Метафоричні елементи естетизації політичного простору: стилістична реконструкція політичної дійсності мовними засобами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Метафоричні елементи естетизації політичного простору: стилістична реконструкція політичної дійсності мовними засобами

Спостереження за політичним спілкуванням між особами, які власне є політиками або політологами, журналістами, державними діячами, опосередкованим ЗМІ, наводить уважних спостерігачів на думку про фіктивність та ефемерність політичної комунікації, відсутність смислу у політичній діалогізації, відверту демагогізацію політичної мови. П. Бурдьє (о телевидении), наприклад, вважав, що політика за своєю природою є більшою мірою процесом вербалізації, а «робити політику» означає «конструювати спектакль», політичний спектакль.

Концепція символічної вади П. Бурдьє стає ключовою в розумінні місця та ролі політичної мови в процесі репрезентації та естетизації влади та владних відносин [1]. Значний внесок у дослідження естетизації політики, а також мовних форм символічної та естетичної репрезентації влади зробили зокрема К. Ахмад [2], В. Брадфорд [3], Дж. Вебб [4], М. Едельман [5], Т. Карвер [6], К. де Ландтшеер [2], Г. Лассвелл [7], Ю. Мартынова [8], Т Мейєр [9], Дж. Пікало [6], Є. Поликарпова [10], С. Поцелуєв [11, 12], Л.Д. Рітчі [13], Е. Теноріо [14], М. Труесделл [15], Д. Фер - тессен [2], С.Фіш [16] та багато інших дослідників.

Метою даної роботи є визначити місце та роль метафоричних форм політичного дискурсу в процесі естетизації владних відносин, а також типи та інструментальні функції політичної метафори як політико-естетичного конструкту.

Бурдьє визначав символічну владу як владу робити щось існуючим, публічним, формально державним, щось таке, що існувало раніше у неявному стані. В концепції символічної влади дослідник відводить особливе місце процесу номіналізації, ґрунтуючись на тезі про перформативну силу номіналізації, яка, реалізуючись через силу уяви, призводить до творення інституційних форм там, де раніше існувала лише певна кількість людей, які перебувають поруч. Окрім того, добре відома концепція Бурдьє щодо конвертації символічного, соціального, політичного, економічного капіталів.

Як і Бурдьє в концепції конвертації капіталу, Ейдельман вказує на зв'язок між соціальною та політичною владою. Для Ейдельмана «проблема конструкції є складним та тонким феноменом, аспектом, супутнім формуванню «Я» та соціальної сфери, цілком пов'язаний з безкінечним конструюванням та реконструюван - ням політичних причин, рольових структур та моральних установок» [5, с. 17]. Дослідник також звертає увагу на те, що політичний спектакль не може слугувати повноцінним діалогом між політичною владою та громадянським суспільством. В форматі політичних інсценувань та спектаклів, на думку Ейдельмана, для публіки транслюється установка на те, що «її роль незначна, в основному є пасивною та не більш, ніж реагуюча» [5, с. 97]. Тож, «кожен, хто зріє в нашому суспільстві, має усвідомити, що її індивідуальний голос є скоріше формою самовираження та легітимації, ніж спосіб впливу (на владу), і що зв'язок між виборами та локалізацією цінностей є дуже слабкою» [5, с. 97].

Аналіз стилю, за Лассуелом, трактує в якості елементів символи та знаки, які мають схожість з результатом, власне комунікатором. Стиль, в мові політики, - це організація частин, з яких складається політична комунікація. Символи - це значення; знаки - матеріальні засоби, які використовуються в десемантизації значення. Слово «конституція» - це символ, а літери, якими вона написана, - це знаки. «Елементи, обрані для аналізу стиля, можуть бути синтаксичними або семантичними… Логічний аналіз - синтаксичний, оскільки він розглядає твердження, що зустрічаються в основній частині дискурсу у відповідності до узгодженості, узагальнення та подібних критеріїв. Семантичний аналіз - питання значені зовнішніх по відношенню до комунікації, в ньому, наприклад, звертають увагу на те, чи згадуються політичні об'єкти» [7, с. 169]. Стиль відрізняється в залежності від очікувань комунікатора, пов'язаних з організацією елементів комунікації, яка якомога економічніше досягає оптимального результату (влади). Це положення Лас - суел формулює як базове для теорії стилю в мові політики у пристосуванні до всіх політичних ситуацій.

