Становлення диференціальної психології як галузі психологічної науки

ЗМІСТ

Вступ

1. Предмет диференціальної психології. Структура людської індивідуальності

2. Становлення диференціальної психології як галузі психологічної науки

3. Методи диференціальної психології

4. Соціальні вимоги і розвиток диференціальної психології

4.1 Початок тестологічного руху

4.2 Ймовірна закономірність як об'єкт диференціальної психології

4.3 Тестування розумового розвитку (шкала Бине -- Симона)

4.4 Поняття про розумовий вік і рівняння інтелекту

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Досвідчене дослідження психічних явищ орієнтувалося спочатку на поняття і методи наук про фізичний світ. Тому головним вектором експериментального пошуку були загальні закономірності щиросердечних процесів. Тим часом з найдавніших часів соціальна практика змушувала людський розум виділяти в психологічному вигляді ближніх насамперед ті ознаки, що відрізняють одного індивіда від іншого. Перехід від емпіричного рішення цього життєво важливого питання до його розробки за допомогою експериментальних і математичних методів привів до утворення спеціальної галузі знання -- диференціальної психології.

Становлення диференціальної психології нерозривно пов'язане з розробкою вимірювальних процедур. З усього арсеналу психодіагностичних методів найбільшу цінність для наукового опису особистості представляють психологічні тести, що включають у себе опитувальники, проектні методи і об'єктивні методи. Саме психологічні тести і складають основний вимірювальний інструментарії диференціальної психології. Вибір методу конкретного диференційно-психологічного дослідження цілком визначається завданнями, рішення на яких воно спрямоване. Однією з відмінних рис тестів є кількісну оцінку вимірюваного ознаки, що дає можливість використовувати статистичні методи при аналізі отриманих даних.

1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Структура людської індивідуальності. Диференціальна психологія -- галузь психології, яка вивчає психологічні особливості окремих індивідів або груп людей, які об'єднуються якоюсь спільною ознакою (вік, стать і т.п.). Діапазон досліджуваних особливостей дуже широкий, а їх набір -- різноманітний: від властивостей НС, як фізіологічної основи індивідуальності, до професійних інтересів і соціальних установок.

Диференціальна психологія вивчає природу і джерела індивідуальних відмінностей. Такі відмінності властиві не лише людині, але і всьому тваринному світу. Дослідження поведінки тварин, починаючи від одноклітинних і закінчуючи людиноподібними мавпами, показали існування індивідуальних відмінностей в характері научіння, емоційних реакціях, мотивації та інших аспектах поведінки. Наприклад, в одній і тій же ситуації научіння найрозумніший пацюк може діяти ефективніше, ніж дурна мавпа [2, с. 107].

Хоча, звичайно, людей часто характеризують, наприклад, як розумних і дурних, збудливих і спокійних, вимірювання будь-якої характерної риси показує, що ступінь її вираження у різних індивідів являє собою безперервну шкалу. Диференціальна психологія почала оформлюватись в самостійну науку в кінці ХІХ - на поч. ХХ ст., хоча деякі галузі знань, такі як вчення про темперамент, характерологія, дерматогліфіка та інші, зародилися ще в античний період і розвивалися протягом багатьох віків.

Рушійними силами, стимулами до розвитку диференціальна психології стали запити практики:

1) сфера виховання і навчання:

2) сфера виробництва:

3) сфера організації і регуляції людських стосунків [2, с. 109].

Неможливі без ретельного вивчення і врахування індивідуальних характеристик особливостей окремих людей. У ранній період свого розвитку диференціальна психологія являє собою галузь психології з нечіткими межами, що безпосередньо пов'язана з психофізіологією, загальною і соціальною психологією, малою психіатрією, психодіагностикою. Такими є дослідження:

1) онституціональних і фізіологічних основ індивідуальних відмінностей (психофізіологія);

2) дослідження рис особистості (соціальна і загальна психологія);

3) різні типології характеру (загальна психологія, психодіагностика);

4) різні типології психопатій (психіатрія) та інші.

Отже, об'єкт дослідження диференціальної психології -- людина, її психіка; а предмет -- людська індивідуальність. Структура людської індивідуальності. Логіка нашого курсу полягає в тому, що в центрі стоїть людина з її неповторною індивідуальністю, яка повинна знати і розуміти себе і іншу людину. Б.Г. Ананьєв представляв індивідуальність як єдність і взаємозв'язок властивостей людини як індивіда, суб'єкта і об'єкта діяльності.

