Протоколи мережі Інтернет

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Протоколи Інтернет

2. Рівні модулі ОSI. Мережний рівень (NETWORK LAYER)

3. Створення поштової скриньки.

Список використаної літератури

1. Протоколи Інтернет

Основне, що відрізняє Інтернет від інших мереж, -- це його протоколи -- TCP/IP. Узагалі, термін TCP/IP зазвичай означає все, що пов'язано з протоколами взаємодії між комп'ютерами в Інтернеті. Він охоплює ціле сімейство протоколів, прикладні програми, і навіть саму мережу. TCP/IP -- це технологія міжмережної взаємодії. Мережа, що використовує технологію TCP/IP, називається «internet». Якщо йдеться про глобальну мережу, що об'єднує безліч мереж із технологією TCP/IP, то її називають Інтернетом.

Незважаючи на те що в мережі Інтернет використовується велика кількість інших протоколів, мережу Інтернет часто називають ТСР/ІР-мережею, тому що ці два протоколи, безумовно, є найважливішими.

Протокол Інтернету (IP)

Різні частини Інтернету - складові мережі -- з'єднуються між собою за допомогою комп'ютерів, вузлів. Мережі ці можуть бути Ethernet, Token Ring, мережі на телефонних лініях, пакетні радіомережі й т. ін. Виділені лінії і локальні мережі -- аналоги залізниць, літаків пошти і поштових відділень, листонош. З їхньою допомогою пошта рухається з місця на місце. Вузли -- аналоги поштових відділень, де приймається рішення, як переміщати дані («пакети») у мережі, так само, як поштовий вузол визначає подальший шлях поштового конверта. Відділення або вузли не мають прямих зв'язків з усіма іншими. Вузли з'ясовують, куди йде ваш пакет даних, вирішують, куди його далі відправити, і відправляють.

На кожній поштовій підстанції визначається наступна підстанція, куди буде далі направлена кореспонденція, тобто намічається подальший шлях (маршрут) -- цей процес називається маршрутизацією. Для здійснення маршрутизації кожна підстанція має таблицю, у якій адресі пункту призначення (або індексу) відповідає вказівка поштової підстанції, куди слід надсилати далі цей конверт (бандероль). їхні мережні аналоги називаються таблицями маршрутизації. Ці таблиці розсилаються поштовим підстанціям централізовано відповідним поштовим підрозділом. Час від часу розсилаються розпорядження про зміни й доповнення до цих таблиць. Як і будь-які інші дії, складання й модифікація таблиць маршрутизації (цей процес також є частиною маршрутизації і називається так само) визначаються відповідними правилами -- протоколами ІСМР (Internet Control Message Protocol), RIP (Routing Internet Protocol) і OSPF (Open Shortest Path First). Вузли, що займаються маршрутизацією, називаються маршрутизаторами.

В Інтернеті існує набір правил поводження з пакетами -- протоколи. Протокол IP бере на себе клопіт про адресацію або підтвердження того, що вузли розуміють, що треба робити з даними на шляху їхнього подальшого проходження. На початку кожного послання вміщується заголовок, який несе інформацію про адресата, мережу. Щоб визначити, куди і як доставити пакет даних, цієї інформації достатньо.

Адреса в Інтернеті складається з 4 байт. Байти відокремлюються один від одного крапками: 123.45,67.89 або 3.33.33.3. Насправді адреса складається з кількох частин. Оскільки Інтернет є мережею мереж, початок адреси говорить вузлам Інтернету, частиною якої з мереж є ви. Правий кінець адреси говорить цій мережі, який комп'ютер або хост повинен одержати пакет. Кожен комп'ютер в Інтернеті має в цій схемі унікальну адресу, аналогічно до звичайної поштової адреси, а ще точніше -- індексу. Обробка пакета відповідно до адреси також аналогічна. Поштова служба знає, де знаходиться зазначене в адресі поштове відділення, а поштове відділення докладно знає підопічний район. Інтернет знає, де шукати вказану мережу, а ця мережа знає, де в ній знаходиться конкретний комп'ютер. Для визначення, де в локальній мережі знаходиться комп'ютер із цією числовою IP-адресою, локальні мережі використовують свої власні протоколи мережного рівня.

