Ситуаційні підходи вирішення конфлікту

Вступ

Ситуаційні підходи у вивченні конфлікту найяскравіше розкриває біхевіористичне тлумачення конфлікту, яке переносить акцент з його інтрапсихічних джерел на зовнішні детермінанти.

Як відомо, біхевіоризм вважав принципово неможливим наукове дослідження будь-яких суб'єктивних факторів психічного життя людини внаслідок їх безпосередньої неспостережуваності. Біхевіористи проголосили, що вивчати потрібно і можливо лише те, що піддається спостереженню та об'єктивному опису, а саме -- поведінку.

Відтак вивчення конфліктів обмежувалось явищами, що спостерігаються зовні, -- у першу чергу, міжособистісними та міжгруповими конфліктами. Основна схема біхевіоризму "стимул -- реакція" конкретизувалась щодо конфлікту як "ситуація -- конфліктна поведінка". Вихідною посилкою було: джерела виникнення конфлікту слід шукати через аналіз факторів ситуації.

В результаті серії досліджень, виконаних у 30-50-х роках фахівцями Йєльського університету (Дж. Доллард, Л. Дуб, Н. Міллер, А. Бандура, Л. Берковиць), виникла теорія, згідно з якою соціально-психологічні конфлікти розуміються як особлива форма агресивної відповіді (прямої чи прихованої, стримуваної або пригнічуваної, спрямованої на причину агресії або на інший об'єкт) на ситуацію фрустрації. Поняття про фрустрацію цими дослідниками максимально розширюється: фруструючою вважається і така ситуація, коли індивід стає лише свідком агресії, спрямованої на когось іншого.

Конфлікт розглядається як патологічна поведінка, що виникає внаслідок навчанню неправильній, неадекватній чи адиктивній поведінці. Отже, ключ до розуміння конфліктної поведінки людини варто шукати в ситуативних, зовнішніх факторах.

Дослідження М. Дойча та М. Шерифа

Безпосереднє дослідження конфліктів як реакції на особливості зовнішньої ситуації пов'язане з експериментальними роботами М.Дойча щодо інтерперсональних конфліктів та М.Шерифа щодо міжгрупових конфліктів. Ці дослідження були першими експериментальними розвідками у психології конфлікту. Найвизначніший внесок у ситуаційну теорію конфлікту зробив М.Дойч. Водночас Дойча не можна однозначно вважати представником класичного біхевіоризму, тому що значний вплив на нього мали роботи К.Левіна. Останній вважав найважливішою характеристикою соціальної групи систему взаємозалежностей та взаємодій між ЇЇ членами. Саме ці характеристики соціальних відносин стали предметом багаторічних досліджень Дойча.

В одному з перших експериментів Дойч визначав вплив конкурентної та кооперативної системи оцінювання на взаємини у групі студентів. При конкурентній системі оцінка ставилась кожному учаснику групи. При кооперативній системі -- оцінка виставлялась групі в цілому.

Всі студенти були згодні із запропонованими процедурами, і, оскільки оцінкам у їхньому інституті надавалось великого значення, вони були мотивовані на одержання високих балів в обох ситуаціях.

Реєструвались такі аспекти групового спілкування, як доброзичливість, відкритість і якість дискусії; взаємне прийняття і розуміння під час дискусій. Після кожної дискусії студенти заповнювали анкети, у яких оцінювали різні аспекти обговорення, свої реакції і свої установки щодо інших членів групи.

