Технології у фінансово-кредитних установах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Житомирський агротехнічний коледж

Самостійна робота

З дисципліни

Інформаційні системи і технологія у фінансово-кредитних установах

(ІСіТуФКУ)

Виконала студентка Ф - 31

Ткачук Н.І.

Перевірила: Поліщук О. С

2013

Тема №1. Сутність інформаційних систем і технологій

Історія створення і розвитку інформаційних систем тісно пов'язана з автоматизацією діяльності підприємств та організацій, розвитком моделей їх управління.

Інформаційні системи першого покоління виникли на початку 60-х років 20-го століття при необхідності автоматизації управління підприємством на базі великих ЕОМ (електронних обчислювальних машин) і централізованого оброблення інформації. Вони створювались для управління окремими підрозділами чи видами діяльності і з часом інтегрувались у комплексні автоматизовані системи. В зарубіжній літературі дані системи мають назву Data Processing System - DPS (системи електронної обробки даних). У вітчизняній - автоматизовані системи управління (АСУ) - позадачний підхід. В них для кожної задачі окремо готувалися дані і створювалась математична модель. Серед відомих моделей це такі, як MRP (Material Requirements Planing - планування потреби в матеріалах), MRPH (Manufactory Resource Planing - планування ресурсів підприємства).

Для інформаційних систем першого покоління характерним є ефективна обробка запитів, використання інтегрованих файлів для зв'язування між собою задач і генерування зведених звітів для керівництва. Кожна система була націлена на конкретне застосування, і тому опис її функцій був мінімальний і призначався для спеціаліста в цій предметній галузі.

Другий етап (70-80-і роки XX ст.) характерний розробленням програмних продуктів відповідно до концепцій MRP і MRP II:

o MRP (Material Requirements Planning) - планування потреби в матеріалах.

o MRPII (Manufactory Resource Planning) - планування ресурсів підприємства.

СІМ (Computer Integrated Manufactoring) - комп'ютеризоване інтегроване виробництво, передбачає інтеграцію всіх підсистем: керування постачанням, виробництвом, транспортно-складськими системи, якістю, збутом тощо.

Однією з передумов виникнення інформаційних систем другого покоління було створення концепції комп'ютеризованого інтегрованого виробництва СІМ на початку 80-х років, яка передбачала автоматизацію інтеграції гнучкого виробництва й системи керування підприємством на основі потужних комп'ютерів. Розвиток автоматизованих систем управління підприємством в технологічному плані йшов шляхом від файлових систем до систем управління базами даних (СУБД), ускладнення технічних засобів і збільшення їх потужності, розширення переліку завдань, які вирішувалась.

В основі створення цих систем покладено концепцію єдиної бази даних, яку обслуговує спеціальна програма - СУБД. Проте обчислення здійснювались на єдиній апаратній платформі (одній машині).

Основні відмінності між різними СУБД випливають з:

o структури БД, що реалізується (ієрархічна, мережна, реляційна);

o типів ПК, де вони мають бути реалізовані;

o операційних систем, під керуванням яких вони можуть функціонувати.

Більшість широко розповсюджених СУБД адаптовані для різних типів ПК та операційних систем.

Третій етап (початок 90-х років) характерний розробкою програмних продуктів відповідно до концепції ERP (Enterprise Requirements Planning) - планування ресурсів підприємства та переходом на нову технічну платформу - ПК, тобто від мейнфреймів із централізованою обробкою інформації до відкритих систем з розподіленою обробкою даних і комп'ютерних мереж.

Широкого застосування набувають сучасні корпоративні інформаційні системи R/3, Вааn IV, Scala, Галактика та ін. Розвиваються клієнт-серверні, web-серверні та Інтернет-технології.

Концепція розподільної обробки економічної інформації, що реалізована на базі сучасних ПК та локальних комп'ютерних мереж, передбачає формування автоматизованих робочих місць, які дають можливість автоматизувати громіздкі обчислювальні операції, що виконуються на робочому місці відповідним фахівцем, активно впливати на процес обробки інформації з врахуванням реальної обстановки, користуватись спільними інформативними ресурсами. Автоматизоване робоче місце забезпечує діалогову інформаційну взаємодію користувачів і оперативний доступ до централізованих баз даних.

Автоматизоване робоче місце (АРМ) - програмно-технічний комплекс, призначений для автоматизації певного виду діяльності

АРМ є професійно орієнтованою інформаційно-обчислювальною системою, яка працює як автономно, так і в складі мережі.. Його організовують за функціональною ознакою.

Основними функціями АРМ можуть бути:

o ввід, накопичення та зберігання даних;

o пошук даних за заданими ознаками;

o виконання прикладних програм обробки інформації;

o вивід отриманих результатів у заданому вигляді;

o контроль усіх етапів обробки інформації;

o автоматичне протоколювання робочих процесів;

o відображення інформації та результатів її обробки на моніторі.

Протягом 90-тих років XX ст. автоматизовані системи управління підприємствами розвивались у напрямку застосування систем підтримки прийняття рішень, експертних систем та систем штучного інтелекту. Набув розвитку процес впровадження комплексних рішень на основі локальних мереж, потужних СУБД, новітніх технологій проектування і розробки програмних систем. Все ширше для цілей управління підприємством застосовуються Інтернет-технології. Вже існують підприємства, діяльність яких повністю відбувається в середовищі Інтернет.

Четвертий етап (початок третього тисячоліття) характерний глобальною комп'ютеризацією суспільства. Основу структури корпоративних інформаційних технологій визначає методологія CSRP (Customer Synchronized Resource Planning) - планування ресурсів, що синхронізоване з покупцем. Відображає весь цикл виробництва - від проектування і взаємодії із замовниками до подальшого сервісного обслуговування.

Сучасний стан розвитку інформаційних технологій характеризується переходом на використання Internet/Intranet-технологій.Особливості інформаційних систем четвертого покоління полягають в:o максимальному використанні потенціалу ПК і середовища розподіленої обробки даних;o модульній побудові системи (поєднання різних типів архітектурних рішень у межах одного комплексу);o економії ресурсів системи за рахунок централізації зберігання та обробки даних на вищих рівнях системи;o наявність ефективних централізованих засобів мережевого системного адміністрування.

Зазначимо, що на кожному етапі розвитку інформаційні системи нового покоління не заважали розвитку попередніх, а просто розширяли діапазон їх застосування. В деяких сучасних гібридних системах присутні елементи всіх поколінь ІС.

Інформаційна технологія - це сукупність методів і засобів цілеспрямованої зміни якихось властивостей інформації Інформація як об'єкт впливу являє собою дані, записані на тому чи іншому носієві.

Форма подання (сприйняття) даних визначає основний спосіб їх кінцевого використання і припускає

один з наступних варіантів:

- текстова інформація;

- аудіо інформація;

- відеоінформація.

Змістовна інтерпретація конкретизує сприйняття даних тієї чи іншої форми представлення в рамках певного виду діяльності Так, текст документа англійською мовою зрозумілий і може бать використаний фахівцем, який знає англійську мову, але не має практичного сенсу для людини, що не володіє зазначеним мовою. Одна і та ж математична формула описує різні сутності в залежності від інтерпретації операндів, її складових. Одні і ті ж звукові сигнали, що подаються за допомогою горна в різних арміях світу, сприймаються по-різному.

Носій інформації - це матеріальне втілення даних тієї чи іншої форми подання.

В принципі в якості носія інформації може виступати будь-який матеріальний об'єкт, певні стани або властивості якого можуть розглядатися як представлення даних. Найпоширеніші види інформаційних процесів - збір, передача, обробка, систематизація, зберігання, представлення інформації. Обмін інформацією виник кілька мільйонів років тому разом з першими прийомами спілкування (нечленороздільними звуками, мімікою, жестами, дотиками). З появою усного мовлення (близько 100 тисяч років тому) з'явилася й можливість накопичення інформації, поки що індивідуального, в пам'яті людини. Наступний етап - виникнення писемності (5-6 тисячоліть тому), що дала людству колективну (суспільну) пам'ять. Поява писемності дозволило реалізувати повний набір процесів циркуляції і переробки інформації: її збір, передачу, переробку, зберігання та доведення до користувача. Ці можливості відкрила фіксація інформації на матеріальних носіях. В якості матеріального носія інформації використовувалися вироблені шкури тварин, виготовлені з очерету папірусні сувої, берестяна кора, глиняні та дерев'яні дощечки, тканини і, нарешті, найбільш поширений носій - папір.

Інформаційна символіка зазнала ряд істотних змін: піктографічне письмо, ідеографічне лист, рисункові ієрогліфічне письмо (збереглася до сих пір в деяких країнах Азії), клинопис, лінійне складове письмо і, нарешті, алфавітний лист .

Удосконалювалися також системи подання числової інформації (позиційна система числення у Вавилоні, римська система числення, арабські цифри), позначення речовин, хімічних операцій і приладів, математична символіка. Підводячи підсумок розгляду еволюції системи подання інформації, можна відзначити загальну тенденцію створення найбільш раціональних форм інформаційної символіки.

Революційними в процесі розвитку інформаційних технологій стало винахід (середина XV ст.) В Німеччині книгодрукування, і поява парового двигуна (кінець XVIII ст.) - основи машинного виробництва. По суті, це стало початком нового науково-технічного етапу у природознавстві. Головним якісним змістом інформаційних технологій стало народження систем науково-технічної термінології в основних галузях знань, а кількісним - випуск багатотиражних книжок, журналів, газет, географічних карт, технічних креслень, а також перших енциклопедій - свого роду стаціонарних інформаційно-пошукових систем на алфавітній основі .

Новий етап у розвитку інформаційних технологій пов'язаний з бурхливим розвитком науково-технічної революції: виникненням фотографії (1839 р.), винаходом електричного телеграфу (1832 р.), телефону (1876 р.), радіо (1895 р.), кінематографу (1895 г .), бездротової передачі зображення на відстань (1907 р.) та промислового телебачення (з кінця 20-х рр.). Настав період створення загальносвітової системи зосередження, зберігання та швидкої передачі інформації в найбільш зручній для користувачів формі. Це перетворило інформацію в рушійну силу технічного, соціального і економічного прогресу, визначило її провідну роль на етапі сучасної технологічної революції. Перетворення інформаційних технологій в інтелектуальну індустрію супроводжувалося появою (в середині 60-х рр. XX в.), А потім і широким використанням електронних засобів обчислювальної техніки .

З 1986 року починається історія розвитку Інтернету, коли Національний науковий фонд США (NSF) почав створення мережі NSFNET, в якій використовувались високошвидкісні телефонні канали, що з`єднували 6 суперкомп`ютерів у різних куточках країни на основі протоколу TCP/IP та інших технологій, відпрацьованих у мережі ARPANET (перша у світі глобальна мережа створена у 1968 р., припинила функціонування в 1990 році). Мережа NSFNET стала основною магістральною (backbone) структурою для Інтернет, офіційною датою виникнення якого є 1990 рік. В даний час основу Інтернет складають високошвидкісні магістральні мережі. Незалежні автономні мережі підключаються до магістральної мережі через крапки мережного доступу NAP (Network Access Poіnt). Інтернет побудована за регіональним принципом і як автономні системи зазвичай виступають великі національні мережі (наприклад UANET, RUNET та ін.), кожна з них має власне адміністративне керування і власні протоколи маршрутизації. Автономні мережі можуть утворювати компанії, що спеціалізуються на наданні послуг доступу в мережу Інтернет, - провайдери [5].

Національні мережі в свою чергу складаються не менш ніж з 32 менших по розміру мереж (мережі університетів, дослідницьких центрів і комерційних фірм, а також мережі більш дрібних регіональних провайдерів).

У 1994 році фінансування основної магістралі мережі Інтернет було цілком передане від NSF різним державним і комерційним організаціям [5]. Починаючи з 1996 року консорціумом Іnternet2 (в який входять більш ніж 200 американських університетів, урядові структури, а такж ІТ-компанії Mіcrosoft, 3Com, ІBM, Cіsco і багато інш.) ведуться роботи над удосконаленням Інтернет. Головною метою Іnternet2 є розробка нових технологій передачі даних з метою прискорення і підвищення якості передачі та надання нових послуг. Існує також ряд інших проектів, направлених на розвиток Інтернет (наприклад, федеральний проект США, NGI - Next Generation Internet).

Типи інформаційних систем

Створенню інформаційних систем у всьому світі приділяється багато уваги. За масштабами, темпами зростання, витратами матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, а також за ступенем впливу на процеси управління проблему створення 1С слід розглядати як велике народногосподарське завдання. Інформаційні системи можуть значно різнитися за типами об'єктів управління, характером і обсягом розв'язуваних задач та низкою інших ознак.

Загальноприйнятої класифікації 1С досі немає, тому їх можна класифікувати за різними ознаками. Найбільш поширеними протягом тривалого часу були такі класифікаційні угруповання систем.

За рівнем або сферою діяльності -- державні, територіальні (регіональні), галузеві, об'єднань, підприємств або установ, технологічних процесів.

За рівнем автоматизації процесів управління -- інформаційно-пошукові, інформаційно-довідкові, інформацій-но-керівні, системи підтримки прийняття рішень, інтелектуальні 1С тощо.

За ступенем централізації обробки інформації -- централізовані 1С, децентралізовані 1С, інформаційні системи колективного використання.

За ступенем інтеграції функцій - багаторівневі 1С з інтеграцією за рівнями управління (підприємство -- об'єднання об'єднання - галузь та ін.), багаторівневі 1С з інтеграцією за рівнями планування тощо.

Державні 1С призначені для вирішення найважливіших народногосподарських проблем країни. На базі використання обчислювальних комплексів та економіко-математичних методів У них складають перспективні й поточні плани розвитку країни, ведуть облік результатів і регулюють діяльність окремих

ланок народного господарства, розробляють державний бюджет, контролюють його виконання тощо.

Центральне місце в мережі державних ІС належить автоматизованій системі державної статистики (далі - АСДС) Роль та місце АСДС в ієрархії управління визначається тим, що вона є основним джерелом статистичної інформації, дуже необхідної для функціонування всіх державних і регіональних 1С.

Серед 1С, з якими взаємодіє АСДС, важливе місце посідає автоматизована система планових розрахунків (далі -- АСПР). АСПР функціонує при Міністерстві економіки України і є інформаційною системою, призначеною для розробки народногосподарських планів та контролю за їх виконанням в умовах застосування засобів обчислювальної техніки для збирання й обробки інформації.

АСДС взаємодіє також з державною інформаційною автоматизованою системою фінансових розрахунків (АСФР) при Міністерстві фінансів України. АСФР призначена для автоматизації фінансових розрахунків на базі сучасної обчислювальної техніки з формування державного бюджету країни та контролю за його виконанням. При цьому вона використовує статистичну інформацію про випуск і реалізацію продукції, фонди споживання, запаси й витрати фінансових ресурсів та ін.

Відомі й інші державні 1С: автоматизована система обробки інформації з цін (далі -- АСОІ цін), автоматизована система управління Національним банком (далі -- АСУ банку), автоматизована система обробки науково-технічної інформації (АСО НТІ) тощо.

Територіальні (регіональні) 1С призначені для управління адміністративно-територіальним регіоном. До них належать 1С області, міста, району. Ці системи обробляють інформацію, яка необхідна для реалізації функцій управління регіоном, формування звітності й видачі оперативних даних місцевим і керівним державним та господарським органам.

Галузеві інформаційні системи управління призначені для управління підвідомчими підприємствами та організаціями. Галузеві 1С діють у промисловості та сільському господарстві, будівництві, транспорті тощо. У них вирішуються завдання інформаційного обслуговування апарату управління галузевих міністерств і їх підрозділів. Галузеві 1С різняться за сферами застосування -- промислова, непромислова, наукова.

Інформаційні автоматизовані системи управління підприємствами (далі -- АСУП) -- це системи із застосуванням сучасних засобів автоматизованої обробки даних, економіко-математичних та інших методів для регулярного розв'язування завдань управління виробничо-господарською діяльністю підприємства.

автоматизований кодування інформаційний

Інформаційні автоматизовані системи управління технологічними процесами (далі - АСУ ТП) керують станом технологічних процесів (робота верстата, домни тощо). Перша й головна відмінність цих систем від розглянутих раніше полягає, передусім, у характері об'єкта управління: для АСУ ТП -- це різноманітні машини, прилади, обладнання, а для державних, територіальних та інших АСУ -- колективи людей. Друга відмінність полягає у формі передавання інформації: для АСУ ТП -- це сигнал, а для інших АСУ -- документи.

Залежно від мети функціонування та завдань, які покладено на 1С на етапах збирання і змістового оброблення даних, розрізняють такі типи 1С: інформаційно-пошукові, інформаційно-довідкові, інформаційно-керівні (управлінські), інтелектуальні інформаційні системи та системи підтримки прийняття рішень.

Тема №2. Поняття економічної інформації

Методи кодування техніко-економічної інформації, які використовуються при створенні класифікаторів, безпосередньо пов'язані з методами класифікації. Кодування призначене для формалізованого опису семантики (назв) різноманітних аспектів даних, які використовуються в управлінні народним господарством, найчастіше у вигляді цифрових кодів. Таке подання найприйнятніше для підвищення ефективності автоматизованої обробки економічної інформації.

Кодуванням називають процес позначення первинної множини об'єктів або повідомлень за допомогою набору символів заданого алфавіту на основі сукупності певних правил. Залежно від використовуваних символів розрізняють цифрові, бук* вено-цифрові та буквені коди.

Кількість символів в алфавіті називають основою коду. Залежно від основи коду вони бувають двійкові, десяткові, шіст-надцяткові тощо. Залежно від використаних правил кодування коди можуть бути змінної чи постійної довжини. Основною вимогою до кодування є однозначне подання кожного об'єкта множини кодування, тобто кожному об'єкту множини має відповідати єдиний код.

Системою кодування називають сукупність методів і правил позначення об'єктів заданої множини. Вона характеризується місткістю - кількістю кодів, що різняться між собою, тобто комбінацій, що використовують алфавіт коду і правила утворення коду.

Код характеризується довжиною, або кількістю використаних розрядів, структурою, яка відображає зміст окремих розрядів чи груп розрядів коду.

У процесі кодування намагаються вирішити дві основні проблеми - забезпечити ефективність і надійність переробки інформації. Якщо вирішення першої проблеми найчастіше пов'язане з намаганням зменшити довжину коду, то при вирішенні другої доводиться вводити інформаційну надмірність.

У процесі кодування економічної інформації необхідно розв'язати такі задачі: ідентифікації кожного об'єкта заданої множини, кодування певної сукупності атрибутів об'єкта і забезпечення інформаційної надійності або достовірності на всіх етапах кодування, передавання, зберігання і переробки даних.

Код будь-якого об'єкта складається з ідентифікаційної частини, інформаційного блока, який містить набір кодів, що відповідають властивостям певного об'єкта, і додаткових розрядів або блоків, які забезпечують захист усього коду від можливих помилок.

Є чотири системи кодування економічної інформації.

1. Порядкова (реєстраційна) система створення коду з натуральних чисел. Алфавіт цього коду становлять числа 0, 1,..., 9; основа коду дорівнює 10. Це найпоширеніший метод кодування об'єктів первинної множини. При використанні цього методу кожний об'єкт класифікованої множини кодується за допомогою поточного номера. Порядковий метод застосовується при кодуванні одноознакових, сталих та малозначних номенклатур.

2. Серійно-порядкова система створення коду з натуральних чисел та закріплення серій (діапазонів) кодів за об'єктами з однаковими ознаками. Метод характеризується тим, що первинна множина поділяється на кілька частин (згідно з певною ознакою) і для кодування об'єктів кожної частини призначається серія номерів (кодів). Об'єкти кодуються порядковим номером у межах відведених для них серій. Цей метод кодування використовується для об'єктів, які мають кілька ознак. При кодуванні сукупності властивостей об'єктів рекомендують застосовувати два основних методи створення коду: послідовного кодування на основі використання ієрархічної класифікації і паралельного кодування на основі фасетної класифікації.

3. Послідовна система побудови коду з використанням кодів послідовно розміщених класифікаційних угруповань" здобутих у результаті застосування ієрархічної системи класифікації. При використанні послідовного методу логічно будується кодова комбінація, що має велику інформативність. Але код при цьому дуже громіздкий, складний за структурою.

Через негнучкість послідовного методу кодування його доцільно використовувати лише в тих випадках, коли техніко-еконо-мічна інформація змінюється у незначних розмірах або зовсім не змінюється протягом тривалого часу використання класифікаторів. Метод широко застосовується при розробці загальнодержавних класифікаторів продукції, галузей.

4. Паралельна система утворення коду з кодів незалежних угруповань, здобутих у результаті застосування фасетної класифікації. Структура коду сукупності властивостей при паралельному методі відповідає фасетній формулі.

Кодування широко застосовується під час автоматизованої обробки інформації у фінансово-кредитних установах. При цьому кодуються не лише об'єкти, а й самі процеси та операції оброблення, технології, моделі тощо. Завдяки такому підходу вдається істотно зменшити обсяги даних, а отже, і час їх оброблення.

Кодування даних застосовують не тільки для спрощення їх оброблення, але й для шифрування, аби приховати зміст інформації. Шифрування як технологічна операція ускладнює процес оброблення даних і збільшує загальні витрати часу за рахунок операцій шифрування і розшифрування. Кодування має забезпечувати у процесі автоматизованого оброблення інформації:

o розв'язання всіх задач за мінімальної довжини коду;

o єдність кодів для всіх задач, усіх комплексів, підсистем і рівнів управління;

o інформаційні зв'язки для взаємопов'язаних систем;

o можливість автоматичного контролю за правильністю кодування.

Кодувати об'єкти можна різними способами: вручну, автоматизовано (за допомогою ЕОМ), за допомогою спеціального обладнання тощо.

Щоб спроектувати код, потрібно:

а) визначити сукупність об'єктів, які потрібно кодувати;

б) обрати систему класифікації та кодування;

в) визначити довжину коду та описати його структуру. Під час автоматизованої обробки економічної інформації

важливо контролювати правильність кодів даних, що вводяться з первинних документів, передаються та обробляються в ІС. Тому слід забезпечити автоматичний контроль правильності кодів.

Автоматизація контролю правильності кодів базується здебільшого на використанні методу контрольних чисел (контрольних розрядів). Суть цього методу полягає в тому, що до коду, який потрібно контролювати, додають ще один розряд, значення якого обчислюється за значеннями інших розрядів коду.

Код об'єкта який потрібно контролювати, замінюють на код

ЛГ=(й1,....А/І,с)

c = f(k^,...tkn)

Автоматичне обчислення значення контрольного розряду і його порівняння з переданим або введеним значенням забезпечує контроль правильності передачі або введення інших розрядів коду.

Простий спосіб розпізнавання одиночної помилки полягає в додаванні до інформаційних розрядів контрольного біта перевірки на парністьр (біт паритету). Цей біт можна формувати двома способами. При першому способі в контрольний розряд записується "0", якщо кількість одиниць в інформаційному слові парна. Якщо число одиниць - непарне, то в контрольний розряд записується "1". При цьому загальна кількість одиниць у кодовому слові, включаючи контрольний розряд, завжди виявляється парною (парний паритет). Другий спосіб пропонує таке формування контрольного розряду, при якому загальна кількість одиниць у кодовому слові є непарною (непарний паритет).

Штрихове кодування - один із видів автоматичної ідентифікації об'єктів, за якого використовується метод оптичного зчитування інформації. На міжнародному рівні штрих-коди застосовують у виробництві та збуті продукції, торгівлі, для митного контролю, у маркетингу, статистиці тощо. Сьогодні у США близько 90% основних товарів мають штрихові коди, у Німеччині - 80%, у Франції - більш ніж 70%, у Швеції - близько 45%.

