Напрямки інформатизації з метою побудови ефективної системи державного управління в Україні

Размещено на http://allbest.ru

Військовий інститут телекомунікацій і інформатизації

Державного університету телекомунікацій

Напрямки інформатизації з метою побудови ефективної системи державного управління в Україні

Криховецький В.Я., Зінченко М.О., Нечушкін М.П.

м. Київ Україна

Аналіз світового досвіду використання інформаційних технологій та систем свідчить про великі потенційні можливості сфери інформатизації для вирішення соціально-економічних завдань [1]. Зусилля, що докладаються у цьому напрямі в світі, диктують необхідність адекватних дій в національному масштабі. Такими діями є формування та реалізація як єдиної державної політики інформатизації країни, так і єдиної стратегії створення і використання національної інформаційної інфраструктури в інтересах кожного громадянина, суспільства, держави.

У нинішній період соціально-економічного розвитку України її майбутнє значною мірою залежить від рішучості суспільства й усіх ланок державної влади реалізувати стратегічну мету повноправного входження нашої країни до світового економічного співтовариства як високорозвиненої держави з переважним вкладом до валового національного продукту інтелектуальної праці та наукоємних виробництв. Потенційні можливості для досягнення такої мети є. Вони визначаються наявністю достатнього наукового потенціалу і висококваліфікованих кадрів у ряді визначальних галузей економіки, значним досвідом і світовим рівнем розробки і виробництва багатьох виробів авіаційної, космічної, машинобудівної, військової та іншої техніки. Але для досягнення такої стратегічної мети необхідні і певні умови. Однією з головних умов є досягнення світового рівня інформатизації суспільства як визначального чинника підвищення рівня обґрунтованості, достовірності та ефективності рішень, які приймаються на різних рівнях управління у різних сферах життя і діяльності [2].

Основні цілі інформатизації випливають із загальної стратегії економічних реформ в Україні, визначаються загальною потребою інтенсивного розвитку національної інформаційної інфраструктури, яка повинна охоплювати різноманітні сфери життя і діяльності суспільства. Тому розвиток інформатизації має бути скерований на досягнення таких цілей:

· істотне підвищення рівня повноти, оперативності та доступності різноманітних форм і видів інформації для кожного громадянина України;

· якісне поліпшення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності системи державного управління;

· кардинальне перетворення системи інформаційно-маркетингового забезпечення суб'єктів господарської діяльності усіх форм власності;

· всебічне використання потенційних можливостей інформаційних технологій систем і мереж для повномасштабного вирішення соціальних і гуманітарних проблем, в тому числі для удосконалення системи освіти, охорони здоров'я, розвитку науки, культури, мистецтва;

· активізації діяльності в системі міжнародного інформаційного обміну в інтересах розвитку політичних, економічних, соціальних і гуманітарних зв'язків;

· забезпечення належного рівня інформаційної безпеки та захисту інформації.

Для досягнення цих цілей формування державної політики інформатизації має базуватися на таких принципах:

· презумпція відкритості та загальнодоступності інформації;

· забезпечення конституційних прав та свобод кожного громадянина у інформаційній сфері;

· збалансованість прав і обов'язків, інтересів і відповідальності суб'єктів сфер інформації, інформатизації та інформаційної безпеки та законодавче закріплення певних функцій держави у цих сферах;

· гармонізація національного законодавства з міжнародним правом.

При реалізації цих принципів необхідно, щоб нормативно-правова база інформатизації і державне регулювання розвитку інформаційної інфраструктури, інформаційних технологій, засобів, систем і мереж були скеровані на вирішення таких завдань:

· заохочення приватних інвестицій у розвиток інформаційних технологій, засобів, систем і мереж;

· заохочення конкуренції у різних видах діяльності у сфері інформатизації, в тому числі при розробленні інформаційних технологій, засобів, систем і мереж;

· забезпечення для ринку сфери інформатизації режиму вільного доступу на основі принципів справедливості, взаємної вигоди та паритету взаємовідносин між суб'єктами різних форм власності і різних видів діяльності;

· створення структур адміністративного регулювання, які можуть відстежувати і гнучко реагувати на стан і тенденції розвитку інформаційних технологій, засобів, систем і мереж, ринку інформаційних послуг;

· забезпечення можливості постійного міжнародного обміну поглядами та інформацією по національним регулятивним та законодавчим ініціативам для розроблення і впровадження гнучких і ясних регулятивних положень на підтримку розвитку інформаційних технологій, засобів, систем і мереж.