Розглянемо ці властивості детальніше. Людина з'являється на світ як індивід, в якому закладені природні властивості, що розвиваються згідно певної генетичної програми: І. Первинними властивостями індивіда є -- вікові, статево-вікові та індивідуально-типологічні (конституція, властивості НС та ін.) [4, с. 60]. ІІ. Вторинними -- динаміка психофізіологічних характеристик (темп психологічних реакцій, емоційність) і структура психофізіологічних потреб (їжа, сон, рух, інформація) як потреба самозбереження. Інтеграцією природних властивостей є темперамент і задатки. Індивід Себе формує і реалізує в діяльності.

Розуміння людини як суб'єкта діяльності включає три основні компоненти:

1) свідомість -- як відображення дійсності;

2) діяльність -- як перетворення реальності;

3) творчість -- як створення чогось нового і оригінального.

В диференціальній психології формуються пізнавальні сфери психіки: вольова і емоційна. Вихідними характеристиками особистості є:

1) статусно-рольові і ціннісні орієнтації;

2) мотивація, спрямованість, характер людини. Індивідуальність людини являє собою складну структуру, яка є цілісним утворенням з певною організацією властивостей.

Рівні властивостей:

1. Природна основа (психофізіологічний рівень).

2. Характерні особливості особистості.

3. Соціально-характерні властивості.

Базовим блоком в структурі особистості є індивідуальний досвід особистості, який реалізується у знаннях, вміннях, навичках, звичках і вченнях властивостей особистості. Управляючим боком в цій системі є самосвідомість.

2. СТАНОВЛЕННЯ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ЯК ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ

Науковий інтерес до біологічних механізмів людської індивідуальності має історію надзвичайно древню. Ще Платон писав: “ .нема двох людей, які народилися б повністю однаковими своїми природними обдаруваннями, так що один придатний до одного заняття, інший -- для другого.” Платон запропонував ряд завдань для використання їх як тестів військових здібностей з метою відбору воїнів у своїй ідеальній державі (це перші систематично описані тести здібностей). Більше 2,5 тис. років тому медики античності сформулювали гіпотези, які пояснювали індивідуальні особливості темпераменту співвідношенням основних рідин людського організму -- Гіппократ. З тих пір, особливо протягом останніх 100 років (ХХ ст.) було висунуто чимало різноманітних концепцій, спрямованих на виявлення тих глибоких природних першопричин, які, взаємодіючи із впливом навколишнього світу, створюють в кінцевому рахунку неповторний характерний образ людської індивідуальності.

Великий вклад в розвиток диференціальної психології як науки вніс біолог Гальтон -- послідовник Дарвіна, який в 1882 р. організував в Лондоні антропометричну лабораторію. Тут за невелику платню кожна людина могла випробувати Свою сенсорну чутливість, моторні здібності та інші прості психофізіологічні процеси [1, с. 302]. Гальтон був піонером дослідження індивідуальних і групових відмінностей в уяві. Завдяки Гальтону психодіагностика почала активно розвиватися як наука, яка займається кількісними (і якісними) вимірюваннями індивідуальних відмінностей між людьми. Іван Петрович Павлов -- лауреат Нобелівської премії; зумів вловити в хаосі індивідуальних варіацій поведінки і рефлекторного реагування тварин вплив небагатьох визначальних факторів, а потім і виділити ці фактори як основні детермінанти поведінки і як об'єкти експериментального вивчення -- це властивості нервової системи як параметри нейрофізіологічної організації. Павлов в кінці свого життя виділив три основні властивості НС [4, с. 65]:

1) сила НС;

2) баланс (врівноваженість);

3) рухливість нервових процесів.

Цей висновок він зробив на основі умовно-рефлекторних експериментів і результатів спостережень за поведінкою собак. Сила -- здатність нервових клітин витримувати тривале концентроване збудження без переходу в стан поза межового гальмування. Баланс -- співвідношення процесів збудження і гальмування в ЦНС, яке може виступити або у вигляді рівноваги цих процесів, або у вигляді переважання збудливого (чи гальмівного) процесу. Рухливість -- швидкість зміни збудження гальмуванням, і навпаки. Пізніше дослідження Павлова продовжив Теплов Борис Михайлович і його співробітники, які з трьох основних властивостей НС виділили ще декілька, наприклад:

1) динамічність -- легкість генерації нервовою системою процесів збудження і гальмування, зокрема при оформленні тимчасових зв'язків;

2) лабільність -- швидкісна характеристика діяльності НС, що визначає швидкість затухання після дії від імпульсу збудження.

