Міністерство освіти та науки України

Академія муніципального управління

Контрольна робота

з дисципліни «Інформаційні системи у менеджменті»

на тему: «Мережні інформаційні системи»

Варіант 19

Виконала:

Студентка заочного відділення

Групи М-32

Поспєлова Катерина Ігорівна

Київ-2009

• Вступ
• 1.ОС Unix
• 1.1 Історія і загальна характеристика
• 1.2 Управління процесами. Образ, дескриптор, контекст процесу
• 2. Мікроядро Mach
• 2.1 Історія Mach
• 2.2 Мета Mach.
• 2.3 Основні концепції Mach
• 2.4 Керування процесами в Mach
• 3. Мережеві продукти фірми Novell
• 3.1 Версії ОС NetWare
• 3.2 Структура NetWare і огляд її особливостей
• 4. ОС OS/2
• 4.1 Історія розвитку OS/2 і її місце на ринку
• 4.2 OS/2 Warp. Загальна характеристика
• 5.Операційні системи Windows 95/98
• 6.Операційні системи Windows NT
• Висновок
• Використана література

Вступ

Мережна операційна система (ОС) - це пакет програм, що забезпечує реалізацію та управління мережею, дає змогу клієнтам користуватись мережним сервісом. Основними завданнями мережної ОС є забезпечення сумісного використання та розподілу ресурсів мережі; надання клієнтам мережного сервісу; адміністрування мережі; обміну повідомленнями між вузлами мережі; взаємодії процесів у мережі; надійного зберігання даних та інших завдань, пов'язаних з функціонуванням мережі. Важливою функцією мережної ОС є забезпечення системи захисту - конфіденційності зберігання даних, розмежування прав доступу до ресурсів, парольний захист, виявлення спроб несанкціонованого доступу, трасування дій користувачів, ведення журналів системних подій тощо.

Мережна ОС забезпечує підтримку різноманітних периферійних пристроїв, мережних адаптерів, протоколів та можливість їх конфігурування.

Програмне забезпечення клієнтської частини перетворює запити прикладної програми на використання мережних ресурсів у відповідні мережні формати, забезпечує їх пересилання через середовище передавання та здійснює зворотні перетворення. Клієнтська частина залежить від ОС, що встановлена на робочій станції (DOS, Windows'95'98, Unix, Macintosh, OS/2), та типів мереж.

У мережах з централізованим управлінням (виділеним сервером) мережна ОС є головною (або єдиною) системою, що управляє ресурсами серверу. Такі системи, звичайно, мають високу продуктивність та функціональні можливості, використовують власні дискові та файлові системи, що оптимізовані для роботи в мережі (NetWare, Windows'NT'2000).

Однорангові мережі дають змогу кожному вузлу мережі одночасно виступати в ролі сервера та клієнта. Тут мережна ОС може бути процесом, що виконується під управлінням ОС вузла (NetWare Lite, LANtastic, Windows for Workgroups), або складовою частиною ОС (Personal NetWare, Windows'95'98, Windows'NT'2000).

Клієнтська частина реалізується у вигляді оболонки (редиректора), що обслуговує мережні запити та працює під управлінням вихідної ОС вузла (DOS, Unix, OS/2), або є органічною частиною ОС (Windows'95'98'NT'2000). Звичайно, клієнт може мати одночасний доступ до ресурсів різних мереж, що використовують спільне середовище передавання.

