РЕФЕРАТ

на тему: " Валеологічна культура вчителя як чинник формування психічного здоров'я вихованців"

студентки 10-ї групи

НПУ ім. М. П. Драгоманова

Інституту педагогіки і психології

Кафедри практичної психології

Пономаренко Анни Вікторівни

Київ - 2009

1. Валеологія - наука про здоров'я

Валеологічна культура є невід'ємним елементом професійної компетентності вчителя. В основу валеологічної освіти покладено принципи гуманізації, науковості, безперервності, системності та прогностичності. Основою для формування змісту валеологічної освіти педагогів є валеологія [8].

Валеологія (від лат. Valeo - бути здоровим) - інтегративна наука про фундаментальні закони формування, збереження та зміцнення індивідуального здоров'я людини. Формування здоров'я - це комплекс заходів щодо оптимізації відтворення, росту і розвитку підростаючого покоління. Збереження здоров'я містить у собі дотримання принципів здорового способу життя (валеологічні аспекти) і повернення втраченого здоров'я (оздоровлення), якщо рівень його набув тенденції до зниження. Зміцнення здоров'я - це збільшення його за рахунок тренувальних засобів. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) визначила здоров'я як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб і фізичних вад. [5] За новою концепцією, здоров'я - це здатність організму зберігати свою структуру і функцію в постійно мінливих умовах середовища. Власне кажучи, це ідеал, до якого ми повинні прагнути.

Валеологія - це теорія і практика управління здоров'ям у всіх його аспектах: фізичному, психічному, духовному, соціальному.

Валеологія як наука складається з двох частин: 1) загальна валеологія; 2) галузева валеологія. Загальна валеологія розробляє загальнонаукові основи здорового способу життя людини. Галузева валеологія - це медична валеологія, психовалеологія, педагогічна валеологія, сімейна валеологія, фізкультурна валеологія і т.д.

Як наука, валеологія має власний предмет наукового пізнання, об'єкт докладання своїх зусиль, методологічні основи, мету, завдання і методи їх вирішення.

Предмет валеології-- індивідуальне здоров'я людини. Об'єктом валеології є здорова людина й людина у так званому «третьому» стані, тобто стані передхвороби. Основна ознака передхвороби - можливість розвитку патологічного процесу поза дією зовнішніх чинників внаслідок зниження резервів здоров'я. Використання валеологічних технологій для виявлення людей з низьким рівнем здоров'я, застосування методів оздоровлення і, як наслідок, виведення їх за межі «третього стану» можна розглядати як ідеальний варіант первинної профілактики хвороб. [12]

Валеологічні технології можуть бути застосовані й до хворої людини. Використання засобів оздоровлення, які сприяють розширенню резервів фізіологічних функцій, відновленню здатності до саморегуляції і самовідтворення, може компенсувати наслідки «надлому» і навіть розірвати хибне коло, по якому йде поширення патологічного процесу. У цьому виявляється вторинна валеоцентрична профілактика захворювань.

Методологічні основи валеології ґрунтуються на наступних принципах.

1. Валеологія розглядає здоров'я людини як самостійну соціально-медичну категорію, яка може бути охарактеризована кількісними і якісними показниками. Валеологічні проблеми здоров'я полягають у його формуванні, збереженні і зміцненні.

2. Між здоров'ям і хворобою існують перехідні стани. При цьому здоров'я розглядається як більш загальна категорія порівняно з передхворобою.

Передхвороба («третій стан») і хвороба - це варіанти здоров'я, коли рівень його низький або мають місце певні його дефекти.

3. Валеологічний підхід до людини і її здоров'я інтегративний (системний), холістичний (від лат. Holos - цілісний). Методи впливу переважно немедикаментозні, природні [11].

Валеологію варто відрізняти від гігієни. Предмет валеології - індивідуальне здоров'я, його механізми і можливості управління ними. Предмет гігієни - закономірності впливу факторів зовнішнього середовища (природних і соціальних) на здоров'я людей. Об'єкт дослідження валеології - здорова людина і людина яка знаходиться в «третьому стані». Об'єкт дослідження гігієни - населення - зовнішнє середовище [1].