Числова адреса комп'ютера в Інтернеті аналогічна до поштового індексу відділення зв'язку. Перші цифри індексу говорять про регіон (наприклад 83 -- це Донецьк, 00 -- Київ і т. д.), останні дві цифри -- номер поштового відділення в місті, області або районі. Проміжні цифри можуть стосуватися як регіону, так і відділення, у залежності від територіального розподілу й виду населеного пункту. Аналогічно існує кілька типів адрес в Інтернеті (типи: А, В, С, D, Е), які по-різному поділяють адресу на поля номера мережі й номера вузла, від типу такого поділу залежить кількість можливих різних мереж і машин у таких мережах.

Через обмежені можливості устаткування інформація, що пересилається через мережі IP, ділиться на частини (за межами байтів), що розкладаються в окремі пакети. Довжина інформації усередині пакета зазвичай складає від 1 до 1500 байт. Це захищає мережу від монополізації яким-небудь користувачем і надає всім приблизно рівні права. У зв'язку з цим, якщо мережа недостатньо швидка, чим більше користувачів її одночасно використовує, тим повільніше вона спілкуватиметься з кожним.

Одна з переваг Інтернету полягає в тому, що одного протоколу IP вже цілком достатньо для роботи (у принципі). Як тільки дані переносяться в оболонку IP, мережа має всю необхідну інформацію для їх передачі з вихідного комп'ютера одержувачеві, однак надзвичайно незручну для користувача. Тому треба побудувати на основі послуг, які надає IP, більш досконалу й зручну систему. Для цього спочатку слід розібратися з деякими важливими проблемами, що мають місце при пересиланні інформації:

-- більшість інформації, що пересилається, довша, ніж 1500 символів;

-- можливі й невдачі. Пошта, як це нерідко буває, втрачає листа; мережа теж іноді втрачає пакети або спотворює інформацію в них. На відміну від пошти, Інтернет може з честю виходити з таких скрутних положень;

-- пакети можуть приходити в послідовності, відмінній від початкової. Пара листів, відправлених один за одним через день, не завжди приходить до одержувача в тому ж порядку; це справедливо і для Інтернету.

Таким чином, наступний рівень Інтернету повинен забезпечити спосіб пересилання великих масивів інформації і подбати про усунення «спотворень», що можуть виникати з вини мережі.

Протокол управління передачею (TCP)

Transmission Control Protocol -- це протокол, тісно пов'язаний з IP, що використовується в аналогічних цілях, але на вищому рівні -- транспортному. Часто ці протоколи, через їхній тісний зв'язок, іменують разом як TCP/IP. Термін «TCP/IP» зазвичай означає усе, що пов'язане з протоколами TCP і IP. Він охоплює ціле сімейство протоколів, прикладні програми і навіть саму мережу. До складу сімейства входять протоколи TCP, UDP, ІСМР, telnet, FTP і чимало інших. TCP/IP -- це технологія міжмережної взаємодії, технологія інтернет. Мережа, що використовує технологію інтернет, називається Інтернет.

Сам протокол TCP займається проблемою пересилання великих обсягів інформації, спираючись на можливості протоколу IP.

TCP поділяє інформацію, яку треба переслати, на кілька частин. Нумерує кожну частину, щоб пізніше відновити порядок. Щоб пересилати цю нумерацію разом із даними, він обкладає кожну частину інформації своєю обкладинкою -- конвертом, який містить відповідну інформацію. Це і є TCP-конверт. Такий TCP-пакет розміщається в окремий IP-конверт і виходить IP-пакет, із яким мережа уже вміє спілкуватися.

Одержувач розпаковує IP-конверти і бачить TCP-конверти, розпаковує їх і розташовує дані в послідовності частин у відповідне місце. Якщо чогось не вистачає, він вимагає переслати цей шматочок знову. Зрештою інформація збирається в необхідному порядку і повністю відновлюється. Тепер цей масив пересилається вище до користувача (на диск, на екран, на друк).

Насправді це трохи спрощений погляд на TCP. У реальності пакети не тільки губляться, але й можуть спотворюватися при передачі через наявність перешкод на лініях зв'язку. TCP вирішує і цю проблему. Для цього він користується системою кодів, які виправляють помилки. Існує ціла наука про такі кодування. Найпростішим прикладом є код із додаванням до кожного пакета контрольної суми (і до кожного байта біта перевірки на парність). При вкладанні в ТСР-конверт обчислюється контрольна сума, яка записується в TCP-заголовок. Якщо при прийомі заново обчислена сума не збігається з тією, що вказана на конверті, виходить, щось тут не те, -- десь дорогою щось переплуталося, отже, доведеться переслати цей пакет наново, що й робиться.

