Соціально-психологічні особливості підлітків. Рівні, стилі і типи спілкування

2

Житомирський державний університет імені Івана Франка

кафедра психології та педагогіки

Контрольна робота

з дисципліни «Соціальна психологія»

за темою:

Соціально-психологічні особливості підлітків. Рівні, стилі і типи спілкування

Житомир 2009

1. Соціально-психологічні особливості підлітків

Згідно з найпоширенішим визначенням, соціально-психологічна соціалізація (від лат. socialis - суспільний - характеристика) це процес входження індивіда в суспільство, соціалізації особистості активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в даному суспільстві. У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за умов стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямованого формування особистості. Завдяки активності людини її життєвий шлях, відображення нею соціально-психологічної реальності перетворюється в складну двосторонню взаємодію особистості та соціального життя. Складний процес взаємовпливу одне на одного і є джерелом розвитку та становлення індивіда. З погляду соціальної психології активність індивіда зумовлена людською потребою належати до соціуму, сприймати, оцінювати й осмислювати його, ідентифікувати себе із своїм народом, конкретною соціальною групою. На стадії переходу взаємовідносин і зв'язків стереотипні вимоги групи до поведінки індивіда спонукують його до вироблення відповідної лінії поведінки особи й вибору конкретного її варіанта. Отже, основа соціально-психологічного розуміння соціалізації особистості грунтується на характеристиці соціально-психологічного типу особистості як специфічного утворення, продукту соціально-психологічного відображення соціального життя, соціальних відносин.

Соціально-психологічна реальність, соціально-психологічні явища виникають як відображення різних форм спілкування. Але формування соціально-психологічного типу відбувається насамперед за допомогою власного досвіду спілкування в безпосередніх соціальних контактах, де людина зазнає впливу мікросередовища, а через нього -- і макросередовища, його культури, соціальних норм і цінностей. Людина прилучається до тієї чи іншої групи часто-густо саме задля того, аби стати її частиною, осягнути почуття «Ми» й почуття «Я» серед «Ми», що позбавляє самотності, дає відчуття сили і впевненості, спонукує до впливу на соціальне життя у групі в процесі міжособистісних контактів, сприяє набуттю індивідуального досвіду. Отже, двосторонній процес соціалізації передбачає засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків і активне відтворення цих зв'язків. Тобто людина не лише адаптується до умов соціуму, елементів культури, норм, що формуються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, але й перетворює їх у власні цінності, орієнтації, установки завдяки власній активності.

Що стосується дітей і підлітків, то процес соціалізації за умов стабільності--нестабільності суспільства відбувається інакше. В стабільні періоди розвитку суспільства, за даними Л. Колберга, діти до семи років перебувають переважно на доконвенціональному рівні морального розвитку, тобто їхня поведінка визначається намаганням уникнути покарання чи отримати заохочення, домінуванням індивідуально-особистісного рівня ідентичності. З тринадцяти років і до закінчення школи в більшості підлітків переважає груповий рівень ідентичності, коли моральність--аморальність учинку оцінюється залежно від точки зору референтної групи дитини. Є всі підстави вважати, що цей рівень ідентичності у стабільні періоди розвитку суспільства залишається домінантним, адже лише десять відсотків дітей, старших шістнадцяти років, досягають постконвенціонального рівня морального розвитку, який характеризується одночасним вираженням індивідуально-особистісного та загальнолюдського рівня ідентичності. За умов суспільної кризи, у разі руйнації попередньої системи суспільних цінностей і створення нової діти у своїй поведінці значною мірою керуються принципом задоволення. Отже, вони достатньо природно сприймають нові соціальні норми.

Юність є тим періодом, структура ідентичності якого впливає на всі наступні стадії соціалізації особистості. Водночас на цьому етапі можуть бути подолані конфлікти і страхи підліткового віку. За умов нестабільності суспільства молоді люди можуть перебувати у стані, коли система суспільних цінностей не сприймається, натомість формується власна, шо сприяє виникненню як позитивної, так і негативної ідентичності. Негативна поведінка проявляється в запереченні системи правил, традицій, поглядів, порушенні соціальних норм, формуванні злочинної субкультури. Є і третій варіант соціальної поведінки: наявна система цінностей не сприймається, але у відкритий конфлікт з нею молоді люди не вступають. Загалом, якщо діти й підлітки відносно легко адаптуються до нестабільних умов суспільства, а молодь має певні проблеми в цьому, то люди періоду зрілості переживають найбільші труднощі під час адаптації до нових умов життя.

Стабільність -- нестабільність розвитку суспільства та індивідуальні особливості людей можуть призвести до розмаїття ліній соціальної поведінки й варіантів життєвого шляху індивідів. Класифікація цих варіантів -- справа надзвичайно складна. Дуже важко проаналізувати діалектику різних періодів життя особи в суспільстві: жоден із дослідників не в змозі прослідкувати все людське життя від старту до фінішу, адже занадто нетривалим є його власне існування. Найбільше дослідженим с етап дитинства та юності, тоді як зрілість (найтриваліший період онтогенезу, що характеризується тенденцією до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей особистості) вивчений недостатньо. Саме тому надзвичайно вчасним є розвиток упродовж останніх десятиліть акмеології -- науки про зрілість, про умови й чинники, що сприяють досягненню акме (найвищої точки, найкращої пори, розквіту). Потрібно також вітати розширення розробок у галузі геронтології -- вчення про проблеми старіння й довголіття.

Оскільки соціалізація особистості в різні вікові періоди характеризується специфічними соціально-психологічними особливостями, то виникає потреба детально розглянути прояв цих особливостей на окремих етапах розвитку і становлення індивіда.

