актуалізується; в залежності від нервової системи (універсальних, відповідних віку, та індивідуальних особливостей школярів) мнемічна діяльність має як загальні, так і специфічні риси.

Стихійно або свідомо вчитель впливає на характер явищ памяті, сприяє їх правильному рухові, але буває і заважає повноцінному функціонуванню памяті та її розвитку. (21, с. 8-9)

1.2 Типи пам'яті

Людина з дитинства запамятовує, зберігає, а в потрібний час згадує і використовує засвоєні знання. З якою ж відповідальністю повинні ми відноситись до відбору тої інформації, як по її суті, так і по її кількості, яку з уроку в урок на протязі 10 років даємо школярам!

Спробуйте розібратися в памяті школярів! Важко знайти такого, у якого вона однозначно “погана” або однозначно “добра”. Як правило, вона різна - у чомусь гарна, у чомусь погана.

Память окремої людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів - фізичних та психологічних. Тому кажуть, що памятей стільки ж, скільки і доброчинностей.

Та все ж різнобарвність видів нашої памяті можна класифікувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час і впорядковує це явище. Класифікація дає перспективну можливість вивчати феномен памяті.

В основу класифікації памяті покладені три ознаки, згідно з якими її розподіляють: 1) по переважанню форм психічної активності - моторній, емоціональній, образній або інтелектуальній; 2) по способу запамятовування - довільному або мимовільному; 3) по тривалості, строку зберігання інформації.

Обєкти діяльності - рух, почуття, образ або слово - дали назви таким видам памяті, як моторна, емоціональна, образна та словесно-логічна.

Моторна память - запамятовування, зберігання та відтворення рухів (“память тіла”, “память-звичка”). Вона виражається у формуванні звичок, лежить в основі усіх практичних та трудових дій, часто непомітних, не фіксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, сміятися, почерк повязані з моторними навичками.

Кажуть: “ Стиль - це людина ”, але багато що може бути змінено та покращено при самоконтролі та коректуванні системи власних рухів. Тому-то фізіолог І.С. Бериташвілі називав моторну память памятттю вправляння. Моторну память закріплюють та вдосконалюють природній дар та постійні тренування.

Моторна память іноді виявляється домінуючою, і вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякі учні, заучуючи слова або запамятовуючи текст, ворушать губами. Поволі їх треба вчити діяти інакше - промовляти про себе або записувати.

“Якщо ви здатні поблідніти або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя - у вас є память на почуття ”, - писав К.С. Станіславський про емоціональну память. (19, с. 217)

Гнів і радість, відчай і надія, ненависть та любов - почуття полярні. Вже в підсвідомості оцінюється життєво важливе для нас: потрібно негайно відчувати, що нам пропонує ситуація. В цьому й полягає перша підготовча мета емоцій, і чим вони яскравіші, тим певніше діє людина, роблячи вибір між позитивними та негативними впливами, між добром та злом.

Радянський педагог і психолог П.П. Блонський на одному з зайнять зі студентами запропонував їм згадати та записати події, які вони пережили в поточному році, а потім в своєму житті до інституту. Чотири пятих спогадів в першому випадку стосувалися подій, що викликали сильні емоції. В другому випадку майже всі спогади відносились до емоціонально пережитого.

Емоціональна память адаптує нас до того, що відбувається, відвертаючи увагу від поганого і скеровуючи до доброго - для здобуття настрою, що допомагає роботі, творчості.

Сила емоціональної памяті у людей неоднакова. Емоціонально бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні ж натури (про них-то й писав Станіславський!) не тільки сприймають гостро свої почуття та почуття інших, але й яскраво запамятовують пережите. Не вигадані розповіді про Флобера, який разом зі своєю Еммою Боварі відчував у роті отруту, про Тургенєва, який голосив через смерть Базарова.

Ще один вид памяті - образна, або наглядна, вона оперує уявленнями - образами предметів, сформованими в нашому досвіді. У відповідності з модальністю - набуттям уявлень з різних сенсорних сфер - образна память поділяється на зорову, слухову, осязальну, обоняльну, вкусову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова память. Осязальна, обоняльна та вкусова память

(підтверджуючи нашу феноменальну пластичність та вправність) інтенсивно розвивається у звязку з особливими умовами діяльності - у дегустаторів або при компенсації недостаючої зорової, слухової памяті у сліпих або сліпо-глухих.

Вражаючого розвитку памяті на основі неспецифічних для нас видів психічної діяльності досягла О.С. Скороходова, радянський вчений в галузі дефектології, педагог, літератор, кандидат педагогічних наук (з психології), яка у пятирічному віці втратила зір та слух.

Подібно О.С. Скороходовій, після спеціального навчання, живуть та працюють і інші сліпоглухі, при раціональному переключенні їх на збережені у них структури образної памяті - осязальну, вкусову, моторну.

Чудова образна память - особливий дар художників, музикантів, письменників.

Чуйне, уважне ставлення вимагається від вчителя до особливо сприймаючих дітей. За зовнішньою неуважністю, заглибленістю всередину себе, часто приховується вразлива, тонко відчуваюча натура. Тому є неприпустимим такий спосіб впливу на трохи відрізняючогося від багатьох учня, як натиск, крик. Таке часто призводить до важких колізій і навіть до конфліктів. Вчителю необхідно мати доброзичливість і такт для включення дитини в активну учбову діяльність.

Моторна, емоціональна та образна память в своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська память - словесно-логічна, змістом якої є наші думки та мова.

