Синдром неспокійної дитини

4

Міністерство освіти та науки України

Реферат на тему:

Синдром “неспокійної дитини”

Херсон-2009

На фоні зниження рівня народжуваності кількість дітей з хворобами центральної нервової системи (ЦНС) залишається високою. Це зумовлено покращенням виходжування новонароджених, особливо недоношених. Відмічається зв'язок патології перинатального періоду з рядом захворювань нервової системи, симптоми яких проявляються через тривалий час.

Кожен лікар у своїй практиці постійно зустрічається з такими станами у дітей, які не носять специфічних рис і спостерігаються під час різних захворювань. Особливе місце серед загальних станів новонароджених займає синдром підвищеної нейро-рефлекторної збудливості, для означення якого використовують терміни “нервова дитина”, “церебральна дитина” або синдром “неспокійної дитини”. Іноді його поява зумовлена фактом незрілості нервової системи, в інших випадках він є проявом різноманітної патології і входить у симптомокомплекс захворювань різного генезу. Затримка темпів мієлінізації призводить до надлишкового “розлиття” імпульсу під час збудження - генералізації, що веде до втягнення додаткових структур ЦНС при реалізації нервового імпульсу, і формує симптоми пірамідної, екстрапірамідної і мозочкової недостатності.

Деякі автори відзначають, що синдром підвищеної нейро-рефлекторної збудливості зустрічається майже у половини доношених новороджених. Згідно інших даних, нею страждає більше третини дітей з гіпоксичними ураженнями головного мозку.

На даний час з приводу підвищеної нейро-рефлекторної збудливості спостерігаються найбільші розходження в російській і західній неонатальній неврології. У Росії підвищена збудливість є патологічним синдромом, на Заході до нього відносяться як до можливо фізіологічного явища, так і патологічного синдрому. Відмежування фізіологічних станів від патологічних нерідко вимагає використання сучасних діагностичних технологій.

Серед причин патології нервової системи, зокрема і формування неспокійної дитини, крім патології вагітності і пологів та захворюваності батьків, має значення також народження дитини від перших пологів та спосіб життя батьків. Це пояснюється тим, що народження другої й наступних дітей відбувається через “підготовлені” первістком шляхи матері. Неправильний спосіб життя дорослих також часто призводить до погіршення здоров'я дітей з кожними наступними пологами.

У синдром підвищеної нейро-рефлекторної збудливості, який виставляють на першому році життя, включають: неспокій протягом дня і під час сну, тремор підборіддя і кінцівок, спонтанний рефлекс Моро, ністагм, підвищені м'язовий тонус і періостальні рефлекси, низький поріг старт-реакцій і стійкі вроджені рефлекси новонароджених. У дітей, старших року, “неспокійній дитині” неврологи діагностують синдром гіперактивності, до якого відносять наступне: дитина не може грати в тихі, спокійні ігри, бігає, вертиться, намагається кудись залізти в неприпустимих ситуаціях, часто знаходиться в постійному русі, “ніби до нього причепили мотор”, не сидить спокійно, коли вимагається, скаче, крутиться, сидячи на місці, здійснює зайві рухи кистями і стопами (безцільна рухова активність), демонструє говірливість. Все це говорить про дуже делікатні порушення функціонування ЦНС, кожне з яких окремо не є патологічним симптомом і може відмічатися в здорових дітей, але в поєднанні вони “виходять” за межі норми.

Для діагностики підвищеної збудливості необхідні не лише детальний анамнез і уважний огляд, але й певний досвід лікаря. Важливе значення для вірного трактування перелічених симптомів має динамічне спостереження. Допомагає діагностиці електроенцефалографія, в тому числі картування головного мозку, які виявляють порушення неспецифічного характеру.

Поняття “неспокійної дитини” з ростом останньої в неврології зазнає трансформації з підвищеної нейро-рефлекторної збудливості дітей першого року життя у афективно-респіраторні напади, церебрастенічний синдром, порушення поведінки і мінімальну мозкову дисфункцію у більш старшому віці.

Серед населення і деяких лікарів побутує переконання, що це стани, які дитина “переросте”. Дійсно, певна частина дітей, знаходячись у сприятливих психо-соціальних умовах, здатна самостійно компенсувати порушення. Професійність бачення даної проблеми передбачає індивідуальність підходу до кожної окремої дитини. Лише повне клініко-параклінічне обстеження дозволяє визначити потребу лікувальних заходів та їх об'єм.

Лікування зазначеної категорії дітей проводиться різними спеціалістами і у різних напрямках. Найбільш необхідними є допомога психологів, психіатрів, логопедів, педагогів. На жаль, слід констатувати, що перелічені спеціалісти починають займаться з дітьми після 5-річного віку. Основний тягар діагностики і терапії лягає на неврологів, до яких батьки і звертаються в першу чергу.

Стратегія підходу до медикаментозного лікування ґрунтується на розумінні розгортання патофізіологічних процесів, коли має значення не лише надлишок процесів збудження, але й недостатність гальмівних процесів у мозку та нездатність кори утримувати динамічну рівновагу між процесами збудження і гальмування. Фізичні методи впливу включають режим дня, лікувальну фізкультуру, водні і загартовуючі процедури, достатню фізичну активність і перебування на свіжому повітрі.

До факторів психолого-соціального впливу на перший план виступає благополуччя міжособистих взаємин у сім'ї, адекватний педагогічний підхід, допомога психолога дитині і батькам. Об'єм і напрям соціальної адаптації змінюються в міру росту дитини.

Низький рівень життя на Україні призводить до запущеності санітарно-просвітньої роботи, неможливості батьків забезпечити адекватну допомогу дитині та недостатню участь держави у цьому питанні. Необхідно покращити співпрацю різних спеціалістів для надання адекватної допомоги “неспокійній дитині”. Особливо важливим залишається достатнє висвітлення проблеми у засобах масової інформації та фаховій літературі.