Системи числення. Антивірусні програми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Основні системи числення

Системи числення - це сукупність прийомів та правил запису чисел за допомогою цифр чи інших символів. Запис числа у деякій системі числення називається його кодом.

Усі системи числення поділяють на позиційні та непозиційні.

Непозиційна система числення має необмежену кількість символів. Кількісний еквівалент кожного символу постійний і не залежить від позиції. Найвідомішою непозиційною системою числення є римська, в якій використовується сім знаків: I -1, V - 5, X - 10, L - 50, C - 100, D - 500, M - 1000. Недоліки непозиційної системи числення: відсутність нуля, складність виконання арифметичних операцій.

Позиційна система числення має обмежену кількість символів і значення кожного символу чітко залежить від її позиції у числі. Кількість таких символів q, називають основою позиційної системи числення. Головна перевага позиційної системи числення - це зручність виконання арифметичних операцій.

У системах числення з основою менше 10 використовують десяткові цифри, а для основи більше 10 додають букви латинського алфавіту.

У позиційних системах числення значення кожного символу (цифри чи букви) визначається її зображенням і позицією у числі.

Окремі позиції в записі числа. називають розрядами, а номер позиції - номером розряду. Число розрядів у записі числа, називається його розрядністю і зберігається з довжиною числа.

Позиційні системи числення діляться на однорідні та неоднорідні.

Неоднорідні системи числення - це такі позиційні системи числення, де для кожного розряду числа основа системи числення не залежить одна від одної і може мати будь-яке значення.

Однорідна позиційна система числення - це така система числення, для якої множина допустимих символів для всіх розрядів однакова. Причому, якщо вага в розряді числа складає ряд геометричної прогресії зі знаменником (основою р), то це однорідна позиційна система числення з природною порядковою вагою.

Десяткова система - система числення з основою 10. Для її зображення використовують цифри: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. Число десять є складеним. Кожне десяткове число можна розкласти по ступенях основи десяткової системи числення.

Двійкова система - система числення з основою 2. Для її зображення використовують цифри: 0, 1. Кожне двійкове число можна розкласти по ступенях основи двійкової системи числення.

Вісімкова система - система числення з основою 8. Для її зображення використовують цифри: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7. Кожне вісімкове число можна розкласти по ступенях основи вісімкової системи числення.

Шістнадцяткова система - система числення з основою 16. Для її зображення використовують цифри: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 та літери: A, B, C, D, E, F. Кожне шістнадцяткове число можна розкласти по ступенях основи шістнадцяткової системи числення.

Для переведення цілого числа з однієї системи в іншу необхідно поділити перевідне число на нову основу за правилом початкової системи. Одержана перша остача є значенням молодшого розряду в новій системі, а першу частку необхідно знову ділити. Цей процес продовжується аж до появи неподільної частки. Результат записують у порядку оберненому їхньому одержанню.

Для переведення правильного дробу з однієї системи числення в іншу необхідно, діючи за правилами початкової системи, помножити перевідне число на основу нової системи. Від результату відокремити цілу частину, а дробову частину, яка залишилася, знов помножити на цю основу. Процес такого множення повторюється до одержання заданої кількості цифр. Результат записують як цілі частин добутку у порядку їхнього одержання.

Для переведення змішаних чисел у двійкову систему потрібно окремо переводити цілу та дробову частини.

У вісімкових і шістнадцяткових чисел основа кратна степеню 2, тому переведення цих чисел у двійкову систему реалізується наступним чином: кожну цифру записують трьома двійковими цифрами (тріадами) для вісімкових чисел і чотирма - для шістнадцяткових чисел в напрямках вліво та вправо від коми. При цьому крайні незначущі нулі опускаються.

Для переведення двійкового числа у вісімкове початкове число розбивають на тріади вліво та вправо від коми, відсутні крайні цифри доповнюють нулями, кожну тріаду записують вісімковою цифрою. Аналогічно здійснюється переведення двійкового числа у шістнадцяткове.

2. Підключення нових пристроїв ПК

Для підключення сканера необхідна наявність у системному блоці порту, через який сканер повинен працювати, з'єднувального кабелю, а також безпосередньо драйвера сканера. Найчастіше використовується шина USB, хоча до цього дня зустрічаються сканери, які працюють через паралельний порт або використовують SCSI-контролер.

