Вольова характеристика особистості

Вплив тривоги на потребу в афилиації

Надалі Шахтар провів інший експеримент для перевірки гіпотези про те, що люди, випробовуючи тривогу, поєднуються тільки з тими, хто випробовує ті ж почуття. Двом групам жінок давалася та ж інструкція, що й "високостревоженою" групі в попередньому експерименті. Випробуваним з однієї групи було дане право вибору: очікувати поодинці або разом з іншими жінками, що беруть участь в експерименті. Випробувані з іншої групи мали можливість чекаючи початку експерименту або побути на самоті, або в компанії студенток, що очікували початку консультації. Як видно з табл. 3, результати ясно вказують на те, що жінки, що перебували в стані тривоги, воліли очікувати тільки з учасницями даного експерименту.

Таблиця 3

Перевага бути з тими, хто виявився або не виявився в тій же тривожній ситуації

Шахтар узагальнив отримані результати, зробивши висновок про те, що "у нещастя потрібний не просто товариш, а саме страждаючий товариш". Подальші дослідження підтвердили це відкриття: люди, що перебувають у тривожній ситуації, воліють приєднуватися до таким же, як вони самі.

Оцінка експериментального методу

Не підлягає сумніву, що експериментальний метод є потужною емпіричною стратегією. На відміну від інших розглянутих підходів, експериментальний метод дозволяє дослідникам не тільки контролювати й пророкувати певні феномени, але й давати їм пояснення. От, по суті, і все, що можна сказати про експериментальний метод. Де б він не застосовувався, цей метод дає можливість одержувати інформацію, що не добути за допомогою інших методів. І, проте, експериментальний метод має свої обмеження, принаймні в області психології особистості. По-перше, деякі проблеми вивчати експериментальним шляхом просто неетично, хоча це було б дуже просто здійснити. Наприклад, психологи не можуть навмисно моделювати умови, що представляють потенційний ризик для випробуваних, загрозливою або чреваті можливістю одержання яких-небудь ушкоджень. Уявіть собі дослідника, зацікавленого у вивченні впливу хронічної самітності на самооцінку й розвиток депресії в дітей. Безсумнівно, це емпірично важливе питання, але очевидні етичні міркування заважають зібрати сотню десятилітніх дітей, у випадковому порядку відібрати з них п'ятдесят і помістити їх у такі експериментальні умови, у яких вони не мали б можливості близько спілкуватися з навколишніми.

Мало хто вірить зараз в існування простих правил, здатних забезпечити баланс між законними потребами науки й повним комфортом випробуваних. Однак Американська психологічна асоціація висунула ряд етичних принципів, яким повинні випливати експериментатори при роботі з людьми. Вимоги включають наступні чотири пункти.

Випробувані повинні бути заздалегідь проінформовані про ті аспекти дослідження, від яких приблизно може залежати їхнє бажання брати участь в експерименті. Також їм дозволяється відмовлятися від участі в будь-який момент, як тільки вони цього захочуть. Індивідуум бере участь в експерименті добровільно й відповідно до принципу обізнаної згоди.

Випробувані не повинні брати участь у пагубні або небезпечні для їхнього здоров'я дослідницьких процедурах. Якщо ризик все-таки існує, дослідник повинен проінформувати їх про це. Однак процедури, що містять невисокий ризик помірного психологічного дискомфорту, припустимі за умови, що випробуваний повністю про їх обізнаний і дає своя добровільна згода.

Методологічні вимоги до дослідження можуть неминуче включати використання помилкового пояснення в завданні, не пов'язаному з ризиком для здоров'я випробуваного. У цьому випадку на досліднику лежить особлива відповідальність за роз'яснення будь-якого недорозуміння з боку випробуваного, як тільки це стане можливим. Обман (схована інструкція) повинен бути розкритий у першій же зустрічі після завершення дослідження.

Інформація про випробуваний протягом усього дослідження повинна розглядатися як абсолютно конфіденційна; вона не повідомляється нікому без згоди самого випробуваного. Право випробуваного на конфіденційність не повинне бути об'єктом зазіхання або компромісу.

Друге істотне обмеження експериментальної стратегії дослідження персонологи вбачають у тім, що експеримент занадто часто є штучним, і його результати не можуть бути екстрапольовані на інші умови й ситуації. Вони критикують ту обставину, що, оскільки експерименти проводяться в лабораторних умовах, опис поводження випробуваних не дає подання про те, як вони поводяться спонтанно, у реальних життєвих обставинах. До того ж лабораторне дослідження звичайно обмежене вивченням досить короткочасних феноменів, і тому велико ймовірність того, що якісь важливі процеси залишаться поза полем зору вчених. Наприклад, результати дослідження, у якому студенти коледжу протягом 30 хвилин працювали в маленьких, тісних приміщеннях, можуть і не мати великої подібності з довгостроковим впливом на поводження умов життя в перенаселених містах. Тому для багатьох персонологів єдиний шлях до дійсного розуміння особистості складається у вивченні поводження людей у такому виді, як воно проявляється в природному для них соціальному контексті.

