Передавання повідомлень у мережі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Передавання повідомлень у мережі

Сучасній людині важко уявити собі життя без різних засобів зв'язку. Пошта, телефон, радіо та інші комунікації перетворили людство в єдиний “живий” організм, змусивши його обробляти величезний потік інформації. Підручним засобом для обробки інформації став комп'ютер. Однак масове використання окремих, не взаємозвязаних комп'ютерів породжує ряд серйозних проблем: як зберігати використовувану інформацію, як зробити її загальнодоступною, як обмінюватися цією інформацією з іншими користувачами, як спільно використовувати дорогі ресурси (диски, принтери, сканери, модеми) декільком користувачам. Рішенням цих проблем є об'єднання комп'ютерів у єдину комунікаційну систему - комп'ютерну мережу. Комп'ютерна мережа -- система зв'язку між двома чи більше комп'ютерами. У ширшому розумінні комп'ютерна мережа (КМ) -- це система зв'язку через кабельне чи повітряне середовище, самі комп'ютери різного функціонального призначення і мережеве обладнання. Передача інформації між комп'ютерами відбувається за допомогою електричних сигналів, які бувають цифровими та аналоговими. У комп'ютері використовуються цифрові сигнали у двійковому вигляді, а під час передачі інформації по мережі - аналогові (хвильові). Частота аналогового сигналу - це кількість виникнень хвилі у задану одиницю часу. Аналогові сигнали також використовуються модеми, які двійковий ноль перетворюють у сигнал низької частоти, а одиницю - високої частоти.

Під комутацією каналів розуміється утворення складного фізичного каналу з послідовно з'єднаних окремих канальних ділянок для прямої передачі даних між вузлами. Окремі канали з'єднуються між собою спеціальною апаратурою -- комутаторами, що можуть встановлювати зв'язку між будь-якими кінцевими вузлами мережі. У мережі з комутацією каналів перед передачею даних завжди необхідно виконати процедуру встановлення з'єднання, у процесі якої і створюється складений канал.

Комп'ютери підключаються до мережі через вузли комутації. Вузли комутації з'єднуються між собою канали зв'язку. Вузли комутації разом з каналами зв'язку утворюють середовище передачі даних. Комп'ютери, підключені до мережі, у літературі називають вузлами, абонентськими пунктами чи робочими станціями. Комп'ютери, що виконують функції керування мережею чи надають які-небудь мережеві послуги, називаються серверами. Комп'ютери, що користуються послугами серверів, називаються клієнтами.

Для підключення до мережі комп'ютери повинні мати:

· апаратні засоби, що з'єднують комп'ютери із середовищем передачі даних;

· мережеве програмне забезпечення, за допомогою якого здіснюється доступ до послуг мережі.

У світі існують тисячі різноманітних комп'ютерних мереж. Найбільш істотними ознаками, що визначають тип мережі, є ступінь територіального розсередження, топологія і застосовані методи комутації.

По ступеню розсередження комп'ютерні мережі поділяються на локальні, регіональні і глобальні.

Локальна комп'ютерна мережа (англ. Local Area Network(LAN)) являє собою об'єднання певного числа комп'ютерів (іноді досить великого) на відносно невеликій території. В порівнянні з глобальною мережею(WAN), локальна мережа зазвичай має більшу швидкість обміну даними, менше географічне покриття та відсутність необхідності використовувати запозиченої телекомунікаційної лінії зв'язку. До складу локальної мережі входять:

1.Комп'ютери.

2.Мережеві адаптери.

3.Периферійні пристрої.

4.Передавальне середовище.

5.Мережеві пристрої.

У локальних мережах застосовують такі мережеві пристрої:

1. Концентратори(об'єднуючий компонент, до якого підключаються всі комп'ютери в мережі за топологією "зірка")

2. Комутатори (пристрій, призначений для з'єднання декількох вузлів комп'ютерної мережі в межах одного сегмента)

o Повторювачі

3. Мости

4. Маршрутизатори(електронний пристрій, що використовується для поєднання двох або більше мереж)

За допомогою локальної мережі один комп'ютер отримує доступ до ресурсів іншого таких, як дані та периферійні пристрої (принтери, модеми, факси тощо). Використання комп'ютерних мереж дає можливість розподілу ресурсів великої вартості, покращання доступу до інформації, виконувати швидке та якісне прийняття рішень. Прикладом застосування цієї технології може бути E-mail .

