Розробка програм на мові Turbo Pascal та особливості роботи з додатками MS Office та MathCad

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Мова програмування Turbo Pascal

1.1 теоретична частина

1.2 практична частина

2. Робота з додатками 97/2000 ( Word, Excel ) і MathCad 2000

2.1 текстовий редактор Word

2.1.1. набір, редагування та форматування тексту

2.1.2. вставка графічних об'єктів в документ

2.1.3. вставка таблиці в документ Вставка Word

2.1.4. вставка формул в документ Word за допомогою редактора формул

2.2 електронні таблиці Excel

2.3. Робота з шаблонами документів

2.4. Виконати розрахунки за допомогою пакету MathCad

2.4.1. побудувати графіки функцій:

2.4.2.створення векторів та матриць:

2.4.3. вирішення нелінійних рівнянь

2.4.4. вирішення систем лінійних алгебраїчних рівнянь (СЛАР)

2.4.5. використання функцій користувача при вирішенні задач

Висновок

Використана література

Вступ

Сучасне суспільство не можливо уявити без комп'ютерної техніки, і якщо раніше для праці на будь-якому підприємстві знання комп'ютера було неважливим, то зараз воно є бажаним чи навіть обов'язковим. Тож вивчення курсу “Обчислювальна техніка та програмування” вважаю доцільним і важливим в майбутньому житті. Особливо зважаючи на мою спеціальність, адже в багатьох її дисциплінах потрібно виконувати складні розрахунки, що неможливо без обчислювальної техніки. У цій курсовій роботі я покажу знання за курс вивчення дисципліни “ОТ та ПЗ”.

Мета роботи: закріпити знання з алгоритмізації задач, розробці програм на мові Turbo Pascal, а також вивчити можливості та отримати практичні навики роботи з додатками MS Office та MathCad.

1. Мова програмування Turbo Pascal

1.1 Теоретична частина

Поняття процедури, призначення, форма запису, складові частини, звернення до процедури, описати формальні параметри та фактичні аргументи і їх відповідність. Модулі користувача, їх призначення, структура запису, складові частини, підключення модулів до програми, настройка системи для використання модуля.

Процедури й функції

Процедури й функції являють собою відносно самостійні фрагменти програми, оформлені особливим образом і постачені іменем. Згадування цього імені в тексті програми називається викликом процедури (функції). Відмінність функції від процедури полягає в тому, що результатом виконання операторів, що утворюють тіло функції, завжди є деяке єдине значення або покажчик, тому звертання до функції можна використовувати у відповідних вираженнях поряд зі змінними й констант

Підпрограми являють собою інструмент, за допомогою якого будь-яка програма може бути розбита на ряд певною мірою незалежних друг від друга частин. Така розбивка необхідна із двох причин.

По-перше, цей засіб економії пам'яті: кожна підпрограма існує в програмі в єдиному екземплярі, у те час як звертатися до неї можна багаторазово з різних точок програми. При виклику підпрограми активізується послідовність утворюючих її операторів, а за допомогою переданих підпрограмі параметрів потрібним образом модифікується реалізований у ній алгоритм.

Друга причина полягає у вживанні методики низхідного проектування програм. В цьому випадку алгоритм представляється у вигляді послідовності відносно крупних підпрограм, що реалізовують більш менш самостійні смислові частини алгоритму. Підпрограми у свою чергу можуть розбиватися на менш крупні підпрограми нижнього рівня і так далі. Послідовна структуризація програми продовжується до тих пір, поки алгоритми, що реалізовуються підпрограмами, не стануть настільки простими, аби їх можна було легко запрограмувати.

Заголовок процедури має вигляд:

PROCEDURE <имя> [ (<сп. ф. п . >) ] ;

Заголовок функції:

FUNCTION <ім'я> [ (<сп.ф.п.>)] : <тіл>;

Тут <ім'я> - ім'я підпрограми (правильний ідентифікатор);

<сп.ф.п.> - список формальних параметрів;

<тип> - тип повертаного функцією результату.

Відразу за заголовком підпрограми може слідувати одна із стандартних директив ASSEMBLER, EXTERNAL, FAR, FORWARD, INLINE, INTERRUPT, NEAR. Ці директиви уточнюють дії компілятора і поширюються на всю підпрограму і лише на неї, тобто якщо за підпрограмою слідує інша підпрограма, стандартна директива, вказана за заголовком першої, не поширюється на другу.

ASSEMBLER - ця директива відміняє стандартну послідовність машинних інструкцій, що виробляються при вході в процедуру і перед виходом з неї. Тіло підпрограми в цьому випадку повинне реалізуватися за допомогою команд вбудованого асемблера.

EXTERNAL - за допомогою цієї директиви оголошується зовнішня підпрограма.

FAR - компілятор повинен створювати код підпрограми, розрахований на далеку модель виклику. Директива NEAR змусить компілятор створити код, розрахований на ближню модель пам'яті. За умовчанням всі підпрограми, оголошені в інтерфейсній частині модулів, генеруються з розрахунком на далеку модель виклику, а всі останні підпрограми - на ближню модель.

Відповідно до архітектури мікропроцесора ПК, в програмах можуть використовуватися дві моделі пам'яті: ближня і далека. Модель пам'яті визначає можливість виклику процедури з різних частин програми: якщо використовується ближня модель, виклик можливий лише в межах 64 Кбайт (в межах одного сегменту коди, яка виділяється основній програмі і кожному використовуваному в ній модулю); при далекій моделі виклик можливий з будь-якого сегменту. Ближня модель економить один байт і декілька мікросекунд на кожному виклику підпрограми, тому стандартний режим компіляції передбачає цю модель пам'яті.

Явне оголошення моделі пам'яті стандартними директивами має вищий пріоритет в порівнянні з опціями налаштування середовища Турбо Паськаля.

FORWARD - використовується при випереджаючому описі для повідомлення компілятора, що опис підпрограми слідує десь далі по тексту програми (але в межах поточного програмного модуля).

INLINE - вказує на те, що тіло підпрограми реалізується за допомогою вбудованих машинних інструкцій.

INTERRUPT - використовується при створенні процедур обробки переривань.

Список формальних параметрів необов'язков і може бути відсутнім. Якщо ж він є, то в нім мають бути перераховані імена формальних параметрів і їх типи, наприклад:

Procedure SB(a: Real; b: Integer; c: Char);

Як видно з прикладу, параметри в списку відділяються один від одного крапками з комою. Декілька наступних підряд однотипних параметрів можна об'єднувати в подспіськи, наприклад, замість

Function F(a: Real; b: Real): Real;

можна написати простіше:

Function F(a,b: Real): Real;

Оператори тіла підпрограми розглядають список формальних параметрів як своєрідне розширення розділу описів: всі змінні з цього списку можуть використовуватися в будь-яких виразах усередині підпрограми. В такий спосіб здійснюється налаштування алгоритму підпрограми на конкретне завдання.

