Поняття, функції і типологія конфліктів

Поняття, функції і типологія конфліктів

Немає людини, немає проблем.

Народна мудрість.

Аналіз літературних джерел свідчить, що: конфлікти неминучі, вони існували завжди, і будуть існувати стільки скільки буде існувати спілкування людей між собою.

У науковій літературі поняття „конфлікт” трактується неоднозначно. Існує чимало визначень суті цього поняття. найбільш поширений підхід полягає у підході до визначення конфлікту через протиріччя. Зокрема, Анатолій Васильович Дмитрієв дотримується наступної точки зору: „конфлікт - прояв об'єктивних чи суб'єктивних протиріч, що виражається в протиборстві сторін. „Конфлікт - це завжди протиборство суб'єктів соціальної взаємодії, яке характеризується нанесенням взаємної шкоди (моральної, матеріальної, фізичної, психологічної)” - за словами Станіслава Михайловича Ємельянова. У тлумачному словнику термін конфлікт означає - зіткнення протилежних сторін, думок, сил, гострий спір.

Таким чином, поняття конфлікту містить у собі різні форми й способи протистояння, напруження у відносинах, прихованої та явної боротьби. В основі конфлікту - протилежні позиції сторін та суперечності в поглядах, зіткнення різноспрямованих дій. Конфлікт знаходить форму свого прояву у боротьбі та суперництві, конкуренції та розбраті, кризі відносин.

Зупинимося на розгляді основних категоріальних понять, які використовуються в конфлікті.

Відмінності людей у поглядах, неспівпадання сприйняття і оцінок тих чи інших подій досить часто призводить до виникнення спірної ситуації. Будь-якому конфліктові передує спірна ситуація, але далеко не всяка спірна ситуація веде до конфлікту.

Конфліктогени - це слова, наміри, дії або бездіяльність, які „сприяють виникненню конфлікту”.

Конфліктна ситуація - це нагромадження суперечностей, які містять суттєву причину конфлікту. Для переростання протиріччя, яке виникло в конфліктну ситуацію необхідно:

- щоб ситуація була досить значимою для учасників конфлікту;

- перепони зі сторони одного із опонентів досягненню цілей іншому учаснику;

- пере вершення рівня особистої чи групової терпимості до виникнення перепон одній із сторін.

Для переростання конфліктної ситуації в конфлікт необхідний зовнішній вплив, поштовх, іншими словами - інцидент. Інцидент - це збіг обставин, що є приводом для конфлікту. В якості інциденту можуть виступати і дії третьої особи. наприклад, висловлювання колеги по роботі чи друзів. Інцидент може виникнути і випадково, незалежно від волі учасників, внаслідок об'єктивних причин (неврахування психологічних особливостей іншої сторони).

В конфліктній ситуації вже можна зазначити можливих учасників майбутнього конфлікту - суб'єктів, а також і об'єкт самого конфлікту. Суб'єктами конфлікту є учасники конфліктної взаємодії, інтереси яких безпосередньо задіті. В якості суб'єктів можуть виступати окремі особистості, групи, організації.

Важливою складовою будь-якого конфлікту є об'єкт - тобто те, на що претендує кожна із конфліктуючих сторін. Наприклад ресурси, право власності, нова посада... Слід відмітити, що для виникнення конфліктної ситуації не обов'язково щоб був об'єкт конфлікту. Конфлікт може розпочатися і без нього. Поганий настрій, неприязнь до колеги по роботі може послужити причиною конфлікту.

Конфліктна ситуація - поняття досить нестійке, воно може змінюватися при зміні будь-якого із елементів: поглядів опонентів, відношенню до об'єкту, поява умов, які утруднюють чи унеможливлюють взаємовідносини опонентів, відмова одного із суб'єктів від подальшої взаємодії. Поряд з цим деякі конфліктні ситуації існують роками, не переростаючи в конфлікт тільки тому, що суб'єкти не спілкуються один з одним. Наприклад, образа сусідів один на одного - як наслідок припинення спілкування на декілька років.