Така позиція визначає необхідність всебічного аналізу державно-політичних і соціально-економічних процесів при формуванні та реалізації державної політики й Національної програми інформатизації України [3]. Найважливішою складовою державної політики інформатизації та Національної програми інформатизації є вибір її генеральних напрямів, встановлення розумних пріоритетів з урахуванням реальних ресурсних можливостей і нинішнього науково-технічного рівня сфери інформатизації, обчислювальної техніки, інформатики та зв'язку [4]. За сучасних соціально-економічних умов вибір напрямів та пріоритетів являє собою зовсім не тривіальне завдання.

У відповідності до цієї позиції, поняття “інформатизація” розглядалося при розробленні Національної програми інформатизації не в широкому сенсі, а саме як один з напрямів структурної перебудови економіки, що має на меті розроблення, впровадження і широкомасштабне використання інформаційних технологій, систем і мереж для вирішення державно-політичних та соціально-економічних проблем. Макроефекти реалізації такого підходу, як свідчить світовий досвід, надто значні і різноманітні і, зокрема, включають підвищення загального технічного рівня і зміну структури експорту та імпорту, прискорення інноваційних процесів, зміну структури зайнятості і т. ін. Але й на мікрорівні можна очікувати такі конкретні результати:

1. Випуск товарів кінцевого споживання або виробничого призначення з кардинально покращеними споживчими властивостями або нових видів товарів.

2. Розроблення у сфері матеріального виробництва нових технологічних процесів, в тому числі впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій, і створення для них нового обладнання та комп'ютерних систем управління.

3. Комп'ютеризація традиційних і створення нових технологій у сфері інтелектуальної діяльності (управління, наука, проектно-конструкторська діяльність, науково-технічна і патентно-ліцензійна інформація, фінансова, банківська і кредитна система, бізнес, освіта, культура, охорона здоров'я і т. ін.).

4. Створення і розвиток широкої сфери інформаційних послуг як виробничого характеру, так і для повсякденної діяльності населення (комерційні бази даних і банки знань, експертні системи, аналіз кон'юнктури ринку та маркетингова інформація про можливі поставки і споживачів, напрями ефективного розміщення капіталу, робочі місця, реклама, довідкова інформація для населення і т. ін.).

Інформатизація містить у собі не тільки комп'ютеризацію, але й моделювання інформаційних процесів, перебудову організаційних структур, документообігу, юридичних норм, а також відповідну підготовку й перепідготовку кадрів. Це - запрограмована перебудова соціального інформаційного середовища, створення принципово нових автоматизованих способів й умов вироблення, поповнення, обробки, передачі й використання знань, ефективний метод інтелектуальної діяльності. Вона означає радикальний крок людства в рішенні колосальної за своїм значенням проблеми ефективного використання можливостей людського розуму й електронно-обчислювальної техніки.

Зміст інформатизації полягає в забезпеченні соціальних, економічних, правових, культурних і технологічних умов збереження й активізації нових ідей, створення можливостей кожній людині зафіксувати свої ідеї, зробивши їх доступними широким масам, а також створення умов для їхнього використання (рис.1).

Рис.1 Модель інформатизації суспільства.

Технологічні та комунікаційні структури притаманні будь-якому суспільству, будь-якій культурі. Але ступінь їх розвитку характеризує підтримку суспільством власного інтелектуального потенціалу. Це не абстрактне поняття. Тут і висока ціна професіоналізму, майстерності, творчої, інтелектуальної праці, і високий моральний статус гідності особистості і поваги до неї, і можливості використання вільного часу для саморозвитку і збагачення духовного світу людини, і умови взаємного доброзичливого професійного і особистого спілкування [5].

