Міністерство охорони здоров'я України

Луганський державний медичний університет

Кафедра українознавства,

соціально-гуманітарних та економічних наук

Реферат

з дисципліни: основи психології

тема: “Психологічні теорії особистості в закордонній психології. Теорія особистості Зігмунда Фрейда”

Виконав: студент медичного факультету

спеціальність лікувальна справа, 1-ї групи

Гуков Євген

Перевірив: доцент Філатова І.І.

Луганськ 2009

Психологія особистості як наука про людину

Термін “особистість” має різні значення. Наука про особистість - персонологія - це дисципліна, що прагне закласти фундамент для кращого розуміння людської індивідуальності шляхом використання різних дослідницьких стратегій. Сучасна психологія особистості, будучи науковою дисципліною, трансформує умоглядні міркування про природу людини в концепції, що можуть бути підтверджені експериментально.

Особистість - це насамперед абстрактне поняття, що поєднує собою багато аспектів, що характеризують людину: емоції, мотивацію, думки, переживання, сприйняття і дії. Концептуальне значення особистості охоплює широкий спектр внутрішніх психічних процесів, що обумовлюють особливості поводження людини в різних ситуаціях. Теорії особистості сильно розрізняються між собою, тому практично неможливо просто підвести під слово “особистість” концептуальне визначення. У рамках психології немає єдиного загальноприйнятого значення - значень стільки, скільки психологів і теорій особистості, що вирішують цю задачу.

Поняття про індивідуальність

Індивідуальність- це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, то мають на увазі оригінальність особистості. Зазвичай словом “індивідуальність” визначають якусь найголовнішу особливість особистості, яка робить її відмінною від решти людей.

Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних проявляється дуже яскраво, випукло, інших - непримітно.

Індивідуальність може проявлятись в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах або відразу в усіх сферах психічної діяльності.

Оригінальність інтелекту може полягати у здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях обробки інформації, а саме: в умінні ставити проблеми і вирішувати їх.

Своєрідність почуттів може знаходити вияв у надмірному розвиткові одного з них (інтелектуального чи морального), у великій рухомості емоцій, у переважанні чуттєвого чи раціонального у винесенні рішень.

Особливість волі виявляється в силі волі, надзвичайній мужності або володінні собою в критичних ситуаціях.

Оригінальність може також полягати у своєрідному поєднанні властивостей конкретної людини, які надають особливого колориту її поведінці або діяльності.

Поняття про характер

Поняття “характер” означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поводження. Характер - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Це каркас і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури. Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі. Характер визначається і формується протягом усього життя людини. Велику роль тут грають суспільні умови і конкретні життєві обставини, у яких проходить життєвий шлях людини.

Зміст характеру, що відбиває суспільні діяння, впливи, складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т.д. Спрямованість особистості визначає мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для нього у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, що він собі ставить.

Вирішальним для розуміння характеру є взаємовідношення між суспільно і особистістно важливим для людини. В основі єдності, цілісності, сили характеру лежить спрямованість особистості. Володіння цілями життя -- головна умова утворення характеру. Однак характер і спрямованість особистості -- не одне і те ж. Спрямованість особистості накладає величезний відбиток на все поводження людини. І хоча поводження визначається цілісною системою відносин, у цій системі завжди щось висувається на перший план, домінуючи в ній, додаючи характеру людини своєрідний колорит.

У характері, що сформувався, ведучим компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості і важливості справи, що він виконує. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру.

Психодинамічний напрямок - Психоаналіз Фрейда

Розроблена Зиґмундом Фрейдом теорія особистості шокувала представлення свого часу, тому що представила людину не як homo sapiens, що усвідомлює своє поводження, а як істота, що знаходиться в конфлікті, корені якого лежать у сфері несвідомого. Фрейд першим охарактеризував психіку як поле бою між непримиренними інстинктами, розумом і свідомістю.

Психоаналітична теорія Фрейда є прикладом психодинамічного підходу. Динаміка тут означає те, що поводження людини детерминовано, і несвідомі психічні процеси мають велике значення в регуляції поводження людини. Психодинамічна теорія особистості Фрейда є основою подальших практик - наприклад, психоаналізу.