Під поняттям „функції конфлікту” ми будемо розуміти ту роль, яку виконує конфлікт по відношенні до суспільства і його різних структур (організацій, окремих людей, соціальних груп). Вчені розрізняють явні і скриті (латентні) функції конфлікту. Явні функції характеризуються тим, що співпадають з метою, яку проголосили і яку прагнули виконати опоненти конфлікту. Наприклад, якщо уряд Росії, починаючи військові дії з чеченськими бойовиками, заявляв про їхню ліквідацію і насправді б добився ліквідації. Явна функція це також перемога шахтарів в їхньому конфлікті з адміністрацією з метою виплати їм заборгованої заробітної плати. Латентні функції конфлікту - такі, коли його наслідки спостерігаються значно пізніше з плином часу, і які в певній степені відрізняються від намірів, які проголошували учасники. Латентні функції можуть виражатися також і в тому, що його наслідки взагалі можуть виявитися неочікуваними і не відповідають цілям жодного із учасників конфлікту. Наприклад, ніхто із учасників Чеченського конфлікту не очікував що в його ході будуть знищені установки по переробці нафти і в результаті виникла загроза екологічної катастрофи не тільки в Чечні, але і за її межами.

З точки зору функцій, конфлікт є досить протирічиве явище. Часто важко передбачити навіть не дуже далекі перспективи і наслідки конфлікту. Наприклад: робітник, який вступав в конфліктні відносини з адміністрацією, добився своєї найближчої мети - виплати компенсації за вимушений прогул. Але через деякий час його звільнили з роботи під якимось іншим мотивом. Для звільненого співробітника це скоріше за все буде латентна функція конфлікту і при цьому негативна. Але пізніше він влаштувався на більш привабливу та високооплачуєму роботу. тоді це буде позитивна латентна функція. В такому випадку говорять „не було би щастя, та нещастя помогло”. Таким чином явні і латентні функції конфлікту мають як позитивну так і негативну сторони, тобто носять двоякий характер.

Якщо функція конфлікту позитивна для його учасників, то це функціональний конфлікт, в іншому випадку - дисфункціональний конфлікт, результати якого є негативними для його учасників на які вони не розраховували. Оцінка позитивної і негативної функції конфлікту носить конкретний характер. тобто з точки зору одного суб'єкта він позитивний, а з іншого боку негативний. Таким чином існує суб'єктивна відносність в оцінці характеру конфлікту. Окрім того, один і той же конфлікт із різних точок зору і в різні часи може оцінюватися з різних позицій - носить релятивний характер. наприклад Жовтнева революція у нас в країні розглядається по різному в різні часи і різними соціальними групами.

Проте не дивлячись на всю релятивність оцінок конфлікту по змісту, значенні і ролі їх можна поділити на дві групи:

1) конструктивні (позитивні) функції конфлікту

2) деструктивні (негативні) функції конфлікту

Всі конструктивні функції конфлікту можна розділити на: загальні функції (вони мають місце на різних рівня соціальної системи), функції конфлікту на особистісному рівні (стосуються безпосередньо впливу на особистість). Розглянемо деякі загальні конструктивні функції конфлікту. Вони полягають в таких наслідках:

1. Конфлікт є формою вирішення протиріч. Його розвиток сприяє усуненню тих недоліків і протиріч, які привели до конфлікту.

2. Сприяє зняттю соціальної напруги і ліквідації стресової ситуації, допомагає „випустити пару”, розрядити обстановку і зняти напругу.

3. Вирішення конфлікту призводить до стабілізації соціальної системи, тому що при цьому ліквідуються джерела незадоволення. Сторони конфлікту в майбутньому будуть більше співробітничати, а ніж конфліктувати. Вирішення конфлікту може попередити більш серйозні конфлікти, які б могли мати місце, якщо б даний конфлікт не виникнув.

4. Конфлікт інтенсифікує і стимулює групову творчість, сприяє мобілізації енергії для вирішення завдань, які стоять перед суб'єктами. В процесі пошуку шляхів вирішення конфлікту відбувається активізація аналізу важких ситуацій, розробляються нові підходи, ідеї, інноваційні технології

Конструктивні функції конфлікту на особистісному рівні:

1. Конфлікт може виконувати пізнавальну функцію по відношенні до людей, які беруть у ньому участь. В важких критичних ситуаціях проявляється істинний характер, цінності, мотиви поведінки людей („Друг пізнається в біді”). З цією функцією пов'язана і можливість діагностики сили противника.

2. Конфлікт може сприяти самопізнанню і адекватній самооцінці. Він може допомогти вірно оцінити свої сили і виявити нові риси характеру особистості. Він може загартувати характер, сприяти появі нових якостей, зокрема почуття гордості.

3. Конфлікт може допомогти позбавитися небажаних якостей характеру, наприклад почуття неповноцінності, покірності.

4. Конфлікт це один із найважливіших факторів соціалізації людини, розвитку її як особистості. В конфлікті людина за невеликий проміжок часу може отримати стільки життєвого досвіду, скільки не отримала б ніколи, поза конфліктом.