Отже валеологія йде від людини до середовища, а гігієна - від середовища до людини. Справедливості заради треба сказати, що в останні роки в популяційних дослідженнях гігієністи стали застосовувати нетрадиційний для них - «інверсійний» підхід до гігієнічних досліджень, коли від оцінки здоров'я йдуть до оцінки його визначальних факторів.

Твердження, що валеологія - наука про здоровий спосіб життя, один з найпоширеніших міфів. Спосіб життя - категорія соціальна. Вона набагато ширша, ніж існуючі уявлення. Спосіб життя - це не тільки наявність чи відсутність шкідливих звичок, - це рівень виробництва, добробуту, культури, освіти тощо. Вплив способу життя на здоров'я людини - предмет дослідження соціальної гігієни. Роль валеології в способі життя - розробка принципів, спрямованих на його формування, збереження та зміцнення [1].

Сьогодні валеологія знаходиться на етапі становлення як самостійна наука, яка виникла на фундаменті класичних (фізіологія, екологія, психологія, соціологія, гігієна) і нових інтегративних наук (безпека життєдіяльності людини).

При відсутності справжнього валеологічного знання і досвіду може скластися невірне розуміння свого здоров'я, що призводить або до фанатизму стосовно його зміцнення здоров'я, або до страхів стосовно його формування й збереження і, як наслідок, - створення міфів про природу і лікування захворювань. На сьогоднішній день поширені такі міфи:

1. Біоенергетичний міф: усі мої хвороби від того, що хтось «висмоктує», «вампірить» мою життєву енергію.

2. Сакральний міф: усі мої хвороби через мої гріхи.

3. Кармічний міф: усі мої хвороби через мої гріхи у минулих життях або через гріхи моїх предків.

4. Астрологічний міф: усі мої хвороби через те, що «так невдало розташувалися зірки».

5. Соціоцентричний міф: усі мої хвороби від того, що я виконав свою місію на цій Землі.

6. Психоаналітичний міф: усі мої хвороби через невдалі стосунки з моїми батьками (3. Фрейд),

7. Інші міфи: а) усі мої хвороби через інграми, які записані у несвідомій пам'яті (діанетика - Р. Хаббард);

8. усі мої хвороби через обтяжену психічну спадковість (психогенетика -Ч. Тойч).

Підсумовуючи, можна сказати, що валеологічні знання можуть допомогти молодим людям сформувати уявлення про здоров'я як ціннісну категорію й критично ставитися до вищевикладених міфів.

Формування здоров'я сьогодні є однією з найактуальніших проблем нашого суспільства, у вирішенні якої повинні брати участь не тільки лікарі, педагоги, соціальні працівники, але й кожна окрема людина.

2. Сучасний підхід до людини як системи

Як уже відзначалося, об'єктом вивчення валеології є здорова людина й людина, яка знаходиться в стані передхвороби, предметом вивчення - її здоров'я. Для дослідження здоров'я, необхідно зрозуміти феномен людини, принципи її організації. Однак цілісного, системного розуміння природи людини до останнього часу не могла дати медична наука, яка є однобічно зорієнтованою на дослідження переважно фізичного тіла. Проте разом з цим, цілісний, системний підхід до людини розроблявся ще на зорі цивілізації. Ці знання при сучасному їх читанні розширюють і поглиблюють наукову концепцію про світ і людину, її розвиток та доповнюють системне уявлення про людину.

На сьогодні наукою здійснюється переклад стародавніх істини на мову сучасності, взявши за основу наукові досягнення, насамперед, квантової фізики, нейрофізики й психології. Дослідження останніх двох десятиліть до яких ввійшли голограмний принцип побудови Всесвіту, голограмна модель свідомості людини, уявлення про людину як носія всієї інформації Всесвіту, (таких вчених як К. Прибрам, Д. Бом, І. Пригожий, Р. Шелдрейк, В.Вульф тощо), дозволяють наблизитися до розуміння людини як мікрокосму. Згідно до цих поглядів людина перебуваючи в інформаційно-енергетичних потоках, має власне силове поле, яке є відповідальним за самореалізацію індивіду як системи. Думки людини розглядаються як живі голограми з формотворчою функцією, а розвиток свідомості як розвиток що підпорядковується загальному закону Всесвіту. Знайдено внутрішньоклітинний субстрат, що приймає, фіксує й відтворює інформацію. Це елементи цитоскелету - мікроканали. Оскільки мікроканали мають усі клітини організму, цей факт розширює уявлення про шляхи передачі інформації та характер інформаційних впливів на людину[7].