Словесно-логічна память - це не просто запамятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї найбільш суттєвого, відхилення від другорядного, несуттєвого, і збереження в памяті не безпосередньо сприймаємих слів, а тих думок, які ними виражені. В основі словесно-логічної памяті завжди лежить складний процес перекодування повідомляємого матеріалу, повязаний з відстороненням від несуттєвих деталей і узагальненням центральних моментів інформації. Ось чому людина, запамятовуючи зміст великої кількості матеріалу, одержуємого з усних повідомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною утримати в памяті його буквальне словесне вираження. А.Р. Лурія, даючи визначення і характеризуючи словесно-логічну память, розкриває її “технологію”, принцип дії, в якому здійснюється можливий для нас відрив вже не тільки від реальності, але й від того, що дано у вигляді її образних уявлень.

У аборигенів Австралії були виявлені знамениті “жезли вісників” - палички з зарубками у вигляді кружечків, клинишків. Рятуючи від провалів у памяті, вони виконували роль своєрідного конспекту або плану повідомлення, тезисів. Подумки рухаючись від зарубки до зарубки, вісник згадував все повідомлення і в потрібний момент відтворював його повністю, без пропусків. В Північній Америці діяли іншим чином: індіанці одного племені носили на поясі пакунок з пахучою речовиною. При запамятовуванні чогось особливо важливого вони відкривали пакунок та вдихали її запах. А потім, відкриваючи цей пакунок, могли довільно, за своїм бажанням викликати з памяті події, думки або переживання, повязані з цим запахом. Так вже на ранніх етапах розвитку суспільства утворювались “опори” памяті, що організовували мнемічну діяльність, і людина виходила за межі безпосередньої (мимовільної) памяті, при здійсненні якої відсутні спеціальні наміри що-небудь запамятати або пригадати, і здобувала довільну память, засновану на спеціальних мнемічних діях. (21, с. 11-15)

Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашій памяті і в тому випадку, коли перед нами не стоїть завдання запамятати це. Така форма запамятовування має назву мимовільного запамятовування. Для нього характерна не тільки відсутність наміру запамятати даний матеріал, але також і те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобів та прийомів, сприяючих його запамятовуванню. Сприйняте нами зберігається наче саме по собі.

Коли ми здійснюємо ту чи іншу діяльність, у нашій памяті закріплюється певний матеріал, хоч ми й не докладаємо особливих зусиль та не вдаємося до спеціальних прийомів, щоб запамятати його. Припустимо, що ми намагаємося якомога краще розібратися у змісті статті, що нас цікавить. Ми слідкуємо за думкою автора, зясовуємо основні думки статті, зіставляємо з тим, що нам вже відомо в цій галузі і т.ін. Ця напружена розумова робота над матеріалом сприяє його запамятовуванню: зміст статті може досить добре закріпитися в нашій памяті не дивлячись на те, що ми не ставили перед собою завдання запамятати його. Результатом несвідомого запамятовування є, зокрема, наші спогади про минуле. Ми можемо згадати багато з пережитого нами, хоча в той момент, коли ці події відбувалися, ми зовсім не збиралися запамятовувати їх.

Разом з тим, далеко не все, що ми сприймаємо, закріплюється в нашій памяті. Сприйняти - ще не означає запамятати. Спеціальне опитування значної кількості людей продемонструвало, що звичайні обєкти, які ці люди бачили сотні й тисячі разів, не збереглися в їхній памяті. Шпалери кімнати, в якій жили опитувані, фасад будинку та ін. вони не змогли змалювати по памяті скільки-небудь точно, а на питання відповідали невпевнено, хоча ці обєкти постійно були в них перед очима.

Нерідко для закріплення матеріала в памяті необхідно, щоб перед людиною стояло пряме завдання - запамятати даний матеріал. Це завдання визначається соціальними вимогами, що ставляться перед людиною.

Так, завдання, що стоїть перед учнями - запамятати певні відомості з учбової програми, випливає з вимоги, щоб школяр оволодів знаннями.

При постановці завдання у людини виникає намір запамятати матеріал. Намір полягає в загальній готовності людини діяти певним чином, в даному випадку - якомога краще запамятати те, що вимагається. Виникнення наміру є лише початковим моментом процесу свідомого запамятовування. Головний чинник - здійснення наміру. Так, наприклад, коли перед нами ставиться завдання запамятати текст якомога точніше, намір реалізується шляхом використання цілої серії засобів та прийомів, що сприяють точному запамятовуванню. Ми не задовольняємося лише тим, що відмічаємо, на які розділи поділяється стаття та яка її головна думка. Ми виділяємо логічний центр в кожному реченні, для того, щоб у подальшому, спираючись на нього, можна було б відтворити ціле речення. Інколи ми намагаємося відмітити початкові слова фраз, поєднувальні частки, яскраві вирази. Вони є своєрідними опорними пунктами, що сприяють точному запамятовуванню текста.

Запамятовування, для якого характерна наявність завдання запамятати та використання різних методів і прийомів, направлених на якомога успішніше закріплення матеріалу в памяті, називають довільним запамятовуванням.

Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запамятовування - заучування. Воно здійснюється в процесі багаторазових повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що слугують якомога кращому закріпленню матеріала в памяті. Заучування необхідно тоді, коли потрібно запамятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його в памяті на довгий час.

В процесі учбової роботи велике місце займає свідоме запамятовування. Коли вчитель повідомляє та пояснює учням новий матеріал, вони зосереджують на ньому увагу, намагаються зберегти в памяті повідомлені їм відомості. Коли учень готує уроки вдома, він ставить перед собою завдання якомога краще запамятати матеріал, що йому задано. В тому чи іншому випадку він вдається до таких прийомів та засобів, які сприяють точному закріпленню в памяті вивчаємого матеріалу.

