Відчуття, його види і властивості

19

Міністерство освіти і науки України

Черкаський державний технологічний університет

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Психологія і педагогіка ”

Перевірив: Виконав:

викл. Підласий І.П. студентка_________________

факультет_______________

група_______курс________

Черкаси, 2008

Зміст

1. Природа відчуттів

2. Види відчуттів

3. Загальні властивості і закономірності відчуттів

4. Взаємодія відчуттів

5. Особливості окремих видів відчуттів

Психіка людини має системну будову. Вона не зводиться до простої суми окремих її складових. Однак для її пізнання прийнято умовно виділяти деякі вихідні форми психічної діяльності. Однією з найпростіших форм Відображення дійсності є відчуття.

1. Природа відчуттів

Предмети і явища своїми властивостями безперервно впливають на органи чуття людини. Відображаючись у мозку, ці впливи викликають у людини відчуття світла, кольору, звуку, запаху, смаку тощо. За допомогою органів чуття організм одержує у формі відчуттів інформацію про стан зовнішнього і внутрішнього середовища.

Відчуття - відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ об'єктивного світу внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.

На відчуттях засновані більш складні пізнавальні процеси: сприйняття, представлення, пам'ять, мислення, уява. Відчуття виявляються як би "воротами" нашого пізнання.

Відчуттями зветься найпростіший, далі не розкладений психічний процес. Наприклад, якщо говорити про відчуття кольору, ми маємо на увазі однорідний колір, відволікаючись від величини і форми предмета.

Відчуття - це чутливість до фізичних і хімічних властивостей середовища.

Через відчуття здійснюється безпосередній зв'язок свідомості із зовнішнім світом. Їх особливості залежать не тільки від об'єктів, що впливають на органи чуття, а й від суб'єкта, що їх відчуває. Наприклад, зануривши палець у відро з водою, одна людина може стверджувати, що вода холодна, а інша -- що тепла. У відчуттях відображаються також стани суб'єкта. Отже, відчуття -- це суб'єктивні образи об'єктивного світу. Критерієм їх істинності є суспільна практика.

Людині постійно потрібно одержувати інформацію про навколишню дійсність, адже пристосування організму до середовища передбачає наявність інформаційного балансу між середовищем і організмом. Його порушення, що виявляється в інформаційному перевантаженні чи недовантаженні, нерідко призводить до серйозних функціональних розладів.

Проблема відчуття є не лише психологічною, а й філософською. В історичному плані її вирішення було тісно пов'язано з пошуком відповіді на запитання «Чи може людина пізнавати світ за допомогою органів чуття?».

У межах суб'єктивно-ідеалістичних концепцій, представники яких заперечували об'єктивне існування матеріального світу, це питання взагалі не ставилося.

Об'єктивні ідеалісти, сформувавши принцип специфічної енергії органів чуття, розглядали відчуття лише як умовні знаки, символи зовнішніх впливів. Не визначаючи існування зв'язку між властивостями предметів, що діють, і відчуттями, які внаслідок цього виникають, вони заперечували і можливість пізнання світу за допомогою органів чуття. Об'єктивні ідеалісти розглядали відчуття не як зв'язок свідомості з дійсністю, а як своєрідну перешкоду, що відокремлює людину від світу.

Матеріалістична філософія стверджує, що предмети та їх властивості є первинними, а відчуття -- це результат впливу матерії на органи чуття. Вони відображають світ таким, яким він є. Це підтверджує повсякденна діяльність людей. Однак для виникнення відчуття недостатньо, щоб на організм впливав якийсь подразник. Потрібна активна робота самого організму, адже відчуття виникає лише внаслідок перетворення специфічної енергії подразника, що діє на енергію нервового процесу. Тому нерухоме око є сліпим, а нерухома рука перестає бути засобом пізнання.

Виникаючи при дії подразника на органи чуття, відчуття є реакцією нервової системи на цей вплив, тобто рефлекторним.

Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на аналізатор. Будь-який аналізатор має рецептор (периферійний відділ), що перетворює енергію подразника на нервовий процес; аферентні (доцентрові) й еферентні (відцентрові) нерви, які з'єднують рецептор із певною ділянкою кори мозку; мозкову ділянку (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається аналіз нервових імпульсів.

