Кафедра психології

КОНТРОЛЬНАРОБОТА

з навчальної дисципліни «Патопсихологія»

на тему:

«Реактивні психози»

План

Вступ

1. Гострі шокові реактивні психози

2. Підгострі реактивні психози

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Реактивними станами називаються тимчасові оборотні розлади психічної діяльності, що виникають як реакція у відповідь на вплив психічної травми.

Термін «реактивні стани» прийнятий переважно у вітчизняній психіатричній літературі. У західно-європейській і американській літературі аналогічні стани описуються різними авторами під різними назвами: аномальні реакції, психогенні реакції, стрес-реакції й т.п.

Реактивні стани становлять дві основні підгрупи: 1) неврози й 2) реактивні (або психогенні) психози.

Основною клінічною ознакою другої підгрупи є продуктивна психотична симптоматика, що відсутній при неврозах. Неврози розвиваються найчастіше під впливом тривалого впливу психогенних факторів, у той час як реактивні психози - у результаті гострої, сильної психічної травми.

Можливість розвитку реактивного психозу після стадії неврозу, а також формування невротичного стану після перенесеного реактивного психозу свідчить про нозологічну єдність психогенних психозів і неврозів.

1. Гострі шокові реактивні психози

Реактивні психози по клінічній картині, гостроті, характеру й тривалості плину можна розділити на гострі шокові реактивні психози, підгострі реактивні психози й затяжні реактивні психози.

Гострі шокові реактивні психози виникають під впливом раптової дуже сильної психогенної травми, що представляє погрозу існуванню, найчастіше при масових катастрофах (землетрус, аварія, повінь і ін.), при важкому потрясінні, пов'язаному з несподіваним, що не прогнозувалося звісткою, арештом і т.п. Гострі шокові реакції зустрічаються рідко.

Гострі шокові реактивні психози клінічно проявляються у двох формах: гіпокінетичній і гіперкінетичній.

Гіпокінетична форма (або психогенна психомоторна загальмованість) проявляється раптово наступаючим станом заціпеніння, повної обездвіженості, порушенням сприйняття зовнішніх подразників і відсутністю мови. Цей стан супроводжується вегетативними порушеннями й глибоким потьмаренням свідомості по типі сноподобного оглушення з наступною амнезією.

Гіперкінетична форма (або психогенне психомоторне порушення) характеризується раптово наступаючим хаотичним безладним метанням, безглуздою втечею, нерідко в напрямку небезпеки. Хворі кудись прагнуть, їхні рухи безцільні, недиференційовані й недоцільні. Міміка відбиває застрашливі переживання, висловлення нескладні, уривчасті. Іноді при цьому переважає гостра мовна сплутаність у вигляді нескладного мовного потоку.

Вегетативні порушення виражаються тахікардією, різким зблідненням або почервонінням, проффузними потами, поносами. Стан порушення супроводжується сутінковим розладом свідомості з наступною повною амнезією. До гіперкінетичної форми шокових реакцій варто відносити також гострі психози страху. У цих випадках у клінічній картині психомоторного порушення провідним симптомом є панічний, невтримний страх. Іноді психомоторне порушення переміняється психомоторною загальмованістю, хворі як би застигають у позі, що виражає жах, розпач. Такий стан страху звичайно зникає через кілька днів, але надалі всяке нагадування про переживання, що травмує, може привести до загострення нападів страху.

У деяких випадках на ґрунті перенесеної гострої реакції страху може надалі розвиватися затяжний невроз страху.

Гострі шокові реакції тривають від 15-20 мінут до декількох годин або доби.

2. Підгострі реактивні психози

У судово-психіатричній клініці підгострі реактивні психози зустрічаються найбільше часто. По психопатологічній картині підгострі реактивні психози більше складні й різноманітні, чим гострі шокові реакції. Вони розвиваються більш повільно й поступово. Після впливу психогенної травми проходить певний період переробки травматизирующего переживання.

Іноді підгострі реактивні психози мають спочатку гостру стадію, що потім переходить у підгостру. В інших випадках підгострим реактивним психозам передує невротична стадія. Тривалість підгострих реактивних психозів від 2-3 тижнів до 2- 3 місяців.

До них ставляться: психогенна депресія, психогенний параноїд і галюциноз, істеричні психози.

Психогенними депресіями називаються такі психогенні реакції, у клінічній картині яких провідне місце займає депресивний синдром, що проявляється в афекті туги, тривоги й більш-менш вираженої загальної психомоторної загальмованості.