Топографічна модель рівнів свідомості

Відповідно до “топографічної моделі”, у психіці виділяється три рівні: свідомість, підсвідоме і несвідоме.

Рівень свідомості складається з відчуттів і переживань, що ми усвідомлюємо в даний момент часу. Свідомість вміщає в себе малий відсоток всієї інформації, що зберігається в мозку, що швидко опускається в область підсвідомого і несвідомого в міру переключення людини на інші сигнали.

Область підсвідомого, область “доступної пам'яті”, містить у собі досвід, що не є затребуваним прямо зараз, але який здатний повернутися у свідомість чи спонтанно з мінімум зусиль. Підсвідоме є мостом між усвідомленими і неусвідомленими областями психічного.

Найглибша і значима область розуму - несвідоме. Воно являє собою сховище примітивних інстинктивних спонукань, а також емоцій і спогадів, що у результаті ряду причин були витиснуті зі свідомості. Область несвідомого багато в чому визначає наше повсякденне функціонування.

Структура особистості

На початку 20-х років Фрейд переглянув свою концептуальну модель психічного життя і ввів в анатомію особистості три основних структури: ід (воно), его і суперего. Це було названо структурною моделлю особистості, при цьому Фрейд був схильний вважати їх скоріше процесами, чим структурами. Фрейд віддавав величезне значення цьому розподілу: «тут починається психоаналітична теорія»

Термін Ід походить від латинського “воно” і означає примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості (сон, їжа, дефекація, копуляція), а також наповняє наше поводження енергією. Ід має своє центральне значення для індивідуума протягом усього життя, воно не має якихось обмежень, хаотично. Будучи вихідною структурою психіки, ід виражає первинний принцип усього людського життя - негайну розрядку психічної енергії, стримування якої приводить до напруги в особистісному функціонуванні. Ця розрядка одержала назву принцип задоволення. Підкоряючи цьому принципу і не відаючи страху чи тривоги, ід може становити небезпеку для індивідуума і суспільства. Також “воно” відіграє роль посередника між соматичними і психічними процесами.

Фрейдом були описані два процеси, за допомогою яких ід рятує особистість від напруги: рефлекторні дії (наприклад, кашель у відповідь на роздратування дихальних шляхів) і первинні процеси (які формують психічні образи, безпосередньо зв'язані з задоволенням основної потреби). Первинні процеси - нелогічна, ірраціональна форма людських представлень. Вона характеризується нездатністю придушувати імпульси і розрізняти реальне і нереальне. Прояв поводження як первинного процесу може привести до загибелі індивідуума, якщо не з'являться зовнішні джерела задоволення потреб. Так немовлята, за твердженням Фрейда не можуть відкладати задоволення своїх первинних потреб. І тільки після усвідомлення ними існування зовнішнього світу, з'являється здатність до відстрочки задоволення цих потреб. З моменту появи цього знання виникає наступна структура - его.

Его (від латинського “я”) - це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. З метою перетворення і реалізації потреб у соціально прийнятному контексті, его черпає з “ід” частину енергії, забезпечуючи безпеку і самозбереження організму. Воно використовує стратегії осмислення і сприйняття у своєму прагненні задовольняти бажання і потреби “воно”. Его у своїх проявах керується принципом реальності, ціль якого - збереження цілісності організму шляхом відстрочки задоволення до перебування можливості його розрядки і/або відповідних умов зовнішнього середовища. Его було названо Фрейдом вторинним процесом. Звільнення деякої кількості енергії его для рішення проблем на більш високому рівні психіки є однієї з основних цілей психоаналітичної терапії.

Походження поняття суперего можна проілюструвати цитатою з “Лекцій по психоаналізу”, де Фрейд пише, що “Я можу взяти себе як об'єкт, звертатися із собою, як з іншими об'єктами, спостерігати за собою... Отже, Я розчленоване, воно розчленовується в деяких своїх функціях, принаймні, на час. Я міг би сказати просто, що особлива інстанція, що я починаю розрізняти в Я, є совістю, але більш обережним було б вважати цю інстанцію самостійної і припустити, що совість є однією з її функцій, а самоспостереження, необхідне як передумова судової діяльності совісті, є іншою її функцією”.