Звідси випливає одне з найважливіших завдань державної політики та Національної програми інформатизації - гарантувати на практиці реалізацію конституційного права кожного громадянина вільно шукати, одержувати, передавати, створювати та розповсюджувати інформацію будь-яким законним чином [2]. інформатизація управління український

Вирішення цього завдання неможливе без відповідного рівня інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності усієї системи державної влади та управління.

Разом з тим аналіз свідчить, що існуюча інформаційно-аналітична інфраструктура органів державної влади та управління України не повною мірою відповідає сучасним вимогам і функціям, які ними виконуються. Інформація набула статусу найважливішого чинника державного управління, який на належному рівні забезпечує процеси формування та реалізації стратегічних рішень [7]. Особи, що приймають відповідальні рішення, з одного боку начебто тонуть у потоці даних, а з іншого боку відчувають гостру потребу в інформації та відомостях, які адекватно і оперативно відображають стан і динаміку розвитку соціально-економічних та державно-політичних процесів в країні. Є декілька причин такого стану справ. Різноманітні інформаційні системи та мережі розвивалися незалежно одна від одної й практично не були скоординованими та сумісними. При розробленні систем головна увага приділялася лише процесам передавання інформації, а питання раціональної організації інформаційних потоків, питання створення інформаційної підтримки процесів формування і обґрунтування рішень залишилися осторонь. Процеси збирання, формування, аналізу та публікації даних відображають результати минулих періодів. Явно недостатня увага приділяється питанням оперативного аналітичного оброблення даних, розробленню оперативних та стратегічних прогнозів, виявленню недоліків прийнятих рішень в процесі їх реалізації та вжиттю оперативних заходів по усуненню недоліків. Тому в Національній програмі інформатизації сформоване стратегічно важливе завдання - створення інформаційно-аналітичної системи органів державної влади [8].

Сучасні інформаційні технології зробили країни інформаційно більш відкритими, а існування глобальних інформаційних систем дає можливість практично, незважаючи на кордони організувати індустрію інформаційних послуг. Створюється реальна можливість для багатьох країн, в тому числі й для України, поступово піднятися до рівня сучасних вимог і можливостей інформаційного суспільства, до рубежу інформатизації Європи.

Інформаційне суспільство це неминучість, яку ніщо і ніхто не в стані загальмувати або перенести на більш пізній час. Нагальне завдання держави -інтенсифікація цього процесу. Треба цілеспрямовано агітувати за інформатизацію, наочно і переконливо доводити її практичну значимість для суспільства. Необхідно спільно виробляти ідеологію інформаційного суспільства, впроваджувати її у свідомість кожного громадянина. Для цього Україна має сприятливі можливості, високий рівень наукових кадрів у ряді напрямів сфери інформатизації і наявність теоретичних результатів і технічних рішень на світовому рівні - потенційна запорука успіху [9].

Як відомо, міжнародна політика України скерована на встановлення добрих взаємовідносин з усіма державами, і звичайно, це стосується сусідніх країн. При цьому велика увага приділяється питанням економічного співробітництва в тому числі організації наукового, технічного і технологічного співробітництва у багатьох галузях, створенню спільних підприємств. Це прямий шлях розвитку інформатизації.

Справді, усі великі міжнародні економічні проекти обов'язково повинні містити інформаційну складову [10]. Це дозволяє учасникам проектів надати необхідного динамізму обміну інформацією при погодженні, обґрунтуванні та виборі рішень.

Співробітництво в галузі інформатизації може розвиватися за двома напрямами: в галузі телекомунікацій та інформаційних технологій та в галузі інформатизації спільних проектів і галузей економіки.

Процес класифікації - це багатоаспектна змістовна структуризація законодавчої та нормативної бази держави, яка визначає сфери, функції, напрямки, аспекти, норми, суб'єкти, об'єкти діяльності тощо. Суть цього процесу у послідовному структурно-позиційному поділі всіх змістовних складових проблеми. Здійснення такого поділу проводиться за означеними рівнями до досягнення змістовної неподільності.

Результат класифікації усіх сфер, напрямків діяльності, функцій, суб'єктів, об'єктів державної та суспільної діяльності тощо за своєю суттю повинен бути повним, чітким та достатньо деталізованим змістовно-структурним визначенням функціонального устрою держави та всіх її складових.

Кожна складова цього результату повинна надавати можливість проводити кваліфікований аналіз (змістовне групування, порівняння, зіставлення, обчислення абсолютних та відносних характеристик тощо) на різних рівнях деталізації стану контрольованих державних і суспільних процесів (від глибинного до узагальненого).

На жаль, якість класифікаторів, які нині використовуються, не відповідає наведеному визначенню, і тому вони недієві, їх недоліками є порушення змістовної позиційності, необґрунтоване узагальнення змістовних компонент тощо.

Організація розробки та поточне введення класифікаторів - це проблема державного рівня, бо її вирішення визначає аналітичну спроможність систем підтримувати управління державними та суспільними процесами.

Оскільки комп'ютеризована підготовка управлінських рішень повинна поширюватись, класифікаторам доцільно надати статус державного стандарту. Це забезпечить лексичну впорядкованість мови подання показників та, відповідно, лексичну узгодженість баз даних усіх сфер та рівнів державного управління [2].

Нині практично необмежений аналітичний потенціал створеного за новою технологією автоматизованого робочого контролю та аналізу виконання Державного бюджету України обмежений через неякісне бюджетне планування, коли порушений найголовніший принцип управління:

При виробленні рішень потрібно досягати максимально можливої конкретизації та деталізації всіх складових цього рішення [7].

У бюджетному плануванні це порушення виявляється в тому, що визначення бюджетних надходжень здійснюється, як правило, в неповній їх класифікаційній деталізації (згідно із затвердженим класифікатором бюджетних надходжень).

Діючий класифікатор бюджетних надходжень поділяє всі підприємства на підприємства державної власності, підприємства з іноземними інвестиціями, іноземні юридичні особи, банки, страхові організації тощо. Прибуток кожної категорії підприємств залежить від економічних, місцевих, правових та інших обставин.

Визначення суми за всіма статтями в повній їх класифікаційній деталізації сприяє точному визначенню загальної суми бюджетних надходжень.

Належна якість бюджетного планування ініціює щоденні турботи установ і службовців для активізації запланованих надходжень за всіма статтями бюджетної класифікації, бо другий принцип управління такий:

Звіт про виконання прийнятого рішення повинен відповідати всім змістовним складовим цього рішення [2].

Слід ретельно переглянути державну політику інформатизації управління. Нині вона орієнтована на інформатизацію окремих установ, сфер та напрямків діяльності без належної змістовної координації цих робіт.

Проблему інформатизації можна вирішити за принципом “від неузгоджених частин до добре діючого цілого”. Методологічне вдосконалення державного управління на основі його інформатизації має відбуватися на державному рівні.

Ця проблема поділяється на три складові: адміністративна, конструкторська та навчальна, які й визначають структуру “Програми методологічного вдосконалення державного управління на основі його інформатизації”.

Адміністративна складова передбачає інформаційно-обчислювальне обладнання автоматизованих робочих місць працівників державних установ усіх рівнів та сфер діяльності.

Конструкторська складова передбачає вирішення загальнодержавних проблем, які впливають на якість комп'ютерної підтримки управління:

· введення державного стандарту на мову подання показників;

· організація поточної підтримки загальнодержавної лексичної узгодженості мови подання показників;

· поточне вдосконалення державної класифікації за умови надання класифікаторам статусу державних стандартів;

· введення контролю за плануванням та звітністю державних заходів;

· перехід на нову систему статистичної та податкової звітності зі збереженням накопиченого інформаційного ресурсу;

· вдосконалення та розвиток програмно-інструментальних засобів цього підходу та впровадження його для контролю інформаційно-злочинних намірів.

Навчальна складова передбачає інформованість працівників державних і недержавних установ про інформаційно-обчислювальне обладнання.

Технологічні засоби дають змогу вдало вирішувати цю проблему навіть в умовах державної перебудови.

Уніфікована мова подання та обробки показників сприятиме створенню загальнодержавного управлінського інформаційного ресурсу.

Тобто новий підхід - це активне створення та використання інформаційного ресурсу оперативного та стратегічного призначення.

Ефективність інформатизації державного управління України [11] передбачає врахування щонайменше трьох чинників.

1. Досягнення у країні ефективного політичного, ринкового та духовного саморегулювання - це складний та динамічний процес, який потребує особливої організації державного управління та особливого аналітичного навантаження.

2. Держава розбудовується не на порожньому місці, але вона потребує добротної методологічної основи для здійснення поточного інформаційного забезпечення державного управління.

В Україні немає комп'ютеризованого інформаційного забезпечення державного управління, - існує поєднання з наспіх перероблених залишків старих та низки нових інформаційних стандартів.

Саме це поєднання стало фундаментом для здійснення державних і недержавних програм інформатизації управління.

Вдосконалення державного управління передбачає:

а) уніфікацію та стандартизацію показників державних і суспільних процесів;

б) формування комп'ютерної бази поточного стану законодавчої і нормативної сфери, з метою структуризації оперативного та стратегічного інформаційного ресурсу державного управління (йдеться про класифікатори інформації);

в) введення механізмів комп'ютеризованого контролю дотримання змістовної дисципліни у плануванні та звітності у виконанні державних заходів.

3. Інформатизація державного управління (комплексна інформатизація органів державної влади всіх рівнів та всіх суб'єктів державного і суспільного життя країни) передбачає інформатизацію усіх суб'єктів промислової, торговельної та інших сфер державної та суспільної діяльності, оскільки діяльність цих суб'єктів є джерелом інформаційного ресурсу.

Технології щоденного використання систем комп'ютерної підтримки державного управління мають бути адекватними до об'єктивних характеристик сучасного процесу державного будівництва.

Для врахування вказаних чинників потрібна відповідна комп'ютерна технологія, її основу вже створено. Новий та старий підходи до інформатизації державного управління по-різному відповідають на основне питання: “Кому потрібна Програма інформатизації державного управління?” [11].

На це питання є дві відповіді.

Перша - традиційна: “Фахівцям-програмістам. Саме вони повинні займатися інформатизацією управління”.

Друга відповідь: “Численній армії державних службовців. Саме вони вдосконалюватимуть свою професійну діяльність, якщо фахівці нададуть їм відповідний програмний інструментарій”.

Перший підхід випробуваний неодноразово, але безрезультатно.

Це обумовлює три принципові помилки цього підходу:

1) фрагментарність (незважаючи на декларацію “системного підходу”) напрямків інформатизації та вирішення проблем комп'ютерної підтримки управління. Сюди, зокрема, входить проблема загального інформаційного впорядкування державного управління, оскільки в умовах невпорядкованості неможлива досконала інформатизація окремої галузі, регіону, установи тощо;

2) несумісність між потребами управління та спроможністю систем задоволення цих потреб.

Потреби організаційного управління динамічні. До того ж вони зазнають впливу визначальних умов управління (законодавчої та нормативної бази, різноманітних принципових обставин тощо), а основними властивостями сучасних комп'ютерних систем є наперед визначена змістовна обмеженість та значна інерційність щодо адаптації інформаційно-обчислювальних функцій до потреб та умов управління;

3) незначний пасивний вклад у якість систем їх майбутніх користувачів.

Між кінцевим споживачем та творцем системного продукту діє, як правило, декілька посередників. Це структури, які відповідають за інформатизацію певної галузі, установи тощо. Результати діяльності таких посередників, як правило, містять не лише корисну інформацію, а й спотворену внаслідок непорозумінь, недомовлень та складності проблеми. Ці спотворення виявляються лише на кінцевому етапі обробки інформації.

Усі вказані хиби підходу призводять до “тупцювання на місці” через численні доопрацювання [9].

Загалом цей підхід спричиняє неефективне використання чималих коштів.