До сучасного феноменологічного розуміння людини можна наблизитися за допомогою системного підходу. Система являє собою сукупність елементів і зв'язків між ними, що функціонують як єдине ціле і мають єдину мету функціонування. Людина - це система з пірамідальним принципом будови. Слідом за древніми греками ми виділяємо в ній три рівні - нижчий, тілесний (від гр. Soma - тіло), середній, психічний (від гр. Psyche - душа) і вершину - духовний елемент (від гр. Nous - дух). Про останній елемент стало можливим говорити тільки завдяки досягненням глибинної й трансперсональної психології, вони дозволили проникнути у вищу ірраціональну творчу сферу, яку прийнято називати надсвідомістю. Саме цю сферу освоюють адепти духовних традицій. Піраміда має свої закони організації. Організація ця ієрархічна, а визначальним елементом, який задає режим діяльності всієї системи, є вершина. Взаємовідносини між елементами піраміди підпорядковуються законам гармонії (правило «золотого перетину»). Ці особливості системи забезпечують її динамічну стійкість і можливість розвитку [10].

Людина є частиною Світу, вона входить до нього як одна з підсистем. У свою чергу, в середині себе, в середині своєї біологічної структури, людина має так звані мінісистеми - подоби, в яких відображується весь організм. Це райдужна оболонка ока, вушна раковина, язик, слизова оболонка носа, шкіра (волосяна частина голови, долоні, ступні). Відслідковуючи зміни в цих структурах, можна проводити діагностику стану здоров'я, а впливаючи на них - коректувати відхилення. Елементарною мінісистемою подоби організму є жива клітина [4].

Кожний із трьох рівнів системи «Людина» розглядається як підсистема, з тим самим принципом організації, що й ціла система. У підсистемах першого порядку, в свою чергу, виділяються підсистеми другого порядку і т.д. Підсистеми всіх порядків функціонують у відносно автономних режимах, але при суворому дотриманні принципів взаємозв'язку й підпорядкування нижчого рівня вищому. Принцип взаємозв'язку виявляється як у взаємних впливах різних підсистем, так і в наявності в них загальних блоків, тобто у взаємоперехрещуванні. Тому одна підсистема неминуче втягує в роботу іншу, і людина реагує на будь-які впливи як єдине ціле. Дослідження людини, як єдиного цілого, складає принцип холізму (цілісності).

3. Сутність індивідуального здоров'я з позиції системного підходу

Щоб зрозуміти систему, потрібно розглянути як внутрішні, так і зовнішні аспекти її функціонування. Останнє передбачає вихід із системи й оцінку її діяльності в більшому масштабі. Для людини - це оточуюче середовище, в якому вона виконує свої біологічні та соціальні функції.

Внутрішній стан людини можна оцінити за ступенем упорядкованості системи (інформаційною компонентою системи). Для фізичного тіла -- це генетичний код та нейроендокринно-імунний комплекс, для психіки -архетипічна структура й механізм усвідомлення [1]. Яким же чином співвідносяться внутрішні й зовнішні аспекти системи (біосистеми) «Людина»? Носієм цього зв'язку є перш за все енергія, яка виділяється біосистемою для підтримки своєї упорядкованості, а також для здійснення біологічних та соціальних функцій. Чим вищий ступінь гармонізації психіки й тіла, тим більш вільно проходять через їх структури інформаційно-енергетичні «потоки життя», тим ефективніше функціонує організм і більша кількість енергії виділяється на виході. Саме такі «енергетичні потоки» визначають феномен життя і складають основу самоорганізації біосистеми. Ступінь здатності системи до впорядковування визначається кількісними та якісними показниками відновлення гомеостазу в разі як зовнішньої, так і внутрішньої дії на організм. Ці показники можна застосовувати для попередньої оцінки рівня здоров'я індивіда [1].

Конкретизація суті індивідуального здоров'я складає основну методологічну проблематику валеології.