Зрозумівши зміст статті, школяр розбиває її на окремі частини, виділяє основні думки, відмічає звязок між ними та ін. Він контролює себе, перевіряє, чи все добре запамятав, і тоді зосереджує зусилля на тих місцях , які являють собою найбільші труднощі для запамятовування. Коли потрібно вивчити вірш, формулювання закону чи правило, школяр свідомо намагається досягти точного, дослівного запамятовування. (11, с. 17-19)

Незалежно від модальності, або від ступеню звязку з волею та мисленням, память класифікують і як процес, протікаючий в часі та маючий дві стадії - короткочасну та довгочасну. Виходячи з того, що під памяттю ми розуміємо запис, зберігання та відтворення слідів колишнього досвіду, який дає змогу людині накопичити інформацію та мати справу зі слідами колишнього досвіду після того, як явища, що їх викликали, зникли, А. Р. Лурія визначає короткочасну память як стадію, “коли сліди виникли, але не стали міцними”, довгочасну память - як стадію, “коли сліди не тільки виникли, але й настільки зміцніли, що могли існувати довгий час і чинити опір побічним впливам”. (13, с.52)

Порівняно недавно почали говорити ще про оперативну память, повязану з процесом швидкої переробки великого обсягу інформації.

Короткочасну память іноді називають верхівкою памяті, псевдопамяттю, тому що без зміцнення, консолідації слідів минулого воно, як і скороминуче сьогодення, не стає нашим набутком. (21, с. 16)

Ведучи розмову про короткочасну та довгочасну память, спеціально торкнемося ситуації, яку можна визначити прислівям: “не в коня корм”, коли нічого не зберігається передусім у короткочасній памяті. Тому вже з моменту сприйняття знань школярами вчитель повинен спрямовувати свої зусилля на те, щоб необхідні відомості були зафіксовані спочатку в короткочасній, а потім і в довгочасній памяті школярами міцно, в оптимальному розмірі і точності. Говорячи про організацію процесу засвоєння знань, гармонічний розвиток короткочасної і довгочасної памяті школярів, не можна обійти увагою і прислівя: “Повторення - мати вчення”. Не примушуючи до тупого, механічного повторення, необхідне постійне оживлення в памяті різними шляхами організованого вивчаємого матеріалу і повернення до нього у відповідності з особливостями природи памяті, зокрема з її розділенням на короткочасну і довгочасну.

Л.В. Занков, працюючи над створенням своєї методичної системи початкової освіти, серед її типових педагогічних якостей, особливо виділив таку, як процесуальність, повязану з механізмами памяті. “Згідно процесуального характеру нашої методичної системи, кожний відрізок учбового курсу входить в якості залежного елементу в органічний звязок з іншими елементами. Як це показано експериментально, справжнє пізнання кожного елементу весь час прогресує по мірі оволодіння іншими, наступними елементами предмета і усвідомлення відповідного цілого, аж до всього учбового курсу і його продовження в наступних класах”. (14, с. 404)

Закінчуючи розгляд явищ памяті, відмітимо ще й те, що їй притаманні також розбіжності в швидкості запамятовування, його міцності, розмірі та точності.

При всій складній різноманітності показників, поєднання яких доходить до унікальності й неповторності памяті кожного, єдине й визначальне полягає в тому, що у неї є домінуючі характеристики. Вони обумовлені особливостями діяльності, що здійснюється й направлена на досягнення поставленої мети.

З двох людей з рівними природними даними й однаковим життєвим досвідом краще память у того, хто постійно її вдосконалює в своїй безпосередній діяльності. Тому-то й кажуть: “Секрет гарної памяті в наших руках”. (21, с. 18-19)

1.3 Процеси пам'яті

Окремі уроки присвячені перевірці знань учнів та закріпленню в їх памяті пройденого матеріалу. Ставлячи перед учнями певні питання, вчитель досягає того, що відповідний розділ програми буде повторений.

Якщо розглянути діяльність учнів на уроці з точки зору психології памяті, можна ясно побачити своєрідність окремих процесів памяті та звязок між ними. Кожне питання вчителя викликає відтворення учнем певних знань з пройденого матеріалу. Деякі частини відповіді учня відтворюються достатньо повно та точно, інші - з помилками. В деяких випадках відтворення відбувається без вагань, в інших - відчувається невпевненість.

В цих явищах ми знаходимо риси, що визначають відтворення як один з основних процесів памяті. Він не зводиться до того, що у свідомості спливає в незмінному вигляді матеріал, що був “записаний” до памяті школяра. При відтворенні матеріалу можливі відхилення від сприйнятого оригіналу. Учень не вичікує, поки потрібний матеріал спаде йому на думку: він діє, він шукає те, що потрібно відтворити в даному випадку - те, що відповідає питанню вчителя. В учня є відповідне ставлення до відтворення їм матеріалу: впевненість в правильності відтворення або ж вагання, невпевненість.

Необхідною умовою правильного відтворення школярем засвоєних знань є їх зберігання в памяті. Але далеко не все, що запамятовував школяр, зберігається в його памяті. Частину матеріалу він забуває. Забування виявляється в тому, що учень не може пригадати засвоєного матеріалу або його окремих частин, а також у тому, що цей матеріал викривляється. Зберігання засвоєних знань в памяті школяра неможливо уявляти собі як звичайне перебування їх у такій собі “коморі” до того часу, поки вони не будуть добуті звідти. Після того, як школяр запамятав даний матеріал, він проходить подальші розділи учбового курсу, накопичує знання з інших предметів. Подальші надбані знання приводяться до звязку з тим, що було засвоєно раніше, матеріал, що зберігається в памяті, тепер вже набуває іншого змісту.

