Причини депресії

Причини депресії

Як всі ми знаємо із власного життєвого досвіду,у людей у стані депресії часто бувають похмурі думки. Вони бачать мир крізь темні окуляри. Людей з важкою формою депресії - тих, хто почуває себе нікчемними, упадає в апатію, втрачає інтерес до друзів і родини, не може нормально спати або є,- негативне мислення приводить до саморуйнування. Надмірно песимістичний погляд на мир веде до перебільшення всього поганого, що з ними відбувається, і зменшенню всього гарного.

Молода жінка в депресії говорить: «Я все роблю не так, ні на що не годжуся. Я не можу домогтися успіху в роботі, тому що погоджу в сумнівах».

Перекручування або реалізм?

Чи всі страждаючою депресією люди настроєні занадто негативно? Щоб довідатися це, Лорен Еллою й Лин Абрамсон (Lauren Alloy & Lyn Abramson, 1979) провели порівняльний аналіз поводження студентів, що випробовують легку депресію, і студентів у нормальному стані. Дослідники просили студентів дослідити, чи зв'язане натискання кнопки з наступним спалахом світла. На диво дослідників, випробувані, що перебувають у стані депресії, досить точно оцінювали, у якому ступені вони могли контролювати що відбувається. Невірні, перекручені оцінки висловлювали студенти, що не страждають депресією,- вони явно перебільшували границі своїх можливостей контролювати ситуацію.

Цей дивний феномен депресивного реалізму досить часто виявляється при спробах людей оцінити ступінь самоконтролю й своїх навичок (Ackermann & De Rubies, 1991; Alloy & others, 1990). Шеллі Тейлор (Shelley Taylor, 1989, p. 214) приводить таке порівняння:

«Люди в нормальному стані перебільшують свою компетентність і привабливість для навколишніх; страждаючою депресією - не перебільшують. Люди в нормальному стані згадують своє минуле в рожевому світлі; страждаючою депресією (за винятком тих, хто переживає дуже сильну депресію) більше справедливі в оцінці своїх минулих успіхів і невдач. Люди в нормальному стані описують себе в основному позитивно; страждаючою депресією описують і свої позитивні, і свої негативні якості. Люди в нормальному стані приписують собі заслуги у випадку успіху й, як правило, заперечують свою відповідальність при невдачі. Страждаючою депресією приймають на себе відповідальність і за успіхи, і за провали. Люди в нормальному стані перебільшують ступінь свого контролю над діями навколо; страждаючою депресією менше піддаються подібного роду ілюзіям. Люди в нормальному стані беззастережно вірять у те, що майбутнє піднесе багато гарного й мало поганого. Страждаючою депресією більше реалістичні в сприйнятті майбутнього. Фактично в кожному разі там, де люди в нормальному стані демонструють надмірну самоповагу, ілюзію контролю й далеке від реальності бачення майбутнього, люди в депресії не виявляють подібних пристрастей. Виявляється, депресія робить людей не тільки сумніше, але й мудріше».

В основі мислення людей у стані депресії лежить приписування собі відповідальності за все з ними що відбувається. Давайте подивимося: якщо ви провалилися на іспиті й обвинувачуєте в цьому себе, то можете дійти висновку, що ви дурні або ледачі, і впасти в депресію. А якщо ви приписуєте невдачу несправедливому відношенню або якимсь іншим обставинам, вам непідвласним, те, швидше за все, ви просто розлютитеся. У більш ніж 100 дослідженнях, у яких брало участь 15 000 випробуваних (Sweeney & others, 1986), що страждають депресією минулого більш, ніж не страждаючі, схильні демонструвати негативний стиль пояснення. Вони з більшою легкістю приписували невдачу причинам стійким («Це буде тривати вічно»), глобальним («Це ушкодить усьому, що я роблю») і внутрішнім («Я сам у всім винуватий»). Результатом подібного песимістичного, надмірно узагальненого, що само обвинувачує мислення є, за словами Абрамсон і її колег (1989), що гнітить почуття безнадійності.

Негативне мислення: причина або наслідок депресії?

У людей, схильних до міркувань, напевно, виникне питання: що первинно, а що вдруге? Депресивний настрій є причиною негативного мислення або негативне мислення викликає депресію?

