Розгляд архітектури програмно-керованих мереж

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка»

Розгляд архітектури програмно-керованих мереж

Коробейнікова Т.І., канд.техн.наук, доц.

Калько Т.С., студент

Лужецька Н.М., асистент

Анотація

SDN зробила революцію в керуванні мережею, запропонувавши програмований і централізований підхід до її управління. У цій статті наведено огляд архітектури SDN, включаючи переваги та проблеми впровадження цього підходу. Було досліджено ключові компоненти архітектури SDN, включаючи протокол OpenFlow і централізований контролер, а також те, як вони працюють разом, щоб забезпечити програмування мережі. Також в роботі розглядаються програмно-керовані глобальні й локальні мережі та їх порівняння з класичними мережами Загалом ця стаття містить вичерпний вступ до архітектури SDN, підкреслюючи її потенціал трансформувати управління мережею в найближчі роки.

Ключові слова: інформаційна мережа, програмно-керована мережа, інформаційна безпека, OpenFlow, архітектура мережі

Основні поняття програмно-керованих мереж

Програмно-керована мережа (ПКМ, англ. Software-definedNetworking, SDN) - це така архітектура, яка розділяє функції керування мережею та переадресацію, що дозволяє безпосередньо запрограмувати керування мережею, а базову інфраструктуру абстрагувати для програм і мережевих служб. Ресурси SDN включають можливість ефективніше й динамічніше керувати мережевим трафіком, забезпечуючи підвищений контроль і гнучкість у мережі. SDN дозволяє віртуалізувати мережу, що дозволяє створювати кілька мереж через одну фізичну інфраструктуру. SDN також дозволяє більш ефективно використовувати ресурси, дозволяючи автоматизувати багато функцій мережі. Це може зменшити фізичну працю, дозволяючи швидше розгортати та ефективніше використовувати ресурси. Крім того, SDN може надавати централізований огляд усієї мережі, забезпечуючи кращу видимість і контроль.

До ключових властивостей відносемо:

1) Віртуалізацію мережі: відокремлення керування мережею від площини даних, віртуалізація мережі пропонує більш ефективний, гнучкий і безпечний спосіб обробки мережевого трафіку.

2) Автоматизація: автоматизовані інструменти можуть спростити процес розгортання, налаштування та керування мережею, зменшуючи ймовірність людської помилки.

3) Безпека: програмно-керована мережа забезпечує додатковий рівень безпеки, спрощуючи виявлення загроз безпеки та реагування на них.

4) Масштабованість: абстрагуючи мережеву інфраструктуру, програмно-керована мережа дозволяє швидко масштабувати мережу, щоб відповідати мінливим вимогам.

5) Доступність: програмно-керована мережа дозволяє підвищити доступність мережі за допомогою автоматизованих механізмів відновлення після відмови.

Якщо деталізувати ресурси, то можна виділити такі: мережеве обладнання, таке як комутатори, маршрутизатори та брандмауери; інструменти автоматизації та оркестрування; мережеві операційні системи; технології віртуалізації мережі; інструменти моніторингу та управління продуктивністю мережі; контролери SDN; рішення безпеки мережі; мережеві протоколи (наприклад, TCP/IP, BGP, OSPF тощо); мережеві послуги (балансування навантаження, оптимізація WAN); інструменти мережевої аналітики та звітності[1].

Це дозволяє мережевим інженерам і адміністраторам швидко реагувати на зміну бізнес-вимог, оскільки вони можуть регулювати трафік із централізованої консолі, при цьому не маючи взаємодії з окремими пристроями. Така архітектура також надає послуги туди, де вони потрібні в мережі, незалежно від того, до яких конкретних пристроїв підключено сервер чи інший пристрій.

Тож функціональне розділення, віртуалізація мережі та автоматизація за допомогою програмування є ключовими технологіями SDN [2]. Завдяки програмно-керованим мережам стало можливо вирішити такі завдання абстракції, контролю та гнучкості.

Абстракція інтелектуальних функцій мережі задля спрощення процесу реалізації нових сервісів та посилення контролю. Ми маємо змогу керувати поведінкою мережі завдяки SDN через програмне забезпечення, що є абстрагованим від обладнання. Натомість інтерфейсів управління конкретного обладнання, програми можуть взаємодіяти з мережею через API [3]. Як наслідок адміністратори отримують можливість налаштовувати поведінку своїх мереж для підтримки нових сервісів та навіть окремих клієнтів. Завдяки описаному підходу ми можемо негайно впроваджувати інноваційні, диференційовані сервіси або ж вилучати застарілі, при цьому одночасно на всіх рівнях.

