Загальна характеристика суджень

1

План

• 1. Загальна характеристика суджень 2
• 2. Види простих суджень 4
• 3. Види складних суджень 8
• СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 11
•  1. Загальна характеристика суджень
• Пізнаючи предмети і явища навколишнього світу, виділяючи в них певні ознаки, ми висловлюємо судження. Судженням називається думка, в якій стверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об'єктивної дійсності. Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв'язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв'язки й відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах.
• Таким чином, судження - це не просто зв'язок понять чи уявлень, за котрими немає ніякої реальності, як твердить ідеалістична логіка, а відображення таких суттєвих зв'язків і відношень між предметами, що дійсно існують.
• Судження складається зі суб'єкта, предиката і зв'язки. Суб'єкт - це те, про що йдеться у судженні. Суб'єкт - не сам предмет дійсності, а поняття про нього. Суб'єкт позначається літерою S (перша літера латинського слова subjectum).
• Предикат - це те, що мовиться у судженні про предмет думки. Предикат є поняттям про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб'єктом. Позначається предикат літерою Р (від латинського слова praedicatum). Суб'єкт і предикат судження називаються термінами судження.
• Зв'язка в судженні є відображенням зв'язку, що існуює між предметом думки і певною властивістю; зв'язка установлює, належить чи не належить предметові судження властивість, мислима в предикаті. Зв'язка виражається такими словами, як "є", "не є" тощо.
• Судження як форма мислення є єдине ціле. Кожна з частин судження (суб'єкт, предикат і зв'язка) окремо не може скласти судження. Одну частину судження не можна відривати від іншої та абсолютизувати. Суб'єкт у судженні не може бути суб'єктом без предиката, а предикат - без суб'єкта. Обидва вони немислимі без зв'язки між ними, унаслідок якої вони і стають суб'єктом і предикатом судження. Тому неправильна думка про те, ніби існують судження безсуб'єктні або безпредикатні. Судження без суб'єкта, або без зв'язки, або без предиката бути не може. Якщо є предикат, то має бути і суб'єкт; якщо є суб'єкт, то має бути й предикат. Якщо у судженні говориться щось, то має бути названий і той предмет думки, котрому належить чи не належить це "щось". Якщо в судженні наявний суб'єкт, то необхідно виявити і його предикат, тобто те, що стверджується чи заперечується про предмет, виражений суб'єктом.
• Так, судження, виражене безособовими реченнями, як, наприклад, "Вечоріє", "Світає", "Сутеніє", "Дощить" і т. д., які, на думку деяких логіків, є безсуб'єктними, насправді мають і суб'єкт, і предикат. Речення "Вечоріє" виражає судження "Вечір (суб'єкт) надходить (предикат)". Речення "Дощить" має судження "Дощ (суб'єкт) іде (предикат)".
• Такі судження, виражені називними реченнями, в яких дається відповідь на будь-яке запитання, наприклад, "Кафедра" (при відповіді на запитання "Що це?"), "Зима" (на запитання "Що тепер?") тощо, мають не тільки предикат, а й суб'єкт, хоч останній словесно й не виражений. Так, у реченні "Кафедра", що є відповіддю на запитання "Що це?", суб'єкт - поняття "це", а предикат - "кафедра" ("Це - кафедра"), а у судженні "Зима", що є відповіддю на запитання "Що тепер?", суб'єктом є поняття "тепер", а предикатом "зима" ("Тепер зима").
• Суб'єкт і предикат судження містять знання не однакового характеру. Суб'єкт виражає знання про предмет думки, а предикат - про ознаку, відношення, властивість, що належить або не належить предмету. Суб'єкт містить знання відоме, а предикат - нове, раніше не відоме знання. Предикат є характеристикою предмета думки, через нього ми з'ясовуємо те, що властиве (або не властиве) даному предмету. Предикат завжди несе нове знання про вже відомий предмет. Тому кожне нове судження про якийсь предмет розкриває нам іще невідому, нову його сторону. І чим більше суджень ми висловлюємо про предмет, тим повніше охоплюємо цей предмет.
• Судження може складатися з одного суб'єкта і одного предиката або з кількох суб'єктів і предикатів. Тому структура суджень неоднакова, вона різна у різних видів суджень.