Розширений синтаксис виклику функцій

У Турбо Паськале є можливість викликати функцію і не використовувати те значення, яке вона повертає. Іншими словами, виклик функції може зовні виглядати як виклик процедури, наприклад:

{$Х+} {Включаємо розширений синтаксис}

Function My.Func (var x : Integer) : Integer;

begin

if x<0 then x:=0

else MyFunc := x+10

end; {MyFunc}

var

i : Integer;

begin {main}

i := 1;

i := 2*MyFunc(i) -100; {Стандартний виклик функції}

MyFunc ( i ) {Розширений синтаксис виклику}

end. {main}

Розширений синтаксис робить використання функцій таким же вільним, як, наприклад, їх використання в мові Сі, і додає Турбо Паськалю додаткову гнучкість. За допомогою розширеного синтаксису не можна викликати стандартні функції. Компіляція з врахуванням розширеного синтаксису включається активним станом опції EXTENDED SYNTAX діалогового вікна OPTIONS/COMPILER або глобальною директивою компілятора {$Х+}

Структура модулів

Модуль має наступну структуру:

UNIT <ім'я>;

INTERFACE

<інтерфейсна частина>

IMPLEMENTATION

<виконувана частина>

BEGIN

<частина, що ініціює>

END.

Тут UNIT - зарезервоване слово (одиниця); починає заголовок модуля; <ім'я> - ім'я модуля (правильний ідентифікатор); INTERFACE - зарезервоване слово (інтерфейс); починає інтерфейсну частину модуля;

IMPLEMENTATION - зарезервоване слово (виконання); починає виконувану частину;

BEGIN - зарезервоване слово; починає частину модуля, що ініціює;

конструкція BEGIN Част', що ініціює> необязательна;

END - зарезервоване слово - ознака кінця модуля.

Таким чином, модуль складається із заголовка і трьох складових частин, будь-яка з яких може бути порожньою.

Заголовок модуля і зв'язок модулів один з одним

Заголовок модуля складається із зарезервованого слова UNIT і наступного за ним імені модуля. Для правильної роботи середовища Турбо Паскаля і можливості підключення засобів, що полегшують розробку крупних програм, це ім'я повинне збігатися з ім'ям дискового файлу, в який поміщається вихідний текст модуля. Якщо, наприклад, маємо заголовок Unit Global;

то вихідний текст відповідного модуля повинен розміщуватися в дисковому файлі GLOBAL.PAS. Ім'я модуля служить для його зв'язку з іншими модулями і основною програмою. Цей зв'язок встановлюється спеціальною пропозицією USES <сп.модулей>

Тут USES - зарезервоване слово {використовує);

<сп.модулей> - список модулів, з якими встановлюється зв'язок; елементами списку є імена модулів, відокремлювані один від одного комами, наприклад:

Uses CRT, Graph, Global;

Якщо оголошення USES... використовується, воно повинне відкривати розділ описів основної програми. Модулі можуть використовувати інші модулі. Пропозиція USES у модулях може слідувати або відразу за зарезервованим словом INTERFACE, або відразу за словом IMPLEMENTATION, або, нарешті, і там, і там (тобто допускаються дві пропозиції USES).

Інтерфейсна частина

Інтерфейсна частина відкривається зарезервованим словом INTERFACE. У цій частині містяться оголошення всіх глобальних об'єктів модуля (типів, констант, змінних і підпрограм), які повинні стати доступними основній програмі і/або іншим модулям. При оголошенні глобальних підпрограм в інтерфейсній частині вказується лише їх заголовок, наприклад:

Unit Cmplx;

Interface

tуре

complex = record

re, im : real

end;

Procedure AddC (x, у : complex; var z : complex);

Procedure MulC (x, у : complex; var z : complex);

Якщо тепер в основній програмі написати пропозицію

Uses Cmplx;

то в програмі стануть доступними тип COMPLEX і дві процедури - ADDC і MULC з мдуля CMPLX

Відзначимо, що оголошення підпрограм в інтерфейсній частині автоматично супроводиться їх компіляцією з використанням далекої моделі пам'яті. Таким чином забезпечується доступ до підпрограм з основної програми і інших модулів. Слід врахувати, що всі константи і змінні, оголошені в інтерфейсній частині модуля, так само як і глобальні константи і змінні основної програми, поміщаються компілятором Турбо Паськаля в загальний сегмент даних (максимальна довжина сегменту 65536 байт). Порядок появи різних розділів оголошень і їх кількість може бути довільним. Якщо в інтерфейсній частині оголошуються зовнішні підпрограми або підпрограми в машинних кодах, їх тіла (тобто зарезервоване слово EXTERNAL, у першому випадку, і машинні коди разом із словом INLINE - у другому) повинні слідувати відразу за їх заголовками у виконуваній частині модуля (не у інтерфейсній!). У інтерфейсній частині модулів не можна використовувати випереджаючий опис.

Ініціююча частина

Частина, що ініціює, завершує модуль. Вона може бути відсутньою разом з початківцем її словом BEGIN або бути порожньою - тоді за BEGIN відразу слідує ознака кінця модуля (слово END і наступна за ним крапка).

У частині, що ініціює, розміщуються виконувані оператори, що містять деякий фрагмент програми. Ці оператори виконуються до передачі управління основній програмі і зазвичай використовуються для підготовки її роботи. Наприклад, в них можуть ініціюватися змінні, відкриватися потрібні файли, встановлюватися зв'язку з іншими ПК по комунікаційних каналах і тому подібне:

Unit FileText;

Interface

Procedure Print(s : string);

Implementation

var

f: text; const

name = 'output.txt'; Procedure Print;

begin

WriteLn(f, s)

end;

{ Початок частини, що ініціює: }

begin

assign(f, name);

rewrite(f);

{ Кінець частини, що ініціює }

end.

Не рекомендується робити частину, що ініціює, порожньою, краще за неї опустити: порожня частина містить порожнього оператора, якому буде передано управління при запуску програми. Це часто викликає проблеми при розробці оверлейних програм.

Стандартні модулі

У Турбо Паськале є вісім стандартних модулів, в яких міститься велике число всіляких типів, констант, процедур і функцій. Цими модулями є SYSTEM, DOS, CRT, PRINTER, GRAPH, OVERLAY, TURBOS і GRAPH3. Модулі GRAPH, TURBOS і GRAPHS виділені в окремих TPU-файли, а останні входять до складу бібліотечного файлу TURBO.TPL. Лише один модуль SYSTEM підключається до будь-якої програми автоматично, всі інші стають доступні лише після вказівки їх імен в списку, наступному за словом USES.