Клінічна картина психогенних депресій різноманітна й мінлива. Умовно можна виділити чотири клінічних варіанти, що найбільше часто зустрічаються в цей час у судово-психіатричній практиці: 1) прості або, по термінології деяких авторів, «чисті» реактивні депресії; 2) депрессивно-параноидний; 3) астено-депрессивний; 4) депрессивно-истерический синдроми.

Проста реактивна депресія може розвиватися й у психічно здорових осіб у безпосередньому зв'язку із травматизирующим переживанням. Особливості формування клінічної картини, темп розгортання хворобливої симптоматики й тривалість патологічної депресивної реакції визначаються силою й характером впливу психічної травми. У структурі депресії ведучими є емоційні розлади, що супроводжуються деякою психомоторною загальмованістю. Депресивний афект мотивований, тужливість пов'язана із психогенно травматизирующей ситуацією, сполучається із внутрішнім напруженням.

Депрессивно-параноідний синдром розвивається переважно в психопатичних особистостей, а також на тлі посттравматических і церебрастенических психопатоподобних станів. Повільному й поступовому розвитку й наростанню стану пригніченості й тривоги передує тривалий період психічної переробки переживання, що травмує. Часто з'являється безсоння, втрата апетиту, різні неприємні фізичні відчуття. Перший час депресія звичайно носить характер більш-менш адекватної й психологічно зрозумілої реакції й формується на невротичному рівні. Хворі стурбовані своїм майбутнім, висловлюють реальні побоювання за свою долю, долю близьких, результат справи.

Астено-депрессивні стани частіше виникають у психопатичних особистостей кола, що гальмується, при церебрастенії посттравматичного й судинного характеру, а також в осіб, до того здорових. Цей клінічний варіант депресій починається з явищ нервово-психічного виснаження, що досягає ступеня глибокої фізичної й психічної астенії. У міру розвитку захворювання наростає психомоторна загальмованість, що однак в останні десятиліття не досягає ступеня ступору.

Істерична депресія найбільше часто зустрічається в судово-психіатричній практиці, в основному - у психопатичних особистостей істеричного кола, при подібних по клінічних проявах психопатоподобных станах органічної природи, а іноді й у здорових.

Афект туги при істеричній депресії характеризується особливою виразністю, нерідко сполучається з настільки ж виразною тривогою, безпосередньо пов'язаної з реальною ситуацією. Довільні рухи хворих і жестикуляція також відрізняються виразністю, пластичністю, театральністю, тонкої диференційовасті, що створює особливе патетичне оформлення в піднесенні своїх страждань. Іноді туга сполучається із гневливостью, але й у цих випадках моторика й міміка залишаються настільки ж виразними. Нерідко хворі наносять собі ушкодження або роблять суицидальные спроби демонстративного характеру. Вони не схильні до маячних ідей самозвинувачення, частіше відзначаються внешнеобвиняющие тенденції, схильність до самовиправдання. Хворі у всім обвинувачують навколишніх, висловлюють перебільшені й невиправдані побоювання із приводу свого здоров'я, пред'являють безліч різноманітних мінливих скарг.

Психогенний параноїд і галюциноз, гострі параноїди (без галлюцинаторних явищ) ставляться до порівняно рідких форм реактивних психозів. Виникають вони, як правило, у психопатичних і анцентурованних особистостей кола, що гальмується, в осіб у віці зворотного розвитку (після 50 років), а також з наслідками органічної поразки головного мозку (травматичної й судинної природи) звичайно після арешту, у в'язниці, нерідко на тлі безсоння. У початковій стадії у хворих з'являється незрозуміла болісна тривога, загальна емоційна напруга й занепокоєння. При схоронності орієнтування відзначається легка зміна свідомості, вона характеризується недостатньою чіткістю диференційованості сприйняттів. Усе здається хворим дивним, незрозумілим, сприймається як би в тумані (явища дереалізації). Марення особливого значення, відносини й переслідування носять интерпретативний характер. Тематика параноїда відбиває травматичну ситуацію. Хворі вважають, що в камері, де вони перебувають, їх оточують «підставні особи», які стежать за ними «удень і вночі», «переморгуються», подаючи в такий спосіб «якісь сигнали», збираються «убити», «отруїти». У незнайомих колись особах довідаються слідчого, «суддю», «своїх колишніх ворогів» (явища помилкового дізнавання). Стан туги й тривоги переміняється безпредметним очікуванням загибелі. Хворі захищаються від мнимих переслідувачів, боячись бути отруєними, відмовляються від їжі, стають неспокійними, іноді агресивними. Такий стан триває недовго - тижня два - місяці. Поступово, звичайно після перекладу в умови стаціонару, хворі заспокоюються, стан страху переміняється тугою й пригніченістю, що відповідають реальної ситуації. Маревна інтерпретація зникає. Однак, не висловлюючи вже яких-небудь нових маячних ідей, хворі все-таки залишаються впевненими в реальності всього пережитого. Критика до перенесених хворобливих переживань відновлюється поступово. Протягом тривалого часу відзначається астенія.