Основу валеології складає феномен життя, тому людина є вищою формою реалізації цього феномену. Це означає що людина здатна пізнавати і відбивати через себе картину оточуючого світу, відчувати своє власне місце в суспільстві, самовиявлятися через соціальну активність, що свідчить про вищу форму інтеграції людини, тому ці якості можна використовувати при оцінюванні психічних та соціальних (духовних) аспектів здоров'я.

Таким чином, здоров'я це категорія не тільки медико-біологічна, а й соціальна (духовна).

Біологічна сутність здоров'я полягає в здатності біосистеми «Людина» 1) до самоорганізації - самовідновлення, саморегуляції, самовідтворення, компенсації і 2) до саморозвитку [11].

Важливо пам'ятати, що біологічна складова людини є реалізатором її психічної, соціальної й духовної складової. Це важливо враховувати, коли мова йдеться про оцінювання індивідуального здоров'я. Чим більше індивіду вдається реалізовувати свій біологічний, психічний, соціальний і духовний потенціал, тим помітніше підвищується рівень його здоров'я. Зрозуміло, що якість самоактуалізації безпосередньо залежатиме від психічних і духовних (соціальних) характеристик особистості.

Здоров'я - це цілісний, динамічний стан людини, який характеризується:

1) силою (могутністю) механізмів самоорганізації, які забезпечують:

а) здатність організму протидіяти впливу пошкоджуючих факторів та

б) здатність організму компенсувати патологічний процес (коли виникне в цьому необхідність);

2) пластичністю (гармонійністю) інформаційного, енергетичного, структурного забезпечення процесів самоорганізації.

4. «Я-концепція» - ключ до збереження і зміцнення здоров'я дитини

Знання особливостей психології здоров'я дитини може допомогти вчителям, які виховуючи дітей, прагнуть створити оптимальні умови для збереження і зміцнення їхнього здоров'я.

Ставлення дитини до свого здоров'я є частиною її самопізнання, а точніше, частиною її образу «Я». «Я» складається із сприйняття власного зовнішнього вигляду, поведінки, особистісних якостей. При цьому образ зовнішнього вигляду формується за допомогою сприйняття і під впливом інтимних потреб. З віком виникає ідеальний образ «Я» і з'являється бажання стати схожим на нього. Оцінка дитиною самої себе визначається ступенем її задоволеності собою.

Міра задоволення собою і, у кінцевому рахунку, своїм здоров'ям виявляється пов'язаною з числом позитивних і негативних оцінок, які виходять від оточуючих (батьків, вчителів, однолітків). На задоволеність своїм здоров'ям може вплинути і те, як дитина сприймає себе порівняно з тим, якою б вона хотіла бути. Фактично уявлення про себе (образ «Я»)- це кристалізація того, як на нас реагують інші люди. У ході своїх досліджень навколишнього світу дитина починає розуміти, які дії вона може чи не може зробити, а оточуючі різними способами показують їй, наскільки ці дії адекватні.

Образ «Я» формується під впливом досвіду і має концептуальний характер. Відбувається фіксація наявних якостей і можливостей. Приблизно у віці шести-семи років образ «Я» стає більш-менш адекватним, однак у цей час змістовне уявлення про себе однозначне - або позитивне, або негативне (Д. Б. Ельконін, Л.А. Вентер, 1988). Змістовний образ «Я» («Я - концепція») зводиться до знання про наявність у себе сили, спритності, координації рухів, уявлення про свій зовнішній вигляд і масу тіла. Оцінювальний образ «Я» (самооцінка) відбиває результати порівняння цих якостей з такими ж в інших дітей. Зі сказаного стає зрозумілим, що виникнення самовідчуття є можливим завдяки асиміляції ставлення оточуючих до дитини. Іншими словами, відбувається інтеріоризація1 того, як ставляться батьки, рідні, однолітки до тих чи інших якостей дитини. Визнання, наприклад, батьками своєї дитини міцною і фізично здоровою, доброзичливе висування розумних вимог і оптимальних фізичних навантажень - формує позитивний образ «Я». На противагу цьому, якщо батьки надмірно опікують дитину, панічно побоюючись виникнення в неї якого-небудь захворювання, то таке ставлення призводить до аналогічної позиції з боку самої дитини. У неї формується неповноцінний образ власного «Я» і відповідне ставлення до свого здоров'я.