Віддалені комп'ютерні мережі поділяють на регіональні і міжнародні. Регіональні створюються в певних регіонах, наприклад в державі, а міжнародні забезпечують зв'язок вашого комп'ютера з будь-яким комп'ютером світової мережі. Прикладами таких мереж є Relcom (для держав СНД) і Internet (для всього світу). В принципі, і з регіональних комп'ютерних мереж можна виходити в Internet.

Зв'язок комп'ютерів у таких мережах забезпечується звичайними телефонними мережами чи спеціально виділеними для цього мережами через спеціальні пристрої, які називають модемами. Модем перетворює сигнали двійкових кодів у звукові сигнали мовного діапазону, і навпаки.

Багато організацій, зацікавлені в захисті інформації від несанкціонованого доступу (наприклад, військові, банківські тощо), створюють власні, так звані корпоративні мережі. Корпоративна мережа може об'єднувати тисячі і десятки тисяч комп'ютерів, розміщених в різних країнах і містах (як приклад можна привести мережу корпорації Microsoft, MSN). Корпоративна мережа сполучає мережі всіх підрозділів підприємства що навіть знаходяться на значних відстанях. Корпоративні мережі використовують глобальні зв'язки (WAN links) для з'єднання локальних мереж або окремих комп'ютерів. Користувачам корпоративних мереж потрібні всі ті програми і послуги, які є в мережах відділів і кампусів, плюс деякі додаткові програми і послуги, наприклад доступ до програм мейнфреймів і мінікомп'ютерів і до глобальних зв'язків. Разом з базовими сервісами, пов'язаними з розділенням файлів і принтерів, мережева ОС, яка розробляється для корпорацій, повинна підтримувати ширший набір сервісів, в який зазвичай входять поштова служба, засоби колективної роботи, підтримка віддалених користувачів, факс-сервіс, обробка голосових повідомлень, організація відео конференцій і ін.

Топологія мережі - це її геометрична форма або фізичне розташування комп'ютерів по відношенню один до одного. Існують такі типи топологій: зірка, кільце, шина, дерево, комбінована.

Мережа у вигляді зірки містить центральний вузол комутації, до якого посилаються всі повідомлення з вузлів.

Мережа у вигляді кільця має замкнений канал передачі даних в одному напрямку. У кільцевій топології вузли, з'єднуючись послідовно один з одним, утворюють кільце. Дані по мережі передаються від вузла до вузла. Передача інформації з кільця здійснюється тільки в одному напрямку, наприклад, по годинній стрілці. Така мережа проста в керуванні, однак її надійність цілком визначається надійністю центрального вузла.

У мережі з деревоподібною чи ієрархічною топологією кожен вузол зв'язаний з одним вище стоячим керуючим вузлом і одним чи декількома нижче стоячими керованими вузлами. Назва топології зв'язана з тим, що вона нагадує дерево, гілки якого ростуть з кореня вниз до самого нижнього рівня. Топологія деревоподібної мережі найчастіше відображає ієрархічну організаційну структуру установи, у рамках якої вона створена. Така мережа приваблива з погляду простоти керування, розширюваності.

Інформація передається послідовно між адаптерами робочих станцій доти, доки не буде прийнята отримувачем.

Топологія “Шина” використовує як канал для передачі даних, коаксіальний кабель. Усі комп'ютери підєднуються безпосередньо до шини.

У мережі з топологією “Шина” дані передаються в обох напрямках одночасно.

У локальних мережах інформація передається на невелику відстань. Локальні мережі поєднують комп'ютери, що розташовані недалеко один від одного. Для передачі інформації використовуються високошвидкісний канал передачі даних, швидкість у якому приблизно така сама, як швидкість внутрішньої шини комп'ютера. Найбільш відомими типами локальних мереж є Ethernet і Token Ring.