5. Конфлікт - важливий фактор адаптації людини в групі, оскільки в конфлікті люди в найбільшій степені розкриваються і можна із впевненістю сказати хто є хто. І тоді особистість або приймається членами групи, або напроти відштовхується ними.

6. Конфлікт може зняти психологічну напругу в групі, зняти стрес його учасникам, якщо він позитивно вирішується.

7. Конфлікт може слугувати способом самореалізації і самоствердження особистості.

Зупинимося на розгляді деструктивних функціях конфлікту. Загальні деструктивні функції конфлікту:

1. Він може бути пов'язаний із насильницьким методами його вирішення, в результаті можливі людські жертви і матеріальні втрати.

2. Конфлікт може привести сторони в стан дестабілізації і дезорганізації.

3. Може призвести до уповільнення темпів соціального, економічного, політичного і духовного розвитку суспільства. Може викликати кризу суспільного розвитку, виникнення диктаторських і тоталітарних режимів.

4. Конфлікт може сприяти руйнуванню соціальних комунікацій.

5. Може супроводжуватися наростанням в суспільстві песимістичних настроїв і упадком моралі.

6. Конфлікт може викликати за собою нові, більш деструктивні конфлікти.

7. Конфлікти в організаціях часто можуть призвести до зниження рівня організації системи, зниження дисципліни і ефективності діяльності.

Деструктивні функції конфлікту на особистісному рівні виражаються в наступних наслідках:

1. Конфлікт може призвести до розчарування в своїх можливостях і здібностях.

2. Конфлікт може викликати почуття невпевненості в собі, втрату попередньої мотивації і руйнуванню ціннісних орієнтацій і способів поведінки. Як наслідок можлива девіантна поведінка, крайній випадок якої - суїцид.

3. Конфлікт може призвести до розчарування в своїх колегах, і друзях.

4. В якості реакції на конфлікт людина може „включати” захисні механізми, такі як: мовчання, критиканство, формальна ввічливість, буквоїдство, перетворення всього в жарт, розмови на іншу тему, постійний пошук винних.

Як функціональні так і деструктивні функції конфлікту між собою взаємопов'язані і носять конкретний і відносний характер. доцільно з цього приводу пригадати відоме твердження, що абстрактної істини не буває, вона завжди конкретна. Перемога одного частіше за все означає поразку іншого.

Проблема типології явищ і процесів, які вивчає кожна наука, важлива з огляду на те, що у різноманітті необхідно знайти спільні риси, що нададуть можливість об'єднувати зовні різнорідні об'єкти у певні класи. Проблема класифікації конфліктів стала привертати увагу дослідників з того часу, коли з'ясувалося, що конфлікти у різних сферах життя об'єднує певні однакові риси.

Існує цілий ряд класифікацій конфліктів. Зокрема, заслуговують на увагу класифікації конфліктів за такими авторами: Р. Дарендорфом, та І. Дойча (Дмитриев Анатолий Васильевич. Социальный конфликт: общее и особенное. - М.: Гардарики, 2002. - 526 с. С. 54 - 55), а також загальна класифікація, яку наводить Емельянов Станислав Михайлович. (Практикум по конфликтологии. - СПб.: Издательство «Питер», 2000. - 368 с. С. 25).

У різних авторів існує своя класифікація конфлікту. Отже до проблеми класифікації слід підійти на підставі виділення типів конфліктів. Такий підхід запропонував М.В. Цюрупа. До основних типоутворюючих чинників відносять: функції, суспільні сфери, кількість сторін учасників конфлікту, динаміку, причини, ступінь тривалості та напруженості відносин.

З точки зору функціональності (функцій конфлікту) всю сукупність конфліктів можна поділити на: переважно конструктивні (підвищує продуктивність праці, оновлює методи діяльності, покращує стосунки); переважно деструктивні (веде до марнування ресурсів, витрати часу створює психічне навантаження, ображає); нейтрального функціонального навантаження.

Основними суспільними сферами, де відбуваються конфлікти в широкому і вузькому розумінні є: політична, економічна, соціальна, ідеологічна, військова сфера та окремо сфера управління. Конфлікти для політичної сфери є звичним явищем і протікають у різних формах від мирних демонстрацій, маніфестацій до громадянських чи повномасштабних війн. Конфлікти в економічній сфері мають різний рівень впливу на суспільство і можуть існувати у формі загальної чи галузевої кризи, трудової суперечки, у формі економічної боротьби. Найвищим органом вирішення таких конфліктів вважається Міжнародний арбітражний суд. Ідеологічні конфлікти відзначаються високим рівнем непримиренності, вони слабко піддаються врегулюванню.