1. ОС Unix

1.1 Історія і загальна характеристика

UNIX зародився в лабораторії Bell Labs фірми AT&T більш 20 років тому. У той час Bell Labs займалася розробкою багатокористувальницької системи поділу часу MULTICS (Multiplexed Information and Computing Service) разом з MIT і General Electric. Денис Рітчі і деякі інші розробляли нову ФС, багато рис якої вели своє походження від MULTICS. Для перевірки нової ФС Томпсон написав ядро ОС і деякі програми для комп'ютера GE-645, що працював під керуванням мультипрограмної системи поділу часу GECOS. Виникла перша версія UNIX, хоча вона і не мала в той час ніякого назви. Але вона уже включала характерну для UNIX ФС, засновану на індексних дескрипторах inode, мала підсистему керування процесами і пам'яттю, а також дозволяла двом користувачам працювати в режимі поділу часу. Система була написана на ассемблері. Ім'я UNIX (Uniplex Information and Computing Services) було дано їй ще одним співробітником Bell Labs, Брайаном Керніганом, що спочатку назвав її UNICS, підкреслюючи її відмінність від багатокористувальницької MULTICS. Незабаром UNICS почали називати UNIX.

Першими користувачами UNIX'а стали співробітники відділу патентів Bell Labs, що знайшли її зручним середовищем для створення текстів.

Великий вплив на долю UNIX зробив перепис її мовою високого рівня З, розробленого Денисом Рітчі спеціально для цих цілей. Це відбулося в 1973 році, UNIX нараховував до цього часу вже 25 інсталяцій, і в Bell Labs була створена спеціальна група підтримки UNIX.

Широке поширення UNIX одержав з 1974 року, після опису цієї системи Томпсоном і Рітчі в комп'ютерному журналі CACM. UNIX одержав широке поширення в університетах, тому що для них він поставлявся безкоштовно разом з вихідними кодами на С. Широке поширення ефективних C-компіляторів зробило UNIX унікальної для того часу ОС через можливість переносу на різні комп'ютери. Університети внесли значний вклад у поліпшення UNIX і подальшу його популяризацію. Ще одним кроком на шляху одержання визнання UNIX як стандартизованого середовища стала розробка Денисом Рітчі бібліотеки в/в stdio. Завдяки використанню цієї бібліотеки для компілятора З, програми для UNIX стали легко стерпними.

Широке поширення UNIX породило проблему несумісності його численних версій. Очевидно, що для користувача дуже неприємний той факт, що пакет, куплений для однієї версії UNIX, відмовляється працювати на іншій версії UNIX. Періодично робилися і робляться спроби стандартизації UNIX, але вони поки що мали обмежений успіх. Процес зближення різних версій UNIX і їхньої розбіжності носить циклічний характер. Перед обличчям нової погрози з боку якої-небудь іншої ОС різні виробники UNIX-версій зближають свої продукти, але потім конкурентна боротьба змушує їх робити оригінальні поліпшення і версії знову розходяться. У цьому процесі є і позитивна сторона - поява нових ідей і засобів, що поліпшують як UNIX, так і багато інших ОС, що перейняли в нього за довгі роки його існування багато корисного.

Незалежно від версії, загальними для UNIX рисами є:

· багатокористувацький режим із засобами захисту даних від несанкціонованого доступу,

· реалізація мультипрограмної обробки в режимі поділу часу, заснований на використанні алгоритмів витісняючої багатозадачності (preemptive multitasking),

· використання механізмів ВП і свопінгу для підвищення рівня мультипрограмування,

· уніфікація операцій в/в на основі розширеного використання поняття "файл",

· ієрархічна ФС, що утворить єдине дерево каталогів незалежно від кількості фізичних пристроїв, використовуваних для розміщення файлів,

· перенесення на інші типи комп'ютерів системи за рахунок написання її основної частини мовою C,

· різноманітні засоби взаємодії процесів, у тому числі і через мережу,

· кешування диску для зменшення середнього часу доступу до файлів.

1.2 Управління процесами. Образ, дескриптор, контекст процесу

В основі UNIX лежить концепція процесу - одиниці керування й одиниці споживання ресурсів. Процес являє собою програму в стані виконання, причому в UNIX у рамках одного процесу не можуть виконуватися ніякі рівнобіжні дії.

Кожен процес працює у своєму ВАП. Сукупність ділянок фізичної пам'яті, відображуваних на ВА процесу, називається образом процесу.

При керуванні процесами ОС використовує два основних типи інформаційних структур: дескриптор процесу (структура proc) і контекст процесу (структура user).

Дескриптор процесу містить таку інформацію про процес, що необхідна ядру протягом усього життєвого циклу процесу, незалежно від того, чи знаходиться він в активному чи пасивному стані, чи знаходиться образ процесу в ОП чи вивантаженій на диск. Дескриптори окремих процесів об'єднані в список, що утворить таблицю процесів. Пам'ять для таблиці процесів визначається динамічно в області ядра. На підставі інформації, що міститься в таблиці процесів, ОС здійснює планування і синхронізацію процесів. У дескрипторі прямо чи побічно (через покажчики на зв'язані з ним структури) міститься інформація про стан процесу, розташуванні образа процесу в ОП і на диску, про значення окремих складових пріоритету, а також його підсумкове значення - глобальний пріоритет, ідентифікатор користувача, що створив процес, інформація про родинні процеси, про події, здійснення яких очікує даний процес і деяка інша інформація.

Контекст процесу містить менш оперативну, але більш об'ємну частину інформації про процес, необхідну для поновлення виконання процесу з перерваного місця: уміст регістрів процесора, коди помилок виконуваних процесором системних викликів, інформацію про усі відкриті даним процесом файлів і незавершені операції в/в (покажчики на структури file) і інші дані, що характеризують стан обчислювального середовища в момент переривання. Контекст, так само як і дескриптор процесу, доступний тільки програмам ядра, тобто знаходиться у ВАП ОС, однак він зберігається не в області ядра, а безпосередньо межує з образом процесу і переміщається разом з ним, якщо це необхідно, з ОП на диск. У UNIX для процесів передбачені два режими виконання: привілейований режим - "система" і звичайний режим - "користувач". У режимі "користувач" заборонено виконання дій, зв'язаних з керуванням ресурсами системи, зокрема, коректування системних таблиць, керування зовнішніми пристроями, маскування переривань, обробка переривань. У режимі "система" виконуються програми ядра, а в режимі "користувач" - оболонка і ПП. При необхідності виконати привілейовані дії користувальницький процес звертається з запитом до ядра у формі так називаного системного виклику. У результаті системного виклику керування передається відповідній програмі ядра. З моменту початку виконання системного виклику процес вважається системним. Таким чином, той самий процес може знаходитися в користувацькій і системній фазах. Ці фази ніколи не виконуються одночасно.

У даних версіях UNIX процес, що працює в режимі системи, не міг бути витиснутий іншим процесом. Через це організація ядра, що складає привілейовану загальну частину всіх процесів, спрощувалася, тому що усі функції ядра не були рентабельними. Однак, при цьому реактивність системи страждала - будь-який процес, навіть низькоприорітетний, ввійшовши в системну фазу, міг залишатися в ній як завгодно довго. Через цю властивість UNIX не міг використовуватися в якості ОС реального часу. У більш пізніх версіях, і в SVR4 у тому числі, організація ядра ускладнилася і процес можна витиснути й у системній фазі, але не в довільний момент часу, а тільки у визначені періоди його роботи, коли процес сам дозволяє це зробити установкою спеціального сигналу.

2. Мікроядро Mach

2.1. Історія Mach

Система Mach мала як попередницю систему RІ - Rochester Іntellіgent Gateway, початок розробки якої припав на 1975 рік. RІ була написана для 16-бітового міні-комп'ютера компанії DataGeneral за назвою Elіpce. Метою цієї розробки була демонстрація можливостей структурування ОС і представлення її у виді набору процесів, що можуть взаємодіяти між собою шляхом передачі повідомлень, у тому числі і по мережі. Потім ця ОС була поліпшена шляхом додавання засобів захисту і засобів прозорої роботи в мережі й одержала назву Accent (у 1981 році, в університеті Карнегі-Меллона). У 1984 році вона уже використовувалася на 150 комп'ютерах PERQ - ранніх графічних станціях, але програла змагання з UNіX'ом. Ця обставина спонукала створити третє покоління ОС, що використовує механізм обміну повідомленнями. Цей проект і був названий Mach. Крім сумісності з UNІХ, у Mach були введені й інші удосконалення, включаючи нитки, поліпшені механізми міжпроцесної взаємодії, підтримка багатопроцесорних систем, поліпшена ВП і ін. У цей час агентство DARPA шукало ОС для підтримки мультипроцесорів. Вибір був зроблений на користь університету Карнегі-Меллона, і роботи над ОС Mach були продовжені. Перша версія Mach була реалізована в 1986 році для VAX11/784, 4-х процесорної машини. Незабаром ця ОС була перенесена на ІBM PC RT і Sun 3. ДО 1987 року Mach виконувалася також на мультипроцесорах Encore і Sequent. Хоча Mach і мала мережеві засоби, її скоріше можна було віднести до ОС окремої машини чи мультипроцесора, а не до мережевої розподіленої прозорої системи. Незабаром була створена організація виробників комп'ютерів OSF (ІBM, DEC, Hewlett Packard) для того, щоб відібрати контроль над ОС UNІХ у її власника AT&T. Вони вибрали Mach 2.5 як основу для їхньої першої ОС OSF/1. У 1988 році ядро Mach 2.5 було великим і монолітним через те, що містило велику кількість коду Berkeley UNІ. А в 1989 році університет Карнегі-Меллона видалив весь код BSD UNІ з ядра і помістив його в користувацький простір. Те, що залишилося, було мікроядром, що складається з чистого коду Mach. Ця версія 3.0 і використовується як основа наступних версій OSF.

2.2 Мета Mach

ОС Mach значно змінилася з часу її першої реалізації у виді RІ. Мета проекту також змінилися згодом . На сучасний момент основні цілі виглядають так:

1. Забезпечення базових функцій для створення інших ОС (наприклад, UNІХ).

2. Підтримка великих розріджених адресних просторів.

3. Забезпечення прозорого доступу до мережевих ресурсів.

4. Підтримка паралелізму як у системі, так і в додатках.

5. Забезпечення переносності Mach на різні типи комп'ютерів.

2.3 Основні концепції Mach

Мікроядро Mach було розроблено як основу, на базі якої можна емулювати UNІХ і інші ОС. Ця емуляція здійснюється програмним рівнем, що працює поза ядром, у користувацькому просторі.

Ядро Mach, подібно іншим мікроядрам, забезпечує керування процесами, керування пам'яттю, комунікації і функції в/в. Функції керування файлами, каталогами й інші традиційні для ОС функції виконуються в користувацькому просторі. Ідея побудови ядра Mach складається в забезпеченні механізмів, необхідних для роботи системи, але стратегія використання цих механізмів реалізується на рівні користувацьких процесів.

Ядро керує п'ятьма головними абстракціями:

1. Процеси.

2. Нитки .

3. Об'єкти пам'яті.

4. Порти.

5. Повідомлення.

2.4 Керування процесами в Mach

Процес у Mach - це, у першу чергу, адресний простір і набір ниток, що виконуються в цьому адресному просторі. Таким чином, виконання зв'язане з нитками, а процеси є пасивними об'єктами і служать для збору всіх ресурсів, що використовуються групою взаємозалежних ниток, у зручні контейнери.

Інші параметри процесу

Рис. 1. Процес Mach

Малюнок 1 ілюструє процес у Mach. Крім адресного простору і ниток, процес характеризується використовуваними ними портами і деякими параметрами. Усі порти, показані на малюнку, мають спеціальне призначення. Порт процесу використовується для взаємодії з ядром. Багато функцій ядра процес може викликати шляхом відправлення повідомлення на порт процесу, а не за допомогою системного виклику. Цей механізм використовується в Mach усюди для зменшення кількості системних викликів до можливого мінімуму. Взагалі говорячи, програміст може навіть не знати, чи виконується сервіс за допомогою системного виклику чи ні. Усім сервісам, які викликаються як за допомогою системних викликів, так і за допомогою передачі повідомлень, відповідають ерзац-процедури (заглушки) у бібліотеці. Це саме ті процедури, що описані в посібниках і які викликаються ПП. Ці процедури генеруються на підставі опису сервісу за допомогою компілятора MІG (Mach Іnterface Generator).

