Аналіз і поняття особистості

Контрольна робота

з «Загальної психології»

План

1. Подати визначення поняття про особистість

2. Проаналізувати різновиди сприймання

3. Розкрити сутність методу опитування

1. Поняття про особистість

У побуті слово «особистість», як поняття дуже широко використовується, особливо як синонім слова «людина», «індивід». Проте, в психології поняття «особистість», «людина», «індивід» чітко розрізняють. Так, з точки зору психології, людина - поняття загальне, що використовується для позначення істоти, яка має вищий ступінь психічного розвитку. Це поняття є досить широким, оскільки вживається для характеристики загальних властивостей всім людям, якостей і здібностей.

Згідно гуманістичних, філософських та психологічних концепцій, особистість - це людина як цінність, заради якої здійснюється розвиток суспільства.

Особистість - одна з семи іпостасей людини. Інші - це людина як індивід, людина як організм, людина як індивідуальність, людина як «Я», людина-роль, людина як фізичне тіло, підвладне всім законам механіки. Ці характеристики розкривають поняття «людина», але з різних боків і не є тотожними. Разом вони утворюють єдине ціле, і водночас кожна з них має свої особливості.

Якщо почати від народження, то людина з'являється на світ, повноправним членом і її іменують індивідом, а не особою як тварин. Індивідом є представник роду людського, виду Homo sapiens (людина розумна), продукт тривалого розвитку і носій індивідуально-своєрідних рис.

Кожна людина як одинична природна істота - це індивід; але така характеристика неповна, тому що не дає уявлення про людину, якою вона є в сім'ї, суспільстві, про те, як вона відчуває, мислить, до чого вона прагне. Перебуваючи постійно в суспільстві, кожна людина набуває «надчутливої» якості, котру називають «особистістю». Людину як індивіда характеризують її вік, професія, статева приналежність, зовнішність, освіта, звички, захоплення і т.п. Як особистість її розглядають в системі взаємин, що складаються в неї з іншими людьми. Це дає право говорити про те, що особистість є невіддільною від системи соціальних зв'язків, у які вона включається.

Однак, не зважаючи на те, що особистість кваліфікують як соціальну якість індивіда, те, що людина отримує від природи не зникає.

Взагалі, особистістю є соціалізований індивід, який втілює найсуттєвіші соціально значущі властивості. Особистістю є та людина, яка має власну життєву позицію, що утверджувалася внаслідок тривалої і клопіткої праці; їй притаманні свобода волі, здатність до свідомого вибору, і відповідальність. Така людина не просто вирізняється не завдяки враженням та думкою про неї інших, а тим, що свідомо виділяє себе з навколишнього світу.

Кожна особистість має певну сукупність рис і особливостей, що властиві тільки їй і характеризує її індивідуальність. Під індивідуальністю розуміють поєднання психологічних особливостей людини, що утверджують її своєрідність, неповторність, відмінність від інших людей.

Взагалі, індивідуальність людини виявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, інтересах, певних особливостях сприймання, пам'яті, мислення фантазії тощо. Тому можна сміливо говорити про те, що в світі не має двох людей з однаковим поєднанням психічних особливостей. Індивідуальна кожна людина, однак індивідуальність одних проявляється більш яскраво, а інших - малопомітно. Однак поняття «особистість» та «індивідуальність» не тотожні, але тісно між собою пов'язані. Багато особливостей людини (пам'ять, мислення, звички тощо) є якостями її індивідуальності, а не характеристиками особистості, оскільки вони не важливі для тих груп, членом яких є індивід. Особистісні лише індивідуальні якості, важливі в системі міжособистісних стосунків групи, в якій перебуває конкретна людина.

2. Проаналізувати різновиди сприймання

Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля. Сприймання поза відчуттями не буває. Отож, сприймання - це відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їхніх якостей та частин, що діють у певний момент на органи чуття. Сприймання виникає тільки за безпосередньої дії об'єктів на аналізатори. У процесі сприймання людина відображає не просто щось конкретне, що пахне, лунає, світиться, а бачить конкретний пейзаж, чує музичну мелодію або спів тощо.

Розрізняють сприймання за провідним аналізатором: зорове, слухове, тактильне, кінестетичне, нюхове і смакове.