Пізніше послідовники Теплова систематизували виділені властивості НС і розробили дворівневу ієрархію основних властивостей НС, яка включає набір первинних (сила, динамічність) і вторинних (врівноваженість) властивостей. Небиліцин Володимир Дмитрович - продовжуючи дослідження Теплова заклав основи нового напрямку психології -- диференціальна психофізіологія -- завдання якої полягає у вивченні властивостей НС, їх фізіологічної природи, структури і взаємозв'язків їх психологічних проявів. Праці -- “Основні властивості НС людини” - 1996 р., “Психофізіологічні дослідження індивідуальних відмінностей” - 1976 р. Науковий напрямок, намічений Тепловим -- дослідження властивостей НС як шлях до вивчення індивідуально-психологічних відмінностей -- реалізується у працях його учнів: 1) Голубєвої - індивідуальні особливості пам'яті людини; 2) Гуревича - професійна придатність і основні властивості НС; 3) Лейтеса - індивідуально-природні основи обдарованості: 4) Равич-Щербо І.В. - генетичні аспекти психологічної діагностики; 5) Русалова - біологічні основи індивідуальних відмінностей. Дуже близький напрямок робіт розвивався під керівництвом Мерліна Вольва Соломоновича (1898 - 1982) -- тип темпераменту і тип НС. Клімов Євгеній Олександрович -- індивідуальний стиль діяльності в залежності від типологічних властивостей НС, Казань, 1969 р. Найбільш відомим теоретиком диференціальної психології на Заході є Анна Анастазі -- професор психологічного Фортхеймського університету, яка досліджувала індивідуальні і групові відмінності в поведінці, побудову тестів. Основні розробки: “Диференціальна психологія” (1937), “Психологічне тестування”, М., 1982 в 2-х томах. Зараз активно ведеться дослідження в області нейрофізіологічних індивідуальних відмінностей (Лурія, Хомська), психогенетики (Равич-Щербо), типології і акцентуації характеру (Шмішек, Леонгард, Лічко), типології соціоніки.

3. МЕТОДИ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

В даний час диференціальна психологія має великий арсенал методичних засобів діагностики властивостей НС, які пройшли всі необхідні стадії перевірки. Діагностичні психофізіологічні методики не претендують на оцінку, оскільки не можна стверджувати, які властивості НС кращі, а які гірші. При однакових обставинах краще проявляють себе люди з одними властивостями НС, в інших -- з іншими. Виділяють методики:

1) лабораторного характеру, які вимагають спеціальної апаратури;

2) бланкові методики;

3) спостереження [2, с. 208].

Методики лабораторного характеру. Більшість апаратурних діагностичних методик представлені в електроенцефалографічному варіанті. Для цього використовується електроенцефалограф і вимагається спеціальне приміщення. З допомогою електроенцефалографа у людини в стані спокою записуються біоритми мозку і по малюнку електроенцефалограми визначається ступінь тієї або іншої властивості НС. Для діагностики властивостей НС використовуються рухові апаратурні методики. Це різні варіанти вимірювання часу реакції на зовнішні подразники (світло, звук). Проте використання апаратурних методик там, де нема спеціального приміщення, наприклад в школі, викликає великі складності. Тому виникла необхідність створення таких діагностичних засобів, які могли б використовуватися в недіагностичних умовах і були придатні для масового обстеження.

Бланкові методики, які діагностують прояви основних властивостей НС, були розроблені під керівництвом К.М. Гуревича. Бланкові методики діагностують такі властивості НС як лабільність (Козлова), сила (Данилов). Вони розраховані на обстеження людей віком починаючи з 14 років.