Порт завантаження використовується при ініціалізації, коли система стартує. Найперший процес читає з порту завантаження, щоб довідатися імена портів ядра, що забезпечують найбільш важливі сервіси.

Порт особливих ситуацій використовується системою для передачі повідомлень про помилки процесу. Прикладами особливих ситуацій є ділення на нуль, неправильний код команди. Цей порт також використовують відладчики.

Зареєстровані порти звичайно використовуються для забезпечення можливостей взаємодії між процесами і стандартними системними серверами.

Процеси також володіють і іншими властивостями. Процес може бути виконуваним чи заблокованим, незалежно від стану його ниток. Якщо процес є виконуваним, то ті його нитки, що також готові до виконання, можуть плануватися і виконуватися. Якщо процес заблокований, то всі його нитки не можуть виконуватися незалежно від їхнього стану.

Параметри планування, крім ниток, визначаються також для процесів. Ці параметри включають можливість визначення того, на яких процесорах можуть виконуватися нитки даного процесу. Це властивість найбільш корисна для багатопроцесорних систем. Наприклад, процес може використовувати цю властивість для того, щоб змусити виконуватися нитку на різних процесорах, чи змусити всі нитки працювати на одному процесорі, чи реалізувати який-небудь проміжний варіант. Крім того, кожен процес має пріоритет, який можна встановлювати. При створенні нитки їй привласнюється цей пріоритет. Також є можливість змінювати пріоритет всіх існуючих ниток.

Нарешті, кожен процес має статистику, наприклад, про кількість використовуваної пам'яті, час виконання ниток і т.д. Будь-який інший процес, що цікавиться цією статистикою, може отримати її, пославши повідомлення на порт даного процесу.

Процес Mach не містить: ідентифікатора користувача, груповий ідентифікатор, маску сигналів, кореневий каталог, робочий каталог, масив дескрипторів файлів. Уся ця інформація міститься в параметрах процесу на рівні сервера користувацького режиму.

Примітиви керування процесами

Mach передбачає невелику кількість примітивів керування процесами. Більшість з них виконується шляхом посилки повідомлення ядру через порт процесу. Найбільш важливі з цих викликів приведені в таблиці 3.

Таблия 3.

Виклик Опис

Create Створює новий процес, що успадковує деякої властивості

Termіnate Завершує визначений процес

Suspend Нарощує лічильник припинень

Resume Зменшує лічильник припинень; якщо він дорівнює 0, то розблокує процес

Prіorіty Встановлює пріоритет для існуючих чи майбутніх ниток

Assіgn Говорить, на якому процесорі повинні виконуватися нові нитки

Іnfo Повертає інформацію про час виконання, використовуваної пам'яті

Threads Повертає список ниток процесу

Процеси можуть бути припинені і відновлені за допомогою програмного керування. Кожен процес має лічильник, нарощуваний викликом Suspend і зменшуваний викликом Resume, що можуть блокувати і розблокувати його. Коли лічильник дорівнює 0, то процес може виконуватися. Наявність лічильника дозволяє уникнути проблем.

Виклики Prіorіty і Assіgn дозволяють програмісту керувати тим, як і де нитки виконуються в багатопроцесорній системі. Планування CPU виконується на основі пріоритетів, так що програміст може визначати, які нитки більш важливі, а які - менш важливі.