Процес сприймання здійснюється зазвичай низкою взаємодіючих аналізаторів. Як приклад можна назвати дотикове сприймання, в якому бере участь тактильний і кінестетичний аналізатори. Навіть процес зорового сприймання , де зоровий аналізатор є провідним , потребує участі рухового аналізатора очей. Те ж саме можна про слухове сприймання, в якому, крім основного, слухового аналізатора, великого значення набуває кінестетичний. Різні види сприймання рідко спостерігаються в чистому вигляді, здебільшого вони комбінуються один з одним. Наприклад, перегляд кінофільму має зоровий і слуховий характер: глядач сприймає кадри, які проходять перед його очима на екрані, і розмову, і музику, з яких складається звукова частина картини. До цього процесу причетний і руховий аналізатор, що бере участь у сприйманні мови і музики. Перевага того чи іншого аналізатора у сприйманні визначається характером самого об'єкта.

За формами існування матерії виокремлюють такі види сприймання: сприймання простору, сприймання часу і простору.

Сприймання простору. У взаємодії людини з навколишнім середовищем сприймання простору є обов'язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі. У процесі сприймання простору розрізняють сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів.

Взаємодія людини з довкіллям включає саме тіло людини з характерною для нього системою координат. Людина, яка відчуває світ, сама є матеріальним тілом, що займає певне місце в просторі й має певні просторові ознаки: величини, форму сприймання рухів у просторі тощо.

Особливу роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється ця взаємодія. До спеціальних механізмів просторової орієнтації належать нервові зв'язки між двома півкулями в аналізаторній діяльності: бінокулярний зір, бінауральний слух, бімануальний дотик тощо. Важливим чинником у відображенні просторових якостей предметів є функціональна асиметрія, яка характерна для всіх парних аналізаторів. Функціональна асиметрія полягає в тому, що одна із сторін аналізатора є в певному відношенні провідною, домінуючою.

Сприймання форми і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кін естетичного аналізаторів. Однак основну роль відіграє зоровий аналізатор. За висловом Сєченова І.М., око є вимірником простору. Кришталик ока змінює свою кривизну залежно від віддаленості предмета, що діє на нього. На близькій відстані він стає випуклішим, на віддаленій - плоскішим. Акомодація очей є важливим руховим механізмом зорового аналізатора, що допомагає сприймати відстань. За порушення акомодації знижується точність зорового сприймання відстані.

При переведенні очей з більш віддаленого об'єкта на менш віддалений має місце їх конвергенція, і тим більша, чим ближчий об'єкт. Конвергенція очей спостерігається за умов бінокулярного зору (бачення двома очима). Сприймання відстані одним оком характеризується недостатньою точністю.

Взаємодія зорового і кінестетичного аналізаторів забезпечує адекватне сприймання розміру, форми предметів і їх віддаленості від нас.

Найінформативнішою ознакою, яку необхідно вирізнити при ознайомленні з формою, є контур. Зорова система має не лише встановлювати межу між об'єктом і тлом, а й утримувати її. Це здійснюється за допомогою рухів очей, які ніби повторно виокремлюють контур, і є неодмінною умовою створення образу форми предмета. Слід зауважити, що сприймання величини та форми залежить від попереднього досвіду людини. Чим краще людина обізнана з конкретною формою, тим легше вона вирізняє її серед інших форм.

У сприйманні простору, зокрема відстані, беруть участь нюхові та слухові відчуття. За запахом можна визначити, що десь близько розташована їдальня, за звуком кроків - розпізнати, далеко чи близько від вас іде людина.

Сприймання часу. Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм. Спеціального органа для сприймання часових явищ немає. У сприйманні часу беруть участь усі аналізатори, відображаючі тривалість дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дій (дихання, серцебиття тощо).

Безпосереднє сприймання тривалості часу є незначним (0,75 секунди). Більш тривалі інтервали сприймаємо в результаті поділу та відліку їх рівними частинами в межах однієї секунди. Отже, великі інтервали часу сприймає людина опосередковано.

Сприймання послідовності подій відбувається завдяки перервам у тривалості дії подразників на аналізатори. Сприймання тривалості залежить від ставлення до змісту, від характеру предмета, що сприймається.

Сприймання цікавого викликає ілюзію швидкості плину часу, а сприймання не цікавого, неприємного, вимушене очікування створюють ілюзію вповільнення тривалості дії.

Отож, знання різновидів сприймання та їх закономірностей має важливе значення для формування професійних якостей фахівця.

3. Розкрийте сутність методу опитування

У психології, зокрема у педагогічній практиці, широко використовується метод опитування, метою якого є з'ясувати розуміння піддослідним тих чи інших завдань, життєвих ситуацій, вживаних у навчанні та практичній діяльності понять (природознавчих, технічних, соціальних) або отримати інформацію про інтереси, погляди, почуття, мету діяльності та мотиви поведінки особистості. Опитування - це метод психологічного дослідження, у процесі якого респондентам пропонуються питання на основі відповідей на них роблять висновки щодо психологічних якостей цих людей та характеру міжособистісних відносин у групах та колективах. Метод опитування передбачає одержання психологічної інформації у процесі безпосереднього чи опосередкованого спілкування. Види опитування: усний (інтерв'ю) і письмовий.

Найбільш поширеними різновидами опитування як методу психологічного дослідження є бесіда, інтерв'ю, анкетне та соціометричне опитування. Головний недолік всіх видів опитування полягає у тому, що вони не захищені від навмисної неправди.

Бесіда - цілеспрямована розмова з досліджуваним, потрібна для того, щоб з'ясувати його уявлення або розуміння явищ природи, міру його обізнаності з суспільних, наукових питань, усвідомлення ним взаємо залежностей, причин та наслідків певних явищ, визначити його переконання, ідеали, ідейну спрямованість. Сформульовані запитання повинні бути чіткими і зрозумілими, спрямованими безпосередньо на психологічні явища. Під час бесіди потрібно домогтися не лише констатуючої відповіді, а й пояснення, мотивування, тобто відповідей не лише на запитання «Що це таке?», а й на запитання «Чому?», «Як?».

Одним із варіантів бесіди є інтерв'ю, до якого вдаються в психологічних та соціологічних дослідженнях. Через інтерв'ю виявляють думки, погляди, факти з життя респондента, тобто досліджуваного, його ставлення до політичних подій, ситуацій, соціальних явищ тощо. Інтерв'ю може бути не стандартизованим і стандартизованим. У не стандартизованому інтерв'ю запитання до респондента сформульовані не до кінця і можуть змінюватися під час дослідження, а в стандартизованому - запитання складаються за певною системою, чітко формулюються.

Анкетування - один із способів психологічного опитування. За допомогою анкети досліджуються літературні, мистецькі, спортивні, професійні інтереси та уподобання, мотиви, ставлення до вибору дій, вчинків, різновидів праці, до тих чи інших переживань, їх оцінка. На запитання, сформульовані в анкеті, відповіді даються письмово.

До того ж запитання ставляться так, що відповіді на них можуть бути описовими або альтернативними: «так», «ні», «не знаю», «важко відповісти». Анкета може містити варіанти відповідей, з яких учасникові пропонують вибрати одну, на його погляд, правильну відповідь. Вибір залежить від особистих переконань і зацікавлень респондента.

Запитання анкети мають констатувальний і мотиваційний характер, як і запитання під час бесіди та інтерв'ю. анкета може бути іменна - де піддослідний указує своє прізвище, ім'я, дещо повідомляє про себе, та анонімна.

Анонімне анкетування здійснюють з метою отримання більш відвертих відповідей.

Анкетне дослідження дає змогу зібрати великий за своїм обсягом матеріал, що дає можливість вважати отримані відповіді досить імовірними. Його недоліком є суб'єктивність і випадковість відповідей, неможливість перевірки їх правильності та щирості.

Соціометрія - дослідження або метод вибору, що застосовується для з'ясування взаємин у колективі, виявлення ставлення колег один до одних, того, як вони оцінюють певні якості своїх працівників, кому надається перевага, коли йдеться про обрання керівника, товариша.

Підставою для оцінювання (вияв ставлення) та вибору є почуття симпатії або антипатії до інших.

У психології застосовують соціометричну методику для вивчення групової диференціації, коли членам групи пропонують дати відповідь на такі, наприклад, запитання: «З ким би ти хотів товаришувати?», «Кого ти хотів би обрати керівником групи?».

Досліджуваний повинен назвати трьох осіб із своєї групи (учень - трьох учнів з класу і т.п.), зазначити, кого б із них він хотів би обрати в першу чергу, кого в другу, і кого в третю. «Вибори» можуть бути взаємно позитивними чи взаємно негативними або позитивними (негативними) з боку досліджуваного та негативними (позитивними) з боку того, кого б він хотів обрати. Кількість позитивних і негативних «виборів» фіксується на матриці, після цього підраховують відсотки в кожному з них. Метод дає можливість виявити реальне місце особистості в колективі за її діловими якостями, популярністю, міжособистісними стосунками.