Психологічна задача та психологічна допомога

23

План:

1. Поняття психологічної задачі та психологічної допомоги 3

2. Характерні риси роботи психолога 5

3. Прояви психопатії та акцентуації у підлітків 11

4. Корекція агресивності в дитячому віці 17

Висновок 21

Використана література 23

1. Поняття психологічної задачі та психологічної допомоги

В суспільстві перехідного періоду, в умовах соціальної та економічної кризи надзвичайно загострюються не лише різноманітні соціально-економічні труднощі, а й численні психологічні проблеми людей, які потребують психологічної, а часом і психотерапевтичної допомоги. Більшість психологічних проблем людей є типовими, все ж на них накладається відбиток часу, під дією соціальних умов вони змінюють свій характер, спричиняють нові, часом набагато тяжчі, ніж це спостерігалося в минулому, наслідки. Так, раніше не було таким поширеним явищем безробіття, відсутність засобів до існування через мізерність пенсії чи невиплату зарплати. З'являються і нові проблеми, нетипові для минулих десятиліть.

З позицій проблемного підходу в психологічному консультуванні тактика консультативної допомоги обирається залежно від характеру проблем людини, які, в свою чергу, визначаються індивідуальним складом особистості, історією її життя, стосунками зі значущими особами тощо. Не останню роль тут відіграє і суспільна ситуація, розуміння якої може дати додаткові засоби в роботі з людьми.

Основними серед звернень є запити, що пов'язані з проблемами взаємостосунків дітей і батьків. В більшості випадків - це скарги батьків на дітей: на їх незадовільну поведінку, на погане навчання в школі, на прогули уроків. Рідше - це скарги на якісь труднощі дитини, які вона відчуває в процесі соціальної адаптації. Ці труднощі часто зумовлені віковими особливостями дітей та підлітків і потребують корекції психічного розвитку. Однак досить часто консультант має справу з комплексами проблем, зумовленими багатьма соціально-психологічними факторами.

Досить типовими в останні роки стали випадки крадіжок підлітками вдома. Найчастіше - це крадіжка грошей в іноземній валюті, які батьки, не довіряючи банкам, зберігають удома.

В переважній більшості скарг батьків на своїх дітей-підлітків причини труднощів криються не лише в педагогічній занедбаності (хоча і це є досить суттєвим), а і в проблемах батьків та їх стосунків з дітьми, які можна кваліфікувати як ситуацію хронічного або прихованого конфлікту. Самі батьки часто це не усвідомлюють, вважаючи, що ці проблеми мають автономний характер.

В багатьох випадках при подібних звертаннях важливим завданням є переконати клієнтів, що психологічної допомоги потребує вся сім'я, а не лише той, хто має явні психологічні труднощі. Після цього залежно від установок членів сім'ї, від їх готовності до співпраці та від характеру проблем обирається одна з п'яти моделей консультативної психологічної допомоги сім'ї: педагогічна, діагностична, соціальна, медична чи психотерапевтична.

Іншим дуже поширеним колом проблем відвідувачів громадської приймальні є особистісні труднощі, в основі яких найчастіше лежить комплекс неповноцінності, неприйняття себе людиною такою, якою вона є, невпевненість у собі. Це посилюється тим, що в сучасному суспільстві змінюється ієрархія традиційних цінностей. На перше місце виходять матеріальні цінності - багатство, гроші, кар'єра (здебільшого у процвітаючій фірмі) тощо. Після цього ідуть цінності, пов'язані із зовнішніми даними людини, в чому не останню роль відіграли іноземні фільми та засоби масової інформації. Для дівчат це, наприклад, зовнішність фотомоделі, модне та стильне вбрання. Для хлопців важливими факторами є фізична сила, володіння засобами двобою тощо.

Досить поширеними у громадській приймальні є запити, пов'язані з проблемами кохання. З ними звертаються здебільшого молоді жінки та дівчата віком 20 - 25 років, хоча віковий діапазон звертань сягає 50 років. Типовою проблемою подібних візитів є погіршення стосунків з коханою людиною і спроба їх поліпшити.