Депресивний настрій є причиною негативного мислення

Без сумніву, наш настрій накладає певний відбиток на мислення. Почуваючи себе щасливими, ми, як правило, бачимо й згадуємо тільки гарне. Але як тільки наш настрій стає похмурим, так думки починають іти по іншому шляху. Рожеві окуляри ховаються до кращих часів, а на світло витягають чорні. Тепер похмурий настрій підкидає нам спогаду про малоприємні події (Bowe, 1987; Johnson & Magaro, 1987). Здається, що взаємини з навколишніми зіпсувалися, подання про самому себе помітно погіршилося, надії на майбутнє зблякли, а чужі вчинки огидні (Brown & Taylor, 1986; Mayer & Salovey, 1987). З посиленням депресії спогаду й очікування стають усе більше й більше тяжкими; коли депресія відступає, усе знову офарблюється в більше світлі тони (Barnett & Gotlib, 1988; Kuiper & Higgins, 1985). Так, люди, що страждають депресією в даний момент, згадують, як батьки відкидали й карали їх, у той час як люди, що страждали депресією в минулому, згадують батьків так само по-доброму, як і ті, хто ніколи не переживав депресії (Lewinsohn & Rosenbaum, 1987).

Едвард Хірт і його колеги (Edward Hirt & others, 1992), провівши дослідження серед фанатів баскетбольної команди університету штату Індіана, продемонстрували, як поганий настрій, викликаний поразкою, може породити досить похмурі думки. Вони просили вболівальників - і ті, хто перебував у депресії із приводу програшу своєї команди, і тих, хто радів із приводу перемоги - спрогнозувати результати майбутніх ігор команди й своє власне поводження. Після поразки команди люди більш похмуро оцінювали не тільки її майбутнє, але й свої власні майбутні успіхи, наприклад, при грі в дартс, розгадуванні анаграм і навіть в особистому житті. Коли справи йдуть не так, як нам хотілося б, може здатися, що вони завжди будуть іти не так.

Пригноблений настрій впливає й на поводження. Замкнута, похмура, незадоволена людина не викликає радісних і теплих почуттів у навколишніх. Стефен Стрек і Джеймс Коїн (Stephen Strack & James Coyne, 1983) виявили, що страждаючою депресією близькі до істини, думаючи, що інші не схвалюють їхнього поводження. Їхній песимізм і поганий настрій викликають соціальне відкидання (Carver & others, 1994). Депресивне поводження може також викликати відповідну депресію. Студенти коледжу, що жили в одній кімнаті з людиною, що страждає депресією, теж починали почувати себе трохи подавленими (Burchill & Stiles, 1988; Joiner, 1994; Sanislow & others, 1989). Для людей, що страждають депресією, збільшується ризик розлучення, звільнення з роботи або того, що їх будуть уникати навколишні (Coyne & others, 1991; Gotlib & Lee, 1989; Sacco & Dunn, 1990). У такому стані люди можуть спеціально вишукувати людей, що озиваються про їх незичливо, тим самим підтверджуючи й ще більше підсилюючи невисоку думку пр самих себе (Swarm & others, 1991).

Негативне мислення є причиною депресивного настрою

Багато з людей відчувають себе подавленими під час важких стресів: після втрати роботи, розлучення або розриву тривалого зв'язку, постраждавши від фізичної травми - тобто завжди, коли валить їхнє розуміння того, хто вони такі й у чому зміст їхнього життя (Hamilton & others, 1993; Kendler & others, 1993). Такі смутні міркування можуть бути адаптивними: прозріння, що відбулося під час депресивної бездіяльності, може пізніше породити кращі стратегії для взаємодії з миром. Але люди, схильні до депресії, у відповідь на безрадісні події, як правило, надмірно зосереджуються на собі й винять себе у всім (Pyszczynski & others, 1991; Wood & others, 1990a, 1990b). Їхня самооцінка скакає туди-сюди - нагору за підтримкою й долілиць при погрозі (Butler & others, 1994).

Чому деякі люди легко впадають у депресію при найменшому стресі? Згідно з недавно отриманими даними, у формування депресивних реакцій вносить свій внесок негативний стиль пояснення. Колин Сакс і Дафна Бугенталь (Colin Sacks & Daphne Bugental, 1987) попросили декількох молодих жінок познайомитися з невідомим ним колись людиною, що іноді поводився холодно й недружелюбно, створюючи тим самим скрутну для спілкування обстановку. На відміну від оптимістично настроєних жінок, ті, кому був властивий песимістичний стиль пояснення, хто звичайно приписував неприємні події стійким, глобальним і внутрішнім причинам, реагували на соціальну невдачу депресією. Більше того, пізніше вони поводилися більш вороже з наступної зустрінутим ними людиною. Їхнє негативне мислення вело до негативної відповідної реакції, що, у свою чергу, вело до негативного поводження.