Отже, суперего - останній компонент особистості, що розвивається, функціонально означаючи систему цінностей, норм і етики, розумно сумісних з тими, що прийнято в оточенні індивідуума. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності від батьків. Далі функцію розвитку бере соціум (школа, однолітки і т.д.).

Суперего підрозділяється на дві підсистеми: совість і его-ідеал. Совість здобувається за допомогою батьківських покарань. Вона включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини. Заохочувальний аспект супереего - его-ідеал. Він формується з позитивних оцінок батьків і веде індивідуума до встановлення в себе високих стандартів. Суперего вважається цілком сформованним, коли батьківський контроль заміняється на самоконтроль. Важливо відзначити - принцип самоконтролю не служить принципу реальності: суперего направляє людину до досконалості в думках, словах і вчинках, намагаючись переконати его в перевазі ідеалістичних ідей над реалістичними.

Рушійні сили поводження

Рушійними силами поводження Фрейд називав інстинкти - психічні образи тілесних потреб, виражені у виді бажань. Трактуючи закон збереження енергії, він сформулював, що джерелом психічної енергії служить нейрофизіологічний стан порушення. Кожна людина має обмежену кількість цієї енергії, і ціль будь-якої форми поводження є зняття напруги, викликаного скупченням цієї енергії в одному місці. Таким чином, мотивація людини цілком заснована на енергії порушення, виробленого тілесними потребами. Кількість інстинктів необмежена, але Фрейд поділяв їх на дві групи: інстинкти життя й інстинкти смерті.

Перша група інстинктів - інстинкти життя (Ерос) містить у собі сили, які служать для цілі підтримки життєво важливих процесів і для забезпечення розмноження виду. Загальновідомо, що Фрейд вважав сексуальний інстинкт одним з ведучих; енергія цього інстинкту одержала назву лібідо (енергія лібідо) - термін, вживається для позначення енергії життєвих інстинктів у цілому. Лібідо може знаходити розрядку тільки в сексуальному поводженні. Але тому що сексуальні інстинкти різноманітні в прояві, Фрейд припустив, що кожний з них зв'язаний з визначеною ділянкою тіла, тобто ерогенною зоною, і виділив чотири ділянки: рот, анус і полові органи.

Друга група інстинктів - інстинкти смерті (Танатос), що лежать в основі проявів агресивності, жорстокості, убивств і самогубств.

Любий інстинкт має чотири характеристики: джерело, мета, об'єкт і стимул. Джерело - це стан чи потреба організму, що викликає цей стан. Ціль інстинкту завжди складається в усуненні чи редукції порушення. Об'єкт означає будь-яку людину, предмет у навколишнім середовищі чи в тілі самого індивідуума, що забезпечує ціль інстинкту. Стимул являє собою кількість енергії, необхідної для досягнення мети, задоволення інстинкту.

Для розуміння динаміки енергії інстинктів і її вираження у виборі об'єктів є поняття зсув активності. Відповідно до цієї концепції, вивільнення енергії відбувається завдяки зміні поведінкової активності. Прояву зміщеної активності можна спостерігати, якщо вибір об'єкта по якійсь причині не можливий. Такий зсув лежить в основі чи творчості домашніх конфліктів через проблеми на роботі. На думку Фрейда, багато соціально-психологічних феноменів можна зрозуміти в контексті зсуву двох первинних інстинктів: сексуального й агресивного.

Психосексуальні стадії розвитку особистості

Одна з передумов психодинамічної теорії полягає в тому, що людина народжується з визначеною кількістю лібідо, що потім проходить у своєму розвитку кілька стадій, іменованих як психосексуальні стадії розвитку. Психосексуальний розвиток відбувається в незмінному порядку і властивий всім людям поза залежністю від культури.