У першому випадку слід враховувати, що найчастіше рекомендується встановлювати драйвер не відразу після підключення сканера до системного блоку, а вже після того, як встановлені необхідні програми, зокрема TWAIN-драйвер. Найчастіше в процесі установки програмного забезпечення драйвер сканера встановлюється автоматично. У випадку використання для роботи сканера шини SCSI слід враховувати, що перед його підключенням і налаштуванням потрібно встановити драйвер для контролера даної шини, що встановлюється в будь-який вільний слот шини PCI. І тільки після переконання у відсутності апаратних конфліктів, можна підключати сканер і встановлювати для нього драйвер.

Клавіатура відноситься до стандартних засобів ПК, тому для реалізації її основних функцій не вимагається наявність спеціальних системних програм (драйверів). Необхідне програмне забезпечення для початку роботи з клавіатурою знаходиться в мікросхемі постійної пам'яті у складі базової системи введення-виведення BIOS. Саме тому ПК реагує на натиснення клавіш на клавіатурі відразу після включення. Клавіатура стаціонарного ПК - це самостійний конструктивний блок, а в портативних ПК вона входить до складу корпуса.

Миша - це пристрій керування маніпуляторного типу. Вона має вигляд невеликої пластмасової коробочки з двома (або трьома) клавішами. Переміщення миші по поверхні синхронізоване з переміщенням графічного об'єкта, який називається курсор миші, на екрані монітора. Миша не є стандартним пристроєм керування, тому для роботи з нею вимагається наявність спеціальної системної програми - драйвера миші. Драйвер миші призначений для інтерпретації сигналів, що надходять від миші, а також для забезпечення механізму передачі інформації про положення та стан миші операційній системі та іншим прикладним програмам. Драйвер миші встановлюється при першому підключенні миші або при завантаженні операційної системи.

Перед підключенням нового монітора до системного блоку рекомендується спочатку перевести відеоплату в режим роботи з дозволом 800x600 і частотою оновлення 60 Гц. Цей режим підтримують практично всі з тимчасові моделі моніторів (15» і вище). Відкрийте Панель управління і запустіть ярлик Екран, встановіть «безпечні» значення дозволу і перезавантажте комп'ютер. Якщо немає спеціалізованого драйвера для монітора, досить встановити драйвер під назвою Монітор Plug and Play.

Для підключення принтера необхідна наявність в системному блоці порту, через який принтер повинен працювати, сполучний кабель, а також безпосередньо драйвер принтера. Найчастіше використовуються паралельний порт LPT або шина USB, хоча зустрічаються принтери, що працюють через послідовний порт СОМ.

Паралельний порт може працювати в декількох режимах: SPP, ЕРР і ЕСР. Перший режим використовується для матричних принтерів і коли в останніх режимах принтер працює із збоями. Другий режим принтерами не використовується. Режим ЕСР використовується всіма струменевими принтерами і частиною лазерних принтерів. Струменеві принтери реалізують за допомогою цього режиму зворотний зв'язок з системним блоком, щоб була можливість відображення інформації про залишки чорнил, а для лазерного принтера цей ре жим може виявитися необхідним у тому випадку, коли його налаштуваннями користувач керує за допомогою спеціальної утиліти. Найчастіше так відбувається з принтерами, що підтримують друк в режимі MS, - DOS, адже в них «за умовчанням» часто відключена підтримка кирилиці (російських символів), а за допомогою спеціальної утиліти, яка зазвичай знаходиться на компакт-диску з драйвером, ця підтримка може бути включена.

Якщо принтер підключається до паралельного порту сканера, то потрібно вимкнути двосторонній зв'язок з принтером, використовуючи можливості програми самого принтера або за допомогою відповідної опції BIOS.

У комп'ютері для підключення модему повинен бути вільний слот розширення в разі встановлення внутрішнього модему або вільний роз'їм USB-порту в разі використання зовнішнього модему. На сучасних комп'ютерах є один або два вбудованих послідовних порта (кожен у вигляді 9-контактного роз'ємну), які розташовані на задній панелі системного блоку. А ось портів USB може бути від двох (як мінімум) до шести залежно від типу материнської плати.