Нитки

Рис. 2. Варіанти реалізацій З-ниток

(а) - Усі C-нитки використовують одну нитку ядра;

(б) - Кожна C-нитка має свою власну нитку ядра;

(в) - Кожна C-нитка має свій власний однонитковий процес

Активними об'єктами в Mach є нитки. Усі нитки процесу розділяють один адресний простір і мають загальні в межах процесу ресурси (рис. 2). Крім того, кожна нитка має і свої особливі ресурси. Одним з таких ресурсів є порт нитки, що є аналогом порту процесу і який використовується ниткою для того, щоб викликати спеціальні, орієнтовані на нитці, сервіси ядра, наприклад, функцію завершення нитки. Тому що порти є загальними ресурсами для всіх ниток одного процесу, кожна нитка має доступ до портів своїх ниток-братів, у такий спосіб кожна нитка може керувати іншою ниткою, якщо це необхідно. Нитки Mach керуються ядром, тобто вони є тим, що іноді називають "великоваговими" нитками, на відміну від "легковагих" ниток (ниток, що цілком виконуються в користувацькому просторі). Створення і знищення ниток здійснюється ядром і включає відновлення структур дані ядра. Нитки ядра надають базові механізми для керування безліччю "активностей" у загальному адресному просторі. Що робити з цими механізмами - це справа користувача.

3. Мережеві продукти фірми Novell

Novell - це найбільша фірма, якій належить, відповідно до різних джерел, від 65% до 75% ринку мережевих ОС для локальних обчислювальних мереж. Найбільшу популярність фірма Novell придбала завдяки своїм мережевим ОС сімейства NetWare. Ці системи реалізовані як системи з виділеними серверами. Основні зусилля Novell були витрачені на створення високоефективної серверної частини мережевої ОС, що за рахунок спеціалізації на виконанні функцій файлу-сервера забезпечувала б максимально можливу для даного класу комп'ютерів швидкість вилученого доступу до файлів і підвищену безпеку даних. Для серверної частини своїх ОС Novell розробила спеціалізовану ОС, оптимізовану на файлових операціях і яка використовує всі можливості, надані процесорами Intel x386 і вище.

Для робочих станцій Novell випускає дві власні ОС із вбудованими мережевими функціями: Novell DOS 7 із вхідної в неї мережевим одноранговим компонентом Personal Ware, а також ОС UnixWare, що є реалізацією UNIX System V Release 4.2 з вбудованими можливостями роботи в мережах NetWare. Для популярних ОС ПК інших виробників Novell випускає мережеві оболонки з клієнтськими функціями стосовно сервера NetWare.

Спочатку ОС NetWare була розроблена фірмою Novell для мережі Novell S-Net, що має зіркоподібну топологію і патентований сервер з мікропроцесором Motorola MC68000. Коли фірма IBM випустила ПК типу PC XT, Novell вирішила, що NetWare може бути легко перенесена в архітектуру мікропроцесорів сімейства Intel 8088, і тоді вона зможе підтримувати практично всі наявні на ринку мережі ПК.

3.1 Версії ОС NetWare

Перша версія NetWare була випущена фірмою Novell на початку 1983 року.

У 1985 році з'явилася система Advanced NetWare v1.0, що розширювала функціональні можливості ОС сервера.

Версія 1.2 системи Advanced NetWare, випущена також у 1985 році, стала першою ОС для процесора Intel 80286, що працює в захищеному режимі.

Версія 2.0 системи Advanced NetWare, випущена в 1986 році, відрізнялася від попередніх версій більш високою продуктивністю і можливістю об'єднання різнорідних на канальному рівні мереж. Цілком використовуючи можливості захищеного режиму процесора 80286, Advanced NetWare забезпечила таку продуктивність мережі, що була недоступна ОС, що працюють у реальному режимі й обмеженим 640 Кбайтами пам'яті. Версія 2.0 уперше забезпечила можливість підключення до одного сервера до чотирьох мереж з різною топологією, таких як Ethernet, ArcNet і Token Ring.