Фрейдом була запропонована гіпотеза про чотири стадії: оральна, анальна, фалічна і генитальна. При розгляді цих стадій треба враховувати ще кілька факторів, уведених Фрейдом: фрустрація, занадте піклування, регресія і фіксація. У випадку фрустації психосексуальні потреби дитини припиняються батьками чи вихователями, тому не знаходять оптимального задоволення. При занадтому піклуванні дитина не має можливості сама керувати своїми внутрішніми функціями, що в зрілі роки може привести до “залишкового” поводження, зв'язаного з тією стадією, на яку довелася фрустрація чи регресія. Регресія - це повернення в найбільш ранню стадію і прояв дитячого поводження, характерного для цього періоду. Нарешті, фіксацією називається затримка чи зупинка розвитку на визначеній стадії.

Стадії психосексуального розвитку докладніше:

Оральна стадія триває від народження приблизно до 18 місяців. У цей період дитина цілком залежна від батьків, і область рота зв'язана з зосередженням приємних відчуттів і задоволенням біологічних потреб. На думку Фрейда, рот залишається важливою ерогенною зоною протягом усього життя людини. Оральная стадія закінчується, коли припиняється годівля грудьми. Фрейдом визначені два типи особистості при фіксації на цій стадії: орально-пасивний і орально-агресивний. Орально-пасивний веселий і оптимістичний, очікує “материнського” відношення до себе, характеризується довірливістю, пасивністю, незрілістю і надмірною залежністю. Орально-агресивний виражається в таких рисах як любов до спор, песимізм, цинічне відношення. Цьому типу властиво експлуатувати інших людей і домінувати над ними з метою задоволення своїх нестатків.

Анальна стадія починається у віці 18-ти місяців, продовжуючи до третього року життя. Протягом періоду діти одержують значне задоволення від затримування виштовхування фекалій. У цій стадії приучення до туалету дитина учиться розмежовувати вимоги ід (задоволення від негайної дефекації) і соціальні обмеження, що виходять від батьків (самостійний контроль над потребами). Фрейд вважав, що всі майбутні форми самоконтролю і саморегуляції беруть початок у цій стадії. У результаті фрустації в цей період можливе формування анально-утримуючого типу особистості (у дорослому віці він надзвичайно скупий, методичний, пунктуальний і впертий). Другий результат цієї анальної фіксації - тип, що анально-виштовхує, (схильність до руйнування, занепокоєння, імпульсивність і часом жорстокість).

Між трьома і шістьма роками інтереси, обумовлені лібідо, зміщаються в зону геніталій. Протягом фалічної фази психосексуального розвитку діти можуть досліджувати полові органи, мастурбувати і виявляти інтерес у питаннях зв'язаних з народженням і половими відносинами. По припущенню Фрейда, діти мають неясне представлення про сексуальні відносини і розуміють статевий акт як агресивні дії батька стосовно матері. Домінуючий конфлікт цієї стадії в хлопчиків називається едиповим комплексом, і аналогічний у дівчинок - комплексом Електри. Суть цих комплексів укладена в неусвідомленому бажанні кожної дитини мати батька протилежної статі й усуненні батька однією з нею статі.

Комплекси ці розвиваються по-різному в хлопчиків і дівчаток. У хлопчиків він виявляється в такий спосіб. З моменту народження головним джерелом задоволення для дитини є фігура матері. Хлопчик хоче мати матір, виражати свої еротичні почуття точно так само, як роблять старші. У цей час батько сприймається як перешкода до одержання генитального задоволення. Через суперництво чи ворожнечу з батьком хлопчик розуміє, що батько не бажає терпіти його романтичні почуття до матері, у результаті чого виникає небезпека відплати, з'являється острах кастрації. Це змушує відмовитися від прагнення до інцесту з матір'ю. Рішення едипового комплексу відбувається на більш пізній стадії розвитку, приблизно між п'ятьма і семи роками, коли хлопчик придушує свої сексуальні бажання і починає ідентифікувати себе з батьком. Дитина здобуває цінності, моральні норми і моделі статевого поводження. Хлопчик може втримати матір шляхом заміщення, тому що він має ті ж якості, що і батько. Головним моментом є засвоєння батьківських норм і заборон, що створює ґрунт для розвитку совісті (суперего).

