Візуалізація інформації. Розрахунок витрат на експлуатацію системи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: «Інформаційні технології в регіональному управлінні»

Виконав:

Ст. гр. ЗДСВ - 071

В.В.Богдан

Перевірив:

Доц. І.М.Олійченко

Чернігів ЧДТУ 2009 р.

Зміст

Вступ

1. Функції візуалізації інформації

2. Розрахунок витрат на експлуатацію системи

3. Системи класифікації та кодування техніко-економічної інформації

Висновки

Використана література

Вступ

Наш час можна охарактеризувати, як перехідний від традиційного суспільства, взаємовідносини в якому створювалися та розвивалися протягом тисячоліть, до інформаційного, яке виникає у нас на очах, вносячи системні корективи у процеси його функціонування.

Нині ми знаходимося в епіцентрі комунікаційної революції, що радикально змінює наш спосіб життя і роботи. Трьома китами інформаційної революції є телефон, телевізор і комп'ютер.

Зміни в інформаційній системі виявилися настільки швидкими, що за ними не встигає суспільна свідомість. І нині в суспільстві продовжують розцінювати інформаційну систему як обслуговуючу науку або будь-яку іншу соціальну сферу. Таке розуміння інформаційної системи мимоволі гальмує її розвиток і, відповідно, ті соціальні об'єкти, що взаємодіють з нею. Однак, є точка зору, що основні тенденції суспільного розвитку зумовлюються законами обміну інформацією, а в основі соціального світу закладено закони розвитку інформаційних систем. І тут провідну роль відіграє наукове пізнання та його взаємодія з інформаційними системами.

1.Функції візуалізації інформації

Візуалізація -- один зі способів упровадження інформації в масову та індивідуальну свідомість. Вона покликана привертати до інформації увагу настільки, наскільки це необхідно в кожному конкретному випадку.

Основні цілі візуалізації інформації полягають у тому, щоб:

привернути увагу певної аудиторії або груп, категорій людей;

підвищити рівень сприйнятливості інформації;

підвищити рівень засвоєння знань;

створити сприятливий образ про інформацію, що представляється або про того, хто її представляє;

спонукати сприймаючих до засвоєння саме даної інформації;

сприяти прискоренню сприйняття та засвоєння інформації;

нагадувати сприймаючим про дану інформацію [8].

Задачі візуалізації інформації зводяться до такого:

представлення нової інформації;

представлення вже відомої інформації;

візуалізація конкретних -- основних або додаткових матеріалів;

демонстрація майстерності інформатора.

Основні функції візуалізації інформації мають такий вигляд:

ідентифікацію інформації з конкретною галуззю знань;

ідентифікацію інформації з інтересами, спеціалізацією, потребами сприймаючих;

просування нових ідей і знань;

ознайомлення з інформацією;

формування зацікавленості в поданій інформації.

Основна функція візуалізації інформації полягає в тому, що інформація має сприйматися.

Візуалізована інформація має бути правдивою та переконливою, сучасною та грамотною, зрозумілою та дохідливою. Найкраще запам'ятовується наочно подана інформація. Візуалізація не створює, а посилює вплив існуючої інформації. Вона необхідна в тих випадках, коли:

в інформації виникає щось нове;

пропонується ідея, ще невідома сприймаючим;

коли інформації багато і треба привернути увагу до окремих її сторін;

коли зникне зацікавленість сприймаючих;

коли той, хто представляє інформацію, хоче привернути увагу

більшості сприймаючих.

Відчуття, які зазнає людина від об'єктів що впливають на неї, підкоряються психофізіологічному закону Фехнера. Він свідчить, що за дуже великих значень стимулу людина зазнає менщі зміни у відчуттях, ніж за невеликих. Закон говорить також, що не завжди кращими для сприйняття виявляються дуже інтенсивні впливи (наприклад, яскраві кольори, великі та часті літери тексту тощо). Нерідко звернення до людини, виконане менш інтенсивними засобами, виявляється ефективнішим.