• 2. Види простих суджень
• За складом суб'єкта й предиката судження поділяються на прості та складні. Простим судженням називається судження, яке складається з одного суб'єкта і одного предиката. Складним судженням називається таке судження, у якому наявні кілька предикатів чи суб'єктів. Складні судження складаються з кількох простих суджень.      
• Категоричним судженням є судження, в якому щось стверджується чи заперечується у безумовній формі. Наприклад: "Петренко - студент", "Купівля-продаж є договір" тощо. Прості категоричні судження, залежно від того, що вони відображають - властивість чи відношення, поділяються на атрибутивні судження, судження із відношенням тасудження існування. Атрибутивним судженням називається таке судження, у якому стверджується або заперечується належність предмету визначеної властивості чи ознаки.  Приклади атрибутивних суджень: "Цукор солодкий"; "Суд не утворює нового права" тощо.
• Структура атрибутивних суджень, у яких стверджується належність предмету певної властивості, виражається формулою S є Р. Атрибутивні судження, у яких заперечується належність предмету певної властивості, мають формулу S не є Р.
• Судження з відношенням - це судження, що відображає відношення між окремими предметами або їхніми ознаками. Прикладами таких суджень є: "Київ західніше від Харкова"; "Київ більший за Львів". Судження відношення виражають найрізноманітніші відношення між предметами і явищами: часові, просторові, відношення за якістю, кількістю, формою, тотожності, протилежності тощо. Тому у практиці мислення ми стикаємося з найрізноманітнішими судженнями відношення.
• Структура суджень із відношеннями може бути виражена формулою aRb. Тут а і b позначають поняття про предмети, a R відношення між ними. Читається ця формула так; "Між предметами a i b існують відношення R". Якщо відношення існують не між двома, а між трьома предметами, то структуру судження записують так: "(а, b, с)R". Приклади таких суджень: "Полтава знаходиться між Києвом і Харковом"; "Микола і Петро - брати викладача К." і т. д. Судження про відношення, як і будь-яке судження, має суб'єктно-предикативну структуру. Предмети a I b, про які йдеться у судженні,- це суб'єкт судження, а відношення R, що їх пов'язує,- предикат. Отже, предикат є відношення. Але оскільки властивість притаманна окремим предметам, а відношення мають місце між двома, трьома і більше предметами, то предикати бувають одномісними і багатомісними, предикат, який відображає властивість, називається одномісним, а ті, що виражають відношення - багатомісними предикатами. Останні можуть бути двомісними - у судженнях, які мають структуру (a, b)R; тримісними, коли судження мають структуру (а, b, c)R і т. д.
• Особливий клас простих суджень утворюють судження існування. Судження існування (екзистенціальні судження - від латинського слова existentia - існування) - це такі судження, в яких стверджується чи заперечується сам факт існування або не існування предмета. Наприклад: "Матерія існує", "Світ існує", "Безпричинних явищ не буває", "Вода - основа існування всього живого на землі" тощо. Суб'єктом цих суджень є те, про що йдеться у судженні: ("матерія", "світ", "вода"), предикат виражений словом "існує". Зв'язка чітко не виражена словами ("є", "не є"), але це не означає, що вона відсутня. Структура цих суджень може бути виражена формулою: "S є Р", "S не є Р".
• Особливість судження існування полягає в тому, що воно відбиває не зв'язок предмета з його ознакою і не відношення між предметами, а сам факт буття чи небуття якогось предмета або явища, інформує про те, що щось існує чи не існує. Так, у судженні "Бог не існує" висловлена думка не про те, що таке Бог, а те, що такого явища, як Бог, немає, що він не існує в дійсності. У судженні ж "Існує симуляція розкрадання" виражено знання про те, що в дійсності існує таке явище, як симуляція розкрадання.
• Виражаючи знання про буття або небуття того чи іншого явища, судження існування відіграє важливу роль у процесі пізнання.
• За якістю судження бувають ствердні і заперечні.
• Ствердним називається судження, яке відбиває наявність у предмета якоїсь ознаки. Наприклад: "Україна - європейська держава". Ствердне судження має таку формулу: S є Р. Заперечним називається судження, у якому йдеться про відсутність у предмета якоїсь ознаки. Наприклад: "Студент Іванов не відмінник". Формула заперечного судження: S не є Р. У заперечних судженнях заперечення "не" може стояти як перед зв'язкою, так і перед предикатом (Р). Наприклад, у судженні "Ця дошка не є чорна", частка "не" стоїть перед зв'язкою, а в судженні "Ця дошка є не чорна" - перед предикатом. Такі заперечні судження мають формулу: S є не Р. Заперечними є також судження, в яких заперечення "не" стоїть безпосередньо перед суб'єктом, тобто судження, що має структуру "не S є Р". Прикладом таких заперечних суджень є: "Не Іваненко був у Петренка", "Не підпал є причиною пожежі" тощо. Ці судження слід відрізняти від ствердних, суб'єктами яких є заперечні поняття.