Послідовний, централізований та розумний контроль над усіма мережевими функціями. Архітектури, базовані на SDN, пропонують централізовані топології мережі, що дозволяють контролювати мережеві ресурси досить розсудливо. Традиційні методи керування мережею розділені між пристроями, які функціонують автономно, приносячи обмежену інформацію про стан всієї мережі. Інструменти ж контролю на базі рішень SDN пропонують інтелектуальне та оптимізоване управління пропускною здатністю, безпекою, політиками тощо. Відтак підприємства отримують цілісне бачення мережі.

Збільшення гнучкості та ресурсів мережі завдяки можливості програмування. Підтримка власноруч написаних програм, які використовують API SDN для впливу на поведінку мережі, є однією з ключових переваг технології SDN. Таким чином користувачі можуть розробляти програми, орієнтовані на специфіку конкретної інфраструктури, розумно контролювати її стан та автоматично адаптувати конфігурацію, у випадку виникнення такої потреби.

Основна ідея програмно-керованих мереж полягає в тому, щоб відокремити чи перехопити управління мережевим устаткуванням, не змінюючи уже наявне, за рахунок створення спеціального програмного забезпечення, що може працювати навіть на звичайному комп'ютері та знаходитися на контролі адміністратора мережі [4].

Тож головна суть зводиться до розділення процесів передачі даних та управління потоками. Безпосередньо пересилання здійснюється спеціальними комутаторами Open-Flow на основі універсальних таблиць потоків, які формуються та підтримуються контролером мережі - зовнішнім управляючим компонентом. Першорядною особливістю керування програмно-керованими мережами є те, що і таблиця потоків в комутаторах, і правила функціонування самих контролерів доступні для управління зовнішніми програмними засобами через спеціалізовані сервіси.

Рис. 1. Загальновідома архітектура програмно-керованих мереж

Авторська розробка

Загальновідома архітектура SDN містить три рівні (рис. 1):

- інфраструктурний рівень, який надає набір мережних пристроїв;

- рівень контрою, який містить мережеву операційну систему, яка забезпечує мережні сервіси та програмний інтерфейс для управління мережевими пристроями;

- прикладний рівень, який дає гнучке та ефективне управління інформаційною мережею через прикладні рішення (способи регулювання безпеки, балансування навантаження програмного брандмауера, виявлення вторгнень, адміністрування, а також функції інжинірингу потоку даних, керування мобільністю та доступом, забезпечення ефективної роботи мережі тощо).

Виокремлення функції управління в окремий рівень та її подальше делегування центральному компоненту (контролеру мережі, рис. 2) мають на меті оптимізацію мережевих конфігурацій для вирішення прикладних завдань, та дозволяють отримати такі переваги:

- відсутність обмежень форматів даних, правил обробки та технологій передачі у комутаторі за конкретним рівнем взаємодії, типом устаткування чи виробником;

- задання одиниці передачі багатовимірним вектором, що містить поля з різних рівнів моделі мережної взаємодії;

- застосування методів автоматизованої корекції потоків залежно від навантаження компонентів та інших критеріїв при побудові правил пересилки пакетів по мережі;

- об'єднання контролерів мережі у мережні домени, що дають змогу оптимізувати та резервувати канали передачі.

Рис. 2. Загальна розширена архітектура мереж, що програмно конфігуруються

Авторська розробка

Ключові інтелектуальні функції мережі сфокусовані у централізованому мережному контролері, який контролює поточний стан мережної інфраструктури та наявних потоків. Управління мережею в такій системі відбувається в єдиній логічній точці, що полегшує завдання конфігурації та менеджменту. Окрім цього простіше виглядає і функціонування мережних пристроїв, адже тут не потрібно підтримувати та обробляти безліч різних протоколів, на відміну від традиційної моделі, а достатньо лише отримувати та обробляти інструкції від контролерів програмно-керованих мереж. Аби налаштувати таку мережу достатньо надбудувати програмний контролер, замість того, щоби змінювати великі обсяги коду в безлічі мережних пристроїв. Поведінкою мережі можна керувати в режимі реального часу, а нові рішення впроваджувати за набагато швидше, ніж в традиційній архітектурі. Централізуючи стан мережі в єдиній точці контролю, програмно-керовані мережі конфігуруються за допомогою програмних засобів. Мережні контролери теж містять набір прикладних інтерфейсів, які реалізовують типові завдання по маршрутизації, зокрема багатоадресність, безпеку, контроль доступу, управління пропускною смугою, якість обслуговування, які вузьконаправлені й налаштовані під завдання конкретного споживача.