Кількість та якість сторін, які задіяні в конфлікті є важливим типоутворюючим чинником. За кількістю осіб в конфлікти поділяють: 1) внутрішньоособисті (інтраперсональні), у яких одна особа є і учасником і полем конфліктної боротьби; 2) міжособистісні (інтерперсональні), а якщо число осіб дорівнює двом то це діадичний конфлікт; 3) внутрішньогрупові (інтрагрупові); міжгрупові (інтергрупові); конфлікти в організаціях; конфлікти в великих соціальних групах.

Конфлікт це складне багатовимірне соціальне утворення, в якому можна виділити певні структурні елементи. Таким чином конфлікти мають структуру. Структура - це сукупність елементів та уставлених зв'язків між ними, що забезпечує цілісність і тотожність цього явища самому собі. За своїм характером і природою всі елементи конфлікту можуть бути поділені на два види: об'єктивні (поза особистісні), і особистісні (суб'єктивні).

До об'єктивних елементів конфлікту відносять такі його складові, які не залежать від волі людини, від її особистісних якостей. Таким елементами є: 1) об'єкт і предмет конфлікту, 2) учасники конфлікту, 3) просторово-часові характеристики, 4) середовище конфлікту.

Об'єкт конфлікту - це елемент матеріальної чи духовної сфери, який знаходиться на перетині інтересів конфліктуючих сторін. Матеріальні об'єкти: територія, матеріальні цінності, нерухомість, фінансові ресурси, послуги виступають важливими об'єктивними чинниками конфліктної суперечки. Ідеальними об'єктами є також бажання мати більш високий соціальний статус, правила і норми діяльності. слід знати, що об'єкт конфлікту, як правило, завжди є в обмеженій кількості. Відсутність об'єкту свідчить про те, що конфлікт є уявним. Предмет конфлікту - це ті протиріччя, які виникають між сторонами взаємодії і які вони прагнуть вирішить шляхом конфлікту. Предмет конфлікту не просто конкретизує об'єкт конфлікту, а свідчить, що навколо об'єкту склалася проблема.

Сучасна конфліктологія поділяє всіх учасників конфлікту на основних (прямих) і неосновних (опосередкованих). Основні учасники конфлікту в літературі синонімічно можуть вживатися в термінах: „суб'єкти конфлікту”, „опоненти”, „контрагенти”. Це завжди прямі безпосередні сторони, які приймають участь в конфлікті. Їм належить вирішальна і найбільш активна роль в його виникненні і розвитку. Основні учасники є його головними діючими сторонами і протиріччя їхніх інтересів лежить в основі суті конфлікту. Вони безпосередньо здійснюють конфліктну взаємодію, ведуть „наступальні” чи „оборонні” дії один проти одного. Найчастіше в науковій літературі основних учасників конфлікту називають опонентами, що в перекладі із латинської мови означає, той, хто заперечує своєму співрозмовникові. Суттєвою характеристикою основних учасників (опонентів) є ранг, тобто рівень можливостей щодо реалізації своїх цілей або „сила”, що проявляється в боротьбі. Чим більше в учасника конфлікту є можливостей впливати на хід протистояння тим вищий в нього ранг. При цьому рангування можна проводити по різним признакам: фізичній силі, політичній і економічній могутності, ресурсному і фінансовому становищі. Ранг учасників конфлікту безпосередньо пов'язаний із їхнім соціальним статусом - положенням, посадою, яку вони займають в суспільстві, а також з віком, сімейним статусом.

До неосновних учасників конфлікту відносять всіх решту зацікавлені сторони. Їх часто називають третьою стороною і їм належить другорядна роль у виникненні конфлікту. В реальному житті границя між основним і неосновними учасниками є дуже делікатною і відносною. Досить часто в процесі розвитку конфлікту основні і неосновні учасники можуть мінятися місцями. Наприклад конфлікт, який виник на побутовому рівні між двома сусідами може з часом перерости в міжгруповий між етнічними громадами, в якому вже мало хто буде пам'ятати перших суб'єктів. Роль неосновних учасників конфлікту може бути як конструктивною (позитивною) так і деструктивною (негативною) - вони можуть сприяти те тільки не тільки вирішенню чи попередженню конфліктів, але й сприяти подальшому розвитку та поглибленню. Доцільно навести приклад: будь-яка теща, яка вмішується в конфлікт дочки із зятем звичайно має самі добрі наміри, однак із-за її втручання зазвичай відбуваються розводи. Таким чином до неосновних учасників належать: групи підтримки, ініціатори конфлікту, організатори, підбурювачі, посередники.