• За кількістю судження бувають одиничні, часткові та загальні.
• Одиничним судженням називається судження, в якому щось стверджується чи заперечується про один предмет. Наприклад: "Київ - столиця України". Одиничне судження має формулу: S є P. Частковим судженням називається судження, у якому щось стверджується або заперечується про частину предметів класу. Наприклад: "Деякі студенти - відмінники". У цьому судженні йдеться не про всіх, а про деяких студентів. Суб'єкт часткового судження виражається словами "деякі", "більшість", "частина", "кілька", "іноді" тощо. Формула часткового судження: Деякі S є Р, деякі S не є Р.
• Часткові судження бувають означені та неозначені. Означені часткові судження ми висловлюємо в тих випадках, коли наше пізнання якихось предметів завершене і нам відомо, що тільки деякі предмети класу наділені (або не наділені) певною ознакою, а інші предмети даного класу цими ознаками не володіють (або володіють).  Наприклад: "Тільки деякі договори є безоплатні". У цих судженнях слово "деякі" має зміст "тільки деякі", а не всі.
• Неозначене часткове судження - це таке судження, в якому виражене знання про те, що в крайньому разі деякі предмети даного класу володіють (не володіють) певною ознакою. Чи належить ця ознака останнім предметам класу, ми ще не знаємо, оскільки наше пізнання предметів не завершене. Слово "деякі" тут має зміст "у крайньому разі деякі" або "у всякому випадку деякі, а можливо й усі". Неозначене часткове судження під час подальшого пізнання стає або означеним частковим судженням, або переходить до загального судження. Загальним судженням називається судження, в якому щось стверджується або заперечується про всі предмети класу. Наприклад: "Усі громадяни зобов'язані дотримуватися законов». У загальних судженнях перед суб'єктом постає логічна стала, яка виражається такими словами, як "усі", "кожен", "усякий", "будь-який", "ніхто", "ніякий" і т. д. Але часто слово "всі" не висловлюється, а тільки мається на увазі. Формула загального судження:  
• Всі S є Р.
• Жодне S не є Р.
• Із загальних суджень логіка виділяє в окрему групу неозначені судження, тобто такі, які не мають показника кількості (квантора). До них належать такі судження, як "Пілоти - сміливі люди" і т. д.
• Суб'єктом цих суджень є не кожен предмет класу, а клас предметів у цілому. Тому ознака, виражена предикатом, не обов'язково належить кожному предметові класу; предикат характеризує клас у цілому, клас як такий, а не кожен предмет класу окремо. Отже, те, про що йдеться у предикаті судження, не можна приписувати будь-якому предметові класу; той чи інший окремий предмет класу цією ознакою може й не володіти.
• Оскільки кожне судження володіє певною якістю і кількістю одночасно, то в практиці мислення користуються об'єднаною класифікацією суджень за кількістю та якістю. За цією класифікацією існують такі чотири основні види суджень:
• 1. Загальноствердні судження - це судження за кількістю загальні, а за якістю ствердні. Наприклад: "Усі студенти складають екзамени". Формула загально-ствердного судження: Усі S є Р.
• Загально-ствердні судження прийнято позначати літерою А (перша літера латинського слова affirmo - стверджую).
• 2. Загально-заперечні судження - це судження за кількістю загальні, а за якістю заперечні. Наприклад: "Жодне явище не існує ізольовано від інших явищ". Формула загально-заперечного судження: Жодне S не є Р.
• Загально-заперечні судження позначають літерою Е (перший голосний латинського слова nego - заперечую).
• 3. Частково-ствердні судження - це судження за кількістю часткові, а за якістю ствердні. Наприклад: "Деякі студенти - відмінники". Формула частково-ствердного судження: Деякі S є Р.
• Позначаються ці судження літерою І (другий голосний латинського слова affirmo).
• 4. Частково-заперечні судження - це судження за кількістю часткові, а за якістю заперечні. Наприклад: "Деякі дні у вересні бувають холодними". Формула частково-заперечного судження: Деякі S не є Р.
• Позначаються ці судження літерою О (другий голосний латинського слова nego).
• 3. Види складних суджень
• Складне судження -- судження, до складу якого входять два і більше суб'єктів, або два та більше предикатів, або два та більше і суб'єктів, і предикатів. Складні судження поділяють на безумовні та умовні. Безумовні судження поділяють на єднальні, розділові та умовні.
• В єднальних судженнях, на відміну від простих, наявне твердження чи заперечення про належність предметові двох чи більше ознак. Наприклад: «Т.Г. Шевченко -- геніальний поет і талановитий майстер живопису». Оскільки в єднальних судженнях може йтися як про один предмет, так і про множину (повну чи неповну) предметів, то вони, так само, як і прості, поділяються на одиничні, загальні і часткові. Пізнавальна функція єднальних суджень полягає в тому, що вони містять знання про сумісність чи співіснування різних ознак в одному і тому ж предметі (чи множині предметів). Гадка про сумісність цих ознак виражається сполучником «і» («й», «а», «та»). Єднальні судження можуть виявитися і хибними. Наприклад: «Це число є простим і ділиться на два».
• У предикаті розділового судження, як і в предикаті єднального, вказується на дві чи більше ознак. Проте, на відміну від єднального, в розділовому судженні не стверджується, що всі ці ознаки належать предметові судження. У ньому йдеться або про належність (чи неналежність) предметові тільки однієї (до того ж невідомо якої) з перелічених ознак, або про належність (чи неналежність) відповідному предметові принаймні однієї з цих ознак. Перші з наведених розділових суджень називаються виключаючими розділовими, а другі -- єднально-розділовими. Прикладом перших є судження «Цей кут є або гострим, або прямим, або тупим». А прикладом єднально-розділових може бути судження «Петренко грає у волейбол або футбол».
• Умовне судження -- судження, в якому відображається залежність того чи іншого явища від якихось обставин і в якому підстава і наслідок з'єднуються з допомогою логічного сполучника «якщо.., то...». Наприклад: «Якщо всі метали перебувають у твердому стані, то це стосується і ртуті».
  В умовному судженні треба розрізняти підставу і наслідок. Так, у наведеному прикладі підставою служить думка «якщо всі метали є твердими тілами», а наслідком -- «то і ртуть є твердим тілом». Для розуміння сутності умовних суджень важливо осмислити Зв'язок між підставою і наслідком: залежність наслідку від підстави і підстави від наслідку. Істотне значення має і характер зв'язки. Наприклад: «Якщо ромб має прямі кути, то він належить до квадратів»; «Якщо ромб має непрямі кути, то він не належить до квадратів».
  За характером відношення між змістом наслідку і змістом підстави, які констатуються в умовних судженнях, їх поділяють на виділяючі та невиділяючі. У виділяючих умовних судженнях те, про що йдеться в підставі, є достатнім і необхідним для існування того, про що йдеться в наслідку, а те, про що йдеться в наслідку, є необхідним і достатнім для існування того, про що йдеться в підставі. Наприклад: «Число ділиться на три тоді і тільки тоді, коли сума цифр цього числа ділиться на три». У невиділяючому умовному судженні стверджується, що існування того, про що йдеться в підставі, є умовою достатньою, але не необхідною для існування того, про що йдеться в наслідку, а існування того, про що йдеться в наслідку, є необхідною, але недостатньою умовою для існування того, про що йдеться в підставі. Так, в умовно невиділяючому судженні «Якщо в чотирикутнику всі сторони рівні, а кути прямі, то його діагоналі взаємно перпендикулярні» підстава є достатньою для існування наслідку, проте не необхідною, оскільки існують і такі чотирикутники, в яких кути не є прямими, однак діагоналі їх є взаємно перпендикулярними.
• СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
• 1. Жеребкін В.Є. Логіка. - Х.: Основа, 1998.
• 2. Кирилов В.Н., Старченко А.А. Логіка. - М.: Юрист, 1999.
• 3. Мозгова Н.Г. Логіка: Навч.посібник. - К.: Каравела, 2006.
• 4. Рузавин Г.Н. Логика. - М.: ЮНИТИ, 2002.
• 5. Тофтул М.Г. Логіка. - К.: Академія, 2006.
• 6. Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник - К.: Золоті ворота, 1998.