Визначального значення для зберігання матеріалу в памяті та його правильного відтворення має якість запамятовування.

Отже, ми бачимо, що основні процеси памяті - запамятовування, зберігання та відтворення - при всій своєрідності кожного з них, нерозривно повязані один з одним.

В будь-якій діяльності людини можна побачити в тому чи іншому вигляді процеси памяті. Оволодіння основами наук було б неможливим, якби учні не були б здатні запамятовувати знання. Ми можемо користуватися засвоєними знаннями завдяки тому, що вони зберігаються в нашій памяті та можуть бути поновлені в свідомості тоді, коли це буде потрібно. Неможливо мати гарну освіту та добре володіти матеріалом з різних галузей людської культури, не маючи розвинутої памяті. Память є необхідною умовою накопичення досвіду, а також формування свідомості людини. Якби в нашій памяті не зберігалось те, що було пережито, кожний з нас кожну хвилину починав би життя спочатку, все було б для нас постійно новим, незнайомим. (11, с.6-7)

2. Поліпшення запам'ятовування

2.1 Прийоми запам'ятовування

Проблема памяті (разом з проблемами мотивації та мислення) є однією з центральних в навчанні. В учбовій діяльності школяра память є також результатом процесу засвоєння матеріалу (матеріал проробляється для того, щоб бути запамятованим) і як умовою для наступної переробки нового матеріалу (осмислення нового спирається на актуалізацію та використання збережених в памяті знань). Часто саме погана память є причиною неуспішності школярів: вивчаємий матеріал погано запамятовується, і це заважає повноцінному засвоєнню.

Дослідження невстигаючих школярів показує, що багато з них просто не володіють (або недостатньо володіють) основними способами смислового запамятовування матеріалу, у них відсутні вміння та навички їх використання в учбово-пізнавальній діяльності. Таким чином, саме способи запамятовування частіше за все виявляються найбільш слабкою ланкою памяті. (9, с.20)

Будь-яка розумова діяльність, крім формування її способів, прийомів, навичок та вмінь великою мірою зумовлена розвитком памяті. Продуктивність памяті (запамятовування), в свою чергу повязана зі способами переробки матеріалу, призначеного для запамятовування, і в тому числі з логічними. Тому, вивчаючи особливості розвитку памяті школярів, необхідно звертати увагу на формування логічного (смислового) запамятовування, бо саме воно забезпечує найбільшу ефективність мнемічної діяльності. (16, с. 41)

Як відомо, память школяра формується під впливом необхідності систематичного та свідомого засвоєння учбового матеріалу, що зумовлює, в свою чергу, розвиток довільного запамятовування. Вміння запамятати свідомо, використовуючи для цього різні прийоми, повязані з розумовими операціями, - важливий показник такого виду мнемічної діяльності, як логічна память. (16, с. 25)

Складання плана (якщо запамятовуваний матеріал має певний логічний порядок) - головний прийом логічного запамятовування. В школі при підготовці домашніх завдань цей прийом потрібний найчастіше. Всюди, де треба запамятати звязний текст, виклад подій чи логічні розмірковування (де неможливо сортувати так, як сортують списки іншомовних слів, або ряди географічних назв, або властивості хімічних речовин), в усіх таких випадках найголовніше - зясувати план тексту. Відразу ж домовимось, що слово “текст” треба розуміти якнайширше: це не тільки параграф підручника, але й, скажімо, доведення теореми.

Те, що складання плану допомагає запамятати матеріал, більшості дорослих відомо. Але в якому віці це усвідомлюється на власному досвіді? Які специфічні труднощі тут зустрічаються? На що натикаються діти та підлітки, коли відкривається їх невміння користуватися планом як мнемічною дією?

В одній країні педагоги провели дослідження: брали “на олівець” тих дітей та підлітків, які вголос заявляли про свої наміри погано вивчити урок. Що це означало? Наприклад, де-небудь в інтернаті хлопці звали приятеля: “підем погуляємо”, а той відповідав: “не можу, мене завтра спитають. Тож я зараз хоч на трійку подивлюся і тоді вийду.”

Так в різних школах та інтернатах зібрали багато різних випадків. Як може здогадатися читач-педагог, це було дослідження на тему: “значення мотивації при навчанні.” Зібрали кількасот відміток, одержаних при “висловленні бажання вивчити урок абияк” та порівняли їх з відмітками, одержаними тими ж учнями в інших випадках.

Дослідники сподівалися, що експериментальний середній бал виявиться помітно нижчим, ніж звичайний середній бал: адже учні вчили уроки так-сяк! І коли був отриманий протилежний результат, його сприйняли здивовано. Між іншим, як стало скоро зрозуміло, все це відбулося згідно законів памяті. Адже школяр, свідомо намагавшись вивчити якнайскоріше, але все ж таки забезпечити собі позитивну відмітку, неминуче повинен був розібратися, що в завданні є головним, а що можна і пропустити, якщо не гнатися за пятіркою. Але ж такий розбір, свідомий чи підсвідомий, - це і є самостійна логічна обробка запамятовуємого матеріалу. Природньо, що учні отримували в таких випадках скоріше четвірки, ніж трійки.