Групи підтримки представляють сили, які стоять за основними учасниками конфлікту та своєю присутністю, порадами, матеріальними ресурсами чи діями можуть докорінно змінювати конфлікт на користь однієї сторони. Групи підтримки можуть бути представлені друзями, колегами, у сфері міжнародно-економічних конфліктів - це державні структури, засоби масової інформації, громадські організації.

Ініціатори (зачинщики) - це ті учасники конфлікту, які беруть на себе ініціативу в розв'язанні конфлікту між іншими особами чи групами, тобто вони першими почали конфліктні дії. Ними можуть бути окремі люди, різні об'єднання і навіть держави. Після того, як виник конфлікт, ініціатор може і зовсім не приймати участі в ньому. Наприклад, людина, яка розпочала сварку в колективі, може піти в тінь або й зовсім звільнитися з роботи а конфлікт буде продовжуватися без нього.

Організатори - група осіб (чи окрема особа), яка розробляє загальний план боротьби з опонентом з метою вирішення протиріччя в свою користь. Організувати конфлікт це означає продумати всю його динаміку таким чином, щоб вигоди після його закінчення були значно більшими ніж втрати. Організаторами можуть виступати як основні так і неосновні учасники конфлікту.

Підбурювачі - це ті учасники конфлікту, які підштовхують основних учасників до конфліктної боротьби, але самі участі не беруть, як правило, вони мають на меті бути непоміченими у конфлікті. Їхнє завдання - спровокувати початок конфлікту.

Посередники (медіатори) - виконують роль авторитетного помічника. В цій ролі можуть виступати як окремі особи так і організації а також і держави. Ця сторона уважно слідкує за ходом конфлікту, аналізує його і не діє насильницькими методами. Такими посередниками на самих різних рівнях можуть виступати: маги, старішини, „злодії в законі”, священики, видатні діячі мистецтва, державні діячі, міжнародні організації типу ООН. Мета посередника - досягнути припинення конфлікту шляхом налагодження компромісу між опонентами. Тому посередник повинен володіти такими якостями як: уміння вести переговори, мудрістю, спеціальними знаннями, культурою спілкування, високими моральними принципами. Він повинен займати нейтральну позицію по відношенню до учасників конфлікту навіть у тому випадку, коли його особисті симпатії чи переконання ідуть в розріз з позицією однієї із сторін. Його завдання - організація і забезпечення переговорів.

Наступним елементом об'єктивної сторони конфлікту є просторово-часові характеристики. Простір конфлікту не тільки фізична чи географічна характеристика конфліктної взаємодії. Багато сучасних міжнародних конфліктів виникли саме з претензій на певні території: острови, морські кордони. Простором у конфліктології вважається також і соціальний простір, це „своя територія” - зона впливу на людей, це „зона національних інтересів” у певному регіоні земної кулі. Обмеженість в часі, як правило обмежує пошук оптимальної стратегії вирішення конфлікту. Наприклад у конфлікті між владою і терористами стосовно звільнення заручників. Затягування з вирішенням конфлікту або з обговоренням спірних питань призводить до погіршення ситуації.

Досить вагомим об'єктивним чинником конфлікту виступає середовище. Розрізняють мікро і макросередовище. Мікросередовище конфлікту - це сукупність умов взаємодії людей, які безпосередньо впливають на конфлікт. До нього включають не тільки найближче оточення конфліктуючих, але й усі зацікавлені соціальні групи. Макросередовище включає в себе ті умови, які впливають на розвиток конфліктів між великими соціальними групами і державами. Розрізняють також: фізичне, суспільно-психологічне, соціальне середовище конфлікту.

До особистісних (суб'єктивних) елементів конфлікту відносять психофізіологічні, психологічні, етичні і поведінкові властивості окремих особистостей, які впливають на виникнення і розвиток конфліктної ситуації. До суб'єктивних елементів конфлікту належать: 1) основні психологічні домінанти поведінки, 2) риси характеру і типи особистостей, 3) установки особистості, 4) неадекватні оцінки і сприйняття, 5) етичні цінності, 6) манери поведінки.

До основних психологічних домінант належать: ціннісні орієнтації, цілі, мотиви, інтереси, потреби. Ціннісні орієнтації виражаються в тих моральних, ідеологічних, політичних принципах на основі яких будується поведінка особи в конфлікті. Наприклад людина із релігійними цінностями буде прагнути уникнути конфлікту, керуючись принципом „не вбий”, „полюби ближнього, як самого себе”, а інша людина навпаки буде демонструвати агресивну поведінку, керуючись принципами „око за око”, „хто не з нами, той проти нас”.

