Психофізіологічні засади психолінгвістики

5

Реферат на тему

Психофізіологічні засади психолінгвістики

ПЛАН

1. Мовленнєва пам'ять.

2. Породження мовлення.

3. Сприйняття мовлення.

Використана література.

1. Мовленнєва пам'ять

Відомо, що спілкування, змістом якого є вирішення складних (або нескладних) проблем, встановлення ділових або міжособистісних стосунків, складається з постійних процесів породження мовлення, які, відповідно, передбачають його сприйняття. Розуміння декодування та декодування інформації (породження - сприйняття мовлення) буде більш плідним, якщо детальніше розглянути роботу мовленнєвої пам'яті.

Мовленнєва пам'ять є складовою частиною мовленнєвої свідомості та пов'язана з поняттям мовленнєвої здібності, яке ввів Л.В.Щерба. Мовленнєва здібність існує в свідомості кожного носія мови. Знання фіксуються в мозку в двох формах: вербальній та невербальній. Відповідно, мислення має змішаний характер. Цей процес досліджували професор Л.С.Виготський та його учні. Будь-який мовленнєвий знак, що фіксується у мозку, є своєрідним нервовим кодом. Все, що пізнається, - відображення властивостей предметів і явищ довкілля у вигляді нервового коду. Діяльність мозку забезпечує встановлення зв'язків між кодами, що називаються асоціативними комплексами. Стереотипність асоціативних комплексів встановлюється завдяки тому, що мовленнєва діяльність постійно узагальнює відбиття об'єктів у мозку. Ці об'єкти асоціюються зі слідами мовленнєвих подразників. Сліди у нервово-мозковій тканині називаються енграмами (або патернами). Енграми є пакетами електрохвиль, тобто послідовностями електроімпульсів, які створюються завдяки активності певної маси нейронів, розташованих в різних місцях мозку. Зрозуміло, що процес запам'ятовування є постійним і змінним, але й пам'ять - постійна діяльність, рух, активність. Фонд енграм накопичується та зберігається за системним принципом. Ілюстрацією може слугувати такий приклад: ми краще сприймаємо та запам'ятовуємо інформацію з тієї галузі, в якій ми краще обізнані, до якої більш схильні у фіксований період комунікації. Якщо сьогодні ви вивчаєте мовознавство або психологію, то скоріше запам'ятовуватимете лінгвістичну або психологічну інформацію, ніж географічну або економічну. Одні структури перекодовуються в інші, завдяки чому можливе не лише відображення отриманих знань, але й творчість.

Будь-яка реальна ситуація краще запам'ятовується, якщо вона супроводжується якими-небудь висловленнями. Для того, щоб певна подія, факт не були швидко забуті, доречно дати їм назву - певний ярлик, що може складатися зі слова або речення. Якщо, виходячи з дому, ви сказали собі, що вимкнули світло, газ, то ця інформація буде зафіксована. Таким чином, вербальна пам'ять є більш надійною.

Мовленнєва пам'ять має дві форми: довготривалу та короткочасну. Довгочасна мовленнєва пам'ять містить знання про світ (когнітивну базу) та знання правил та законів мовної системи. Вона є своєрідним дисплеєм, що дозволяє неодноразово звертатися до неї при обробці кожних наступних частин висловлень. Короткочасна мовленнєва пам'ять зберігає попередні речення для встановлення зв'язку з наступними, тобто утримує мовленнєву інформацію, необхідну для операційної обробки.

2. Породження мовлення

Породженням мовлення називають сукупність процесів переходу від мовленнєвого наміру до тексту, писемного або звукового, доступного для сприйняття та розуміння. Цей процес, який найточніше відбиває взаємозв'язок між мисленням і мовленням, що є одним з найважливіших у психолінгвістиці, по-різному потрактовувався представниками певних шкіл та концепцій.

Послідовники біхевіорізму розглядали процес породження мовлення як результат емпіричної організації ( під впливом мовленнєвого досвіду) мовленнєвих реакцій або “наповнення” такими реакціями природженої багаторівневої психофізіологічної системи. Такої думки, зокрема, дотримувався Ч.Осгуд.

Н.Хомський та його послідовники вважають, що породження мовлення - процес послідовної реалізації семантичних, граматичних, прагматичних правил, що формуються у носія мови на базі природжених когнітивних структур.

Представники теорії мовленнєвої діяльності ґрунтуються на концепції Л.С.Виготського, який вважав, що висловлюванню передують процеси наміру, формуванню думки тощо. Тому основними постулатами теорії породження мовлення є: 1) послідовні етапи породження мовлення співвіднесені з фазами будь-якої діяльності: планування, реалізація плану і складання результатів з метою подальшого вдосконалення; 2) мовленнєва діяльність здійснюється як ієрархічна система процесів, що включає рівень дій та рівень операцій; 3) процес породження мовлення є цілеспрямованим і мотивованим; 4) мовленнєва діяльність має евристичний характер: мовець, маючи певну мету, може свідомо або несвідомо обирати певний спосіб для досягнення цієї мети.

