Інформація в цілому не виступає достатньою ознакою документа. Матеріальна складова - одна з двох необхідних і обов'язкових складників документа, без якого він не може існувати.

Матеріальна складова документа - його речовинна (фізична) сутність, форма документа, що забезпечує його здатність зберігати та передавати інформацію у часі та просторі.

Матеріальна складова документа визначає носій інформації - матеріальний об'єкт, спеціально створений людиною, посередництвом якого можна зберігати та передавати інформацію.

Призначеність документа для зберігання та передачі інформації у часі і просторі обумовлює його специфічну матеріальну конструкцію, представлену у вигляді книг, газет, буклетів, мікрофіш, фільмів, дисків, дискет та ін. [11,123].

Ця специфічна конструкція забезпечує виконання документами їх головної функції, даючи можливість бути зручними для переміщення у просторі, стійкими для зберігання інформації у часі, пристосованими для фізіологічних можливостей читання повідомлення.

Інформація, закладена в документі, обов'язково закріплена, на якому-небудь спеціальному матеріалі (папірус, пергамент, папір, кіно-, фотоплівка і т.п.), що має визначену форму носія (стрічка, лист, картка, барабан, диск, нитка і т.д.) [5, 18].

Крім того, інформація завжди фіксується будь-яким способом запису, передбачає наявність засобів (фарба, туш, чорнила, барвники, клей і т.п.) та інструментів (ручка, друкарський станок, відеокамера, принтер, т.п.).

Таким чином, під матеріальним складником документа мають на увазі:

матеріальну основу документа;

форму носія інформації;

спосіб документування або запису інформації [5, 23].

Матеріальна основа документа (МОД) - сукупність матеріалів, що використовується для запису повідомлення (тексту, звуку, зображення) і складових носія інформації. В залежності від матеріальної основи документи поділяються на природні та штучні.

Штучні в свою чергу поділяються на паперові документи та документи на непаперовій основі - полімерні документи (полімерно-плівкові та полімерно-пластикові).

В якості МОД спочатку використовувалися природні матеріали, котрі були під рукою: камінь, шкіра, кості, кераміка, глина, деревина, бамбук, пальма, береста. Пізніше почали створювати спеціальні матеріали, більш пригодні для фіксації інформації.

Перші документи на штучно створених матеріальних носіях дійшли до нас з далекого минулого у вигляді глиняних табличок, сувоїв папірусу, стародавніх пергаментів. Це були штучні носії з природних матеріалів.

Вважається, що першими документами призначеними для зберігання та передачі інформації були шумерські глиняні таблички-бирки V-IV ст. до н. е. з назвами об'єктів та позначенням їх кількості, виконуючи облікові функції при зберіганні та транспортуванні товарів.

Ці документи одночасно фіксували перші письмові знаки шумерів. Загалом, природні матеріали не набули широкого вжитку як матеріальний носій інформації через непрактичність у використанні (об'єм, вага, складність в обробці матеріалу, тиражуванні).

Справжня революція в документуванні виникла в результаті винаходу паперу - універсального матеріального носія.

Папір (лат. bambagia - бавовна) - багатокомпонентний матеріал, що в основному складається зі спеціально відібраних дрібних рослинних волокон тісно переплетених між собою, зв'язаних силами зчеплення різного виду та, утворюючих тонкий лист.

Він виготовив його з деревинного лубу, коноплі та ганчір'я. З часом, папір проникає в Японію, Іспанію, Італію. В Х ст. виробництво паперу здійснюється в усіх країнах Європи. В Україні вперше виробництво паперу, придатного для друкування, було організовано в Радомишлі Є. Плетенецьким у кінці першої чверті ХVІІІ ст. для друкарні Києво - Печерської лаври.

Поступово папір витіснив весь писальний матеріал (папірус, пергамент). В теперішній час існує декілька сотень різновидів та сортів паперу, призначених для різних цілей (газетний, офортний, ватманський, фотопапір, офсетний, картографічний і т.д.).

Книги друкуються на друкарському папері, рукописні та машинописні документи - на письмовому папері, карти та атласи - на картографічному. Випускають спеціальні сорти довготривалого (марка А) та тимчасового (марка В) зберігання, для документів ЕОМ (перфокарти, перфострічка) і т.д.

Основними компонентами паперу є волокна рослинного походження, що виділяються з деревинних, хвойних та листоподібних порід, із стеблин однорічних рослин, насіннєвих коробочок та листя деяких рослин, а також бавовни, льону, джуту і т.п.

З метою покращання якості паперу в її склад уводять наповнювачі, що покращують її міцність та білизну, сприяють утворенню гладкої поверхні. В ролі наповнювачів використовують каолін, крейду, гіпс, двоокис титану, тальк, азбест, бланкфікс.

В склад друкарського, писемного, креслярського паперу для зменшення їх гігроскопічності вводять природні та штучні смоли, білкові речовини (желатин, казеїн), крохмаль та ін. Друкарський папір проклеюють каніфоллю.

До паперових відносяться ділові документи, науково-технічна документація, книги, журнали, газети, рукописи, карти, ноти, ізовидавництва, перфострічки, перфокарти.

Папір відповідає багатьом вимогам: відносна простота у використанні, доступність, в міру міцна, досить довго зберігається й дозволяє фіксувати інформацію. Найцінніша якість паперу - можливість тиражування інформації.

Масове розповсюдження інформації за допомогою друкування стало можливим лише в результаті промислового виготовлення паперу.