Для нормальної роботи в мережі Інтернет потрібно встановити драйвер для модему. При цьому слід враховувати, що деякі модеми не мають підтримки систем автоматичного визначення Plug and Play. В цьому випадку доводиться користуватися Майстром установки обладнання.

Модем для своєї роботи вимагає наявності вільного послідовного порту. Це своєрідний рудимент, який залишився з часів, коли всі модеми використовували послідовний порт для передачі даних в комп'ютер. Сучасні модеми, що підключаються до шин PCI і USB, вже не використовують послідовно вільний порт для своєї роботи. Зовнішні модеми, що підключаються до послідовного порту, як і раніше використовують його, тому слід подбати, щоб інші пристрої не займали потрібний СОМ-порт або ресурси, що використовуються даними портом. Перед встановленням драйвера достатньо встановити модем у слот розширення або підключити його до відповідного зовнішнього порту і включити його живлення. Всі модеми, що підключаються до шини USB, живляться від неї. Після встановлення драйвера можна переходити до налаштування з'єднання з провайдером.

3. Запуск і завершення роботи з ОС

Завантаженням операційної системи зветься багатокроковий процес запуску комп'ютера. Завантажувач операційної системи - це програма, яку запускає BIOS для виконання завантаження операційної системи. Завантажувач операційної системи звичайно знаходиться у секторі завантажування.

BIOS призначена для автоматичного тестування основних апаратних компонентів у разі вмикання комп'ютера, а із закінченням тестування викликає завантажувач і передає йому керування. Важливою функцією BIOS є обслуговування системних переривань нижнього рівня, тобто тих, які вимагають безпосереднього керування апаратними компонентами (дисплеєм, клавіатурою, магнітними дисками, принтерами, комунікаційними каналами). Таким чином, BIOS є програмною оболонкою навколо апаратних засобів комп'ютера, яка надає можливість іншим програмам, у тому числі й самій операційній системі, звертатися до апаратних компонентів через механізм переривань.

Процедура, за допомогою якої відбувається завантаження OС з жорсткого диску має таку послідовність: BIOS проводить читання і запис 512 байт першого сектора диску в оперативну пам'ять за адресою 0x00007C00 (0x07C0:0x0000 у форматі реального режиму), потім прочитаному коду передається керування. Цей код читає і аналізує таблицю розділів жорсткого диска, а потім, залежно від виду завантажувача, або передає керування завантажувальному коду активного розділу жорсткого диска, або самостійно завантажує ядро з диска в оперативну пам'ять і передає йому керування.

Невід'ємною частиною ОС (MS-DOS, Windows 9x) є базовий модуль msdos.sys, його основною функцією є управління апаратними та файловими ресурсами; command.com містить набір вбудованих команд; io.sys призначений для розширення можливостей базової системи вводу-виводу.

Існує декілька файлів конфігурації ОС: config.sys, autoexec.bat, win.ini, system.ini. За допомогою кожного з них можна керувати процесом завантаження. Файлом конфігурації можна завантажувати додаткові драйвери, розширювати об'єм доступної оперативної пам'яті, змінювати за допомогою драйверів деякі параметри, які впливають на роботу зовнішніх пристроїв. Крім цього, у файлі config.sys можна вказати, яка кількість файлів у системі може бути відкрита одночасно, кількість буферів для обміну із зовнішніми накопичувачами, встановити формат виведення дати, часу та іншої інформації і т.д. Файл автозапуску autoexec.bat відноситься до так званих пакетних файлів. Створити будь-який пакетний файл можна за допомогою будь-якого текстового редактора. Він складається з команд операційної системи та виконуваних програм (файлів із розширенням .exe або.com), які виконуються після запуску пакетного файлу. Пакетний файл autoexec.bat містить команди, які повинні виконуватися щоразу, коли завантажується операційна система. В разі створення файлу автозапуску autoexec.bat його потрібно помістити в кореневий каталог системного диску. При виконанні цього файлу завершується завантаження операційної системи.