Породження мовлення - процес, що водночас приводить до руху когнітивні та мовні структури в їх постійній взаємодії.

На різних етапах розвитку науки створювалися моделі породження мовлення, що мали за мету якомога повніше та точніше відтворити процес. Так, Р.Якобсоном, автором універсальної схеми мовної комунікації (автор повідомлення - адресат повідомлення - власне повідомлення - контекст - особливості контакту - код повідомлення), була запропонована комунікативно орієнтована модель породження мовлення:

Компонент, що кодує

Семантичне уявлення

Трансформаційний компонент

Поверхнева структура

Фонологічний компонент

Фонетична структура

Компонент, що кодує, послуговує для переводу інформації з немовленнєвої в семантичну. Семантичне уявлення містить всі види семантики. Завдяки трансформаційному компонентові здійснюється перехід у поверхневу структуру.

Незважаючи на лаконічність та вичерпаність, в цій моделі не зафіксовано, де власне починається зовнішнє мовлення, де і як відбувається граматичне структурування.

Значний внесок у спроби моделювання породження мовлення зробив Б.Ю.Норман, який запропонував таку схему:

1. Мотив.

2. Думка (мовна інтенція).

3. Внутрішнє слово (внутрішнє програмування, семантичний запис).

4. Перехід від глибинної структури до поверхневої - до зовнішнього мовлення.

5. Слово.

Передвербальними етапами є намір та стадія формування думки. Л.С.Виготський вважає, що на стадії формування думки вона ще не готова, а С.Д.Кацнельсон розглядає цей етап більш детально: 1) ситуація мовлення, 2) денотативний зміст, 3) логічний компонент, 4) емоційний, модальний компонент.

Таким чином, безперечним є факт, що мислення існує до мовлення, але не з'ясований перехід, оскільки думка є багатомірною, а слово - лінійне.

Вербальними етапами вважається виникнення внутрішнього слова та перехід його до висловлення. Внутрішнє слово є своєрідним імпульсом, який сприяє руху асоцаітивно-вербальних зв'язків. Виникнення внутрішнього слова пов'язане з поєднанням особистих значень, що “розгортаються” залежно від фактора адресата. Воно може бути частиною зовнішнього та не потребує граматичного оформлення.

Концепція О.Р.Лурії щільно пов'язана з теорією Л.С.Виготського. Вона включає мотив, задум (виникнення думки або загального змісту, що далі буде реалізоване у висловленні), внутрішнє мовлення ( перекодування задуму в розгорнуте мовлення для створення генеративної схеми розгорнутого висловлювання).

Існує два способи розподілення змісту за мовними одиницями при переході до зовнішнього мовлення: 1) підвести думку під лексичне значення слів, 2) підвести лексеми під граматичні , синтаксичні значення. У першому випадку обирається лексичний каркас, що залежить від предмету, змісту думки.(подія - дієслово). У другому випадку виникають лише номінативні блоки, що утворюють каркас ( світає - немає агенса). Наступним етапом є оформлення думки за законами морфології та фонології.

3. Сприйняття мовлення

Сприйняття мовлення - це система процесів переробки інформації, яка спрямована на розуміння певного повідомлення при усному спілкуванні або при читанні.

Раніше сприйняття мовлення розглядали як дзеркальний процес породження але деякі дослідження зафіксували численні випадки випередження сприйняття.

Серед різних концепцій сприйняття мовлення переважають моторна (активна) і сенсорна (пасивна). Активна концепція полягає в тому, що людина слухає інформацію, визначає її зміст через моторні сигнали, необхідні для повідомлення. При пасивному сприйнятті мовлення відбувається зіставлення інформаційного сигналу з еталоном за акустичними ознаками.

Таким чином, першим етапом сприйняття мовлення є процес пізнавання слів, на який впливають такі фактори: 1) використовуються різні властивості мовних сигналів, 2) при різних умовах домінують певні класи ознак мовного сигналу. За спостереженнями Зимньої А. , зміст сприйняття будь-якого висловлення регулює внутрішня програма адресата. Наприклад, якщо людина зацікавлена в інформації, прихильно ставиться до повідомлення, вона швидше, глибше і точніше зрозуміє зміст відповідного висловлення. І навпаки, якщо внутрішня програма людини не налаштована на сприйняття інформації якщо не зацікавлена у певному повідомленні або не готова до цього повідомлення, зміст висловлення вона не збагне. Експериментальні дослідження доводять, що сприйняття мовлення є адаптованим процесом, в якому пізнавання слів пов'язане з виділенням сигналу та мети слухача. Якщо слухач може виявити лінгвістичні закономірності в звуках, то він буде здатним використовувати інформацію, що накопичується в часі, для прийняття рішення про певний звуковий елемент. Якщо такі закономірності не виявлені, процес прийняття рішення ґрунтується на акустичних фактах певного моменту. Відбувається зіставлення та вибір найбільш адекватного еталону. Тобто сприйняття ґрунтується на ідентифікації звукових еталонів, але пізнавання деяких звуків пов'язане не так з акустичними, як з лінгвістичними чинниками.