У 1987 році Novell випустила систему SFT NetWare, у якій були передбачені спеціальні засоби забезпечення надійності системи і розширені можливості керування мережею. Такі засоби, як облік використовуваних ресурсів і захист від несанкціонованого доступу, дозволили адміністраторам мережі визначати, коли і як користувачі здійснюють доступ до інформації і ресурсів мережі. Розроблювачі вперше одержали можливість створювати багатокористувацькі ПП, що можуть виконуватися на сервері як додаткові процеси мережевої ОС і використовувати її функціональні можливості.

ОС NetWare v2.15 з'явилася на ринку в грудні 1988 року, додавши в NetWare засобу підтримки комп'ютерів сімейства Macintosh. У користувачів Macintosh з'явилася можливість підключати свої комп'ютери як клієнтів серверів NetWare, одержуючи доступ до ресурсів мережі і здійснюючи прозорий пошук і збереження інформації на сервері. При цьому на користувачів Macintosh поширюються всі основні властивості NetWare, включаючи стійкість до збоїв і захист від несанкціонованого доступу.

У вересні 1989 року Novell випустила свою першу версію 32-розрядної ОС для серверів з мікропроцесором 80386, що одержала назву NetWare 386 v3.0. Вона володіла значно більш високою продуктивністю в порівнянні з попередніми версіями, удосконаленою системою захисту від несанкціонованого доступу, гнучкістю в застосуванні, а також підтримкою різних мережевих протоколів. Вона відповідала найбільш передовим вимогам до середовища функціонування розподілених прикладних програм.

У червні 1990 року з'явилася версія NetWare 386 v.3.1, у якій були удосконалені засоби забезпечення надійності і керування мережею, підвищена продуктивність, поліпшені інструментальні засоби для незалежних розроблювачів.

У 1991 році фірмою Novell ОС для процесорів 80286 (SFT, Advanced і ELS NetWare) були замінені на більш могутню і зручну систему NetWare v2.2, функціонально переважаючу попередні версії 2.1x.

Одночасно була випущена система NetWare v3.11, що істотно розширила можливості NetWare 386. NetWare v3.11 стала першою мереженою ОС, що забезпечує доступ до мережевих ресурсів з робочих станцій DOS, Windows, OS/2, UNIX і Macintosh.

NetWare System Fault Tolerance Level III (SFT III) v3.11 - мережева ОС, розроблена спеціально для використання в системах, що вимагають найвищого рівня надійності. На додаток до засобів підвищення надійності, що мається в складі NetWare v3.11, SFT III забезпечує роботу двох серверів у "дзеркальному" режимі. При цьому один із серверів завжди є активним, а другий знаходиться в гарячому резерві, забезпечуючи в себе такий же стан пам'яті і дисків, як і в основного сервера.

У 1993 році фірма Novell випустила ОС NetWare v4.0, що з'явилася в багатьох відносинах революційно новим продуктом. Ця система була розроблена спеціально для побудови обчислювальних мереж "масштабу підприємства" з декількома файлами-серверами, великою кількістю мережевих ресурсів і користувачів. Одним з основних нововведень з'явилася служба каталогів NetWare Directory Services (NDS), що зберігає в розподіленій по декількох серверах базі даних інформацію про всі поділювані мережеві ресурси і користувачів, що забезпечило можливість при одному логічному вході в систему одержувати прозорий доступ до всіх ресурсів багатосерверної мережі.

У вересні 1993 року Novell випустила систему NetWare v3.12, що представляє собою удосконалений варіант самої популярної мережевої ОС фірми Novell - NetWare v3.11. У версії NetWare 3.12 минулого усунуті замічені за час експлуатації версії NetWare 3.11 помилки і додані нові засоби: усічена версія електронної пошти Global MHS, засоби підтримки клієнтів Macintosh і клієнтська оболонка для DOS і Windows за технологією VLM, що дозволяє динамічно завантажувати і вивантажувати необхідні для робочої станції мережеві компоненти.

Останньої на сьогодні версією NetWare є орієнтована на корпоративне використання мережева ОС NetWare v4.1.

Версії 4.0, 4.01 і 4.02