Версія едипового комплексу в дівчаток називається комплексом Електри. Вступаючи у фалічну стадію, дівчинка виявляє відсутність пеніса (що може символізувати відсутність сили), як у брата і батька. По Фрейдові, у дівчинок розвивається заздрість до пенісу, що виражається у ворожості до матері, у докорах, що та народила її без пенісу. (Деякі представники психодинамічного напрямку не згодні з таким трактуванням - наприклад, Карен Хорні). Прагнення до батька формується на представленні про нього як власника цього органа. Рішення комплексу Електри в дівчаток йде тим же шляхом що в хлопчиків -а саме ідентифікацією з матір'ю.

Дорослі чоловіки з фіксацією на фалічній стадії поводяться зухвало, вони хвалькуваті і необачні, домагаються успіху (символічну перемогу над батьком), “донжуанський” стиль поводження. Фалічна фіксація в жінки приводить до схильності фліртувати, зваблювати, до безладних статевих зв'язків, хоча можуть здаватися наївними і безневинними в сексуальному відношенні.

Згідно психодинамічній теорії, недозволені комплекси можуть вести до невротичних моделей поводження.

Повертаючи до психосексуальних стадій розвитку. У проміжку від 6-7 років до початку підліткового віку знаходиться фаза сексуального затишку, латентний період. На думку Фрейда, сексуальний інстинкт у цей час приблизно дрімає.

Початкова фаза генитальної стадії (періоду, що продовжується від зрілості до смерті) характеризується біохімічними і фізіологічними змінами в організмі. Їхнім результатом є характерне для підлітків посилення збудливості і підвищення сексуальної активності. Вступ у генитальну стадію відзначено найбільш повним задоволенням сексуального інстинкту. Нормальний розвиток приводить до вибору шлюбного партнера і створенню родини.

Генитальний характер - ідеальний тип особистості в психодинамічній теорії. Розрядка лібідо в половому акті забезпечує можливість фізіологічного контролю над імпульсами, що надходять від статевих органів. Відповідно до Фрейда, для формування нормального генитального типу характеру, людина повинна відмовитися від пасивності, властивої дитинству, коли усі форми задоволення давалися легко.

Природа і типи тривоги

Фрейд заявляв, що тривога є функцією его. Її призначення полягає в тому, щоб попереджати людини про загрозу, що насувається, дати можливість особистості в загрозливих ситуаціях реагувати відповідним чином. Психодинамічна теорія виділяє три типи тривоги в залежності від того, відкіля виходить загроза.

Реалістична тривога - це емоційна відповідь на загрозу і/чи розуміння реальних небезпек зовнішнього світу. Вона виконує функцію самозбереження.

Невротична тривога - це емоційна відповідь на небезпеку того, що неприйняті імпульси з боку ід стануть усвідомленими. Невротична тривога спочатку переживається як реалістична, але коли виникає реальна можливість імпульсам ід прорватися через контроль его, виникає тривога невротична.

Виникнення моральної тривоги пояснюється відповіддю на погрозу покарання его з боку суперего. Моральна тривога виникає тоді, коли ід прагне до активного вираження аморальних думок чи дій, і суперего відповідає на це почуттям провини і сорому.

Захисні механізми особистості

Прагнучи позбутися від неприємних емоційних станів людина за допомогою “Я“ виробляє в себе так названі захисні механізми.

1)Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, він “закриває на неї очі”, прибігає до заперечення її існування, чи намагається знизити серйозність виникаючої для його “Поверх-Я” загрози. Одна з найбільш розповсюджених форм такого поводження неприйняття, заперечення, критики у свою адресу з боку інших людей, твердження, що те, що критикується, насправді не існує. У деяких випадках таке заперечення грає визначену психологічну роль, наприклад, коли людина дійсно серйозно хвора, але не приймає, заперечує цей факт: Тим самим, він знаходить у собі сили продовжувати боротися за життя. Однак найчастіше заперечення заважає людям жити і працювати, оскільки не визнаючи критики у свою адресу, вони не прагнуть позбутися від наявних недоліків, що піддаються справедливій критиці.