Починаючи з 1948 року Дойчем були виконані сотні варіантів досліджень за вищеописаною схемою. Дослідження проводилися в навчальних класах, в робочих ситуаціях і лабораторних умовах; вивчалися групи з гомогенним складом і з учасників, різних за здібностями, расовою й етнічною приналежністю тощо. Результатом цих численних досліджень стала теорія кооперації та конкуренції, за якою взаємовідносини визначаються двома головними факторами: типом взаємозалежності між цілями учасників групи та типом дій цих людей. Дойч розрізняє два основних типи взаємозалежності цілей: сприятлива взаємозалежність, коли досяжність мети однією людиною позитивно корелює із досяжністю цілей іншими; і протилежна взаємозалежність, коли досяжність мети одним негативно корелює з досяжністю цілей іншими. Також виділяються два типи дій індивіда: ефективні дії, що поліпшують шанси діючої особи на досягнення мети, і дії, що перешкоджають досягненню цілей. Далі Дойч комбінує типи взаємозалежності і типи дій, щоб установити, як вони будуть впливати на основні соціально-психологічні процеси.

Таким чином, у теорії Дойча конфліктна феноменологія описується як наслідок об'єктивного зіткнення інтересів. Він формулює "закон соціальних відносин", згідно з яким кооперація викликає і викликається усвідомленою подібністю в уявленнях і атитюдах, готовністю допомагати, відкритістю в комунікації, довірчими і дружніми установками, здатністю відволікатись від протилежних інтересів, зосереджуючись на спільних. Конкуренція обумовлює і обумовлюється використанням у взаєминах тактики примушення, погроз, хитрощів; підкресленням різноспрямованості інтересів, цінностей; установками на підозри та ворожість.

Експерименти Дойча були піддані суворій критиці за нерелевантність умов експерименту реальним життєвим ситуаціям. Адже саме конфліктні ситуації найменше піддаються відтворенню в лабораторних умовах, тому що їх виникнення обумовлене значущістю саме реальних взаємовідносин між людьми.

Інше знамените ім'я в межах ситуаційного підходу до вивчення конфліктів -- М.Шериф, з його відомими експериментами, у яких міжгруповий конфлікт створювався у реальних умовах людської взаємодії. Цілком закономірно, що саме міжгрупові конфлікти стали об'єктом уваги багатьох дослідників. Вони охоплюють значну кількість учасників, відзначаються масштабністю, у тому числі і руйнівної їх сили. До них належать різні види соціальних, расових, етнічних та інших конфліктів, що вимагають пошуку практичних шляхів свого вирішення. Загальна схема експериментів Шерифа (з варіаціями в різних серіях) полягала в наступному. У літньому таборі група незнайомих між собою хлопчиків-підлітків (від 11 до 14 років) поділялася на дві підгрупи, у кожній з яких йшло своє життя. Перебуваючи у таборі, хлопчики здружилися між собою, утворивши дві згуртовані групи. Після цього створювалась конкурентна ситуація: змагання, у якому одна з груп оголошувалась такою, що програла, інша -- переможницею. Це викликало конфлікт між групами. Таким чином був зроблений висновок, що конфлікт є породженням об'єктивної конкурентної ситуації.

Недоліки ситуаційного підходу:

* невиправдані спроби перенести лабораторні дані на процеси поведінки і взаємодії людей у реальних умовах людського існування;

* редукція конфлікту до поведінкової реакції, за межами розгляду залишився зміст людських переживань, мотивів, уявлень про те, що відбувається -- саме те, що найбільше цікавить психологію та становить психологічну сутність людських конфліктів;

* індивідуально-психологічні особливості учасників конфлікту відіграють другорядну роль і розкриваються у виборі тієї чи іншої стратегії подолання конфлікту (компромісу, суперництва, співпраці тощо), однак фундаментальною залишається залежність поведінки та реагування від зовнішніх умов ситуації, яку біхевіористи зводять до поняття стимулу.

Переваги:

* завдяки ситуаційним підходам сучасна наука одержала найбагатший емпіричний матеріал щодо конфліктної проблематики;

* розширилось розуміння конфлікту за межі поданого у психоаналізі тлумачення конфлікту як винятково інтрапсихічного за походженням феномену.

