Роль і значення інформаційної безпеки в системі національної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Адвокатське об'єднання «Моріс Груп»

Роль і значення інформаційної безпеки в системі національної безпеки України

Юринець Ю.Л., Сопілко І.М., Бєлкін Л.М., адвокат індивідуальної практики, Бєлкін М.Л.

Вступ

У статті 17 Конституції України передбачається, що «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу». Таким чином, Конституція України ставить досягнення інформаційної безпеки держави на один щабель із захистом її суверенітету і територіальної цілісності. І це є невипадковим, оскільки у сучасній ситуації цілеспрямовані інформаційні впливи здатні перевести населення на повністю протилежну картину світу [1], спонукати до вчинення таких дій, на які б воно (населення) самостійно не наважилося і, скоріш за все, об'єктивно не хотіло.

Важливо зазначити, що сучасні засоби масової комунікації (радіомовлення, телебачення, супутниковий зв'язок, Інтернет) є фактично транскордонними. Як зазначав відомий італійський вчений Умберто Еко, «інформація допускає ворога в чужі тили... у кожного в тилу присутній ворог. Навіть якщо заглушити всю масову інформацію, нові технології зв'язку цим не заглушиш» [2]. У матеріалах конференції [3] зазначається, що «інформаційний вплив на державу, суспільство, громадянина зараз більш ефективний і економний, ніж політичний, економічний і навіть воєнний» [3, с. 58-59]. інформаційний автоматичний текст

Впровадження нових інформаційно-комунікаційних технологій є основою соціально-економічного та науково-технічного прогресу - інформатизації суспільства [4]. Натомість, як зазначає відомий фахівець у галузі інформаційних воєн Г. Почепцов, інформаційна цивілізація, яка прийшла до людства, змінює не тільки статус інформації, тобто роль її позитивних наслідків, а й різко розширює негативні можливості. Перед нами потужний інструмент, для якого немає обмежень. Інформаційні війни різної інтенсивності стали явною ознакою наших днів [5]. Інтерес до цієї теми особливо гострий з огляду на великий потенціал інформаційних мереж впливати на основні інститути держави та суспільства, зокрема, на інформаційну безпеку [6, 7]. Як зазначає проф. В.Ю. Богданович, найпотужнішим впливом на забезпечення воєнної безпеки України є інформаційний; значна частина зовнішніх інформаційних загроз фактично є різновидом воєнних загроз, і саме ці загрози є одними з найнебезпечніших для воєнної безпеки держави [8, с. 47].

Отже, інформаційні відносини виходять за межі суто інформаційних і стають чинником спеціальних ворожих операцій та інформаційних війн.

Як зазначає Ю. Горбань, антиукраїнська пропагандистська кампанія виявила недостатньо науково-методологічних обґрунтувань та пояснень дій у таких ситуаціях, продемонструвала погану координацію дій державних органів влади, громадянського суспільства, експертів та науковців, журналістів проти таких кампаній [9, с. 137].

В.Ф. Загурська-Антонюк наголошує, що одним із механізмів розв'язання питання протидії інформаційним загрозам є обмеження доступу до інформації або її викривлення, спотворення у процесі «інформаційної війни». Але одночасно зазначається, що такі обмеження можуть «виявитися неприпустимими у цивілізованих демократичних суспільствах, які прагнуть до демократичних цінностей» [10].

Тому необхідно знайти критерії та підходи, які б дозволили об'єктивно встановити ці обмеження та застосувати санкції за їх порушення. Окремі питання цієї проблеми розглядалися авторами у їх статті [11].

Виклад основного матеріалу

У сучасному світі свобода слова, яка вважається вищою цінністю демократичного суспільства, стараннями архітекторів інформаційних воєн перетворюється на грізну зброю ворожих впливів - інформаційну зброю. Інформація, подана певним чином, може змінювати поведінку людей, нав'язувати їм цілі, які об'єктивно не входять в число їх інтересів. Поширеним засобом використання інформації з метою цілеспрямованого впливу на свідомість людей та соціуму є пропаганда. Пропаганда - це контроль свідомості мас шляхом спотворення інформації та нав'язування односторонніх, суб'єктивних, а часом і відверто неправдивих суджень із використанням засобів масової інформації або будь-яким іншим способом масового впливу [12, с. 52]. Метою негативної пропаганди є розпалювання соціальної ворожнечі, загострення соціальних конфліктів, загострення суперечностей у суспільстві, пробудження в людей низьких інстинктів тощо [12, с. 24].

Найбільш небезпечною складовою частиною пропаганди є інформаційно-психологічний вплив (часто його називають інформаційно-пропагандистським, ідеологічним) - це вплив словом, інформацією. За висновками В.Г. Криська, психологічний вплив такого виду ставить своєю основною метою формування певних ідеологічних (соціальних) ідей, поглядів, уявлень, переконань, одночасно воно викликає у людей позитивні або негативні емоції, почуття і навіть бурхливі масові реакції. Цілями психологічної війни можуть бути: ослаблення морального духу особового складу збройних сил і цивільного населення противника; схиляння їх до військово-політичних цілей з мінімальними людськими і матеріальними витратами [13].

Професор М.В. Маркова зазначає, що інформаційно- психологічний вплив може викликати зрушення в цінностях, життєвих позиціях, орієнтирах, світогляді особистості. Такі зміни зумовлюють вияви девіантної антисоціальної поведінки й становлять небезпеку вже для суспільства й держави [14, с. 7].

Так, житель Донецька згадує (мовою оригіналу): «Я помню этот "референдум"1. За несколько дней до этого по одному из российских телеканалов ведущая новостей рассказала, что в Донецке ставят метки на домах русскоговорящих граждан. Мы с женой хихикнули тогда. Какая чушь!.. Потом эту чушь всерьез пересказывали друг другу люди на референдуме... И мы вдруг поняли, что народ массово начал сходить с ума»2.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на позицію, висловлену у дисертаційному дослідженні М.Б. Кубявки, можна дійти слушного висновку, що на сучасному етапі швидко зростає значення непрямих (м'яких) методів впливу на перебіг політичних та економічних процесів в державах. Провідне місце серед, так званих м'яких методів впливу звісно посідають інструменти інформаційного впливу... Подібна тенденція спостерігається в усьому світі, а 95 % всіх підривних зусиль по відношенню до іншої держави займає інформаційна війна [15, с. 27].

Левченком О.В. запропонована класифікація інформаційної зброї за засобами ведення інформаційної боротьби. Автор вказує, що особливу небезпеку інформаційна зброя становить, зокрема, для психіки, свідомості і підсвідомості населення та особового складу збройних сил. За своєю результативністю і наслідками застосування інформаційна зброя прирівнюються до зброї масового ураження [16, с. 145].

При цьому Г. Почепцов застерігає, що можуть мати місце наступні сім цілей, на які однаковим чином можуть бути спрямовані інформаційні впливи. Ці цілі такі: армія і своє населення, армія і чуже населення, між різними складовими всередині армії, партизани і населення, армія і союзна армія, країна і союзна країна, країна і нейтральні країни. Набір вирішуваних завдань у військовому конфлікті вже досить апробований в ряді військових ситуацій. Так істотним завданням для роботи з громадською думкою в разі застосування сили в конфлікті стає легітимізація такого застосування. Процес легітимізації можна розбити на дві складові: це героїзація своєї сторони і демонізація сторони противника. В останньому випадку апробованим варіантом впливу є демонстрація звірств по відношенню до мирного населення [17].

Інформаційний простір в принципі дозволяє існування будь-якого типу інформації, в чому реалізуються його відмінності від простору фізичного плану. Небезпечна за своїми наслідками тільки обробка цієї інформації людиною. Інформаційна зброя не руйнує інформаційний простір, а спирається на нього. Інформаційна зброя саме формує інформаційний простір під себе, оскільки по суті своїй інформаційна зброя і є засобом інтенсивного введення тих чи інших сегментів нового інформаційного простору. Тому володіння в сучасних умовах ефективною інформаційною зброєю і засобами захисту від неї є одним із пріоритетних напрямів забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері [16, с. 145].

Варто зазначити, що у більшості досліджень, у тому числі російськомовних [17] та україномовних [15], результативність інформаційних (психологічних) операцій (ПсО) розглядається на прикладі, переважно, за межами України та Росії. Так, зазначається, що перша масова операція, що мала назву психологічної, була здійснена Збройними силами США на підтримку військ ООН у Корейській війні (1950-1953 рр.) У 1951 р. у Міністерстві армії було створено Управління психологічних операцій, що в 1955 р. реформувалося в Управління спеціальних методів війни. Тоді ж розпочалася підготовка спеціальних кадрів. Масштабно застосовувалися війська ПсО у Панамі і у Перській Затоці, де американські фахівці здійснювали інформаційні операції проти режиму Саддама Хусейна, спрямовані на захист курдського населення, а також мусульман-шиїтів від політики Багдада. Масштабні ПсО було здійснено й у межах операцій «Морський ангел» і «Підтримка демократії» (Гаїті, 1991, 1994 рр.), «Відродження надії» та «Спільний щит» (Сомалі, 19921995 рр.), «Спільні зусилля» (Боснія, 1996 р.). Практично всі миротворчі компанії, в яких беруть участь США, супроводжуються психологічними операціями. Зазначається, що якщо у Першій світовій війні один журналіст приходився на 20.000 військовослужбовців, то під час операції в Боснії - на 500 військовослужбовців [15, с. 29-30].

Разом із тим, Україна має свій власний «сумний досвід» інформаційних атак на себе. Як зазначає згаданий вище Ю.О. Горбань [9, с. 140], в інформаційній війні проти України РФ застосовує практично весь арсенал впливу на свідомість людей. Зокрема, спостерігачі відзначають, що, наприклад, усі 23 роки незалежності України на кримському телебаченні велася антиукраїнська пропаганда3. Г. Почепцов [17] наголошує, що до подій 2013-2014 рр. 60 % дорослого населення України отримувало суспільно-політичну інформацію через телебачення. У той же час, 54,5 % населення віддавали перевагу інформаційно-аналітичним програмам російського телебачення.

Тривалий час протягом війни на Донбасі російські інформаційні агентства та ЗМІ масово випускали і випускають брехливі та пропагандистські «новини» антиукраїнської спрямованості (мовою оригіналів): «распятый мальчик», «мать упомянутого распятого мальчика, которую привязали к танку и таскали по площади», «два раба», «обглоданные снегири, в отличие от синичек патриотичной расцветки», «пьяные негры танцуют на украинских танках», «Яценюк воевал в Чечне и участвовал в пытках и расстрелах российских военнопленных»; «Авдеевку обстреливает украинская армия» тощо. Немає жодних підстав дозволяти цим агентствам та ЗМІ легітимно поширювати цю інформацію в Україні. Так, Представник України при ООН, посол В. Єльченко у виступі в ООН 11.05.2016 р. звернув увагу, що «жорстока і порочна пропаганда, поширювана державними ЗМІ в Росії, є одним з основних елементів гібридної агресії РФ. Існує необхідність боротьби з такими явищами, як державна пропаганда нетерпимості і ненависті»4.

Разом із тим, мережі Інтернет створюють для поширення небажаного контенту незрівнянно більші можливості, ніж телебачення та радіо. О.О. Верголяс звертає увагу, що on-line соціальна мережа, створює умови для використання значно більшої кількості інструментів інформаційно-психологічного впливу аніж off-line в силу технологічних можливостей з розміщення та доставки аудіо-та відеоінформації до адресата. On-line мережі мають значно більший спектр можливостей з розміщення та доставки інформації до адресата найрізноманітнішого характеру (відео, картинки, світлини, текст, аудіо). Швидкість поширення інформації в on-line мережі значно більша ніж в off-line мережі в силу простоти передачі та мовлення. Окрім цього, варто зазначити такий важливий момент, що виробництво, поширення та доставка до адресата інформаційної продукції (контенту) для поширення в on-line мережі вимагає значно меншої витрати людських та матеріально-технічних ресурсів ніж в on-line мережі, у першу чергу за рахунок швидкості поширення та надзвичайно низьких витрат на мультиплікацію інформаційних матеріалів [18].

Отже, інформаційні мережі створюють усі можливості для доставки ворожого культурного та/або інформаційного контенту.

Наприклад, за даними американських фахівців, до 75 % так званих «життєвих історій» та «посилань на джерела», що наводилися в коментарях у соціальних мережах в періоди активізації антиукраїнської агресії, були майже повністю вигаданими. При цьому від половини до двох третин з цієї кількості мали очевидні індикатори маніпулятивного впливу. За даними вітчизняних фахівців, 45 % інформації, яка поширюється в нашому інформаційному полі, має ознаки цілеспрямованої зовнішньої маніпуляції, спрямованої проти нашої держави [14, с. 7-8; 19, с. 25].

Таким чином, володіння в сучасних умовах ефективною інформаційною зброєю і засобами захисту від неї є одним із пріоритетних напрямів забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері. Відповідність таким вимогам рано чи пізно потребуватиме від держав правових рішень щодо обмеження ворожого контенту в інтересах власної безпеки, з урахуванням конвенційних зобов'язань демократичної держави.

Висновки

Узагальнення позицій спеціалістів у міждисциплінарному аспекті і фактичні дані свідчать про те, що володіння в сучасних умовах ефективною інформаційною зброєю і засобами захисту від неї є одним із пріоритетних напрямів забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері. Відповідність таким вимогам рано чи пізно потребуватиме від держав правових рішень щодо обмеження ворожого контенту в інтересах власної безпеки, з урахуванням конвенційних зобов'язань демократичної держави. В цьому сенсі слід визнати перспективним вироблення критеріїв відбору та обмеження негативної інформації на основі використання систем автоматичної обробки тексту в інформаційно-пошукових системах. Такі підходи повинні, зокрема, стати частиною державної інформаційної політики у сфері інформаційної безпеки та, зокрема, включатися в офіційні методики здійснення відповідних експертиз.

Список використаних джерел

1. Почепцов Г. Пропаганда vs. информационные операции: сходства и различия. MediaSapiens. 17.04.2016.

2. Эко У. Полный назад! «Горячие войны» и популизм в СМИ.

3. Коваленко Є.В., Плетньов О.В. Передумови загроз у сфері інформаційної безпеки та перспективи їх подолання. У зб.: Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави: зб. тез наук. доп. наук.-практ. конф. (Київ, 4 квітня 2019 р.). [Електронне видання]. Київ. Нац. акад. СБУ, 2019. С. 58-59.

4. Антонова С.Є., Мартинюк Г.Ф. Інформаційна безпека. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2019. № 11.

5. Почепцов Г.Г. Информационные войны. М., Рефл-бук; К., Ваклер, 2000. 576 с.

6. Сопілко І.М. Становлення інформаційного суспільства та інформаційні загрози в мережі Інтернет. Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. 2017. № 3. С. 61-69.

7. Гуцу С.Ф. Правове регулювання мережі Інтернет: міжнародний і вітчизняний досвід. Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. 2018. Вип. 2 (38). С. 114-118.

8. Богданович В.Ю., Ворович Б.О., Марко Є.І. Інформаційна безпека як основа воєнної безпеки держави та суспільства. Збірник наукових праць Центру воєнно- стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. 2018. № 3. С. 44-48.

9. Горбань Ю.О. Інформаційна війна проти України та засоби її ведення. Вісник НАДУ. 2015. № 1. С. 136-141.

10. Загурська-Антонюк В.Ф. Політично-інформаційні безпекові механізми в українській державній системі у контексті геополітичних змін. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 2.

11. Юринець Ю.Л., Сопілко І.М., Бєлкін Л.М., Бєлкін М.Л. Дослідження проблем інформаційної безпеки України на засадах міждисциплінарного підходу: соціологія, психологія, право. Юридичний науковий електронний журнал. Електронне наукове фахове видання. 2020. № 7. С. 300-307.

12. Сулейманова Ш.С., Назарова Е.А. Информационные войны: история и современность: Учебное пособие. М. Международный издательский центр «Этносоциум». 2017. 90 с.

13. Крысько В.Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт). Минск. 1999. 86 с.

14. Маркова М.В. Інформаційно-психологічна війна: медико-психологічні наслідки та стратегії протидії. Проблеми безперервної медичної освіти та науки. 2016. № 4. С. 6-10.

15. Кубявка М.Б. Моделі та методи управління інформаційним супроводженням в умовах гібридної війни. Дис... канд. техн. наук. Спец. 05.13.06 «Інформаційні технології». К., 2017. 199 с.

16. Левченко О.В. Класифікація інформаційної зброї за засобами ведення інформаційної боротьби. Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. 2014. № 2 (20). с. 142-146.

17. Почепцов Г.Г. Информационные войны. М., Рефл- бук; К., Ваклер, 2000. 576 с.

18. Верголяс О.О. Спеціальні інформаційні операції в системі засобів протидії загрозам національній безпеці України. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія: «Юридичні науки». 2019. № 4.

19. Марута Н.О., Маркова М.В. Інформаційно- психологічна війна як новий виклик сучасності: стан проблеми та напрямки її подолання. Український вісник психоневрології. 2015. Т. 23. Вип. 3 (84). С. 21-28.

Размещено на Allbest.ru