Коротка характеристика стандартних модулів. Модуль SYSTEM. У нього входять всі процедури і функції стандартного Паськаля, а також вбудовані процедури і функції, які не увійшли до інших стандартних модулів (наприклад INC, DEC, GETDIR і тому подібне.

Модуль SYSTEM підключається до будь-якої програми незалежно від того, чи оголошений він в пропозиції USES чи ні, тому його глобальні константи, змінні і підпрограми вважаються вбудованими в Турбо Паськаль.

Модуль PRINTER. Робить доступним виведення текстів на матричний принтер. У нім визначається файлова змінна LST типа TEXT, яка зв'язується з логічним пристроєм PRN. Після підключення модуля може бути виконана, наприклад, така програма:

Uses Printer;

begin

writeln (LST, 'Турбо Паскаль')

end.

Модуль CRT. У нім зосереджені процедури і функції, що забезпечують управління текстовим режимом роботи екрану. За допомогою вхідних в модуль підпрограм можна переміщати курсор в довільну позицію екрану, міняти колір символів, що виводяться, і фону, що оточує їх, створювати вікна. Крім того, в модуль включені також процедури «сліпого» читання клавіатури і управління звуком.

Модуль GRAPH. Містить обширний набір типів, констант, процедур і функцій для управління графічним режимом роботи екрану. За допомогою підпрограм, що входять в модуль GRAPH, можна створювати всілякі графічні зображення і виводити на екран текстові написи стандартними або розробленими програмістом шрифтами. Підпрограми модуля GRAPH після відповідного налаштування можуть підтримувати різних типів апаратних графічних засобів. Налаштування на технічні засоби, що є у розпорядженні програміста, графіки здійснюється спеціальними програмами - драйверами, які не входять у файл GRAPH. TPU, але поставляються разом з ним.

Модуль DOS. У модулі зібрані процедури і функції, що відкривають доступ програмам до засобів дискової операційної системи MS- DOS.

Модуль OVERLAY. Він необхідний при розробці громіздких програм з перекриттями. Як вже говорилося, Турбо Паськаль забезпечує створення програм, довжина яких обмежується лише основною оперативною пам'яттю ПК. Операційна система MS-DOS залишає виконуваній програмі близько 580 Кбайт основної пам'яті (без врахування резидентних програм і самої системи Турбо Паськаль). Пам'ять такого розміру достатня для більшості вживань, проте використання програм з перекриттями знімає це обмеження.

Два бібліотечні модулі TURBO3 і GRAPHS введені для сумісності з ранньою версією 3.0 систем Турбо Паськаль.

1.2 Практична частина

Розробити схеми алгоритмів, скласти програми і вирішити задачу з використанням функцій та процедур вводу, виводу і обробки матриці, які представлені у відповідному модулі. Задача повинна мати повну умову варіанта, чисельні дані, що відображають умову, математичний опис задачі, схеми алгоритмів, таблиці символічних імен, роздруківку програми та результат рішення задачі, які складаються із трьох блоків: ідентифікації виконавця, іменованих вхідних даних та іменованих результатів.

Дано дійсну матрицю А{аі,j}, де i,j=1,2,3,…,n. Скласти схему алгоритму і програму визначення найменшого елемента матриці по головній діагоналі серед від'ємних елементів.

1. Значення перемінної n=4.

2. Значення елементів матриці А{аі,j} :



Математичний опис:

1. Ввід матриці (А,n,m)

a)i=1, j=1;

б)доки і<n виконувати пункти: г,є,ж;

в)доки j<m виконувати пункти: г,д;

г)ввести А[i,j]

д)j=j+1;

є)j=1;

ж)і=і+1

2. Обробка матриці (imin, jmin,A,n,m,x):

a)х=А(1,1);

б)іmin=1, jmin=1;

в)і=1,j=1;

г)доки i<n виконувати пункти: д,л,м;

д)доки j<m виконувати пункти: є,к;

є)якщо і=j виконувати пункти: ж;

ж)якщо (Аіj<x, Aij<0) виконувати пункти: з,ї;

з)х=Аіj;

і)іmin=і;

ї)jmin=j;

к)і=і+1;

л)і=1;

м)j=j+1;

3. Ввести n,m;

4. Ввід матриці А(n,m);

5. Обробка матриці (imin, jmin, A, x);

6. Ідентифікація;

7. Вивід А, іmin, jmin, x.

Таблиця символічних імен

Мат. ім'я	Символ. ім'я	Значення змінної за змістом	Змінна
			тип	значенння
А	А	Матриця дійсна	Двовимірний	Вхідна
іmin	іmin	Рядок з найменшим елементом матриці	Ціла	Вихідна
jmin	jmin	Стовпець з найменшим елементом матриці	Ціла	Вихідна
і	і	Перебір рядків матриці	Ціла	Вхідна
j	j	Перебір стовпців матриці	Ціла	Вхідна
х	х	Найменший елемент, що розташовується на головній діагоналі	Ціла	Вихідна
szma	szma	Розмірність матриці	Ціла	Вихідна
szna	szna	Розмірність матриці	Ціла	Вихідна
n	n	Розмірність рядків матриці	Ціла	Вхідна
m	m	Розмірність стовпців матриці	Ціла	Вхідна

Схема алгоритму головної програми.

Програма.

program kyrcova;

uses crt,modul;

var

n,i:byte;

m:real;

sizev:byte;

A:tmatr;

aa:char;

imin,jmin,szma,szna:byte;

begin

clrscr;

vvodm(a,szna,szma,'A');

clrscr;

writeln('kyrcova robota TP');

writeln('stydenta grypu EPsk-08);

writeln('Laskin Evgen');

writeln('vxidni danni');

outm(a,szna,szma ,'a');

obrm(a,szna,szma,imin,jmin,x);

writeln;

readln

end.

модуль

unit MODUL;

interface

uses crt;

type

tmatr=array[ 1..50, 1..50] of real;

var

x:real;

procedure vvodm(var A:tmatr; var n:byte;var m:byte; aa:char);

procedure obrm(A:tmatr; n:byte; m:byte; var imin,jmin:byte; var min:real);

procedure outm(A:tmatr; n:byte; m:byte; aa:char);

implementation

procedure vvodm(var A:tmatr; var n:byte;var m:byte; aa:char);

var

i,j:byte;

begin

write('vvedit rozmir matrici i ',aa,':');

readln(n);

write('vvedit rozmir matrici j ',aa,':');

readln(m);

for i:=l to n do

for j:=1 to mdo

begin

write(vedite',aa,' [',i,';',j,']: ');

readln(A[i,j]);

end;

end;

procedure obrm(a:tmatr; n:byte; m:byte; var imin,jmin:byte; var min:real );

var

i,j:byte; begin

Min:=A[1,1];

imin:=1;

jmin:=1;

for i:=1 to n do

for j:=1 to m do

if i=j then

if A[i,j]<0 then

begin

Min:=A[i,j];

imin:=i; jmin:=j;

end;

writeln('naibilshim elementom cho legit na golovnij');

writeln(' diagonali sered vidjemnux: ',x:6:3,' ');

writeln(' vin mae koordunatu [',imin,';',jmin,'] ');

end;

procedure outm(A:tmatr; n;byte; m:byte; aa:char);

var

i,j:byte;

begin

writeln('matrica ',aa,' rozmirom: ',n,';',m,' ');

for i:=1 to n do

begin

for j:=1 to m do

write(A[i,j]:6:3,' ');

writein

end;

end;

END.