Поява штучних носіїв на полімерній основі (шелак, поліхромвініл, напівпровідник, біомаса) доповнило видову різноманітність документів, спроможних нести звукову мову, музику, рухоме та об'ємне зображення. Були створені грамплатівка, магнітні стрічки, фото та кіноплівки, магнітні і оптичні диски - матеріальні носії такої інформації, котра не може бути зафіксована на папері.

В ролі матеріальної основи полімерних документів використовують багатошарові полімерні системи. Ці документи іноді називають плівковими або пластинковими.

Найчастіше матеріальною основою плівкових матеріалів є фотографічний матеріал - світлочутливий, призначений для отримання на ньому фотографічного зображення.

Фотоматеріали поділяються на чорно-білі та кольорові, негативні та позитивні. Чорно-білі - це фотографічний матеріал, на якому в результаті експонування і хіміко-фотографічної обробки утворюється зображення, що складається з металічного срібла. На кольорових фотоматеріалах утворюється зображення, що складається з барвників.

Фотоматеріали поділяються на кіноплівку, фотоплівку та фонограмну кіноплівку.

Кіноплівка - фотографічний матеріал на гнучкій основі, призначений для отримання кінозображення, запису та відтворення звуку.

Фотоплівка - фотографічний матеріал на гнучкій основі, призначений для різних видів зйомки та друкування.

Фонограмна кіноплівка - призначена для запису негативів фотографічних фонограм перемінної ширини.

До полімерно-пластикових документів відносяться: кінодокументи (кіно-, діа-, відеофільми), фотодокументи (діапозитив, мікрофільм, мікрокарта, мікрофіша), фонодокументи (магнітні фонограми для запису зображення та звуку), документи для використання в ЕОМ (перфострічки).

Групу полімерно-пластикових документів складають: гнучкий магнітний диск, магнітна карта, гнучка та жорстка грамплатівка, оптичний диск - як жорсткий, так і м'який.

Існують стандарти на матеріальну основу документа призвані гарантувати механічну міцність (здатність МОД протистояти розрусі документа під дією механічного навантаження - розрив, злам), біостійкість (здатність МОД протистояти дії біологічного фактора - грибок, плісень), зносостійкість (здатність МОД протистояти стиранню) та довговічність документа (здатність МОД тривалий час зберігати експлуатаційні властивості).

Друга атрибутивна складова документа - його речовинна (субстанціональна) форма, матеріальна основа носія інформації, особливості якої складають другу групу відносно самостійних основ ділення документа на види та підвиди по матеріалу носія інформації, по матеріальній конструкції та ін.

Форма матеріального носія інформації постійно вдосконалюється. Наряду з традиційними формами документу (книга, газета, журнал, т.п.) зростає питома вага мікрофільмів, кінофільмів, магнітних стрічок, а також нетрадиційних носіїв інформації, використання яких зв'язане з використанням сучасних технічних засобів (перфострічки, дискети, диски, компактні оптичні та відеодиски) [11, 12].

1.2 Особливості оптичного документу

Оптичний документ відноситься до новітніх носіїв інформації, заснованих на оптичних способах запису, прочитування і відтворення. Зі всієї маси документів він виділяється за способом документування.

оптичний голографічний документ

Оптичний документ акумулює в собі переваги різних способів запису інформації і матеріалів носія. Важливою гідністю даного носія інформації є, по-перше, його універсальність, тобто можливість запису і зберігання в єдиній цифровій формі інформації будь-якого вигляду - звукової, текстової, графічної, відео. По-друге, оптичний документ дає можливість організації; ^і зберігання інформації у вигляді баз даних на єдиному оптичному носії. По-третє, цей документ забезпечує можливість створення інтегрованих інформаційних мереж, що забезпечують доступ до таких баз даних.

Оптичний документ - це інтегральний вид документа, здатний увібрати в себе достоїнства і можливості книги, мікро-, диа- і відеофільмів, аудіозапису і т.д., причому все це одночасно. Він необхідний для тривалого зберігання великих масивів інформації.

До оптичних документів відносяться оптичні диски і відеодиски: компакт-диск, CD-ROM, DVD-диск і ін.

Переваги оптичних документів в системі технічно кодованих документів, що склалася, приведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Оптичні документи: порівняльна таблиця

Оптичні документи володіють хорошим співвідношенням "якість/ціна", а також швидкодією і низькою вартістю зберігання інформації.

Найперспективнішим видом оптичного документа, що виділяється за формою носія і особливостям користування, є оптичний диск (ОД) - матеріальний носій, на якому інформація записується і прочитується за допомогою сфокусованого лазерного променя. При цьому формуються мікроскопічні поглиблення або ямки (питы), створюючі в сукупності спіральні або кільцеві доріжки із записом звуку (оптичні аудіодиски), зображення (оптичні відеодиски) або різної текстової інформації. Щільність запису понад 108 бит/см2.

Оптичний диск - це оптичний (лазерний) носій інформації діаметром 8-12 см (4,5"), товщиною - 1,2 мм. Перші ОД почали з'являтися ще в першій половині 1950-х років (СОМ - computer output microfilm - комп'ютер, що проводить мікрофільм). У 1962 р. в США були здійснені перші розробки у області ОД, які почали упроваджуватися в промисловість на початку 1970-х років. Проте широке промислове виробництво обох видів ОД (КОД - компактні оптичні диски і ЦОД - цифрові оптичні диски) почалося тільки в 1980-і роки і продовжується до цього дня. Перше покоління ЦОД з'явилося в 1983 р. Один диск містив від 25 до 50 тис. сторінок тексту формату А4 у факсимільному вигляді. Подальше покоління дисків, розроблених в 1985 р., вміщає до 1 млн. сторінок тексту. В даний час відомий понад десяток різновидів таких дисків.