Передісторія когнітивістського підходу в роботах К. Левіна

На думку В.С.Агєєва, когнітивисти, мабуть, уперше звернули увагу на те, що безпосередньо спостережувані взаємодії суб'єктів у соціальній ситуації можуть бути зрозумілі і проінтерпретовані з погляду їх суб'єктивного відображення, тобто з погляду їх сприйняття, усвідомлення, рефлексії, оцінки тощо ''взаємодіючим суб'єктом".

Когнітивістські підходи привертають увагу до участі когнітнвних процесів у регуляції взаємодії людей, до ролі когнітивних механізмів сприймання навколишньої дійсності, що складаються в індивіда у системні та, по можливості, несуперечливі інтерпретації картини світу.

Курт Левін ввів принципово інше, ніж у біхевіористів, розуміння середовища, що оточує індивіда. Опис ситуації повинен бути більше суб'єктивним, ніж об'єктивним, тобто ситуацію слід описувати з позиції індивіда, поведінка якого досліджується, а не з позиції спостерігача. Тим самим Левін подолав несумісність внутрішнього та зовнішнього в інтерпретації джерел соціальної поведінки: якщо психоаналіз розглядав внутрішні фактори як головні в регуляції поведінки, а біхевіоризм віддавав пріоритет ситуативним, зовнішнім, то Левін фактично об'єднав їх. Саме завдяки роботам К. Левіна та інших представників когнітивного підходу загальноприйнятим у сучасній психології є положення про те, що "поведінку визначає не ситуація, яку можна описати "об'єктивно", або погоджену думку про яку висловлює декілька спостерігачів, а ситуація, як вона розкривається суб'єкту в його переживанні, як вона існує для нього" [75, Т. 1, с. 22]. Роботу К.Левіна "Вирішення соціальних конфліктів" (1948) беззаперечно можна вважати першим дослідженням не тільки у психології конфліктів, але й у конфліктології загалом. У теорії поля Левіна конфлікт "психологічно характеризується як ситуація, у якій на індивіда діють протилежно спрямовані та одночасно впливаючі сили приблизно однакової величини" Причому сили, що впливають, не є об'єктивними характеристиками зовнішньої ситуації, а являють собою результат наділення індивідом зовнішніх об'єктів суб'єктивними значеннями.

Теорії балансу Ф.Хайдера та Т.Ньюкомба

Ідеї Левіна про природу конфліктів стали безпосереднім джерелом теорії Фріца Хайдера, вперше розкритій у роботі "Психологія міжособистісних відносин" (1958). Взаємовідносини породжуються співвідношенням між попередньо сформованим уявленням про партнера по спілкуванню (симпатіями-антипатіями) та актуальним сприйняттям і оцінкою його поведінки. Суб'єкт прагне до несуперечливості (збалансованості) між цими компонентами свого образу ситуації (тобто когнітивної структури). Схема взаємовідносин, за Хайдером, включає три компоненти: перший суб'єкт -- Сб₁, другий суб'єкт -- Сб₂ дії другого суб'єкта - Д₂

Можливі співвідношення компонентів та відповідні взаємини представлені у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Варіанти співвідношення компонентів образу ситуації міжособистісної взаємодії за Хайдером

Незбалансований стан спонукає здійснити певні перетворення, щоб досягти балансу (несуперечливості) в уявленнях, з одного боку, про Сб₂, а з другого боку про те, що він робить. Можливі перетворення:

1. за рахунок зміни ставлення Сб₁, до Сб₂, чи до Д₂;

2. шляхом зміни всіх трьох складових. Перший шлях реалізується у наступних варіантах:

а) Сб₁, починає думати, що Д, не такі вже й погані -- виникає баланс позитивних ставлень;

Ь) Сб₁, починає думати, що Сб₂, не такий вже й гарний -- виникає збалансована когнітивпа схема "поганий Сб₂, робить погане Д₂.