Регіональні обчислювальні мережі розташовуються в межах визначеного територіального регіону (групи підприємств, міста, області і т.д.). Регіональні обчислювальні мережі мають багато спільного з ЛОМ, але вони по багатьох параметрах більш складні і комплексні. Підтримуючи великі відстані, вони можуть використовуватися для об'єднання декількох ЛОМ в інтегрованому мережеву систему.

Глобальні обчислювальні системи охоплюють територію держави чи декількох держав і видовжуються на сотні і тисячі кілометрів. Глобальні обчислювальні мережі часто з'єднують багато локальних і регіональних мереж. У порівнянні з локальними більшість глобальних мереж відрізняє повільна швидкість передачі і більш низька надійність. Найбільш відомою глобальною мережею є мережа Internet.

Існує чимало технологій передавання повідомлень в мережах.

Технологія ADSL (Asymmetric Digital Subscriber Line -- Асиметрична цифрова абонентська лінія) входить до числа технологій високошвидкісної передачі даних, відомих як технології DSL (Digital Subscriber Line -- Цифрова абонентська лінія) що мають загальне позначення xDSL. Детальніше див. в Бібліотеці.

Технологія VDSL (Very high bitrate Digital Subscriber Line -- надвисокошвидкісна цифрова абонентська лінія) є найбільш високошвидкісною технологією xDSL.Вона забезпечує швидкість передачі даних «низхідного» потоку в межах від 13 до 54 Мбіт/с, а швидкість передачі даних «висхідного» потоку в межах від 1,5 до 33 Мбіт/с, причому по одній витій парі телефонних дротів. Технологія VDSL може розглядатися як економічно ефективна альтернатива прокладенню волоконно-оптичного кабелю до кінцевого користувача. Проте, максимальна відстань передачі даних для цієї технології складає від 300 до 1700 метрів.

Існує також симетричний варіант VDSL (до 33 Мбіт/с в кожному напрямі). Технологія VDSL може використовуватися з тими ж цілями, що і ADSL (використовувати паралельно телефонну лінію для високошвидкісної передачі даних і традиційного телефонного зв'язку).

Технологія ISDL (ISDN Digital Subscriber Line -- цифрова абонентська лінія IDSN) забезпечує повністю дуплексну передачу даних на швидкості до 144 Кбіт/с. На відміну від ADSL можливості IDSL обмежуються лише передачею даних. Технологія HomePNA 1.0 (1 Мбіт/с) використовує метод IEEE 802.3 CSMA/CD (Ethernet) доступу до середовища передачі. Смуга пропускання сигналу розташована в межах від 5,5 Мгц до 9.5 Мгц, що дозволяє не впливати на роботу ADSL і VDSL -- пристроїв і телефонів. У HomePNA застосовується багатократне кодування одиничного бітового імпульсу. Усередині кожного мережевого інтерфейсу ланцюг приймача адаптується до різних рівнів перешкод, які можуть виникнути в лінії. На додаток до цього передавальний ланцюг може варіювати рівень сигналу. Приймаючий і передавальний ланцюги постійно контролюють умови проходження сигналу і підстроюють свої параметри під ці умови. Саме ця адаптивність дозволила істотно понизити вимоги до середовища передачі. По суті, технологія HPNA -- це мегабітний Ethernet, що працює по телефонних дротах. Це дозволяє використовувати велику кількість Ethernet -- сумісних програм, драйверів, застосунків і устаткування.

Технологія PON (Passive Optical Networks) пасивні оптичні мережі або оптичні мережі з пасивним розподілом -- це оптична кабельна система з топологією дерева, що використовує пасивні оптичні розгалужувачі 1:n. Між центральним вузлом і віддалені абонентськими вузлами створюється повністю пасивна оптична мережа, що має топологію дерева. У проміжних вузлах дерева розміщуються пасивні оптичні розгалужувачі, що роздають загальний сигнал джерела на багато абонентських приймачів. Висхідні потоки від абонентів йдуть по зворотному каналу з використанням протоколу множинного доступу з тимчасовим розділенням (TDMA).