Після того, як користувач вмикає ПК, залежно від налаштувань, зроблених у вищевказаних файлах, ОС буде завантажувати в оперативну пам'ять різні програми необхідні для спілкування користувача з ПК.

Після завантаження графічної оболонки може бути виведене діалогове вікно з проханням ввести пароль. Це може відбутися з кількох причин: комп'ютер є частиною мережі, і що б обмежити доступ до інформації для кожного рівня користувацького доступу є свій пароль; з комп'ютером працює кілька користувачів і кожного з них свій інтерфейс.

На робочому столі розміщена панель задач та декілька позначок. Їх розташування може бути різноманітним. У лівій частині панелі задач розташована кнопка «Пуск», призначена для відкриття головного меню ОС. У центральній частині меню розташовані команди, призначені для запуску різноманітних програм. Праворуч у центральній частині меню розташовані команди перегляду змісту важливих папок комп`ютера.

У нижній частині меню розташовані команди для завершення роботи ОС. За допомогою цих команд можна призупинити роботу комп`ютера, перезавантажити або вимкнути його. Перезавантаження буває жорстке і м`яке.

Жорстке перезавантаження відбувається, коли на короткий час зникає живлення комп'ютера, або коли на процесор надсилається спеціальний сигнал (найчастіше така кнопка міститься на передній панелі комп'ютера). Для багатьох операційних систем після жорсткого перезавантаження файлова система може містити неузгодження через незавершеність дискових операцій вводу-виводу; щоб виправити ці помилки запускається процедура сканування файлової системи на цілісність структури ще до того, як матиме місце нормальне завантаження. Жорстке перезавантаження може бути спричинено ненавмисно, через випадкове відключення живлення, або ж зроблене навмисно як остання спроба вийти з неприємного стану на комп'ютері.

М'яким перезавантаження називається тоді, коли воно відбувається під контролем програмного забезпечення, без порушень в електроживленні і натискання кнопки перезавантаження на передній панелі. Як правило, це означає звичайне штатне завершення роботи машини і наступне перезавантаження. Комбінація клавіш клавіатури Control-Alt-Delete була призначена для виконання м'якого перезавантаження для скорішого і зручнішого рестарту.

Дуже важливо правильно завершити роботу комп`ютера. Вимкнення живлення комп`ютера може пошкодити важливу системну інформацію та призвести до непрацездатності системи, тому просто вимикати комп`ютер не можна. Для правильного закінчення роботи з системою необхідно скористатися командою «Завершення роботи», розташованою поряд із кнопкою «Вимкнення» в нижній частині головного меню. На екрані з`явиться діалог «Завершення роботи», який запропонує вибір способу завершення роботи. Для звичайного завершення треба натиснути «Завершення роботи». Почнеться процес завершення роботи з ОС, який може тривати декілька хвилин. Після його закінчення комп`ютер вимкнеться автоматично.

Якщо потрібно запустити систему знову, не вимикаючи комп`ютер, потрібно натиснути «Перезавантаження».

Також можна обрати «Режим очікування». При цьому вся інформація з пам`яті комп`ютера записується на жорсткий диск і комп`ютер вимикається. При наступному ввімкненні стан пам`яті поновлюється з диску і робота продовжується з того місця, з якого припинилася. Однак, у цього режиму є недоліки: не все обладнання і програми правильно поновлюються після переходу в «Режим очікування». Існує вірогідність, що деяке обладнання не буде працювати. Для поновлення працездатності потрібно буде виконати перезавантаження системи.

4. Основні методи захисту від комп`ютерних вірусів

Комп'ютерний вірус - це невелика програма, що написана програмістом високої кваліфікації, здатна до саморозмноження й виконання різних деструктивних дій. На сьогоднішній день відомо понад 50 тис. комп'ютерних вірусів. Одним із «піонерів» серед комп'ютерних вірусів вважається вірус «Brain», створений пакистанським програмістом на прізвище Алві. Тільки у США цей вірус вразив понад 18 тис. комп'ютерів.