Зміни щодо цілісного образу ситуації виявляються у наступних варіантах:

а) Сб₁, починає думати, що Сб₂, в дійсності не винен за Д₂ тоді зв'язок Сб₂, -- Д₂ руйнується;

Ь) Сб₁, вирішує ситуацію за рахунок диференційованої оцінки Сб₂, за схемою Сб₂, має і погані, і гарні риси". Баланс досягається за рахунок негативного ставлення Сб₁, до "поганої" частини Сб₂, відповідальної за "погані" дії Д₂, і доброго ставлення Сб₁, до "гарної" частини Сб₂

Однак очевидно, що в багатьох ситуаціях реальної взаємодії проблеми так просто не вирішуються. Наприклад, Сб₂, володіє Д,, до якого прагне Сб₁ Причому спільне володіння Д₂ обома суб'єктами виключається. Виникає конфлікт.

Аналогічно виникає конфлікт, якщо обидва суб'єкти прагнуть уникнути Д,, але це можливо лише для одного з них. Нарешті, ще один варіант виникнення конфлікту пов'язаний з необхідністю для суб'єктів діяти відносно Д, спільно й однаковим чином, а їхнє ставлення до Д₂ різне. Тоді один з них повинен відмовитися від позитивних для нього дій або інший повинен прийняти негативні для себе дії.

Подальший розвиток ідеї Хайдера отримали в роботах Теодора Ньюкомба, де вихідним положенням стала теза: люди прагнуть, щоб ті, з ким вони мають справу, поділяли їхню точку зору, особливо якщо мова йде про важливі речі, а їхні партнери здаються їм привабливими. Модель міжособистісних відносин Ньюкомба виходить з того, що особистості А і В регулюють свої взаємовідносини не просто внаслідок ставлення кожного з них до об'єкта, а залежно від свого сприймання ставлення партнера до об'єкта. Ця модель включає п'ять компонентів.

Конфлікт як результат суб'єктивної інтерпретації ситуації

Одна з робіт, у якій конфлікт безпосередньо вивчається як когнітивна схема, належить У.Клару та його колегам (1988). Автори інтерпретують міжгруповий конфлікт як специфічний зміст знання, чи як специфічну когнітивну схему. Під когнітивною схемою розуміється семантична система взаємозалежних значень (того, що мається на увазі), породжених певним вихідним переконанням. У випадку конфліктної схеми цим специфічним центральним переконанням є несумісність цілей різних сторін. Якщо ця несумісність визнається індивідом чи групою, конфліктна схема активізується і ситуація буде розглядатися як випадок конфлікту.

Полемізуючи з Дойчем, Клар і його співавтори особливо підкреслюють, що конфлікт не виникає лише внаслідок несумісності дій, оскільки останні зовсім не обов'язково сприймаються як такі. Конфлікт -- це не просто властивість ситуації, але більшою мірою висновки, що робляться на її основі. Сформована когнітивна схема, за якою робляться ці висновки, починає значною мірою керувати кодуванням, організацією та пошуком інформації. Якщо ситуація гіпотетично визначається як конфліктна, для її характеристики будуть підбиратися ознаки, що підтримують цю схему.

Оскільки конфлікт пов'язаний з певною інтерпретацією ситуації, то виникають розходження між індивідами і групами в тому, як вони оцінюють ті чи інші особливості ситуацій. Зміст уявлень про те, що вважати конфліктом, може розрізнятися. Крім того, можуть спостерігатися розходження внаслідок когнітивних стилів та змісту когнітивного репертуару різних людей.

Виходячи з розуміння конфлікту як когнітивної схеми, автори пропонують ряд наслідків із загального розуміння природи і механізмів дії когнітивних схем. Відповідно до положень, що розвиваються ними, всі структури знання формуються в результаті двофазного процесу, під час якого генеруються і перевіряються гіпотези. Фактори, що полегшують чи утрудняють висування гіпотез, поділяються на дві категорії -- когнітивні та мотиваційні. Когнітивні фактори можна описати за двома ознаками: наявності ідей в особистісному концептуальному репертуарі та міри їхньої реалізованості на даний момент. До мотиваційних факторів автори відносять прагнення мати ясне і чітке уявлення про дану проблему, страх недостовірності знань та потребу в остаточних висновках, прийняття яких залежить від того, якою мірою вони відповідають, тобто конгруентні, індивідуальним бажанням і прагненням. Установка на певні висновки може спонукати індивіда генерувати уявлення, альтернативні небажаним, і, навпаки, утримувати його від цього, якщо уявлення його влаштовує. Розуміння конфлікту як когнітивної схеми дає можливість авторам висунути також ряд ідей, що стосуються можливостей управління конфліктами.