Короткий огляд запитів відвідувачів громадської приймальні, звісно, не висвітлює всіх психологічних проблем в сучасних соціальних умовах. Проте можна стверджувати про деякі позитивні тенденції. По - перше, простежується неухильне зростання попиту на психологічну допомогу, усвідомлення потреби розібратися в своєму внутрішньому світі. По - друге, психологічна грамотність людей, що звертаються за допомогою, стала помітно вищою за останні декілька років, що поліпшує консультативну роботу і робить її більш ефективною. Це не стосується, на жаль, усіх людей. Відвідувачі консультації - лише невелика частина населення, яка усвідомила в собі наявність певних психологічних проблем.

2. Характерні риси роботи психолога

Сучасний етап розвитку психологічної науки характеризується все більш зростаючим інтересом до проблем мислення й імовірностного прогнозування. Проблема прогнозування пронизує всю проблематику психологічної науки. За словами Б.Ф.Ломова й Є.Н.Суркова, її розробка важлива для вирішення як теоретичних, так і практичних завдань. Сучасна людина фактично живе в "імовірно організованому середовищі", коли постійно доводиться прогнозувати можливість початку тієї або іншої події і на цій основі приймати рішення.

Варто врахувати, що професійне навчання у вищому навчальному закладі ставить завдання розвивати насамперед логічне мислення студентів, що дозволять структурувати матеріал на рівні сприйняття і уявлень, систематизувати інформацію, що надходить, і вибудовувати певні логічні моделі. Але логіка, на думку А.А. Боричева, є неадекватним інструментом пізнання в складних життєвих і професійних ситуаціях, що не дозволяють однозначно і чітко інтерпретувати події. У реальній практиці психолог, наприклад, найчастіше зштовхується саме із ситуаціями імовірностного характеру. Для їхнього вирішення потрібно особливого роду розумова активність.

Дійсно, діяльність практичного психолога протікає в складній невизначеній ситуації, коли відома мета, але не відомі засоби її досягнення і фахівцю необхідно зробити свідомий вибір для ухвалення рішення. У цих умовах вирішальне значення набувають особливості мислення, що відбивають імовірний характер інформації - "імовірностне мислення". От чому багато психологів уводять проблему дослідження і формування ІМ у число ключових проблем профпідготовки майбутнього психолога. Так, Г.В. Селихова серед домінуючих професійних якостей майбутнього фахівця виділяє концептуальні якості - здатність прогнозувати події, планувати діяльність людей, приймати відповідальні рішення. Дані якості, на думку автора, забезпечують конкурентну здатність психолога - випускника ВУЗу. При цьому підкреслюється, що ІМ не є "натуральною якістю" (Б.Ф.Ломов) людини, а формується в процесі професіоналізації.

Тому предметом нашого дослідження виступає вивчення динаміки розвитку й умов формування імовірностного мислення на основних етапах професійної підготовки студентів - психологів.

Методологічною основою теорії прогнозування і теорії ІМ є визнання здатності людського мозку до випередженого відбиття. Аналіз філософської літератури (І.В. Бестужев - Лада, В.Г. Виноградов, М.Л. Лєзгіна, В.О. Лисичкін, А.Г. Нікітіна та ін.) показав, що здійснення передбачення є розумова діяльність. Прогнозування є пізнавальний процес, результатом якого є відбиток майбутнього у формі нового оцінного знання про перспективи розвитки станів об'єктів, явищ на основі аналогій, "екстраполяції закономірностей" і побудови моделей по зв'язку їх із минулим і справжнім.

Дослідження А.В.Брушлинського і його співробітників показали, що побудова моделі майбутнього рішення або способу мають місце при роботі над будь - яким розумовим завданням. Одночасно з фактами, що характеризують мислення як прогнозування, були отримані результати про те, що прогнозування виявляється регулятором розумового пошуку, оскільки через нього у людини формується пізнавальна мотивація (спрямованість на передбачення строго визначених властивостей об'єкту, який пізнається і способів його пізнання).

Психологи під керівництвом Л.А. Регуш з'ясували, що операційний склад прогностичної діяльності складається з розумових дій по відновленню причинно - наслідкових зв'язків, реконструкції і перетворенню уявлень, висуванню й аналізу гіпотез, плануванню. Причина завжди звернена до минулого, а наслідок - до майбутнього. Саме завдяки активному, цілеспрямованому перетворенню знань про минуле і можливо одержати нове знання - знання майбутнього. Висування й аналіз гіпотез уже містить у собі певний рівень знань про минуле - об'єктивну істину, і знання, що не має достовірного пояснення. "Гіпотеза як форма пізнання майбутнього найбільш повно і точно відбиває специфіку майбутнього, з огляду на його відносну вірогідність, імовірний характер, різну перспективність". План є сполучною ланкою між одержанням інформації про майбутнє і включенням цієї інформації в організацію діяльності і керування нею.