Спостереження. Разом з висококваліфікованими методиками використовується спостереження за поведінкою людини в різних життєвих ситуаціях, в яких достатньо яскраво можуть проявлятися її індивідуальні особливості, що обумовлені властивостями НС. Розроблені схеми спостережень в ситуаціях, що диференціюють учнів за певними властивостями НС (сила-слабкість, рухливість-інертність, лабільність-мала лабільність, врівноваженість-неврівноваженість). Метод -- це шлях пізнання, спосіб з допомогою якого пізнається предмет науки (Рубінштейн). Класифікація методів діагностики за Ананьєвим -- він розділяв всі методи психології на чотири основні групи відповідно до етапів наукового дослідження:

І. Організаційні методи:

1) порівняльний - співставлення різних груп по віку, діяльності і т.д.;

2) лонгітюдний - багатократне обстеження одних і тих же осіб протягом тривалого періоду часу;

3) комплексний - в дослідженні беруть участь представники різних наук; один об'єкт вивчають різними засобами. Таке дослідження дозволяє встановлювати зв'язки між явищами різного рівня, типу (психологічними, фізіологічними, соціально-психологічними).

ІІ. Емпіричні методи:

1) спостереження і самоспостереження;

2) експериментальні методи (лабораторний - природний, констатуючий - формуючий експеримент);

3) психодіагностичні (тест, питальник, проективні методи);

4) аналіз продуктів діяльності;

5) біографічні методи;

6) близнюків метод;

7) анкети, бесіди, інтерв'ю.

ІІІ. Методи обробки даних:

1) кількісні (статистичні);

2) якісні (диференціація матеріалу по групах, аналіз).

ІV. Інтерпретаційні:

1) генетичний метод - аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням окремих фаз, критичних моментів;

2) структурний - встановлення структурних зв'язків між всіма характеристиками особистості.

Тест -- стандартизоване, обмежене в часі випробування з метою кількісного (і якісного) вимірювання індивідуальних відмінностей. Питальник -- стандартизований метод діагностичного дослідження, що базується на само обстеженні випробуваного (проекції). Проективні методики -- метод діагностичного дослідження, який базується на механізмі проекції, тобто перетворення невизначеного стимульного матеріалу у відповідності із своїм суб'єктивним досвідом.

4. СОЦІАЛЬНІ ВИМОГИ І РОЗВИТОК ДИФЕРЕНЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Гальтон переслідував своїми роботами, як ми бачили, визначені соціально-політичні цілі. Але практика буржуазного суспільства вимагала вирішувати більш злободенні питання, чим удосконалення людського роду. Ріст промисловості, залучення у виробничий процес великих мас людей, необхідність навчання кваліфікованих кадрів і найбільш раціонального використання швидко розвивалася техніки -- усе це спонукувало звернутися до проблеми здібностей з іншого погляду. Задача добору людей не з метою створення породистого потомства, а з метою витягу максимального економічного ефекту дала могутній поштовх диференціальної психології. Ідея тестів і статистичні прийоми, запропоновані Гальтоном, починають застосовуватися для рішення нових питань. Особливо активний інтерес до вивчення індивідуальних розходжень виявляли психологи в Сполучених Штатах: тут промисловий прогрес йшов прискореним темпом і американською буржуазією не скупилася на підтримку починань, що обіцяють принести безпосередню практичну вигоду [7, с. 354].

Відзначений вище істотна чисельна перевага американських психологічних лабораторій над всіма іншими був обумовлений широко поширилася вірою в можливість використовувати продукти лабораторної роботи для рішення практичних проблем. У Західній Європі об'єктом практичного додатка психологічних висновків стала переважно область навчання, де також відбувалися зміни, викликані економічним розвитком капіталістичних країн.

4.1 Початок тестологічного руху

Незадоволений ігноруванням Вундтом проблеми індивідуальних розходжень, молодий американський психолог Кет-тіл залишив лейпцігську лабораторію і переїхав до Гальтону.

З ентузіазмом він сприйняв його прийоми визначення індивідуально-психологічних якостей і статистичної обробки результатів.

Гальтон називав іспиту, що проводилися в його антропометричній лабораторії, розумовими тестами (від англ. test -- іспит). Цей термін придбав незабаром на Заході таку популярність, який не мало жодне інше психологічне поняття. Він ввійшов у широкий оборот після статті Кеттела «Розумові тести і виміри», опублікованої в 1890 р. у журналі «Mind» з післямовою Гальтона. «Психологія, -- писав Кеттел, -- не зможе стати міцної і точний, як фізичні науки, якщо не буде базуватися на експерименті і вимірі. Крок у цьому напрямку може бути зроблений шляхом застосування серії розумових тестів до великого числа індивідів. Результати можуть мати значну наукову цінність у відкритті сталості психічних процесів, їхньої взаємозалежності і змін у різних обставинах» (26, стор. 373). Таким чином, статистичний підхід -- застосування серії тестів до великого числа індивідів висувався як засіб перетворення психології в точну науку. Поряд з чисто науковою цінністю такого підходу Кеттел підкреслював і його можливе практичне значення у відношенні вправ, способу життя і вказівок на хворобу.

Ніяких згадувань про генетичну програму добору найбільш обдарованих, заради якої Гальтон придумував розумові тести, у статті Кеттела не містилося. Разом з тим у ній висловлювалося припущення про те, що «наукова і практична цінність таких тестів могла б значно зрости, якби була прийнята одноманітна система, для того щоб визначення, отримані в різний час і в різних місцях, можна було порівняти й об'єднати» (26, стор. 373). Практика тестологічної роботи змусила незабаром реалізувати цю думку.

Кеттел запропонував як зразок 50 тестів, що включали різного роду виміру чутливості, ВР, часу, затрачуваного на назви квітів, кількості звуків, відтворених після однократного прослуховування, і ін. Повернувши в США, він негайно почав застосовувати тести в улаштованій їм при Колумбійському університеті лабораторії (1891). Майже одночасно інші американські лабораторії також починають застосовувати метод тестів, що незабаром затьмарив всі інші. Не пройшло і декількох років, як виникла необхідність організувати спеціальні координаційні центри.

У 1895 --1896 р. у США минулому створені два національних комітети, покликаних об'єднати зусилля тестологів і додати загальний напрямок ростущим як гриби після дощу тіст-логічним роботам.

Застосування тестів одержує широке поширення. У конструюванні тестів беруть активну участь Бине, Эббингауз, Штерн, Торндайк, Мюнстерберг, Г. Мюллер, Иеркс і безліч інших психологів з різних країн. Тести використовуються для нестатків школи, клініки, виробництва. Удосконалюється техніка обробки даних про індивідуальні розходження і кореляції між ними.

Англійський психолог Спирмен, займаючись цією технікою, прийшов до висновку, що в тих випадках, коли мається позитивна кореляція між тестами на різні здібності (наприклад, математичні і літературні), зазначеними тестами виміряється деякий загальний генеральний фактор. Він позначив його буквою G (від англ, general -- загальний). Крім фактора, загального для усіх видів діяльності, у кожнім з них виявляється специфічний фактор, властивий тільки даному виду (фактори Si, S2 і т.д.). Навколо цього висновку йшли тривалі дискусії. Ряд психологів відкинули існування загального фактора, припустивши, що і він може бути розкладений на кілька інших факторів.

4.2 Ймовірна закономірність як об'єкт диференціальної психології

Як тести використовувалися спочатку звичайні експериментально-психологічні іспити. За формою вони походили на прийоми лабораторного дослідження, але зміст їх був принципово іншим. Адже задачею експерименту було з'ясування залежності психічного акта від зовнішніх і внутрішніх факторів, наприклад характеру сприйняття від зовнішніх подразників і фізіологічних механізмів, тривалості ВР -- від внутрішніх операцій (розрізнення, вибору, установки), запам'ятовування -- від частоти і розподілу повторень і т.д. Експеримент своєю методологічною передумовою має постулат причинності. Експериментатора цікавить детермінаційна залежність факторів, що спостерігаються, від виробляючих їхніх причин. Він випробує набір умов, щоб установити, функцією яких перемінних є даний феномен.

При тестуванні на відміну від експериментування психолог фіксує, що люди роблять, не змінюючи умов їхній діяльності. Він вимірює отримані результати за допомогою деякого критерію, реєструючи кількісні варіації. Тут перемінними є індивідуальні розходження. Диференціальна психологія із самого початку складається як кількісна дисципліна, що вивчає не каузальну (причинну), а стохастичну закономірність. Це, однак, ще не дає основ вважати її менш важливим чи менш перспективним напрямком, чим психологія експериментальна.