Ціль це усвідомлений образ бажаного результату для даної сторони у конфлікті, на досягнення якої спрямовані всі дії сторони. Ставлячи перед собою ціль, люди формують своє уявлення щодо кінцевого результату конфлікту. Слід виокремлювати стратегічні та тактичні цілі. Основна стратегічна ціль - оволодіти об'єктом конфлікту. Тактичні цілі визначають кінцевий результат кожного з етапів конфліктної боротьби.

Мотив - це безпосереднє спонукання вступу в боротьбу, яке пов'язане із задоволенням її потреб, це те внутрішнє, що підштовхує людей до активності в конфліктній ситуації. Тобто, мотив - це свідома причина, яка лежить в основі вибору дії суб'єктів конфлікту. Мотиви, стосовно конфлікту поділяють на основні (базисні) та другорядні. Базисні мотиви пов'язані з реалізацією найважливіших інтересів людей і соціальних груп. Базисні мотиви не тільки збуджують і спрямовують конфліктну діяльність, але й надають їй суб'єктивного змісту. Потреби у безпеці, матеріальному добробуті, успіху, кар'єрі виходять у конфліктних діях на перший план.

Інтереси учасників конфлікту - це усвідомлення ними об'єкту конфлікту як своєї потреби. Звідси і випливає підвищена увага до даного об'єкту конфлікту, а не до другого. Власне протиріччя інтересів і породжує конфлікт. Якщо об'єкт не представляє ніякого інтересу, то конфлікт через нього не виникає.

Потреби з точки зору психології - це такий стан, який виражається в тому, що об'єкт конфлікту виступає як гостра потреба, необхідна для подальшого існування. Потреби є регуляторами поведінки людини.

Важливу роль в розвитку конфлікту відіграють риси характеру особистості. Розрізняють такі типи особистості: екстраверти, інтроверти, емоційно нестабільні люди, емоційно стабільні люди. Додаткову інформацію про основні типи особистості, а також про основні типи акцентуацій характеру особистостей та про два типи особистості ви почерпнете із підручника Конфликтология: Учебник для вузов / В.П. Ратников и др. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 512 с. С. 77 - 80.

До важливих суб'єктивних елементів конфлікту слід віднести установки особистості. Німецький філософ Едуард Шпрангер в книзі „Форми життя” виділив 6 основних ідеальних типів людей, які відповідають їх ціннісним орієнтаціям та установкам. Зокрема: теоретична людина, економічна людина, естетична людина, соціальна людина, політична людина, релігійна людина. Коротко розглянемо цей поділ.

Теоретична людина має чітку теоретичну установку і в свою практичну поведінку завжди вносить чітку систему і логіку. Це люди, які у звичному житті є науковцями, зазвичай це досить складні натури. Економічна людина сутність свого життя підпорядковує корисності, тому чітко вираховує „коефіцієнт корисної дії” всіх своїх вчинків. Естетична людина живе в світі фантазій, володіє здатністю до передбачення та інтуїцією. Дуже цінують духовну красу, спілкуватися із реальним світом для них досить важко. Соціальна людина повністю присвячує себе для чужих людей. Має потребу в самозреченні задля інших, керується почуттям любові до ближніх. Політична людина керується життєвими установками які спрямовані на володіння владою, самоутверджуються через владу. Релігійна людина спрямована на досягнення вищого блага через духовне життя в релігії.

Неадекватні оцінки і сприйняття як інших людей так і самого себе є важливим суб'єктивним елементом конфлікту. Занижені чи завищені якості інших людей чи свої власні можуть породжувати різноманітні непорозуміння, що призводять до конфлікту. У зв'язку із цим можна виділити типові помилки: ефект ореола, ефект бумерангу, ефект новизни, ефект „снисходительности” логічна помилка, помилка соціального стереотипу, помилка центральної тенденції, помилка привабливості і взаємної симпатії, помилка близькості.

Ефект ореола виникає тоді, коли перша думка про людину є позитивною, то в подальшому всі його проступки будуть оцінюватися з позитивної точки зору, а негативні проступки просто недооцінюватимуться, і навпаки, якщо перше враження негативне, то людину так і сприйматимуть. Такий ефект ореола сприяє виникненню конфліктів в школі: якщо „нерозумний двійочник” то отримати позитивну оцінку чи характеристику практично нереально, і навпаки „відмінник” ніколи не буде запідозрений у негативному вчинку. Такий ореол може стати причиною особистісного чи міжособистісного конфлікту.

Ефект бумерангу виникає тоді, коли підірвано довір'я до джерела інформації, тобто тоді, коли людина, яка передає інформацію викликає недовіру і неприязнь у всіх оточуючих тоді її ніхто не сприймає і можна очікувати, що її ніхто не повірить.