Мозкова ділянка аналізатора складається з ядра, в якому скупчено рецепторні клітини, і периферійної частини, тобто розсіяних на інших ділянках кори нервових клітин. Ядерна зона аналізатора виконує тонкий аналіз і синтез, наприклад розрізнення кольору світла. Розсіяні клітини здійснюють грубий аналіз і координують взаємодію різних аналізаторів.

Глибоке вивчення кори головного мозку дало змогу чітко встановити локалізацію в ньому різних видів чутливості. Так, «представництво» зорових відчуттів зосереджено в потиличних ділянках кори головного мозку, слухових -- у середній частині скроневої звивини, тактильних -- у задній центральній звивині.

Щоб виникло відчуття, необхідна робота всього аналізатора. При подразненні рецептора виникає нервовий імпульс, який по аферентному нерву передається у відповідний корковий центр. Після перероблення в мозкових центрах збудження передається по еферентному нерву і проявляється в рухових діях рецептора. Безпосередній контакт рецептора з предметом, що діє на нього, спричиняє аферентні збудження, що знову надходять у мозкові центри, обробляються і, повертаючись, коригують м'язові рухи. Отже, механізм виникнення відчуттів має вигляд рефлекторного кільця.

2. Види відчуттів

Необхідність відображення різноманітних властивостей дійсності зумовила в процесі історичного розвитку людини появу значної кількості аналізаторів, пристосованих для сприймання лише певних подразників. Разом вони утворюють сенсорну систему людини. Англійський фізіолог Чарлз-Скотт Шеррінгтон (1857--1952) запропонував об'єднати всі аналізатори в три системи і виділити три види відчуттів: екстероцептивні, інтероцептивні і пропріоцептивні.

Екстероцептивні відчуття (лат. ехtеr -- зовнішній і receptor -- той, що сприймає) -- відчуття, що відображати, властивості предметів та явищ зовнішнього світу і мають рецептори, розміщені на поверхні тіла. До них належать зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикові та інші відчуття. За способом подразнення рецептора їх поділяють на контактні (дотикові, смакові й больові) й дистантні (зорові, слухові, нюхові).

Інтероцептивні відчуття (лат. interior -- внутрішній і receptor -- той, що сприймає) -- відчуття, що мають рецептори, розміщені у внутрішніх органах (серці, шлунку, печінці тощо) і тканинах тіла та відображають їх стан. До них належать органічні відчуття (спраги, голоду, неспокою, напруження та ін.).

Пропріоцептивні відчуття (лат. proprius -- власний і receptor -- той, що сприймає) -- відчуття, що дають інформацію про рух і положення людського тіла в просторі. Їх рецептори розміщені в м'язах і суглобах. До них відносять кінестетичні і статичні відчуття.

Такий поділ відчуттів на види є нечітким, бо деякі відчуття можна водночас віднести до двох груп. У межах кожного з цих видів відчуття поділяють на різновиди залежно від аналізаторів і адекватних їм подразників.

Адекватними називають подразники, до сприймання яких певний аналізатор пристосований і які у звичайних умовах збуджують його (наприклад, світло для ока, запах для носа). Неадекватними є подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які у звичайних умовах не збуджують його (наприклад, запах для ока).

Залежно від аналізаторів виділяють зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові, температурні, больові, кінестетичні, статичні, органічні та вібраційні відчуття.

3. Загальні властивості і закономірності відчуттів

Різні види відчуттів є не тільки специфічними, а й мають загальні для всіх властивості. До них належать якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація. Основною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфіка, визначена фізико-хімічними властивостями подразників, адекватних для відповідних аналізаторів, є якість.

Якість -- особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Якісно відрізняються між собою відчуття різних видів, а також різні відчуття в межах одного виду. Наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю. Якість відчуттів дає змогу відображати світ у всій різноманітності його властивостей.

Інтенсивність -- кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина. Вивчає інтенсивність відчуттів психофізика, яка зосереджується на кількісному описі та аналітичному вираженні (у формулах) закономірностей їх розвитку і функціонування.