Діаметр ОД частіше всього 305 мм. Інформацію записують в кодованій формі (двійковий код 0-1). Ємкість ОД залежить від технології запису і може складати 10000, 25000 або 40000 сторінок формату А4. І це за тієї умови, що поверхня диска використовується для запису інформації лише на 60-70%.

Оскільки на ОД інформація зберігається в цифровій формі, технологія запису має свої особливості. Сигнал, що поступає від джерела - аналоговий. Аналогово-цифровой перетворювач переводить його в цифрову (двійкову) форму. При прочитуванні інформації дані розгортаються в зворотному порядку.

Об'єктами зберігання на ОД можуть бути: енциклопедичні, науково-технічні, галузеві довідники і словники, нормативно-довідкові бази даних, аудіовізуальні навчальні посібники, набори повчальних і ігрових програм і інші документи. Зараз на ОД різних модифікацій випускається понад 600 видань. Половину з них складають бібліографічні покажчики і щорічники. Повнотекстові документи, тобто книги, журнали і т.д., складають до 20% видань на лазерних дисках, причому їх вартість у декілька разів менше аналогічних друкарських видань. Бібліотека Конгресу США зберігає і видає інформацію на ОД з 1982 р. Їх використовують близько 10% американських бібліотек. Найбільш перспективна галузь застосування ОД - автоматизовані ІПС.

ОД і взагалі оптичні інформаційні системи - це вершина сучасних досягнень у області графіки запису і пошуку інформації. До недоліку ОД на сьогодні можна віднести високу вартість устаткування, що дозволяє проводити оновлення інформації ОД самим користувачем.

По місткості носія інформації ОД діляться на три види:

· великої місткості (понад 2x109 байт) - для використання як архіви даних, що проходять через ЕОМ;

· середньої місткості (7x108 - 2x109 байт) - для зберігання текстової і образотворчої інформації;

· компактні диски (місткість до 7x108 байт) - для МИКРО-ЭВМ.

Залежно від можливості використання для запису і прочитування ОД ділять на два види. Це накопичувачі, призначені для запису інформації безпосередньо користувачем і її зберігання, - WORM (Write Once Read Many), і накопичувачі, розраховані тільки на читання інформації, - CD-ROM (Compact Disk Read Only Memory - компакт-диск, тільки для читання). Накопичувачі WORM підрозділяються на пристрої з одноразовим записом і переписувані компакт-диски - CD-R (CD-Recordable), на які інформація може бути записана і лічена самим користувачем за допомогою спеціального дисковода. З 1999 року почате виробництво DVD-дисків.

Впровадження оптичної технології в документно-інформаційну сферу може розглядатися як почало нової ери в розповсюдженні, зберіганні, використанні документ-ной інформації.

Аудио-компакт-диск (КД) - це оптичний диск (діаметри 80, 120 мм, завтовшки 1,2 мм) з постійною (невитирної) звуковою (мова, музика і т.п.) інформацією, записаною в двійковому коді. Призначений для відтворення інформації на програвачах компакт-дисків (CD-player). Тривалість відтворення може перевищувати 1 час. КД по деяких характеристиках перевершує грамплатівку.

Якість відтворення (перешкодозахисна), компактність, зручність відтворення і зберігання є основними достоїнствами КД.

Процес виготовлення компакт-дисків складається з декількох етапів: підготовка інформації для запису на майстер-диск (перший зразок); виготовлення самого диска майстра; виготовлення матриць (негатив диска майстра); тиражування (пресуванням) компакт-дисків.

Диск складається з прозорої поликарбонатної підкладки товщиною трохи більше 1 мм, на яку напилюється шар алюмінію і захисного шару акрилового лаку. Дані записані променем лазера у вигляді мікроскопічних (діаметром близько напівмікрона) поглиблень - пит (англ, виїмка, ямка), що несуть цифровий код і розташованих на дуже вузькій (в 100 разів тонше за людський волос) спіральній доріжці, повна довжина якої більше 5 км; всього на доріжці поміщається 2,8 млрд поглиблень.

На відміну від вінчестерів, що мають доріжки у вигляді концентричних кіл, компакт-диск містить всього одну фізичну доріжку, яка може бути розбита на декілька логічних. На доріжці в цифровій формі (двійковим кодом) фіксується звукова інформація. Окрім основної інформації записується додаткова (наприклад, номер і тривалість ділянки пластинки, що програється), дозволяюча запрограмувати за бажанням слухачів послідовність відтворення цих ділянок.

Таблиця 2. Порівняння споживчих характеристик аудио-компакт-диска і грамплатівки

Прочитування інформації з компакт-диска, так само як і запис, відбувається за допомогою лазерного променя, але меншої потужності, з подальшим її перетворенням з цифрової в аналогову форму і відтворенням.

Відтворення компакт-дисків здійснюється на спеціальному пристрої, що програє, в якому замість голки використовують лазерний промінь. У лазерних програвачах завдяки цифровому методу відтворення виключені перешкоди, обумовлені властивостями матеріалу пластинки.

Оскільки при відтворенні відсутній механічний контакт між диском і лазерним "звукознімачем", у принципі виключається знос і руйнування фонограми в процесі експлуатації. Відсутня можливість перескока "голки" з канавки на канавку. Якщо захисна поверхня пластинки буде пошкоджена, це не вплине на якість звучання, оскільки лазерний промінь фокусується глибше за поверхневий шар.