У комутаторі такої архітектури реалізований лише рівень передачі даних. На заміну контролеру використовується значно простіший пристрій, завдання якого полягає в отриманні даних, що надходять, визначення їх адресів та, якщо адресат є в таблиці комутації, миттєвої передачі даних комутаційній матриці [5]. Інакше комутатор по захищеному каналу відправляє запит на центральний контролер мережі, та на підставі отриманих від нього даних здійснює внесення усіх змін у таблицю комутації, за чим слідує обробка отриманої інформації (варто зазначити, що устаткування налаштовується за допомогою спеціального програмного забезпечення, а не вручну). Протокол OpenFlow став справжнім віддзеркаленням ідеї програмно-керованих мереж щодо створення уніфікованого, незалежного від виробника мережного устаткування, програмно-керованого інтерфейсу між контролером та транспортним середовищем мережі, що дає змогу користувачам самостійно визначати та контролювати умови взаємодії в мережі. Адміністратори можуть вручну здійснювати налаштування устаткування за заданими параметрами, а от подальші зміни чи коригування реалізовувати на апаратному рівні. Відтак Open-Flow дозволяє зробити управління мережею автономним, що має позитивний вплив на її масштабованість.

Вміст переданого кадру із записами таблиці послідовно порівнюється комутатором Open-Flow і при виявленні збігу, комутатор здійснює вказані в записі дії. Якщо ж збігу не знайдено, то буде відправлений Open-Flow запит контролеру для ухвалення рішення або пакет може бути відкинутий. Контролер здатен додавати, модифікувати, видаляти записи з таблиць як внаслідок аналізу пакетів, що отримуються від мережного устаткування, так і згідно власних алгоритмів роботи. Мережа SDN надає тотальну гнучкість в керуванні потоком передачі, що проявляється в легкому балансуванні потоку без залучення окремого приладу.

програмна керована мережа

Архітектура SD-LAN і порівняння із класичним поняттям локальної мережі

Локальна мережа (англ. Local Area Network, LAN) є групою, що складається з декількох комп'ютерів, що з'єднані між собою провідним чи безпровідним способом, використовують спільне мережеве обладнання та програмне забезпечення, а найголовніше - знаходяться під єдиним адміністративним контролем.

Локальні мережі здатні забезпечити колективне оброблення даних користувачами підключених в мережу комп'ютерів і обмін інформацією між користувачами, а також спільне користування програмами, обладнанням та периферійними пристроями.

Варто зазначити, що багато офісів об'єднують у свої локальні мережі пристрої, що приносять самі користувачі - це технологія BYOD (англ. bringyourowndevice). Тут є питання безпеки і цей факт потрібно мати на увазі кожному системному адміністратору.

Для того, щоби об'єднати комп'ютери в локальну мережу необхідно в першу чергу вставити в кожний комп'ютер, який приєднаний до мережі, мережевий контролер, який надає змогу комп'ютеру діставати дані з локальної мережі та передавати цю інформацію в мережу. За тим потрібно комп'ютери з'єднати кабелями (якщо це провідне з'єднання), по яких власне і здійснюється міжкомп'ютерна передача даних, а також всіма іншими пристроями, які підключені до мережі, зокрема периферійними.

Аби забезпечити хорошу роботу локальної мережі, доволі часто виокремлюють додатковий комп'ютер, який слугуватиме сервером, або й навіть кілька подібних комп'ютерів. На дисках серверів розміщують програми та бази даних, які спільно використовуються. Інші комп'ютери, що належать локальній мережі, називаються робочими станціями. На тих робочих станціях, де вимагається опрацювання лише даних на сервері (наприклад, робота з наповнення спільної бази даних), часто для економії (або з огляду на безпеку) не встановлюють жорстких дисків.

В мережах, які складаються з понад 20 комп'ютерів, присутність сервера є обов'язковою. Інакше продуктивність мережі не буде задовільною. Сервер також необхідний і при сумісній посиленій роботі з базами даних.

Інколи серверам призначають визначену спеціалізацію (скажімо, зберігання даних чи програм, забезпечення віддаленого зв'язку, виведення на друк та ін.). Вони, як правило, не використовуються як робоче місце користувача. Сервери, які забезпечують роботу з цінними даними, часто знаходяться в ізольованому приміщенні, доступ до якого мають лише уповноважені особи.

