Особливості психодіагностики дітей дошкільного віку

1

План

Вступ

1. Особливості культури і поведінки дошкільника

2. Виховання поведінки у дітей

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Дошкільне дитинство - короткий, але важливий період ствердження особистості. В ці роки дитина отримує початкові знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер.

У вітчизняній системі народної освіти особлива увага приділяється моральному вихованню, підростаючого покоління.

Одним із напрямків у моральному розвитку дитини є виховання культури поведінки.

Уже у молодших дошкільників у різноманітних іграх і спостереженнях, в процесі праці з самообслуговування і виховання нескладних доручень необхідно формувати навички ввічливого відношення з близькими для дитини дорослими і однолітками, бережливого відношення до іграшок і речей, якими всі користуються.

Виховний вплив педагогів і батьків на дітей повинен бути єдиним, постійним і послідовним.

У “Програмі вихованні навчання в дитячому садку” сформульовані завдання і зміст морального виховання в цілому і його складової частини - виховання культури поведінки з урахуванням вікових особливостей.

Ефективним засобом виховання є правильно організований режим, заняття, ігри і різноманітна самостійна художня діяльність.

Завдання виховання культури поведінки у програмі розглядаються як складова частина морального виховання і сформульовані вони у вигляді цілком конкретних вимог: прищеплення дітям необхідних гігієнічних навичок, культури вчинків в різних ситуаціях і позитивних взаємовідносин у різних видах діяльності; виховання певних елементів моральної свідомості і моральних почуттів, які повинні сформуватись у дітей при їх постійному ознайомленні з навколишнім світом.

1. Особливості культури і поведінки дошкільника

Уже у молодших дошкільників у різноманітних іграх і спостереженнях, в процесі праці з самообслуговування і виховання нескладних доручень необхідно формувати навички ввічливого відношення з близькими для дитини дорослими і однолітками, бережливого відношення до іграшок і речей, якими всі користуються.

Виховний вплив педагогів і батьків на дітей повинен бути єдиним, постійним і послідовним.

У “Програмі вихованні навчання в дитячому садку” сформульовані завдання і зміст морального виховання в цілому і його складової частини - виховання культури поведінки з урахуванням вікових особливостей.

Ефективним засобом виховання є правильно організований режим, заняття, ігри і різноманітна самостійна художня діяльність.

Завдання виховання культури поведінки у програмі розглядаються як складова частина морального виховання і сформульовані вони у вигляді цілком конкретних вимог: прищеплення дітям необхідних гігієнічних навичок, культури вчинків в різних ситуаціях і позитивних взаємовідносин у різних видах діяльності; виховання певних елементів моральної свідомості і моральних почуттів, які повинні сформуватись у дітей при їх постійному ознайомленні з навколишнім світом, формування початкових елементів трудового виховання. Всі ці завдання зорієнтовані на вік дітей і розміщені в різних розділах програми.

Такий принцип викладання програмних вимог дозволяє вихователю заповнити моральним змістом різноманітну діяльність дітей, організувати їх щоденне спілкування. Цілеспрямовано формуючи у них такі моральні якості як гуманізм, колективізм, патріотизм у їх первісній основі.

Поняття “культура поведінки дошкільника” можна визначити як спільність корисних для суспільства стійких форм щоденної поведінки у побуті, у спілкуванні, у різних видах діяльності.

Культура поведінки не зводиться до формального виконання етикету. Вона тісно пов'язана з моральними почуттями і уявленнями і, в свою чергу, підкріплює їх.

У змісті культури поведінки дошкільнят можна умовно виділити слідуючи компоненти: культура діяльності, культура спілкування, культурно-гігієнічні навички і звички.

Культура діяльності проявляється в поведінці дитини на заняттях, в іграх, під час виконання трудових доручень.

Формувати у дитини культуру діяльності - це значить виховувати у неї звичку утримувати в порядку місце, де вона працює, навчається, грається; звичку доводити до кінця розпочату справу, бережно відноситись до іграшок, речей, книг.

Діти в середньому, а особливо в старшому дошкільному віці повинні навчитися готувати все необхідне для занять, праці, підібрати іграшки відповідно до ігрового змісту.

Важливий показник культури діяльності - це природна тяга до цікавих, змістовних занять, уміння цінувати час. В старшому дошкільному віці дитина учиться регулювати свою діяльність і відпочинок, швидко і організовано виконувати гігієнічні процедури, ранкову гімнастику. Це буде доброю основою для формування у неї навичок ефективної організації праці.