Тривалість -- часова характеристика відчуття. Вона залежить від часу дії подразника, його інтенсивності й функціонального стану організму. При дії подразника відчуття виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним (прихованим) періодом відчуття. Він визначається спеціалізацією аналізатора і для різних аналізаторів є неоднаковим: для смакових відчуттів становить 50 мілісекунд, слухових -- 150, больових -- 370 мілісекуад. Очевидно, його величина залежить від швидкості збудження рецептора і швидкості проходження нервових імпульсів аферентними і еферентними шляхами.

Результати досліджень показали, що тривалість дії подразника і тривалість відчуття неоднакові. Свідченням цього є явище післядії в аналізаторі. І. Павлов вважав, що причиною сенсорної післядії є інертність нервових процесів. Так, зорове відчуття не зникає відразу після припинення дії світлового подразника. Слід від подразника залишається у вигляді послідовного образу, який може бути позитивним і негативним. Позитивний послідовний образ за кольором і світлістю відповідає подразнику, що діє. На його збереженні протягом певного короткого проміжку часу ґрунтується принцип кінематографа і телебачення. З часом позитивний послідовний образ замінюється негативним. При кольорових подразниках негативний послідовний образ формується шляхом переходу основного кольору в додатковий.

Просторова локалізація відчуттів -- відтворення у відчуттях місця перебування подразника. При цьому аналіз, який здійснюється дистантними рецепторами, дає інформацію про локалізацію подразника в просторі. Світло, звук зіставляються з їх джерелом. Контактні відчуття (смакові, температурні, тактильні) співвідносяться з місцем дії подразника на тілі, причому на різних ділянках тіла точність локалізації дії подразника неоднакова.

Щоб викликати відчуття, подразник повинен досягти певної сили -- нижнього абсолютного порогу чутливості.

Нижній абсолютний поріг чутливості -- мінімальна сила подразника, що, діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття. Подразники меншої сили називають підпороговими. Вони не викликають відчуття, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку. Нижній поріг чутливості визначає рівень чутливості аналізатора. Між чутливістю і величиною нижнього порогу існує обернена залежність: чим нижчий поріг, тим вищою є чутливість аналізатора. Якщо позначити через Е чутливість аналізатора, а через Р -- величину нижнього порогу, то Е - 1/Р.

Аналізатори людини мають різну чутливість. Так, за даними російського вченого Сергія Вавілова (1891--1951), в оці виникає відчуття світла, коли його опромінювати всього 2--8 квантами променевої енергії. Це означає, що людина потенційно здатна помітити в абсолютній темряві запалену свічку на відстані до 27 кілометрів. Відчуття запаху виникає при концентрації 6--8 молекул пахучої речовини в одному кубічному сантиметрі повітря.

Чутливість аналізатора обмежується не тільки нижнім, а й верхнім порогом.

Верхній абсолютний поріг чутливості -- максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне відчуття. Подальше зростання сили подразників, які діють на рецептори, може призвести до виникнення больових відчуттів (наприклад, сліпуча яскравість світла).

Хоча верхній і нижній пороги називають абсолютними, величина їх змінюється під впливом різних умов: віку людини, функціонального стану рецептора, тривалості дії подразника тощо.

Крім абсолютних порогів, чутливість аналізатора характеризується також диференційним порогом (порогом розрізнення).

Диференційний поріг чутливості (лат. differens -- різниця) -- мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.

Кількісного вираження він набув у законі німецького вченого Ернста-Генріха Вебера (1795--1878), за яким відношення між приростом подразника, що ледве відчувається, і його попереднім значенням є величина постійна для певного аналізатора. Так, для слухового аналізатора це відношення становить 1/10, для дотикового -- 1/30, а для зорового -- 1/100. Однак якщо сила подразника наближається до порогових значень, то цей закон порушується.

У середині XIX ст. німецький вчений Густав-Теодор Фехнер (1801--1887) математично опрацював експериментальні дані Вебера і сформулював основний психофізичний закон. У ньому виражено залежність між силою подразника, що діє, та інтенсивністю відчуття: інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму сили подразника.

Чутливість аналізаторів, визначена абсолютними порогами, не є сталою. Вона змінюється залежно від фізіологічних і психологічних умов, серед яких особливе місце належить адаптації.

Адаптація (лат. аdаptо -- пристосовую) -- зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє протягом тривалого часу. Вона проявляється у зниженні чутливості за великої сили подразників і підвищенні - за малої. Відповідно розрізняють її різновиди:

повне зникнення відчуття за тривалої дії подразника;

зниження чутливості органа чуття під дією сильного подразника;

підвищення чутливості органа чуття внаслідок дії слабкого подразника.