Мислення -- це узагальнене відображення в свідомості людини предметів і явищ у їх закономірних зв'язках і відносинах.

Основні властивості мислення, що використовуються під час візуалізації інформації:

опосередкований характер, що означає: людина, встановлюючи зв'язки між речами та явищами, спирається на минулий досвід, а не лише на безпосередні впливи;

зв'язок із зовнішньою та внутрішньою мовою, тобто мисленні має соціальну природу;

абстрактність мислення, оскільки людина мислить не лин конкретними, але й абстрактними поняттями, символами;

асоціативність активно використовується під час візуалізації інформації, особливо під час формування думок, висновків.

Сприймання являє собою цілісне відображення в корі головного мозку предметів і явищ. Воно супроводжується поняттєвим апаратом, тобто окреслюється словом, назвою того, що людина сприймає.

Сприймання візуальних образів має винятково велике значення в навчальній, рекламній, презентаційній діяльності. Заголовки й основний текст, що вимагають осмислення та тлумачення, складніші для сприйняття, ніж малюнки, ілюстрації, фотографії.

Візуальна інформація має відповідати принципу цілісності. Усі елементи наочної продукції: графіки, ілюстрації, текст, логотип загальна верстка елементів і загальний образ тісно взаємодіють і визначають загальний ефект представленої інформації. Для формування сприйняття сукупність відчуттів має бути достатньою для формування осмисленої ідеї. Людина сприймає візуальну інформацію згідно із «законом стислості», який є базовим у психології сприйняття. Він свідчить, що всі зовнішні відчуття зводяться людиною до найпростіших і зручних форм: щоб зрозуміти щось, мозок людини розбиває складні зовнішні відчуття на масу основних, найпростіших образів і форм. У разі, коли вони не повні та не ідеальні, людина намагається вгадати, якими вони мають бути. Наприклад, навіть неправильне або неповне коло сприймається людиною все одно як коло, а не послідовність дуг. Це означає, що коли візуалізована інформація являє собою цілісний образ, то під час подальшого представлення окремих її елементів той, хто її сприймає, буде згадувати цілісний образ.

Увага, як спрямованість психічної діяльності, представляє найважливішу властивість сприйняття.

Основними способами залучення уваги є: зміна, рух, контраст, виділення фігури та фону.

Увага безпосередньо пов'язана з почуттями та потребами. Людина бачить і чує те, що їй подобається, лякає, насторожує. Увага зростає, якщо сприймаючий її залучений до процесу вибору.

Людина запам'ятовує швидше та краще те, що пов'язано з її подальшою діяльністю, життєвими завданнями, те, до чого виявлено стійкий інтерес.

Дуже важливо, щоб запам'ятовувався не лише «фон» (наочний продукт), а саме суть інформації («фігура»).

Основна проблема, пов'язана із запам'ятовуванням інформації, полягає в тому, що природний процес -- не запам'ятовування, а, навпаки, забування. Щоб інформація не була забута, вона має повторюватися та сприйматися неодноразово. Проте повторення не повинні набридати.

Краще запам'ятовуються ті відомості, які розташовуються або на початку повідомлення, або в кінці.

Великий вплив на сприймання інформації має її обсяг або кількість. Надлишок інформації, як і недостача, негативно впливає на її засвоєння сприймаючими.

Отже, активізація пізнавальної потреби є могутнім психологічним чинником під час візуалізації інформації. Наочність інформації покликана створити незавершений образ, пізнавальну потребу, а вербальна інформація містить пропоновану відповідь, створюючи завершеність образу.

Ефективна інформація за допомогою візуалізацїї має бути спрямована як на свідомість, так і на те, що не усвідомлюється в людині, тобто і на думки, і на почуття, і на відносини, і на поведінку. Вона впливає на того, хто сприймає з усіх боків -переконує, примушує, залучає, змушує, наказує.