Великі можливості TCP вимагають великої продуктивності процесора і великої пропускної здатності мережі. Коли прикладний процес починає використовувати TCP, то починають спілкуватися модуль TCP на машині користувача й модуль на машині сервера. Ці два кінцеві модулі TCP підтримують інформацію про стан з'єднання -- віртуального каналу. Цей віртуальний канал споживає ресурси обох кінцевих модулів TCP. Один прикладний процес пише дані в TCP-порт, звідкіля вони модулями відповідних рівнів ланцюжком передаються через мережу, й видаються в TCP-порт на іншому кінці каналу, й інший прикладний процес читає їх звідси -- зі свого TCP-порту. Усе і це створює видимість виділеної лінії зв'язку двох користувачів, гарантує незмінність переданої інформації: що входить на одному кінці, те ж вийде з іншого. Хоча насправді жодна пряма лінія відправникові й одержувачеві в безроздільне володіння не виділяється (інші користувачі можуть використовувати ті ж самі вузли і канали зв'язку в мережі в проміжках між їхніми пакетами), але зовні це практично саме так і виглядає.

Існує і спрощена версія протоколу TCP, призначена для пересилання невеликих порцій даних -- протокол UDP (User Datagram Protocol -- протокол дейтаграм користувача). UDP більш простий, ніж TCP, оскільки він не піклується про можливу втрату даних, пакетів, про зберігання правильного порядку даних і т. д. UDP використовується для клієнтів, які посилають тільки короткі повідомлення і можуть просто заново послати повідомлення, якщо відгук підтвердження не прийде досить швидко.

Система доменних імен

Для роботи протоколу TCP/IP необхідно, щоб кожен вузол мережі мав свою адресу. Однак числові адреси добрі для зв'язку машин, люди ж віддають перевагу іменам. Досить важко запам'ятати й використовувати адреси типу 192.112.36.5. Тому комп'ютерам в Інтернеті для зручності користувачів були надані власні імена. Усі додатки Інтернету дозволяють користуватися системними іменами замість числових адрес.

Насамперед, треба переконатися, що жодні два комп'ютери, включені в мережу, не мають однакових імен. Необхідно також забезпечити перетворення цих імен у числові адреси, для того щоб машини (і програми) могли розуміти нас: техніка, як і раніше, спілкується мовою цифр. Крім того, система імен повинна підтримувати величезну кількість вузлів мережі й оперативно реагувати на їхню зміну. Така система була створена, її назвали доменною системою імен -- DNS, а спосіб адресації -- способом адресації за доменним принципом. DNS іноді ще називають регіональною системою найменувань.

Доменна система імен -- це метод призначення імен шляхом передачі мережним групам відповідальності за їхню підмножину імен. Кожен рівень цієї системи називається доменом. Домени в іменах відокремлюються один від одного крапками: dynamo.kiev.ua, internet.donetsk.ua, microsoft.com. В імені може бути різна кількість доменів, але практично їх не більше п'яти. У процесі руху по доменах зліва направо в імені, кількість імен, що входять до відповідної групи, зростає.

Першою в імені стоїть назва робочої машини -- реального комп'ютера з ІР-адресою. Це ім'я створене і підтримується адміністратором. Домен передостаннього, другого рівня є частиною національної мережі (наприклад, Україна -- домен ua). Для США найменування країни за традицією опускається, там найбільшими об'єднаннями є мережі освітніх (edu), комерційних (com), державних (gov), військових (mil) установ, а також мережі інших організацій (org) і мережних ресурсів (net).

Адміністратор домену може створювати або змінювати будь-які підлеглі йому імена. Якщо адміністратор домену pupkin.donetsk.ua вирішить поставити новий комп'ютер і назвати його vasya, він ні в кого не буде запитувати дозволу, усе, що від нього потрібно, -- це додати нове ім'я vasya.pupkin. donetsk.ua у відповідну частину відповідної всесвітньої бази даних, і, рано чи пізно, кожен, кому буде потрібно, довідається про це ім'я. Якщо кожен адміністратор дотримується таких простих правил і завжди переконується, що імена, які він надає, єдині в безлічі підлеглих імен, то жодні дві системи, де б вони не знаходилися в мережі Інтернет, не зможуть отримати однакових імен.

Оскільки Інтернет -- мережа світова, був потрібен також спосіб передачі відповідальності за імена усередині країн їм самим. Зараз прийняте двобуквене кодування держав. Так, наприклад, домен Україна називається ua, Росія -- ru, Білорусія -- by і т. д. США також включили в цю систему структурування для загальності й порядку. Усього ж кодів країн майже 300. Єдиний Інтернет-каталог знаходиться в SRI International (Менло-Парк, Каліфорнія, США) -- державній організації.