Результати рішення:

 2. Робота з додатками MS Office 97/2000 ( Word, Excel ) і MathCad 2000

2.1 Текстовий редактор Word

2.1.1 Набір, редагування та форматування тексту

Вікно редактора Word, та його елементи

Мал. 1. Элементы окна редактора Word.

Вікно редактора Word Мал.1. має декілька стандартних елементів. Одні з них постійно присутні на екрані, інші можна викликати за бажанням користувача.

Пункти головного меню та їх команди

Під рядком заголовка у вікні розміщується рядок меню, який містить такі пункти:

Файл - робота з файлами документів.

Правка -- редагування документів;

Вид -- перегляд документів;

Вставка -- вставка в документ малюнків, діаграм, поточної дати і часу, формул та інших об'єктів;

Формат -- форматування документів (встановлення шрифтів, параметрів абзацу);

Сервис -- сервісні функції (перевірка орфографії, встановлення параметрів настроювання Word);

Таблица -- робота з таблицями;

Окно -- робота з вікнами документів;

? -- довідкова інформація про Word.

Кожний пункт меню має відповідне підменю. Для відкриття меню слід натиснути клавішу [Alt] або [FIO]. Після цього один з пунктів меню виділиться інверсним кольором. Робота з прикладним меню Word не відрізняється від роботи з звичайним меню.

Додаткові можливості:

1. В назві пунктів меню і підменю є підкреслена літера. Це дає можливість одразу вибрати пункт меню або підменю, натиснувши комбінацію клавіш (ALT+літера).

2. Деякі пункти підменю праворуч від назви пункту містять у собі позначення комбінації клавіш, за допомогою яких можна вибрати відповідний пункт підменю.

3. При виборі пункту підменю в нижньому рядку екрана роз'яснюється його призначення.

4. Слід зазначити, що назви деяких пунктів підменю мають сірий колір. Це означає, що такі пункти в даний момент недоступні (наприклад, не можна редагувати таблицю, якщо вона не існує).

5. В Word існує ще один спосіб виклику команд. Клацання правою кнопкою миші на виділеному тексті, слові призводить до виведення на екран контекстного меню. Це меню містить команди, які можна застосувати до виділеного об'єкту.

6. Користувач має змогу відмітити останню введену команду, виконавши команду

Правка/Отменить.

Введення і редагування тексту

Вводити і редагувати можна тільки текст активного вікна.

1. Введення символів.

Перед введенням символів слід вибрати шрифт, його розмір, формат. Основні можливості форматування будуть розглянуті далі.

Символи клавіатури вводяться в позицію текстового курсору (мерехтливий вертикальний штрих). Символи можуть вводитись у режимі заміни або вставки. В першому випадку введений символ заміщає той символ, на якому знаходився курсор. В режимі вставки частина рядка, що розміщена праворуч від курсора, зсувається на одну позицію і символ вводиться на звільнене місце.

Переключення між режимами здійснюється клавішею [Ins]. Для вилучення символу ліворуч від курсору слід натиснути клавішу [Backspace], а символу в позиції курсору -- клавішу [Del]. При цьому курсор переміщається на одну позицію ліворуч. Коли курсор доходить до кінця рядка, то перше слово, яке не вміщається в даному рядку, повністю переноситься в наступний.

В редакторі Word є можливість переносити слова командою меню Сервис/Раcстановка переносов. На екрані з'явиться вікно діалогу.

В цьому вікні можна встановити дві опції:

* автоматичне перенесення слів у документі;

* перенести слова з великих букв.

Якщо в будь-якій позиції рядка натиснути клавішу [Enter], то редактор переходить на новий рядок з абзацу. Для переходу в наступний рядок без створення абзацу слід натиснути комбінацію клавіш [Shift-Enter].

Службові символи (закінчення рядка, закінчення абзацу та ін.), як правило, на екран не виводяться. Користувач може включати виведення цих символів відповідною кнопкою панелі інструментів Стандартная.

Автоматична верстка сторінок функціонує тільки тоді, коли у вікні діалогу Параметри, вкладинка Общие встановлено прапорець Фоновая разбивка на страницы.

Користувач може примусово ввести роздільник сторінок. Для цього слід підвести курсор до рядка, з якого має починатися наступна сторінка і натиснути комбінацію клавіш [Ctrl-- Enter]. На екрані з'явиться новий роздільник сторінок -- штрихова лінія з написом Размер страницы. Ці розподільники легко вилучити як звичайні рядки тексту.

2.Виділення тексту.

Виділення тексту є однією з важливих операцій, оскільки редагування можна виконувати тільки з виділеним фрагментом тексту.

Для виділення тексту мишею слід встановити курсор миші на початок фрагменту, натиснути на ліву кнопку і, не відпускаючи її, перемістити курсору до кінця фрагменту. При цьому колір виділеного фрагменту буде інвертуватись. Подвійне натискування лівої кнопки миші виділяє слово, на яке встановлено курсор миші.

Натискування лівої кнопки миші, коли курсор знаходиться біля лівої межі рядка, виділяє рядок, а подвійне натискування --1 весь абзац. Весь текст можна виділити, виконавши команду меню Правка/Выделить все. Фрагмент залишається виділеним, поки не буде виділено-інший фрагмент. Для зняття виділення слід встановити курсор миші в будь-яке місце поза виділеним фрагментом і натиснути ліву кнопку миші. Фрагмент можна виділити і за допомогою комбінацій клавіш:

[Shift-<-], [Shift-->] -- виділення символу ліворуч, праворуч від курсора;

[Shift-^], [Shift--!}] -- виділення рядка зверху, знизу від курсору;

[Shift-Home], [Shift-End] -- виділення тексту від курсору до початку, кінця рядка;

[Shift-PgUp], [Shift-PgDn] -- виділення фрагмента від курсору до початку, кінця тексту.

3. Редагування виділеного фрагменту.

Виділений фрагмент можна вилучити, перемістити, скопіювати. За таких операцій часто використовують буфер обміну Windows. Через цей буфер редактор Word може обмінюватись інформацією з іншими програмами, що працюють у середовищі Windows.

Вилучити виділений фрагмент можна за допомогою команди Правка/Вырезать або кнопки Удалить панелі інструментів Стандартная.

Фрагмент вилучається із тексту і поміщається в буфер обміну. Текст з буферу Обміну можна багаторазово читати. Цей текст зберігається в буфері доти, поки в нього не буде занесене новий фрагмент (це може зробити і будь-яка інша програма, що працює в середовищі Windows).

Вилучити виділений фрагмент можна і за допомогою клавіші [Del], але при цьому фрагмент у буфер обміну не заноситься.

Вставка фрагменту з буферу обміну здійснюється командою Правка/Вставить

Перенести фрагмент можна за допомогою послідовно виконаних двох команд:

Правка/Внрезать і Правка/Вставить. Досить просто можна перемістити фрагмент за допомогою миші. Для цього слід встановити курсор миші на

Виділеному фрагменті і, не відпускаючи натиснутої лівої кнопки, відбуксувати фрагмент на нове місце. Якщо тепер відпустити ліву кнопку, то фрагмент буде переміщено.

Скопіювати фрагмент можна за допомогою послідовно виконаних двох команд:

Правка/Копировать і Правка/Вставить. При виконанні першої команди виділений фрагмент переноситься в буфер обміну, але з тексту не вилучається.

Копіювання за допомогою миші аналогічне переміщенню, але при цьому повинна бути додатково натиснутою клавіша [Ctrl].

Команди редагування діють і при роботі з документами в різних вікнах. Це дає змогу обмінюватись фрагментами тексту між різними документами.

4. Поля.

Поля -- це спеціальні фрагменти тексту, які розміщуються в документі і забезпечують автоматичне внесення в документ деякої інформації (дати, часу, назви документа і т.д.). Для внесення в документ поля слід встановити курсор у потрібну позицію і виконати команду Вставка/Поле, при цьому відкривається вікно діалогу Поле (мал. 11.6).

В списку Категории вікна перераховані групи, в які об'єднані всі поля. В списку Поля наведені назви полів, що відповідають групі, вибраній у списку Категории. Відповідно до вибраного поля змінюється зміст решти елементів вікна діалогу. Кнопка Параметри дозволяє перейти до вікна діалогу Параметри і вибрати належний формат. Деякі поля (наприклад, дату) необхідно обновляти. Для обновлення фрагменту, який включає необхідні поля, необхідно виділити фрагмент і натиснути клавішу [F9].

За допомогою комбінації клавіш [Alt-- F9] можна переключати з режиму перегляду інструкцій поля на режим перегляду результату їх виконання і навпаки.

5. Перевірка орфографії.

Word дозволяє перевірити орфографію декількома мовами. Для вибору мови слід виконати команду Сервис/Язык і вибрати необхідний елемент зі списку мов. Перевірка орфографії ініціюється командою Сервис/Орфография або кнопкою панелі інструментів Стандартная. Перевіряється виділений фрагмент, а за його відсутності -- текст від положення курсору до кінця. Якщо в тексті зустрічається відсутнє в словнику слово, то воно виділяється і відкривається вікно діалогу Орфография.

В першому рядку вікна вказується слово, яке не знайдено в словнику. В списку під ним виводяться близькі за написанням слова як варіанти для виправлень.

Якщо таких слів не знайдено, то список порожній. Однак якщо користувач впевнений, що слово написано правильно, він може продовжити перевірку, натиснувши кнопку Пропустить. Для того щоб це слово пропускалось і далі за текстом, слід натиснути клавішу Пропустить все.

Якщо користувач буде використовувати це слово в текстах і далі, то його можна записати в словник користувача. Цей словник буде включати слова, які відсутні в основному словнику, але які потрібно перевіряти. Для включення слова в такий словник треба вибрати елемент CUSTOM.DIC, який є в списку Добавлять в. Якщо в списку близьких за написанням слів є правильне слово, то його слід виділити і натиснути кнопку Заменить. Кнопка Заменить все дозволяє редактору далі автоматично замінювати неправильно написане слово.

6. Форматування тексту.

Під форматуванням розуміють операції, які зв'язані з оформленням тексту і зміною його зовнішнього вигляду. Операції форматування дійсні тільки для виділених фрагментів.

Розрізняють три основні операції форматування: форматування символів; форматування абзаців; форматування сторінок.

6.1. Форматування символів.

При форматуванні символів можна змінити шрифти, його розмір. Форматування здійснюється командою Формат/Шрифт. При цьому на екрані з'явиться вікно діалогу Шрифт (мал. 11.9), в якому можна встановити такі параметри:

* шрифт (вибирається із списку шрифтів);

* стиль (можна вибрати звичайний стиль, курсив, напівжирний і напівжирний з курсивом шрифти);

* розмір шрифту;

* підкреслення (вибір різних варіантів підкреслення);

* колір символів;

* ефекти (верхній і нижній індекс, перекреслений).

У полі Образец цього вікна показується зовнішній вигляд тексту при вибраних параметрах. Отступы й интервалы.

Ряд параметрів можна встановити і за допомогою кнопок панелі Форматирование.

6.2. Форматування абзаців.

Під абзацем у Word розуміють частину документа, за якою поміщається маркер абзацу. При введенні тексту абзац завжди закінчується натискуванням клавіші FEnter. Для форматування абзацу використовують команду Формат/Абзац, відкриває вікно діалогу Абзац в якому можна здійснити:

* вирівнювання абзаців;

* встановлення відступів абзаців;

* встановлення відстані між рядками і абзацами.

За замовчуванням Word вирівнює абзаци ліворуч. За допомогою опції

Выравнивание можна встановити вирівнювання праворуч, центрування (рядки розміщуються симетрично відносно уявної вертикальної лінії, що проходить через середину сторінки) або блочне вирівнювання (рядки вирівнюються як ліворуч, так і праворуч).

Опція Отступ дозволяє встановити відступи зліва і справа рядків виділеного абзацу, а також окремо лівий відступ першого рядка абзацу. Відстань за замовчуванням вимірюється в дюймах, але за допомогою команди Сервис/Параметрн/Общие можна встановити інші одиниці (сантиметри та ін.).

Для встановлення відступів можна використовувати і горизонтальну лінійку. На ній є маркери відступу ліворуч (нижній лівий), відступу праворуч (нижній правий) і відступу першого рядка абзацу (верхній лівий). В разі зміни положення цих маркерів за допомогою миші виділений абзац буде автоматично переформатовуватися.

Відстань між рядками встановлює опція Межстрочный вікна діалогу Абзац, а між абзацами -- опція Интервал. За допомогою останньої можна встановити параметри Перед (інтервал перед виділеним абзацем) і После (інтервал після виділеного абзацу).