1) Інтеріоризація (від лат. interior внутрішній) формування внутрішніх структур людської психіки завдяки засвоєнню структур зовнішньої діяльності.

5. Вікові особливості формування внутрішньої картини здоров'я

Внутрішня картина здоров'я - складова частина самосвідомості, яка під впливом інтеро- і екстерорецепторів формує уявлення про фізичний стан, що супроводжується своєрідним емоційним фоном.

Для дитини здоров'я набуває сенсу тільки тоді, коли вона починає розуміти його значення для ефективного виконання тієї чи іншої діяльності в грі або навчанні. У створенні внутрішньої картини здоров'я бере участь вся особистість у цілому. Чим складніше психіка, чим різноманітніші мотиви діяльності, тим більшого значення набуває для дитини її стан здоров'я.

Внутрішня картина здоров'я - своєрідний еталон здорової людини. Цей еталон може бути досить складним і вміщувати в собі різні елементи у вигляді образних уявлень і логічних узагальнень (В. М. Смирнов, Т. М. Рєзнікова, 1983).

Зі сказаного випливає, що в процесі розвитку особистості формується сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід здатний усвідомлювати себе як суб'єкта діяльності, а його уявлення про себе поступово складаються в образ «Я».

І образ «Я», і ставлення до власного здоров'я змінюється з віком. Судити про здоров'я дитини на першому році життя можна за допомогою спостереження як за її настроєм у стані пильнування, так і за її реакціями на близьких та на іграшки. У здорової дитини переважає ейфоричний відтінок настрою. На появу матері вона реагує посмішкою і загальним пожвавленням.

На другому році життя здорова дитина активна і допитлива, вивчає навколишній життєвий простір, знаходиться в постійному русі, намагається брати участь в іграх, яскраво і безпосередньо проявляє свої емоції.

Надалі розширюється запас слів, який дозволяє дошкільнику висловлюватися не тільки про те, що відбувається довкола, але й про свій внутрішній стан. Здатності висловлювати ставлення до свого фізичного стану (стану здоров'я) передує розвиток гігієнічних навичок: уміння стежити за чистотою тіла, зубів, волосся тощо. Однак усвідомлення власних рухових реакцій відбувається лише в кожного другого малюка 3-4 річного віку. А вже у 6-7 річному віці такою здатністю володіють близько 95% дітей (О. В. Запорожець, 1986).

З цього можна зробити висновок про поступовий розвиток змістовної сторони образу «Я», який дозволяє дітям тільки в молодшому шкільному віці більш-менш повно сприймати свої фізичні властивості.

Саме до цього віку дитина стає членом суспільства і здатна пізнавати наявні відносини в реальному світі, свідомо досягати поставленої мети (Л. І. Божович, 1968). Цей рівень свідомого розвитку вже дозволяє дитині виражати в словах своє ставлення до власного зовнішнього вигляду, конституції і функціям тіла. У віці 6-7 років дитина здатна не тільки оцінювати своє здоров'я, але і намагається зберігати його, користуючись постійною підтримкою дорослих.

Чимало дітей володіє значними знаннями про своє тіло. Проте, ці знання можуть бути ще неясними і помилковими. Щоб стимулювати малюка до збереження свого здоров'я, а також з метою розширення його знань про походження певних хвороб, батькам корисно вчасно давати необхідну інформацію про будову і функції організму. Це не означає, однак, що отримані нові знання повинні обов'язково звільнити дитину від занепокоєння з приводу того чи іншого захворювання (Д. М. Ісаєв, 1985).

Найбільш важливим заходом щодо підтримки здоров'я діти вважають харчування і слухняність. Після 6-7 років діти починають усвідомлювати реальність імовірності захворіти.

Ставлення до здоров'я, як і судження про нього, пов'язані не тільки з придбанням певних знань, але і з виникненням складних розумових операцій, які стають можливими у віці близько 10 років (J, Piaget, 1959).

У віці 10-11 років ставлення дітей до здоров'я проявляється в іграх, у самостійних турботах про своє тіло і дотриманні розпорядку дня.