Швидкість адаптації різних рецепторів до дії подразника є неоднаковою. Швидко пристосовуються до нових умов тактильні рецептори, а зоровий, нюховий і смаковий адаптуються повільніше. Повна адаптація до запаху йоду настає через одну хвилину. Через три секунди відчуття тиску відбиває тільки 1/5 сили подразника (пошук окулярів, зрушених на чоло, - один із прикладів тактильної адаптації). Ще повільніше адаптуються слухові, смакові і зорові аналізатори. Для повної адаптації до темряви необхідно 45 хвилин. Після цього періоду зорова чутливість збільшується в 200 000 разів (найвищий діапазон адаптації).

Рецептори ніби налаштовуються на дію властивостей подразника, що забезпечує організму можливість виробити правильну відповідь. Адаптаційне регулювання чутливості є біологічно доцільним, бо допомагає органам чуття сприймати слабкі подразники і вберігає від дуже сильних впливів. Нижні і верхні абсолютні пороги відчуттів (абсолютна чутливість) характеризують межі людської чутливості. Але чутливість кожної людини змінюється в залежності від різних умов.

Так, входячи в погано освітлене приміщення, ми спочатку не розрізняємо предмети, але поступово під впливом даних умов чутливість аналізатора підвищується.

Знаходячись у напаленому приміщенні чи в приміщенні з якими-небудь запахами, ми через якийсь час перестаємо помічати ці запахи (знижується чутливість аналізатора).

Коли з погано освітленого простору ми попадаємо до яскраво освітлений простір, то чутливість зорового аналізатора знижується.

4. Взаємодія відчуттів

Інтенсивність відчуття залежить не тільки від сили подразника, адаптації рецептора, а й від інших подразників, які одночасно впливають на інші аналізатори. Це означає, що відчуття взаємодіють.

Взаємодія відчуттів -- зміна чутливості одного аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття. Так, дослідження показали, що туговухі краще чують при світлі, ніж у темряві. Слухові подразники впливають на чутливість зорового аналізатора. Для взаємодії відчуттів характерна і така тенденція: слабкі подразнення одного рецептора підсилюють чутливість іншого, а сильні подразнення знижують чутливість іншого.

За даними І. Павлова, слабкий подразник спричиняє у великих півкулях головного мозку збудження, що легко іррадіює (поширюється) у його корі і при цьому підвищує чутливість іншого аналізатора. Сильний подразник зумовлює збудження, яке має тенденцію до концентрації. За законом індукції нервових процесів, це породжує гальмування в ділянках інших аналізаторів, що спричинює зниження їх чутливості. Можливий також протилежний процес -- сенсибілізація.

Сенсибілізація (лат. sensibilis -- чутливий) -- підвищення чутливості органів чуття внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичних вправ.

При сенсибілізації спостерігається тимчасове зниження нижнього порогу відчуттів. Триваліші зміни можуть відбуватися внаслідок систематичних вправ в умовах професійної діяльності. Так, досвідчений шліфувальник помічає просвіт між площинами деталей в 0,0005 міліметра, тоді як нетренована людина -- лише 0,1 міліметра. Сенсибілізація, загострення чутливості, може бути викликано не тільки взаємодією відчуттів, але і фізіологічними факторами, введенням до організму тих чи інших речовин. Наприклад, для підвищення зорової чутливості істотне значення має вітамін А.

Чутливість підвищується, якщо людина очікує той чи інший слабкий подразник, коли перед ним висувається спеціальна задача розрізнення подразників. Чутливість окремої людини удосконалюється в результаті вправи. Так, дегустатори, спеціально вправляючи смакову і нюхову чутливість, розрізняють різноманітні сорти вин, чаю і можуть навіть визначити, коли і де виготовлений продукт.

Інколи сенсибілізація виникає як компенсація сенсорних дефектів -- посилення чутливості одного аналізатора при втраті іншого. Саме тому у сліпих дуже розвинутий слух, а у глухих -- зір.

Одним із проявів взаємодії відчуттів є контраст відчуттів.