Технологія MPLS (Multiprotocol Label Switching)-- мультипротокольна комутація на основі міток, розроблена комітетом IETF, з'явилася в результаті злиття різних фірмових механізмів, таких, як IP Switching (Ipsilon), Tag Switching (Cisco Systems), Aris (IBM) і Cell Switch Router (Toshiba). В її основі лежить принцип відображення мережевих адрес на спеціальні мітки, які можуть використовуватися для маршрутизації пакетів. У архітектурі MPLS зібрані найбільш вдалі елементи всіх згаданих фірмових механізмів, і завдяки зусиллям IETF і компаній, зацікавлених в швидкому просуванні даної технології на ринку, вона перетворилася на стандарт Internet.

Мережеві операційні системи (Network Operating System - NOS) - це комплекс програм, що забезпечують обробку, зберігання і передачу даних в мережі.

Мережева операційна система виконує функції прикладної платформи, надає різноманітні види мережевих служб і підтримує роботу прикладних процесів, що виконуються в абонентських системах. Мережеві операційні системи використовують клієнтсерверну або однорангову архітектуру.

Мережева операційна система складає основу будь-якої обчислювальної мережі.

Семирівнева еталонна модель узагальненого мережевого протоколу

Кожен комп'ютер в мережі автономний, тому під мережевою операційною системою в широкому сенсі розуміється сукупність операційних систем окремих комп'ютерів, що взаємодіють з метою обміну повідомленнями і розділення ресурсів за єдиними правилами - протоколами. У вузькому сенсі мережева ОС - це операційна система окремого комп'ютера, що забезпечує йому можливість працювати в мережі. Для роботи з мережею на клієнтських робочих станціях повинне бути встановлене клієнтське програмне забезпечення. Це програмне забезпечення забезпечує доступ до ресурсів, розташованих на мережевому сервері. Трьома найбільш важливими компонентами клієнтського програмного забезпечення є редиректори (redirector), розподільники (designator) і імена UNC (UNC pathnames).

Мережевий протокол в комп'ютерних мережах заснований на стандартах набір правил, що визначє принципи взаємодії комп'ютерів в мережі. Протокол також задає загальні правила взаємодії різноманітних програм, мережевих вузлів чи систем і створює таким чином єдиний простір передачі. Як приклади найбільш надійних і популярних мережних операційних систем, що функціонують на основі централізованого управління мережею, можна навести такі системи, як Novell NetWare З.Х, 4.Х, 5.Х фірми Novell, LAN Server фірми IBM, Windows NT Server 3.5, 4.0 фірми Microsoft та ін.

Хости - будь-який вузол мережі що відправляє або приймає дані через мережу. Вони взаємодіють між собою. Для того, щоб прийняти і обробити відповідним чином повідомлення, їм необхідно знати як сформовані повідомлення і що вони означають. Прикладами використання різних форматів повідомлень в різних протоколах можуть бути встановлення з'єднання з віддаленою машиною, відправка повідомлень електронною поштою, передача файлів. Зрозуміло, що різні служби використовують різні формати повідомлень.

Протокол описує:

Формат повідомлення, якому застосунки зобов'язані слідувати;

Спосіб обміну повідомленнями між компьютерами в контекст визначеної дії, як, наприклад, пересилка повідомлення по мережі.

Найпоширенішою системою класифікації мережевих протоколів (і способов мережного зв'язку загалом) є модель OSI (Open System Interconnection, OSI).Міжнародна Організація Стандартів (International Standards Organization, ISO) розробила модель, яка чітко визначає різні рівні взаємодії систем, дає їм стандартні імена і вказує, яку роботу повинен робити кожен рівень.

У моделі OSI взаємодія ділиться на сім рівнів або шарів (рис. 1.1). Кожен рівень має справу з одним певним аспектом взаємодії. Таким чином, проблема взаємодії декомпозирована на 7 приватних проблем, кожна з яких може бути вирішена незалежно від інших. Кожен рівень підтримує інтерфейси (сукупність засобів і правил, що забезпечують взаємодію пристроїв обчислювальної системи та (або) програм) з вище-і нижчезнаходженими рівнями).

Модель OSI описує тільки системні засоби взаємодії, не торкаючись додатків кінцевих користувачів. Програми реалізують свої власні протоколи взаємодії, звертаючись до системних засобів. Слід мати на увазі, що додаток може взяти на себе функції деяких верхніх рівнів моделі OSI, в такому випадку, при необхідності міжмережевого обміну воно звертається безпосередньо до системних засобів, що виконують функції залишилися нижніх рівнів моделі OSI.

Додаток кінцевого користувача може використовувати системні засоби взаємодії не тільки для організації діалогу з іншим додатком, що виконується на іншій машині, а й просто для отримання послуг того чи іншого мережевого сервісу, наприклад, доступу до віддалених файлів, отримання пошти або друку на поділюваному принтері.

Отже, нехай додаток звертається із запитом до прикладного рівня, наприклад до файлового сервісу. На підставі цього запиту програмне забезпечення прикладного рівня формує повідомлення стандартного формату, в яке поміщає службову інформацію (заголовок) і, можливо, передані дані. Потім це повідомлення направляється представницькому рівню. Представницький рівень додає до повідомлення свій заголовок і передає результат вниз сеансовому рівню, який в свою чергу додає свій заголовок і т.д. Деякі реалізації протоколів передбачають наявність у повідомленні не тільки заголовка, але і кінцевика. Нарешті, повідомлення досягає найнижчого, фізичного рівня, який дійсно передає його по лініях зв'язку.

Коли повідомлення по мережі поступає на іншу машину, воно послідовно переміщається вгору з рівня на рівень. Кожен рівень аналізує, обробляє і видаляє заголовок свого рівня, виконує відповідні даному рівню функції і передає повідомлення вищого рівня.

Рис. 1.1. Модель взаємодії відкритих систем ISO / OSI

Повідомлення (message) - одиниціяобміну даними. У стандартах ISO для протоколів будь-якого рівня використовується такий термін як "протокольний блок даних" - Protocol Data Unit (PDU). Крім цього, часто використовуються назви кадр (frame), пакет (packet), дейтаграма (datagram).

мережа комп'ютерний internet протокол

Глобальна співдружність комп'ютерних мереж INTERNET

На початку 70-х років мiнiстерство оборони США поставило перед програмістами завдання: розробити систему надійного обміну iнформацiєю мiж своїми комп'ютерами. Для вiдпрацьовування рiзноманiтних технiчних рiшень була створена перша у свiтi широкомасштабна мережа ARPAnet - Advanced Research Projects Agensy - бюро прогресивних дослiджень мiнiстерства оборони. ARPAnet дозволяла будь-якому з цих комп'ютерiв зв'язуватися з будь-яким iншим, навiть за умови виходу з ладу i iстотної частини елементiв мережi.
Протягом майже десятьох рокiв розвиток мережних технологiй проходив непомiтно для широкої публiки. Послугами мереж користувалися в основному фахiвцi з обчислювальної вiйськової технiки. У цей час з'явилися i стали популярними локальнi мережi. Деякi пiдприємства, спираючись на досвiд вiйськових, почали розвивати комп'ютернi зв'язки мiж своїми фiлiями, розкиданими по всiй країнi. Наприкiнцi 80-х рокiв зусиллями Нацiонального Наукового Фонду (NSF) було створено п'ять обчислювальних центрiв, обладнаних суперкомп'ютерами. До їхнiх ресурсiв було потрiбно пiдключити сотнi наукових лабораторiй. Спроба використовувати ARPAnet не увiнчалася успiхом - стара мережа не справлялася з величезними потоками даних, типовими для великих обчислювальних завдань. NSF прийняв рiшення створити свою нацiональну мережу, засновану на технологiї APRAnet, що добре зарекомендувала себе. Так почалося формування Internet, 'мережi мереж', глобального об'єднання комп'ютерiв, здатних у будь-який момент часу зв'язатися один з одним.

У 1986 роцi Internet зв'язувала менше 6000 комп'ютерiв, причому усi вони розташовувалися на територiї США. Через п'ять рокiв їх було вже 600,000, а в 1994 роцi їх стало бiльше мiльйона .На цей час число користувачiв Internet в усьому свiтi складає бiльш сотнi мiльйонiв i швидко росте.

Internet є сукупнiстю мереж, що пiдтримують обмiн iнформацiєю на основi протоколiв TCP/IP.

Поняття про мережевий протокол INTERNET

Усі параметри, від швидкості передачі даних і до методів адресації при транспортуванні окремих повідомлень -- визначаються і задаються протоколами, що використовуються в даній конкретній мережі.

Протокол Інтернету -- це просто сукупність погоджень, що визначає обмін даними між різними програмами. В Інтернеті базовим протоколом є протокол TCP/IP (Transmission Control Protocol/Internet Protocol).

Завданням ТСР є доставка всiєї iнформацiї комп'ютеру одержувача, контроль послiдовностi iнформацiї, що передається, повторна вiдправка не доставлених пакетiв у випадку збоїв роботи мережi. Крiм того, якщо повiдомлення велике, щоб вiдправити його в одному пакетi, ТСР дiлить i вiдправляє його декiлькома блоками. ТСР також здiйснює контроль за складанням початкового повiдомлення iз цих блокiв на компiютерi одержувача. Оскiльки цi функцiї необхiдно виконувати для багатьох додаткiв, iх об'єднали i видiлили в єдиний протокол, який мiг би користуватися всiма прикладними протоколами. IP відповідає за доставку повідомлень за необхідною адресою.

Необхідно мати на увазі, що TCP/IP не є єдиним протоколом, що дозволяє з'єднувати різні мережі. Інтернет є багатопротокольною мережею, що інтегрує й інші стандарти. Основні серед них -- стандарти взаємодії відкритих систем (OSI).

На кожному рівні ієрархії Інтернет мережа, яка входить до її складу, сама відповідає за лад у своєму середовищі. З точки зору адресації, це означає, що будь-яка установа, яка підключена до неї, веде базу даних своїх комп'ютерів мережі. Унікальні номери, які використовуються для ідентифікації комп'ютерів в Інтернет, називаються IP- адресами.

IP- адреса складається з 4 номерів (кожний з них по своїй величині не більший за 255 у десятковому запису). Вони відокремлені один від одного крапками. 192.33.33.22 - це IP - адреса, така ж як і 155.66.77.1 Крайнє ліве число визначає номер великої мережі, числа, які стоять праворуч - позначають більш мілкі ділянки мережі, і таким чином далі, поки не дійдемо до конкретного комп'ютеру.

Але з такими адресами існує багато проблем. Вони дуже важко запам'ятовуються і дуже довгі. Щоб полегшати порозуміння адрес, почали використовувати спеціальні назви (імена, наприклад, tel.dlab.kiev.ua). Таке ім'я називається доменним. Домен (англ. Domain) -- частина простору ієрархічних імен мережі Інтернет, що обслуговується групою серверів доменних імен (DNS-серверів) та централізовано адмініструється.

DNS-сервери зберігають інформацію про вузли, імена яких належать домену і виконують трансляцію їх імен в адреси. Кожний домен має унікальне ім'я, а кожен комп'ютер, підключений до Інтернет, має, як правило, доменне ім'я. Домени мають між собою ієрархічні відношення. Два домени, що знаходяться на сусідніх рівнях ієрархії, називаються відповідно доменом вищого та нижчого рівнів. Домени найвищого (верхнього) рівня можуть бути сформовані за організаційним або географічним ознаками. Домени, сформовані за географічним ознаками, об'єднують вузли, що належать конкретній державі. За географічними ознаками об'єднуються в основному комп'ютери, що містяться на території США.

З такими адресами легше працювати, тому що доменні імена мають постійну структуру, дивлячись на яку можна легко зрозуміти, якій установі належить ім'я. Коли набирається ім'я, маршрутизатори, які обробляють потік даних мережі, ставлять на місце відповідні цифри IP-адреси.

Доменні імена можуть багато розповісти про кожну конкретну адресу. Це видно з подальшого опису:

com - комерційні домени США, тобто, ці адреси належать до фірм або компаній;

edu - означає учбову установу, наприклад: ftp.ncsa.uiuc.edu

gov - домен верхнього рівня для комп'ютерів урядових структур;

mil - відноситься до воєнного відомства;

net - відноситься до установ, які управляють мережами;

org - як правило, використовуються для приватних компаній, які не підходять до вищевказаних категорій.