Прихильники “сучасних напрямків розвитку інформаційних технологій та досвіду інформатизації державного управління у розвинутих країнах світу”, тобто прихильники старого підходу, не усвідомлюють, що ті ж “розвинуті країни світу” давно прагнуть вийти за межі цього застарілого підходу, який не сприяє розвитку України.

Другий підхід протилежний до першого. Його головна мета - досягнення того, щоб мова інформаційно-обчислювального обладнання комп'ютеризованих робочих місць була якомога ближча до професійної мови тих працівників державних і недержавних установ, які за своїми службовими обов'язками при підготовці управлінських рішень оперують показниками стану та розвитку контрольованих об'єктів та процесів.

Така системна якість дає змогу методично й адміністративне підготувати та здійснити організовану масову комп'ютеризацію державних і недержавних установ через:

а) створення автоматизованих робочих місць самими працівниками установ;

б) паралельного вирішення фахівцями загальнодержавних проблем, які безпосередньо впливають на якість інформаційно-обчислювального обслуговування управління.

Додаткове навантаження службовців роботами, відповідними до змісту їх професійної діяльності та спрямованими на методологічне вдосконалення останньої, корисне для професійного зросту та сприяє підвищенню управлінського потенціалу держави. Користувачі мають можливість методично та системно осмислювати поточний стан законодавчого, нормативного й інформаційного забезпечення своєї діяльності та робити відповідні практичні висновки.

Список використаних джерел

1. Матеріали виїзного спільного засідання Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти та Консультативної ради з питань інформатизації при Верховній Раді України. К.:СофтПрес, 2007. - 208 с.

2. Винарик Л.С. Информатизация в аспекте социальной трансформации общества / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти [Науч. ред. А.И.Амоша] - Донецк, 2004. - 271 с.

3. Райт Г. Державне управління: Пер. з англ. - К.:Основи, 1994. - 191с.

4. Інформатизація та відкритість влади як засоби демократизації суспільства : Зб. матеріалів “круглого столу”: Київ, 17 груд. 2002 p.: [Засідання №1] / [Наук. ред. О.В.Литвиненко] - К.: Альтерпрес, 2003. - 159 с.

5. Інформатизація управління соціальними системами: Організаційно-правові питання теорії і практики. Навч. посіб. [В.Д.Гавловський, Р.А.Калюжний, В.С.Цимбалюк та ін.; За заг. ред. М.Я.Швеця, Р.А.Калюжного]; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. - К., 2003. - 331 с.

6. Закон України “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки” вiд 04.02.1998 № 76/98 // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

7. Мережа зв'язку та інформатизація України, 2006: [альманах] / [авт.-упоряд. Галина Захарченко, Роман Захарченко; редкол.: А.В.Пригодський та ін.] - К.: Галактика-С, 2006. - 171 с.

8. Бєляков К.І. Інформатизація в Україні: проблеми організаційного, правового та наукового забезпечення / Костянтин Бєляков. Держ. НДІ М-ва внутр. справ України. - К.: КВІЦ, 2008. - 575 с.

9. Семилетов С.И. Информация как особый нематериальный объект права // Государство и право. - 2000. - № 5.

10. Нестеренко О.В. Інформаційно-аналітичні системи органів державної влади як основа забезпечення відкритості влади. Зб. “Інформатизація та відкритість влади як засоби демократизації суспільства: Матеріали “круглого столу” - К.:Альтерпрес, 2003. - C.132 - 138.

11. Голобуцкий А. Информационное общество // Українська мережа інформаційного суспільства. - 2001. - №5. - С. 18

12. Мороз В. Від традиційної інформатизації до методологічного вдосконалення державного управління. Конструктивні пропозиції урядовцям усіх рівнів, керівникам підприємств, причетним до облікових і аналітичних процесів підготовки та прийняття управлінських рішень // Персонал, 2005 - № 5. - С.12

13. Економічний розвиток і державна політика: Навч. посібник / Ю. Бажал, О. Кіліевич та ін.; За заг. ред. Ю. Єханурова та І. Розпутенка. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 378 с.

Размещено на Allbest.ru