Виділені шляхом факторного аналізу чотири чинники структури здатності прогнозування дозволяють описати "ядро" цієї здатності, що складають аналітичність, глибина, усвідомленість, гнучкість, перспективність, доказовість мислення, тобто основні якості розумових процесів.

Б.Г. Ананьєв, В.В.Давидов, А.Н. Леонтьєв та ін. вважають, що тільки під впливом теорії імовірностей мислення в психології почали розуміти як імовірностний процес, що значно розширило межі його дослідження. Такої думки дотримується й О.К.Тихомиров, відзначаючи, що саме "ймовірна характеристика структури завдання і ходу її вирішення відкриває нові можливості в області дослідження психології мислення". Мислення як реальний процес при вирішенні будь - якого розумового завдання, за А.В. Брушлинським, невід'ємно містить у собі процес прогнозування суб'єктом майбутнього рішення. Ю. Козелецький при аналізі вирішення досліджуваними децизійних проблем (проблем прийняття рішень) виявив, що успішність їхнього рішення залежить насамперед від розумових процесів імовірного характеру. При цьому не заперечується роль логічного мислення, а лише підкреслюється деяка диференціація, перерозподіл домінації логіки й імовірностного мислення в залежності від характеру діяльності. У теорії прийняття рішень виділені мисленеві стратегії "рівних шансів", "різних шансів", "феномен обробки інформації на користь прийнятої гіпотези", що розглядаються як неправильні рішення задач імовірностного типу.

Таким чином, вводячи слід за А.А.Боричевим, Ю.Козелецьким, Л.О.Регуш та ін. термін "імовірностне мислення", ми підкреслюємо необхідність дослідження процесу структурування, переробки й організації імовірної інформації шляхом екстраполяції її в майбутнє для одержання знань у сучасний період.. Вирішення складних, неоднозначних завдань вимагає включення особливого роду пізнавальної активності людини - імовірностного структурування. Саме здатність до структурування, упорядкуванню й організації складної, невизначеної ситуації є основою імовірностного мислення.

Пошук адекватного інструмента дозволив відібрати для дослідження імовірностні й прогностичні задаі. Описуючи задачі в термінології Г.О.Балла, ми визначаємо їх як мисленеві задачі з невизначеною умовою, принципово вирішувані, коли знаходження потрібного можливо, причому, може бути знайдена безліч припустимих результатів рішення. До першої групи задач пред'являлися наступні вимоги: інформації, що міститься в умові задачі, не повинно бути досить для визначеної однозначної відповіді. Дослідженому необхідно оцінити невизначеність умов й імовірностний характер передбачуваних подій через висування декількох варіантів рішення. У процесі вирішення прогностичних задач повинні виявлятися якості мислення, що визначають успішність прогнозування. Утримування відібраних задач моделює ситуації професійної діяльності психолога. Умова прогностичних задач повинна містити необхідні, але недостатні дані для одержання прогнозу, що припускає "привнесення даних". У задачі відбиваються ті відношення між даними і потрібним, що мають імовірний характер, і тим самим моделюється імовірностний характер майбутнього. Умова і питання задачі не повинні строго регламентувати напрямки пошуку при її рішенні, тобто не мати алгоритму.

Теоретична модель методу діагностики імовірностного мислення включає, таким чином, дві серії завдань: 1) імовірностні задачі; 2)прогностичні задачі. Відповідно до проведених раніше досліджень нами були виділені три етапи психодіагностичного дослідження: початковий етап профпідготовки (початок I курсу); етап середньої ланки профпідготовки (кінець ІI - початок III курсів); етап атестації випускника ВУЗу.

На другому курсі відсоток студентів, які цілком не виконали задачі імовірностного типу знижується до 36. Основна стратегія, яка використовувалася - оцінка імовірності альтернатив як "рівні шанси" без яких-небудь об'єктивних підстав також приводить студентів до помилкового рішення. Однак, уже 20% випробуваних справляються з усім набором імовірностних задач. Відмічено і ріст успішності вирішення прогностичних завдань. Це пояснюється більш високим рівнем розвитку таких якостей мислення як аналітичність, гнучкість, перспективність і доказовість. Студенти цієї групи здатні до встановлення причинно-наслідкових зв'язків і гіпотез на основі аналізу вимог умов, до послідовного розвитку 3-4 асоціацій, установленню поодиноких, але вже далеких наслідків, до обґрунтування ряду фактів.