Візуальна інформація, організована з урахуванням психологічних механізмів, виступає психологічним програмуванням сприймаючих її. Тому в ній мають бути витримані етичні норми, інакше з важеля навчального, допомагаючого сприйняттю знань, вона може почати управляти людьми в зовсім іншому напрямі.

2. Розрахунок витрат на експлуатацію системи

Як структуру витрат приймаємо капітальні витрати та витрати на експлуатацію системи. У витрати на експлуатацію системи містять:

матеріальні витрати;

заробітну плату ( включаючи основну, додаткову, премії та доплати, а також обов'язкові відрахування);

накладні витрати.

Дані для розрахунку витрат на рішення функціональних задач із використанням обчислювальної техніки наведено в табл.1

Дані для розрахунку витрат на рішення функціональних задач із використанням обчислювальної техніки

Найменування показників	Позначка	Одиниця виміру	Модель обчислювальної техніки
1.Середньогодинна ставка службовців		грн.
2.Вартість устаткування		грн.
3.Основна заробітна плата персоналу, який обслуговує устаткування ( річна)		грн.
4.Коефіцієнт, що враховує розмір премій службовців		-
5.Коефіцієнт, що враховує відрахування у соціальні фонди		-
6.Норма амортизаційних відрахувань		%
7.Установлена потужність устаткування		кВт
8.Вартість кВт-ч електроенергії		грн.

Як структуру витрат приймаємо капітальні витрати та собівартість експлуатації системи протягом усього терміну експлуатації. У суму капітальних витрат входить вартість апаратних засобів (АЗ) і вартість монтажу та налагодження ПЗ (МН). У такий спосіб капітальні витрати становлять:

КВ = АЗ+ МН.

У собівартість експлуатації системи включаємо:

матеріальні витрати, Зм;

заробітну плату персоналу, Ззп;

накладні витрати, Знакл.

Собівартість експлуатації системи за рік:

С ек =З м + З зп + З накл-

1. Витрати на матеріали 3м:

дискети 1,44 Мб;

матеріали для принтера.

2. Заробітна плата.

В основну заробітну плату включається зарплата адміністратора мережі За. У такий спосіб визначаємо фонд зарплати за рік становитиме :

Ф зп = За х 12.

Премії становлять П% фонду заробітної плати. У такий спосіб розмір доплат:

Рдоп = Фзп х П.

Річний фонд заробітної плати становитиме:

3 зп = (Ф зп + Роп) х R.

Під час розрахунку річного фонду заробітної плати враховуємо коефіцієнт R відрахування на соціальне страхування, у фонд Чорнобиля, у фонд зайнятості й у пенсійний фонд.

3.Накладні витрати:

Знакл = Зам + Зел +Зпроф. + Зопал + Зосв + З амп

а) витрати на зміст та експлуатацію апаратних засобів:

Амортизаційні відрахування на устаткування становлять 12,5% від вартості устаткування:

Зам = 0,125 х Зм

б) витрати на електроенергію (річні):

Зел = Св х Рч х n х Nел х Крд,

де Св -- вартість 1 кВт/год.;

Рч -- щоденна норма роботи, год.;

Крд -- кількість робочих днів;

Nел -- потужність устаткування;

n-- коефіцієнт використання устаткування.

г) витрати на обслуговування та профілактику:

Зпроф = Спроф х12;

д) витрати на опалення:

Зопал = Соп х S х 12;

є) витрати на освітлення:

Зосв = E х S х Св х Рч х Крд;

є) амортизаційні відрахування на приміщення, витрати на ремонт становлять А% від вартості приміщення. Площа, займана під час експлуатації системи - Sе м2, Спр - вартість 1м2 приміщення:

Замп = А х Спр х12 х Sе

У підсумку одержимо Знакл.

Підставивши отримані значення у формулу розрахунку собівартості експлуатації системи за рік, одержимо значення Сек.

Заходи щодо зниження витрат і розрахунок економічного ефекту

Основними заходами щодо зниження витрат є:

зменшення людських витрат;

зниження матеріальних витрат;

економія знерго та теплоносіїв.