Дослідження дітей, підлітків і дорослих поза стінами лабораторії підтверджують, що ті, кому властивий негативний стиль пояснень, більше схильні випробовувати депресію, коли в них трапляються неприємності (Alloy & Clements, 1992; Brown & Siegel, 1988; Nolen-Hoeksema & others, 1986). «Готовий рецепт для важкої депресії - уже наявний песимізм, що зштовхнувся з невдачею», - зауважує Мартін Селигман (Martin Seligman, 1991, с. 78). Більше того, пацієнти, що вийшли після сеансу психотерапії зі стану депресії, але не пояснення, що відмовилися від негативного стилю, мають тенденцію вертатися в «вихідний стан», коли знову відбуваються неприємні події (Seligman, 1992). Ті ж, хто звичайно прибігає до оптимістичного стилю пояснення, приходять у себе, як правило, дуже швидко (Metalsky & others, 1993; Needles & Abramson, 1990).

Дослідник Питер Левінсон (Peter Lewinsohn, 1985) зі своїми колегами звів всі ці фактори до логічно несуперечливого подання депресії з погляду психології. На їхню думку, негативний Я-Образ, атрибуції й очікування людини в стані депресії є істотною ланкою в тім порочному колі, рух по якому запускається негативними переживаннями - невдачею в навчанні або роботі, сімейним конфліктом або соціальним відторгненням (мал. 28-2). У людей, уразливих для депресій, стреси приводять до нового витка смутних міркувань, до замкнутості на собі, до самозвинувачень (Pyszczynski & others, 1991; Wood & others, 1990a, 1990). Подібного роду міркування породжують подавлений настрій, що круто змінює думки й дії, які, у свою чергу, посилюють негативні переживання, самозвинувачення й подавлений настрій. Експерименти показують, що настрій людей зі слабко вираженою депресією різко піднімається, коли видане їм завдання перемикає увага на щось зовнішнє (Nix & others, 1995). Таким чином, депресія - це одночасно й причина, і наслідок негативних міркувань.

Мартін Селігман (Martin Seligman, 1991) уважає, що зосередженість на собі й самозвинувачення допомагають пояснити порівнянне з епідемією кількість випадків депресії в сучасному західному світі. У Північній Америці, наприклад, молоді люди пережили в три рази більше депресій, чим їхньої бабусі й дідусі, незважаючи на те, що в старшого покоління причин прийти в подібний стан було набагато більше (Cross National Collaborative Group, 1992). Селігман думає, що знецінювання ролі релігії й родини плюс ріст індивідуалізму породжують безнадійність і самозвинувачення, коли справи йдуть погано. Невдача в навчанні, кар'єрі або шлюбі приводить до розпачу, коли ми залишаємося з нею один на один і нам не на що й не на кого обпертися. Якщо, як проголошує реклама, опублікована в журналі «для крутих чоловіків» Fortune, ти можеш «зробити це сам» «своєю напористістю, своєю зухвалістю, своєю енергією, своїм честолюбством», то чия ж провина, якщо ти цього не зробив? У культурах, відмінних від західної, де більше тісні взаємини й співробітництво є нормою, важка форма депресії не настільки поширена й менш пов'язана з відчуттям провини й самозвинуваченнями із приводу пережитої невдачі. У Японії, наприклад, люди в депресії замість цього звичайно говорять, що вони почувають сором, тому що підвели свою родину або співробітників (Draguns, 1990).

Проникнення в суть стилю мислення, що супроводжують депресії, спонукало соціальних психологів вивчати схеми мислення, властивим людям, яких мучать інші проблеми. Як сприймають себе ті, хто страждає від самітності, боязкості або жорстокості навколишніх? Наскільки добре вони пам'ятають свої успіхи й невдачі? Чому вони приписують свої зльоти й падіння? На чому зосереджено їхня увага: на самих собі або на інших?