Перші музичні оптичні компакт-диски були випущені в 1982 р. Пластина має діаметр 120 мм, товщину 1,2 мм і масу 10 г, тривалість звучання - 1 час. Їх поява стала результатом співпраці двох гігантів електронної промисловості - японської фірми Sony і голландської фірми Philips. До кінця 1987 р. в світі було випущено вже близько 30 млн. лазерних програвачів і більше 450 млн. компакт-дисків з музичними творами.

Фірми Sony і Philips зіграли провідну роль і при розробці першої специфікації цифрових компакт-дисків. Вона послужила основою для створення КД з комплексним представленням інформації, тобто здатних зберігати не тільки звукову, але і текстову, графічну, відеоінформацію. Проте перша специфікація давала можливість КД працювати лише на конкретній моделі накопичувача. Розроблена незабаром друга специфікація визначала вже як логічний, так і файловий формати КД.

Незабаром був прийнятий міжнародний стандарт ISO-9660 для цифрових KD, що визначив їх логічний і фай вый формати. Все КД, відповідні даному стандарту сумісні один з одним. Цей стандарт визначає спосіб запису по типах інформації: текст, графіка, звук і т.д. Стандарт доступний для будь-якої операційної системи, що існує у наш час.

Завдяки своїм малим розмірам, великій місткості, надійності і довговічності КД набув широкого поширення.

CD-ROM - найбільш поширений вид оптичних дисків для використання в персональних комп'ютерах, російській мовою його калька - "сидиром".

CD-ROM - компакт-диск з постійною пам'яттю, призначений для зберігання і читання значних об'ємів інформації (550 Мбайт і більш). Він містить комп'ютерну інформацію, яка прочитується дисководом, підключеним до ПЕВМ.

CD-ROM з'явилися в 1985 р. на ринку баз даних і є віддрукованою з пластмаси 4,72-дюймовою (діаметр 120 мм, товщина 1,2 мм) круглою пластиною.

На одному CD-ROM можна вміщати 150 тис. сторінок тексту, що рівно 17 бібліям. Місткість такого диска, при такому малому розмірі, рівна 650 Мбайт, еквівалентна місткості близько 450 тридюймових дискет.

CD-ROM відноситься до засобів мультимедіа - тобто інтерактивним аудіо-візуальним засобам, що дозволяють одночасно проводити операції з рухливими графічними зображеннями, текстом і звуком.

Інформація звичайно представляється у вигляді комплексу: графіка - меню - гіпертекст (інструмент послідовних посилань на текстові і графічні фрагменти при пошуку потрібної інформації).

Мал.1. CD-ROM

CD-ROM по своїй конструкції, зовнішньому вигляду і фізичним параметрам майже ідентичний аудио-компакт-диску. Принципово однакові пристрої для прочитування інформації з компакт-диска і CD-ROM. Відмінності полягають тільки в тому, що використовуються різні способи перетворення сигналу в інформацію, що відображається. Що прочитує пристрій комп'ютера, працює як з CD-ROM, так і з аудио-компакт-диском.

Головною перевагою CD-ROM, в порівнянні з твердими і м'якими дисками, є висока інформаційна місткість. Особливістю CD-ROM є те, що інформацію, що знаходиться на диску, не можна зрадити і не можна записати на носій безпосередньо з комп'ютера. Існує ще одна особливість CD-ROM. Інформація на ньому розташована на одній спіральній доріжці, а не на кільцевих доріжках, як на магнітних дисках. Таке розміщення інформації уповільнює її прочитування в порівнянні з використанням жорсткого магнітного диска, із-за чого зростає час доступу і сповільнюється передача даних. Для жорстких магнітних дисків середній час доступу до інформації і передача даних приблизно рівний 35 м/сек, а для CD-ROM - 350-500 м/сек.

Існує певний формат запису на CD-ROM. При його розробці була передбачена сумісність фізичного розташування інформації на КД і CD-ROM, тому розмір блоку на CD-ROM виявився рівним 2352 байт.

Перша частина блоку має загальний формат і для компакт-дисків, і для CD-ROM. Він забезпечує процес прочитування на рівні читання. Як видно з схеми-малюнка 41, формат запису на CD-ROM має наступні частини:

1) синхронізуюча інформація;

2) заголовок;

3) дані користувача;

4) коди, що виправляють помилки.

Мал.2. Формат запису на CD-ROM

Дані в підзаголовку визначають розташування блоку інформації на спіральній доріжці, тобто дані в заголовку є фізичною адресою блоку на доріжці. Цей метод стандартизації для CD-ROM, зокрема для методу адресації, узятий із стандарту на компакт-диски. До таких методів числення вимірювання відносяться хвилина звучання, секунда звучання, номер блоку в секунді. Відлік починається з нуля, тобто з 0 хвилин, 0 секунд і 0 блоку. За секунду повинно бути лічено 75 блоків даних.

Самим останнім в заголовку записане число, що визначає, як інтерпретується решта інформації в блоці. Якщо існує режим "1" - в блоці цифровий звукозапис, якщо режим "2" - в блоці комп'ютерні дані. У першому випадку 2328 байт містять фрагмент звукозапису, звучної 1/75 секунди; у другому випадку 2048 байт - це дані, передаванні в комп'ютері.288 байт - це спеціальні дані, використовувані пристроєм управління для виявлення помилок і їх корекції. Ці дані в комп'ютер не передаються.

Диски CD-ROM важливі для бібліотек і інформаційних центрів з причини величезної місткості інформації, що зберігається.