Розуміння особливостей формування у дитини внутрішньої картини здоров'я дає наступне висловлення Е. Claperede (1946): «Ми починаємо щось усвідомлювати тільки в міру нашої непристосованості». Коли у відношенні до об'єкту створюється деяке розходження, виникає стан непристосованості організму, і ця непристосованість дає привід для усвідомлення. Оцінюючи своє здоров'я або свої фізичні якості, у дитини може виникнути ситуація, коли вона бачить розходження між власним уявленням про свою силу, спритність і фактичною нездатністю виконати ту чи іншу фізичну вправу. Констатація дитиною цього розходження, на думку багатьох дослідників, приводить до усвідомлення недостатності власних фізичних здібностей.

Особливу увагу в сприйнятті власного «Я» привертають метаморфози тіла, які з'являються у періоді статевого дозрівання. Соматичні зміни руйнують уже сформований у цей період життя образ «Я» і вимагають створення нового тілесного «Я». Як відомо, саме зі сприйняття власного тіла у свідомості створюється тілесний образ, формується почуття себе. Образ тіла, який відносно стабільний між 8 і 11 роками, зазнає безліч змін, що досягають максимуму у 14-річному віці, і поступово стабілізується знову у 18 років. Тому протягом передпубертатного і пубертатного2 періодів у дітей може виникати тривожність, заклопотаність і незадоволеність своїм зовнішнім виглядом. У віці 10-17 років спочатку переживаються диспропорції, які торкаються окремих аспектів образа тіла (ступні, ноги, руки), потім - загального образу тіла (ріст, маса) , а пізніше - диспропорцій таких частин тіла, як обличчя, кінцівки. Хлопчики проявляють велику заклопотаність і тривожність у зв'язку з розвитком статевих органів, а дівчатка - у зв'язку з ростом молочних залоз (Д. М. Ісаєв, Б. Є. Мікіртумов, О. І. Богданова, 1976).

Щоб зберегти цінність образу «Я», особистість змушена включати такі захисні механізми, які знижують тривожність, але дозволяють при цьому зберегти позитивне ставлення до себе. В одному випадку виникає зосередженість на певній діяльності, в іншому - компенсуються негативні аспекти образу «Я», у третьому - людина запобігає конфронтації з інформацією, яку не вдається нейтралізувати (це питання більш докладно розглядається в розділі, присвяченому механізмам компенсації).

2)Пубертатний (від лат. pubertatis - статева зрілість) - період статевого дозрівання, який припадає на вік 12-18 років. Передпубертатний період- передує пубертатному і припадає на 8-11 років.

6. Спотворення внутрішньої картини здоров'я

Спотворення самосвідомості, що, як правило, впливає на ставлення до здоров'я, може обумовлюватися особистісними розладами у дитини, або змінами когнітивних процесів, пов'язаних з розладами центральної нервової системи. Частина взаємин дитини з оточенням залишається неусвідомленою. Ці неусвідомлені взаємини можуть лягти в основу незрозумілих страхів, побоювань, передчуттів, прикмет, забобони (А. Є. Лічко, 1978). У свою чергу, всі вони можуть спотворювати самосвідомість і ставлення дитини до свого здоров'я.

Оцінюючи внутрішню картину здоров'я, варто пам'ятати, що вона може бути неповною чи перекрученою не тільки через занадто юний вік дитини, але й тому, що діти за певних умов виявляються або не здатними, або не бажаючими розкривати відчуття свого фізичного стану. Така ситуація може виникнути внаслідок спотворення самосвідомості, що може бути пов'язано зі своєрідною структурою особистості дитини. У результаті може виникнути нестабільність образу «Я» і самооцінки, перекручування образу фізичного «Я», залежність самооцінки від очікуваної оцінки (Д. М. Ісаєв, 1985). Причиною такого перекручування нерідко стають переживання раннього дитинства. Неадекватності в задоволенні фізіологічних і соціальних потреб маляти, а також різного роду фрустрації"3 важко переживаються дитиною і негативно впливають на формування її особистості.

Фактори, які спотворюють внутрішню картину здоров'я, можуть стати основою для надмірного зосередження уваги дитини на своєму соматичному стані (виникнення іпохондричних4 думок), для перебільшення окремих нездужань, для виникнення деяких симптомів захворювань (наприклад, хворобливе прагнення до схуднення, до виправлення реальних чи уявних фізичних недоліків) тощо.