Соціальне пізнання й самотність

Якщо вважати, що серед психологічних розладів депресія - це «звичайна застуда», то самотність - це «головний біль». Самотність, постійне або тимчасове,- це хворобливе усвідомлення того, що наші соціальні взаємини не настільки великі й значні, як нам хотілося б. Джені де Джонг-Гірвельд (Jenny de Jong-Gierveld, 1987) провела дослідження серед дорослого населення Голландії й з'ясувала, що люди, не одружені й не мають прихильності, більше схильні почувати себе самотніми. Це навело неї на думку про те, що сучасний упор на індивідуалізм і знецінювання шлюбу й сімейного життя може «провокувати самотність» (а також депресію). Мобільність, пов'язана з роботою, також відповідальна за те, що слабшають сімейні й соціальні зв'язки й росте почуття самітності (Dill & Anderson, 1998).

Але бути самотнім і залишатися наодинці із собою - не те саме. Можна почувати себе самотньо, перебуваючи у великій і веселій компанії. І можна залишитися одному - як я зараз, коли пишу ці рядки в самоті окремого кабінету Британського університету за п'ять тисяч миль від будинку,- і не почувати себе самотньо. Бути самотнім - значить почувати, що ти виключений із групи, що тебе не люблять навколишні, що тобі не з ким поділитися своїми особистими переживаннями, що ти - чужий серед своїх (Beck & Young, 1978; Davis & Franzoi, 1986).

Подібно людям, що страждають від депресії, хронічно самотні люди, очевидно, залучені в таке ж порочне коло деструктивних когніцій і соціального поводження. Їхній стиль пояснення нагадує негативний стиль пояснення людей у подавленому настрої: вони обвинувачують себе в поганих взаєминах з навколишніми й уважають, що багато речей перебувають за межами їхнього контролю (Anderson & others, 1994; Snodgrass, 1987). Більше того, вони й інших сприймають негативним образом. Спілкуючись із незнайомцем тієї ж підлоги або із сусідом по кімнаті, студенти, що почувають себе самотніми, швидше за все, сприймуть його негативно (Jones & others, 1981; Wittenberg & Reis, 1986).

Такий негативний погляд на речі може одночасно й відбивати переживання самотньої людини, і накладати на них певний відбиток. Упевненість у своїй соціальній нікчемності й песимізм заважають самотнім людям діяти так, щоб не почувати себе настільки самотніми. Самотні люди часто зазнають труднощів, коли їм потрібно представитися, зателефонувати або взяти участь у груповій діяльності (Rook, 1984; Spitzberg & Hurt, 1987). Вони звичайно надто соромливі й мають низьку самооцінку (Cheek & Melchior, 1990; Vaux, 1988). Розмовляючи з незнайомою людиною, вони більше розповідають про себе й проявляють менше інтересу до співрозмовника, чим люди, що не страждають від самітності (Jones & others, 1982). Після таких розмов нові знайомі часто залишаються невтішної думки про самотніх людей (Jones & others, 1983).

Соціальне пізнання й тривога

Якщо потрібно пройти співбесіду при прийманні на роботу, що дуже хочеться одержати; призначити комусь перше побачення; переступити поріг кімнати, де повно незнайомих людей; виступити перед серйозною аудиторією,- то нервувати буде практично кожний з нас. Деякі люди, особливо соромливі або легко бентежаться, почувають тривогу майже в будь-якій ситуації, де можуть почати оцінювати їх самих і їхнє поводження. Для таких людей тривожний стан - скоріше постійна риса характеру, чим тимчасовий стан.

Що змушує нас почувати занепокоєння в соціальних ситуаціях? Чому деякі люди перебувають у лещатах власної боязкості? Баррі Ляпанці й Марко Лірі (Barry Schlenker & Mark Leary, 1982b, 1985; Leary & Kowalski, 1985) відповідають на ці питання за допомогою теорії самопрезентації. Теорія самопрезентації припускає, що ми прагнемо подати себе так, щоб зробити гарне враження. Підтекст соціальної тривоги простий: ми почуваємо тривогу, коли хочемо зробити враження на інших, але сумніваємося у своїх здатностях зробити це. Такий простий принцип допомагає пояснити результати, отримані в різноманітних дослідженнях; кожний з них може містити в собі правду про ваш власний досвід. Ми найбільш тривожні:

- коли спілкуємося із впливовими особами з високим статусом - людьми, чия думка має для нас особливе значення;

- коли нас хтось оцінює - наприклад, коли ми вперше зустрічаємося з родителями своєї нареченої;

- коли ми випробовуємо зніяковілість (як це часто трапляється із соромливими людьми) і наша увага зосереджена на собі й на тім, із чим ми зіштовхуємося;

- коли взаємодія зосереджена на чомусь важливому для нашого Я-Образа - наприклад, коли професор коледжу викладає ідеї на зборах, де присутні його колеги;

- коли ми перебуваємо в нових або неструктурованих ситуаціях - таких, як перший шкільний бал або перший офіційний обід, і не знаємо, як поводитися.