Згадаємо тепер звичайну в школі картину. Ось вчителька викликає учня до дошки відповідати минулий урок. І відразу ж питання до класу: “Чи все він відповів? Хто додасть?” Явне орієнтування на якнайповніше, загальне, безпомилкове запамятовування. Саме так. Кожного дня в школі та вдома учень чує: “Ти все вивчив? Нічого не забув? Нічого не пропустив? Все зможеш розповісти?”

Нам можуть заперечити: учнів початкової школи неможливо інакше перевіряти та орієнтувати! Тільки так: “Намагайся вивчити все-все!”, “Давайте, діти, перевіримо, чи вивчив він все-все!” А якщо, задаючи домашнє завдання, пропонувати вибирати звідти головне та вчити тільки це, тоді більшість просто нічого не стане вчити!

Та все ж таки вихід тут є тільки один: від молодших класів до старших вчити дітей користуватися розумовою діяльністю при запамятовуванні та як засобом запамятовування. (12, с.41-42)

Навіть робота, протилежна запамятовуванню - записування для розвантаження памяті, - виявляється корисною саме для запамятовування. Це і є відомий “ефект шпаргалки”, про який писали ще в 19 столітті. Добре зроблена “шпаргалка” незмінно призводить до непомітного запамятовування частини записаного матеріалу та до впорядкування того матеріала, який до шпаргалки не потрапив. (12, с.42)

То чи є ключ до розвитку логічної памяті? Так. Полягає він у наступному: щоб розвинути логічну память, треба її частіше змушувати працювати. Це загальне правило для дорослих та дітей. Якими засобами, згідно якої методики це робити? Тут, напевно, є два ключі: систематичність та різноманітність використовуємих прийомів. (12, с.45)

При заучуванні напамять постає і друге питання: читати текст цілком з початку до кінця чи заучувати частинами? Експеримент та практика показують доцільність поєднання обох цих способів. Після того, як вірш або уривок прочитано повністю з початку до кінця, слід вдуматися в його зміст, скласти план, поділити на логічно закінчені уривки. Далі кожен уривок один за одним повторювати до твердого засвоєння, поєднує в подальшому підряд дві, три, чотири частини, а потім відтворити весь вірш повністю. Корисно в процесі заучування час від часу знову перечитувати весь вірш. Треба звертати увагу на звязки між строфами. При повторенні їх кожну окремо може утворитися “кругова асоціація”: останні слова строфи звязуються в памяті з її ж першими словами або ж з початком вірша, а перехід до наступної строфи утруднений. Тому потрібно звязувати останні слова строфи з початком наступної. (8, с.28)

Не є секретом, що до першого класу сьогодні все частіше приходять діти з поганим словниковим запасом та послабленою памяттю. Найбільш катастрофічне становище склалося у сільських школах, де більше 50% дітей мають потребу в спеціальних вправах. Запропонована В. Зайцевим технологія дає змогу за два місяці розвинути асоціативну та зорову память дітей, розширити їх словниковий запас.

Теоретичну основу технології складають експериментально виявлена сукупність необхідних якостей та умінь дітей, а також закономірність існування оптимальної послідовності їх формування. (10, с.8)

2.2 Закони пам'яті

За бажанням, память будь-якого типу можна поліпшити. Адже головна відмінність між людьми з доброю памяттю та з поганою в тому, що одні вміють нею послуговуватися, тренують її, а інші - ні.

За визначенням Е. Канта, в памяті важливі три якості: швидкість запамятовування, його міцність і оперативність під час її відтворення. Саме над цим давайте й попрацюємо.

Передусім треба запамтати закони памяті їх усього лише сім.

1. Думайте. На думку німецького письменника І. Ліхтенберга, люди мало запамятовують через те, що самі дуже мало думають. Отож обовязково намагайтеся в усьому віднаходити зміст. Не варто затуляти вуха руками й утуплюватися поглядом у текст, повторюючи подумки рядок за рядком. Ці титанічні зусилля не зарахуються, бо в даному разі важливим є не процес, а результат. Останній буде значно кращим, якщо ви спробуєте знайти в тексті провідну думку, виділити її аргументацію, відмітити перехід до наступної - тобто попрацюєте в книжці з олівцем, зробите конспект.

Вчіться не лише відповідати на запитання, а й ставити їх. Спробуйте посперечатися з автором, висуваючи при цьому свої аргументи. Якщо в книжці є відповіді на ваші заперечення - то проконтролюйте себе, якщо немає - намагайтеся відповідати самі, одночасно перевіряючи переконливість авторської позиції. Памятайте, що порівняно з автором ви займаєте вигіднішу позицію: можете будь-якої миті його зупинити, запитати, можете скільки завгодно повертатися до обговорення однієї й тієї ж думки. А от автор має все це терпіти й думати про переваги свого викладу.

2. Цікавтесь. Якщо мова йде не про дозвільне читання, аби витратити час у дорозі, то, напевне, прочитане вам для чогось-таки потрібне. Орієнтуйтесь на поставлену мету, адже ваші зусилля - заради неї. Оцініть, що ви матимете з цієї інформації, і якщо користь дійсно очікується, то читати стане набагато цікавіше. Якщо ж ні, то поміркуйте над словами англійського філософа Б. Стюарда: “Не читай того, чого не хочеш запамятати, і не запамятовуй того, чого не маєш на меті застосовувати”.

Іншими словами: щоб їжа була корисна - їжте з апетитом. Ця гастрономічна аналогія підводить нас до наступного закону.