Підсумовуючи, слід зазначити, що 1) внутрішня картина здоров'я (ставлення до здоров'я) є невід'ємною складовою частиною образу «Я», його змісту і самооцінки; 2) формування внутрішньої картини здоров'я в процесі розвитку дитини проходить декілька вікових стадій; 3) правильні уявлення про внутрішню картину здоров'я дітей допоможуть батькам, педагогам, психологам, медикам, валеологам не тільки зберігати і зміцнювати здоров'я дитини, але й відкидати необґрунтовані висновки про відхилення в її психічному розвитку, а також попереджати виникнення особистісних реакцій на ті чи інші соматичні відхилення.

3)Фрустрація (від лат.frustratio - обман, марне очікування) - психічний стан, що виникає внаслідок реальної чи уявної перешкоди, яка утруднює досягнення мети. Проявляється в відчутті пригніченої напруги, тривоги тощо.

4)Іпохондрія (від грець, hypochondria) - переконання в наявності хвороби, зосередженості на своєму здоров'ї, страх хвороби, зловживання медичною допомогою.

Висновок

Підсумовуючи, можна сказати, що валеологічні знання можуть допомогти молодим людям сформувати уявлення про здоров'я як ціннісну категорію.

Варто підкреслити, що формування здоров'я сьогодні є однією з найактуальніших проблем нашого суспільства, у вирішенні якої повинні брати участь не тільки лікарі, педагоги, соціальні працівники, але й кожна окрема людина.

Формування культури здоров'я щонайменше містить у собі три основних моменти. По-перше, виховання і перевиховання людини, перехід їх життєвих цінностей з егоцентричної площини в альтруїстичну.

Як відомо, негативні емоції викликають психічний стрес, який чинить могутню руйнівну дію не тільки на психіку, але й на тіло. Механізм соматичних ушкоджень при цьому нейроендокринно-імунний. Крім того, негативні емоції, які через взаємозв'язок підсвідомості із соматичними структурами, приводять до напруги м'язів. Тривалі локальні м'язові скорочення (так звані м'язові блоки) заважають проходженню потоків енергії, що негативно впливає на функціонування відповідних органів і систем. Недарма на Сході говорять: «Тікай від людини агресивної, як від чуми». Агресія заразлива і патогенна так само, як і чума.

Добра, відкрита, доброзичлива, справедлива людина, навпаки, створює навколо себе позитивний настрій, що оздоровлює життєвий простір, її слова і психоенергетичний стан, який передається співрозмовнику, дає гармонізуючий та зміцнюючий ефект. Позитивні, альтруїстичні переживання сприяють розслабленню тіла та відновлюють рух енергетичних потоків у ньому. Тому вищі стани свідомості (з їх осмисленням) дають не тільки унікальний психічний досвід, але й загальногармонізуючий, інтегруючий ефект, який супроводжується оптимізацією біопольової структури [1]. Звідси - оздоровлююче значення високих почуттів, добрих думок, позитивних установок. Крім того, розгляд власних проблем з високих рівнів свідомості, які відрізняються від звичайної («повсякденної») свідомості, де ці проблеми формуються, сприяє розмиванню їх контурів, усвідомленню, прийняттю й вирішенню. На принципі гармонізації альтруїзмом, любов'ю, прощенням засновано багато методів трансперсональної психології, психотерапії, духовного оздоровлення.

По-друге, визнання ролі високої, доброї, розвиваючої, творчої цілі в житті людини як фактора гармонізації її психіки, а отже, і тіла.

Психіка, як і тіло, має механізми самоорганізації, які усвідомлюються нами частково. За рахунок цих механізмів у психіці відбираються ті якості, ті субособистості, які можуть щонайкраще забезпечити досягнення життєвих цілей. Нова ціль активізує певний набір домінуючих субособистостей і відтворює новий порядок взаємин між ними, тобто ціль виступає системоутворюючим фактором. Якщо людина ставить перед собою високу, альтруїстичну мету, яка актуалізує її кращі якості, то ефект альтруїстичних гармонізуючих психічних станів опосередковано буде оздоровлювати й тіло (за умови, якщо сама людина не буде перешкоджати цьому процесу). Слід зазначити, що в даному випадку здоров'я розглядається як умова для досягнення мети. Висока ціль начебто нанизує на єдиний стрижень діяльність усіх субособистостей, встановлюючи між ними ієрархію і гармонізуючи їхні взаємини. В такій структурі немає місця «розброду і хитанням». Отже, енергія не розтрачується на безглузду боротьбу з собою - зберігається бадьорість і людина стає більш цілісною і здоровою. Активна позиція в житті, вибір «своїх шляхів», постановка і досягнення мети, що реалізує людину, завжди призводить до збільшення енергії, мобілізації ресурсів і забезпечення більш високого рівня здоров'я. Варто пам'ятати, що штучне прискорення темпів розвитку свідомості, або недостатня підготовленість людини до особистісного росту загрожує виникненням асинхронозу, а в деяких випадках - і хворобою.