По своїй природі у всіх подібних ситуаціях ми схильні бути завбачливо обережними: менше розмовляти; уникати тим, які можуть виявити нашу непоінформованість; контролювати себе; не бути самовпевненими, якнайчастіше погоджуватися й посміхатися.

Сором'язливість - це форма соціальної тривоги. Її відмінна риса - постійне занепокоєння про те, що подумають інші (Anderson & Harvey, 1988; Asendorpf, 1987; Carver & Scheier, 1986). На відміну від людей упевнених у собі, соромливі люди (серед яких багато підлітків) бачать випадкові події як якимсь образом пов'язані із собою (Fenigstein, 1984; Fenigstein & Vanable, 1992). Вони надто персоналізують ситуації - тенденція, що демонструє тривожність і, у виняткових випадках, параною. Такі люди часто вважають, що інтерв'юер настроєний незичливо й зовсім не цікавиться ними (Pozo & others, 1991). Вони також перебільшують ступінь уваги до своєї персони з боку навколишніх і прагнення оцінювати їх. Якщо соромливі люди погано причесані або в них на особі є якась пляма або шрам, вони думають, що всі навколишні зауважують це й судять.

Щоб знизити соціальну тривожність, деякі люди прибігають до алкоголю. Алкоголь дійсно знижує тривогу, тому що зменшує ступінь самосвідомості (Hull & Young, 1983). Таким чином, люди, постійно себе що усвідомлюють, особливо схильні до вживання алкоголю після невдачі. Якщо вони стають алкоголіками, то більш, ніж люди з низькою самосвідомістю, схильні до рецидиву після курсу лікування.

Такі різні симптоми, як тривожність і алкогольна залежність, можуть виконувати ту саму функцію балансу. Уважаючи себе стурбован, соромливим, депресивне або нетверезим, можна знайти виправдання невдачі (Snyder & Smith, 1986). За барикадою симптомів людське его перебуває в безпеці. «Чому я не зустрічаюся з жінками? Тому, що я людина соромливий і людям нелегко довідатися, який я насправді». Симптом - несвідомий стратегічний виверт для пояснення негативних результатів.

Що, якби ми усунули потребу в такому виверті, забезпечивши людей зручним альтернативним поясненням їхньої тривожності - і, отже, можливої невдачі? Перестала би соромлива людина бути соромливим? Так! Саме до такої відповіді прийшли Сьюзан Бродт і Филип Зімбардо (Susan Brodt & Philip Zimbardo, 1981), коли попросили соромливих і несоромливих жінок поговорити із привабливим чоловіком. Жінки очікували розмови в маленької кімнаті, де було дуже галасливо. Деяким з них (але не всім) було сказано, що шум звичайно викликає прискорене серцебиття й це варто розглядати як звичайний симптом тривоги. Коли ці жінки пізніше розмовляли із чоловіком, вони могли приписати прискорене серцебиття й будь-які утруднення, що виникли під час бесіди, впливу шуму, а не своєї сором'язливості або нездатності до спілкування.

У порівнянні з іншими жінками, ті, кому було дано таке готове пояснення ознак, що з'явилися в них, хвилювання, проявляли меншу сором'язливість - вільно підтримували розмова й задавали чоловікові різні питання. По суті, цей чоловік не мав ніяких підстав назвати їх соромливими.

Соціально-психологічні підходи до лікування

Отже, ми розглянули моделі соціального мислення, які пов'язані з різними життєвими проблемами - від глибокої депресії до повсякденної сором'язливості. Чи може людина позбутися від незручної схеми мислення? Якоїсь відособленої соціально-психологічної терапії не існує. Терапія містить у собі різні соціальні взаємодії, і в цей час соціальні психологи думають про те, як об'єднати принципи соціальної психології із уже, що застосовуються методами, лікування (Leary & Maddux, 1987; Strong & others, 1992).