2)Придушення. На відміну від заперечення. яке здебільшого відноситься до інформації, що надходить ззовні, придушення відноситься до блокування з боку “Я” внутрішніх імпульсів і загроз, що йдуть від “Поверх-Я”. У цьому випадку неприємні визнання самому собі і відповідні переживання як би витісняються зі сфери свідомості, не впливають на реальне поводження. Найчастіше придушуються ті думки і бажання, що суперечать прийнятим самим собі людиною моральними цінностями і нормами. Відомі випадки зовні непоясненого забування, що не супроводжуються вираженими психічними розладами, є прикладами активної роботи несвідомого механізму придушення.

3)Раціоналізація. Цей спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам і викликають занепокоєння. Звертання до раціоналізації характерно тим, що виправдання вчинку знаходиться звичайно вже після того, як він зроблений. Найбільш типові прийоми раціоналізації наступні:

а)виправдання своєї нездатності що-небудь зробити;

б)виправдання досконале небажаної дії, об'єктивно сформованими обставинами.

4) Формування реакції. Іноді люди можуть ховати від самих себе мотив власного поводження за рахунок його придушення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу. Приміром, несвідома ворожість до військовослужбовця може виражатися в навмисній увазі до нього. Така тенденція й одержала назву “формування реакції”.

5)Проекція. Усі люди мають небажані властивості і риси особистості, що вони неохоче визнають, а частіше зовсім не визнають. Механізм проекції виявляє свої дії в тім, що власні негативні якості людини несвідомо приписує іншому обличчю, причому, як правило, у перебільшеному виді.

6)Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба піти з емоційно загрозливої ситуації шляхом не як би відстороненого обговорення в абстрактних, інтелектуалізованих термінах.

7)Заміщення. Воно виражається в частковому, непрямому задоволенні неприйнятного мотиву яким-небудь морально припустимим способом.

Якщо ці й інші захисні механізми не скидають, то незадоволені імпульси, що виходять з “Воно”, дають про себе знати в закодованій, символічній формі, наприклад, у сновидінні, описках, обмовках, жартах, дивинах поводження людини, аж до появи патологічних відхилень.

Теорія особистості З.Фрейда і концепція неофрейдістів неодноразово зазнали критики й у нашої й у закордонній літературі. Ця критика стосувалася крайньої біологізації людини, ототожнення мотивів його соціального поводження з біологічними потребами тварин і приниження ролі свідомості в керуванні його діями.

Але безсумнівно викладена вище інформація про захисні механізми особистості становить величезний інтерес для нас. Наприклад узяти такий момент, як адаптація особистості до військового середовища і, що випливає з цього питання про формування військового колективу. Адже неодмінно на цих етапах визначена частина колективу буде “ставити” свої захисні механізми. В одних вони будуть слабко виражатися, але будуть і яскраво виражені випадки заперечення, чи придушення наприклад раціоналізації. Саме в цей момент особливо важливу роль для офіцера-вихователя грає уміння простежити за тим, щоб ці захисні механізми не звернулися негативною спрямованістю, як стосовно самої особистості, так і стосовно навколишнього.

Психологічні теорії особистості інших учених

Аналітична психологія Юнга допомогає нам краще зрозуміти поведінку особистості в взаєминах з оточуючими в т.ч. соціальну сторону його поведінки. Це викликає нашу особливу зацікавленість, як юристів і безперечно приносить користь в практичній діяльності педагога - розкриття якості особистості. Відповідно кінцевою метою психологічної концепції Юнга виявляється збагнення життя в її зовнішньому і внутрішньому прояві в психіці людини як особливої цілісної реальності.

Індивідуальна психологія Адлера включає в себе основні принципи - людина є єдиним, самогласним і цілісним, людське життя - це динамічне прагнення до переваги, індивідуум - є творча сутність, що самовизначається, соціальна приналежність індивідуума.

Гуманістична теорія Маслоу висуває основні принципи трактування особистості як єдиного цілого, марність досліджень на тварин, сприйняття людини як істоти позитивного і творчого у своїй основі, акцент на вивчення психічного здоров'я. В свою чергу Карл Роджерс визначав особистість в термінах самості: як організовану, довгочасну сутність, що складає серцевину наших переживань.

Айзенк за певними психологічними критеріями поділив всіх індивідів на екстравертів, інтровертів і невротиків.

В запропонованій Платоновим динамічній функціональній структурі особистості міститься як координаційний, так і субординаційний принципи побудови.

Лейтмотивом аналітико-психологічного підходу можна вважати постулат про те, що психічний розлад характеризується роз'єднаністю особистості, тоді як психологічне здоров'я є прояв особистісної єдності.

Головна мета, що переслідував Е.Берн, полягає в тім, щоб вивчити людини, аналізувати характер свого спілкування, навчити використовувати слова, думки, інтонації, вираження стосовно до цілям комунікації, допомогти людині в його умінні аналізувати свої слова і вчинки, постійно осмислюючи їхню щиру суть і їхнє сприйняття співрозмовником.

Та, засновником якого був Е.Берн, являє собою систему групової психотерапії, де взаємодія індивідів аналізується з погляду трьох основних станів “Я“.

Е.Берн думав, що кожна людина має свій життєвий сценарій, модель якого намічається в ранні дитячі роки. У відповідності зі своїм життєвим сценарієм люди грають у різні ігри, якими заповнена в основному вся життя людства.

Достоїнство концепції Е.Берна полягає також і в тім, що вона ставить своєю метою формування щирої, чесної, доброзичливої особистості.

По Берну, структура особистості також трехкомпонентна як і у Фрейда. Терміном “Я“ (“Его”) він позначає особистість. Кожне “Я“ може виявлятися в кожен момент часу в одному з трьох станів, що Е.Берн назвала: “Дитина”, “Дорослий”, “Батько”. “Дитина” - це джерело спонтанних, архаїчних, неконтрольованих імпульсів. “Батько” - педант, “голова”, що знає, як треба поводитися і схильний до повчань. “Дорослий” - свого роду рахункова машина, що зважує баланс “хочу” і “треба”. У кожній людині ці “троє” живуть одночасно, хоча і виявляються в кожен момент поодинці.

Зв'язок із фрейдівською тріадою (“Я”, “Воно” і “Поверх-Я”) незаперечна. Головне розходження полягає в тім, що “Дитина” у людській душі не зводився в Берна до несвідомих потягів. Це не споконвічна, біологічна по своїй природі сила (як “Воно“ у Фрейда). Дитина є результат безлічі взаємодій, починаючи з раннього віку, тому він сам вже у визначеному змісті є соціальним продуктом.

Змінювалася в Е.Берна (па порівнянню з фрейдівською) і трактування інших компонентів структури “Я“. Однак наступність зберігалася, тому ідеї Е.Берна можна безпомилково віднести до психоаналітичного, фрейдівської традиції в психології.

Висновки

На підставі викладеного матеріалу можна зробити наступні висновки:

Коли психологи звертаються до вивчення особистості, то перше на що вони наштовхуються, це різноманіття властивостей і їх проявів в поведінці. Інтереси і мотиви, схильності і здібності, характер і темперамент, ідеали, цінності орієнтації, вольові, емоційні і інтелектуальні особливості, співвідношення свідомого і несвідомого (підсвідомого) і багато іншого - ось це і є далеко не повний перелік характеристик, з якими доводиться мати діло, якщо ми намагаємося намалювати психологічний портрет особистості.

Володіючи різноманіттям властивостей, особистість разом з тим представляє собою єдине ціле. Звідси витікають дві взаємозв'язані задачі: по-перше, зрозуміти всю численність властивостей особистості як систему, виділивши в ній те, що прийнято називати системовиникаючим фактором (або властивістю), і, по-друге, розкрити об'єктивні основи цієї системи.