3. “Їжте слона частинами”. Завтра екзамени, але ви налаштовані рішуче, тому що попереду цілий день та ще й ніч. Віддаючи належне вашим здібностям, ми готові припустити, що до ранку ви опрацюєте-таки підручник і навіть будете памятати його зміст десь до обідньої пори - рівно стільки, щоб успішно відповісти на кілька запитань екзаменатора. Та майте на увазі, що до книги рекордів Гіннеса та до міцних знань ведуть різні шляхи. Аби не нарікати потім на діряву память, подумайте: чому, приміром, сім раз відміряй - а раз відріж? А не пять чи десять?

Чому перш ніж відрізати, треба сім раз відміряти, і чому саме семеро одного не чекають? А ще були сім давньогрецьких мудреців, сім чудес світу. Та й сім днів тижня навряд чи випадковість...

Психологи розшифрували секрет магічної сімки. Виявляється, таким є середній обєм нашої оперативної памяті - за одночасного сприйняття вона здатна втримати близько семи обєктів. Облич, предметів, слів, фраз, параграфів - будь-чого. Причому легше запамятовуються перший та останній елементи ряду. Недарма останнє слово в суперечці кожний намагається залишити за собою; бо швидше за все в памяті залишиться саме воно, а не попередні тривалі дебати.

Якщо ж порція для запамятовування виявиться більше цієї норми, тоді на неї ви витратите набагато більше часу, аніж під час посильної і ритмічної роботи.

4. Будьте готові. Всім відомо, як важко змінювати плани, якщо вже на щось налаштувався. Певного настроювання на роботу вимагає й книжка. Крім того, не лише настроювання, а й готовності до справи, яка багато в чому залежить від вашої ерудиції. Адже нове легше “вкладається на вже готові полиці”, міцніше тримається купи завдяки звязкам із попередньою інформацією. Поміркуйте про те, що ви знаєте на запропоновану тему; оцініть, наскільки нова інформація доповнить ваші знання. До роботи зі складним матеріалом корисно зазадалегідь підготуватися: перечитати що-небудь з тієї самої теми, може, популярнішого характеру.

5. Не затоптуйте сліди. Давно помічено, що найлегше забути тільки-но вивчене - це спробувати тут-таки запамятати дещо подібне. Знаючи про це, не вчіть фізику одразу після математики, а історію після літератури.

6. Озирніться навкруги. Це найдійовіший спосіб упоратися із забудькуватістю. Уявивши обставини, за яких відбувалась подія, ви і її зможете згадати, тому що одночасні враження мають властивість викликати одне одного. Наприклад, вузлик на память, завязаний за певної ситуації, потім допоможе згадати і причину, за якої ви його зробили.

7. Учіть від А до Я. Суть цього закону в тому, що вся інформація повинна сприйматися як закінчена цілість, а не як розрізнені скалки невідомого чого. Якщо ви будете заучувати вірш частинами, то потім біля дошки після кожного рядка довго пригадуватимете початок наступного. Вчіть усе відразу. Такий принцип сприятиме швидко пригадувати потрібне. Для цього почніть пригадувати спочатку.

Цей закон не суперечить третьому, як може здатися. Варто лише збільшити вихідні інформаційні одиниці, а відтак розбити їх на дрібніші групи. Проте не намагайтеся хутенько опрацювати щонайбільше матеріалу, бо це - марна спроба. Ліпше повторювати його протягом кількох днів, аніж у погоні за швидкими результатами, забути геть усе до наступного ранку.

Загалом, тут говориться про довільне запамятовування, тобто про те, коли щось необхідно вивчити. Але не варто нехтувати запамятовуванням несамохіть. Воно діє, якщо інформація повязана з яскравими враженнями. Отож, треба її зробити такою. Понуре роздивляння географічної мапи можна перетворити на цікаву гру-ознайомлення з материками. Приміром, прокласти маршрут навколосвітньої подорожі, дотримуючись при цьому певних умов, наприклад, відвідати якомога більше країн, максимально наблизити маршрут до прямої, триматися якнайближче до суші і тому подібне. Одночасно можна використати мапу й для тренування уваги: подивившись кілька секунд на якийсь район, намагайтеся пригадати якомога більше деталей. Тобто спробуйте поєднати навчання і гру.

Хобі - чудовий спосіб переконатися в можливостях власної памяті, поєднуючи приємне з корисним. Чимало колекціонерів - наприклад, філателістів, нумізматів - мають солідну обізнаність з історії, а любитель збирання гербарію, напевне, не буде плавати в ботаніці. Більшість знань вони засвоюють, як-то кажуть, граючись.

Якщо ви хочете щось добре запамятати, то спочатку чітко усвідомте наступне: навіщо запамятовувати, що запамятавовувати. Відтак виділіть суть, узагальніть зміст і запамятайте це узагальнення. (3)

3. Педагогічні аспекти дослідження пам'яті

Про серйозні недоліки в роботі над розвитком памяті школярів пише відомий психолог А. В. Петровський: “Неважко відповісти на питання, коли і на яких уроках школяр одержує відомості про війни, рівняння з двома невідомими, будову квітки, суперечку славянофілів з западниками. Але легко поставити в глухий кут питанням - коли, де і як школяра вчать прийомам успішного запамятовування, дають йому відомості про те, як боротися з забуванням суттєвого, значного в учбовому матеріалі, розповідають хоч трохи про те, що таке память, які її механізми, закономірності, особливості, як нею слід правильно розпоряджатися. Очевидно, припускається, що учні самі знайдуть шлях до вирішення цих завдань і що в даному випадку спеціальне втручання не потрібне.” (18)

Навички механічного запамятовування, що склалися у школярів, негативно впливають і в подальшому, наприклад, в учбовій діяльності студентів, в роботі по саморозвитку.