Віруси діють тільки програмним шляхом. Вони приєднуються до файлу або проникають всередину файлу. У цьому випадку кажуть, що файл заражений вірусом. Вірус потрапляє в комп'ютер тільки разом із зараженим файлом. Для активізації вірусу потрібно завантажити заражений файл, і тільки після цього вірус починає діяти самостійно. Деякі віруси під час запуску зараженого файлу стають резидентними (постійно знаходяться в оперативній пам'яті комп'ютера) і можуть заражати інші файли та програми, що завантажуються. Інші різновиди вірусів відразу після активізації можуть спричиняти серйозні пошкодження, наприклад, форматувати жорсткий диск.

Якщо не вживати заходів для захисту від комп'ютерних вірусів, то наслідки зараження можуть бути дуже серйозними. Для захисту інформації від вірусів використовуються загальні та програмні засоби.

До загальних засобів, що допомагають запобігти зараженню та його руйнівних наслідків належать:

- резервне копіювання інформації (створення копій файлів і системних областей жорстких дисків);

- уникнення користування випадковими й невідомими програмами;

- перезавантаження комп'ютера перед початком роботи, зокрема, у випадку, якщо за цим комп'ютером працювали інші користувачі;

- обмеження доступу до інформації, зокрема фізичний захист дискети під час копіювання файлів із неї.

До програмних засобів захисту належать різні антивірусні програми (антивіруси). Антивірус - це програма, яка виявляє й знешкоджує комп'ютерні віруси. Антивірусні програми можуть виявляти та знищувати лише відомі віруси, при появі нового комп'ютерного вірусу захисту від нього не існує до тих пір, поки для нього не буде розроблено свій антивірус. Однак, багато сучасних антивірусних пакетів мають у своєму складі спеціальний програмний модуль, який називається евристичний аналізатор, і який здатний досліджувати вміст файлів на наявність коду, характерного для комп'ютерних вірусів. Це дає змогу вчасно виявляти та попереджати про небезпеку зараження новим вірусом.

Розрізняють такі типи антивірусних програм:

- програми-детектори, призначені для знаходження заражених файлів одним із відомих вірусів. Деякі програми-детектори можуть також лікувати файли від вірусів або знищувати заражені файли. Існують спеціалізовані (тобто призначені для боротьби з одним вірусом) детектори та поліфаги (можуть боротися з багатьма вірусами);

- програми-лікарі, призначені для лікування заражених дисків і програм. Лікування програми полягає у вилученні із зараженої програми тіла вірусу. Також можуть бути як поліфагами, так і спеціалізованими;

- програми-ревізори, призначені для виявлення зараження вірусом файлів, а також знаходження ушкоджених файлів. Ці програми запам'ятовують дані про стан програми та системних областей дисків у нормальному стані (до зараження) і порівнюють ці дані у процесі роботи комп'ютера. В разі невідповідності даних виводиться повідомлення про можливість зараження;

- лікарі-ревізори, призначені для виявлення змін у файлах і системних областях дисків й у разі змін повертають їх у початковий стан.

- програми-фільтри, призначені для перехоплення звернень до операційної системи, що використовуються вірусами для розмноження і повідомляють про це користувача. Останній має можливість дозволити або заборонити виконання відповідної операції. Такі програми є резидентними, тобто вони знаходяться в оперативній пам'яті комп'ютера.

- програми-вакцини, які використовуються для обробки файлів і boot-секторів із метою попередження зараження відомими вірусами (в останній час цей метод використовується все частіше).

Вибір одного «найкращого» антивірусу є помилковим рішенням. Рекомендується використовувати декілька різних антивірусних пакетів одночасно. На сьогоднішній день існує велика кількість різноманітних антивірусних програм:

DRWEB - один з кращих антивірусів із сильним алгоритмом знаходження вірусів. Поліфаг, здатний перевіряти файли в архівах, документи Word і робочі книги Excel, виявляє поліморфні віруси. Евристичний аналізатор DrWeb дозволяє знайти майже 90% невідомих вірусів. При завантаженні програми в першу чергу DrWeb перевіряє самого себе на цілісність, після чого тестує оперативну пам'ять.