З усього сказаного випливає, що для збереження та зміцнення здоров'я людина повинна не стільки шукати ліки, скільки навчатися правильно мислити і жити. Люди творчі, які захоплюються шляхетними ідеями, відчувають свою єдність з іншими людьми, як правило, живуть тривалим, здоровим і щасливим життям.

По-третє, визнання значення волі і віри індивіда в управлінні своїм здоров'ям.

Людина - єдина жива істота на Землі, яка усвідомлює себе, й усвідомлення є інструментом її еволюції. Тому ставлення людини до свого життя і свого здоров'я, як необхідної умови для самореалізації, не повинно бути стихійним, а має бути усвідомленим.

Процес збереження та зміцнення здоров'я підлягає управлінню. Воля, намір - це усвідомлене бажання (яке часто вступає в протиріччя зі стихійними енергіями). Саме воля є головним важелем в управлінні здоров'ям. Коли людина хвора і їй необхідно відновлювати здоров'я, на перше місце постає віра в успіх справи. Світові відомо безліч героїчних людей, які повернули здоров'я і піднялися до вершин життя за допомогою віри в себе та повсякденної духовної роботи над собою.

Література

1. Апанасенко Г. Л., Попова Л. А. Медицинская валеология. - Киев: Здоров'я, 1998.-248 с.

2. Брехман И.И. Введение в валеологию - науку о здоровье. Л.: Наука, 1987. -125с.

3. Державний стандарт середньої освіти України «Валеологія» (проект) // Освіта України. - №26. - 1997. - 27 червня. - С.6-9.

4. Жикаренцев В. В. Путь к свободе: Взгляд в себя. - СПб.: ООО «Золотой век», ТОО «Диамант», 1998. - 272 с.

5. Здоровье-21: Основі политики достижения здоров'я для всех в европейском регионе ВОЗ: Введение / Европейская серия по достижению здоров'я для всех. - Копенгаген: (ЕРБ)ВОЗ, 1999. - 310с.

6. Исаев Д. Н. Психосоматическая медицина детского возраста. - СПб.: Специальная литература, 1996. - 454 с.

7. Классическая йога («Йога-сутры», Патанджали и «Вьяса-бхашья»): Пер. с санскрита / Введение, комментарии и реконструкция системы Е.П. Островской и В.И. Рудого. - М.: Наука. Глав. Ред. вост. л-ры, 1992. - 262 с.

8. Концепція валеологічної освіти педагогічних працівників. - Інформаційний Вісник, Вища освіта. № 6; 2001. С. 34 - 38.

9. Лоуэн А. Психология тела. (Телесноориентированный биоэнергетический психоанализ): Пер. С.В.Коледа. - М.: Изд-во «Независимая ассоциация психологов-практиков», 1997. - 200 с.

10. Маслоу А. Психология бытия: Пер. с англ. - М.:Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997. - 304 с.

11. Медико - біологічні основи валеології. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Під ред. П.Д. Плахтія. - Кам'янець-Подільский. Кам'янець-Подільский державний педагогічний університет, інформаційно-видавничий відділ, 2000. - 408 с.

12. Освітні технології: Навч. - метод. посіб./ О. М. Пехота, А. 3. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; За заг. ред. О. М. Пєхоти. - К.: А.С.К., 2002. - 255 с.

13. Петленко В.П. Общая валеология: конспекты лекций. - СПб.: Балтийская Педагогическая Академия, 2000. - 163 с.

14. Цветков Э. А. Мастер самопознания или погружение в «Я». - СПб: Лань, 1997.-192 с.