Нарешті, при всіх своїх можливостях контролю експериментальне дослідження може допускати певні ненавмисні артефакти, властивим лабораторним умовам взагалі. Наприклад, як тільки люди довідаються, що вони перебувають в умовах експерименту, їхнє поводження може змінитися не внаслідок зміни незалежної змінної відповідно до умов експерименту, а з тієї причини, що вони знають про експериментатора, що спостерігає за ними. Крім того, тільки-но помітні натяки, які випробуваний може доглянути в умовах експерименту, можуть змусити його припустити наявність в експериментатора певної гіпотези, і він почне поводитися так, щоб своїми діями підтвердити цю гіпотезу. Такі натяки одержали назву необхідних характеристик. Існування останніх приводить до думки про те, що психологічний експеримент сам по собі є формою соціальної взаємодії, при якому суб'єкти намагаються вгадувати мета й зміст проведеного над ними дослідження; при цьому вони починають відповідно поводитися, намагаючись задовольнити або, навпаки, розчарувати психолога. Це обставина з очевидністю знижує вірогідність експериментального методу, тому що на спостережуване поводження індивідуума можуть впливати фактори, що не входять у задум експерименту. Нарешті, пристрасті або упередження самого експериментатора можуть стати можливим джерелом помилки в дослідженні, оскільки він буде ненавмисно впливати на поводження випробуваних. Розенталь провів кілька досліджень, що показали, що експериментатори, не усвідомлюючи того, посилають випробуваним позитивні невербальні сигнали в тих випадках, коли ті діють відповідно до очікування дослідників. Для того, щоб уникнути подібного впливу, багато робіт у цей час проводяться з використанням подвійного сліпого методу. При цій стратегії ні випробувані, ні експериментатори не знають, яка група в цей момент оцінюється - експериментальна або контрольна.

Критика експериментального методу не вислизає від уваги його захисників. Ті психологи, які вважають експеримент провідним дослідницьким напрямком, пояснюють свою позицію тим, що це єдиний підхід, що забезпечує перевірку гіпотез. Більше того, відзначають вони, певні феномени, доступні вивченню в лабораторних умовах, надзвичайно важко досліджувати в умовах природних (наприклад, в експерименті випробуваному дозволяється негайно розряджати агресію, у той час як у реальному житті є загальноприйнятим твердий контроль над відкритими проявами агресії). Прихильники лабораторного експерименту висловлюють, крім того, що випливає твердження: побоювання, начебто випробувані намагаються довільно підкріплювати своїм поводженням робочу гіпотезу, знаходить мало емпіричних підтверджень; скоріше випробувані в подібних випадках проявляють негативізм, чим бажання "співробітничати" з експериментатором.

Яка стратегія дослідження найкраща?

Обговорення трьох основних стратегій дослідження, використовуваних персонологами, показує, що кожна має свої переваги й недоліки. Плюси й мінуси кожної з них підсумовані в табл. 4. У той же час представляється очевидним, що в пошуках надійних і обґрунтованих знань про особистості людини жодна стратегія не буде найкращою. Попросту говорячи, не існує єдиного методу дослідження, що ідеально підходив би для будь-яких цілей і випадків; скоріше, різні питання вимагають різних стратегій. Крім того, метод, придатний для рішення одного питання, може виявитися зовсім невідповідним для іншого.

Відбір і адаптація методу для рішення того або іншого теоретичного завдання вимагає великого мистецтва, винахідливості й творчості. Однак варто визнати, що в персонологів є певні переваги щодо того, як досліджувати їхні феномени, що цікавлять.

Таблиця 4

Зведена таблиця переваг і недоліків, пов'язаних із застосуванням трьох методів дослідження в психології особистості

Ці переваги обумовлені в значній мірі тим, що різні теоретичні напрямки звичайно фокусуються на феноменах, доступних вивченню тільки при використанні певної стратегії. Так, немає нічого дивного в тім, що явища, що перебувають у центрі уваги психодинамичному напрямку (такі як неусвідомлювані процеси й переживання раннього дитинства), по більшій частині вивчалися за допомогою методу клінічних випадків, а не в ході наукового експерименту. У свою чергу, зв'язок між центральними питаннями теорії й кращих методів їхнього вивчення припускає, що вибір дослідження в персонології обумовлений індивідуальним творчим устремлінням ученого. Це варто мати на увазі, коли ми в наступних главах будемо обговорювати емпіричні докази різних теоретичних положень. Хоча метою будь-якого дослідження особистості є встановлення таких фактів і закономірностей, які можна осмислювати в більше широкому теоретичному контексті, можливо, якнайбільше, чого ми можемо досягти - це лише часткове розуміння. І, незважаючи на це, навіть часткове розуміння всієї складності людського поводження, що приходить на зміну повному незнанню, представляється досить похвальною метою.