Контраст відчуттів - це підвищення чутливості до одних властивостей під впливом інших, протилежних властивостей дійсності. Наприклад, та сама фігура сірого кольору на білому тлі здається темною, а на чорному - світлою.

Іноді відчуття одного виду можуть викликати додаткові відчуття. Наприклад, звуки можуть викликати колірні відчуття, жовтий колір - відчуття кислого. Це явище називається синестезією.

Синестезія (гр. synaesthesis-- одночасне відчуття) виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Вона характерна для різних видів відчуттів. Якщо у відповідь на подразнення виникають невідповідні йому зорові образи, то йдеться про фотізми (гр. photos - світло). Якщо синестезійні образи мають слуховий характер, то їх називають фонізмами (гр. рhоnе -- звук). Яскрава слухо-зорова синестезія була властива російським композиторам Миколі Римському-Корсакову (1844--1908) та Олександру Скрябіну (1872--1915). Поширеною є нюхо-смакова синестезія, про що свідчать вислови «гіркий запах», «солодкий запах». Явище синестезії є переконливим свідченням своєрідної сенсорної організації людини, що виявляється в постійному взаємозв'язку її аналізаторних систем.

Отже, закономірності відчуттів визначають умови, за яких подразник досягає усвідомлення. Життєво значущі стимули стають усвідомленими за знижених порогів і підвищеної чутливості аналізаторів, а менш значущі -- за вищих порогів.

5. Особливості окремих видів відчуттів

Зорові відчуття - відчуття кольору і світла (перепадів яскравості).

Для зорових відчуттів необхідний вплив електромагнітних хвиль на зоровий рецептор - сітківку ока.

Кольори, що відчуваються людиною, поділяються на хроматичні (від гречок. "chroma" - колір) і ахроматичні - безбарвні (чорний, білий і проміжні відтінки сірого кольору).

У центральній частині сітківки переважають нервові клітини - колбочки чуттєві до різних зон світлового спектра. Світлові (електромагнітні) промені різної довжини викликають різні колірні відчуття.

Центральна нервова система людини має здатність класифікувати розподіл світлової енергії, що попадає в око. Колір - це психічне явище, а не властивість електромагнітної енергії, це відчуття людини, яке викликано різною енергією.

Існує трикомпонентна теорія кольорового зору, згідно якої усі різноманіття колірних відчуттів виникає в нас у результаті роботи лише трьох рецепторів, які сприймають колір - червоного, зеленого і синього (колбочки поділяються на групи цих трьох кольорів). У залежності від ступеня збудження трьох вищевказаних кольорорецепторів виникають різні колірні відчуття. Якщо всі три кольорорецептори збуджені в однаковій мірі, то виникає відчуття білого кольору.

До різних ділянок спектра наше око має неоднакову чутливість. Чутливість до синього кольору значно менше, ніж до зеленого і жовтого кольорів.

Ближче до краю сітківки розташовані нервові закінчення у виді паличок, які пристосовані до відображення періодів яскравості кольору - це інструмент сутінкового зору. У сітківці шкірного ока нараховується близько 130 млн. паличок і 7 млн. колбочок.

В умовах досить яскравого висвітлення в роботу включаються колбочки, апарат паличок виключається. При слабкій освітленості в роботу включаються тільки палички (від чого при сутінковому висвітленні ми не розрізняємо хроматичні кольори, тобто колірне фарбування предметів). Зоровий аналізатор має винятково високу чутливість. Для виникнення ледь помітного світлового відчуття досить кількох квантів світлової енергії.

Корковою частиною зорового аналізатора є 17-е поле потилиці кори головного мозку, що побудована по екранному принципі, тобто різні крапки сітківки мають проекцію в різних крапках кори. Відразу маються нервові клітини, що поєднують зорові збудження.

Для зорових збуджень характерна деяка інертність. Це є причиною виникнення послідовних образів - збереження сліду світлового роздратування після припинення впливу світлового подразника. (Від чого ми не зауважуємо перерв між кадрами кінофільму. Вони виявляються заповненими слідами від попереднього кадру.)

Люди з послабленим апаратом колбочок погано розрізняють хроматичні кольори (цей недолік, описаний англійським фізиком Дальтоном, є дальтонізмом). Ослаблення роботи апарата паличок затрудняє бачення предметів у сутінковому висвітленні (цей недолік є курячою сліпотою).