Радянська психологічна наука (насамперед у варіанті, пов'язаному із психотерапевтичним підходом) розглядала суб'єктивну оцінку людиною наявної ситуації, її суб'єктивне переживання обов'язковим компонентом розгортання конфлікту.

В.С.Мерлін, один з провідних радянських дослідників конфлікту, обов'язковою умовою його виникнення розглядає суб'єктивну невирішуваність ситуації, що не може бути нічим іншим, як результатом відповідної оцінки, інтерпретації її людиною. Можна навести й інші приклади, що свідчать про фактичне використання у радянській психології принципів -- принаймні у розумінні й описі природи конфліктних явищ, які в західній психології прийнято відносити до когнітивістської традиції.

Як відзначає Н.В.Грішина, сьогодні в психології остаточно утвердився підхід, що передбачає врахування суб'єктивного ставлення людини до різних подій та явищ, сторін оточуючого. Ймовірно, це результат могутнього посилення психологічної практики, для якої суб'єктивні переживання людини і є об'єктивним предметом роботи [11, с. 62-63]. Стосовно конфліктів це означає, що сприйняття та інтерпретація зовнішньої ситуації чи власних почуттів і переживань як конфлікту загальновизнано розглядаються як обов'язкова умова наявності конфлікту, а сама по собі зовнішня ситуація, які б об'єктивні суперечності вона не містила, не може автоматично вести до розвитку конфлікту. Когнітивна складова є обов'язковою умовою його виникнення.

Внесок різних підходів до психологічного вивчення конфлікту в розробку конфліктології

Класична психологія запропонувала кілька варіантів розуміння конфліктів:

1) як явища, природа якого визначається через інтрапсихічні процеси та фактори (психоаналітична традиція);

2) як явища, виникнення й особливості якого визначаються переважно ситуацією (біхевіоризм);

3) як явища, для розуміння якого недостатньо знання особистісних властивостей чи об'єктивного опису ситуації, але необхідне розуміння когнітивної складової -- суб'єктивної інтерпретації того, що відбувається.

Кожний з цих підходів зробив свій внесок у розуміння конфліктів. Психоаналітична традиція збагатила психологію унікальними описами та клінічним досвідом спостереження й інтерпретації взаємозв'язків між внутрішнім світом особистості та її існуванням в умовах інтерперсональних відносин. Інтерес психоаналітиків до індивідуальних особливостей та їхніх сполучень стимулював до опису особистісних типів, стилів, до підняття проблеми конфліктних особистостей. У межах ситуаційних підходів виконана величезна кількість експериментальних досліджень різних аспектів поведінки учасників конфліктів залежно від змінюваних параметрів ситуації. Когнітивістські підходи відкрили можливість глибшого розуміння конфлікту, включеного у ширший, ніж обмежений параметрами ситуації безпосередньої взаємодії, соціально-психологічний контекст.

Напрямки класичної психології не просто запропонували різні підходи до розуміння природи конфліктів, але й, виходячи зі своїх концептуальних побудов, фактично розробляли різні виміри даного явища. Психодинамічні підходи з їхньою увагою до внутрішнього світу особистості збагатили "афективний" аспект у вивченні конфлікту, що пов'язаний з почуттями і переживаннями людей. Ситуаційні підходи працювали з "поведінковим" виміром. Когнітивні підходи додали до цього врахування когнітивних факторів при формуванні як афективного, так і поведінкового параметра, розкривши конфлікт як суб'єктивний феномен.