ADINF - антивірус-ревізор диска дозволяє знаходити та знищувати, як існуючі звичайні, stealth- і поліморфні віруси, так і зовсім нові. Антивірус має в своєму розпорядженні лікуючий блок ревізору ADINF, який може знешкодити до 97% всіх вірусів. ADINF завантажується автоматично у разі вмикання комп'ютера і контролює boot-сектор і файли на диску (дата й час створення, довжина, контрольна сума), виводячи повідомлення про їх зміни. Завдяки тому, що ADINF здійснює дискові операції в обхід операційної системи, звертаючись до функцій BIOS, досягаються не тільки можливість виявлення активних stealth-вірусів на рівні переривання Int 13h, але і висока швидкість перевірки диску. Якщо знайдено boot-вірус, то ADINF відновить попередній завантажувальний сектор, котрий зберігається в його таблиці. Якщо вірус є файловим, то на допомогу приходить лікуючий блок Adinf Cure Module, який на основі звіту основного модуля про заражені файли порівнює нові параметри файлів із попередніми, які зберігаються в спеціальних таблицях. При виявленні розбіжностей ADINF відновлює попередній стан файлу, а не знищує тіло вірусу, як це роблять поліфаги.

AVP (AntiVirus Program) - відноситься до поліфагів, у процесі роботи перевіряє оперативну пам'ять, файли, в тому числі архівні, на гнучких, локальних, мережних і CD-ROM дисках, а також системні структури даних, такі як завантажувальний сектор, таблицю розділів і т.д. Програма має евристичний аналізатор, який здатен знаходити майже 80% усіх вірусів. Програма AVP є 32-розрядним додатком для роботи в середовищі операційних систем Windows 98, NT і 2000, має зручний інтерфейс, а також одну з найбільших у світі антивірусну базу. Крім того, програма AVP здійснює контроль файлових операцій у системі у фоновому режимі, виявляє вірус до моменту реального зараження системи, а також визначає невідомі віруси за допомогою евристичного модуля.

5. Основні види internet-послуг та їх використання

Internet - найбільша глобальна комп'ютерна мережа, що зв'язує десятки мільйонів абонентів у більш ніж 150 країнах світу. Щомісяця її поширеність зростає на 7-10%. В архівах вільного доступу мережі Internet можна знайти інформацію практично з усіх сфер людської діяльності, починаючи з нових наукових відкриттів до прогнозу погоди на завтра. В Internet можна знайти рекламу багатьох тисяч фірм і розмістити свою рекламу. Крім того, Internet надає унікальні можливості дешевого, надійного та конфіденційного глобального зв'язку.

Стандарти Internet забезпечують можливість групової роботи над спільним проектом за допомогою електронної пошти, гіпертекстових документів (служба WWW), а також за допомогою теле-, аудіо- і відеоконференцій у масштабі реального часу. Для забезпечення інформаційної безпеки в мережі застосовуються різні протоколи шифрування конфіденційної інформації, електронні підписи, сертифікація інформації. Заборона на несанкціоноване переміщення даних між локальною мережею підприємства і глобальною мережею може забезпечуватися спеціальними комп'ютерами або програмами

Практично всі послуги мережі Internet побудовані на принципі «клієнт-сервер». Сервер (у мережі Internet) - це комп'ютер або програма, здатні надавати клієнтам деякі мережні послуги. Клієнт - прикладна програма, завантажена в комп'ютер користувача, яка забезпечує передачу запитів до сервера й одержання відповідей від нього.

Різні сервіси мають різні прикладні протоколи. Таким чином, щоб скористатися якоюсь із служб мережі Internet, необхідно встановити на комп'ютері клієнтську програму, здатну працювати за протоколом цієї служби.

Сервіс FTP (File Transfer Protocol) - це протокол передачі файлів, один із перших сервісів Internet. Цей сервіс дає можливість абоненту обмінюватися двійковими і текстовими файлами з будь-яким комп'ютером мережі і може бути використаний для комерційного поширення програмних продуктів, баз даних, моделей, рекламних презентацій, великих за обсягом документів (книг) тощо.

