Вплив соматичних захворювань на психіку людини

1

Реферат на тему:

Вплив соматичних захворювань на психіку людини

План

Вступ

І. Вплив самоточних захворювань на психіку людини.

ІІ. Діапазон варіантів усвідомлення хвороби.

ІІІ. Реакція особливості на соматичне захворювання.

ІV. Вплив серцево-судинних захворювань на психіку людини.

Висновки.

Вступ.

Предметом дослідження моєї курсової роботи є вплив соматичних захворювань, а саме серцево-судинних, на психіку людини. Мета - дослідити різноманітних психічних порушень при даному соматичному захворюванні.

Задачі :

Довести, що немає соматичних хвороб без витікаючих з них психічних відхилень.

2. Визначити вплив характерних особливостей на протікання хвороби.

Прослідити залежність розвитку серцево-судинних захворювань від негативних емоцій.

В наш час все більша "щільність" стресових ситуацій, асенізація населення в зв'язку з майже щорічними грипозними епідеміологічними захворюваннями, екзогенними патологічними впливами, все значніше зловживання ліками сприяє збільшенню депресивних станів у всіх цивілізованих країнах. Саме "злоякісні" емоції стають фактичними причинами несподіваної смерті при інтактних венечних артеріях, або компенсованому пороці серця - патологічному стані, яке саме по собі ні в якому разі не загрожує цих хворих.

Тому на мою думку проблема порушена в моїй курсовій роботі є дуже актуальною в наш час.

Розділ 1. Вплив соматичних захворювань на психіку людини.

Можливість соматичних психосоматичних взаємовпливів встановлена давно. Відомо , що життєрадісні люди, оптимісти, гумаристично оцінюючи життєві ситуації менш хворіють і довше живуть. Відомо, що рани у воїнів загоюються швидше, якщо їх надихають великі ідеї, які супроводжуються підняттям настрою. Психосоматичні взаємовпливи, як психосоматичні хвороби, являють собою об'єктивну реальність. Серед складових хвороби синдромальних картин постійно співіснують ознаки соматичного неблагополуччя і симптоми зміни психіки. Люба хвороба, навіть якщо вона не супроводжується руйнівними змінами мозкової діяльності, обов'язково змінює психіку хворого внаслідок появи нових, відсутніх до хвороби форм реагування хворого на хворобу. В цих випадках мова піде про вплив страхів, неспокою, хвилювання хворого за наслідок хвороби (своєрідних аутопсихогеній) на його особистість. Таке хвилювання має , як правило, складний характер і включає хвилювання суто індивідуальні (чим загрожує ця хвороба?), які завжди тісно взаємопов'язані з хвилюваннями, які мають суспільний (соціальний ) характер, в зв'язку з відношеннями до даної хвороби, які склалися в суспільстві, з особливостями її соціального звучання. Останній варіант опасань найбільш яскраво виявляється при заразних , соціально небезпечних хворобах (чума, холера, сифіліс). Порушення , які відбуваються в результаті розвитку соматичної хвороби, встановленого в організмі гомеостазу діяльності систем і органів супроводжується змінами характеру нервової імпульсації, яка надходить від таких систем (органів) в головний мозок, зміною вісцеральної церебральної (соматопсихічної) рівноваги. В результаті змінюється фізіологічні параметри вищої нервової діяльності, що і складає фізіологічний механізм відхилень в психічній діяльності. Зворотній зв'язок вносить нові якості, видозмінюючи соматопсихічну рівновагу в цілому і специфіку психіки хворого.

Розділ 2. Діапазон варіантів усвідомлення хвороби.