Для визначення досягнутого у вихованні культури трудової діяльності можна використати такі показники, як уміння і бажання дитини працювати, інтерес до виконуваної роботи, розуміння її цілей і суспільного змісту; активність, самостійність; виявлення вольових зусиль в досягненні потрібного результату; взаємодопомога в колективній праці.

Культура спілкування передбачає виконання дитиною норм і правил спілкування з дорослими і однолітками, які сформовані на повазі і доброзичливості, з використанням відповідного словникового запасу і форм звертання. А також ввічлива поведінка у громадських місцях, побуті.

Культура спілкування передбачає уміння не тільки діяти потрібним чином, але й утримуватись від непотрібних в даній ситуації дій, слів, жестикулювання. Дитину треба вчити помічати стан інших людей. Уже з перших років життя дитина провинна розуміти, коли можна побігати, а коли треба загальмувати свої бажання, тому що в певний час, в певній ситуації така поведінка стає неможливою, тобто діяти, керуючись почуттям поваги до оточуючих. Саме увага до оточуючих у поєднанні з простою, природністю в умінні розмовляти і проявляти свої почуття характеризують таку важливу якість дитини, як спілкування.

Культура спілкування (обов'язково) не можлива без культури мови. Культура мови передбачає наявність у дошкільника достатньої кількості запасу слів, уміння говорити лаконічно, зберігаючи спокійний тон.

Уже в молодшому, а особливо в середньому дошкільному віці, коли дитина засвоює граматичну будову мови, учиться правильно будувати прості речення, його привчають називати дорослих по імені та по батькові, на “Ви”, коригують вимову, участь дітей говорити в нормальному темпі, без скоромовок чи розтягування слів. Не менш важливо в цей же час навчити дитину уважно слухати співрозмовника, спокійно стояти під час розмови, дивитись в лице розмовляю чому.

2. Виховання поведінки у дітей

Під час навчально-виховних міроприємств, які організовані педагогом, питання і відповіді дітей в значній мірі регламентовані завданнями, змістом матеріалу і формами органіці дітей. Зрозуміло, що культура спілкування їх в таких процесах формується швидше і легше. Але не менш важливо виховувати культуру спілкування у повсякденному житті, у різних видах їх самостійної діяльності. З другого боку, оволодіння культурою мови допомагає активному спілкуванню дітей у спільних іграх, в багатьох випадках попереджує між ними конфлікти.

Культурно-гігієнічні навички - важлива складова частина культури поведінки. Необхідність в охайності, утримання в чистоті обличчя, рук, тіла, зачіски, одягу, взуття продиктована не тільки вимогами гігієни, але й нормами людських відносин. Діти повинні розуміти, що в дотриманні цих правил проявляється повага до оточуючих, що любій людині неприємно доторкатись до грізної руки чи дивитись на неохайний одяг. Неохайна людина, яка не слідкує за собою, своїм зовнішнім виглядом, своїми поступками, як правило, неохайна і в роботі.

Педагоги і батьки повинні постійно пам'ятати, що прищеплені в дитинстві навички, ва тому числі культурно-гігієнічні, приносять людині велику користь на протязі всього життя.

Культуру споживання їжі часто відносять до гігієнічних навичок. Але її значення не тільки у виконанні фізичних потреб. Вона має і етичний аспект - адже поведінка за столом базується на повазі до сидячого поруч, а також до тих, хто приготував їжу.

З дошкільного віку діти повинні засвоїти певні правила: не можна класти лікті на стіл під час їди; їсти треба з закритим ротом, не поспішаючи, старанно пережовуючи їжу; бережливо відноситись до хліба та інших продуктів харчування; правильно користуватись столовими приладами. Оволодіння культурою споживання їжі - нелегка для дошкільнят справа, але здійснювати формування цих навичок необхідно, треба добиватись, щоб діти їли із задоволенням, апетитом і охайно.

Однією із задач виховання дітей першої молодшої групи - формування у них передумов моральної поведінки і культурно-гігієнічних навичок. Діти третього року життя, які тільки що прийшли в дитячий садок, відрізняються один від одного рівнем вихованості, володінням різними навичками і тільки починають звикати до нової для них обстановки. Звідси - особливе значення в роботі з малятами набуває індивідуальний підхід до кожної дитини.

Перш за все педагогу необхідно досягти довір'я дитини, тому що рішаючим методом виховання малят є безпосереднє спілкування з ними вихователя.

Створення (умов) передумов культурної поведінки маленької дитини ведеться по кількох напрямках. Один із них - формування уміння гратись і займатись справами, споживати їжу, спати під час тихої ї години, одіватись, вмиватися разом з групою однолітків, поруч з товаришами, тобто в колективі.

При цьому в дітей розвивається почуття колективізму. Не менше важливо прищеплювати інтерес до трудових дій дорослих, бажання допомогти їм, а пізніше - і самостійно виконувати нескладні трудові дії по самообслуговуванню. Виховання бережливого відношення до іграшок і речей, уміння побороти невеликі труднощі і доводити діло до кінця, почуття вдячності за турботу і догляд, почуття симпатії, дружелюбства до дітей і дорослих - все це основі програмні напрямки педагогічної роботи вихователя дитячого садка.

Важливим завданням у роботі з дітьми є виховання культурно-гігієнічних навичок - охайності, акуратності в побуті, навичок культури споживання їжі як невід'ємної частини культури поведінки.

Щоб полегшити дитині засвоєння нових навичок, необхідно зробити цей процес доступним, цікавим і захоплюючим. Це треба зробити тонко, не нав'язуючи, враховуючи вікову особливість дітей третього року життя - потяг до самостійності.

На протязі молодшого дошкільного віку дитина набуває навичок, оволодіння якими вимагає від неї певних зусиль.

Багаторазово повторюючись у різних режимних процесах “Такі дії, як самостійне одягання, причісування. Умивання і т.і., від яких дитина отримує радість; діти засвоюють, що і в якій послідовності треба робити.

Образ тих чи інших дій повинен скластися у свідомості дитини до того, як вона приступить до їх практичного здійснення. Тому спочатку треба показати необхідну дію, а потім вправляти у них дітей.

Треба пам'ятати ще одну важливу особливість формування навичок культурної поведінки у малят: по мірі оволодіння новими діями дітям хочеться неодноразово їх повторювати.

Малята перетворюють ці дії в гру. Вихователь спостерігаючи за цим, підключається до гри і направляє дії дитини на закріплення навички. Повторюючи таким чином прийоми правильних дій, маленькі діти починають більш ретельно їх виконувати.

Другий також вельми ефективний спосіб 0- використання ігор (з лялькою, водою та ін.). Під час задоволення інтересу дитини, що з'явився, о нових для нього дій. При неодноразовому їх виконанні, навичка стає міцною. Такі ігри в той же час дозволяють дітям добиватись більш раціональних дій під час режимних процесів. Для закріплення навички треба також використовувати заохочення маляти за правильно виконане завдання.

Характер оцінки дій і поступків змінюється в залежності від підвищеного рівня закріплення у дітей навичок культури поведінки. Якщо спочатку зусилля дітей, направлені на самостійне виконання тих дій, постійно заохочуються і оцінюються позитивно, то в подальшому до них треба відноситись, з одного боку, як до необхідного явища, а з іншого - оцінювати якість дій.

Ігрові прийоми, використані вихователем і викликаючи у дітей позитивні емоції, забезпечують більш високе сприйняття дитиною моральних правил поведінки. Педагог ненав'язливо виробляє інтелектуально-емоційне відношення дітей до конкретних правил суспільної поведінки, закріплює їх на практиці, викликає у малят потяг до доброзичних дій. При цьому процес виховання стає природнім, дитина н відчуває себе його об'єктом.

Для засвоєння дітьми прийомів одівання в гру можна включити і ляльок. В групі повинна бути велика лялька з підбором одягу.

Для засвоєння дітьми найбільш важливих правил культурної поведінки доцільно використовувати колективні ігри-заняття, ігри-вправи, ігри-інсценізації. Вони допомагають вихователю вирівняти рівень оволодіння навичками кожною дитиною групи.

Через ігри-заняття вихователь може в захоплюючій формі не тільки розкрити зміст вимог в необхідній послідовності, але і зв'язати ці вимоги з конкретними вчинками маляти, що дає можливість закріпити позитивне відношення до їх виконання в повсякденному житті.

З переходом дітей у другу молодшу групу, програмні вимоги до виховання навичок культури поведінки, ускладнюються. У дітей на четвертому році життя продовжують формувати самостійність, вміння переборювати невеликі труднощі. Ставляться більш складніші вимоги до виконання дій в ході режимних процесів, бережливого відношення до іграшок, до праці старших. Крім цього, вихователь тепер більше уваги повинен приділити формуванню. У дітей навичок і виконання ними правил ввічливого спілкування, організованої поведінки в дитячому садку, дома, на вулиці.

Плануючи роботу, педагог особливу увагу приділяє формуванню таких якостей особистості, як чуйність, уважність, передбачливість, тактовність, які допомагають дитині бачити і розрізняти стан людини, вирішити, як потрібно поступити в кожному конкретному випадку, щоб не причинити оточуючим неприємностей.

Рівень розвитку дітей четвертого року життя дозволяє дещо підвищити програмні вимоги до морально направлених ігор-занять, ігор-вправ, інсценізацій. Тепер вони будуються так, щоб кожна попередня вправа спиталась на досвід дітей, набутий раніше. Таким чином забезпечується більш швидке і міцне засвоєння навичок.

Принципом проведення ігор стає більш широкий і комплексний вплив на свідомість і моральні почуття дітей, а також надати можливість їм вправлятись у здійсненні потрібних дій, вчинків. Поступово дітям надається все більше самостійності, пропускаючи показ дій, складається можливість для самостійних вправ з культури поведінки.

Щоб досягти єдності між уявленнями про те, як треба себе вести, і конкретною поведінкою дитини, треба широко використовувати вправи ігрового характеру. Дорослий, використовуючи різні засоби і форми роботи, повинен тонко і ненав'язливо, але постійно збуджувати дітей додій до того часу, поки вони не звикнуть самостійно виконувати роботу.

Вправи по виконанню дій за зразком вихователя - своєрідне і необхідне ля формування навички тренування поведінки дітей.

Поступово ігрові вправи і завдання треба ускладнювати, демонструючи дії в комплексі.

Після проведення ігор, занять, вправ на тему “Підтримання порядку” діти гостріше помічають безпорядок.

Вихователь продовжує виховувати у дітей почуття любові, поваги до близьких. Не четвертому році життя вже можна поставити більш складну виховну задачу. Тепер вихователь намагається допомогти дитині осмислити своє відношення до мами, тата, бабусі. Тут можна провести такі заняття “Наші мами”, “Наші добрі поступки”.

Висновок

Важливим фактором формування соціальних потреб та мотивів в учнів допоміжної школи є вихо-вання у них позитивних звичок поведінки. Врахову-ючи схильність розумове відсталих дітей до насліду-вання, можна припустити, що формування позитив-них звичок у тих членів колективу, які користують-ся симпатією у більшості однолітків, є особливо зна-чущим... Першим методичним правилом формування корисних звичок є врахування залежності їх вихо-вання від результату дії. Якщо результат дії викли-кає задоволення у розумове відсталої дитини, то во-на буде прагнути до повторення цієї дії... І навпаки, якщо вихователь не хоче, щоб певна дія закріпилася як звичка, не можна допускати, щоб завдяки цій дії дитина одержувала задоволення (С.Я.Рубінштейн). Роль позитивних підкріплень особливо велика на перших етапах формування звичок у розумове від-сталої дитини, оскільки її переживання сильніші, ніж у дитини з нормальним інтелектом. Позитивним або негативним підкріпленням може бути та чи інша реакція однолітків на вчинки учня..., що необхідно враховувати у корекційній роботі.

Важливим принципом формування в учнів старших класів допоміжної школи моральних понять Т.Є.Саксонова вважає створення "ситуації активного пізнання моральних норм". У її дослідженні учні ознайомлювались з оповіданнями морального зміс-ту, після чого вони давали письмові відповіді на запитання, усно коментували і обґрунтовували ці відповіді, колективно обговорювали їх, знаходили аналогічні ситуації в класі, пояснювали засвоєні мо-ральні норми молодшим школярам, проводили з ни-ми ігри з практичним використанням правил, тощо.

Таким чином, для формування позитивних мо-тивів поведінки та діяльності необхідно:

1) усвідомлення учнями суспільної значущості резуль-тату діяльності, у якій формуються ці мотиви;

2) осмислення дітьми конкретного змісту відповід-ної моральної вимоги, яку необхідно перетворити в мотив поведінки і діяльності;

3) включення учнів у різні види діяльності, в яких якість, що виховується, повинна закріпитись у вигляді навички, звички поведінки;

4) урахування становища учня в системі колективних взаємовідносин, яке сприяє або перешкоджає засво-єнню ним позитивних моральних норм поведінки.

Список використаної літератури

1. Бойченко Н.А., Григоренко Г.И., Коваленко Е.И., Щербакові Е.И. Сюжетно-ролевые игры дошкольников. Киев: Радянська школа, 1982.

2. Воспитание детей в игре. Составитель Боднаренко А.Х., Матусик, А.И., Москва: Просвещение, 1983 г.

3. Катаева А.А., Стребелева Е.А. Дошкольная огигофренопедагогика. Москва: Просвещение, 1988 г.

4. Программы для специальных дошкольных учреждений. Воспитание и обучение умственно отсталых детей дошкольного возраста. Киев, Радянська школа, 1985 г.

5. Петерина С.В. «Воспитание культуры поведение у детей дошкольного возраста» Москва: Просвещение, 1986 г.

6. Усова А.П. “Роль игры в воспитании детей” под. ред. А.Зпорожца, Москва: Просвещение, 1976 г.