CD-ROM - найбільше просування в техніці друкування з часів Гутенберга. Диск може містити великі масиви даних - текст, малюнки, звук, мультиплікацію - і при цьому проводитися швидко, у великих кількостях і порівняно недорого.

Вельми корисною для бібліотек є можливість мережевого використання CD-ROM. На відміну від паперових носіїв, мікрофіш або магнітних носіїв CD-ROM готується (довговічний); диск, проведений в даний час, буде без жодної спеціальної обробки або спеціальних умов зберігання 50-100 років читаємо і безпомилковий.

Неможливість внесення змін в запис - загальновідомий недолік технології CD-ROM. Проте він не є непереборною перешкодою для широкого впровадження цих документів в бібліотечно-інформаційну діяльність. Наприклад, друкарські або мікрографічні документи не можуть оновлюватися користувачами. Більшість бібліотечної документації, наприклад, друкарські каталоги, традиційно оновлюються один раз в декілька років. Ці ж каталоги на оптичних дисках можуть оновлюватися частіше.

У нашій країні досвід користувача CD-ROM в бібліотеках поки обмежений. Оптичні диски використовуються для пошуку по запитах користувачів, складання тематичних підбірок документів, перевірки цитованих авторів. Результати пошуку можна зберегти на дискеті або роздрукувати. Пошук можливий по словниках, з використанням ключових слів і перехресних посилань, по всіляких мітках полів. Програмне забезпечення диска має процедури пошуку, що дозволяє обходитися без спеціального навчання користувачів.

Для крупних баз даних, довідкових таблиць і інших великих масивів CD-ROM є найбільш ефективним і економічним засобом зберігання і надання інформації.

Видео-компакт-диск (ВД) - диск, на якому в цифровій формі записується текстова, образотворча (иконическая) і звукова інформація, а також програми ЕОМ.

Запис інформації на ВД здійснюється шляхом зміни поверхні або структури носія. ВД є диском з синтетичного матеріалу, на поверхні якого розташовані спіральні або концентричні доріжки із записом відеофільмів, естрадних програм, графічних зображень і ін.

DVD-диск (Digital Video Disk Digita Versati le Disk) - різновид нового покоління оптичних дисків, на якому в цифровій формі записується текстова, відео і звукова інформація, а також комп'ютерні дані.

Вперше DVD-диски були випущені в 1996 році завдяки фірмам Sony, Toshiba, Time Warner і ін. за підтримкою більшості провідних компаній мікроелектроніки, комп'ютерних компаній, кіностудій і студій звукозапису. Їх масове виробництво почате в 1999 році.

По конструкції DVD-диск є 5-дюймовою пластиною діаметром 8 або 12 см, завтовшки 1,2 мм з високою щільністю запису. Місткість такого диска рівна 4,7 Гбайт (при одношаровій технології) і 8,5 Гбайт (при двох шарах, що запам'ятовуються). Передбачений випуск двосторонніх дисків з двома шарами, що запам'ятовуються, з кожної сторони загальною місткістю в 17 Гбайт, що в 15 разів більше, ніж місткість версій компакт-дисків, що раніше випускалися. Більш здійсненою є і конструкція DVD-дисків: замість однієї пластини завтовшки 1,2 мм передбачене використання двох пластин завтовшки 0,6 мм кожна.

Розрізняють два види DVD-дисків: DVD-відео і DVD-ROM.

DVD-відео - це гнучкий видео-компакт-диск з багатократним записом інформації на основі використання ефектів поляризації світла. Він містить відеопрограми і програється на DVD-плеєрі, підключеному до телевізора. DVD-ROM містить комп'ютерну інформацію і читається дисководом, підключеним до комп'ютера. Їх відмінність подібно до відмінності між Аудио-CD і CD-ROM. DVD-ROM також включає два різновиди: як одноразово записувані (DVD-R) і багатократного запису (DVD-RAM).

DVD-диски відрізняються високою інформаційною місткістю в порівнянні з CD-ROM. DVD-відео розрахований на 2 години показу високоякісної цифрової відеоінформації, а двосторонній, двошаровий диск - на 8 годин. Кожен диск має 8 звукових доріжок на різних мовах, до 8 каналів кожна, містить до 32 доріжок субтитрів. До інших достоїнств DVD-дисків можна віднести: 4: 3 і 16: 9 коефіцієнти стиснення; багатоваріантність розміщення камери; вибір різних точок зору протягом відтворення: миттєве перемотування і швидке перемотування вперед, включаючи пошук по заголовку, главі, доріжці і коду часу. DVD-диск довговічний, не піддається зносу від використання, тільки від фізичного пошкодження: не сприйнятливий до магнітних полів, стійкий до нагріву, невеликого розміру. Більшість існуючих дисків не містять все цих особливостей (багатократні звукові доріжки, титри, перехід встик, батьківський контроль і т.д.).

DVD-диски не без недоліків, їх не можна перезаписувати. Перше покоління DVD-плеєрів і дисководів не можуть читати DVD-диски, а сучасні плеєри не можуть відтворювати у зворотному напрямі на нормальній швидкості; DVD-диски дорожче ніж CD-ROM, їх вартість коливається від 25 до 80 доларів.

Завдяки високій інформаційній місткості, малим розмірам, надійності і довговічності DVD-диски в майбутньому можливо витіснять інші види оптичних документів.

Магнітооптичний документ (МО) - комбінований вид машиночитаємого документа, що сполучає в собі магнітний і оптичний способи запису і прочитування інформації.