ВИСНОВКИ

На закінчення необхідно відзначити, що темперамент ставиться до так званих генотипічних властивостей особистості, повністю залежить від спадковості й протягом життя не змінюється. Характер - це властивість особистості, що виражається в її відносинах до навколишнього світу, до суспільства, до діяльності, до самого себе, до інших людей, до речей і предметів. Характер містить у собі стійкі риси особистості, які зі змістовної сторони описують її поводження й діяльність. Тому в психології часто під характером розуміють сукупність індивідуально-своєрідних рис, які проявляються в типові для даної особистості способах діяльності, виявляються в цих типових обставинах і виражають відносини особистості до цих обставин. Відносини людини й характерологичні риси (властивості, якості) формуються протягом життя й тому характер є придбаним особистісним утворенням.

Важливе значення мають характерологічні якості (риси, властивості), що виявляють людиною в різних видах відносин до навколишнього світу:

ѕ у відношенні до суспільства (ідейний або безідейний, що активно приймають участь у політиці або аполітичний і т.п.);

ѕ у відношенні до діяльності (діяльний або бездіяльний, працьовитий або ледачий і т.д.);

ѕ у відношенні до інших людей (альтруїст або егоїст, товариський або замкнутий і т.д.);

ѕ у відношенні до себе (що має адекватну або неадекватну самооцінку, упевнений або самовпевнений і т.д.);

ѕ у відношенні до речей (добрий або жадібний і т.д.).

Для характеристики індивідуальних розходжень людей здатності як психічне явище становлять безсумнівний інтерес. Ідея розходжень індивідів на основі їхніх здатностей розвивалася ще в стародавності. У сучасній психології більш могутньо представлена ідея про вродженість задатків, їхнього впливу на розвиток здатностей, які, у вирішальній мері, визначаються участю людини в конкретній діяльності. Здатності - індивідуально-психологічне утворення особистості, що визначає динаміку, швидкість і легкість оволодіння діяльністю, а також ефективність її здійснення. Доведено, що здатності проявляються в діяльності й представляють можливість оволодіння нею.

До задатків відносять морфологічні й функціональні особливості будови мозку, органів почуттів, руху, що виступають у якості передумови розвитку здатностей.

Прояву здатностей зв'язано, по-перше, з наявністю схильності, емоційно позитивного відношення до даної діяльності, по-друге, у демонстрації індивідом щодо високої в порівнянні з іншими людьми продуктивності праці, у досягненні більших успіхів у діяльності, і, по-третє, у легкості освоєння й виконання діяльності. Завжди завдання відмінності більше здатних людей від менш здатних була актуальна. Існує таке стародавнє минуле. В одного купця служили два хлопчики з одного села й одного віку, Петя й Ваня. Пете купець платив на місяць один рубль, у Вані - три рублі. Природно, що купцеві поставили запитання, чому він так несправедливо оплачує працю. На це питання купець відповіло: "Подивитеся як вони працюють!" Підкликав до себе Петю й сказав йому: " Бачиш обоз, збігай довідайся, що там везуть!" Петя збігав і говорить: "Везуть рибу". Тоді купець дає йому друге завдання: "Збігай і довідайся, куди везуть продавати рибу!" Петя збігав, прибіг назад і говорить: "Рибу везуть у сусіднє село". Купець дає третє завдання: "Збігай і довідайся, за якою ціною збираються продавати рибу". Петя збігав і говорить: "Просять по 10 копійок за кілограм". Після цього купець просить знайти й надіслати до нього Ваню. Коли Ваня прийшов, купець йому говорить: "Бачиш обоз, збігай довідайся, що там везуть!: "Ваня збігав, прибіг назад і говорить купцеві: "Везуть рибу в сусіднє село, за ціною 10 копійок за кілограм, я домовився купити в них оптом по 8 копійок за кілограм і продавці вже повертають коней до нашої садиби". Після цього купець сказав присутнім дорослим людям: "Бачили, як вони працюють, от тому я плачу Вані в три рази більше Пети". Це минуле ілюструє розходження в прояві людських здатностей.

