Коріння дискримінаційної геополітики Росії

За даного формату Українській державі за такого розкладу в рамках ортодоксальних кліше, що активно упроваджувалися роками в російській науковій та правничій елітах, приписується неминуче зникнення з історичного та політичного дискурсу.

У нас інші свої плани стійкого та ефективного розвитку Української держави.

Тому наші плани мають бути інтегровані до власної геостратегії розвитку сучасної Української держави, котра має спиратися на духовій природі народу та скарбі історичної традиції, принесеному з глибини віків.

Саме тому застосування методів когнітивного моделювання для розбудови геостратегічного простору є корисним лише частково. Адже воно дозволяє зрозуміти хід мислення не лише керівництва РФ, а й взагалі мотивацію тотальної підтримки війни пересічними громадянами, навіть батьками та матерями тих військових, які свідомо йдуть воювати і гинуть в Україні. Це є наслідком структурованого уявлення про навколишній світ, де всі «проти Росії», в тому числі й НАТО, США та західні країни, тому всі, хто підтримує «ворогів», фактично виступають проти Росії. А відтак, загрозу треба знищити.

Звичайно ж, навіть побіжний аналіз текстів і постулатів очільників різноманітних геополітичних шкіл в Росії [44-59], розмаїті спроби історіософського та теологічного обґрунтування різного штибу месіанської ідеї та окремішності руської цивілізації тощо, не мають майже нічого спільного із тими практичними діями Realpolitik, які вчинює путінський режим, насправді знищуючи власний народ, генофонд, армію, інфраструктуру, економіку, репутацію, завдаючи непоправної стратегічної шкоди передусім своєму етносу і його пасіонарності в умовах експансії регіональних етносів.

Не кажучи вже державні виступи представників путінського режиму, доводиться констатувати, про проникнення ракової пухлини українофобії і в чисельні руські наукові дослідження із політології, що наперед унеможливлює говорити про навіть імовірний інтелектуальний потенціал відродження Росії на гуманістичних засадах коеволюції і прагнення до стратегічного балансу невоєнними засобами.

Також не враховується тенденція щодо запиту на регіональне лідерство з боку таких лідерів, зокрема Туреччини та Індії, Ірану, посилення дезінтеграційних явищ в ЄС, а також зростанню впливу Китаю.

Виявлена гомогенна спрямованість наукових досліджень в Росії:

1) вони виступають служницею путінського режиму щодо обґрунтування геополітичного месіанського вектора відносно реінкарнації Російської імперії через формування руської цивілізації і просування та експансію руського світу;

2) в них констатовано, що розвиток Росії передбачає знищення всіх інакших: тих, хто мислить інакше, живе інакше і має інший світогляд, інші цінності та ідеали, говорить іншою мовою і живе краще і щасливіше, заможніше і багатше.

Саме тому розгляд теоретичних концепцій має бути корелятивно узгоджений із тими практичними діями, які вчинює російська влада на тому чи іншому етапі історичного розвитку. Лише так можна дійти до реального рівня реалізації геостратегії, а не перебувати в солодких оманах різнокольорових обріїв месіанства, що знаходять свій вираз і строкатих геополітичних концепціях і доктринах, активно впроваджуваних в життя як зсередини Росії, так і у зовнішній політиці.

Список використаних джерел

1. Лепська Н. Специфіка категоризації простору в геополітиці. Вісник Львівського університету. Серія філософ.-політолог. студії. 2017. Випуск 15. С. 15-162.

2. Савченко Ф. Заборона Українства. 1876 р.: До історії громадських рухів на Україні 1860-1870-х рр. / Ф.Я. Савченко; Українська академія наук. Харків; Київ: державне видавництво України, 1930. 414 с.

3. Зятьєв С. Емський указ російського царя: історія спроби знищення всього українського.

4. Огнева В. В. Геополитическое самоопределение России в контексте украинского кризиса. Известия ТулГУ. Гуманитарные науки. 2022. Вып. 2. С. 53-60.

5. Армія зробила Україну суб'єктом геополітики: Тімоті Снайдер про значення опору широкомасштабній агресії Росії.

6. Міхновський М. Самостійна Україна. Промова / Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Т. 1. Б.м., 1983. С. 62-74.

7. Лепська Н.В. Простір як фундаментальна категорія в теоріях німецько-центричної геополітики. Політичне життя. 2017. №4. С. 108-114.

8. Бабурин С.Н. Территория государства: правовые и геополитические проблемы. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. 480 с.

9. Ратцель Ф. Политическая география (в изложении Л. Синицкого) Геополитика: Хрестоматия [сост. Б. А. Исаев]. СПб.: Питер, 2007. С. 15-36.

10. Моро-Дефарж Ф. Введение в геополитику. М.: Конкорд, 1996. 148 с.

11. Челлен Р Государство как форма жизни / Рудольф Челлен; [пер. с швед, и примеч. М.А. Исаева; предисл. М.В. Ильина]. М.: РОССПЭН, 2008. 319 с.

12. Рукавицын П. Концепция борьбы за жизненное пространство немецкой школы классической геополитики. Обозреватель-Observer. 2008. №9. С. 109-116.

13. Хаусхофер К. О геополитике. Работы разных лет М.: Мысль, 2016. 464 с.

14. Вандам А.Е. Наше положение. СПб.: Типография А.С. Суворина, 1912. 204 с.;

15. Вандам А.Е. Геополитика и геостратегия. М.: Кучково поле, 2002. 272 с.;

16. Вандам А.Е. Неуслышанные пророки грядущих войн. М.: АСТ, 2004. 36 с.

17. Чудовищный документ эпохи раскулачивания, депортаций и спецпоселений.

18. Соловьев, С.М. История России с древнейших времен / С.М. Соловьев: в 6 кн. СПб., 1896.

19. Ключевский В.О. Сочинения: в 9 т. М., 1987-1990.; Семенов-Тян-Шанский, В.П. Город и деревня в европейской России. Записки императорского русского географического общества по отделению статистики. 1910. Т. 10. Вып. 2.

20. Семенов-Тян-Шанский, В.П. О могущественном территориальном владении применительно к России. Очерк политической географии. Известия Императорского русского географического общества. 1915. Т. 51. Вып. 8.

21. Миньяр-Белоручев К.В. Пространственная эволюция Российского государства (ХІІІ ХХІ века). Вестник ЮУрГУ Серия «Социально-гуманитарны науки». 2017.Т. 17. №3. С. 38-42.

22. Холмогоров Е.С. Русский националист. М.: Европа, 2006. 432 с.

23. Бабурин С.Н. Возвращение русского консерватизма. М., 2012. 832 с.

24. Проблема пространственной (спатиальной) подачи материала в рамках мирового комплексногорегионоведения и политической компаративистики. Сравнительная политика. 2010. №2.

25. Тяпин И. Отражение внешнеполитического положения России в отечественной геополитической мысли: история и современность. Historia provinciae журнал региональной истории. 2017. №3.

26. Тяпин И. Отражение внешнеполитического положения России в отечественной геополитической мысли: история и современность. Historia provinciae журнал региональной истории. 2017. №3. С. 6-23.

27. Фурсов А. Русский ковчег. Известный историк о будущем России. Завтра. 2007. №5.

28. Ліпкан В.А., Зубко Г.Ю. Стратегія державної інфраструктурної політики України: монографія. Київ: Ліпкан В. А. 2022.

29. Рузвельт Ф. Беседы у камина. пер. с англ. А. Шаракшанэ. М.: ЛХА «Альманах», 1995. С. 153.

30. Снайдер Т. Армія зробила Україну суб'єктом геополітики: Тімоті Снайдер про значення опору широкомасштабній агресії Росії.

31. Бабурин С. Н. Мировой порядок как система обладания территориями. Наш современник. 2006. №7. С. 202-224.

32. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. СПб., 1995. 552 с.

33. Леонтьев К.Н. Храм и Церковь. М.: АСТ, 2003. 636 с.

34. Грамші А. Твори Антоніо Ґрамші, 12 тт.; Ирина Григорьева. Исторические взгляды Антонио Грамши. Москва: Издательство Московского университета, 1978. 296 с.

35. Клименко А.Н. Влияние идеи «Москва Третий Рим» на российскую геополитику XIX ХХ вв.: автореф. дис. ... канд. ист. наук. М., 2014. 24 с.

36. Мединский: у народа России имеется одна лишняя хромосома.

37. «Национальный код». Путин рассказал о генетической «особенности» русских.

38. Основные виды трисомии и причины ее возникновения. «Солнечный брат»: как одна лишняя хромосома может изменить жизнь к лучшему.

39. Ліпкан В.А. Щодо необхідності творення геостратегічного дискурсу. Політикус. 2022. №3.

40. «Русский мир», «побєдобєсіє», «рашизм». За які ідеології Кремль воює в Україні?

41. Заговорщики из Кремля пытаются начать тайные переговоры с США/ СБУ ищет «крота» / №253 Юрий Швец.

42. Overheard: Russian ambassador talks Ukraine war and `Jewish guys' at Cafe Milano.

43. Маланюк Є. Нотатники (1936 1968). Київ: Темпора, 2008. 335 с.

44. Аксенов К.Э. Идеи Л.Н. Гумилева и современная российская геополитика. Этнографическое обозрение. 2006. №3. С. 44-53.

45. Гердт Я.В. Истоки российской геополитики. Евразийский журнал региональных и политических исследований. 2012. №12. С. 26-30.

46. Дугин А.Г. Основы геополитики. М.: Арктогея, 1997. 608 с.

47. Ильин И.А. Собрание сочинений: в 10 т. Т. 2. Кн. 1. Наши задачи. М.: Русская книга, 1993. 496 с.

48. Леонтьев К.Н. Храм и Церковь. М.: АСТ, 2003. 636 с.

49. Макеев А.В. Геополитический путь России в координатах безопасности. Пространство и время. 2010. №2. С. 107-116.

50. Мир России Евразия: антология / Сост.: Л.И. Новикова, И.Н. Сиземская. М.: Высшая школа, 1995. 399 с.

51. Молотков А.Е. Миссия России. Православие и социализм в XXI веке. СПб.: Русский остров, 2008. 395 с.

52. Нарочницкая Н.А. Россия и русские в мировой истории. M.: Международные отношения, 2003. 536 с.

53. Осипов В.Н. Русское поле. М.: Десница, 1998. 170 с.

54. Панарин А.С. Вызов (Геополитический пессимизм против цивилизационного оптимизма). Политическая наука в России: интеллектуальный поиск и реальность. М., 2000. С. 80-94.

55. Панарин А.С. Россия в циклах мировой истории. М.: МГУ, 1999. 288 с.; Панарин А.С. Стратегическая нестабильность. М.: Алгоритм, 2003. 560 с.

56. Работяжев Н.В. Историософия и геополитика российского консерватизма: опыт анализа. Полития: анализ, хроника, прогноз. 2007. №2. С. 103-116.

57. Фадеев Р.А. Мнение о Восточном вопросе.

58. Шестаков С.А. Политический консерватизм в постсоветской России. М.: Прометей, 2003. 168 с.

59. Якунин В.И., Зеленев В.И., Зеленева И.В. Российская школа геополитики. СПб.: СПбГУ, 2008. 367 с.

Размещено на allbest.ru