С. Поцелуєв, аналізуючи жанр політичного ток-шоу навіть використовує термін «інфотейнмент», [12, c. 287] що означає програму, де поєднуються функції пізнавальні та розважальні, які виконують передусім сучасні ЗМІ. Такий жанр політичного спілкування передбачає сильну емоційну замученість та використання неформальних вербальних форм, які часто носять образні та емоційні форми. Іншими словами, ток-шоу виступає більшою мірою інсценізаціює, ніж раціонально - логічним діалогом.

В політичному спілкуванні, як і в будь-яких інших політичних акціях, має місце символізації політичного простору мовними засобами і власне символічна політика. саме в контексті політичної комунікації символічну політику можна визначити як «стратегічну форму комунікації, націленої не на порозуміння, а на підкорення за посередництвом омани почуттів» [9, c. 85].

Дослідник «афективних стилів» С. Фіш зазначає також, що акт читання сам по собі може бути розглянутий як досвід [16, c. 469], відповідно читання політичних текстів - це той же таки політичний досвід.

Дж. Вебб визначає презентацію як, по-перше, символічну владу, що реалізується через мову та образи, по-друге, делегацію, що реалізується особою чи групою осіб, уповноважених виступати від імені певної спільноти. «Ступінь, в якій ця влада переходить від символічної до реальної, фактично визначається не розміром спільноти, а умовами, в якій вона існує» [4, с. 88]. Спільноти керуються репрезентативною або символічною владою - владою, яка дає змогу говорити про те, що окремі групи творять спільноту, і як вона може іменуватись.

Для політичної спільноти прапор виступає як фактичним, так і метафоричним знаком, призначеним збирати під цим прапором масу розрізнених людей, а також створення колективної ідентичності, що передбачає форсування відчуття, що всі інші є інсайдерами. «Вони здійснюють щось на зразок спритності рук, переконуючи людей в їхній надзвичайній важливості, осліплюючи їх по відношенню до факту, що всі вони є простими частинами тканини, як правило, змодельованої комітетом, зшитою звичайними людьми на заводі» [4, с. 90-91]. Прапору як символу нації притаманна влада метонімії, яка дозволяє прапору виступати в якості певного власного поняття, до якого відносяться з пошаною, іншими словами, прапор як символ отримує в якості атрибуту певну політичну цінність.

Кожна політична спільнота, зазначає Вебб, прагне віднайти свою особливу історію, яка часто має міфологічне коріння, необхідне для побудови активної репрезентації. Ще одною особливістю колективної репрезентації Вебб відзначає тісний зв'язок між структурою політичної спільноти та структурою її мови, в якій сутнісні параметри даної спільноти виражені в словах, смислах, відповідних мовних формах.

Тут можна навести історичний приклад. Наполеон ІІІ Бонапарт вдавався до широких акцій з репрезентації та легітимації своєї влади символічними та естетичними засобами. Йому вдалось переформатувати офіційний церемоніал, судочинство, номіналізаційні ресурси, символічні репрезентації під завдання як легітимації, так і символічної боротьби із опонентами, виправдання претензій на історичну правонаступність старої монархії та месіанізм, пов'язаний з революційними змінами. Окрім масштабних святкувань, ритуалізованих дійств, продукування широкого спектру репрезентацій, Наполеон використовував мовні форми на зразок титулів для реалізації власної символічної стратегії, стилістики, що мали великий успіх протягом його правління [15].

Л.Д. Рітчі, досліджуючи передвиборчі промови Б. Обами, зазначає, що вибір тем для промов цього політика зумовив досить вдале використання ним метафор «крові», «вогню» та інших, які викликали сильну емоційну реакцію та спогади - асоціації слухачів та в кінцевому рахунку стали одним з важливих факторів успіху першого чорношкірого президента США [13]. Д. Фертессен та К. де Ландтшеер

навіть досліджують метафоричний стиль ведення виборчої кампанії [2, c. 271-286].

В збірнику праць «Політична мова та метафора. Інтерпретація та зміна світу» [2] описані ряд сучасних типів політичних метафор, широко вживаних як у передвиборчих кампаніях, так і у повсякденному процесі політичної репрезентації. Зокрема, це такі типи як механістичні метафори, метафори соціального порядку, метафори солідарності, метафори політичного протесту, а також легітимаційні, ідентифікаційні, сатиричні та багато інших. Кожен з типів відображає ту функцію, яку політична метафора відображає в політичному дискурсі.