Існує кілька нюансів застосування доменної системи імен.

-- Частини доменного імені говорять про те, хто відповідальний за підтримку цього імені, тобто в чиєму підпорядкуванні-віданні воно знаходиться. Вони можуть узагалі нічого не повідомляти про власника комп'ютера, що відповідає цій IP-адресі, або навіть (незважаючи на коди країн) де ж ця машина знаходиться. Можна, наприклад, мати в Антарктиді машину з ім'ям antarktida.donetsk.ua. Це абсолютно ненормально, але ніяким законам не суперечить.

-- Частини доменного імені навіть не завжди вказують локальну мережу, у якій розташований комп'ютер. Часто доменні імена й мережі перекриваються, і твердих зв'язків між ними немає: дві машини одного домену можуть не належати до однієї мережі. Наприклад, системи firmal.donetsk.ua і firma 2.donetsk.ua можуть знаходитися в зовсім різних мережах.

-- У машини може бути багато імен. Зокрема, це справедливо для машин, що надають які-небудь послуги, що у майбутньому можуть бути переміщені під опіку іншої машини. Коли ці служби будуть переміщені, то ім'я, під яким ця машина виступала в ролі такого сервера, буде передане новій машині-серверу разом із послугами, -- для зовнішніх користувачів нічого не зміниться. По суті, вони будуть продовжувати користуватися цією службою, запитуючи її за тим самим іменем, незалежно від того, який комп'ютер насправді займається обслуговуванням. Імена, що за змістом відносяться до служби, називаються «канонічними іменами», або «именами» (cnames). В Інтернеті вони зустрічаються найчастіше. Наприклад, ім'я www.shop.dn.ua вказує на Web-сервер, а не на FТР-сервер.

-- Для зв'язку імена необов'язкові. Коли вам прийде повідомлення: «адресат невідомий», яке означає, що Інтернет не може перетворити використане вами ім'я в число, -- ім'я більше недієздатне в тому вигляді, у якому його знає ваш комп'ютер. Одного разу роздобувши числовий еквівалент імені, ваша система перестає використовувати для зв'язку на машинному рівні доменну форму адреси.

-- Запам'ятовувати краще імена, а не числові адреси. Адреси прив'язані до конкретних точок мережі. Якщо комп'ютер, що надає якісь послуги, переноситься з одного будинку в інший, його мережне розташування, а отже, і адреса, швидше за все, зміняться. Ім'я ж змінювати не треба. Коли адміністратор надає нову адресу, йому потрібно тільки обновити запис імені в базі даних так, щоб ім'я вказувало на нову адресу. Через те що ім'я працює як і раніше, вас зовсім не повинно турбувати те, що комп'ютер розташований вже в іншому місці.

2. Рівні моделі ОSI. Мережний рівень NETWORK LAYER

На початку 80-х років ряд міжнародних організацій по стандартизації IS0, ITU-T і деякі інші розробили модель, яка зіграла значну роль в розвитку мереж. Ця модель називається моделлю взаємодії відкритих систем (Open System Interconnection, OSI) або моделлю OSI. Модель OSI визначає різні рівні взаємодії систем, дає їм стандартні імена і вказує, які функції повинен виконувати кожний рівень. Модель OSI була розроблена на основі великого досвіду, отриманого при створенні комп'ютерних мереж, в основному глобальних, у 70-ті роки.

Фізичний рівень (Physical layer) має справу з передачею бітів по фізичних каналах зв'язку, таких, наприклад, як коаксіальний кабель, оптоволоконний кабель або цифровий територіальний канал. До цього рівня мають відношення характеристики фізичних серед передачі даних, такі як смуга пропущення, перешкодозахищеність, хвильовий опір і інші. На цьому ж рівні визначаються характеристики електричних сигналів, що передають дискретну інформацію, наприклад, крутість фронтів імпульсів, рівні напруження або струму сигналу, що передається, тип кодування, швидкість передачі сигналів. Крім цього, тут стандартизуються типи роз'ємів і призначення кожного контакту.

Функції фізичного рівня реалізовуються у всіх пристроях, підключених до мережі. З боку комп'ютера функції фізичного рівня виконуються мережевим адаптером або послідовним портом.

Канальний рівень. На фізичному рівні просто пересилаються біти. При цьому не враховується, що в деяких мережах, в яких лінії зв'язку використовуються (розділяються) навперемінно декількома парами взаємодіючих комп'ютерів, фізична середа передачі може бути зайнята. Тому однією із задач канального рівня (Data Link layer) є перевірка доступності передачі. Іншою задачею канального рівня є реалізація механізмів виявлення і корекції помилок. Для цього на канальному рівні біти групуються в набори, названі кадрами (frames). Канальний рівень забезпечує коректність передачі кожного кадру, вміщуючи спеціальну послідовність біт в початок і кінець кожного кадру, для його виділення, а також обчислює контрольну суму, обробляючи всі байти кадру певним способом і додаючи контрольну суму до кадру. Коли кадр приходить по мережі, одержувач знов обчислює контрольну суму отриманих даних і порівнює результат з контрольною сумою з кадру. Якщо вони співпадають, кадр вважається правильним і приймається. Якщо ж контрольні суми не співпадають, то фіксується помилка. Канальний рівень може не тільки виявляти помилки, але і виправляти їх за рахунок повторної передачі пошкоджених кадрів. Необхідно зазначити, що функція виправлення помилок не є обов'язковою для канального рівня, тому в деяких протоколах цього рівня вона відсутня, наприклад, в Ethernet і Frame Relay.

Загалом канальний рівень являє собою вельми могутній і закінчений набір функцій по пересилці сполучень між вузлами мережі. У деяких випадках протоколи канального рівня виявляються самодостатніми транспортними засобами і можуть допускати роботу понад них безпосередньо протоколів прикладного рівня або додатків, без залучення засобів мережевого і транспортного рівнів. Наприклад, існує реалізація протоколу управління мережею SNMP, безпосередньо без Ethernet, хоч стандартно цей протокол працює на основі мережевого протоколу IP і транспортного протоколу UDP. Природно, що застосування такої реалізації буде обмеженим, вона не підходить для складних мереж різних технологій, наприклад Ethernet і Х.25, і навіть для такої мережі, в якій у всіх сегментах застосовується Ethernet, але між сегментами існують петлевидні зв'язки. А ось в двохсегментній мережі Ethernet, об'єднаній мостом, реалізація SNMP над канальним рівнем буде цілком працездатною.

Мережевий рівень (Network layer) служить для утворення єдиної транспортної системи, що об'єднує декілька мереж, причому ці мережі можуть використовувати абсолютно різні принципи передачі сполучень між кінцевими вузлами і володіти довільною структурою зв'язків. Функції мережевого рівня досить різноманітні.

Протоколи канального рівня локальних мереж забезпечують доставку даних між будь-якими вузлами тільки в мережі з відповідною типовою топологією, наприклад топологією ієрархічної зірки. Це дуже жорстке обмеження, яке не дозволяє будувати мережі з розвиненою структурою, наприклад, мережі, що об'єднують декілька мереж підприємства в єдину мережу, або високонадійні мережі, в яких існують надмірні зв'язки між вузлами. Можна було б ускладнювати протоколи канального рівня для підтримки петлевидних надмірних зв'язків, але принцип розділення обов'язків між рівнями приводить до іншого розв'язку. Щоб з одного боку зберегти простоту процедур передачі даних для типових топологій, а з іншою допустити використання довільних топологій, вводиться додатковий мережевий рівень.

На мережевому рівні сам термін мережа наділяють специфічним значенням. У цьому випадку під мережею розуміється сукупність комп'ютерів, сполучених між собою відповідно до однієї з стандартних типових топологій і використовуючих для передачі даних один з протоколів канального рівня, визначений для цієї топології.

Всередині мережі доставка даних забезпечується відповідним канальним рівнем, а ось доставкою даних між мережами займається мережевий рівень, який і підтримує можливість правильного вибору маршруту передачі повідомлення навіть в тому випадку, коли структура зв'язків між складаючими мережами має характер, відмінний від прийнятого в протоколах канального рівня.

Мережі сполучаються між собою спеціальними пристроями, названими маршрутизаторами. Маршрутизатор - це пристрій, який збирає інформацію про топологію міжмережевих з'єднань і на її основі пересилає пакети мережевого рівня в мережу призначення. Щоб передати повідомлення від відправника, що знаходиться в одній мережі, одержувачу, що знаходиться в іншій мережі, треба здійснити деяку кількість транзитних передач між мережами, кожний раз вибираючи відповідний маршрут. Таким чином, маршрут являє собою послідовність маршрутизаторів, через які проходить пакет.

На мал. 1. показані чотири мережі, пов'язані трьома маршрутизаторами. Між вузлами А і В даній мережі пролягають два маршрути: перший через маршрутизатори 1 і 3, а другий через маршрутизатори 1, 2 і 3.

Мал. 1. Приклад складової мережі

Проблема вибору найкращого шляху називається маршрутизацією, і її розв'язання є однією з головних задач мережевого рівня. Ця проблема ускладнюється тим, що самий короткий шлях не завжди самий кращий. Часто критерієм при виборі маршруту є час передачі даних по цьому маршруту; воно залежить від пропускної спроможності каналів зв'язку і інтенсивності трафіка, яка може змінюватися з течією часу. Деякі алгоритми маршрутизації намагаються пристосуватися до зміни навантаження, в той час як інші приймають рішення на основі середніх показників за тривалий час. Вибір маршруту може здійснюватися і по інших критеріях, наприклад надійність передачі.

Взагалі функції мережевого рівня ширші, ніж функції передачі повідомлень по зв'язках з нестандартною структурою, які розглядалися на прикладі об'єднання декількох локальних мереж. Мережевий рівень вирішує також задачі узгодження різних технологій, спрощення адресації у великих мережах і створення надійних і гнучких бар'єрів на шляху небажаного трафіка між мережами.

Повідомлення мережевого рівня прийнято називати пакетами (packets). При організації доставки пакетів на мережевому рівні використовується поняття “номер мережі”. У цьому випадку адреса одержувача складається з старшої частини номера мережі і молодшої номери вузла в цій мережі. Всі вузли однієї мережі повинні мати одну і ту ж старшу частину адреси, тому терміну “мережа” на мережевому рівні можна дати і інше, більш формальне визначення: мережа це сукупність вузлів, мережева адреса яких містить один і той же номер мережі.

На мережевому рівні визначаються два вигляди протоколів. Перший вигляд мережеві протоколи (routedprotocols) реалізовують просування пакетів через мережу. Саме ці протоколи звичайно мають на увазі, коли кажуть про протоколи мережевого рівня. Однак часто до мережевого рівня відносять і інший вигляд протоколів, званих протоколами обміну маршрутною інформацією або просто протоколами маршрутизації (routingprotocols). За допомогою цих протоколів маршрутизатори збирають інформацію про топологію міжмережевих з'єднань. Протоколи мережевого рівня реалізовуються програмними модулями операційної системи, а також програмними і апаратними засобами маршрутизаторів.

На мережевому рівні працюють протоколи ще одного типу, які відповідають за відображення адреси вузла, що використовується на мережевому рівні, на локальну адресу мережі. Такі протоколи часто називають протоколами дозволу адрес Address Resolution Protocol, ARP. Іноді їх відносять не до мережевого рівня, а до канального, хоч тонкість класифікації не змінює їх суті.

Прикладами протоколів мережевого рівня є протокол міжмережевої взаємодії IP стека TCP/IP і протокол міжмережевого обміну пакетами IPX стека Novell.

Транспортний рівень. На шляху від відправника до одержувача пакети можуть бути спотворені або загублені. Хоч деякі додатки мають власні засоби обробки помилок, існують і такі, які вважають за краще відразу мати справу з надійним з'єднанням. Транспортний рівень (Transport layer) забезпечує додаткам або верхнім рівням стека прикладному і сеансовому передачу даних з тією мірою надійності, яка їм потрібна. Модель OSI визначає п'ять класів сервісу, що надаються транспортним рівнем. Ці види сервісу відрізняються якістю послуг, що надаються: терміновістю, можливістю відновлення перерваного зв'язку, наявністю засобів мультиплексування декількох з'єднань між різними прикладними протоколами через загальний транспортний протокол, а головне здібністю до виявлення і виправлення помилок передачі, таких як спотворення, втрата і дублювання пакетів.

Вибір класу сервісу транспортного рівня визначається, з одного боку, тим, в якій мірі задача забезпечення надійності вирішується самими додатками і протоколами більше за високі, ніж транспортний, рівні, а з іншого боку, цей вибір залежить від того, наскільки надійною є система транспортування даних в мережі, що забезпечується рівнями, розташованими нижче транспортного мережевим, канальним і фізичним. Так, наприклад, якщо якість каналів передачі зв'язку є дуже високою і ймовірність виникнення помилок, не виявлених протоколами більш низьких рівнів, невелика, то розумно скористатися одним з полегшених сервісів транспортного рівня, не обтяжених численними перевірками, квотуванням і іншими прийомами підвищення надійності. Якщо ж транспортні засоби нижніх рівнів спочатку дуже ненадійні, то доцільно звернутися до найбільш розвиненого сервісу транспортного рівня, який працює, використовуючи максимум засобів для виявлення і усунення помилок, за допомогою попереднього встановлення логічного з'єднання, контролю доставки повідомлень по контрольних сумах і циклічній нумерації пакетів, встановлення тайму-аутів доставки і т.п.