Зменшення людських витрат має на увазі сполучення професій інженера-програміста й обслуговуючого персоналу, що призводить до економії трудових ресурсів і впливає на вартість експлуатації даної системи.

Зниження матеріальних витрат має на увазі використання дешевших матеріалів, висновок договорів на постачання устаткування та матеріалів безпосередньо з виробниками або дилерськими організаціями.

Економія електро та теплоенергїї має на увазі виконання заходів щодо зниження споживання електроенергії та тепла. Ці заходи містять:

використання люмінесцентних ламп висвітлення меншої потужності;

використання устаткування зі зниженим енергоспоживанням;

своєчасне проведення теплоізоляційних робіт в осінньо-зимові

періоди;

перехід на дешевші джерела енергоносіїв.

3.Системи класифікації та кодування техніко-економічної інформації

За машинної обробки економічної інформації з'являється проблема запису її на мові, зручній для сприйняття технічними засобами. Переклад інформації на формальну мову здійснюється за допомогою кодування. Поняття «код» можна визначити як систему умовних позначень або сигналів.

У галузі машинної обробки економічної інформації розрізняють два типи кодів: економічні та машинні. Під машинними кодами розуміються такі, які використовуються для управління машиною, для подачі команд тощо, наприклад службові коди машини. Під економічними кодами розуміються всі коди, що використовуються для представлення техніко-економічної інформації, наприклад коди виду оплат, професій, устаткування та ін. Під кодом розуміється знак або сукупність знаків, прийнятих для позначення класифікаційного угрупування й (або) об'єкту класифікації. Кодування -- це створення та привласнення коду класифікаційному угрупуванню і (або) об'єкту класифікації. Сукупність методів і правил кодування класифікаційних угрупувань та об'єктів класифікації заданої множини називається системою кодування.

Система знаків, прийнятих для утворення кодів, є алфавітом коду.

Число знаків в алфавіті коду називається основою коду. Алфавіт

коду, знаками якого є цифри, називаються цифровим, а знаками якого є букви алфавіту -- буквеним. Буквено-цифровий алфавіт -- це алфавіт коду, знаками якого є букви алфавітів природних мов і цифри.

Позиція знаку в коді є розрядом коду, а число знаків є довжиною коду.

Структура коду -- умовне позначення складу та послідовності і розташування знаків у коді.

Основними цілями кодування інформації в АСУ є:

представлення інформації у вигляді, зручному для обробки на ЕОМ (наприклад, можливість групування інформації, розпізнавання ознак, контроль ознак і друк підсумків, прискорення та спрощення запису інформації на носії, передача інформації та наведення всіляких довідок);

економія місця, потрібного для запису інформації;

доповнення інформації, що є на початковій мові (наприклад, до коду комплектуючого виробу додається вид приймання);

однозначна ідентифікація об'єктів кодування проведення;

відмінностей між інформаційними сукупностями, які важко відрізнити в початковій мові (наприклад, одна і та саме деталь може в різні моменти бути одержана за кооперацією або виготовлятися на самому підприємстві).

Під час розробки кодів мають враховуватися наступні такі вимоги:

1) система кодування повинна відповідати єдиній системі класифікації та кодування (ЄСКК), відповідним регламентуючим матеріалам і ГОСТ;

2) з метою забезпечення найкомпактнішого представлення інформації алфавіт коду має бути по можливості цифровим;

3) основа коду має бути по можливості мінімальною;

4) кодове позначення має забезпечувати резерв, тобто можливість кодування додаткових об'єктів.

Розрізняють такі основні види кодів: порядкові, серійні, позиційні (десяткові) та змішані.

Порядковий код є таким позначенням позицій номенклатури, яке відповідає їх порядковим номерам після розташування в якій-небудь послідовності. Попереднє розташування об'єктів для їх подальшого кодування може проводитися у випадковому порядку або в наперед обумовленій послідовності.