До внутрішніх змін через зовнішнє поводження

Ролі, які ми виконуємо, слова, які ми говоримо, рішення, які ми приймаємо, учинки, які ми робимо, впливають на те, що в результаті ми із себе представляємо.

Відповідно до принципу «установки випливають за поводженням» деякі психотерапевтичні методики в якості «лікування» рекомендують дії. Психотерапевти - намагаються сформувати поведінку, тому що вважають, що внутрішні диспозиції змінюються відразу ж після того, як зміниться поведінка. Тренування впевненості в собі включає використання прийому «ноги у дверях». Індивід спочатку відіграє роль упевненого в собі людини (що оточують у силу своїх можливостей підтримують його в цьому починанні), а потім поступово стає насправді більше впевненим у собі. Раціонально-емоційна терапія припускає, що ми самі генеруємо свої емоції; клієнти одержують «домашнє завдання» говорити й діяти по-новому, і це породжує нові емоції. Киньте собі виклик, говорять їм, перестаньте повторювати собі, що ви непривабливі. У групах самодопомоги учасників непомітно підштовхують до того, щоб вони почали поводитися по-новому: по-новому гніватися, плакати, виявляти самоповагу, виражати позитивні почуття.

Дослідження підтверджують, що те, що ми говоримо про себе, може вплинути на те, що ми почуваємо. В одному з експериментів студентів попросили написати твір, у якому б вони вихваляли самих себе (Mirels & McPeek, 1977). Пізніше, оцінюючи себе на прохання іншого експериментатора, ці студенти демонстрували більше високу самооцінку, чим ті, які писали твору на іншу тему. Едвард Джонс і його співробітники (Edward Jones, 1981; Rhodewalt & Agustsdottir, 1986), у свою чергу, просили студентів представитися інтерв'юерові, або звеличуючись, або принижуючи себе. І знову виступ на публіці - неважливо яке, що само піднімає або само принижує - пізніше відбилося на їхніх відповідях у тесті на самооцінку. Говоримо - значить віримо, навіть коли говоримо про себе. З особливою очевидністю це підтвердилося в тих випадках, коли студентів непомітно підштовхували до прийняття на себе відповідальності за те, як вони підносять себе навколишньої. Терапевтичне лікування найбільше результативно за умови, коли його приписанням випливають точно й без примуса.

Розірвати порочне коло

Якщо депресія, самотність і соціальна тривожність разом формують порочний крутий негативних переживань, думок і деструктивного поводження, необхідно в якійсь крапці розірвати це коло: змінити оточення, навчити людини більше конструктивному поводженню або змінити спосіб його мислення. І це дійсно можливо. Кілька психотерапевтичних методів допомагають людям вийти з порочного кола депресії.

Тренування соціальних навичок

Депресія, самотність і сором'язливість - це не тільки наша особиста проблема. Навіть короткочасне спілкування з людиною, що переживає депресію, може дратувати й гнітити. Самотні й соромливі люди праві у своїх побоюваннях: з ними дійсно складно спілкуватися. У таких випадках дуже корисне тренування соціальних навичок. Якщо після спостереження за новими схемами поводження людина почне застосовувати їх на практиці, це може допомогти йому зростити в собі впевненість у тім, що й в інших ситуаціях він буде поводитися більш ефективно.

У людини, що починає одержувати задоволення від переваг свого більше «митецького» поводження, розвивається більше позитивне само сприйняття. Френсис Хеммерлі й Роберт Монтгомері (Frances Haemmerlie & Robert Montgomery, 1982, 1984, 1986) продемонстрували це в експериментах, учасниками яких були надзвичайно соромливі, нервові студенти коледжу. Той, хто недосвідчений і боязкий у відносинах із протилежною підлогою, можливо, говорить самому собі: «Я рідко ходжу на побачення, тому я не підходжу для спілкування; отже, мені й не варто намагатися когось запрошувати». Щоб змінити таку послідовність негативних висновків, Хеммерлі й Монтгомері утягували студентів у приємні взаємини із протилежною підлогою.

В іншому експерименті чоловіка, що працюють у коледжі, заповнювали анкети для виміру рівня їхньої соціальної тривожності, а потім двічі в різні дні приходили в лабораторію. Щораз вони дуже мило розмовляли із шістьма молодими жінками, по 12 хвилин з кожної. Чоловіка думали, що жінки також є випробуваними. У дійсності ж жінок запросили для того, щоб вони взяли участь в природній і дружній розмові із чоловіками.