Проблемам звукового сприйняття мовлення присвячені численні експериментальні дослідження, які дали неоднозначні результати. Це пов'язано, на думку Дж.Фланагана, з питанням виділення одиниць сприйняття. Традиційно такими одиницями вважаються звуки. Механізми та часові інтервали обробки інформації можуть відрізнятися від сприйняття окремих звукових стимулів. Мовленню притаманні часові образи, які сприймаються в цілому. Тому одиницями сприйняття можуть бути і склади, і слова, і речення, і фрази. Зрозуміло, що питання про сприйняття усного мовлення пов'язано з координатами слуху, серед яких найсуттєвішими є тон, гучність, часові інтервали. За допомогою експериментальних даних було доведено, що органи слуху сприймають зв'язне мовлення саме за цими характеристиками. Отже, процес сприйняття усного мовлення ґрунтується на слуховому відтворенні звукового повідомлення. Інші фізіологічні та психологічні механізми діють при сприйнятті писемного повідомлення, тексту.

Психолінгвістичний аналіз сприйняття тексту ґрунтується переважно на теорії синтаксису тексту, згідно з якою основними його ознаками є зв'язність та цілісність. Зв'язність тексту є категорією лінгвістичною, яка включає низку синтаксичних ознак (наприклад, синтаксичний паралелізм), актуальне членування речення, фонологічні ознаки (суперсегментні - паузи, інтонацію), семіотичну співвіднесеність компонентів (риторичні питання - чи потребує питання відповіді).

Цілісність тексту є одиницею скоріше психолінгвістичною, відтворює змістовну єдність тексту. На думку М.І.Жинкіна та Т.М.Дрідзе, змістовну організацію тексту моделює система семантичних типів предикатів, тобто при сприйнятті тексту формується ієрархічна організація програми мовленнєвого висловлення, що використовується реципієнтом. Зовнішні ознаки цілісності тексту - це сигнали, що дозволяють реципієнту прогнозувати межі, об'єм, зміст тексту.

Загальною умовою сприйняття тексту є створення образу змісту тексту. Моделлю сприйняття є синтез змісту тексту на базі перцептивного аналізу, що носить евристичний характер, в процесі якого відбувається пізнання та затримання у короткочасній пам'яті образів окремих мовленнєвих одиниць. Водночас сприйняття тексту є виділенням окремих значущих у контексті ситуацій - семантичних компонентів , синтезом цих компонентів в одне ціле.

Зі сприйняттям інформації та тексту щільно пов'язаний процес розуміння, який складається з процесів декодування, перекладу інформації на внутрішню мову, інтерпретації, результативного пояснення, оцінки, пізнання, мисленнєвої діяльності. Психолінгвістична теорія розуміння тексту була створена О.О.Леонтьєвим, П.Брудним, Т.М.Дрідзе. Розуміння - це послідовна зміна структури ситуації від одного елемента до іншого; процес перекладу змісту тексту в іншу форму. Безперечно розуміння інформації в процесі комунікації та розуміння тексту є різними інтелектуальними діями. В ході спілкування ми пізнаємо елементи висловлення - слова, імена ситуацій. Важливу роль у розумінні повідомлення відіграє позамовна реальність. Притаманні усному мовленню неповні речення, усічені конструкції, запитання-натяки доповнює безпосередня ситуація спілкування. У посібнику І.Н. Горєлова та К.Ф. Сєдова (“Основы психолингвистики”) наводиться приклад діалогу, зміст якого потребує роз'яснення:

Чорна?

Ні, червона.

А чому біла?

Тому що зелена.

Ця розмова здається абсурдною, доки не з'ясовується, що це діалог двох дачників біля куща смородини.

Розуміння тексту є складною літературознавчою, філософською, психологічною, комунікативною проблемою, яка не має та не може мати однозначного вирішення. Розглядають розуміння і як своєрідну інтерпретацію, і як оцінку, і як засіб побудови власних ментальних процесів. Текст зрозумілий тоді, коли може бути висловлений іншими словами. Безперечно, процес розуміння тексту зумовлює формування особистих утворень змісту, емоційної оцінки подій тощо. На думку М.М.Бахтіна, зміст тексту поліфонічний і має численні ступені свободи інтерпретацій.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ахутина Т.В. Порождение речи: Нейролингвистический анализ синтаксиса.- М.,1989

2. Ейгер Г.В. Механизмы контроля языковой правильности высказывания.-Х., 1990

3. Иванов Вяч. Вс. Чет и нечет (ассиметрия мозга и знаковых систем). - М.,1978

4. Исследование речевого мышления в психолингвистике. - М., 1985

5. Кацнельсон С.Д. Речемыслительные процессы \\ Вопросы языкознания, 1984, №4.

6. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. - М., 1997.

7. Леонтьев А.А. Психолингвистические единицы и порождение речевого высказывания - М.,1969.

8. Лакофф Дж. Мышление в зеркале классификаторов // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.23. - М.,1988.

9. Слобин Д. Грин Дж. Психолингвистика. - М.,1976.

10. Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи. - М.,1991.