Дослідження Е. Гоатлі [2] в рамках когнітивної лінгвістики спрямовані на виявлення міжособистісних аспектах використання метафор, в тому числі в політичному дискурсі. Автор зазначає, що метафора здатна концептуалізувати емоції, виражаючи лінгвістичними засобами такі аспекти смислу, які можна відчути або уявити. Слідуючи такою логікою, Е. Гоатлі доходить ряду висновків щодо вмісту цінностей в метафорі, яка є лінгвокострукцією, яка конструює смисли та в залежності від афективних умов її вживання змінює ці смисли.

Гоатлі аналізує «політично некоректні» метафори, де використовуються білий та чорний кольори в тому смислі, де «добро» означає «біле/світле/чистоту», а «зло» означає «чорне / темне / брудне». Хоча кольори, на його думку, не мають самі по собі цінності, але вони є позитивними або негативними лексичними елементами відповідних метафор: «по-білому», «чисті руки», «політика - брудна справа», «темники влади», «тіньова економіка», «воїни світла» і т.д. Можемо зробити висновок, що кольори як лексична основа для метафори можуть відповідати традиційним етичним установкам, емоціям відносно моделей етичної/неетичної поведінки, символізують їх та являються вихідними смисловими конструктами для утворення метакомунікації. слід зазначити, що в даному випадку, на нашу думку, метафори не лише концептуалізують емоції та оформлюють ціннісні структури у певні художні словоформи, а й активно взаємодіють з контекстуальним середовищем, в якому первинні смисли можуть у трансформуватись в залежності від емоційного фактору [2, с. 19-20].

метафори як лінгвістичні образно-смислові конструкції беруть участь у формуванні ідеологічних суджень. Так, наприклад, замість розчуленої лексики «багатство», «достаток», «гроші - це свобода» і т.д., соціалісти використовують конструкції «людина - це товар», «влада грошей» для того, щоб протипостави - ти соціалістичну ідеологію вторгненню ринкових відносин в людське життя та «товаризації» людського тіла та відносин [2, с. 22].

Отже, метафори можуть впливати на процес пізнання, а також формування оціночних суджень, а також ідеологічних, політичних суджень. Окрім того, мультивалентні метафори, що мають одне і теж лексичне джерело, але мають різні цілі, можуть як сходитися, так і розходитися з точки зору негативної або позитивної оцінки.

С. Поцелуєв, аналізуючи роботи Піаже, Лєонтьєва та Виготського, а також базуючись на особистих спостереженнях діалогу між російськими політиками, доходить висновків про схожість політичного дискурсу діалогічної форми на театрально - художній або ритуально-символічний, називаючи його парадіалогом, фіктивним за своєю суттю. «…Політики поводяться як лицедії, але на відміну від артистів, їх лицедійство є прагматичним: свої послання вони адресують своїм виборцям, вони роблять політичний капітал. Перш за все з ним (політичним «Его» політика)» та перед ним говорить політик в парадіалозі, а не зі своїм візаві і не перед живою публікою в залі або телестудії. В цьому смислі, він, як дитина, все ж говорить для себе, хоча і перед іншими» [11]. Звідси, «парадіалогічний дискурс вимагає від його учасників більшої емоційної ангажованості, більшого сценічного перевоплощения та розвоєння, ніж у випадку ритуального псевдодіалогу. В даному моменті політичний діалог є надзвичайно близьким тим типам художнього дискурсу, які виявляють ознаки егоцентричної мови» [11].

Принцип соціального конструктивізму полягає у ствердженні, що висловлювання - це не просто слова або мовні акти, які нейтрально відображають світ, а навпаки, самі створюють соціальні відносини, образи «себе» та «інших». Дослідження дискурсів різних мовних спільнот дозволяють виявити різні способи розуміння світу, виявити конфліктні області та точки перетинання та взаєморозуміння. Жанри занурення в масові свідомість ціннісних установок є звернення політиків до народу, матеріали новин з коментарями журналістів, авторські статі політичних оглядачів та реклама. Лінгвістичні ціннісні установки авторів політичного дискурсу проявляють себе в ключових словах [8].

Нова суспільна парадигма формується за допомогою ідей, проходячи різні стадії: зародження ідеї як осмислення нового життя, зміна суспільного устрою за допомогою ідей і, нарешті, об'єднання та управлення людьми за допомогою ідей.