Важливими соціально-психологічними новоутвореннями підліткового віку є: особистісне самоутвердження, дорослість, потреба у спілкуванні, значне збільшення контактів, перегляд встановлених раніше переконань та уявлень, формування нового світогляду, засвоєння цінностей і норм підліткового середовища тощо. У різноманітних міжособистісних стосунках підліток шукає відповідь на запитання, який він в очах оточення. Водночас у ставленні до батьків проявляються ознаки емансипації в діапазоні від обстоювання своїх поглядів до втеч з дому. У старшому підлітковому віці індивід виходить на спілкування із суспільством, що призводить до появи нових авторитетів, які підліток знаходить не тільки в середовищі безпосередньої взаємодії, але й завдяки пресі, кіно, комп'ютерові, телебаченню. Надходження до крові гормонів, що виробляються органами внутрішньої секреції, викликають у підлітків то занижене, то завищене сприймання навколишнього світу, спад чи піднесення працездатності й енергії, що супроводжується чергуванням чудового настрою із зануренням у внутрішні переживання. Отже, його внутрішній світ, який постійно ускладнюється, вимагає подекуди інтимності й автономії від будь-яких, деколи навіть доброзичливих зовнішніх впливів. І те, що він залишається сам на сам зі своїми проблемами, може сприяти як зміцненню його самостійності, так і виникненню певної відчуженості. В цей же період виникають статеві потяги й пов'язані з ними нові переживання. До того ж стан деяких нервових центрів змінюється таким чином, що вся інформація сексуального характеру стає для підлітка актуальною, значущою, що, своєю чергою, сприяє розвиткові потреби у визнанні своїх достоїнств представниками протилежної статі. У класі з'являються закохані пари, культивуються дружні стосунки.

Із соціально-психологічного погляду варто вирізнити характерні для підліткового віку явища акселерації (від лат. acceleratio -- прискорення; прискорений соматичний розвиток і фізіологічне дозрівання підлітка, що проявляється у збільшенні ваги й маси тіла, більш ранніх термінах статевого дозрівання, які, своєю чергою, стають джерелом психологічних колізій -- смислових бар'єрів, конфліктів, афективних форм поведінки тощо) та інфантилізму (від лат. infantilis -- дитячий; збереження в психіці й поведінці особливостей, притаманних дитячому вікові; такий підліток вирізняється незрілою емоційно-вольовою сферою, що проявляється в несамостійності рішень і вчинків, почутті незахищеності, заниженій критичності стосовно себе й т. д.). Посилюють інфантилізм не лише різні аномалії діяльності мозку та залоз внутрішньої секреції, але й недоліки освіти й виховання. Йдеться про такі стилі впливу дорослих на підлітків, як диктат, опіка та вседозволеність. Намагання батьків нав'язати дітям свою думку, віддалити від товариства однолітків, у всьому потурати може призвести до негативних наслідків -- затримки не лише рухових вмінь і навичок, недостатньої фізичної сили, але й невміння спілкуватися, стримувати свої емоції, бажання. Тут виникає й інша проблема: тяжіння до молодших, якими можна керувати й серед яких легше маскувати свою неспроможність.

У зв'язку з нерівномірним прискоренням росту, непропорційним розвитком кісток і м'язів у підлітків настає тимчасова дисгармонія в координації рухів, що викликає серйозні емоційні переживання. Підліткові хочеться подобатися собі та іншим, мати привабливу зовнішність уже сьогодні, а не у віддаленому майбутньому, коли він з «гидкого каченяти» нарешті перетвориться на прекрасного лебедя.

Тут важливою умовою самосвідомості підлітка виступає самооцінка своєї зовнішності. Необразливий, на перший погляд, з боку інших жарт на адресу підлітка може викликати гострий конфлікт або прихований хворобливий стан. Дослідження доводять, що підлітки, які за своїми фізичними особливостями вирізняються із оточення однолітків, більшою мірою схильні до несприятливого впливу соціально-психологічного середовища, що спричинює формування негативної Я-концепції, залежності від оточення чи боротьби з ним. Л. Божович зазначає, що оцінка оточення відіграє дві ролі: вона виступає як критерій відповідності поведінки підлітка суспільним нормам, допомагаючи виокремити певну якість із конкретних способів поведінки і зробити її предметом самопізнання й самооцінки.

Важливе соціально-психологічне новоутворення підліткового віку -- дорослість є передусім новим рівнем домагань, що прогнозує майбутній стан, якого підліток фактично ще не досяг. Звідси -- типові вікові конфлікти та їх віддзеркалення в самосвідомості підлітка. Почуття дорослості вступає в суперечність з реальне незмінним статусом у сім'ї та школі, що породжує шерег негативних форм самоутвердження: якщо підліток не в змозі проявити себе й довести оточенню свою дорослість загальновизнаними соціально-моральними нормами і схвалюваними способами, він намагається робити це будь-яким чином, аж до аморального чи асоціального -- грубість у вчинках та спілкуванні, паління, уживання алкоголю, наркотиків тощо.

У підлітковому віці втрачають свою актуальність стосунки з батьками, вчителями й на перший план виходять взаємини з однолітками. В цьому проявляються глибинні потреби підлітка в розгортанні соціально-моральних зв'язків. У спілкуванні з ровесниками в підлітків формується не лише перше, більш серйозне, порівняно з ранніми віковими зв'язками, товариство, де вони дістають підтримку й можуть досягти самовираження, але й вирішується чітке завдання: здобути в суспільстві визнання своєї соціальної значущості. За зовнішньою картиною домінування взаємин із однолітками криється глибоко прихована психологічна орієнтація на зовсім інші стосунки -- спрямування на доросле товариство, його відносини, намагання їх засвоїти. Однак, помічаючи не лише байдужість, а й роздратування дорослих, підлітки змушені розширювати свої контакти з ровесниками, інтенсивно формуючи власний соціум, жорсткі закони якого досить часто виражають своєрідний протест проти дезорганізованості дорослої спільноти. Саме потреба в соціальних контактах і зв'язках лежить в основі організації численних підліткових угруповань -- від позитивних до криміногенних. Неусвідомлювана мета стосунків з однолітками -- намагання підлітка соціально актуалізуватися, не залишитися непоміченим, соціалізуватися, звернути на себе увагу, самому бути суспільно залученим. Спроби інтегруватися в суспільство проявляються в різних підлітків по-різному: від індиферентності до активності й загостреного напруження. Зазвичай сучасні підлітки орієнтуються в соціальних контактах на дорослу спільноту, стосунки всередині неї. У свідомості підлітків домінують не школа, не навчання, не відпочинок, а товариство й суспільство, їхні проблеми. Вивчення соціально-психологічних особливостей соціалізації підлітків свідчить, з одного боку, про їхню мотиваційну готовність до засвоєння норм і цінностей суспільства, з другого -- про маргінальність підростаючого покоління, недостатню самореалізацію, часткове затребування потенціалу підлітка як самою особистістю, так і суспільством.

Потреба підлітка досягти одного рівня із суспільством зумовлює зміну його ставлення до свого оточення. Однак між цією потребою та її реалізацією лежить грань, що визначається соціально закріпленими позиціями дитинства й дорослого світу, утворюється «зона відчуження», яка проявляється в агресивності й страхові підлітків та роздратуванні і тривозі дорослих. Можна назвати зовнішні і внутрішні причини, що спонукують появу цієї «зони». Внутрішні причини пов'язані з особливостями психічного розвитку підлітків та дорослих, а зовнішні -- з особливостями їхньої взаємодії. Для сучасного підлітка типовими є незадоволеність ставленням до них дорослих і поглиблення кризи самооцінки. При цьому чітко проявляється неприйняття оцінок дорослих незалежно від їхньої правоти. Отже, намічається тенденція до поглиблення й посилення потреби в самоствердженні та самокритичності. І те, й інше спрямоване на одне -- вихід у суспільство, здобуття його визнання. А суспільство (маються на увазі передусім дорослі) не готове поки що знайти прийнятні форми цього визнання. Продуктивність такого пошуку можлива на основі усвідомлення дорослими змісту соціалізації підлітка, тобто суб'єктивного присвоєння підлітком соціальності в її суспільно значущій оцінці. Можна виокремити два стійких типи позицій підлітка, які мають принципово різний соціально-психологічний зміст -- проміжні «Я в суспільстві» та вузлові «Я і суспільство». При реальному поєднанні цих позицій на перший план виходить то одна, то інша. Практика взаємовідносин показує, що вирішальна роль належить позиції «Я і суспільство», адже підлітковий етап соціалізації вирізняється найбільш вираженою індивідуалізацією, самодетермінацісю, самоуправлінням підростаючої людини, яка не просто стає суб'єктом, але й усвідомлює себе як суб'єкт.

Підліток критично ставиться до того, що говорить співбесідник, про що написано в книгах, ідеться в засобах масової комунікації. Названа соціально-психологічна особливість підліткового віку вимагає від дорослих цілеспрямованої роботи з формування об'єктивних оцінок соціуму. Тільки тоді ця вікова особливість сприятиме соціалізації підлітків, накопиченню ними позитивного соціально-психологічного й морального досвіду, коли їх вчитимуть умінню знаходити в реальних явищах позитивне і негативне, об'єктивно оцінювати їх, передбачати подальший розвиток і коректно виражати своє ставлення до них. Інакше спостерігається розрив між свідомістю і вчинком, між словом і справою, нерозвиненість досвіду поведінки, невміння співвідносити моральні норми з реальною діяльністю. І як наслідок, моральна свідомість підлітків не стає регулятором їхньої індивідуальної поведінки.

Чим гіршими с стосунки підлітка з дорослими, тим частіше він звертається до однолітків, тим більше від них залежить. Отже, референтні групи як інституції соціалізації відіграють велику роль у становленні та особистісному самовизначенні підлітків. Ціннісні орієнтації референтної групи істотною мірою визначають соціально-психологічне обличчя підлітка. Оскільки група -- єдина площина соціально-психологічного досвіду, в якій може проявити себе підліток, яку він може засвоїти й через яку пізнати сукупність суспільних відносин, то саме група стає формівною силою в соціалізації підлітка. Тут надзвичайно суттєвим є питання про те, що визначає референтну значущість тієї чи іншої групи в очах підлітка, або, навпаки, сприяє її зниженню. Йдеться передусім про умови, які є в тій чи іншій групі для найуспішнішого формування соціально-психологічного досвіду, для задоволення потреби у спілкуванні. Якщо умови не сприяють реалізації цих потреб, підліток починає відчувати психологічний дискомфорт, який виникає в результаті незадоволеності, що призводить до конфліктів із школою, сім'єю, ровесниками або до відчуження від цих соціальних інституцій, зниження їхньої референтної значущості в очах підлітків, до пошуків інших шляхів самоутвердження, іншою середовища спілкування. Ідеться про ризиковані хуліганські угруповання, які, як вважає сам підліток, дають йому свободу дій, взаємин, більшу можливість для прояву власного «Я», інші варіанти спілкування. В такому разі виникає проблема аморальності, а часто й злочинності.

У світі духовних цінностей підлітків також відбувся помітний злам. В їхній свідомості, моральних орієнтирах чітко проглядається як оновлення духовних сфер особистості на основі глибокого й диференційованого оволодіння загальнолюдськими цінностями, так і проникнення в підліткове середовище негативних тенденцій, наявних у суспільстві. Оцінити дану ситуацію однозначно навряд чи можливо. Очевидним у соціалізації сучасного підлітка є головне: іде процес відторгнення міфологізованих цінностей часу, що минув, і формування якісно оновленої свідомості. У зв'язку з цим постає питання про те, які ідеали необхідно презентувати підліткові. З історії відомо, що всі могутні нації, які існували в минулому чи існують тепер, мали або мають ідеал, глибоко вкорінений у душах людей. В міру того, як національний ідеал втрачає здатність полонити людські душі, нації втрачають свою могутність. Отже, національний виховний ідеал випливає з народних вірувань, звичаїв, традицій, з конкретних ціннісних орієнтацій і потреб конкретного народу. Він не повинен заперечувати загальнолюдських цінностей (чесність, порядність, любов до Батьківщини, повага до старших тощо). Апробуючи, підтверджуючи, поглинаючи загальновизнані цінності, національний виховний ідеал доповнює їх тими рисами, які спеціально відповідають духовності того чи іншого народу.

Яке ж реальне ставлення українських підлітків до загальнолюдських цінностей в динаміці? Якщо у 80-х роках XX століття підлітки більш за все цінували чесність, доброту, скромність, товариськість, правдивість, тобто йшлося про примат духовних цінностей над матеріальними, то початок XXI століття, за даними наших досліджень, характеризується значною переоцінкою цінностей: перевага надається матеріальним потребам (гроші, речі), діловим зв'язкам, індивідуальним інтересам (як стати здоровим, багатим, знаменитим і т. п.). Раніше така ситуація кваліфікувалася тільки як негативна, а тепер вона свідчить про дійсний процес перебудови духовного світу, що захопив усе населення, у тому числі й підлітків. У цілому зміни в ціннісних орієнтаціях підлітків зумовлені помітними змінами політичної, економічної, соціально-психологічної ситуації в українському суспільстві. З одного боку, вони демонструють спрямованість у майбутнє, стурбованість гостро-соціальними проблемами (війни і миру, екології тощо), пошук свого «Я», а з другого -- «вакуум» віри, пасивність, дефіцит духовних контактів, гуманістичних начал особистості. В нинішній ситуації соціалізації підлітка, коли відбувається глобальна трансформація суспільного ладу, дуже важливо оберігати юне покоління від стану соціальної фрустрації і всіляко сприяти його прогресивному зростанню. Інакше підлітки сконцентрують у собі ті соціально-психологічні характеристики «маргіналів», які створюватимуть трудноті в ході їхньої інтеграції в соціальні інституції та соціальні відносини. Поступово загострюючись і поглиблюючись, стаючи дедалі стійкішими, такі соціально-психологічні новоутворення мають негативний відтінок, деформують підлітка, приводять до грубості й жорстокості у стосунках, до наркоманії, проституції, злочинів. Є також небезпека, що, легко втративши орієнтири і ставши зручним об'єктом різного роду (політичного, злочинного тощо) маніпулювання, підлітки можуть звернути на шлях антисоціальної поведінки, впасти в агресивність чи соціальну апатію, а їхня активність може набути ескапістської (від англ. escapism -- втеча від житгя) або страглістської (від англ. struggle -- боротьба)-спрямованості деструктивного характеру.

Найбільш значущими відмінностями процесу соціалізації сучасного юного покоління є: переоцінка ціннісних орієнтацій і зміна ідеалів, розширення референтних зв'язків і зміна змістовності спілкування в них; зниження рівня саморегуляції. Загальні тенденції сучасного етапу суспільного розвитку, віддзеркалюючись у свідомості підростаючої особистості, впливають на формування її ціннісних орієнтацій і світоглядних позицій. Порівняльний аналіз ціннісних орієнтацій підлітків 70--90-х років XX століття дає змогу зробити висновок, що в сучасного покоління, що підростає, цінності суспільного характеру поступилися цінностям індивідуального характеру. Зазнає зміни й номенклатура осіб, яких вибирають підлітки як ідеал: до неї вже не належать державні діячі (ні минулого, ні сучасного), натомість визнаються ідеалами теперішні спортсмени, актори, співаки (здебільшого іноземні). Серед сучасних підлітків значно знецінились якості суспільної спрямованості при одночасному підвищенні значущості якостей індивідуалістської спрямованості. Вивчення ціннісних орієнтацій благополучних і важковиховуваних підлітків свідчить, що перші здебільшого орієнтуються на цінності, які мають моральну спрямованість, другі -- обирають цінності з матеріальною спрямованістю. Серед сучасних важковиховуваних, на відміну від їхніх попередників, має місце посилення девальвації моральних цінностей і цінностей, пов'язаних з трудовою діяльністю. Теперішні підлітки характеризуються високим рівнем особистісної тривожності. Серед них зросло занепокоєння проблемами, пов'язаними з майбутнім життям, професійним самовизначенням, взаєморозумінням із батьками, екологічною ситуацією в країні. Паралельно з цим зменшилася важливість проблем у сферах самовдосконалення й життя людей, які їх оточують. Сучасні підлітки не усвідомлюють залежності майбутніх життєвих досягнень від якості здобутої освіти. Сталися зміни в ієрархії бажаних професій: серед них престижними вважаються професії менеджера, юриста, лікаря, економіста, а вже потім -- учителя. Домінантним мотивом у виборі сучасними підлітками бажаної професії, на відміну від їхніх попередників, є мотив матеріального достатку. Стосовно сучасних інституцій соціалізації, то вони характеризуються втратою значного потенціалу виховних можливостей у забезпеченні процесу становлення особистості підлітка. До найважливіших чинників, які зумовлюють таку ситуацію, належать: в умовах сім'ї -- збільшення кількості розлучень, тенденція до однодітності, висока трудова зайнятість батьків і т. д.; в умовах школи -- зниження авторитету вчителя й педагогічної діяльності в цілому, слабка організація позаурочного часу учнів і відхід від організованих форм суспільно корисної діяльності, низький професійний рівень молодих педагогів тощо; в умовах позашкільного середовища -- незначна ефективність реалізації морального потенціалу підліткових організацій та об'єднань за одночасної відсутності в більшості підлітків бажання бути їх членами, зубожіння сфери культурного дозвілля, збільшення кількості стихійно утворюваних неформальних груп і т. п.

Безпосередні причини тієї чи іншої поведінки підлітка нерозривно пов'язані з цілою низкою суперечностей суспільства, соціального середовища, мікросередовища й самої особистості. Серед головних умов, що провокують внутрішні й зовнішні суперечності, виокремлюють такі: недоступність для сучасного підлітка тих умов освіти, виховання, професіоналізації, розвитку, які необхідні для нормальної соціально-культурної адаптації особистості в даному суспільстві; бідність прямих та опосередкованих зв'язків і стосунків підлітка з іншими людьми; невідповідність спрощених способів поведінки й діяльності, які нав'язуються підліткові оточенням, піднесеним екзистенціальним прагненням його віку; велика дистанція між духовною зосередженістю, ідеальними очікуваннями від життя й реальними результатами і ефектами вчинків та дій підлітка; звуження меж вільного пересування в просторі, суворий регламент часу для творчого самовираження, захоплень, ігор; неволодіння підлітком способами фіксації «Я в житті», відчуженість від самопізнання, рефлексії; перевага деструктивних сил, що постійно виходять з особистості даного підлітка, над закладеними в ньому силами розвитку, конструктивного життя; невідповідність рівня виявлених здібностей і раніше закріплених якостей підлітка завданням, які він ставить перед собою; неприйняття (відчуження оточення, що є значущим для підлітка) результатів його самовираження; перебільшення найближчим оточенням підлітка рівня його дорослості, можливостей і продуктивності діяльності, сформованості його здібностей; випереджаюча масштабність життєвих завдань і стратегій підлітка порівняно з поступовістю й зацикленістю його життєвого й соціального дозрівання; реальна загроза духовному і фізичному існуванню підлітка, яка виходить з агресивного соціального і природного середовища.

Аналіз суперечностей і визначення шляхів їх подолання допоможе глибше зрозуміти соціально-психологічні особливості соціалізації сучасних підлітків. Загальною залишається суперечність, з одного боку, між вимогами суспільства, яке переживає етап соціально-економічних реформ та перетворень, і намаганнями самої особистості до розвитку й самореалізації, з другого -- деякими обмеженнями цього розвитку й самоактуалізації як через об'єктивні умови, так і внаслідок недостатньо високого культурного, морального рівня та відповідної активності самого підлітка. Подолання цієї суперечності потребує створення для підростаючої особистості оптимальних умов її соціалізації. Відзначена суперечність розглядається як об'єктивна, вона не може бути раз і назавжди вирішена й на новому етапі становлення суспільства та особистості виникає знову. Саме тому ця суперечність є постійним джерелом руху. Вона має й інший бік, коли суспільство вимагає від підлітка більшої самореалізації, створює для цього всі необхідні умови, а він не використовує їх як унаслідок обмеженості або деформації потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, так і через ліноші, слабку волю і т. п. Людина регресує у своєму розвиткові, не реалізовує значної частки своїх здібностей і можливостей. Перешкоджають соціалізації підлітка й будь-які відхилення від норм моралі та правил поведінки.

З основною суперечністю пов'язані й інші: між постійно зростаючими вимогами до соціальної, моральної зрілості, збагачення й розвитку національної свідомості, творчих здібностей підростаючого покоління й тенденціями спаду рівня сформованості його моральної, етнічної культури, загальним (поки що недостатнім) рівнем результативності освітньо-виховної системи в суспільстві; між зростаючими вимогами до активізації соціального самовираження й наростаючими тенденціями маргінальності (від лат. margo -- край, межа), прояву соціального відчуження підлітків; між бажаннями й потребами підлітка та можливостями реалізувати й задовольнити їх; між різкою актуалізацією значущості суб'єктивного прояву особистості підлітка й домінуванням об'єктивного статусу школяра у вихованні та ін. Названі суперечності й дестабілізуючі чинники, шо детермінують поведінкуиіідлітка (жорстка система суб'єкт-об'сктних відносин, превалювання словесних форм впливу, нерозвиненість механізмів взаємодії сучасних соціальних інституцій тощо), виявляються в абсолютизації традиційної системи «Суспільство -- діти», тоді як сучасний етап соціалізації та соціального розвитку актуалізує потребу активізації через інституції виховання системи «Діти -- суспільство», яка дасть змогу екстраполювати динаміку ціннісних відносин і орієнтацій підлітків, що вже проявилася, на майбутнє й передбачити таким шляхом можливі перманентні перетворення.

Об'єктивна ознака сьогодення -- ускладнення процесу соціалізації підлітка внаслідок економічних, соціальних, політичних змін, які відбуваються в нашому суспільстві. Накладаючись на психологічну кризу підліткового віку, засвоєння норм і цінностей ще більше загострюється. Можна виокремити важливі вікові (кризові) явища, які супроводжують процес соціалізації підлітка: прискореність і нерівномірність розвитку його організму в період статевого дозрівання, що ускладнює психічне та фізичне самопочуття підлітка, проявляється в його емоційній нестійкості, збудливості; зміни в характері взаємин підлітка з дорослими, що виражаються в наявності так званого «конфлікту моралі», коли відбувається заміна моралі підкорення на мораль рівності (загострення почуття дорослості, підвищення критичності у ставленні до дорослих при одночасному підвищенні уваги до думок ровесників тощо); зміни в характері стосунків підлітка з однолітками (активне формування самопізнання в підлітковому віці приводить до загострення потреби у спілкуванні з ровесниками як представниками своєї, так і протилежної статі, що за певних несприятливих умов може викликати появу різноманітних відхилень у сфері інтимного життя підлітка та його поведінці).

Особистісний розвиток підлітка супроводжується також кризовими станами, поява яких пов'язана із загостренням підліткових суперечностей за рахунок зовнішніх психотравмуючих чинників (конфлікт з дорослими чи ровесниками) або внутрішніх особливостей (акцентуації чи психопатії) підлітків. Н. Максимова виокремлює такі кризові стани: філософська інтоксикація (інтенсивна інтелектуальна діяльність, спрямована на самостійне вирішення «вічних» проблем -- про сенс життя, призначення людства тощо); криза втрати сенсу життя (підліток приходить до висновку про безглуздість життя взагалі, а його -- зокрема, шо підвищує ризик підліткового суїциду); афективно-шокові реакції (вони виникають у відповідь на зовнішню психотравмівну ситуацію -- напад бандитів, смерть родичів тощо, тривають, як правило, недовго й можуть стати причиною реактивної депресії, посттравматичного стресу).

Характеризуючи стосунки між дорослими й підлітками з погляду української культури та етнопсихології, слід зазначити, що традиції українського народу грунтуються на передаванні старшими молодшим свого соціально-психологічного досвіду. Водночас сучасні підлітки вибірково ставляться до цінностей, які їм передають. Більше того, вони вносять елементи новизни в соціальне життя й тим самим збагачують соціум. Соціальио-психологічною особливістю сьогодення є те, шо стосунки батьків і дітей стали більш гнучкими, рухливими, рівноправними. Підлітки намагаються автономно вирішувати свої справи, менше радяться з дорослими. Спостерігається суттєва розбіжність у сприйнятті одного покоління іншим: дорослим здається, що діти недооцінюють їх і переоцінюють себе, а підлітки нарікають на нерозуміння, несправедливість з боку дорослих. Загалом проглядається така тенденція в соціалізації: чим більше соціально значущих змін відбувається за одиницю часу, тим помітнішими стають розбіжності між поколіннями, тим складнішими виявляються механізми трансмісії, передавання надбань культури від старших до молодших, тим вибірковішою, більш селективною є позиція підлітків до соціальної та культурної спадщини. Однак було б помилкою розглядати старше покоління тільки як носія всього позитивного, а молоде -- як негативного. Так само як і не можна розглядати підростаюче покоління тільки в позитивному плані, а старше покоління -- в негативному. Вододіл між старим і новим, між прогресивним і регресивним слід шукати не між поколіннями, а між передовими і відсталими їхніми представниками.

Стосовно системи традицій, то традиційні взаємовідносини між людьми є найважливішими етнопсихологічними та соціально-психологічними механізмами регуляції спілкування та діяльності в суспільстві. Вони детермінують вироблення системи моральних стосунків, впливів і загалом виховання підростаючої зміни. Водночас тут також виникають проблеми. Передусім у зв'язку з тим, що дитина, вихована в дусі глибокої пошани до традицій, певних моральних норм, які деколи пов'язані з досить специфічними культурними умовами, має відносно унікальний і, звісно, соціально обмежений набір стереотипів і уявлень. Отже, потрапляючи в інноваційну систему соціалізації, в інші умови становлення й виховання, що вимагають високої компетенції до інновацій, високої адаптованості, готовності сприймати й засвоювати велику кількість стереотипів і уявлень, які можуть бути й суперечливими порівняно з тими, що засвоєні раніше, підліток не в змозі все це самостійно осмислити. Якщо кваліфікована допомога відсутня, це може призвести до девіантної поведінки (від лат. deviatio -- відхилення) підлітка й поповнення групи делінквентів (від лат. delinquens -- той, що вчиняє провину). Значна кількість соціально-психологічних рис «маргінальної людини» пов'язана, як свідчить практика спілкування, з розмитістю і двоякістю норм і стереотипів поведінки. Така ситуація (підліток потрапляє в нову систему соціалізації) може виникнути, наприклад, коли школяр із села переїздить до міста, або переходить із однієї інституції соціалізації в іншу -- із сім'ї в школу, із школи в коледж, університет. При всій повсякденній інтенсивності контактів в міських умовах вони, як правило, функціональні, поверхові, знеособлені, транзитивні. Цс цілком закономірно в тому плані, що допомагає мешканцеві міста уникнути нервових перевантажень, емоційного перенапруження, охороняє від типового для міських умов «ефекту вигорання»: для жителя міста випадковий зустрічний -- продавець, вчитель і т. п. -- не є ні сусідом, ні родичем, тобто в місті спостерігається відсутність дублювання ролей, яке властиве людському оточенню жителя села і яке робить його поведінку залежною від того, «а що ж люди скажуть». Таким чином, свобода міста часто обертається майже для кожного підлітка, який потрапив сюди із сільської місцевості, дискомфортом, самотністю. І чим більшим є місто, тим частіше спостерігається ця тенденція. Означена проблема має й інший бік (ідеться передусім про інституції соціалізації виховного характеру): вихователеві необхідно не лише допомогти жителеві села адаптуватися до нових умов, але й мешканцеві міста прилучитися до стереотипів, ритуалів, уявлень підлітка-новачка. Практика взаємодії засвідчує, що в обох випадках процес адаптації досягається за рахунок втрат деяких індивідуальних властивостей, що в принципі є неминучим фактом.

Таким чином, сучасне життя, з одного боку, надає підліткові свободу для вибору соціального середовища й засобів спілкування, способу і стилю життя, а з другого -- процес адаптації і самовизначення, що ускладнився, висуває високі вимоги до рівня самосвідомості, самоконтролю як з боку дорослих, так і з боку підлітків, робить останніх незахищеними від можливих втрат в їхній соціально-психологічній рівновазі. Таке почуття невпевненості в правильності своїх вчинків спонукає учня вдаватися до підтримки й допомоги дорослих. І якщо така підтримка є, то підліток поводиться впевнено, рішуче. Однак дитина подекуди не знаходить допомоги дорослих ні в сім'ї, ні в школі. З приводу цього цікавим є аналіз основних тем бесід під час спілкування батьків з підлітками. Але попередньо зауважимо, що, по-перше, значна частина школярів взагалі позбавлена можливості поспілкуватися з батьками через зайнятість останніх, а значить, і можливості спільного обговорення тих чи інших тем; по-друге, батьки й підлітки переважно самостійно переглядають телепередачі, читають книжки, отож спільно їх не обговорюють; по-третє, в міру поширення вживання алкоголю серед дорослих як форми проведення дозвілля зменшується кількість часу на спілкування з підлітками, тим самим провокуються інші форми стосунків та спілкування в підлітковому середовищі, в тому числі й вживання ними алкоголю, токсинів, наркотиків. Отже, аналіз основних тем бесід у спілкуванні батьків і підлітків показує, що діапазон питань, які цікавлять дорослих, дуже обмежений і їх умовно можна звести до кількох груп: навчальні справи (перше місце); сімейні проблеми -- сходити в магазин, прибрати квартиру, погуляти з меншими братиками й сестричками і т. п. (друге місце); творчі справи: заняття в музичній школі, театральній студії тощо (з великим відривом у відсотках -- третє місце); громадські справи (четверте місце); заняття в гуртках, спортивних секціях і т. п. (п'яте місце); справи в гурті однолітків (шосте місце); проблеми професійного самовизначення (сьоме місце); проблеми дружби, сексу, етики, моралі (восьме місце). Вирізняються, як бачимо, за своєю інтенсивністю бесіди про шкільні проблеми. Водночас теми, які сприяють задоволенню духовних, професійних потреб, інтелектуальних, соціально-психологічних запитів підлітків залишаються здебільшого поза увагою батьків. Саме дефіцитом соціально-психологічної і моральної підтримки дорослими пояснюється в більшості випадків «феномен неформалів». Для багатьох підлітків неформальне об'єднання стає зоною справжньої активності, спробою встановлення соціально-психологічних зв'язків, «полем» самоутвердження й самореалізації, впливовою інституцією соціалізації підростаючої особистості. Підліткові організації та об'єднання, концентруючи своїм соціально-психологічним простором підлітків у всій їхній різноманітності, створюють можливості для диференціації з урахуванням інтересів, захоплень, переконань, традицій, звичаїв, ритуалів тощо. Тут, певною мірою стихійно, але по-справжньому органічно, виникають і приживаються моделі активної громадської поведінки. Об'єднання та угруповання також сприяють подоланню психологічного дискомфорту, поліпшенню соціально-психологічного самопочуття підлітків. Однак у виховній практиці слід враховувати ту обставину, що при різноманітності в спрямованості й домінантних цінностях нині найбільш популярні серед підлітків, за нашими даними, не політичні, екологічні, історико-національні, гуманістичні, а любительські об'єднання, які часто-густо мають асоціальну спрямованість (хіпі, панки, металісти, рокери, наркомани, проститутки тощо) і популярність яких останнім часом зростає.

Вивчаючи поведінку підлітків у соціумі, варто розрізняти два рівні соціальної детермінації: рівень соціальних процесів і явищ (тієї чи іншої поведінки в цілому як масового, стійкого соціального явища) і рівень індивідуальної поведінки (одинична конкретна поведінка). Вони відрізняються змістом, механізмом детермінації та закономірностями. Поведінка як соціальне явище безпосередньо детермінована середовищем і підпорядковується статистичним закономірностям. На індивідуальному рівні детермінації поведінка підлітка набуває імовірного характеру. Індивідуальна поведінка є процесом, який має складну внутрішню структуру. Реальній поведінці передує велика психічна діяльність, участь у регуляції поведінки потреб, інтересів, орієнтацій, мотивів та інших особистісних чинників. Отже, поведінка підлітка (соціальна чи асоціальна) -- це соціально детермінований і психологічно мотивований процес, який об'єктивується у здійсненні тих дій, що порушують соціально-нормативний порядок, або тих, які сприяють нормальному функціонуванню та розвиткові суспільства. Загалом регуляція поведінки підлітків, розв'язання суперечностей і конфліктів зумовлені як впливом зовнішніх чинників (вимоги батьків, групи однолітків, учителів, моральні вимоги, соціальні норми тощо), так і суб'єктивними особливостями самої підростаючої особистості (ціннісні орієнтації, мотиви, потреби та ін.).

До недавнього часу психологи вивчали процеси соціалізації, індивідуального розвитку і становлення підростаючої особистості так, ніби вони (ці процеси) відбувалися в незмінному соціальному світі, тоді як історики, соціологи, етнографи, політики досліджували зміни в соціумі без урахування зрушень у змісті й структурі життєвого шляху індивіда. Сьогодні такий підхід є незадовільним: якщо навіть припустити, що психофізіологічні й соціально-психологічні особливості сучасних підлітків збереглися, а це є сумнівним у зв'язку з явищами акселерації, інфантилізму, маргінальності, екологічними катаклізмами, національним відродженням і т. п., то їхнє реальне якісно-змістове наповнення за сучасних умов переходу до нових економічних відносин залишається поки що відкритим. Отже, йдеться про вивчення індивіда, що змінюється в суспільстві, яке також зазнає змін. Нова методологічна перспектива дасть змогу вийти із старої моделі соціалізації підлітків і намітити нове коло проблем і питань теорії та практики становлення підростаючого покоління: «Які дії та орієнтації найкраще готують підлітка до життя? Яким чином дорослі, які навчилися або ж не навчилися жити й діяти в одному середовищі, в одній системі, зможуть підготувати своїх дітей до життя та праці за інших умов? Які соціально-психологічні умови й чинники полегшать або ж гальмуватимуть процес соціалізації, процес передавання від одного покоління до іншого набутого соціально-психологічного досвіду, національної культури, традицій? Чи усвідомлює сучасне покоління дорослих масштаби економічних, соціальних та психологічних змін, що відбуваються, і пов'язані з цим відповідальність і необхідність готувати своїх дітей до життя у світі, який суттєво відрізняється від їхнього власного? Чи готове покоління дорослих здійснювати передавання соціального, національно-культурного, соціально-психологічного й морального досвіду підліткам?»

Однак хоч би як ми збільшували роль школи в соціалізації, сім'я все одно залишається найголовнішою її соціальною інституцією. Саме тому успішна соціалізація учнів у школі без успішної соціалізації в родині просто неможлива, і тісна взаємодія цих двох інституцій у процесі соціалізації завжди дає позитивний ефект. Труднощі соціалізації старшокласників у сім'ї виникають через те, що в міру їхнього дозрівання їхні погляди й розуміння суспільних подій змінюються й часто не збігаються з батьківськими. При звичних для ранньої юності швидких особистісних змінах вірогідність розходжень у поглядах підлітків тa батьків різко зростає порівняно з попередніми періодами розвитку. І якщо при ньому вони наштовхуються на різкий спротив з боку батьків, то це може призвести до конфліктів. Отже, постає проблема перегляду своїх ролей батьками. За таких умов важливо, щоб, караючи чи заохочуючи дітей, батьки діяли спільно, тому що тісний зв'язок дитини з одним із батьків і «виключення» іншого призводить до того, що «виключений» перестає бути посередником соціалізації та авторитетною фігурою. Найвірогідніше проблеми соціалізації виникають у неповних сім'ях, де підліток може піддати батьківський авторитет серйозній критиці у процесі особистісного самовизначення. Варто також враховувати й ту обставину, що реакція учнів на ровесників зумовлюється звичаями і традиціями культури, в якій вони виросли, а ці звичаї і традиції тісно пов'язані з економічним статусом, професією, етнічною й релігійною належністю їхніх батьків тощо. Виникає неминуча суперечність в поглядах на світ, яких дотримуються сім'я та ровесники: багато старшокласників, які проживають у містах, змушені вибирати між культурою ровесників, що підносять алкоголь та наркотики, і цінностями батьків, які підкреслюють важливість праці в рамках закону; ті старшокласники, що перебувають на стадії особистісного самовизначення, схильні надто різко розмежовувати світи ровесників і батьків або наслідувати групу однолітків у поведінці, манері вдягатися, говорити, висловлювати думки та ін.

2. Рівні, стилі і типи спілкування

Спілкування можна розглядати на різних рівнях. Усе залежить від того, що береться за основу. Саме тому є чимало класифікацій рівнів спілкування. Вже відомий підхід до спілкування Б. Ломова, який виокремлює такі рівні:

* макрорівень (людина спілкується з іншими людьми відповідно до традицій, звичаїв, суспільних стосунків, шо склалися);

* мезарівень (спілкування відбувається в межах змістової теми);

* мікрорівень (це акт контакту: запитання -- відповідь).

Кожен із перелічених рівнів може проявлятися в різних ситуаціях і в різних сферах: діловій, міжособистісній, рольовій тощо. Зокрема, одна справа, коли партнери виступають як рівноправні учасники спілкування, і зовсім інша, якщо один з них відчуває певну залежність, а особливо, якщо починає проявлятися нерівноправність у формі тиску, агресії, залякування і т. п. Американський психотерапевт і теоретик психоаналітичного напряму Е. Берн виокремлює такі рівні спілкування, або способи структурування часу: ритуали (норми спілкування), проводження часу (розваги), ігри, близькість і діяльність. Кожен з цих рівнів має свої засоби спілкування.

Аналізуючи особливості діалогу, А. Добрович пропонує вирізнити сім рівнів спілкування: конвенціональний, примітивний, маніпуля-тивний, стандартизований, ігровий, діловий і духовний. Кожен із зазначених рівнів автор розглядає в контексті чотирьох фаз поведінки індивіда: перша фаза -- спрямованість на партнера; друга -- психічне відображення партнера; третя -- інформування партнера; четверта -- відключення від партнера, якщо спонукальні мотиви з ним зникли, або повернення до другої фази, якщо вони збереглися. Враховуючи ту обставину, що партнери діють у контакті, першу фазу комунікативного акту вчений називає взаємоспрямованістю, другу -- взаємовідображенням, третю -- взаємоінформуванням, четверту -- взаємовідключенням.

Конвенціональний рівень характеризується тим, що людина або відчуває потребу в контакті й у неї виникає установка на зовнішню комунікацію, яка посилюється тим, що є реальний партнер, або такої потреби людина не відчуває, але оскільки до неї звернулися, вона спонукує себе переключитися на того, хто до неї звернувся. За умову контакту індивідом заздалегідь приймається той факт, що він буде то слухачем, то промовцем, адже, спонукуючи когось до розмови, варто забезпечити йому рівноправні можливості у спілкуванні. При цьому важливо вловити актуальну роль партнера, а також власну актуальну роль його очима. Іншими словами, потрібно встановити, які рольові очікування партнерів один до одного. Однак кожен з партнерів має право підтвердити або не підтвердити ці очікування. Отже, взаємоінформування може набувати вигляду конфронтації або конгруенції (взаємозгоди). Якщо учасники обирають конфронтацію, то спілкування поступово згасає, залишаючи за партнерами право на власну думку. Якщо ж вони обирають шлях конгруенції, тобто підтверджують взаємні рольові очікування, то це обов'язково приводить до зростаючого розкриття свого «рольового віяла» (набір психологічних ролей, які виконує людина під час взаємодії з іншою людиною) кожним із партнерів. Однак, завершуючи розмову, кожен із партнерів турбується про те, щоб не нав'язувати свою персону іншому. Звісно, контакт на конвенціональному рівні вимагає від партнерів високої культури спілкування і його можна вважати оптимальним для розв'язання особистих і міжосо-бистісних проблем. Реальна практика спілкування дає рівні, які розташовуються више й нижче конвенціонального рівня. Найнижчий рівень спілкування А. Добрович називає примітивним, а між примітивним і конвенціональним рівнями є ще два: маніпулятивний і стандартизований.

Характеристику людини, яка опускається до примітивного рівня, можна означити таким чином: для неї співрозмовник є не партнером, а потрібним або непотрібним предметом, із цього випливає, що актуальна роль ^партнера суб'єктом не вловлюється. Отож у хід запускаються шаблони сприймання, за допомогою яких можна описати даний «предмет», наприклад великий він чи маленький, який у нього одяг, вік тощо. Ці зовнішні ознаки є надзвичайно суттєвими, адже якщо, приміром, співрозмовник маленький, з ним можна не церемонитися, а впевнено займати позицію «зверху». Тобто суб'єкт виражає свою симпатію тому, хто подобається, і не симпатизує тому, хто не подобається. Звичайно, якщо в ході обміну інформацією мала місце конфронтація, то із слабким співрозмовником суб'єкт закінчує контакт сваркою й насміханнями, а з сильним -- вибаченнями й погрозами (погрози робляться тоді, коли партнер відійшов на небезпечну відстань). У разі конгруенції суб'єкт отримав потрібне від співрозмовника й не приховує своєї нудьги.

Суб'єкт, який обирає маніпулятивний рівень спілкування, за своїми підходами до іншого партнера близький до примітивного учасника діалогу, а за своїми виконавськими можливостями наближується до конвенціонального рівня спілкування. Загальна характеристика маніпулятора має такий вигляд: для нього партнер -- суперник у грі, яку обов'язково необхідно виграти. При цьому виграш означає вигоду: якщо не матеріальну чи життєву, то хоча б психологічну.
Стандартизований рівень дуже різниться від примітивного й маніпулятивного рівнів спілкування, але не «дотягує» до конвенціонального з тієї причини, що справжньої рольової взаємодії на цьому рівні не відбувається. Сама назва рівня говорить про те, що спілкування тут відбувається за певними стандартами, а не за взаємним вловлюванням партнерами актуальних ролей один одного. Іншими словами, йдеться про «контакт масок»: «маска нуля» (я вас не чіпаю -- ви мене не чіпайте), «маска тигра» (маска агресивності), «маска зайця» (щоб не накликати на себе гнів або насміхання інших) та ін.

Ігровий рівень спілкування розташований «над» конвенціональним. Він наділений повнотою й людяністю останнього, але перевершує його глибиною змісту й багатством відтінків. На цей рівень люди виходять лише з тими, яких хоча б трохи знають і до яких є певне почуття -- якщо не взаємне, то таке, що не затьмарене розчаруваннями. У фазі спрямованості на партнера заздалегідь є живий інтерес до особистісних особливостей співрозмовника, до його «рольового віяла», ироникнутий симпатією до людини. У фазі відображення партнера відбувається загострене сприймання його «рольового віяла». У фазі інформування партнера суб'єкт намагається бути цікавим своєму партнерові, а тому він мимовільно «грає», щоб «мати цікавий вигляд». «Грати» можна по-різному: радісно сприймати судження співрозмовника, не руйнувати контакту (такою є конгруенція) або ж піти на конфронтацію з партнером, ущипнути його, змусити розлютитися, здивуватися та ін. За зовнішніми ознаками «гра»-конфронтація схожа на маніпуляцію, однак відчуття, які суб'єкт має до партнера, суттєво різняться: маніпулятор байдужий або нелюб'язний до іншого, виграш і самоствердження для нього самоціль, засмучення партнера його тільки радує, а «гравець» будує контакт на небайдужості др співрозмовника. На четвертій фазі -- взаємовідключення -- партнерам усе ясно без слів, тобто тут не вимагається обопільного виконання прощальних ритуалів. Зазвичай, у спілкуванні на ігровому рівні партнери «віддзеркалюються один в одному», в їхньому контакті виникає «другий план» -- те, що відчувається, але не називається словами.