Істеричні психози в останні десятиліття значно змінилися по своїй клінічній картині й не зустрічаються в судово-психіатричній практиці в таких різноманітних, клінічно цілісних і яскравих формах, як це було в минулому.

Термін виник уперше в судово-психіатричній практиці для позначення клінічних форм, що зустрічаються переважно в умовах тюремного ув'язнення й фантастичних ідей, що характеризуються раніше всього наявністю. Ці психогенно виникаючі фантастичні ідеї займають як би проміжне положення між маренням і фантазіями: наближаючись до маячних ідей по змісту, бредоподібні фантазії відрізняються від них жвавістю, рухливістю, неспаяністю з особистістю, відсутністю стійкої переконаності хворого в їхній вірогідності, а також безпосередньою залежністю від зовнішніх обставин. Частіше ця форма розвивається в осіб з наслідками травматичної поразки головного мозку, а також у психопатичних особистостей, переважно істеричного й збудливого кола. В одних випадках бредоподібні фантазії розвиваються гостро, на тлі подавленого настрою, емоційної напруги з елементами тривоги. Патологічна фантастична творчість характеризується швидким розвитком бредоподібних побудов, що відрізняються мінливістю, рухливістю, летючістю. Переважають нестійкі ідеї величі, багатства, які у фантастично-гиперболізірованій формі відбивають заміщення важкої непосильної ситуації конкретними по змісту вимислами, прагнення до реабілітації. Хворі розповідають про свої польоти в космос, про незліченні багатства, якими вони володіють, великих відкриттях, що мають державне значення. Окремі фантастичні бредоподібні побудови не складаються в систему, відрізняються строкатістю й нерідко суперечливістю. Зміст бредоподібних фантазій несе на собі виражений відбиток впливу психотравмирующий ситуації, світогляду хворих, ступеня їхнього інтелектуального розвитку й життєвого досвіду й суперечить основному тривожному тлу настрою. Воно міняється від зовнішніх моментів, питань лікаря.

У період виходу зникає тривога, страх, бредоподібні фантазії стають блідіше й одноманітніше, втрачається властива їм на початку захворювання яскравість і рухливість, висловлення хворих здобувають застиглий, «відпрацьований» характер, переходять у стереотипні-повторювані фрази.

В інших випадках бредоподібні фантастичні ідеї мають більше складний і стійкий характер, виявляючи тенденцію до систематизації. Так само як і при нестійких мінливих фантастичних побудовах, всі тривоги, турботи й побоювання хворих зв'язані не зі змістом ідей, а з реальною несприятливою ситуацією. Також хворі можуть годинниками говорити про своїх «проекти» і «працях», підкреслюючи, що в порівнянні з «найбільшим значенням зроблених ними відкриттів» їхнього вина незначна. У період зворотного розвитку реактивного психозу на перший план виступає ситуаційно-обумовлена депресія, фантастичні висловлення бліднуть, пожвавлюючись лише на короткий час при хвилюванні хворих

В осіб, які перенесли затяжну істеричну депресію, при поновленні травматизирующей ситуації можливі рецидиви й повторні реактивні психози, клінічна картина яких відтворює симптоматику первісного реактивного психозу по типі відпрацьованих кліше.

Висновки

Описані варіанти плину затяжних реактивних психозів, особливо при психогенному бредостворенні, у цей час зустрічаються порівняно рідко, однак чітке подання про особливості динаміки окремих, що навіть рідко зустрічаються форм має велике значення для оцінки прогнозу цих станів, необхідної при рішенні експертних питань.

Список використаних джерел

1. Захаров А.И. Психотерапия неврозов у детей и подростков.-М.,1982

2. Зейгарник Б.В. Патопсихология.-М.,1976

3. Леонгард К. Акцентуированные личности / Пер. с нем.-К., 1981

4. Киппер Д. Клинические ролевые игры и психодрама.-М., 1993

5. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков.-М., 1977

6. Личко А.Е. Подростковая психиатрия.-М., 1982

7. Современные подходы к болезни Дауна / Под ред. Д.Лейна, Б.Стрэтфорда.-М., 1991

8. Херсонский В.Г. Метод пиктограмм в психодиагностике психических заболеваний.-К., 1988

9. Атлас для экспериментального исследования отклонений в психической деятельности человека.-К.,1980

10. Блейхер В.М.,Крук И.В. Патопсихологическая диагностика интеллекта и личности.-К.,1978.