При встановленні параметрів форматування абзацу зовнішній вигляд цього абзацу зображується в полі Образец вікна діалогу Абзац.

6.3. Форматування сторінок.

При введенні і друкуванні тексту Word використовує встановлені за замовчуванням розміри поля сторінки. Змінити ці параметри можна за допомогою команди Файл/Параметри страницы.

Вкладинка Поля дозволяє встановити розміри верхнього, нижнього, лівого і правого полів. Поле Образец цієї вкладинки показує, який вигляд матиме І сторінка з встановленими параметрами поля при друкуванні вибрати назву змінюваного стилю і натиснути клавішу [Enter]. Після появи на екрані запиту про підтвердження зміни стилю слід натиснути клавішу ОК.

Більш широкі можливості для створення і модифікації стилів дає команда Формат/Стиль і вікно діалогу Стиль.

Вкладинка Размер бумаги дозволяє вибрати стандартні розміри із списку форматів, які підтримує Word. Якщо ні один із стандартних розмірів не підходить, то слід вибрати в списку форматів елемент Специальний і для нього вказати ширину і висоту. В полі Ориентация потрібно вказати орієнтацію документа Книжная (рядки документа паралельні короткій стороні аркуша) або Альбомная (рядки паралельні довгій стороні аркуша).

В разі зміни орієнтації документа з книжної на альбомну Word використовує розміри верхнього і нижнього полів для правого і лівого поля. При переході з альбомного на книжковий формат праве і ліве поле стають відповідно верхнім і нижнім.

В полі Образец зображується зразок, який відповідає вибраним параметрам.

Стиль форматування. Розглянуті раніше команди форматування впливають безпосередньо виділені фрагменти. Тому їх називають командами безпосереднього форматування. Цей спосіб зручний у тих випадках, коли потрібно змінити формат одного або декількох абзаців. Однак якщо потрібно придати єдину форму всьому документу, то зручніше один раз підібрати шрифт, розміри полів та інші атрибути і зберегти їх значення в так званому стилі з власним іменем.

Наприклад, при підготовці книг слід один раз вказати, як оформити заголовок книги, заголовки розділів і сам текст. Тоді при оформленні документа не потрібно вникати в тонкощі оформлення, досить просто вибрати готовий стиль.

Для вибору стилю слід розкрити список стилів панелі інструментів Форматирование і вибрати потрібний. Для створення нового стилю можна вибрати зразком будь-який оформлений абзац. Для цього цей абзац потрібно виділити, відкрити список стилів, ввести в рядку введення цього списку ім'я, під яким буде збережено стиль і натиснути клавішу [Enter].

Вибір елемента в полі Список визначає, які елементи будуть виводитись у списку Стили (всі стилі, стилі користувача або використовувані стилі). Вибравши певний елемент, в полі Образец абзаца можна побачити зовнішній вигляд абзацу при його форматуванні вибраним стилем, в полі Образец символов -- рядок символів, форматований вибраним стилем, а в полі Описание -- короткий опис вибраного стилю (шрифт, його розмір, мова, міжрядковий інтервал та інші параметри). Вікно має кнопки Создать (створити новий стиль), Изменить (змінити існуючий стиль), Удалить (вилучити стиль). При натискуванні кнопки Создать відкривається вікно Создать стиль, в якому можна вказати параметри створюваного стилю. Поле Имя визначає ім'я створюваного стилю, поле Основан на стиле визначає стиль, на основі якого створюється даний. Кнопка Формат відкриває список основних параметрів формату, які можна визначити.

Встановлений прапорець Добавить в шаблон добавляє новий стиль до шаблону, з яким працює документ.

2.1.2 Вставка графічних об'єктів в документ

1. Використання графіки.

Текстові редактори призначені для введення і редагування тексту. Однак потужні сучасні редактори, до яких відносять і Word, дають можливість розміщувати в документі малюнки (в Word їх називають графікою).

1.1. Вставка малюнку.

У документи Word може бути вставлена графіка різних форматів (PCX, BMP, WMF, TIF, РІС, DRW та ін.). Для роботи з цими форматами Word використовує графічні фільтри-програми, які дозволяють відображати графіку. Ці фільтри встановлюються за повної інсталяції Word. Фільтри не потрібні тільки для роботи з графікою в форматах BMP і WMF.

Розміщення графіки. Для розміщення графіки слід встановити курсор у місце, де планується розміщення. Після цього потрібно виконати команду Вставка/Рисунок. На екрані з'явиться вікно діалогу Вставка рисунка.

У цьому вікні слід вибрати дисковод, папку та ім'я файлу. Ім'я файлу вибирається із списку Имя. У списку знаходяться файли, тип яких вказано в однорядковому списку Тип файла.

При натиснутій кнопці Вивод содержимого у вікні виводиться зображення малюнка. Встановлений прапорець Связь с файлом створює зв'язок між документом і графічним файлом. Для обновлення цього зв'язку за кожної зміни графічного файлу потрібно виконувати команду Правка/Связи. У цьому випадку при кожному завантаженні документа з вбудованою графікою Word буде відображати останню версію графічного файлу.

Встановлений прапорець Хранить в документе зберігає графічне зображення всередині документа. Це має свої переваги і недоліки. Перевагою є те, що виключається втрата графіки, наприклад, при копіюванні тексту на дискету. З іншого боку, графіка значно збільшує розмір файлу документа.

Після встановлення всіх параметрів необхідно натиснути кнопку ОК, і графічний елемент буде встановлено в місце курсору.

1.2. Зміна параметрів малюнку.

Якщо на екрані замість графіки з'явиться тільки порожня рамка, то це означає, що Word позначив місце розташування графіки. Щоб зробити графіку видимою, слід виконати команду Сервис/Параметрн, вибрати вкладнику Вид < і відмінити опцію Пустые рамки рисунков.

Щоб змінити масштаб і положення графіки в документі, потрібно виділити графіку.

Для цього слід сумістити курсор миші з графічним зображенням і натиснути кнопку миші. Команда Формат/Рисунок викличе на екран вікно діалогу Рисунок.

Використовуючи це вікно, можна змінити масштаб, відстань між текстом і графікою.

2.1.3 Вставка таблиці в документ Word

Таблиці є дуже потужним інструментом форматування. За допомогою таблиць сторінці документа можна надати будь-якому вигляду. Частенько для вирішення поставленого завдання використання таблиць є найбільш прийнятним (а інколи єдино можливим) варіантом.

Будь-яка таблиця складається з рядків і стовпців. Їх пересічення утворюють елементи таблиці.

Для вставки таблиці служить кнопка "Таблицы", розташована на панелі "Таблицы" стрічка "Вставка". При натисненні на цю кнопку можна в інтерактивному режимі вибрати необхідну кількість рядків і стовпців для майбутньої таблиці.