У психології виділяють загальні й спеціальні здатності. Загальні здатності являють собою індивідуальні властивості особистості, що забезпечують відносну легкість і продуктивність у здійсненні різних видів діяльності. Це - особливості сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, мови, емоцій і почуттів, волі. Спеціальні здатності - це система властивостей особистості, що допомагає досягненню успіху в якій-небудь одній області діяльності. До спеціальних здатностей відносять: педагогічні, організаторські, математичні, музичні, літературні й т.д.

Слід зазначити, що здатності не зводяться до наявних знань, умінням і навичкам, але представляють гарну можливість в оволодінні ними. Нарешті, важливою характеристикою здатностей є їхня спрямованість. Серед злочинців нерідко зустрічаються здатні люди, але свої здатності вони реалізують для готування й здійснення хитромудрих і складних для розкриття злочинів, удосконалювання кримінальної діяльності керованих ними злочинних співтовариств.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды (в 2-х томах). - М., Педагогика, 1980.

2. Ананьев Б.Г. Психология и проблемы человекознания. - Москва - Воронеж. 1996.

3. Аронсон Э. Общественное животное. Введение в социальную психологию.--М.:Аспект пресс,1998.

4. Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. - М., изд-во МГУ, 1984.

5. Асмолов А.Г. Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. - М.: "Смысл", ИЦ "Академия", 2002.

6. Бассин Ф.В. Проблема бессознательного ( о неосознаваемых формах высшей нервной деятельности). М., Медицина, 1968.

7. Блонский П.П. "Психология", 2000г.

8. Боброва В. Г., Вахрушев М. "Общая характеристика развития личности подростка", Ростов на Дону, 1966г.

9. Божович Е. Д. "Психология особенного развития личности подростка", 1969г.

10. В. Вишневский "Такие простые сложные истины. Заметки журналиста о становлении личности подростка", 1984г.

11. В.В. Нуркова, Н.Б. Березанская. Психология. М., 2004.

12. Войтонис Н.Ю. Предыстория интеллекта. М.-Л., 1949.

13. Выготский Л.С. "Проблемы психического развития ребенка", - В кн.: Избранные психологические исследования. М., 1956г.

14. Выготский Л.С. Развитие высших психических функций. М.1986.

15. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. М., 1988.

16. Зарубежная социальная психология 20 столетия: теоретические подходы: Учебное пособие для вузов / Г.М. Андреева, Н.Н. Богомолова, Л.А. Петровская. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 286с.

17. Ивашкин В. "Психологическое изучение школьников", 1990г.

18. Карпенко Л.А., Петровский А. В. Краткий психологический словарь. - М.: Просвещение, 1981. - 195с.

19. Кон И.С. Социология личности. - М.: Политиздат, 1967.

20. Ладыгина-Котс Н.Н. Развитие психики в процессе эволюции организмов. М., 1968.

21. Леонтьев А.Н. "Проблемы развития психики", М., 1972г.

22. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1977.

23. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М., 1981.

24. Липкина А.И. "Самооценка школьника", М., 1976г.

25. Ломов Б.Ф. Методологические проблемы психологии.

26. Майерс Д. Социальная психология.--СПб, 1997.

27. Маклаков А. Г. "Общая психология", издательство "Питер" , 2002г.

28. Общая психология /под ред. Петровского А.В. М., Просвещение, 1976.

29. Основы психологии: Практикум (под ред. Столяренко), "Феникс", 2000г., 565с.

30. Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. -- СПб.: Издательство "Питер", 2000.

31. Парыгин Б.Д. Социальная психология. Учеб. пособие. - СПб.: СПбГУП, 2003. - 616с.

32. Петровский А. В., Ярошевский М. Г. "Психология", Москва, 2000г., 512стр.

33. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Теоретическая психология. М., 2001

34. Психологическая теория коллектива/ Под ред. А.В. Петровского.--М: Педагогика, 1979.

35. Рубинштейн С. Л. "Основы общей психологии", -Сп.б: изд. "Питер", 2000г., 712с.

36. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. М., Педагогика, 1973.

37. Свенцицкий А.Л. Социальная психология в трудах отечественных психологов. Хрестоматия. - СПб.: Издательство "Питер", 2000. 512с.

38. Сироткин Л.Ю. "Формирование личности: проблема устойчивости", Казань, 1992г.

39. Социальная психология: Хрестоматия: Учебное пособие для студентов вузов// Сост. Е.П. Белинская, О.А. Тихомандрицкая. -- М.: Аспект Пресс, 2000.

40. Холл К., Линдсей Т.Л. Теории личности. - М., 1997.

41. Хьелл Л., Зиглер А. Теории личности. - М.: Питер, 1997.

42. Шихирев П.Н. Современная социальная психология.-- М.,2000.