Різка зміна освітленості знижує зорову чутливість. На великих відстанях найкраще сприймаються чорні об'єкти на жовтому тлі. Колірна однотипність, як і різкі колірні контрасти, стомлює зір.

Найбільше сприятливо гармонічне сполучення кольорів. Для робочої обстановки краща м'якість тонів, невелика колірна насиченість. При розрізненні об'єктів колірна їхня подібність може привести до утруднення їх диференціювання. Предмети одного кольору можуть бути помилково віднесені до однорідної групи об'єктів. Для найкращого колірного розрізнення оптимальні об'єкти з кутовий величиною 1-3 град.

Слухові відчуття. Звукові хвилі, що діють на слуховий рецептор, являють собою згущення і розрядження повітря в результаті коливання предметів, що видають звуки . Ці коливання концентруються зовнішнім вухом і через слуховий прохід впливають на барабанну перетинку.

Коливання барабанної перетинки передаються через систему кісточок середнього вуха (ковадло, молоточок і стремінце) у внутрішнє вухо, у якому знаходиться равлик (спіральне кісткове утворення). Равлик заповнений рідиною. У результаті періодичних коливань повітря виникають коливальні рухи рідини в равлику. Ці коливання і впливають на слуховий рецептор - орган Корти. Основною частиною цього органа є мембрана, що складається з 24 тис. волокон. Довжина цих волокон зростає від підстави равлика до вершини. Передбачається, що ці волокна відповідають на зовнішні звукові впливи за принципом резонансу. Резонуюче коливання того чи іншого волокна трансформується в нервовий імпульс, що відповідним чином інтерпретується у скроні кори головного мозку. Слухові відчуття відбивають висоту, силу і тембр звуку. Висота звуку визначається числом коливань джерела звуку в 1 с. (1 коливання в секунду виміряється в Гц). Орган слуху чуттєвий до звуків у межах від 20 до 20 тис. коливань у секунду.

Але найбільша слухова чутливість лежить у межах 2000 - 3000Гц (це висота звуку, що відповідає лементу зляканої жінки). За верхнім порогом звуковий чутливості (тобто понад 20 000 Гц), розташовано ультразвуки.

Пороги розрізнення звуків по їхній висоті складають 1/20 півтони (тобто розрізняється до 20 проміжних ступіней між звуками, які видаються двома сусідніми клавішами рояля). Інтенсивність слухового відчуття - голосність - залежить від інтенсивності звуку, тобто від амплітуди коливання джерела звуку і від висоти звуку.

Поріг слухового відчуття окремої людини значно змінюється в залежності від різних обставин протягом невеликого проміжку часу. З віком відбувається зниження чутливості до звуків високої частоти.

Шкірні відчуття. Шкірні відчуття підрозділяються на тактильні (відчуття дотику і тиску), відчуття болю, відчуття тепла й відчуття холоду.

Кожний з цих видів шкірних відчуттів має свої рецептори Тактильні відчуття - відчуття дотику і тиску.

Тактильні рецептори найбільш численні на кінчиках пальців і язика. Якщо на спині дві крапки дотику сприймаються роздільно лише на відстані 5 см, то на кінчику пальців і язика вони сприймаються як роздільні на відстані 1 мм. У корі головного мозку найбільше широко представлені рецептори пальців рук (це зв'язано зі значенням рук у праці людини).

Температурні відчуття виникають від роздратування терморецепторів шкіри. Існують окремі рецептори для відчуття тепла і холоду. По поверхні тіла ці рецептори розташовуються нерівномірно, в одних місцях більш, в інших менш. Наприклад, до холоду і болю найбільше чуттєва шкіра спини і шиї, а до гарячого - кінчики пальців та язика. Різні ділянки шкірного покрову мають різну температуру.

Болючі відчуття викликаються механічними, температурними і хімічними впливами, що досягають інтенсивності, здатної до руйнування організму. Болючі відчуття значною мірою зв'язані з підкірковими центрами, що регулюються корою головного мозку. Вони піддаються до деякої міри гальмування через другу сигнальну систему.

Властива даній ділянці шкіри температура є фізіологічним нулем. Відчуття тепла чи холоду виникає в залежності від співвідношення температури впливу з постійною температурою даної ділянки шкіри.