Якщо таблиця дуже велика і кількість пропонованих вічок недостатньо, потрібно скористатися опцією "Вставить таблицу" і у вікні, що з'явилося, задати необхідну кількість рядків і стовпців.

При необхідності створення складної таблиці, що складається зі всіляких комбінацій вічок, то простіше і швидше намалювати таблицю "вручную". Для цього служить кнопка-опція "Нарисовать таблицу". У цьому режимі курсор набуває вигляду олівця. Малювання таблиці відбувається шляхом переміщення миші з лівою кнопкою, що натискує.

Малювання починається з вказівки однієї з кутів таблиці (зазвичай починають з лівого верхнього кута):

курсор-олівець встановлюється в потрібне місце документа;

натискується ліва кнопка миші;

миша пересувається по діагоналі до того місця, де буде розташований правий нижній кут таблиці;

коли курсор досяг потрібного місця, ліва кнопка відпускається;

зовнішні кордони таблиці намальовані.

Тепер можна малювати внутрішні (скільки завгодно складні) елементи таблиці.

Після закінчення малювання таблиці необхідно повторно натискувати кнопку "Нарисовать таблицу", аби вийти з режиму малювання.

Окрім вищезазначених варіантів створення таблиці Word надає декілька варіантів вже готових экспресс-таблиц.

Як і в попередніх версіях Word дозволяє вставляти документ таблиці Excel. Для цього служить кнопка "Таблица Excel".

При цьому в документ вставляється "настоящая" електронна таблиця Excel, а верхня стрічка текстового редактора Word замінюється на стрічку електронної таблиці Excel. Перемикатися між програмами можна шляхом подвійного клацання на полі документа Word або на полі таблиці Excel.



Можна перетворювати вже набраний текст на таблицю.

Для цього необхідно виділити потрібний блок тексту і вибрати пункт меню "Преобразовать в таблицу". У вікні, що з'явилося, треба задати параметри майбутньої таблиці. Слід мати зважаючи на, що, фрагмент має заздалегідь відформатувати символами-роздільниками, аби програма змогла розрізнити стовпці таблиці.

Після того, як таблиця вставлена у вікні текстового редактора з'являється контекстний інструмент "Работа с таблицами", що містить дві стрічки: "Конструктор" и "Макет".

Форматування тексту в таблиці

Перш ніж форматувати текст в елементах таблиці, їх треба заздалегідь виділити.

Для виділення всієї таблиці необхідно натискувати на перехрестя, розташоване у верхнього лівого кута таблиці.

Для виділення рядка необхідно зробити клацання в полі документа, розташованого рядка, що лівіше виділяється.

Для виділення стовпця необхідно клацнути у верхнього кордону стовпця, що виділяється (при цьому курсор набуває вигляду жирного покажчика).

Виділити декілька сусідніх вічок можна протяганням миші при клавіші Shift, що натискує.

Виділяти вічка в довільному порядку можна протяганням миші при клавіші Ctrl, що натискує.

Крім того, можна скористатися кнопкою "Выделить", розташованою на стрічці "Макет" контекстного інструменту "Работа с таблицами".

Само ж форматування тексту у виділених елементах таблиці нічим не відрізняється від форматування звичайного тексту документа.

Тонкі налаштування таблиці (параметри рядків, стовпців, вічок) можна виробити у вікні "Свойства таблицы", яка відкривається кнопкою "Свойства" на панелі "Таблица".

Word представляє великий вибір вже готових варіантів форматування таблиць. Всі вони розташовані на панелі "Стили таблиц".

Панель "Параметры таблиц" дозволяє встановлювати додаткові параметри форматування на додаток до вже готових стилів.

Три нижні пункти меню у вікні списку таблиць дозволяють очищати, змінювати і створювати форматування таблиць.

При створенні нового (зміні того, що існує) стилю таблиці, як правило, вказуються наступні параметри:

ім'я стилю;

стиль;

стиль, на основі якого створюється новий;

вказується частина таблиці, до якої будуть застосовані параметри форматування.

Для доступу до додаткових параметрів налаштування служить кнопка "Формат".

Для налаштувань кордонів таблиці служить кнопка "Границы". З її контекстного меню можна вибрати різних типів кордонів.

За допомогою кнопки "Заливка" можна змінити колір заливки елементів таблиці.

Інструменти, розташовані на панелі "Нарисовать границы", дозволяють добавлять/убирать кордони елементів таблиці (об'єднувати, роз'єднувати вічка), а також дозволяють виробити гнучкі налаштування кордонів.

Для вставки і видалення елементів таблиці призначені інструменти панелі "Строки и столбцы" контекстної стрічки "Макет".

Існує ще один спосіб досягти того ж результату - скористатися інструментами панелі "Объединить".



Інструменти панелі "Размер ячейки" дозволяють виробити точні налаштування розмірів для будь-якого елементу таблиці.

Інструменти панелі "Выравнивание" призначені для вирівнювання тексту у вічках, завдання його напряму і установки полів у вічках.

Інколи таблиця може не уміщатися цілком на одну сторінку. В цьому випадку прийнято на кожній новій сторінці повторювати "шапку" таблиці. Для цього треба виділити рядок (рядки) таблиці, які виступатимуть як заголовок. Потім натискувати кнопку "Повторить строки заголовков" на панелі "Данные".

Сортування таблиці

Сортування застосовують для впорядковування даних таблиці.

Встановите курсор в тому стовпці, по якому вироблятиметься сортування і натискуйте кнопку "Сортировка" на панелі "Данные".

У вікні, що з'явилося, "Сортировка" при необхідності необхідний ввести додаткові параметри сортування.

Кнопка "Преобразовать в текст" на панелі "Данные" перетворить дані таблиці в звичайний текст документа, при цьому треба вказати символи-роздільники.

Для проведення елементарних обчислень цілком можна скористатися кнопкою "Формула", яка обчислюватиме значення вічка за заданою формулою.

Найбільш часто вживані команди при роботами з елементами таблиці доступні в контекстному меню вічка, яке викликається правим клацанням миші.

2.1.4 Вставка формул в документ Word за допомогою редактора формул

Порядок завантаження формульного редактора Microsoft Equation

Щоб викликати редактор формул, виконайте одну з наступних процедур.

· Виберіть команду «Объект...» у меню «Вставка» та у полі «Тип объекта» вкладки «Создание» виберіть «Microsoft Equation 2.0».

· Ви можете, використовуючи команду «Настройка...» у меню «Сервис», помістити на стандартну панель інструментів кнопку , за допомогою якої редактор формул буде викликаний відразу.

· Якщо вам необхідно редагувати готову формулу, просто двічі натисніть на ній кнопкою миші.