Штриховий код виконує майже ту саму роль, що й поштовий індекс, який ми пишемо стилізованими цифрами на конверті. Штрихові коди наносять на упаковку поліграфічною технікою, матричними, лазерними і струминними принтерами. Штрихове кодування винайшов Давид Коллінз (США) 1970 року, а 1973-го у США з'явився "Універсальний товарний код" (UPC -- Universal Product Code) для використання у промисловості і торгівлі. У Західній Європі для ідентифікації споживчих товарів 1977 року почали використовувати аналогічну систему під назвою "Європейський артикул" (EAN - European Article Numbering). Європейська система кодування є різновидом UPC. Кодове позначення може складатися з восьми (EAN-8) або тринадцяти (EAN-13) цифр. Скорочений код (EAN-8) використовується для кодування товарів малих розмірів. Система EAN спочатку мала структуру 7/5 (сім цифр

- префікс і реєстраційний номер підприємства, п'ять цифр - номер продукції в межах підприємства) і контрольний розряд:

дві цифри - префікс (код) національної організації країни - члена EAN;

пять цифр - реєстраційний номер підприємства, який визначається національною організацією EAN;

п'ять цифр - номер продукції в межах підприємства;

одна цифра - контрольний розряд, який вираховується на основі попередніх дванадцяти цифр.

У міру зростання кількості країн - членів системи EAN стало не вистачати двох цифр для позначення коду (префікса) країни. Тому 14 травня 1998 року на міжнародній зустрічі в Сан-Паулу (Бразилія) Правлінням EAN International було прийнято рішення про перехід на структуру 9/3 (дев'ять цифр - префікс і реєстраційний номер підприємства, три цифри - номер продукції в межах підприємства).

Уже з другої половини 1998 року всім новим членам EAN International надавались тризначні префікси (коди), наприклад, Росія - 460, Білорусь

- 481, Україна - 482, Молдова - 484, Бразилія - 789 та ін. Усі підприємства

- члени EAN International, які раніше отримали семизначні реєстраційні номери, продовжують працювати з ними (отримувати нові реєстраційні номера або змінювати штрихові коди на своїх товарах не вимагається). Система EAN тепер має таку структуру.

три цифри - префікс (код) національної організації країни - члена EAN;

шість цифр - реєстраційний номер підприємства, який визначається національною організацією EAN;

три цифри - номер продукції в межах підприємства;

одна цифра - контрольний розряд, який вираховується на основі попередніх дванадцяти цифр.

Наведемо технологію розробки штрих-коду: перша частина коду EAN International для кожної країни визначається Міжнародною асоціацією з кодування виробів; код підприємства визначається під час його реєстрації; частину коду, що характеризує товар, визначає сам виробник і ним стає порядковий номер продукції підприємства. Таким чином, штриховий код EAN надається товарові безпосередньо виробником, оскільки перші дев'ять цифр майбутнього коду йому відомі.

На рис. 1.15 наведено зміст штрихового коду - кожному символу, що входить до алфавіту системи кодування, відповідає комбінація з кількох темних і світлих смуг, а внизу штрихового зображення наведено сам символ у звичайному (цифровому) напису. Це значно поліпшує "читання" коду людиною, оскільки штрихове зображення зручне для "читання" лише спеціальним технічним пристроєм. Крайні штрихи (подовжені) - знаки початку і кінця символу, що визначають його межі. Подовжені штрихи в центрі символу поділяють його на дві частини (ліву і праву).

Рис. 1 Розподіл символів коду ean33l їх призначенням

Кожному виду виробу надається свій код, який складається з 13 цифр: три перші цифри (482), якщо читати зліва направо, визначають країну - виробника товару ("прапор країни"), у нашому випадку - Україна (табл. 1.7), наступні шість цифр (300090) означають фірму-виробника, ще три наступних (165) - номер продукції в межах підприємства, остання цифра 0 - контрольний розряд, який використовується для перевірки достовірності зчитування попередніх цифр коду системою сканування.

Размещено на Allbest.ru