В організмі науки різні системи виконують різні функції і жодна з них не може бути усунута без збитку для цілого. Статистична закономірність настільки ж реальна, як і строго причинна. Вона дозволяє пророкувати явища в силу того, що ймовірні зв'язки властиві самій природі речей, а не привносяться в неї довільними операціями розуму. Але таблиці, графіки, формули самі по собі німі. Вони здобувають у конкретній науці значення, коли математичні величини співвідносяться з реальністю, у психології -- із психічною реальністю.

Переходячи від стохастичних моделей до каузальних пояснень, диференціальна психологія також змушена прийняти деякі припущення про природу, характер і підставу того, що виміряється.

Гальтон думав, що індивідуальні варіації детермініровані еволюційно-біологічним потенціалом випробуваних. Закони індивідуальної психології трактувалися тим самим як відтворення загально біологічних законів спадковості. Це трактування міцно укоренилося в західноєвропейській і американській психології. Вона домінує в ній і понині. Концепція генетично фіксованого інтелекту лягла в основу тестології. І тоді відразу ж уся техніка застосування тестів і їхнього статистичного аналізу придбала визначену ідейну спрямованість, підкорилася реакційній доктрині про генетичну зумовленість психологічних розходжень між людьми.

Не поліпшила в принципі положення й інша концепція, з якої виходив А. Провині, автор самої популярної системи тестів.

4.3 Тестування розумового розвитку (шкала Бине -- Симона)

До Бине, як правило, тестувались розходження в сенсомоторних якостях -- чутливості, швидкості реакції і т.д. Але практика вимагала інформації про «вищий» психічних

функціях, що позначаються звичайно термінами «розум», «інтелект». Адже саме ці функції насамперед забезпечують придбання знань і успішне виконання складної приспособленої діяльності.

У відзначеній вище статті Бине й Анри про індивідуальну психологію (1896) не тільки висловлювалася незадоволеність методиками, що застосовувалися в німецьких психологічних лабораторіях, але і підкреслювалася необхідність знайти об'єктивну основу для визначення рівня інтелекту. Незабаром педагогічна практика додала актуальність експериментальній розробці цього питання.

Бине одержав у 1904 р. завдання зайнятися їм у зв'язку зі створенням спеціальних шкіл для розумово неповноцінних дітей. Було потрібно відокремити дітей, здатних до навчання, але ледачих і не бажаючих учитися, від страждаючих природженими дефектами. Бине в співробітництві із Симоном провів серію експериментів по вивченню уваги, пам'яті, мислення в дітей різних віків (починаючи від трьох років). Ці експерименти перетворилися в тести, після того як, будучи проведені на багатьох випробуваних (і тим самим підлеглі статистичним критеріям), вони стали розглядатися як засобу визначення рівня розумового розвитку. У результаті тестологічний рух придбав новий напрямок, що дуже швидко став пануючим. Індивідуальні розходження випробувалися вже не самі по собі, а в їхньому відношенні до вікового ряду.

Було встановлено, як корелюють з цим рядом завдання зростаючої ступеня труднощі. Для кожної з його градацій підбиралися визначені тести. Вони вважалися відповідними даної вікової ступіні, якщо виявлялися занадто легенями для більшості дітей попереднього віку і занадто важкими для більшості дітей наступного віку.

Бине і Симон кілька разів переглядали винайдену ними шкалу. Вони прагнули усунути всі завдання, що вимагали спеціального навчання. Інакше кажучи, вони виходили з припущення про те, що розумовий розвиток, як таке, відбувається незалежно від навчання. Воно мислилося як дозрівання, що відбувається по загальних принципах біологічної зміни організму в різні фази його існування.

Якщо після Гальтона тестологія придбала як свою причинну основу концепцію генетично фіксованого інтелекту, то після Бине вона базувалася на концепції біологічно детермінірованого розвитку в онтогенезі. Обидві точки зору були проявом загальної методологічної лінії, що склалася в результаті трактування психічної детермінації як приватного варіанта детермінації біологічної.