· Виділіть формулу та виберіть команду «Объект Формула» у меню «Правка», а потім виконайте підкоманду «Открыть».

· Запустіть редактор формул як окреме застосування.

В залежності від обраних дій на екрані з'явиться вікно формули, панель інструментів формули та/або вікно редактора формул:

Пункти головного меню редактора і їх команди

Ці команди повністю доступні у вікні редактора формул. Але навіть, коли вікно редактора формул не з'являється, більшість із них доступна через головне меню Word'а. Зауважимо, що останнє докорінним чином змінюється.

Команди меню «Файл»

Команди меню «Файл» дозволяють розмістити та поновити формули в документі, а також завершити роботу з редактором формул.

Ці команди доступні тільки у тому випадку, якщо редактор формул був запущений як окреме застосування або після виділення формули була вибрана команда «Правка | Объект Формула | Открыть».

Команда	Дія
«Обновить»	Поновлення формули в документі без закриття вікна редактора формул
«Выход и возврат в документ»	Закриття всіх вікон редактора формул, завершення роботи з ним та поновлення формули в документі (якщо до неї були внесені зміни)

Команди меню «Правка»

Меню «Правка» містить команди, призначені для зміни формул. За допомогою цих команд можна переміщати або копіювати елементи формул, використовуючи буфер обміну.

Команда	Дія
«Отменить»	Відміна останньої виконаної дії. Якщо останньою операцією була відміна, то вибір цієї команди приводить до відбудови скасованої дії. Якщо відміна операції неможлива, команда у меню стає недоступною
«Вырезать»	Видалення виділених елементів формули із занесенням їх до буферу обміну. Попередній уміст буферу обміну губиться та не відбудовується навіть після вибору команди «Отменить удаление в буфер»
«Копировать»	Копіювання виділених елементів формули до буферу обміну. Попередній уміст буферу обміну губиться та не відбудовується навіть після вибору команди «Отменить копирование в буфер»
«Вставить»	Вставка умісту буферу обміну в формулу в позицію курсору або замість виділеного фрагменту. Якщо буфер обміну містить щось, крім формули, на екрані з'явиться повідомлення про помилку
«Удалить»	Видалення виділених елементів формули без занесення до буферу обміну. Уміст буферу обміну не змінюється при виконанні цієї команди
«Выделить все»	Виділення всієї формули, в тому числі її елементів, що знаходяться за межами вікна

Команди меню «Вид»

Меню «Вид» містить команди, які визначають вигляд вікна редактора формул та вигляд формул, що розташовані в ньому.

Команди зміни масштабу («100%», «200%», «400%» та «Масштаб») доступні лише у тому випадку, якщо редактор формул був запущений як окреме застосування або після виділення формули була вибрана команда «Правка | Объект Формула | Открыть».

Команда	Дія
«100%»	Відображення формули в поточному вікні такого розміру, який вона буде мати в документі або при виведенні на друк
«200%»	Відображення формули у два рази більше звичайного розміру. Команда не впливає на розмір формули в документі
«400%»	Відображення формули в чотири рази більше звичайного розміру. Корисна при прогляданні дрібних символів або при точному регулюванні інтервалів та розмірів. Команда не впливає на розмір формули в документі
«Масштаб»	Управління відображенням формули в поточному вікні
«Панель инструментов»	Відображення або приховування панелі інструментів редактора формул
«Обновить»	Поновлення формули у поточному вікні зі збереженням поточного масштабу. Корисна для приведення екрана в порядок
«Показать все»	Включення та виключення відображення деяких спеціальних символів на екрані, в тому числі символів табуляції та пропусків

Команди меню «Формат»

Меню «Формат» призначено для контролю за розташуванням формули та її елементів. Перші п'ять команд відповідають за горизонтальне вирівнювання елементів у купках та матрицях. Для використання команд вирівнювання курсор або виділений фрагмент повинен розташовуватись у купці або матриці. Для вирівнювання стовпців матриці служить команда «Матрица».

Примітка. Купкою називають розташовані по вертикалі одна під одною формули або елементи формул. Утворити купку можна встановивши курсор у кінці поля та натиснувши клавішу ENTER. При цьому нижче поточного поля відкривається ще одне. Після заповнення нового поля натисніть клавішу ENTER знову і так далі до формування купки потрібного розміру.

Команда	Дія
	«По левому краю»	Переміщення рядків по горизонталі для їх вирівнювання по крайньому лівому символу
	«По центру»	Переміщення рядків по горизонталі для вирівнювання їх центрів
	«По правому краю»	Переміщення рядків по горизонталі для їх вирівнювання по крайньому правому символу
	«Выровнять по =»	Переміщення рядків по горизонталі для їх вирівнювання по знакам = та іншим знакам рівності або нерівності з розташуванням їх один під одним
	«Выровнять по ,»	Переміщення рядків по горизонталі з розташуванням десяткових ком в них одна під одною
	«Матрица»	Дозволяє змінити утворену матрицю. Для використання цієї команди слід або розташувати курсор усередині цієї матриці, або виділити її. Після цього треба дати відповіді у вікні діалогу такому самому, що і при утворенні матриці
	«Интервал»	Дозволяє визначити розташування елементів формули

Команди меню «Стиль»

Кожна з команд меню «Стиль» служить для присвоєння визначеного стилю або шрифту виділеній групі символів у формулі або для контролю за присвоєнням стилів та шрифтів кожному символу, що вводиться. Будь-який стиль або шрифт можна застосовувати напрямки, використовуючи команду «Другой», або перевизначити вбудований стиль, використовуючи команду «Определить».

Команда	Дія
	«Математический»	В більшості випадків слід використовувати саме цей стиль тому, що в ньому розрізняються функції та змінні, а їх форматування виконується по-різному
	«Текст»	Вибір цього стилю полегшує введення звичайного тексту в формулу. В цьому стилі замість інтервалів, що автоматично вставляються, для вставки пропусків використовується клавіша ПРОПУСК
	«Функция»	Ця команда служить для присвоєння послідовності символів стилю «Функция», якщо редактор формул не розпізнав імені цієї функції
	«Переменная»	Ця команда служить для присвоєння послідовності символів стилю «Переменная», якщо редактор формул розпізнав помилково цю послідовність як ім'я функції
	«Греческий»	Символам нижнього регістру присвоюється стиль L.C. Greek, а верхнього регістру -- U.C. Greek
	«Матрица-вектор»	Цей стиль присвоюється об'єктам типу матриця-вектор
	«Другой»	Дозволяє присвоїти форматування символів або шрифт напрямки
	«Определить»	Дозволяє визначити стилі для використання їх у формулах

Команди меню «Размер»

Кожна з команд меню «Размер» дозволяє присвоїти визначений тип розміру або виділеній групі символів, або символам, які будуть введені потім.