Як правило, всі протоколи, починаючи з транспортного рівня і вище, реалізовуються програмними засобами кінцевих вузлів мережі компонентами їх мережевих операційних систем. Як приклад транспортних протоколів можна привести протоколи TCP і UDP стека TCP/IP і протокол SPX стека Novell.

Протоколи нижніх чотирьох рівнів узагальнено називають мережевим транспортом або транспортною підсистемою, оскільки вони повністю вирішують задачу транспортування повідомлень із заданим рівнем якості в складових мережах з довільною топологією і різними технологіями. Інші три верхніх рівні вирішують задачі надання прикладних сервісів на основі транспортної підсистеми, що існує.

Сеансовий рівень (Session layer) забезпечує управління діалогом: фіксує, яка з сторін є активною в даний момент, надає засоби синхронізації. Останні дозволяють вставляти контрольні точки в довгі передачі, щоб у разі відмови можна було повернутися назад до останньої контрольної точки, а не починати все з початку. На практиці небагато які додатки використовують сеансовий рівень, і він рідко реалізовується у вигляді окремих протоколів, хоч функції цього рівня часто об'єднують з функціями прикладного рівня і реалізовують в одному протоколі.

Представницький рівень (Presentation layer) має справу з формою подання інформації, що передається по мережі, не міняючи при цьому її змісту. За рахунок рівня уявлення інформація, що передається прикладним рівнем однієї системи, завжди зрозуміла прикладному рівню іншої системи. За допомогою засобів даного рівня протоколи прикладних рівнів можуть подолати синтаксичні відмінності в представленні даних або ж відмінності в кодах символів, наприклад кодів ASCII і EBCDIC. На цьому рівні може виконуватися шифрування і дешифрування даних, завдяки якому секретність обміну даними забезпечується відразу для всіх прикладних служб. Прикладом такого протоколу є протокол Secure Socket Layer (SSL), який забезпечує секретний обмін повідомленнями для протоколів прикладного рівня стека TCP/IP.

Прикладний рівень (Application layer) це насправді просто набір різноманітних протоколів, за допомогою яких користувачі мережі отримують доступ до ресурсів, що розділяються, таких як файли, принтери або гіпертекстові Web-сторінки, а також організують свою спільну роботу, наприклад, за допомогою протоколу електронної пошти. Одиниця даних, якою оперує прикладний рівень, звичайно називається повідомленням (message).

Існує дуже велика різноманітність служб прикладного рівня. Приведемо як приклад хоч би декілька найбільш поширених реалізацій файлових служб: NCP в операційній системі Novell NetWare, SMB в Microsoft Windows NT, NFS, FTP і TFTP, що входять в стек TCP/IP.

Мережезалежні і мереженезалежні рівні

Функції всіх рівнів моделі OSI можуть бути віднесені до однієї з двох груп: або до функцій, що залежать від конкретної технічної реалізації мережі, або до функцій, орієнтованих на роботу з додатками.

Три нижніх рівні фізичний, канальний і мережевий є мережезалежними, тобто протоколи цих рівнів тісно пов'язані з технічною реалізацією мережі і комунікаційним обладнанням, що використовується. Наприклад, перехід на обладнання FDDI означає повну зміну протоколів фізичного і канального рівнів у всіх вузлах мережі.

Три верхніх рівні прикладний, представницький і сеансовий орієнтовані на додатки і мало залежать від технічних особливостей побудови мережі. На протоколи цих рівнів не впливають які б то не було зміни в топології мережі, заміна обладнання або перехід на іншу мережеву технологію. Так, перехід від Ethernet на високошвидкісну технологію l00VG-AnyLAN не зажадає ніяких змін в програмних засобах, що реалізовують функції прикладного, представницького і сеансового рівнів.

Транспортний рівень є проміжним, він приховує всі деталі функціонування нижніх рівнів від верхніх. Це дозволяє розробляти додатки, що не залежать від технічних засобів безпосереднього транспортування повідомлень.

3. Створення поштової скриньки

Поштова скринька необхідний атрибут сучасного користувача інтернету. На більшості сервісів інтернет, для повноцінного доступу до них, передбачається реєстрація користувачів і, як правило при реєстрації потрібно вказувати діючий е-майл. Для створення поштової cкриньки необхідно скористатись одним із безкоштовних поштових сервісів:

http://gmail.com

http://www.ukr.net

http://meta.ua

http://mail.ru

http://www.rambler.ru

Відкривши в браузері одну із вказаних адрес, потрібно знайти область, яка відповідає за електронну пошту (зазвичай це поля: ЛОГІН, ПАРОЛЬ та кнопка ВХІД). В даній області має бути посилання виду: Реєстрація, Зарегистрироваться, Создать ящик, Получить адрес...

Перейшовши за даним посиланням користувач потрапляє на сторінку реєстрації (створення аккаунту). Кожна система має свою унікальну реєстраційну форму. Більшість полів є обов'язковими для заповнення, як правило їх відмічають червоною *.

ЛОГІН - пишеться лише англійськими літерами, без пробілів, з використанням символів: . , _ # ^. Повинен бути унікальним.

ПАРОЛЬ та ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПАРОЛЮ - пароль повинен містити не менше 6 англійських символів, бажано вживання верхнього та нижнього регістрів, а також цифру чи декілька. Не потрібно вживати у якості паролю логін, прізвище, дату народження, вживані слова. Найкращим для запам'ятовування є набір українського слова, з великою літерою і цифрою в кінці або на початку при ввімкненій англійській розкладці клавіатури. Наприклад, Кіровоград2008 при англійській розкладці дасть такий пароль Rshjdjuhfl2008.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ та ВІДПОВІДЬ на нього. Запитання (яке користувач обирає чи вводить самостійно) та правильна відповідь на нього потрібні на той випадок, якщо забудете пароль.

АНКЕТНІ ДАНІ (інформація особистого характеру). До них входять ПІБ, дата народження, місце проживання, освіта, професія, інтереси та інші поля.

КОД ПІДТВЕРДЖЕННЯ - набір букв чи цифр спотворених таким чином, щоб їх не міг розпізнати комп'ютер. Потрібно розпізнати вказані символи та ввести їх у відповідне поле. Цей засіб використовується для запобігання автоматичної реєстрації і боротьби із спамом.

Після введення всіх полів внизу форми потрібно натиснути кнопку Реєстрація, Создать ящик чи подібну. Якщо реєстраційні дані пройдуть перевірку, відкриється сторінка-поздоровлення з успішною реєстрацією. Якщо ж були допущені помилки, то запропонують їх виправити. Після кожного виправлення пароль та код підтвердження потрібно вводити знову.

Щоб скористатися поштовою скринькою потрібно в браузері відкрити поштовий сервіс, знайди область, яка відповідає за електронну пошту, ввести логін та пароль користувача, під якими реєструвалися та натиснути Enter або кнопку ВХІД.

Список використаної літератури

протокол інтернет поштова скринька

1. Бартків А.Б. Мережа Інтернет: сьогодні і вчора/ А.Б. Бартків. - К.: Вища школа, 1999. - 248 с.

2. Белинский П.П. Інформатика/ П.П. Белинский. - М.: КНОРУС, 2005. - 448 с.

3. Глушаков С.В. Персональний комп'ютер/ С.В. Глушаков. - Харків: Фомо, 2004. - 499 с.

4. Гончаров М.В. Введение в Интернет/ М.В. Гончаров. - М.: Наука, 2001. - 297 с.

5. Гурин Н.И. Работа на персональном компьютере/ Н.И. Гурин. - М.: Наука, 2004. - 224 с.

6. Демінський С.О. Дослідження в Мережі/ С.О. Демінський// Політика і культура. - 2001. - №5. - С. 34-36.

7. Денисов А. Демонополізація “Інтернету”/ А. Денисов// Молода дипломатія. - 2000. - №4. - С. 17-18.

8. Джонс Ж. Интернет - река жизни/ Ж. Джонс. - М., 1999. - С. 25-31.

9. Джоус Р. Теория передачи даннях/ Р. Джоус. - М.: Наука и техника, 2003. - 328 с.

10. Евсеев Г. Новейший самоучитель работы на компьютере/ Г.Евсеев. - М., 2005. - 688 с.

11. Караванова Т.П. Інтернет в інформаційній діяльності/ Т.П.Караванова. - К.: Знання, 2006. - 44 с.

12. Макарчук О.М. Практичний курс інформатики/ О.М. Макарчук. - К.: Либідь, 2001. - 366 с.

Размещено на Allbest.ru