Важлива роль в розвитку памяті школярів належить вчителю, що безпосередньо організує учбовий процес і прямо та постійно впливає на учня. (21, с. 5)

Щоб вийти на вищий рівень керування навчальним процесом, створити досконаліші педагогічні технології, треба мати й глибші уявлення про процеси переробки інформації людиною, що відбуваються в системі “засвоєння-забування”. Психофізіологічний аспект проблеми досліджений достатньо грунтовно, чого не можна сказати про педагогічний, який для оптимальної організації навчально-виховного процесу має бути вивчений передусім.

Розпочнемо з уточнення педагогічного смислу понять. Запамятовування - довільне або мимовільне, засвоєння - те ж саме, але для усвідомленої інформації. Забування - це стирання з памяті, зникнення раніше зафіксованих у ній відомостей. Збереження (виживання) знань, умінь трактується як різниця між вивченим і забутим, фактично це та ж їхня частина, що залишається в свідомості на момент діагностування.

Засвоєння і забування - взаємообернені процеси, що відбуваються одночасно. Це взаємонеобхідні процеси: засвоюючи, учень одночасно забуває, забуваючи - засвоює нове. В момент засвоєння розпочинається забування і лише ціною значних інтелектуальних зусиль вдається стримати цей процес, забезпечити виживання необхідних знань, умінь, навичок.

Саме з таких міркувань ми виходимо, формулюючи гіпотезу: засвоєння і забування є дзеркальними процесами - хід засвоєння повинен повторювати хід забування і навпаки. Якщо це так, то, дослідивши в усіх деталях один з процесів, ми мали б точне уявлення про дзеркально-супутний процес, не витрачаючи додаткових зусиль на його вивчення. Якби нам пощастило точно зафіксувати криві процесів для конкретного випадку навчання, то різниця між їхніми фактичними положеннями (значеннями) виявила б “залишок” у свідомості учня - саме ту частину інформації, яка “привласнена” особистістю за час інтелектуальної праці і залишилася в свідомості для тривалого використання.

Припущення про взаємооберненість процесів засвоєння і забування висловлюється не вперше, але наступний крок робиться лише тепер. Без сумніву, таке запізнення - це наслідок розведення проблем, негативні результати диференціювання науки, коли процеси засвоєння і забування досліджувалися розрізнено, вивчати ж їх у нерозривному звязку навіть не намагалися: дослідження могли б бути надто складними, а тлумачення їх результатів наштовхувалося б на нищівну критику. Нині, коли наука повертається до інтегрованого дослідження проблем, в умовах накопичення достатньої кількості знань як у царині засвоєння, так і в царині забування, створилися передумови для теоретичного осмислення їх єдності шляхом зіставлення вибудуваних кривих. (5, с.29-30)

Розвиваючи і поглиблюючи ідеї гуманної педагогіки, В.О. Сухомлинський спирався на наукові теорії видатних психологів Ж. Піаже та Л. Виготського.

“Повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скерованість навчання - розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку творчих сил розуму від обсягу знань.”

У працях вченого є чимало психологічних і дидактичних знахідок, які розкривають складний процес керівництва вчителем розумовою діяльністю дитини.

Зокрема, ці знахідки можна побачити в таких працях як “Серце віддаю дітям”, “Павлиська середня школа”, “Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості”, “100 порад учителю”, “Духовний світ школяра”, “Розмова з молодим директором школи”, “Гармонія трьох начал” та ін.

На думку В. О. Сухомлинського, одна з найгостріших проблем школи - це поглиблення інтелекту дитини, розвиток її розуму. А це - розвиток образного і логіко-аналітичного мислення, усунення його уповільненості. Тому в школі необхідні спеціальні уроки мислення - це і живе безпосереднє сприймання довкілля, і сам процес здобування знань, і розумові вправи.

Незамінною школою мислення, яка допоможе усунути тугість, уповільненість мислення, може стати сама організація здобування знань: на уроці необхідно створити такий логічний ланцюжок, щоб наслідок одного ставав причиною другого. І тоді, утримуючи цей ланцюжок в полі своєї уваги і памяті, дитина, навіть з уповільненим розумовим процесом, проходить незамінну школу мислення.

У прямій залежності від рівня виховання мислення, думки, розуму знаходиться уміння запамятовувати. Дитина, яка побачила і охопила тільки поверхово навчальний матеріал, не зробила жодного “відкриття”, не пережила почуття подиву на уроці, має слабку, “діряву” память: сьогодні вона памятає, а завтра - забула. Такі учні часто намагаються просто зазубрити матеріал, заучити його порціями, а потім порціями його ж “відтворити” і дістати оцінку.

Ця інфантильність розуму і памяті в поєднанні зі спробами опанувати основи наук, призводить до обмеженості сфери інтелектуальної і суспільної діяльності.

Виключити зубріння можна, якщо установити розумне співвідношення довільного і мимовільного запамятовування, а це передусім залежить від вчителя. Треба бути “володарем дум юнацтва”, нести ту іскру, яка б запалювала порох допитливості, любові, жадоби до знань.

Запалюється вогник - і дитині хочеться знати більше, проникати у глибини нових явищ. Це бажання і є поштовхом, який розвиває розумову силу кожної дитини. (4, с.96-97)

Реальні умови НТР потребують, як ніколи, орієнтації учнів на засвоєння значного обсягу різноманітного матеріалу, гарного зберігання його в памяті, швидкого та ефективного використання при вирішенні учбових та практичних завдань. Перевантаження школярів, що виникає в цих умовах, часто є наслідком їх нераціональної мнемічної діяльності, так само, як і певною пасивністю вчителя, його недостатніми знаннями про психологічні особливості дітей, зокрема, про такий феномен, як память, про особливості й шляхи її розвитку у школярів.