Взаємовідносини між об'єктивним змістом хвороби і усвідомленням її розкривається краще на відносно простій моделі. Різна рана на долонній поверхні останньої фаланги вказівного пальця правої руки. Поверхня її чиста, кровотеча припинилася швидко, це звичайне, як правило, нешкідливе пошкодження тканин. Разом з тим зовнішня типовість такої рани у різних хворих супроводжується неоднаковою оцінкою, усвідомленням її : від повного душевного спокою і байдужості, сприйняття такої рани як незначного явища до панічної охопленності страхом з супроводжуючими вегетативними порушеннями . У одного хворого спостерігалась саме така невгамовна реакцію ю Його уява малювала картини катастрофи, спочатку через " можливості повторної кровотечі", а пізніше у зв'язку з "можливістю зараженням правцем". Протягом тижня, коли вже зникли сліди самої рани, в хворій зміні свідомості його продовжували змінюватись уявлення про катастрофічні наслідки. В "усвідомленні хвороби" розрізняють ряд істотних взаємопов'язаних аспектів. По-перше, все нові для індивіда зміни в організмі, відображені в свідомості. З часом, в результаті аналогічних або близьких хворобливих станів або затяжного перебігу хвороби, накопичені в суб'єктивному досвіді знання про хворобу, співвідносяться, хвороба усвідомлюється все більш повним і детальним. Маннасейн В.В. вважав, що в умовах, коли група уявлень була пов'язана з хворобливими явищами в організмі, легко виникає схильність до того, щоб при повторенні цих явищ повторювались і відомі уявлення. По-друге, в неперервній єдності з таким процесом хвороби в свідомості хворого формується індивідуальне відношення до змін , які відбуваються в організмі , до самої хвороби, її можливим індивідуальним і суспільним наслідкам. Таке відношення спочатку знаходить відображення в особливостях загального суб'єктивного переживання хвороби , в змінах самопочуття хворого. Воно може зберігатися лише в межах внутрішніх переживань або набувати різних форм виявлення зовні (слова, жести, скарги, поради, прохання, вчинки). Спочатку усвідомлення хвороби , яка є новим досвідом для хворого, може істотно не змінювати психіку. Але, як правило, більш, або менш подовжене відображення хворобливих змін, які відбуваються у внутрішніх органах, в свідомості і супроводжуюче ускладнення відношення до хвороби вносіть змінні або стійкі зміни в клініку. Ці зміни при одній і тій же хворобі і при однакових об'єктивних зрушеннях в системах (органах) організму виявляються різними в зв'язку з преморбідними особливостями його особистості. Відображення в свідомості виникаючих хворобливих змін у внутрішніх органах відбувається в єдності з формуванням з відношенням хворого до них. Так як між відображенням в свідомості хворого і об'єктивним характером її також ніколи не виникає повної відповідності. Діапазон варіантів усвідомлення хвороби представлений таким різноманіттям, в себе включене безмежне різноманіття індивідуальності людей. Явища анагнозії (суб'єктивна недооцінка, заперечення об'єктивно існуючої хвороби). Гіперногнозія (різні форми суб'єктивної переоцінки об'єктивних соматичних порушень). Між ними знаходиться велика кількість проміжних станів усвідомлення хвороби. Аногнозії частини спостерігаються при повільному, поступовому розвитку хвороби, симптоми якої формуються непомітно (хронічний туберкульоз легень). Гіперногнозії супроводжуються гостро, катастрофічно розвиваючимся соматичним захворюванням (напади стенокардії, інфаркти міокарда). Особистості усвідомлення хвороби, і в першу чергу гіперногностичного варіанту його, отримують відображення не лише в змісті переживання хвороби, а і усій поведінці, особливо повно представлені в скаргах: в їх змісті, емоційній зафарбованості, ступені близькості, актуальності для хворого. Так, хворі на виразку шлунка, охоплені страхом, часто вперто гастоюють на тому, що в них стійкі виснажливі кровотечі, тоді, як при динамічному досліджені вмісту гемоглобіну в крові не виявляється його зниження. Образно явище аногнозії порівнюють з "втечею від хвороби", а гіперногнозії - з "заглибленням в хворобу". "Усвідомлення хвороби", "внутрішня картиина" її охопює, таким чином всі хвилювання хворого, нав'язані зі своїм станом. Сюди входить уявлення про значення для нього ранніх виявів хвороби, особливсті зміни самопочуття в зв'язку з ускладненням порушення на єтапі зворотнього розвитку хвороби і відновлення стану здоров'я після її припинення, уявлення про можливі наслідки хвороби для себе, сім'ї, подальшої продуктивності професійної діялбності, про відношення до нього в період хвороби членів сім'ї, співробітників, медичних праціників. Практично немає таких боків життя хворого, які б не знаходили відображення у видозміненому хворобою стані. Інакше кажучи, хвороба - це життя в змінених умовах, які повинні розглядатись уважно, забезпечуватись допомогою. Всі особливості усвідомлення хвороби можна поділити на дві групи: звичайні форми усвідомлення хвороби предстають собою лише особливості психіки хворої людини, а саме він потреюує повсякденного розумного, турботливого підходу лікаря. Стан хвороби, який супроводжується аномальними реакціями на неї, які виходять за рамки типових для даної людини, а тим більш породжуємі внутрішньою хворобою стійкі порушення психіки хворого є вже хворобливим станом психіки, яку доповнюють і ускладнюють клінічну картину основної хвороби. Найбільш частими психологічними конфліктами є виникаюча в ході хвороби невідповідність між зберігаючимися або навіть ростучими потребами хворого і його зменшуваними можливостями. Клінічні варіанти зміни психіки при соматичних хворобах можуть бути систематизовані:

Масивні розлади психіки, виникаючі на висоті хвороб, які супроводжуються лихоманкою, що нерідко набуває характеру психозу. Найбільш частою і типовою формою таких порушень є стан делірію, гострий страх, дезорієнтування в оточуючому середовищі, що супроводжується зоровими ілюзіями і галюцинаціями. Граничні форми нервово-психічних порушень - найбільш поширена клінічна картина порушень психіки при хворобах внутрішніх органів. Вони можуть бути соматичного походження (неврозоподібні) або психічного (невротичні порушення). Хворий відрізняється від здорової людини тим, що в нього поряд із змінами функціонування внутрішніх органів і самопочуттям якісно змінює сприйняття і відношення людини до оточуючих подій, до самого себе, створює особливе положення серед близьких людей і в суспільстві. Спостерігається перебудова інтересів від зовнішнього світу до власних відчуттів, функцій власного тіла, обмеження інтересів. При цьому змінюється особливість з усіх боків: ефективна налаштованість, моторика, мова. При сенсорній загрозі для життя і благополуччя людини можуть порушитись сприйняття часу у вигляді його прискорення або уповільнення. Великого значення набувають спогади, виваженість і деяке насильництво яких можуть бути пов'язані з інтоксикацією, викликаною хворобою. Психіка хворого з початку захворювання перебуває в незвичному стані, бо в зв'язку з хворобою порушується звичайний ритм життя, праці, відпочинку, сну і бадьорості. Відбувається перебудова в значенні відчуттів. Велике значення для хворого мають обходи. Часто в присутності хворого користуються незрозумілими термінами, не знаючи, яку реакцію це викликає у людини.

Не менш складний період видужування, коли у хворого повинна настати компенсація або примирення з дефектом, який виник з цим новим положенням в сім'ї, суспільстві.

Підхід до стану хвороби на основі цілісного розуміння організму завжди враховує складні взаємовідношення, які існують між психічним станом людини, настоєм сприйняття оточуючого світу, поведінка і плани. Затяжне соматичне захворювання, необхідність місяцями і роками знаходитись в стаціонарі, "особливе положення хворого", в деяких випадках призведе до зміни особистості у вигляді патологічного розвитку, при якому виникають риси характеру, раніше не властиві цій людині. Ці риси характеру можуть перешкоджати або утруднювати лікування, призводити до інвалідності, створювати конфлікти в лікувальних закладах, викликати негативне становлення оточуючих. При зростаючій інтоксикації у хворих порушується сон, апетит, з'являється роздратованість, підвищена вразливість, плаксивість. Сон поверхневий, світло, шум, розмови стають неприємними. На фоні астенічних симптомів (дратлива слабкість) іноді з'являються нав'язливі страхи за своє здоров'я оскільки не властиві раніше істеричні реакції. Деякі хвороби супроводжуються станом депресії - це з проявів такою захворювання як виразковий коліт. Виразність і якість змін психічної діяльності при соматичному захворюванні залежать від багатьох причин, в першу чергу від природи самого захворювання, яи впливає воно прямо або посередньо на мозкову діяльність; від типу протікання, гостроти розвитку хвороби. Так, при гострому і бурхливому початку, наявності вираженій інтоксикації спостерагіються порушення, які досягають запаморочення свідомості, при повільному, під гострому, хронічному протіканні частіше - невротичні симптоми, яким характерні гострота, виразність хворобливих переживань, яскравість, образність останніх, хвороблива уява, підсилена фіксація на тлумаченні змінного самопочуття, внутрішнього дискомфорту, охопленість хвилюванням за своє майбутнє, збереженість критики, тобто розуміння цих порушень як хворобливих. Невротичні порушення мають часовий зв'язок з попередньою травмою і конфліктом. Зміст хворобливих хвилювань часто пов'язаний з формулою психотравмуючої обставини. В гострому періоді розвитку хвороби - порушення свідомості і астенічні симптоми, потім можуть спостерігатись зміни характеру, особистості, психоорганічні симптоми,астенія. Важливу роль в зміні психічної діяльності соматичного хворого відіграють реактивність організму, його звичні форми реагування на оточуючі події.

Розділ ІІІ. Реакція особистості на соматичне захворювання.

Реакція особистості на соматичну хворобу може мати патомологічний характер або виявлятись психічно адекватними сприйнятими факту хвороби. Нервово-психічні порушення при соматичних захворюваннях звичайно складаються з психічних соматичних порушень, з реакції особистості на хворобу. Реакція особисті на хворобу залежить від гостроти і темпу розвитку захворювання, уявлення про нього у самого хворого, характеру лікування і психотерапевтичного оточення, особистості хворого, відношення до хвороби родичів, співробітників.

По Рохліну Л.Л. існують різноманітні варіанти відношення до хвороби, в цілому визначені особливості особистості: астенодепресивний, психастенічний, іпохондричний, істеричний, ейфорично-анозогнозичний.

При астенодепресивному варіанті - емоційна нестійкість, нетерпимість до подразнювачів, послаблення спонукання до тривожності. Такий стан сприяє неправильному відношенню до хвороби, сприйняттю в суперечних відтінках усіх подій, що звичайно несприятливо впливає на перебіг захворювання і знижує успіх лікування.

Психастенічний варіант - хворий переповнений переконанням в найліпшому результаті, чекає тяжких наслідків, постійно задає питання, ходить від одного лікаря до іншого, пригадує симптоми хвороби, які були у рідних, знайомих, знаходить їх ознаки у себе.

В іпохондричному варіанті менш виявлена тривога і сумніви, а більше переконання в наявності хвороби.

При істеричному варіанті все оцінюється з перебільшенням. Надто емоційні, схильні до фантазій особистості, начебто "живуть" хворобою, надають її значення надзвичайності, особибливого, неповторного страждання. Вони потребують до себе підвищеної уваги, звинувачують оточуючих в нерозумінні, недостатньому співчутті до їх страждань.

Ейфорично-анозогнозичний варіант - неувага до свого здоров'я, заперечення хвороби, відмова від досліджень і медичних призначень.

На реакцію особистості і підтримку цієї реакції впливають:

характер діагнозу;

зміна фізичної повноцінності і зовнішності;

зміна положення в сім'ї, суспільстві;

життєві обмеження, позбавлення, пов'язані з хворобою;

необхідність лікуватись, операції.

На поведінку і реакцію хворого під час хвороби перш за все впливає структура особистості до хвороби. Багато авторів вважають, що адекватність реакції залежить від ступеня зрілості особистості і її унстеоектуальних можливостей. Так у інфантильних, незрілих особистостей з рисами дитячості, часті витіснення і заперечення хвороби або "втеча у хворобу". У астенічних, тривожних людей дуже важливі захворювання викликають бурхливу реакцію тривоги, хвилювання з наступними депресивно-іпохондричними і стійкими порушеннями. Реакція на хворобу залежить від віку хворого. Тобто, реакція особистості різні, від повного ігнорування хвороби до трагічного сприйняття, "втечі в хворобу" і іпохондричної фіксації. Настроювання індивіда на видужування чи хворобу отримує важливе, якщо не головне, значення для розвитку і протікання різних хвороб.

Розділ ІV. Вплив серцево-судинних захворювань на психіку людини.

Вирішальну роль у розвитку серцево-судинних захворювань належить негативним емоціям. Саме вони стають фактичною причиною несподіваної смерті при інтерактивних венечних артеріях або компенсованому пороці серця - патологічному стані, яке саме по собі не загрожує життю цих хворих. Відомо, що ішемічна хвороба серця найчастіше розвивається у цілеспрямованих, волових особистостей, які глибоко і довго переживають негативні емоції. Описаний так званий коронарний тип людей, яким притаманні особливі риси характеру: відсутність задоволення від роботи, цілеспрямованість. Інфаркт міокарда як тяжке соматичне захворювання справляє інтенсивну психотравму, стресову дію передусім своєю гостротою, несподіваність, суб'єктивність тяжкість, невизначеність і можливістю трагічного кінця ймовірність інвалідності. Результат досліджень (В.П. Блохіна), І.П. Сидельникова) свідчать, що психічні різноманітні і складні, вони можуть розвиватись гостро, під гостро або поступово. Слідом за гострим періодом інфаркту міокарда може з'явитися стійке безсоння, на фоні якого можуть виникають психічні епізоди з ілюзорно-галюциноторними розладами і руховим неспокоєм, з втратою критичного осмислення навколишнього і оцінка стану як хворобливого. У гострому періоді інфаркту міокарда можливі ефективні зміни у вигляді тривоги, пригніченості, іноді з руховим неспоєм. Хворий, охоплений передчуттям майбутньої біди, катастрофи, не знаходить собі місця, в нього находить собі місця, в нього накопичується підсвідомий страх смерті. Хворі скаржаться, що барви зблякли, всі явища дійсності стратили свою яскравість і набули якось особливого, переважно повільного ритму. Змальована симптоматика постійно поєднується з симптомами загальної анестезії, визначенням уваги, млявістю.

У під гострому періоді інфаркту міокарда здебільшого спостерігаються зміни психічного стану людини. Найчастіше виявляються стійкі іпохондричні порушення: раніше активна особистість дуже обмежує коло своєї діяльності, інтересів, намагаючись уникнути навіть необхідність медичних рекомендацій, занять лікувальною гімнастикою. У бесіді з такими пацієнтами звертає на себе увагу надмірна зосередженість на своєму захворюванні, його можливих наслідках.

Пригніченість, туга, почуття вкороченої перспективи, безпорадності у хворих інфарктом міокарда сприяє виникненню різноманітних порушень серцевого ритму, зумовлених підчас не стільки безпосереднім пошкодженням міокарда, скільки нейрогуморальним порушенням серцевої діяльності при зростаючій афективній напрузі і кризах гострого страху. Більш або менш замаскована гнівність із запереченням хвороби, різке психомоторне збудження пацієнтів, не дотримання необхідності постільного розпорядку, надмірна пасивність. Очевидна для оточуючих "втеча від хвороби" з гіперболічно песимістичною оцінкою свого стану - основний тип реакції на патологічний процес в гострому періоді інфаркту міокарда. Явні депресивно-іпохондричні порушення, виникаючі в зв'язку з нападками стенокардії або в гострому періоді інфаркту міокарда, є основною стійкою невротизації, визначений хворобою, тобто іпохондричного розвитку особистості при вже задовільному соматичному стані пацієнтів. Тужливість, депресія розвиваються практично і всіх випадках стану невротичного кола в клініці інфаркту міокарда. Надзвичайно велика кількість "реактивної депресії" і її особлива (іноді фатальна) роль в перерізі і результаті хвороби інфаркту міокарда змушують ставити питання недопущенність "залякування" хворого цим діагнозом. Навіть най оптимістична картина захворювання і сприятливий (з точки зору терапевта) його прогноз не виключають можливість соціальної інвалізіції внаслідок невротизації особистості. Саме масова неврозоподібна симптоматика є нерідко основною, навіть єдиною причиною затримки одужування і їх соціальної інвалізації. Обтяжливе усвідомлення хвороби, начебто неминучої інвалізації або смерті; відчуття повного краху усіх планів і сподівань, втрата престижу, катастрофічна ломка складених за десятиріччя життєвого стереотипу. Втрата "відчуття щастя", гумору і смаку до життя, відсутність душевних сил і бажань, моральна пасивність, "капітуляція" людини, яка віддає в руки хвороби. Ставка на фізичні ресурси, яких начебто вже зовсім не залишилось, створює відчуття "начеб то заплив в море й бачиш, що берег далекоо". Депресивна оцінка своїх перспектив ставить вже позаду, майбутнього може й не бути, а надв'язуване відчуття втрати життєстійкості і зниження загального життєвого тонусу породжує лякаючи відчуття власної змінності, внутрішньої і зовнішньої. Люба неприємність, велика чи мала, сприяє тому, що людина все більше замикається у свою душевну тривогу. Клінічні прояви депресії: вповільнені рук, одноманітна мова, надто спокійний стан, відгородженість від життєвих подій або неадекватність соматичному стану "невгамовність", гіперактивність. Свідоцтвом афективних порушень є як повна відсутність цікавості до прогнозу страждання, так і постійна невгамовна потреба у спілкуванні з лікарем. Не тільки "втеча в хворобу", але і " втеча від хвороби" з саморуйнівною поведінкою характерні для гострого періоду інфаркту міокарда. Особливого значення набувають добові коливання стану, стійкі порушення сну зі страхіттями, часті виклики лікаря, погіршення стану в зв'язку з випискою. Ці порушення обумовлені страхом "за серце", яке виникає частіше по вечорах або вночі. На верхівці цього вітального страху, яке досягає панічного жаху, хворий застигає в одній позі. Хоча б раз пережитий, цей страх лягає в основу своєрідного, як правило, дуже стійкого стану з іпохондричними порушеннями. Тривожна боязливість, туга, пригніченість (з страхом за життя і всепоглинаючим очікуванням повторного нападу), зберігається протягом довгого часу на фоні зниження загального життєвого тонусу і різко змінюють світосприйняття хворого. На зміну "коронарному страху" приходить вже "свідомий" страх, виникаючий психічно під впливом усвідомлення тієї небезпеки, яку представляє собою хвороба для життя. Відверта кардіофобія, в яку трансформується вихідна депресивна реакція, стає в результаті причиною соціальної інвалізації хворих, які перенесли інфаркт міокарда.

Ведуче місце в загальному комплексі іпохондричного хвилювання і страхів хворих займає страх повторення нападу, який вони не переживуть. Порушення сну відбувається через страх "заснути і непрокинутись", характерно вживання захисних заходів (судинорозширюючих засобів на ніч, боротьба зі сном, потім стійке безсоння з тривожною фіксацією на найменших змінах пульсу і "відчутні серця") розгортається по типу "неврозу очікування" повторного інфаркту міокарда. Різке звужування інтересів хворого світ якого наче фокусується тепер в області серця, егоцентризм обумовлюють установки на все більш рослинне існування. Особливе значення набуває страх різкого руху, вітальна установка на гіподинамію, постільний режим. Хворі пов'язують розвиток нападів з хвилюванням, розумовою напругою. Система захисних заходів будується на оберіганні себе від емоційних навантажень і "шкідливих" враженню не залишаючи таких хворих відчуття постійної тривоги на фоні різкого зниження загального життєвого тонусу породжує страх найменшої зміни розпорядку дня. Одним з яскравих проявів страху смерті від шкідливого навантаження на серце стає зміна сексуальної поведінки таких хворих, що в результаті призводить до психічної імпотенції. Розвиток стійкої кардіофобії у людей, що перенесли інфаркт міокарда, пов'язують з переморбідними особливостями особистості (тривожність, млявість, відомий егоцентримзм, відвищена навіюваність, вразливість), психопатичними або психодпатоподібними порушеннями в анамнезі. Інфаркт міокарда виступає в цьому випадку в якості своєрідного каталізатора, що виявляє переховане, закладене в структурі особистості невротичний початок. Але він не свідчить про невротичну або психопатичну структуру особистості як такої і не обо'язкове дл я розвитку невротичних порушень після хвороби. Вирішальне значення у формуванні кардіофобії мабть не тільки преморбідні особливості особистості, а й зниження загального життєвого тонусу, зумовлене або різкопісилена інфарктом міокарда, і відповідні функціональні зміни центральної нервової системи. Сенептоматично-іпохондричний синдром виникає в таких випадках вперше в житті і у енергетичних, працездатних людей, які раптом починають постійно рахувати свій пульс і чекати смерті від повторного нападу.

Дуже частими в медичній практиці є кардіофобії, коли любе неприємне відчуття в області серця, трансформується у свідомості хворою в симптоми передінфарктного стану з ізохвильною загрозою зупинки чи розриву серця. Вирішальне значення в оформленні іпохондричних страхів отримують власний і опосередкований досвід хвороби. Один і той же симптом підлягає різному тлумаченню. Все більше втрачаючи довіру до лікаря і до практичної медицини взагалі, ці хворі починають активно відвідувати не лише науково-популярні лекції, але навіть анатомічні музеї, намагаються потрапити на конференції, з'їзди лікарів. Головними заняттями цих "зростаючих в себе" пацієнтів стає точне дотримання лікарських (або своїх власних) гігієнічних і лікувальних рекомендацій. Охоплені непомірним страхом за своє життя і здоров'я, ці хворі відмовляються від найменших фізичних навантажень або починають "загартовувати" себе вправами.

Психоматичне страждання хворого стає прірвою міжтеперешнім і майбутнім. Лише вигляд здорових людей з їх життєвими турботами викликає у них роздратування; сміх або гучна музика - лють. Напади гніву, ненависті до оточуючих можуть змінюватись слізьми з відчуттям незручності і жалкування з приводу "зриву".

Відомо, що біль в грудній клітці відчувають на протязі життя більшість людей, але далеко не всі стають іпохондриками. Хворих робить такими пережитий хоча б раз страх смерті, який супроводжується соматичними відчуттями. Іпохондричні страхи з постійним "самоконанням" у власних відчуттях помітно поширюють стан хворих, сприяючи виникнення анагнозних нападів не лише при фізичних навантаженнях, але й лише від одної думки про їх необхідність.

При гіпертонічній хворобі адекватно оцінюють свій стан здоров'я, правильно сприймають рекомендації і призначення лікаря. Частина хворих з тривожно-підозрилими рисами підвищення артеріального тиску сприймає як трагедію, катастрофу. Настрій у таких хворих знижений, увага фіксується на відчуттях, коло інтересів звужується, обмежується захворюванням. У іншої групи хворих ніякої реакції, вони ігнорують захворювання, відмовляються від лікування. Таке становлення до хвороби спостерігається у осіб, які зловживають алкоголем.

Хворі, які тривалий час страждають від гіпертенізїї, можуть звикнути до неї, не звертати уваги на серйозність захворювання, на необхідність лікування. Прогресуючи, необхідність захворювання може зумовлювати наростання чіткого аскетичного симптомокомплексу, що передує органічній зміні психологічної діяльності, яка виявляється в порушені пам'яті, коливаннях настрою, слабкодухості, стомлюваності. Хворі стають вразливими, у них з'являються іпохондрична фіксація увага на різних відчуттях.

Нестерпний, вітальний страх, що його відчувають хворі у зв'язку з серцево-судинними порушеннями, не можна порівнювати із звичайними людськими відчуттями і переживаннями ні за інтенсивністю, ні за характером. Відчуття не загрози навіть, а близькості смерті, що насувається, стає для хворого єдиною існуючою реальністю. Той, здавалось б, факт, що десятки вже пережитих ним раніше подібних нападів не призвели ні до інфаркту, ні до серцевої недостатності, не має для нього ніякого значення. Відчуваючи страх за серце в період між нападами хворі постійно рахують пульс, старанно аналізують будь-які зміни серцевої діяльності.

Висновки.

Розглянувши вплив соматичних, а саме серцево-судинних захворювань на психіку людини, я отримала підтвердження того, що немає соматичних хвороб без витікаючих з них психічних відхилень.

Я прослідкувала складність соматопсихічної кореляції.

Отже, істинно наукове розуміння соматопсихічних симптомів і успішне їх усування диктує необхідність остаточно позбутися відмежування психічного від соматичного,і йти по шляху фізиологічної обумовленості реакції цілісного організму з усіма її наслідками.

Дійсно, негативні емоції, викликані серцево-судинними захворюваннями, створюють сприятливі умови для розвитку невротичного стану і стають однією з причин (а іноді майже єдиною) довгої непрацездатності хворих, навіть при повній, здавалось б, нормалізації соматичного статусу.

Тому психічну реакцію хворого визначає вже сам момент проступання в стаціонар. Переконання в гарному прогнозі хвороби, доброзичливість оточуючих, нормалізація режиму, дієти, сну і лікування у взаємозв'язку сприяють попередженню психічних порушень соматичних хворих.

І почута хворим фраза "дивись, а нам-то вже краще", іноді надає дуже вирішальний вплив на процес видужування.

Отже, я отримала підтвердження впливу соматичних хвороб на психіку людини, вчасності серцево-судинних.

Буду продовжувати дослідження в цьому напрямку, тому що ця тема виявилася і актуальною в наш час.

Література.

Айвазян Т.П. Всесоюзна нарада "Психологічні методи дослідження в кардиології" (Москва, листопад 87р.)// Біол. Всесоюз. кардіол. наук. Центру АМНСРСР - М. : "Здоров'я" 1988.

Блейхер В.М., Крук І.В. Патопсихологічна діагностика - К. : "Здоров'я", 1983.

Бурлачук Л.Ф. Дослідження особистості в клінічній психології. - К.: "Медицина". 1979.

Вітенко І.С. Загальна та медична психологія - К. "Здоров'я", 1994.

Вітенко І.С., Пискун К.О. Основи загальної і медичної психології- К.: " Вища школа", 1984.

Губачов Ю.М., Каган В.Е., Якубзон А.М. статевий диморфізм переживання хвороби при невротичних кардіоамофобіях// Психол. Ж. - К. : "Здоров'я", 1988.

Гуляровський В.А. Про взаємовідношення соматичного і психічного в медицині // Лікувальна справа,47, №8.

Каган В.Е. Внутрішня картина здоров'я і психосоматичний потенціал індивіда.// психогенні і психосоматичні порушення. Тези наукової конференції. - М, 1988.

Карварський Б.Д. Медицина психологія. - Л.: "Медицина" , 1982.

Квасенко А.В. Зубарєв Ю.Т. психологія хворого. - : Мед. Ленінград від-я, 1980.

Конечний Р.М., Боухан М.В. Психологія в медицині - Авщенум. : Медичне видання Прага, 1983.

Лакосіна Н.Д. Ушаков Г.К. Науковий посібник з медичної психології - М. "Медицина", 1976.

Лобачова В.Р. Основи загальної та медичної психології - К. : "Здоров'я", 1969.

Ломов. Б.Ф. Проблеми взаємовпливу медичної і психологічної наук.// Філософські питання медицини і біолгії - К., 1983.

Лурія А.Р. психологічна наука і її місце в клінічній медицині// Вісті: Акад. Наук.СРСР, 70, №1.

Мяслецев В.Н., Карварський Б.Д. Основи загальної і медичної психології - М. "Медицина", 1968.

Романова О.Л. Дослідно-психологічні дослідження особистості хворих, страждаючих фізичними недоліками// Журн. Невропатології, психіатрії ім. Корсакова, 1982.

ТОполянський В.Д., Струковська М.В. Психосоматичні порушення - М."Медицина", 1986.