Якщо, .com, .gov., .mil використовуються для американських установ, то для інших країн є особисті домени верхнього рівня. Наприклад:

.ua - Україна; .de - Німеччина; .ch - Швейцарія; .it - Італія.

Щоб звернутися до конкретного користувача по конкретній адресі, необхідно до наданої комп'ютерної адреси додати ліворуч ім'я користувача за допомогою символу @ (комерційне at).

В залежності від розташування комп'ютеру, і географічної відстані від нього до вас, такі запити можуть пройти через декілька серверів імен, перш ніж дістануться кінцевої адреси. Привабливість такої системи складається з двох обставин: по-перше, не потрібно обробляти жоден із запитів/відповідей, тому що це робиться автоматично; по-друге, у порівнянні з централізованим списком адрес (до речі, таким чином колись і працювала Інтернет), система DNS дозволяє мережі зростати без зайвих організаційних зусиль.

Веб-сервер (англ. Web Server) - це сервер, приймаючий HTTP-запити від клієнтів, зазвичай веб-браузерів, який видає їм HTTP-відповіді, зазвичай разом з HTML-сторінкою, зображенням, файлом, медіа-потоком або іншими даними. Веб-сервер - це основа Всесвітньої павутини.

Веб-сервером називають як програмне забезпечення, що виконує функції веб-сервера, так і комп'ютер, на якому це програмне забезпечення працює.

Клієнти дістаються веб-сервера за URL адресою потрібної їм веб-сторінки або іншого ресурсу.

WWW (World Wide Web, "Всесвiтнє павутиння") складається з комп'ютерiв, що надають графiчний доступ до iнформацiї, яка зберiгається на них. Спроможнiсть берегти мультимедiйну iнформацiю, таку, як вiдео, аудiо, картинки i звуки, робить WWW унiкальним засобом тиражування iнформацiї. WWW-сервер являє собою комп'ютер, на якому працює визначене програмне забезпечення, що надає можливiсть користувачам Internet пiд'єднуватися i користуватися WWW-ресурсами цього комп'ютера для пошуку i вибору iнформацiї.

З 1990 року протокол HTTP використовується iнформацiйною системою WWW як один з основних протоколiв роботи. Всесвiтнє павутиння- це найпопулярнiший сервiс Internet. Через нього можна одержати доступ до всiх iнших сервiсiв (ftp, електронна пошта i т.д.). Вона побудована на технологiї, в основу якої покладене поняття "гiпертексту".

Гiпертекст - iнформацiя, подана в такому виглядi, що визначенi слова у текстi можна в будь-який момент часу "розкрити" i одержати таким способом про них додаткову iнформацiю. Тобто цi слова є посиланнями на iншi документи, що можуть бути текстом, файлами, рисунками, звуковими фрагментами та iн. Процес переходу за посиланнями можна продовжувати будь-яким способом. Унiфiкований локатор ресурсiв (URL) У всесвiтньому павутиннi вся iнформацiя, наявна в Internet, подана у виглядi гiпертекстових сторiнок. Кожна сторiнка має свiй унiкальний URL. Будь-який ресурс у Internet можна знайти, знаючи його URL. Для цього досить увести цей URL у вiконце броузера (програмного продукту для роботи з WWW).

URL мають наступний формат:

найменування_протоколу://iм'я_сервера/шлях

де

найменування_протоколу може бути таким: ftp, telnet, news, http, gopher;

iм'я_сервера - це доменне iм'я сервера, на якому знаходиться потрiбний ресурс;

шлях - повне маршрутне iм'я потрiбного файлу на серверi.