Радянські психологи внесли великий внесок в установлення загальних закономірностей памяті. Відомими є фундаментальні психологічні дослідження П.П. Блонського, Л.С. Виготського, Л.В. Занкова, П.І. Зінченка, А.А. Смирнова, А.П. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, які висвітлюють також і питання педагогічної практики. Цінні відомості про память знаходяться в працях прикладного характеру, зокрема, в тих, що розкривають її в звязку з особливостями засвоєння школярами змісту різних учбових дисциплін.

Але робіт, присвячених особливостям мнемічної діяльності школярів в звязку з засвоєнням ними тих чи інших учбових предметів, ще дуже не вистачає. Можливо, практичним наслідком цього є те, що учні і молодших і старших класів часто не йдуть по шляху осмисленого запамятовування учбового матеріалу, а вдаються до механічного запамятовування, “зазубрювання”. (21, с. 4)

Першокласник приходить до школи... І з першої ж чверті першого класу він стикається з необхідністю запамятовувати великий обсяг інформації. Цю необхідність можна перетворити на веселу захоплюючу гру. І тут повинні допомогти дорослі - батьки, вчитель, шкільний психолог. Допомогти весело, ненавязливо, непомітно, цікаво, щоб запамятовування відбувалося саме по собі, а не було важкою працею. Згадаймо, як Том Сойєр перетворив нудну роботу - фарбування паркану - на захоплюючу гру для хлопчаків. Учитель певною мірою повинен стати Томом Сойєром, але при цьому й розвивати творчу ініціативу дитини, учити доводити правильність відповіді, розвязувати завдання нестандартно, відстоювати свою точку зору. Навчати, граючись. (1, с. 8)

4. Дослідження способів запам'ятовування та пригадування у молодшому шкільному віці (на прикладі учнів другого класу)

Матеріал, що був запропонований для запамятовування, виявився, за свідченням тих, кого досліджували, не однаковим за важкістю.

Більшість другокласників погодились, що найбільш важкими для запамятовування були числа, потім слова, а найбільш легким був текст. Але все ж таки невелика кількість досліджуваних (5-6 чоловік), які виявили найбільш низьку продуктивність запамятовування всіх видів матеріалу, вважала найбільш важким текст, в той час як числа і слова вважалися ціми учнями найбільш легкими для запамятовування.

Запамятовування чисел. В якості основного і, по суті, єдиного способу запамятовування числового ряду всі другокласники застосовували повторення про себе кожного окремого числа. Майже ніхто з них під час читання чисел свідомо навіть не намагався якимось чином згрупувати їх, зєднати, класифікувати. На питання експериментатора: “Що ти робив, щоб добре запамятати числа?” - зазвичай давалися такі відповіді: “Нічого не робив, просто читав і запамятовував, як було записано” або “Читав вголос і намагався кожне число повторити один-два рази про себе”, “Дивилася уважно і скільки встигала повторювала про себе”. Деякі досліджувані використовували зовнішні прийоми, що полегшували запамятовування: говорили числа пошепки, при цьому воруша губами, відмічали число на пальцях (наприклад, прочитавши число 27, відкладали два пальці і сім пальців).

Говорячи про процес відтворення, багато також відмічали, що вони “нічого не робили, щоб добре пригадати”, а “говорили те, що памятали”. Але все ж таки аналіз протоколів відтворення показує, що тільки 9 досліджуваних, причому тих, у кого були найнижчі результати, відтворювали числа без всякої системи і без будь-яких спроб повязати їх між собою. Всі ж інші учні (всі 15 кращої половини групи і 6 з показавшої гірші результати) в процесі пригадування відтворювали числа або в тій послідовності, в якій вони пропонувалися (повязуючи, правда, обмежену їх кількість - два-три перших чи два-три останніх), або обєднували числа в пари за схожістю одиниць або десятків (61-41; 36-32; 65-56).

Лише троє досліджуваних, причому ті, що запамятали числа краще за інших, намагалися обєднати числа в більші групи - по десятках, при відтворенні, а одна з цих досліджуваних (Олена Д.) так характеризує процес запамятовування чисел: “Щоб добре запамятати числа, я спочатку швидко читала їх про себе, а потім вголос. Спочатку хотіла запамятати числа на 60, потім на 50 та інші, але в мене погано вийшло, так важко”.

Таким чином, всі 15 досліджуваних, що показали більш високі результати, відтворювали числа за тою чи іншою системою (часто не усвідомлюючи цього), в той час як з групи, де діти запамятовували повільніше, лише 6 пригадували числа в певному порядку.

Запамятовування слів. При заучуванні слів повторення також залишалося у другокласників основним способом запамятовування. Групування слів, по суті, не використовувалось. Але в процесі відтворення, як це видно з аналізу обєктивних даних, багато досліджуваних тим чи іншим чином звязували слова між собою. Так, у 12 досліджуваних, з числа показавших кращі результати запамятовування, деякі слова обєднувалися в пари за ознакою близького смислу (кофта-туфлі; ложка-виделка; булка-масло), у 3 досліджуваних спостерігалось групування на основі звукової схожості (білка, булка, банка), і, нарешті, у 9 досліджуваних поряд з відміченими прийомами, слова обєднувалися при відтворенні за просторовою суміжністю в ряду (два-три перших чи останніх слова).