Нюхові відчуття. Нюхові відчуття виникають у результаті роздратування частками пахучих речовин, що знаходяться в повітрі, слизистої оболонки носової порожнини, де знаходяться нюхові клітки. Коркові центри нюхового аналізатора знаходяться в скроневій області.

Речовини, що дратують нюхові рецептори, проникають у порожнину носоглотки як з боку носа, так і з боку носоглотки. Це дозволяє визначити запах речовини як на відстані, так і той, що знаходиться в роті. Запахи впливають на формування відчуття смаку.

Смакові відчуття. Усі різноманіття смакових відчуттів складаються з комбінації чотирьох смаків: гіркого, солоного, кислого і солодкого. Смакові відчуття викликаються хімічними речовинами, розчиненими в слині чи у воді.

Рецепторами смакових відчуттів є нервові закінчення, розташовані на поверхні язика - смакові сосочки. Рецептори смакових відчуттів розташовані на поверхні язика нерівномірно. Окремі ділянки поверхні язика найбільш чуттєві до окремих смакових впливів: кінчик язика чуттєвий до солодкого, задня його частина - до гіркого, а краї - до кислого. Поверхня язика, так саме, як і слизувата оболонка носа, чуттєва до дотиків, тобто бере участь у формуванні тактильних відчутті. Коркові центри смакового аналізатора знаходяться в скроневій області. У результаті голодування значно підвищується чутливість до солодкого і знижується чутливість до гіркого і кислого.

Кінестезичні, чи рухові, відчуття - м'язові відчуття (від греч. "kineo" - рух).

У трудових процесах найбільш істотні відчуття, які зв'язані з рухом руки. Особливу роль при цьому грає великий палець руки, що, протиставляючи іншим пальцям, утворює як би крапку відліку (при сприйнятті величини і форми відчутних предметів). Дотик - це комплексне сприйняття, що складається зі сполучення рухових і тактильних відчуттів. Особливо важливу роль грають рухові відчуття при формуванні образів і в мовній діяльності. Корковими центрами рухового аналізатора є області передньої центральної звивини. При здійсненні рухів у цю область кори надходять імпульси, які сигналізують про швидкість рухів і напругу м'язів.

Рухові відчуття людини дуже точні, на їхній основі здійснюється постійна нервова регуляція м'язів у кожен момент здійснення рухів. Якщо рухові рецептори порушуються, то людина не може здійснити рух без зорового контролю.

Статичні відчуття - відчуття положення тіла і простору відносно напрямку сили ваги, відчуття рівноваги. Рецептори цих відчуттів знаходяться у внутрішнім вусі.

Рецептором обертальних рухів тіла є напівкульні канали внутрішнього вуха, які розташовані в трьох взаємно перпендикулярних плоскостях. При прискоренні чи уповільненні обертального руху рідина, що заповнює напівкульні канали, натискає (за законом інерції) на чуттєві волоски, що викликають відповідне збудження. Переміщення в просторі по прямої лінії відбивається в отолітовому апараті. Він складається з чуттєвих кліток з волоссям, над якими розташовані отоліти (подушечки з кристалічними включеннями).

Зміна положення кристалів сигналізує мозку напрямок прямолінійного руху тіла. Напівкульні канали й отолітовий апарат є вестибулярним апаратом. Він зв'язаний зі скроневою областю кори і мозочком за допомогою вестибулярної галузі слухового нерва. Сильне перезбудження вестибулярного апарата викликає нудоту, тому що цей апарат зв'язаний із внутрішніми органами. Вібраційні відчуття виникають у результаті відображення коливань від 15 до 1500 Гц у пружному середовищі. Ці коливання відбиваються всіма частинами тіла. Вібраційна чутливість підвищується в людей, що втратили зір.

Для людини вкрай стомлюючі і навіть хворобливі вібрації порядку 5 Гц.

Органічні відчуття - відчуття , які зв'язані з інтероцепторами, які розташовані у внутрішніх органах. До них відносяться відчуття ситості, голоду, ядухи, нудоти, болю і т.і. Інтероцептори зв'язані з корою через підкіркові утворення - гіпоталамус. Органічні відчуття не дають точної локалізації, а іноді носять підсвідомий характер. Сильні негативні органічні відчуття можуть дезорганізувати свідомість людини.