Щоби користувачі локальної мережі могли ефективно працювати, використовується спеціальне помічне програмне забезпечення. В деяких випадках воно поставляється спільно з мережевою операційною системою, іноді ж його необхідно купувати окремо. Зокрема це [6]: електронна пошта; засоби віддаленого доступу; засоби групової роботи; програми резервування; засоби управління локальною мережею.

SD-LAN базується на принципах SDN і SD-WAN, що дозволяє мережевим адміністраторам керувати та конфігурувати мережу за допомогою програмного забезпечення, роблячи це централізовано та розділяючи мережу на потоки, щоб керувати розподілом ресурсів, щоб забезпечити особливі переваги адаптивності, гнучкості, економічності та масштабування дротових і бездротових мереж доступу.

Адаптавність - це здатність мережі до автоматичного налаштування параметрів, щоб забезпечити правильну роботу прив'язаних до неї пристроїв. В SD-LAN, адаптавність досягається за допомогою таких технологій, як автоматична діагностика пристроїв, система прикладних протоколів для налаштування хмарної мережі, автоматизація мережевих завдань, віртуалізація. За допомогою цих технологій мережа SD-LAN може автоматично налаштовуватися на базі потреб під'єднаних пристроїв, що дозволяє забезпечити правильну роботу та оптимальну продуктивність.

Гнучкість - це здатність мережі змінювати свої параметри так, щоб відповідати потребам користувачів. Вона досягається за маршрутизації, віртуалізації, контролю доступу, забезпечення безпеки. Це дозволяє мережі автоматично налаштовуватися на зміни у потребах користувачів.

Економічність - це принцип досягнення максимальної прибутковості при найменших витратах. У SD-LAN економічність досягається завдяки технологіям, таким як розподіл обчислювальної міцності, використання програмно- апаратних архітектур, протоколи масового керування та мережеві інструменти для управління ресурсами. Це дозволяє використовувати дешеві та зручні для адміністрування програмно-апаратні рішення, які допомагають знизити витрати на розвиток і відтворення мережі.

Масштабування дротових і бездротових мереж доступу в SD-LAN означає збільшення кількості користувачів, які можуть отримати доступ до мережі на одній машині, а також збільшення масштабування мережі, де дані можуть передаватися безпосередньо від одного користувача до іншого.

Для досягнення масштабування мереж доступу використовують наступні технології, підходи та протоколи:

- Технології віртуалізації: віртуалізація мережі, віртуальна локальна мережа (VLAN) та віртуальна приватна мережа (VPN).

- QualityofService (QoS): це механізм, який дозволяє управляти пропускною здатністю мережі.

- Безпека мережі: створення безпечної мережі за допомогою мережних захистів, таких як фільтрація пакетів, шифрування даних і ідентифікація користувачів.

- Протоколи: такі як IPv4, IPv6, TCP/IP, UDP, щоб дозволити мережі обмінюватися даними.

- Безпровідні технології: Wi-Fi, Bluetooth та інші бездротові технології, які дають користувачам можливість отримувати доступ до мережі.

Все це відбувається при забезпеченні критично важливої безперервності бізнесу на рівні доступу до мережі.

Простіше кажучи: SD-LAN - це архітектура, керована програмами та політиками, яка роз'єднує рівні апаратного та програмного забезпечення, створюючи самоорганізовані та централізовано керовані мережі, які прості в експлуатації, інтеграції та масштабуванні [2].

Використання SD-LAN надає більший контроль над корпоративною мережею аж до прикладного рівня, а також глибше уявлення про продуктивність та використання мережі.

Завдяки архітектурі SD-LAN можна легко налаштувати комутатори для керування локальними мережами, налаштувати віртуалізацію локальної мережі та застосувати політики безпеки. Ця автоматизована функція спрощує операції, зменшує витрати та використовує мережу WAN і LAN для безпеки підключення.

Архітектура SD-WAN і порівняння із класичним поняттям складеної мережі

В класичному розумінні, глобальна мережа (англ. WideAreaNetwork, WAN) - це телекомунікаційна структура, яка з'єднує локальні комп'ютерні мережі, із загальним протоколом зв'язку та обміну даними, а також методами підключення [7].

На відміну від локальних, глобальні мережі характеризуються досить складною топологією із складною структурою. Основою середовища передачі даних у глобальних мережах є вузли комутації, які взаємопов'язані між собою каналами передавального середовища. Кількість і місце розташування комутаційних вузлів обирається так, щоб за мінімальних витрат забезпечити необхідну пропускну спроможність мережі передавання даних. Канали передачі даних - це канали зв'язку, адаптовані для передачі дискретної інформації у вигляді масивів даних. Для безпомилкового передавання інформації висуваються досить високі запити.

У глобальних мережах усією роботою керує мережевий сервер. Більше того, зазвичай використовується декілька таких виділених серверів. Якщо мережа має значні розміри, то у ній може бути декілька файл-серверів. Вони слугують своєрідним сховищем для інформації, адже у великих мережах є потреба для зберігання значних обсягів даних й організації ефективного доступу до них збоку робочих станцій. У глобальних мережах типовим є підключення великого числа робочих станцій. 3 цією метою часто використовуються спеціальні сервери доступу, завдяки яким забезпечується ефективний доступ певної кількості робочих станцій до комп'ютерної мережі. Важливо забезпечити необхідну пропускну спроможність мережі передачі даних, при чому, щоби все функціонувало при мінімальних затратах. Тож кількість і місце розташування вузлів комутації вибирається таким чином, щоб задовольнити вищесказані вимоги [6].

Щоби з'єднати у глобальну мережу віддалені комп'ютери, використовуються різні засоби зв'язку, зокрема волоконно-оптичні кабелі, телефонні лінії, супутниковий та радіозв'язок. Спосіб приєднання конкретного комп'ютера до мережі впливає на швидкість та безпечність передавання даних до цього ж комп'ютера в глобальній мережі.

У глобальну мережу можуть поєднуватися локальні мережі, що працюють за різними протоколами. Для узгодження протоколів у таких випадках використовують спеціальні засоби, які називаються шлюзами. Шлюзи можуть бути як апаратними, так і програмними.

Основними способами підключення до глобальної мережі є:

1) Комутоване з'єднання. Такий тип використовує телефонні лінії для зв'язку. В цьому випадку, для організації зв'язку необхідно мати спеціальний засіб - модем, який забезпечує перетворення цифрового комп'ютерного сигналу на такий, що передається телефонними лініями, і навпаки. Під'єднання до глобальної мережі є епізодичним, при використанні комутованого з'єднання, тобто користувач приєднується до мережі лише, якщо йому це потрібно в даний момент.

2) Безперервне з'єднання. Від комутованого цей спосіб відрізняється тим, що замість телефонних проводів для зв'язку з провайдером використовується окремий кабель (його часто називають виділеною лінією). Такий спосіб є безпечним та швидким, однак він може бути доволі дорогим, в тому випадку, коли провайдер розташований на великій відстані від користувача.

3) З'єднання з використанням супутникового та радіо-зв'язку. Цей спосіб є дуже швидкісним, проте ще досить дорогим та рідкісним в наш час, а також він потребує спеціального обладнання (супутникової антени). Окрім цього він є залежним від атмосферних та інших природних явищ, що теж є недоліком.

Програмно-керована глобальна мережа (SD-WAN) забезпечує певний ступінь контролю за кількома елементами глобальної мережі, фізичними та віртуальними.

Значна частина технологій, які складають SD-WAN, не нова. Це швидше сукупність технологій агрегації, централізованого керування та можливості динамічно розподіляти пропускну здатність мережі між точками підключення.

За словами аналітика Gartner Ендрю Лернера, який уважно стежить за ринком SD-WAN, простота розгортання, централізована керованість і зниження витрат роблять SD-WAN привабливим варіантом для багатьох компаній. За оцінками Лернера, SD-WAN може бути в два з половиною рази дешевшим, ніж традиційна архітектура глобальної мережі. SD-LAN використовує складні технології, такі як мережевий аналіз, маршрутизацію, кількісний аналіз, аутентифікація, захист від втручання ззовні (тут мова йде про втручання зовнішнього розробника програмного забезпечення у роботу мережі) для вирішення складних проблем, однак це дозволяє ІТ-відділам працювати швидше та прогресивніше [2].

SD-WAN також забезпечує гнучкість, одночасно зберігаючи централізовані попередньо визначені політики компанії, які контролюють маршрутизацію додатків. Отримані в результаті видимість і контроль дозволяють ідентифікувати програми, що працюють через WAN, і визначати політики щодо їх пріоритезації та використання.

Окрім цього SD-WAN використовує динамічний вибір WAN для маршрутизації цих програм через шляхи з найвищою продуктивністю. Більше того, SD-WAN дозволяє використовувати кілька доступних каналів у конфігурації "active/active" для забезпечення балансування навантаження та відновлення після відмови з невеликим або повністю відсутнім збоєм. Трафік між сайтами проходить через динамічні, повністю зашифровані тунелі та може бути сегментований, забезпечуючи дуже високий рівень безпеки.

Протокол OpenFlow

SDN значно полегшила розвиток OpenFlow - відкритого протоколу,що використовується для обміну інформацією між мережевими пристроями та централізованим мережним. Ініціатором став Мартін Касадо в проектах SANE і CleanSlate в Стенфордському університеті. OpenFlow був успішно запущений в їх мережі у 2008 році, перемістивши управління з комутаторів, що містили тільки площину даних, на мережевий контролер [8]. Пізніше цей протокол був використаний Goog^ своїй магістральній мережі в 2011 -2012 роках, а сьогодні ним керує Open Networking Foundation (ONF).

OpenFlow є стандартом програмно-керованої архітектури мережі, який визначає зв'язок між контролером SDN та мережевим пристроєм/агентом. Інформацію контролер SDN одержує з додатків та перетворює її на потокові записи, які подаються на комутатор через OpenFlow. Також протокол можна використовувати для моніторингу статистики комутаторів і портів під час керування мережами.

Варто зауважити, що OpenFlow протокол встановлюється тільки між контролером і комутатором. Впливу на решту мережі немає. Якщо захоплення пакетів буде здійснено, наприклад, між двома комутаторами, обидва з'єднані з контролеромчерез інший порт, то таке захоплення не знайде жодних повідомлень OpenFlow між комутаторами.

Висновки

В цій роботі було розглянуто архітектуру програмних мереж, що складається з трьох рівнів: прикладного рівня, рівня управління та рівня інфраструктури. На прикладному рівні адміністратори мережі можуть розгортати програми, які використовують мережеві ресурси. Рівень керування, який складається з централізованого контролера, відповідає за керування потоком мережевого трафіку та правилами переадресації. Рівень інфраструктури включає фізичні та віртуальні мережеві пристрої, які утворюють мережу.

SDN надає централізований огляд усієї мережі, забезпечуючи високий контроль та гнучкість. До ключових властивостей можна віднести віртуалізацію мережі, автоматизацію, безпеку масштабованість та доступність.

Було запропоновано виокремити функцію управління в окремий рівень та делегувати її центральному компоненту -контролеру мережі задля оптимізації мережевих конфігурацій для вирішення прикладних завдань.

Це дає можливість:

- скасувати обмеження форматів даних, правил обробки та технологій передачі у комутаторі за конкретним рівнем взаємодії, типом устаткування чи виробником;

- задати одиниці передачі багатовимірним вектором, що містить поля з різних рівнів моделі мережної взаємодії;

- застосовувати методи автоматизованої корекції потоків залежно від навантаження компонентів та інших критеріїв при побудові правил пересилки пакетів по мережі;

- об'єднати контролери мережі у мережні домени, що дають змогу оптимізувати та резервувати канали передачі.

Список використаних джерел

[1] Трояновська, Т. І., Захарченко, С., & Бойко, О. (2017). Побудова захищених мереж на базі обладнання компанії Cisco. ВНТУ.

[2] SD-LAN vs LAN - What Are The Key Differences? (б. д.). Extreme

Networks. https://www.extremenetworks.com/extreme-networks-blog/sd-lan-vs-lan- what-are-the-key-differences/

[3] Коробейнікова, Т. І., & Савицька, Л. (2021). Удосконалений метод розробки АРІ підвищеної швидкодії: Т. 50. Інформаційні технології та комп'ютерна інженерія. ВНТУ.

[4] Селюков, О. В., Хмельницький, Ю. В., Лоза, В., & Бойко, Р. (2018). Забезпечення стандартизації параметрів управління для SDN архітектури при надійній передачі інформації. Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 134-145.

[5] Кривуца, Стеклов & Беркман. (2007). Управління телекомунікаціями із застосуванням новітніх технологій.

[6] Коробейнікова, Т. І., & Захарченко, С. (2022). Комп'ютерні мережі. Видавництво Львівської " політехніки.

[7] Микитишин, А. Г., Митник, М.М, Стухляк, П.Д, & Пасічник, В.В. (2013). Комп'ютерні мережі. Магнолія 2006.

[8] Кононенко, А. В., Кучма, І. М., Перетятько, М. В., Кацалап, В. О., & Размислов, Д. О. (2018). Концепція software-defined-networking та основні принципи openflow. Наукові записки Українського науково-дослідного інституту зв'язку, 3, 51-58.

Размещено на Allbest.ru