Ефект новизни - при сприйнятті і оцінці людьми незнайомими один одного дуже важливою є перша інформація, а по відношенню до знайомої людини - остання, тобто більш нова.

Ефект „снисходительности” полягає у тому, що люди оцінюють себе і інших більш високо по шкалі позитивних характеристик і більш низько по шкалі негативних якостей.

Логічна помилка полягає у тому, що якщо людину оцінюють високо по шкалі агресивності то приписують її інші близькі властивості, виходячи з того, це логічно пов'язано.

Помилка соціального стереотипу, полягає у тому, що соціальний стереотип - це відносно стійкий і спрощений образ соціального об'єкту. Такий стереотип може бути фальшивим, і формувати в людей помилкове враження. Наприклад вчитель - „зануда”, люди кавказької національності - „бандити”.

Помилка центральної тенденції виникає тоді, коли той, хто оцінює уникає давати низькі чи високі оцінки, а користується середніми оцінками. Тоді всі люди є „сірими мишками”.

Помилка привабливості і взаємної симпатії полягає в тому, що через симпатію до близької людини оцінка суттєво підвищується. Взагалі люди які для нас є привабливими отримують підвищену оцінку. Люди, які нас хвалять користуються Любов'ю і нагороджуються високими оцінками.

Помилка близькості проявляється тоді, коли людину, яку оцінюють порівнюють з іншими людьми такого ж статусу і соціальної ролі, а не автономно.

Манери поведінки відіграє важливу роль у конфлікті. Тобто люди вступають у спілкування з різним рівнем культури, звичок, правил поведінки. Але зустрічаються люди які є просто важкими в спілкуванні, поведінка яких є неудобною для оточуючих і вони є джерелом виникнення конфлікту. У роботі „Спілкування з важкими людьми” Роберт Бремсон виділив основні типи важких в спілкуванні людей. Зокрема: „агресивісти”, „скаржники”, „мовчуни”, „супер покладисті”, „вічні песимісти”, „всезнайки”. „Агресивісти” постійно провокують інших, говорять кпини, і дратують інших. „Скаржники” у них завжди є щось-небудь на що вони будуть нарікати, проте вони мало, що роблять для вирішення проблеми тому, що не хочуть брати на себе відповідальність. „Мовчуни” спокійні і небагатослівні, ніхто не знає, що вони думають про оточуючих. „Супер покладисті” погодяться з вами з будь-якого приводу і пообіцяють підтримку, проте слова у них часто розходяться із ділом. „Вічні песимісти” завжди пророкують невдачу у справі і стараються сказати „ні”, оскільки думають, що з цього нічого не получиться. „Всезнайки” вважають себе вищими від інших, думаючи, що знають істину про все на світі, вони можуть діяти як бульдозери, розштовхуючи всіх на своєму шляху, проте досить часто виявляється, що вони помилялися.

Американський конфліктолог Джині Скотт доповнює цей список ще деякими типами: „максималісти”, „скритні”, „невинні брехуни”, „брехливі альтруїсти”. „Максималісти” хочуть, чогось прямо зараз, навіть якщо в цьому немає необхідності. „Скритні” тримають все в собі, не говорять про свої образи, а потім зненацька накидаються на вас, саме тоді, коли ви вважаєте, що все добре. „Невинні брехуни” часто брешуть, так, що ви не розумієте в що слід вірити, а в що ні. „Брехливі альтруїсти” роблять вам ніби добро, але в середині в душі вже жалкують про це.

Важливий елемент конфлікту - розходження етичних цінностей людей. Одним із основних регуляторів відносин між людьми виступають етичні норми, в яких виражені наші уявлення про добро і зло, справедливість і несправедливість, правильність і неправильність наших проступків.

Причини конфлікту - це явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і в певних умовах викликають конфлікт.

Різні конфліктологи по різному підходять до визначення основних причин конфлікту. Розглянемо деякі погляди науковців на цю проблему.

Станіслав Михайлович Ємельянов серед великої кількості причин конфлікту виділяє загальні та часткові причини. До загальних він відносить: соціально-політичні і економічні, що пов'язані із соціально-політичною та економічною обстановкою в країні; соціально-демографічні причини відображають різницю в установках і мотивах людей, які пов'язані із їхньою статтю, віком; соціально-психологічні причини відображають соціально-психологічні явища в соціальних групах - взаємовідносини, лідерство, колективні думки, настрій; індивідуально-психологічні причини відображають індивідуальні психологічні особливості особистості (здібності, темперамент, характер). До другої групи часткових причин належать: незадоволеність умовами діяльності; порушення службової етики; порушення трудового законодавства; обмеженість ресурсів; різниці в цілях, цінностях, засобах досягнення цілей.