Результат такого спілкування, що тривало в цілому два з половиною години, був вражаючим. От як про це згодом писав один з випробуваних: «Я ніколи не зустрічав так багато жінок, з якими міг би так добре поговорити. Після розмови з ними я відчув таку впевненість у собі, що перестав нервувати, як це завжди бувало раніше». Такий коментар підтверджувався спостережуваними пізніше змінами в поводженні чоловіків. На відміну від чоловіків контрольної групи, у тих, хто брав участь у бесідах, при повторних тестуваннях (через тиждень і через півроку) рівень тривожності, пов'язаної з жінками, був значно нижче. Виявившись наодинці із привабливою незнайомкою, вони могли вже більш вільно почати розмову. І поза стінами лабораторії вони поводилися також більш невимушено, час від часу призначаючи побачення жінкам, що сподобалися.

Хеммерлі й Монтгомері відзначають, що все це відбулося без проведення яких-небудь консультацій, і цілком можливо, що всі так добре вийшло саме тому, що взагалі не видавалося ніяких рекомендацій. Домагаючись успіху самостійно, учасники експерименту починали сприймати себе соціально компетентними. Коли сім місяців через дослідники провели опитування колишніх випробуваних, до цього часу чоловіка, як видно, у такому ступені насолодилися своїми соціальними успіхами, що вже приписували успіх винятково собі. «Ніщо так не сприяє успіху, як успіх,- уклав Хеммерлі (1987), - якщо не присутні зовнішні фактори, які пацієнт може використовувати як пояснення цього успіху!»

Психотерапія шляхом зміни стилю пояснення

Розірвати порочне коло депресії, самітності й сором'язливості можна шляхом тренування соціальних навичок, шляхом придбання позитивного досвіду, що змінює само сприйняття, і шляхом зміни схеми негативного мислення. Є люди, які, здавалося б, мають всі необхідні соціальні навички, але досвід спілкування з надмірно критичними друзями й родичами переконує їх у зворотному. Таким людям, можливо, досить допомогти змінити негативна думка про себе й своє майбутнє на протилежне. У ряді методів когнітивної психотерапії коштує психотерапія шляхом зміни стилю пояснення, запропонована соціальними психологами.

Одна з таких програм навчала студентів коледжу, що страждають від депресії, змінювати свої типові атрибуції. Мері Анн Лейден (Mary Anne Layden, 1982) спочатку пояснила їм, які переваги атрибуції, властивій людині, не підданому депресії (який приписує самому собі заслугу всіх своїх успіхів і заперечливу свою відповідальність, якщо справи йдуть погано). Давши студентам масу різноманітних завдань, вона допомогла їм побачити, яким образом вони звичайно інтерпретують успіх і невдачу. Потім наступив час проведення психотерапії: кожному учасникові експерименту Лейден дала завдання вести щоденник, у який потрібно було щодня записувати пережиті успіхи й провали, відзначаючи при цьому, яка частка власної заслуги в успіху і які зовнішні причини невдач. Після місяця подібного тренування учасники повторно тестувалися і їхні результати зрівняли з контрольною групою, що не проходила курс психотерапії. Виявилося, що самооцінка тих, хто вів щоденник, підвищилася, а стиль атрибуції став більше позитивним. Ніж більше вдосконалювався їхній стиль пояснення, тим більше відступала депресія. Змінивши атрибуції, вони змінили й свої емоції.

Підкреслюючи, що поводження, що змінилося, і моделі мислення можна вдосконалювати ще й ще, разом з тим варто нагадати, що всьому є межу. Тренування соціальних навичок і позитивне мислення не можуть перетворити нас у незмінних переможців, яких усі люблять і якими все захоплюються. До того ж тимчасова депресія, самотність і сором'язливість - цілком доречні реакції на дійсно сумні події. Тільки в тому випадку, коли ці почуття присутні постійно й без видимої причини, на них варто звернути увагу й постаратися змінити деструктивне мислення й поводження.

Література

1.Ивин А.А. Искусство правильно мыслить. - М., 1999

2.Леви В. Везет же людям… М.,1988

3.Оржеховська В.М. Крок до себе. - К., 1995

4.Скотт Дж.Г. Сила розуму. - К., 2001

5.Томан І. Як удосконалювати самого себе. - К., 2004

6.Вацлавик П. Як стати нещасним без сторонньої допомоги. - К., 2000