На цьому етапі профпідготовки крім вищезазначеного напрямку корекційної роботи можна в якості тренування пропонувати для розв'язання весь блок задач на педагогічне прогнозування і декілька задач імовірностного типу середньої складності.

Досліджувані заключного етапу профпідготовки виявилися найбільш успішними у вирішенні імовірностних задач. 28% студентів справляються з усім набором задач цього типу і тільки 20% не вирішили жодної з задач. Рішення випробуваних цієї групи відрізняється від рішення першокурсників тим, що прийнята гіпотеза не є вже довільним допущенням, а обґрунтовується рядом фактів. Виявлено якісні зміни в розвитку розумових процесів, що забезпечують успішність прогнозування. Так, у 24% студентів діагностовано високий рівень розвитку аналітичності, у 16% - глибини, що виражається в умінні встановлювати максимально можливі зв'язки, варіювати гіпотези, враховувати всі вимоги при аналізі умов задачі, використовувати узагальнену форму вираження розв'язання, конкретизувати причини і наслідку, встановлювати істотні і далекі причинно-наслідкові зв'язки, планувати.

Поєднання практики вирішення задач на прогнозування педагогічних і психологічних явищ і практики вирішення задач імовірностного типу, і складає основний напрямок корекціоної роботи на заключному етапі профпідготовки майбутніх психологів.

У цілому в процесі профпідготовки знижується число неправильних рішень задач імовірностного типу, зменшується кількість помилкових стратегій, від курсу до курсу збільшується число висунутих гіпотез, а самі гіпотези стають більш різноманітними. Рішення, таким чином, виявляються більш адекватними складним ситуаціям імовірностного характеру.

Результати рішення прогностичних завдань характеризуються, з одного боку, істотним збільшенням за період навчання числа студентів, що показали високий рівень успішності прогнозування, з іншого боку - відносно низьким відсотком студентів усіх курсів, що дають прогнози високого рівня.

Відібраний нами блок завдань, пройшовши апробацію в дослідженні, може бути рекомендований до практичного застосування для оптимізації професійної підготовки психологів у Вузі.

Очевидно, для вирішення завдання прискорення адаптації майбутніх психологів до актуального кола реальних проблем повинна вирішуватися задача цілеспрямованого формування у студентів ІМ як адекватного інструмента пізнання складних ситуацій імовірностного характеру, з якими психолог постійно має справу в реальній професійній діяльності. Отримані в дослідженні результати підтверджують необхідність спеціального формування ІМ у студентів - психологів.

3. Прояви психопатії та акцентуації у підлітків

Розладу особистості й поводження (психопатії) по МКБ - 10 - це важке порушення характерологічної конституції й поведінкових тенденцій індивідуума, що завжди супроводжується особистісної й соціальної дезадаптації. Особистісні розлади звичайно виникають у дитячому або підлітковому віці й продовжують проявлятися протягом всього життя. У судово-психіатричній практиці принципи діагностики психопатій, визначення їхньої глибини й динаміки мають велике значення, тому що в ряді випадків визначають експертне рішення.

Таким чином, з'явилося вчення про три варіанти формування патології особистості, які залежно від механізмів походження мають розходження як у клінічному прояві, так і їхній динаміці.

У новій класифікації психічних розладів (МКБ - 10) запропоновані наступні діагностичні критерії патології особистості:

а) помітна дисгармонія в особистісних позиціях і поводженні, що утягує кілька сфер функціонування, аффективість, збудливість, а також стиль відносини з іншими людьми;

б) хронічний характер аномального стилю поводження;

в) аномальний стиль поводження є всеосяжним, що чітко порушує адаптацію до широкого діапазону особистісних і соціальних ситуацій;

г) вищезгадані прояви завжди виникають із дитинства й продовжують своє існування в період зрілості;

д) розлад приводить до значного особистісного дисстрессу, але це може стати очевидним тільки на пізніх етапах перебігу часу;

е) розлад може супроводжуватися істотним погіршенням професійної й соціальної продуктивності.

Як правило, афективне реагування не відповідає приводу й силі подразника. Такі особистості після афективних розрядів шкодують про те, що трапилося, а потім при відповідних обставинах знову стають дратівливими. Їм властива підвищена вимогливість до поводження навколишніх, крайній егоїзм, себелюбність, уразливість і підозрілість. Ці люди не тільки схильні до конфліктів і нелагідності, але й властолюбні, уперті, причепливі по дріб'язках, вимагають безапеляційного підпорядкування своїй думці, покірності, не терплять заперечень. У них спостерігаються коливання настрою полярного типу, які виникають спонтанно або по незначному приводі. У такі періоди вони особливо дратівливі, причепливі до навколишньої, створюють конфліктні ситуації, а потім самі бурхливо реагують на події, що відбуваються. У деяких випадках розладу настрої супроводжуються позитивним емоційним тлом, але завжди з відтінком дратівливості. Мислення збудливих особистостей підлягає афекту, і оскільки вони часто є завзятими сперечальниками, всупереч логіці наполегливо обстоюють свою думку, у підлітковому віці тікають з дому. У силу своїх особистісних особливостей вони люблять брати участь в азартних іграх, негативний досвід своїх учинків не враховується ними в наступному поводженні. На висоті афекту вони стають або агресивними, або наносять собі само ушкодження.

Психопатії істеричного типу (істеричні розлади особистості). З безлічі ознак, властивих істеричної психопатії, основним є егоцентризм, прагнення здаватися у власних очах і очах навколишньою значною особистістю, що об'єктивно не відповідає реальним даним. Бажання привернути до себе увагу проявляється в театральності, демонстративності, позерстві. Вони постійно прагнуть бути в центрі уваги, тому емоційно оживлені, здатні до наслідування, фантазування. У відповідь на несприятливі ситуації вони дають бурхливі афективні реакції з риданнями, виразною жестикуляцією, «розігруванням» певних сцен, які закінчуються нерідко істеричними припадками, биттям посуду, погрозами самогубства. Однак щирі спроби самогубства в них рідкі й мають місце в тих випадках, коли не повністю оцінюється реальна ситуація. Прояву істеричних психопатій в одних випадках більше складні й характеризуються яскравими поліморфними фантазіями, зміненим поданням про реальну обстановку й своє місце в ній, появою яскраво пофарбованих бачень, у яких відбита психогенна ситуація. В інших випадках істеричні розлади більш елементарні й виражаються істеричними паралічами, парезами, що зненацька з'являється почутті ядухи («грудка в горлі»), сліпоті, глухоті, розладах ходи, істеричними припадками.

Психопатичні особистості астенічного кола характеризуються непевністю в собі й своїх учинках, схильністю до постійного самоаналізу й самоконтролю, підвищеної ранимості, боязкістю. Їхня непевність у собі часом здобуває характер нав'язливих сумнівів і підозр. Вони постійно перевіряють завершеність своїх дій; чи закрили двері, своєчасність виконаної роботи і її якість, переживають тривогу не спізнитися на роботу або на зустріч зі знайомими. Психастенік завжди й усьому сумнівається, йому важко прийняти яке-небудь рішення, але якщо воно прийнято, знову виникають тривожні побоювання в правильності його, можливості перетворити це рішення в життя, тому він постійно зайнятий міркуваннями про сформовану ситуацію, завжди незадоволений собою. Цим особам постійно властиве почуття тривоги, по найменшому соматичному неблагополуччю виникають іпохондричні переживання з переоцінкою ознак розладу здоров'я. Разом з тим при виконанні будь - якої роботи психастенік надзвичайно ретельний, скрупульозний, обов'язковий і педантичний. Того ж він жадає від близьких і товаришів по службі, чим викликає нерідко їхнє негативне відношення до себе. Разом з тим психастеніки у силу наявності постійних сумнівів нездатні до тривалої напруги, не завжди продуктивні у виробничій діяльності. Вони схильні до широкого спілкування, присвячуючи знайомих у коло своїх сумнівів і побоювань. Психастеніки погано переносять нові ситуації, у яких у них наступає ламання стереотипів поводження, підсилюються нав'язливі сумніви, підвищена чутливість. Вони стають розгубленими, малопродуктивними в роботі. У конфліктній ситуації такі особистості боязкі, соромливі, нерішучі. Однак при індивідуально психотравмуючих обставинах вони можуть давати виражені афективні реакції із агресивністю, що виглядає як певний дисонанс із основними особистісними формами поводження.

Основною рисою параноїчних психопатів є схильність до утворення над цінних ідей, що роблять вплив на їхнє поводження. Надцінні ідеї - це комплекс афективно пофарбованих подань, що виникли внаслідок реальних обставин, що здобувають у свідомості хворих домінуюче, не відповідному щирому значенню, місце. Надцінні ідеї на відміну від маревних тісно пов'язані з реальними подіями й більше конкретні по змісту. Однак основна оцінка сформованої ситуації підлегла афективній логіці, аналіз її суб'єктивний, судження помилкові, корекції вони не піддаються.

Шляхи формування психопатії неоднозначні. Виділяють кілька варіантів становлення розладів у психопатичних особистостей з перевагою в пубертатному періоді астенічних, сенситивних, істеричних рис характеру.

У цих хворих ще задовго до виникнення розладів відзначається особливий склад особистості. З дитинства їм властиві афективні порушення, запальність, дратівливість, схильність подовгу застрявати на негативних переживаннях, завзято фіксувати на них свою увагу. Багато хто з них характеризуються навколишніми як люди з підвищеним почуттям справедливості, не позбавлені акуратності й сумлінності, зайвій прямолінійності в судженнях; відрізняються вони рішучістю, прагненням до незалежності, переоцінкою своїх достоїнств.

Динаміка психопатій (розладів особистості) принципово відрізняється від плину психічних захворювань, при яких зміни клінічної картини визначаються стадіями й формами перебігу хвороби. При психопатіях основним є чутливість особистості до зовнішніх психогенних і стресових факторів, і також залежність проявів особистісних аномалій від вікових кризів. Тому періодами підвищеного ризику загострення й більше яскравого виявлення патологічних особливостей є пубертатний і клімактеричний періоди.

Перш за все, нагадаємо, що таке "акцентуація характеру" (від лат. accentus - наголос). Цей термін означає надмірне посилення окремих рис характеру, що виявляється у вибірковій вразливості особистості до деяких видів впливу (важкі переживання, надзвичайні нервово-психічні навантаження тощо) при добрій і навіть підвищеній стійкості до інших. Кожен, як то кажуть, втрачає глузд по-своєму. Навіть якщо йдеться про локальні й цілком життєві масштаби.

Акцентуація сама по собі - ще не патологія. Проста її наявність створює те, що прийнято визначати як "яскраву" особистість. У будь-якій сфері діяльності безперечно потрібні неординарні індивідуальності з родзинкою, та будь-який роботодавець має право поцікавитися справжнім смаком такої "начинки". І тут ніяк не обійтися без знання класифікації психологічних типів.

Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру -- це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини.

Виділяють такі основні типи акцентуації характеру:

- інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруднення в спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;

- екстравертний тип, якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість;

- некерований тип -- імпульсивний конфліктний, категоричний, підозріливий;

- неврастенічна акцентуація -- з домінуванням хворобливою самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності;

- сенситивний тип -- з надмірною чутливістю, лякливістю, сором'язливістю, вразливістю;

- демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчутті.

Характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та самоконтролю, а для сангвініка -- вимогливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче долати сором'язливість і тривожність, а флегматику -- розвивати активність.

Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стає наслідування дорослим; у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу у формуванні характеру відіграє самовиховання. Характер може свідомо цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.

4. Корекція агресивності в дитячому віці

Агресія виступає гальмом самореалізації індивіда, оскільки спрямована на руйнування та пригнічення розвитку його позитивних якостей та сприяє деструктивним взаємовідношення особистості із оточуючим середовищем. А особливо деструктивні зміни помітні у середовищі дошкільників, котрі ще не мають достатнього досвіду у комунікативному процесі. Негативний вплив агресії на особистісний розвиток дитини можна зобразити схематично. (Мал. 1).

Малюнок 1

Агресивні прояви дітей різного віку обумовлюються різними причинами, які подано у таблиці 1. При цьому такі прояви властиві значному відсотку дітей.

Таблиця 1.

Особливості дитячої агресії та її причини

В ході дослідження були встановленні можливі зв'язки тієї чи іншої форми агресивності з психологічною ситуацією в родині, у групі дитячого садка та можливі її прояви у поведінці дитини. Так схильність до вербальної агресії у поведінці проявляється таким чином: наполягає на чомусь так, що інших це дратує, негативне ставлення до однолітків, плач, навмисно намагається влаштувати конфлікт. Причиною цього може бути гіперопіка в родині, відчуття неприйнятності, пасивність родичів до особистості дитини, депресія. Готовність до нападу у взаємодії з однолітками проявляється у вигляді плачу, негативному ставленні до однолітків, навмисно намагається влаштувати конфлікт, бійки, прагнення зробити все навпаки, небажання поступитися, бажання образити однолітка неприємними словами, із задоволенням щось ламають, наполягають на чомусь так, що інших це дратує. Джерелом підкріплення цього може бути така ситуація у сім'ї: сила, активність, вербальна агресія, впертість порушення в сфері спілкування, пасивність, депресія, негативне ставлення до меншого брата чи сестри, гіперопіка, конфронтація у родині, бажання бути сильним; схильність до невротичної агресії помітна у негативному ставленні до однолітків, бажанні образити однолітків, проявляється у вигляді плачу, прагненні зробити все навпаки, бійках. За малюнком сім'ї тварин це може бути спричинене вербальною агресією в родині; захисна агресія у поведінці проявляється як бажання образити однолітка неприємними словами, негативному ставленні до однолітка, у прагненні зробити все навпаки. Джерелом цих проявів може бути наступна ситуація в родині: сила, активність, часте зниження настрою родичів.

Профілактику агресивності доцільно здійснювати та спрямовувати на роботу з гнівом (навчання агресивних дітей прийнятних способів вираження гніву); навчання дітей навичок розпізнання і контролю емоцій, уміння володіти собою в ситуаціях, що провокують вибухи гніву; формування здатності до довіри, співчуття та співпереживання. У програмі необхідно враховувати психологічні особливості дітей, їх соціальне становище в групі, сімейну ситуацію та стиль виховання, здатність дитини до активного включення в ході заняття чи навпаки пасивності дитини.

Запропонована програма психолого - педагогічної профілактики агресивності дошкільників є ефективною, може застосовуватися у дитячих садках соціальними педагогами, вихователями та психологами.

Перспективою подальшого дослідження є розширення програми, завдання якої впливати на всі сфери особистості дошкільника (емоційну, когнітивну, поведінкову, комунікативну); розробка профілактичної програми з урахуванням тендерних особливостей.

Висновок

Психологія вивчає властивість мозку, що полягає в психічному відображенні матеріальної дійсності, у результаті якого формуються ідеальні образи реальної дійсності, необхідні для регуляції взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Основним поняттям психології є поняття психічного образа.

Психічний образ - цілісне, інтеграційне відображення відносно самостійної, дискретної частини дійсності; це інформаційна модель дійсності, яка використовується вищими тваринами і людиною для регуляції своєї життєдіяльності.

Психічні образи забезпечують досягнення визначених цілей, і їх зміст обумовлюється цими цілями. Найбільш загальною властивістю психічних образів є їхня адекватність дійсності, а загальною функцією - регуляція діяльності.

Психічне відображення світу людини зв'язано з його суспільною природою, воно опосередковується суспільно виробленими знаннями. Психіка, як здатність є й у тварин. Але вищою формою психіки є свідомість людини, що виникла в процесі суспільно-трудової практики. Свідомість нерозривна з мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює свою поведінку. Свідомість не фотографічно відбиває явища дійсності. Вона розкриває об'єктивні внутрішні зв'язки між явищами.

Змістом психіки є ідеальні образи об'єктивно існуючих явищ. Але ці образи виникають у різних людей по різному. Вони залежать від минулого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного стану. Інакше кажучи, психіка - це суб'єктивне відображення об'єктивного світу. Однак суб'єктивний характер відображення не означає, що це відображення неправильне; перевірка суспільно-історичної й особистої практики забезпечує об'єктивне відображення оточуючого світу.

Отже, психіка - це суб'єктивне відображення об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем.

Зміст психіки містить у собі не тільки психічні образи, але і необразні компоненти - загальні ціннісні орієнтації особистості, змісти і значення явищ розумової дії.

Використана література:

Богословский В.В., Ковалёва А.Г., Степанова А.А.: Общая психология, М., 2001.

Киричук О.В., Роменець В.А.: Основи психології (підручник), К., 1997.

Немов Р.С.: Психология (учебник): Кн.1., М., 1994, разд.1.