Веб-сервер (англ. Web Server) - це сервер, приймаючий HTTP-запити від клієнтів, зазвичай веб-браузерів, який видає їм HTTP-відповіді, зазвичай разом з HTML-сторінкою, зображенням, файлом, медіа-потоком або іншими даними. Веб-сервер - це основа Всесвітньої павутини. Браузер (переглядач, веб-переглядач) -- програмне забезпечення для комп'ютера або іншого електронного пристрою, як правило, під'єднаного до Інтернет, що дає можливість користувачеві взаємодіяти з текстом, малюнками або іншою інформацією на веб-сторінці. Тексти та малюнки можуть містити посилання на інші веб-сторінки, розташовані на тому ж веб-сайті або на інших веб-сайтах. Веб-переглядач з допомогою посилань дозволяє користувачеві швидко та просто отримувати інформацію, розміщену на багатьох веб-сторінках.

Iнформацiя на Wеb-серверi зберiгається у виглядi так званих Wеb-сторiнок або Wеb-документiв. Wеb-сторiнка - це файл у форматi HTML (HyperText Markup Language - мова гiпертекстового розмiчання).

Даний формат визначає зовнiшнiй вигляд документа, взаємне розташування текстової, графiчної i мультимедiйної iнформацiї. Формат HTML- файлу досить простий. Укладання i внесення змiн у Wеb-сторiнку здiйснюється будь-якими текстовими редакторами. Для переглядання результатiв використовується Wеb-броузер. Сукупність веб-сторінок, доступних у Міжмережжі (Інтернеті), які об'єднані як за змістом, так і навігаційно утворюють веб-сайт.Фізично сайт може розміщуватися як на одному, так і на кількох серверах.

Основною перевагою HTML-документiв є їхня здатнiсть мiстити перехреснi посилання один на одного. При цьому не важливо, де в Internet розташований документ, на який вказує посилання. Дана властивiсть робить WWW єдиною iнформацiйною структурою. Перехреснi посилання допомагають читачу швидко звернутися до документа з додатковою iнформацiєю з питання, що цiкавить, а потiм продовжити читання вихiдного тексту.

Будь-яку інформацію в інтернеі можна знайти за допомогою пошукової системи онлайн-служби (програмно-апаратний комплекс з веб-інтерфейсом.Під пошуковою системою розуміють веб-сайт, на котрому розміщено інтерфейс (фронт-енд) системи. Програмною частиною пошукової системи є пошукомва машимна (пошукомвий рушімй) -- комплекс програм, що забезпечує функціональність пошукової системи і, зазвичай, є комерційною таємницею компанії-разробника пошукової системи. Популярним сервісом в інтернеті, що робить можливим обмін даними будь-якого змісту (текстові документи, аудіо-відео файли, архіви, програми) є електронна пошта. Електронною поштою можна надсилати не лише текстові повідомлення, але й документи, графіку, аудіо-, відеофайли, програми тощо. Електронна пошта дуже корисна, якщо немає повноцінного доступу (on-line) до Інтернету. Через електронну пошту можна отримати послуги інших сервісних мереж. Електронна пошта схожа на звичайну пошту, маючи ті ж самі переваги і недоліки. Звичайний лист складається із конверта, на якому зазначена адреса отримувача і стоять штампи поштових відділень шляху слідування, та вмісту -- власне листа. Електронний лист складається із заголовків, які містять службову інформацію (про автора листа, отримувача, шлях проходження листа), які служать, умовно кажучи, конвертом, та власне вміст самого листа. За аналогією зі звичайним листом, відповідним методом можна внести в електронний лист інформацію якого-небудь іншого роду, наприклад, фотографію тощо. Як і звичайному листі можна поставити свій підпис. Звичайний лист може не дійти до адресата або дійти з запізненням, -- аналогічно і електронний лист. Звичайний лист доволі дешевий, а електронна пошта -- найдешевший вид зв'язку.

Список використаних джерел

1. uk.wikipedia.org

2. pu.if.ua

3. pidruchniki.com.ua

4. pngrt.net

5. Пол Гилстер. Навигатор Internet. Путеводитель для человека с компьютером и модемом. Джон Уайли энд Санз. Москва - 1995, 735с.

6. Graig Hunt. TCP/IP. Network Administarition. O'Reilly & Associates, Inc. 103 Morris Street, Suite A Sebastopol, CA 95472, 1994, 474p.

Размещено на Allbest.ru