4.4 Поняття про розумовий вік і рівняння інтелекту

Ми вже говорили про те, що фактор спадковості, введений у психологічну теорію Гальтоном, збагатив її новою проблемою, реальне значення якої може заперечувати тільки той, хто вважає психіку незалежної від тіла сутністю. Те ж саме варто сказати про фактор дозрівання. Питання про його співвідношення з розвитком є одним з основних при вивченні психіки в онтогенетичному плані. Але роль обох зазначених факторів не може бути адекватно осмислена в лоні помилкової методології, при помилковому розумінні детермінації психічних явищ. Про це свідчить вся історія тестологічного руху. Нагадаємо, що первісна задача, що вирішував Провині, полягала в тому, щоб знайти об'єктивний критерій для відграничнення нормально розвиваються дітей від нездатних до навчання через дефекти розвитку. Ці дефекти в силу розуміння розвитку як дозрівання відносилися за рахунок органічних причин.

Якщо дитина справлялася з завданнями, виконуваними більшістю його однолітків, вона вважався нормальним. Але в ряді випадків ці завдання виявлялися для нього або занадто легенями, або непосильними. Це спонукало ввести поняття про розумовий вік -- МА (від англ. Mental Age) на відміну від хронологічного віку -- З А (від англ. Chronological Age). Їхня розбіжність вважалася показником або розумової відсталості (МА нижче З А), або обдарованості (МА вище З А], В. Штерн у 19 И г. назвав їхнє співвідношення рівнянням інтелекту (Intelligence quotient -- IQ).

Це рівняння виходить від розподілу розумового віку на фізичний і множення отриманого результату на 100. Якщо, наприклад, дитина в 10 років має МА 15, то його IQ складає 1,50.

Однієї з догм тестології стало положення про константності IQ, тобто про те, що протягом всього онтогенезу істотних змін у рівні інтелекту не відбувається. Дитина відстає від інших чи перевершує їхній незалежно від зовнішніх впливів і виховання. Така догма була прямим вираженням віри в біологічну зумовленість розвитку психіки. Її дотримував, зокрема, Термен, що провів разом зі співробітниками Станфордского університету велику роботу з перевірки і стандартизації тестів. Видозмінивши шкалу Провині -- Симона, він запропонував у 1916 р. новий варіант, що ввійшов в історію під ім'ям Бине-Станфордской шкали. Вона була прийнята в США протягом двох десятиліть.

ВИСНОВКИ

Люди різняться не тільки статевою, соціокультурною належністю, зовнішніми ознаками. Неоднаково проявляються в них і властивості нервової системи, характери, здібності, інтелект, творчий потенціал, воля, психомоторні і пізнавальні стилі, що зумовлює відмінності у саморозкритті, самоствердженні, життєвих сценаріях. Ці та багато інших питань є предметом диференціальної психології, вивчення якої дає цілісне уявлення про природу психічної варіативності, індивідуальні, типологічні, групові відмінності між людьми, становлення індивідуальності на різних етапах розвитку, вплив статевих, сімейних, соціальних, виховних чинників на формування і реалізацію здібностей, таланту та інших можливостей особистості.

Досвідчене дослідження психічних явищ орієнтувалося спочатку на поняття і методи наук про фізичний світ. Тому головним вектором експериментального пошуку були загальні закономірності щиросердечних процесів. Тим часом з найдавніших часів соціальна практика змушувала людський розум виділяти в психологічному вигляді ближніх насамперед ті ознаки, що відрізняють одного індивіда від іншого. Перехід від емпіричного рішення цього життєво важливого питання до його розробки за допомогою експериментальних і математичних методів привів до утворення спеціальної галузі знання -- диференціальної психології.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Введение в психодиагностику // Учебное пособие под ред. Гуревича С.М., Борисовой Е.М. -- М., Академия, 1987. 388 с.

2. Загальна психологія: навч. посібник // під ред. О. Срипченко, Р.Долинська, М. Огороднійчук та ін.. К.: А.П.Н., 2001. 478 .

3. Личность: определение и описание // Вопросы психологии, 1992, № 304. С. 39 41.

4. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. К., 1998. 300 с.

5. Основи психології: Підручник. За заг. ред. О. В. Киричука. Л.: Либідь, 1995. 462 с.

6. Психология индивидуальных различий. Тексты. / Под. ред. Ю.Б. Гипенрейтер, В.Я. Романова. М., Изд-во МГУ. 1982. 320 с.

7. Психологія. Підручник за ред. Ю.Л.Трофімова. К. , 2002. 507 с.

8. Теплов Б.М. Избранные труды. В 2-х томах.-- М., Педагогика, 1995. 408 с.