Олександр Володимирович Морозов основні причини конфліктів умовно поділив на три групи: 1) ті, які обумовлені трудовим процесом; 2) викликані психологічними особливостями людських взаємовідносин; 3) ті, що полягають в особистісних рисах людей.

Досить повною є класифікація причин конфлікту, яку запропонував В.П. Ратніков. Всі причини конфліктів поділяє наступним чином: 1) протиріччя інтересів, як фундаментальна причина конфлікту; 2) об'єктивні фактори виникнення конфлікту; 3) особистісні фактори виникнення конфлікту.

Протиріччя по своєму характерові можна поділити на: внутрішні і зовнішні; антагоністичні і неантагоністичні; основні і неосновні; об'єктивні і суб'єктивні. Внутрішні протиріччя виражаються у зіткненні інтересів всередині групи, організації (між керівником і підлеглим, між чоловіком і дружиною..). Зовнішні протиріччя виникають між двома чи декількома відносно самостійними соціальними групами (дві конкуруючі фірми, між двома країнами...). Антагоністичні протиріччя виникають тоді, коли опоненти мають непримиренно ворожі інтереси, девізом таких протиріч може бути наступне гасло: „перемога або смерть”. Неантагоністичні протиріччя допускають співпрацю, компроміс чи примирення (керівник просить працівника попрацювати наднормово, а працівник хоче більше часу приділити своїй сім'ї). Основні протиріччя відіграють вирішальну роль у виникненні і розвитку конфлікту, а неосновні протиріччя лише супроводжують конфлікт (конфлікт між владою Росії і чеченським формуваннями обумовлений основними антагоністичними протиріччями, але його розв'язанню заважають багато неосновних протиріч: всередині адміністрації Чечні, між Росією і деяким іншими країнами з приводу чеченського питання). Об'єктивні протиріччя обумовлені явищами і процесами, які не залежать від волі і свідомості людей, тому уникнути їх неможливо (між виробництвом і споживанням, між формальним характером права і необхідністю врахування особистості злочинця). Суб'єктивні протиріччя зумовлені такими факторами, які залежать від волі і свідомості людини (несумісність характерів, поглядах, ціннісних орієнтаціях).

Об'єктивні фактори виникнення конфлікту доцільно розглянути на конкретному прикладі, зокрема на виробництві. Отже об'єктивними факторами виникнення конфлікту в трудовій організації будуть: нечіткий розподіл прав і обов'язків; несприятливий стиль керівництва; погані умови праці; некомпетентність, і невідповідність тій посаді, яку займають певні працівники; не розробленість етичних норм і відсутність комісій по розгляду трудових спорів....

Об'єктивні фактори виникнення конфліктів пов'язані із присутністю в будь-якому конфлікті особистісних елементів. До них відносяться: основні психологічні домінанти поведінки особистості(одні гинуть за метал, інші за ідею, для одних справедливі принципи лібералізму а для інших консерватизму); риси характеру і типи особистості (слід пригадати, що важливу роль відіграють акцентуації особистості. На семінарському зайнятті ми визначимо, яка ж риса характеру є вираженою у кожного з вас); установки особистості (взаємодія теоретичної людини з економічною вже передбачає можливість конфлікту); неадекватні представлення, оцінки і самооцінки (розрив між очікуваним і реальним результатом, неправильної оцінки своїх підлеглих, неадекватна самооцінка) манери поведінки ; етичні цінності.

Література

1. Громова О.Н. Конфликтология. Курс лекций. - М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем». Издательство ЭКМОС, 2000. - 320 с.

2. Дмитриев А.В. Конфликтология: Учебное пособие. - М.: Гардарики, 2000. - 320 с.

3. Дмитриев А.В. Социальный конфликт: общее и особенное. - М.: Гардарики, 2002. - 526 с.

4. Конфликтология: Учебник для вузов / В.П. Ратников и др. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 512 с.

5. Конфликтология / Под ред. А.С. Кармина , СПб.: Издательство «Лань», 1999. - 448 с.

6. Социальная конфликтология: Учеб. пособие для студ. Высш. учеб. заведений / Под ред. Александра Владимировича Морозова. - М.: Издательский центр «Академия», 2002. - 336 с.

7. Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів: Навчальний посібник. - К.: Кондор. 2004. - 172 с.

8. Пірен М.І. Конфліктологія: Підручник. - К.: МАУП, 2003. - 360 с.