В даній роботі розглядається своєрідність вивчення теорії особистості і між особових відносин. Це - теорія З.Фрейда. Розроблену З.Фрейдом психоаналітичну теорію особистості, досить популярну в країнах Заходу, можна віднести до типу психодинамічних, неекспериментальних, охоплююча все життя людини і використовуючи для опису його як особистості, внутрішні психологічні властивості індивіда, в першу чергу його потреби і мотиви. Він вважав, що лише незначна частина того, що на справді відбувається в душі людини і характеризує його як особистість, актуально ним усвідомлюється.

Структура особистості, по Фрейдові, має три складові: “Воно“, “Я“ , “Поверх-Я“. “Воно“ - це власне несвідоме, що включає глибинні потяга, мотиви і потреби. “Я“ - свідомість, а “Поверх-Я“ представлене як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях. “Воно“ діє відповідно до так називаного принципу задоволення. “Я“ орієнтується на принцип реальності, а “Поверх-Я“ керується ідеальними представленнями - прийнятими в суспільстві нормами моралі і цінностями.

“Воно“ є продуктом успадкованого людиною від тварин біологічного досвіду. “Я“ - це, як правило, самосвідомість людини, сприйняття й оцінка їм самим власної особистості і поводження. “Поверх-Я“ - це підсумок впливу суспільства на свідомість і підсвідомість людини, прийняття їм норм і цінностей суспільної моралі. Основні джерела формування “Поверх-Я“ особистості - це батьки, учителі, вихователі, інші люди з який дана людина вступила в тривале спілкування й особисті контакти протягом життя.

В основі всіх побудов аналітичної психології лежить твердження, що цілісна психіка не може бути показана за допомогою одного лише елемента, оскільки в психіці, крім раціонального свідомого початку присутні ще й ірраціональний несвідомий аспект. Підтвердженням тому є численні процеси і переживання в психологічному досвіді інших людей, не відповідному нашому інтелектуальному чеканню. Як правило, наша раціональна свідомість негайно ж спростовує ці процеси і переживання.

Теорія особистості|особистості| Фрейда неодноразово піддавалася критиці і в нашій, і в зарубіжній літературі. Ця критика стосувалася крайньої біологізації людини, ототожнення мотивів його соціальної поведінки з|із| біологічними потребами тварин і приниження ролі свідомості в управлінні його діями. До цього слід додати|добавляти| те, що теорія Фрейда по суті є|з'являється| умоглядною. Багато положень|становищ| не можна вважати за науково доведені. Разом з тим|в той же час| не слід зменшувати заслуг Фрейда, який почав|розпочинав| інтелектуальну революцію, котра назавжди змінила|зраджувала| науку про самосприйняття|, про міжособові стосунки і всі теорії людської поведінки.

Список використаної літератури

1. Л.Хьелл, Д.Зиглер “Теории личности”. Санкт-Петербург, 1999.

2. Р.Робертсон «Введение в психологию Юнга». Ростов-на-Дону, 1999.

3. З.Фрейд “Аналитическая психология. Прошлое и настоящее”. М, 1995.

4. Р.С.Немов “Психология” 2 тома М., 1994.

5. В.Г.Казаков, Л.Л.Кондратьева “Психология”. М., 1989.

6. В.А.Крутецкий “Психология”. М., 1986.

7. В.С.Лозниця “Психологія і педагогіка”. К., 2000.

8. Ричард Осборн «Фрейд для начинающих» Поппури Минск 1998

9. Л. Ф. Обухова «Возрастная психология» Педагогическое общество России Москва 2001.

10. Р. С. Немов «Психология» Владос Москва 1999

11. Стефан Цвейг «Врачевание и психика» ТсОО Гамма С-Пб 1992

12. Ф. Виттельс «Фрейд, его личность, учение и школа» Ленинград ЭГО 1991

13. Джеймс Браун «Психология Фрейда и постфрейдисты» Рефл - бук Ваклер 1997