Схема Є. Полікарпової: «Весь процес формування соціальних цінностей засобами масової інформації можна умовно поділити на три етапи. Перший - синтез певної цінності на основі спостереження за окремими фактами суспільного життя та показу цих фактів. Другий - популяризація або включення в систему вже існуючих в суспільстві цінностей способом аналізу вже синтезованого ідеалу або негативного явища. І третій - завершальний - інклюзія шляхом пропаганди даної цінності в суспільстві» [10].

З наведених вище концепцій та поглядів стосовно природи та репрезентаційно - креативних функцій метафори щодо політичної реальності можна зробити ряд висновків. зокрема, можна аргументовано говорити про наявність конструюючого потенціалу політичної метафори не лише до політичних смислів, але й через акти мовлення, читання, прослуховування, конструювання політичної реальності.

Структура політичної мови як такої обумовлює певну структурованість політичних повідомлень, об'єднаних специфічними ідейними або персональними характеристиками, які можна назвати стилістичними. В залежності від стилістичної конструкції політичних мовних структур, таким чином, здійснюється активна реконструкція політичної реальності як такої, що починає існувати в площині політичного дискурсу, а потім відбивається у відповідних подіях або інституційних формах.

Бібліографічні посилання

політичний влада метафора

1. Бурдьє П. Социология политики / пер. с фр.; сост., общ. ред. и предисл. Н.А. Шматко; П. Бурдье. - М.: Socio-Logos, 1993.

2. Affective Computing and Sentiment Analysis. Emotion, Metaphor and Terminology / ed. by K. Ahmad // Text, Speech and Language Technology. - Vol.45. - London, NY: Sprinder. - 2011. - 163 p.

3. Bradford V Style, Rhetoric, and Postmodern Culture / V Bradford // Philosophy and Rhetoric. - Vol. 35. - No. 3. - 2002.

4. Webb J. Understanding Representation / J. Webb. - London: SAGE Publications Ltd. - 2009. - 173 p.

5. Edelman M. Constructig the Political Spectacle / M. Edelman. - Chicago - London: The University of Chicago Press, 1988.

6. Political Language and Metaphor. Interpreting and changing the world / ed. by T. Carver, J. Pikalo. - London, NY, 2008. - 353 p.

7. Лассуелл Г. Стиль в языке политики / Г Лассуелл // Политическая лингвистика. - Вып. 2 (22). - Екатеринбург, 2007. - С. 165-177.

8. Мартынова Ю.А. Лингвопрагматический аспект формирования ценностей в политическом дискурсе / Ю. Мартынова // Известия Саратовского университета. - 2010. - Т.10. - Сер. Социология. Политология, вып. 1. - С. 112-116.

9. Meyer Т. Politik als Theater. Die neue Macht der Darstellungskunst / T. Meyer, M. Karnapp. - Berlin: Aufbau-Verlag, 1998.

10. Поликарпова Е. Аксиологические функции масс-медиа в современном обществе / E. Поликарпова. - М., 2002. - С. 20.

11. Поцелуев С.П. Диалог как вербальное сновидение (о некоторых особенностях парадиалогиче - ского дискурса в аспекте теории эгоцентрической речи) [Электронный ресурс] / С. Поцелуев. // Политическая концептология. - 2009. - №1. - Режим доступа: http://politconcept.sfedu.ru/2009.1/14.pdf

12. Поцелуев С.П. Политические парадиалоги: моногр. / С.П. Поцелуев. - Ростов н/Д: Изд-во ЮФУ, 2008. - 392 с.

13. Ritchie L. David Metaphor / L. David Ritchie. - Cambridge University Press. - 2013. - 242 p.

14. Tenorio E.H. `I want to be a prime minister', or what linguistic choice can do for campaigning politicians / Е.Н. Tenorio. // Language and Literature. - 2002. - Vol. 11 (3). - Р 243-261.

15. Truesdell M. Spectacular Politics. Louis-Napoleon Bonaparte and the Fete Imperiale, 1849-1870 / M. Truesdell. - New York, Oxford: Oxford University Press, 1997. - 249 p.

16. Fish S. Literature in reader: Affective stylistics / S. Fish. - New lit. History, Charlottesville, 1970. - Vol. 2. - №1. - P. 123-162.

Размещено на Allbest.ru