Найширше поширені магнітооптичні диски, що складаються з різних комбінацій гнучкого магнітного диска, вінчестера і оптичного диска. Вперше МО почали масово випускатися поряд фірм США в 1994 р.

Розрізняють два види МО: флоптичний диск і магнітооптичний диск.

Флоптичний диск - матеріальний носій, що використовує принципи конструкції гнучких магнітних дисків, вінчестерів і оптичних дисків. Доріжки на поверхню диска наносяться за допомогою лазера, що робить їх стійкішими і надійнішими. Запис і прочитування інформації проводиться звичайним магнітним способом, але з підвищеною щільністю (20,8 Мбайт на 3,5" дискеті). Можливо стирання і перезапис інформації. Позиціонування головки запису-прочитування проводиться за допомогою оптичного серводатчика і спеціального двигуна по одній або декількох доріжках одночасно.

Магнітооптичний диск - це диск на магнітному матеріалі, запис інформації на якому можливий тільки при нагріві до температури близько 1450 "З. Важливою його гідністю є підвищена надійність зберігання інформації (не менше 10 років без перезапису). При цьому кількість допустимих перезаписів інформації на одну дискету складає 1 млн., що робить їх вельми перспективним засобом архівації і тривалого зберігання інформації.

Одним з провідних виробників магнітооптичних дисків є фірма RICOH (США), що випускає дискети 3,5" і 5,5". Залежно від використовуваного формату, місткість дискет складає для 3,5" дискет - 128 або 330 Мбайт або 1,3 Гбайт. Суміжні диски значно збільшують експлуатаційні характеристики магнітооптичного документа.

Відеодиски випускаються двох видів:

а) місткості, читані алмазною або сапфіровою голкою;

б) оптичні, з лазерним прочитуванням.

Відеодиск - це гнучкий вініловий диск діаметром 210 мм і 300 мм або алюмінієвий диск діаметром 305 мм з напиленим шаром пластмаси і нанесеними борозенками щільністю 130-150 на 1 мм. На одній і тій же доріжці записується зображення і звук, відтворні електромеханічним способом алмазною або сапфіровою голкою або променем лазера на спеціальному програвачі, приєднаному до телевізора.

Найбільш поширений видео-компакт-диск, видео-CD (CD-DV - Compact Disk Digital Video), призначений для цифрового запису і відтворення відеофільмів. Один диск може зберігати запис одного повнометражного фільму. Промислове виробництво почате в 1994 р. У 1995 р. була продемонстрована можливість створення гнучких видео-компакт-дисків DVD-E з багатократним записом на основі використання ефектів поляризації світла.

На одній стороні оптичного ВД може бути записано 54 тис. відеокадрів, в яких може бути відповідно розміщено 54 тис. фотознімків або каталожних карток, або 13500 сторінок тексту (54 книги по 250 сторінок). Є відомості про відеодиски, що розміщують на одній стороні 100 тис. відеокадрів.

Відеодиск дозволяє здійснювати швидкий пошук і відтворення записаної на одному диску звукової, графічної і буквено-цифрової інформації. Це відкриває перспективи використання ВД в навчанні, створенні електронних журналів, книг, енциклопедій, довідників, каталогів, баз даних. Оптичні ВД використовуються в рекламі, в інформуванні громадськості про діяльність організацій, компаній, галузей, окремих країн і регіонів миру. ВД - недостатньо ємкі носії: для запису 1 сторінки тексту формату А4 потрібно близько 8 доріжок.

Висока надійність при зберіганні і відтворенні інформації досягається за рахунок безконтактного прочитування, використання прозорих захисних покриттів або спеціальних касет, а в цифрових системах - завдяки застосуванню кодів з виявленням і виправленням помилок.

Пошук інформації, що зберігається на відеодиску, здійснюється за декілька секунд.

Розділ 2. Аналіз оптичного та голографічного документу

2.1 Види оптичних документів

Останні модифікації стримерів являють собою 4 мм магнітну стрічку, ємністю відповідно - 2,4 і 8-12 Гбайт, що дає можливість прямого звертання до окремих файлів без необхідності розгортання всього архіву на твердому диску, як це було раніш.

В останні роки широко використовується цифрова аудіолента (DАТ) - магнітна стрічка з записом аудіоінформації (музичні доробки, мова) у цифровій формі.

Касети цифрових аудіострічок захищені від копіювання, мають малі розміри (у два рази менше звичайних) і високу місткістю запису: тривалість відтворення за обидва боки складає 4 години. До початку 90-х років були створені DАТ ємністю до 2,5 Гбайт для запису комп'ютерної інформації.

Цифрові аудіострічки були створені у Великобританії в 1987 році разом із пристроями запису-відтворення, що мають конструкцію, подібну до відеомагнітофонів.

Магнітна карта (МК) - носій інформації у виді гнучкої пластини з магнітним покриттям.

МК являє собою невелику пластмасову тришарову карту на поліефірній основі товщиною 12 мкм, на яку у вигляді окремих вузьких смуг наносять робочий магнітний шар товщиною 12-17 мкм, що покривається потім захисним шаром з поліефірної плівки товщиною 10-12 мкм.

Швидкість запису-читання (2х10 біт/сек) у 30-40 разів перевищує швидкість самих швидкодіючих перфокарточних пристроїв. Наявність захисної плівки охороняє карту від зносу, що забезпечує до 20 тисяч циклів запису і читання. Ємність пам'яті однієї магнітної карти в 10 разів перевищує ємність звичайної перфокарти.

Магнітний диск (МД) - носій інформації у вигляді диска з феромагнітним покриттям для запису.

Магнітні диски поділяються на тверді і гнучкі (дискети). Твердий магнітний диск - це кругла плоска пластинка, виготовлена з твердого матеріалу (металу), покритого феромагнітним шаром.

Гнучкий диск (флопі-диск) або дискета - це диск, виготовлений із пластику, покритого феромагнітним шаром.

Магнітні диски вперше з'явилися в 1970, а до 1980 року їх випускало вже більш 30 фірм.

Гнучкий магнітний диск

Гнучкий магнітний диск (floppy disk, diskette) широко використовується в ПЕОМ і є змінним носієм інформації або програмного забезпечення.

Він зберігається поза комп'ютером і встановлюється в нагромаджувач у міру необхідності. Найчастіше використовується для обміну програмними продуктами і даними.

За діаметром носія дискети поділяють на стандартні (діаметр 203 мм), міні-диски (діаметр 133 мм), мікродиски (діаметр 89; 82,5; 76,2 мм). В даний час велика частина інформації поширюється на міні-дискетах і мікродисках (стандартними для ПЕОМ є мікродиски з діаметром 89 мм).

Магнітні диски відрізняються за конструкцією і технічними характеристиками. За конструкцією дискети поділяються на два види: 3,5" і 5,25" (відповідно - 89 і 133 мм).

Основне значення для користувача має ємність диска, тобто обсяг інформації, яку можна на ньому зберігати.

Ємність дискет залежить від двох параметрів: площі використовуваної поверхні і припустимої для конкретної конструкції дискети щільності запису.

Для збільшення першого параметра в сучасних дискетах використовується двосторонній запис (стандартне маркірування цих дискет - DS) і відповідна конструкція дискети з двома магнітними голівками запису-зчитування інформації. Спочатку використовувалися дискети з однобічним записом. Їхнє маркірування - SS.

В залежності від якості магніточуттєвого шару і щільності запису розрізняють дискети з одиничною щільністю - SD; з подвійною щільністю - DD; з високою щільністю - HD; з надвисокою щільністю - VHD.

Стандартна ємність зазначених дискет складає:

для 5,25" дискет DS DD - 360 Кбайт; DS HD - 720 Кбайт; DS HD - 1,2 Мбайт;

для 3,5" дискет DS DD - 800 Кбайт; DS HD - 1,44 Мбайт; DS VHD - 2,88 Мбайт; 12 Мбайт і 21,3 Мбайт.

В даний час найчастіше використовуються дискети ємністю 1,44 Мбайт. Вони дозволяють переносити документ і програми з одного комп'ютера на іншій, зберігати інформацію, яка постійно не використовується в комп'ютері, робити архівні копії інформації, що утримуються на твердих дисках.

Спочатку в ПЕОМ використовувався гнучкий диск діаметром 133 мм (5,25 дюйма), ємністю 360 Кбайт і 1,2 Мбайт, що представляє собою майларовий диск товщиною 0,125 мм, на який нанесене феролакове покриття товщиною 3-5 мкм. Він постійно знаходиться в захисному чохлі (футлярі), виготовленому з гнучкої пластмаси, і має форму квадрата.

У чохлі і диску є індексний отвір, який використовується для формування сигналу про початок доріжки, і отвір для установки диска на шпинделі.

Для підведення магнітної голівки до диска в чохлі є виріз, також передбачена світловідбиваюча етикетка (або виріз) для захисту від запису. Центрування дискети при її закріпленні на шпинделі приводного двигуна здійснюється за допомогою металевої втулки спеціальної конструкції.

Інформація записується і зберігається на концентричних доріжках, що поділяються на сектори.

В даний час у персональних комп'ютерах використовуються нагромаджувачі на дисках розміром 89 мм (3,5 дюйми) і ємністю 0,72 і 1,44 Мбайта. Ці дискети вкладені у твердий пластмасовий конверт, що значно підвищує їхню довговічність і надійність.

Вікно для зчитування інформації з диска в неробочому стані закрито захисною засувкою й автоматично відкривається лише при установці дискети в нагромаджувач.

Наприкінці 1995 р. почате виробництво 3,5" дискет ємністю 120 Мбайт, сумісних з дискетами ємністю 1,44 Мбайт. Очікується, що швидкість передачі інформації збільшиться в 5 разів. Ведуться роботи по створенню дискет ємністю в 240 Мбайт.

Малий час доступу за методом довільної вибірки (менш 1 сек) і велика швидкість обміну даними з диском (250 000 біт/сек) дають істотні переваги гнучкого диска в порівнянні з будь-якими стрічковими магнітними носіями інформації.

За даними фірм Lomega і SyQuest близько 28% користувачів застосовують гнучкі диски для резервного копіювання інформації, 22% - як заміну твердих дисків, 21% - для транспортування даних і 13% - для забезпечення таємності.

Крім гнучких існують і тверді магнітні диски, які називаються ще вінчестерами. Вони призначені для постійного збереження інформації, яка використовується при роботі з персональним комп'ютером і встановлюються усередині нього.

Вінчестери значно перевершують гнучкі диски. Вони мають кращі характеристики ємності, надійності і швидкості доступу до інформації. Тому їхнє застосування забезпечує швидкісні характеристики діалогу користувача і реалізованих програм, розширює системні можливості по використанню баз даних, організації багатозадачного режиму роботи, забезпечує ефективну підтримку механізму віртуальної пам'яті.

Однак вартість вінчестерів набагато вище вартості гнучких дисків.

Основою вінчестера є алюмінієвий диск товщиною близько 1,9 мм, на який нанесений феромагнітний робочий шар товщиною 0,6-1,2 мкм.

Розрізняють два види твердих магнітних дисків. Твердий диск (hard disk) - убудований у нагромаджувач (дисковод) на твердому магнітному диску - пакет закріплених один над іншим магнітних дисків, витяг яких у процесі експлуатації ЕОМ є неможливим.

Знімний твердий диск (removable hard disk) - пакет магнітних дисків, укладених у захисну оболонку, що у процесі експлуатації ЕОМ можуть вийматися з дисководу на змінному твердому диску і замінятися іншим. Використання цих дисків забезпечує практично необмежений обсяг зовнішньої пам'яті ЕОМ.

Нагромаджувачі на твердому диску відрізняються один від одного насамперед своєю ємністю, тобто кількістю інформації на диску. На моделях IВМ РС/ХТ твердий диск найчастіше має ємність 20 Мбайт, IВМ РС/АТ 286 - 40 Мбайт. IВМ РС/АТ 386 - 60 Мбайт, IВМ РС/АТ 486 - 80 Мбайт і ін.

Більш могутні комп'ютери мають диски ємністю 120 Мбайт. При використанні великих баз даних, великих пакетів програм (наприклад, Windows) застосовуються тверді диски більшої ємності - до 300 Мбайт.

Сьогодні виробники персональних комп'ютерів (наприклад, фірма SyQuest (США)) використовують тверді диски ємністю від 600 Мбайт до 4 Гбайт. Друга істотна для користувача характеристика твердого диска - час доступу до інформації.

Для області застосування, що вимагає інтенсивного обміну з дисками (наприклад, інформаційних систем), цей показник є винятково важливим. Середній час пошуку для дисків, які використовуються у комп'ютерах IВМ АТ, - близько 17 мілісекунд (мс). Більш швидкі диски мають час доступу від 8 до 15 мс. Забезпечення високої швидкості доступу вимагає значних зусиль при розробці дисків, тому швидкі диски дорожче звичайних.

2.2 Поняття магнітооптичного документу

Магнітооптичний документ (МО) - комбінований вид машиночитаємого документа, що з'єднує в собі магнітний і оптичний способи запису і зчитування інформації.

Найбільше широко поширені магнітооптичні диски, що складаються з різних комбінацій гнучкого магнітного диска, вінчестера й оптичного диска. Уперше МО почали масово випускатися групою фірм США в 1994 р.

Розрізняють два види МО: флоптичний диск і магнітооптичний диск.

Флоптичний диск - матеріальний носій, який використовує принципи конструкцій гнучких магнітних дисків, вінчестерів і оптичних дисків. Доріжки на поверхню диска наносяться за допомогою лазеру, що робить їх більш надійними і стійкими.

Запис і зчитування інформації робиться звичайним магнітним способом, але з підвищеною щільністю (20,8 Мбайт на 3,5 дискеті).

Можливе стирання і перезапис інформації. Голівки запису-зчитування робляться за допомогою оптичного серводатчика і спеціального двигуна по однієї або декільком доріжкам одночасно.

Магнітооптичний диск - це диск на магнітному матеріалі, запис інформації на якому можлива тільки при нагріванні до температури порядку 1450 0С.

Важливим його достоїнством є підвищена надійність збереження інформації (не менш 10 років без перезапису). При цьому кількість припустимих перезаписів інформації на одну дискету складає 1 млн., що робить їх досить перспективним засобом архівування і тривалого збереження інформації.

Одним з ведучих виробників магнітооптичних дисків є фірма RICOH (США), що випускає дискети 3,5" і 5,5". У залежності від формату, що використовується, ємність дискет складає для 3,5" дискет - 128 або 330 Мбайт або 1,3 Гбайт.

Суміжні диски значно збільшують експлуатаційні характеристики магнітооптичного документа.

Відеодиски випускаються двох видів:

а) ємнісні, що читаються алмазною або сапфіровою голкою;

б) оптичні, з лазерним зчитуванням.

Відеодиск - це гнучкий вініловий диск діаметром 210 мм і 300 мм або алюмінієвий диск діаметром 305 мм із напиляним шаром пластмаси і нанесених борозенок щільністю 130-150 на 1 мм. На одній і тій же доріжці записується зображення і звук, відтворені електромеханічним способом алмазною або сапфіровою голкою або променем лазера на спеціальному програвачі, приєднаному до телевізора.

Найбільш розповсюджений відео-компакт-диск, відео-CD (CD-DV-Compuct Disk Digital Video), призначений для цифрового запису і відтворення відеофільмів.

Один диск може зберігати запис одного повнометражного фільму. Промислове виробництво розпочато в 1994 р. У 1995 р. була продемонстрована можливість створення гнучких відео-компакт-дисків DVD-E з багаторазовим записом на основі використання ефектів поляризації світла.

На одній стороні оптичного ВД може бути записано 54 тис. відеокадрів, у яких може бути відповідно розміщено 54 тис. фотознімків або каталожних карток, або 13500 сторінок тексту (54 книги по 250 сторінок). Є відомості про відеодиски, що розміщають на одній стороні 100 тис. відеокадрів.

Відеодиск дозволяє здійснювати швидкий пошук і відтворення записаної на одному диску звукової, графічної і буквено-цифрової інформації. Це відкриває перспективи використання ВД у навчанні, створенні електронних журналів, книг, енциклопедій, довідників, каталогів, баз даних.