Порядковий код дуже простий за побудовою, але дозволяє і лише відрізнити один об'єкт від іншого. За кодом неможливо судити про властивості об'єкта та проводити які-небудь групування за ознаками з метою підбиття підсумків. Враховуючи недоліки порядкової системи кодування, застосовувати її рекомендується лише для кодування невеликих масивів об'єкту з однією ознакою, що використовується.

Серійний код припускає розділення всієї номенклатури на групи, для кожної з яких відводяться з урахуванням резерву серії порядкових номерів. Серійний код зазвичай застосовується для об'єктів, що мають незначну кількість ознак, за якими необхідно вести групування.

Позиційний код припускає проведення попередньої класифікації об'єктів з метою виділення певних ознак, яким відводиться відповідна кількість розрядів у кодовому позначенні.

Різновидом позиційного коду є:

1) код повторення, коли відтворюються для кодування окремих ознак уже наявні умовні позначення або характеристики окремих параметрів (номер рахунку, діаметр, потужність, розмір);

2) шаховий або матричний код. Він може бути застосований у тому разі, якщо проведено лише двощаблеву класифікацію, при цьому запис проводиться в таблиці (матриці), в якій по горизонталі проставляються одні ознаки, а по вертикалі -- інші. Змішані (комбіновані) коди сполучають в собі елементи різних видів кодів. Наприклад, в кодовому позначенні для одних ознак використовується позиційний код, для інших -- серійний. Роботи з проектування кодів і створення класифікаторів є досить трудомісткими та важливими під час створення АСУП.

Залежно від того, проводиться або не проводиться попередня класифікація початкової безлічі об'єктів, в АСУ розрізняють два види методів кодування інформації: ідентифікаційне та класифікаційне.

Ідентифікаційне кодування припускає лише виділення даного об'єкту серед безлічі інших, тобто його ідентифікацію. Здійснюється воно з використанням порядкового коду або коду повторення, іноді можуть використовуватися умовні алфавітні позначення. Система побудови коду проста й економічна, оскільки використовуються малозначні коди. Недоліком же є майже відсутня інформативність коду та фактично забезпечується лише можливість відрізнити один об'єкт від іншого. Тому ідентифікаційне кодування в чистому вигляді застосовується переважно лише для кодування невеликих за обсягом номенклатур.

Класифікаційне кодування використовується для кодування багатоознакових номенклатур і припускає проведення попередньої класифікації об'єктів. візуалізація інформація кодування витрата

Паралельне кодування припускає попередню фасетну класифікацію. Для позначення окремої властивості або ознаки виділяється розряд або група розрядів кодової комбінації.

Паралельний метод кодування добре пристосований для машинної обробки інформації. До достоїнств цього методу належать і також гнучка система кодування, зумовлена блоковістю побудови, та достатня довговічність кодифікатора. До недоліків слід віднести неповне використання місткості кодифікатора.

Послідовне кодування передбачає попереднє проведення класифікації за ієрархічною системою. Кожному класифікаційному угрупуванню привласнюється порядковий код у межах кожного рівня ієрархії. Повне кодове позначення складається з кодових позначень складових певної гілки ієрархії..

Основні поняття класифікації

Класифікація -- це розділення безлічі об'єктів на підмножини за їх схожістю або відмінністю відповідно до прийнятих методів або системи.

Система класифікації -- це сукупність методів і правил класифікації та її результат.

Унаслідок проведення класифікації задана множина розбивається на підмножини. Підмножина об'єктів, одержана внаслідок класифікації, є класифікаційним групуванням. Властивість або характеристика об'єкту, за яким проводиться класифікація, є ознакою класифікації.

Під час класифікації техніко-економічної інформації найбільш широко використовуються дві системи: ієрархічна і фасетна.

До систем класифікації висуваються такі вимоги:

достатня місткість, що забезпечує всі об'єкти класифікації;

економічно виправдана глибина, тобто число ступенів класифікації;

гнучкість, що дозволяє розширювати безліч об'єктів, угрупувань та ознак, що класифікуються, а також вносити необхідні зміни без порушення структури класифікації;

можливість сполучення з іншими класифікаторами однорідних об'єктів;

простота ведення класифікатора.

Ієрархічна система припускає послідовне розділення безлічі

об'єктів на підлеглі класифікаційні угрупування. Вона будується

за таким принципом: початкова множина об'єктів класифікації

ділиться спочатку за певною виділеною ознакою на крупні угрупування, кожне угрупування, у свою чергу, відповідно до вибраної ознаки ділиться на низку подальших угрупувань, які підрозділяються на дрібніші, поступово конкретизуючи властивості об'єкта. Таким чином, поняття, що класифікуються, будуються у вигляді ієрархічного логічного дерева шляхом послідовної конкретизаціі властивостей об'єктів. У результаті створюється складна багаторівнева ієрархія понять.

При побудові ієрархічної системи класифікації для віднесення конкретного об'єкту класифікації на кожному ступені тільки до одного класифікаційного угрупування необхідно дотримуватися таких правил:

розподіл у кожному угрупуванні потрібно проводити лише за однією ознакою;

класифікаційні угрупування, що одержуються на кожному ступені не мають повторюватися;

ознаки, за якими проводиться класифікація, мають визначатися залежно від вирішуваних задач.

Фасетна система класифікації припускає паралельне розділення множини об'єктів на незалежні класифікаційні угрупування. При цьому початкова множина об'єктів класифікації має певний набір ознак, сформованих у паралельні незалежні фасети.

Угрупування за фасетної класифікації можуть бути одержані шляхом комбінації ознак, взятих із відповідних фасетів. Поєднання фасетів можуть бути різними.

За побудови фасетної системи класифікації слід дотримувати такі правила:

ознаки, що використовуються в різних фасетах, не мають повторюватися;

безлічі ознак, що характеризують об'єкти класифікації відбираються лише такі, що забезпечують рішення конкретних задач.

Висновки

Можна виділити два аспекти інформаційної взаємодії інформаційної системи з наукою:

1. Безпосередня взаємодія має локальні та найкоротші наукові зв'язки. Вони багаті за інформаційною насиченістю, при цьому здійснюється як явна, так і не явна інформаційна забезпеченість. Цей зв'язок завжди локалізований часом і місцем, що істотно звужує інформаційний потік. Тут існує протиріччя, між багатством інформаційного обміну та засобами витраченими на нього.

2. Опосередкований науковий інформаційний обмін, має фізичні носії, до яких може звертатися будь-який суб'єкт співтовариства. Інформація може довгостроково зберігатися та бути доступною. Вона не залежить від часу та простору. Недоліком її є те, що вона на момент створення застаріває та відображає минулий досвід наукового пізнання, на відміну від безпосереднього обміну, що завжди актуальний.

Державна система інформаційного забезпечення має свої специфічні завдання. Насамперед, це рішення проблеми постійного прискорення обміну інформації. У свою чергу, це вимагає вдосконалювання технічних засобів передачі інформації та їхньої локалізації. Крім того, системі державного управління потрібно не взагалі інформація, а спеціальна, локалізована в часі та просторі. Інакше, для управління важлива не лише дисперсійна система даних, але й система їхнього взаємозв'язку, що дозволяє вільно пересуватися в інформаційному полі під час розв'язання завдань.

Використана література

1.Бутко М.П.,Олійченко І.М. та ін. Інформаційні технології в регіональному управлінні: Навч.посіб. -К.: Знання України,2006

2.Пономарьова К.В., Кузьмин Л.Г. Информационное обеспечение АСУ: Учеб. Для сред.спец.учеб.заведений.-2-е изд. перераб.и доп.-М.:Высш.шк.,1991

3.Парамонов Ф.И.Рационализация аппарата управления предприятиями.-М.:Экономика,1989.

Размещено на www.allbest.