Електронна пошта (E-mail) є одним із перших і найпоширенішим сервісом Internet. Цей сервіс забезпечує обмін поштовими повідомленнями з будь-яким абонентом мережі Internet. Існує можливість відправлення як текстових, так і двійкових файлів. Електронна пошта є найдешевшим і доступним Internet-сервісом. Поштові сервери одержують повідомлення від клієнтів і пересилають їх по ланцюжку до поштових серверів адресатів, де ці повідомлення накопичуються. При встановленні сполучення між адресатом і його поштовим сервером, за командою відбувається передача повідомлень, що надійшли на комп'ютер адресата.

Сервіс Мail Lists (списки розсилки) створено на підставі протоколу електронної пошти. Підписавшись безкоштовно на списки розсилки, можна регулярно одержувати електронною поштою повідомлення про певні теми (науково-технічні й економічні огляди, презентація нових програмних та апаратних засобів і т.д.).

Сервіс Usenet (групи новини або телеконференції) забезпечує обмін інформацією між усіма, хто користується ним. Це щось на зразок електронної дошки оголошень, на яку будь-який бажаючий може помістити своє повідомлення, і воно стає доступним для всіх інших. Цей сервіс дає змогу поширювати й одержувати комерційну інформацію, дізнаватися про новини ділового світу.

Сервіс WWW (World Wide Web - всесвітня павутина) - це єдиний інформаційний простір, який складається із сотень мільйонів взаємозв'язаних гіпертекстових електронних документів, що зберігаються на Web-серверах. Окремі документи всесвітньої павутини називаються Web-сторінками. Групи тематично об'єднаних Web-сторінок утворюють Web-вузол (Web-сайт). Web-сторінка - це текстовий файл, що містить опис зображення мультимедійного документа. Сторінка може містити не тільки форматований текст, а й графічні, звукові та відео об'єкти.

Для передачі інформації у WWW використовується протокол HTTP (HyperText Transfer Protocol - протокол передачі гіпертексту). Перегляд Web-сторінок і переміщення через посилання користувачі здійснюють за допомогою програм браузерів.

Сервіс IRC (Internet Relay Chat) забезпечує проведення телеконференцій у режимі реального часу. Іноді службу IRC називають чат-конференціями, або просто чатом. Існує кілька популярних клієнтських програм для роботи з серверами і мережами, що підтримують сервіс IRC, які застосовуються для ділового й особистого спілкування персоналу фірм у реальному часі, для проведення групових консультацій і нарад.

Служба ICQ призначена для пошуку мережної IP-адреси людини, комп'ютер якої приєднано в даний момент до мережі Internet. Необхідність у подібній послузі пов'язана з тим, що більшість користувачів не мають постійної IP-адреси. Їм видається динамічна ІР-адреса, що діє тільки протягом цього сеансу. Цю адресу видає той сервер, через який відбувається приєднання. У різних сеансах динамічна IP-адреса може бути різною, причому заздалегідь невідомо якою. При кожному приєднанні до мережі Internet програма ICQ, встановлена на комп'ютері користувача, визначає поточну IP-адресу і повідомляє його центральній службі, яка, в свою чергу, оповіщає партнерів користувача. Далі партнери (якщо вони також є клієнтами цієї служби) можуть встановити з користувачем прямий зв'язок. Після встановлення контакту зв'язок відбувається в режимі, аналогічному сервісу IRC.

Сервіс Telnet (віддалений доступ) дає можливість абоненту працювати на будь-якому комп'ютері мережі Internet як на власному. У наші дні у зв'язку зі швидким збільшенням обчислювальної потужності ПК необхідність у подібній послузі скоротилася, але служби Telnet у мережі Internet продовжують існувати. Часто протоколи Telnet застосовують для дистанційного керування технічними об'єктами, наприклад, телескопами, відеокамерами, промисловими роботами.

Список використаних джерел

числення система операційний антивірусний internet

1. Каймин В.А. Информатика. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 232 с.

2. Олифер В.Г., Олифер Н.А. Компьютерные сети. Принципы, технологии, протоколы. - СПб.: Питер, 2000. - 672 с.

3. Чекмарев А.Н., Вишнякова Д.Б. и др. Microsoft® Windows 2000: Server и Professional. - СПб.: BHV - Санкт-Петербург, 2000. - 992 с.

4. Интернет: Энциклопедия / Под ред. Л. Велиховой. - СПб: Питер, 2000. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru