Політичні династії Лівану: "тонке налаштування"

Таким чином, не зважаючи на (можливо узгоджений зі старшим братом) січневий демарш С. аль-Харірі, припущення щодо краху політичної династії [пор. 30], історія якої вже нараховує три десятиліття, навряд чи відповідатиме дійсності.

Політична династія Джумблатів. На відміну від усіх вищенаведених родин, друзький рід Джумблатів являє собою класичний зразок спадкової династії ліванських заїмів, чий родовід сягає як мінімум XVII ст., а діяльність нерідко набувала мафіозного забарвлення. Самі Джумблати, спираючись на дуже контраверсійну літописну традицію, пов'язують своє коріння з бунтівним османським правителем Алеппо, курдом Алі Джанбуладом [пор. 92; 93; 94; 20; 3, с. 258] У цьому контексті, я схильний погодитися із запереченнями щодо вірогідності зазначеного родоводу, наведеними А.Р. Абу-Хусейном. Йдеться про вказівки дослідника на фактично нульову імовірність долучення сунітів Джанбуладів до друзької релігійної общини у XVII столітті та на низький ступінь вірогідності їхньої згоди на пониження «княжого» статусу бегів (близького до арабських емірів) до рівня арабських шейхів [92].. Протягом трьох століть, клан Джумблатів регулярно брав участь у війні всіх проти всіх за здобуття гегемонії над друзькою общиною гірського

Лівану. У середині XIX ст. він вийшов у своєрідний фінал цієї боротьби разом з потужною й впливовою родиною Арсланів. Протягом першої половини XX ст. складалося враження, що Джумблати потерпіли політичну й навіть фізичну поразку, значною мірою спричинену діяльністю яскравого харизматичного лідера - Ш. Арслана (1869-1946 рр.) [93;20; 6, с. 42-44;95, с. 89-90, 92, 108; 3, с. 258; 95, с. 37-58]. Проте, тривала відсутність у країні й нерозбірливість у політичних симпатіях (від В. Леніна та Й. Сталіна до Б. Муссоліні й А. Гітлера) зрештою відштовхнули від нього переважну більшість друзької громади, чим не забарилися скористатися Джумблати [6, 42-44] Дуже незначний вплив Арсланів й очолюваної ними Демократичної партії, котра протягом останніх десятиліть в піку Джумблатам неухильно перебуває у політичному таборі Хезболли, зберігається лише на території району Алей, пов'язаного з приватними володіннями зазначеного клану [20; 3, с. 112, 118, 163; 8, с. 120; пор. 44; 37; 38]. При цьому, між обома спорідненими сім'ями (матір'ю нинішнього фактичного лідера Джумблатів, Валіда, була дочка Ш. Арслана мей, котра померла у 2013 році [94; 3, с. 165-166]) існує своєрідна джентльменська угода, котра передбачає відмову від остаточного політичного знищення конкурентів [20; 87]..

Політичний розквіт родини останніх справедливо пов'язується з постаттю Камаля Джумблата (1917-1977 рр.). У 1921 р. за не до кінця з'ясованих обставин загинув його батько Фуад. Майбутній визначний політик, колоритний філософ і блискучий інтелектуал, К. Джумблат, здобув вищу юридичну освіту, навчаючись у Лівані та Франції. У 1943 р. він став реальним лідером клану, збереженого у відносній недоторканності завдяки зусиллям його матері Назіри. Протягом своєї політичної кар'єри, К. Джумблат майже безперервно виступав депутатом парламенту й займав значну кількість міністерських посад (зокрема, двічі був міністром внутрішніх справ). Проте, ще з молодих років він мріяв про крісло президента Ліванської республіки. Оскільки на заваді до виконання цієї мети стояв ліванський державний устрій, базований на Національному пакті (див. прим. 8), К. Джумблат вже наприкінці 1940-х рр. почав активно шукати шляхи для реформування чи навіть повалення існуючого державного ладу, а також - зовнішню силу, котра була б готова підтримати його амбіції. Проте, як і у випадку президентської посади, на заваді до пошуку зовнішніх партнерів стояла належність політика до друзької релігійної общини. Ліванські християни, суніти й навіть шиїти могли розраховувати на підтримку єдиновірних держав чи бодай потужних діаспор [пор. 94; 20; 4, с. 160-162], тоді як друзи були позбавлені такої можливості Спорадичні контакти ліванських друзів з британськими емісарами відійшли у минуле із завершенням ІІ Світової війни [пор. 94; 2, p. 13-14, 24, 37-38; 5, с. 6, 147; 6, с. 12, 63; 3, с. 14; 96, p. 71].. Проте, на той момент у світі існував незадіяний в Лівані потужний зовнішній гравець, до якого теоретично міг апелювати К. Джумблат. Цим гравцем був СРСР. Зокрема, цій атеїстичній за своєю сутністю державі могло імпонувати прагматичне бажання К. Джумблата у межах боротьби за скасування Національного пакту перетворити Ліванську республіку на світську позаконфесійну структуру. Разом з цим, ідеологічна специфіка нової наддержави вимагала б від друзького лідера певного коригування й адаптування традиційного світосприйняття своїх предків і єдиновірців [пор. 94; 97, с. 184-187; 98; 99]. Вдалим кроком у цьому напрямі стало створення ним у 1949 р. Прогресивно-соціалістичної партії (ПСП). У такий спосіб, він перетворився на одного з т. зв. «прогресивних» політиків лівого спрямування, котрі у другій половині XX ст. користувалися симпатією й підтримкою Радянського Союзу. Водночас, судячи за усе, соціалістичний modus vivendi з точки зору К. Джумблата мало чим відрізнявся від результатів діяльності справедливого й дбайливого заїма, котрий сумлінно виконує дистрибутивні, соціальні й амортизаційні обов'язки по відношенню до підопічної спільноти. У наслідок поєднання лівої риторики, радянської підтримки, спадкового авторитету і психології заїма, партія К. Джумблата опинилася на чолі лівих сил Лівану (з іммігрантськими палестинськими військовими формуваннями включно [94; 7, с. 22-23]), проте за своїм складом залишилася майже винятково друзькою [100; 22; 94; 101; 20; 3, с. 34-35, 50-51]. Перша проба сил друзького лідера припадає на період заворушень 1958 р., котрі завершилися певним компромісом між сторонами конфлікту [100, р. 180-181; 94; 3, с. 38-41; 96, р. 116-119; 8, с. 115]. Згодом же, намагаючись повною мірою використати сформований ним лівий (переважно сунітсько-друзький) блок задля скасування існуючої форми правління, К. Джумблат узяв активну участь у громадянській війні в Лівані (пор. прим. 2), починаючи з перших днів конфлікту; однак, з огляду на особисті й концептуальні розбіжності з президентом Сирії Х. аль-Асадом,був вбитий за наказом останнього 16 березня 1977 р. Про інші припущення, щодо замовників вбивства К. Джумблата [див.наприклад: 6, с. 145-146]. [100, р. 181-183; 94; 26; 93; 56, с. 82-83; 20; 3, с. 51-57; 96, р. 130-132].

Політичним наступником загиблого заїма автоматично став його 27-річний син Валід (народився 7 серпня 1949 р.) [3, с. 158; 98, с. 257, прим. 29]. Отримавши у Лівані та Франції політологічну освіту, В. Джумблат за батькового життя не виявляв особливого інтересу ні до справ ПСП, ні до проблем друзької общини[93; 94; 20; 3,с. 158] Яскравим виразом тодішньої індиферентності В. Джумблата щодо друзьких традицій стали його перші два шлюби з представницями інших релігійних конфесій, заключені у 1970-ті рр. [94; 3, с. 158-159]. Лише згодом, по закінченні громадянської війни, він одружився з представницею шанованої родини сирійських друзів, Нурою аш-Шарабаті [94; 3, с. 159], що на той момент відповідало змінам його політичного світогляду..Лише двічі він поза власним бажанням опинявся в епіцентрі подій, пов`язаних з діяльністю ПСП. Уперше це сталося коли під час виступів 1958 р. хлопчика переховували у певній християнській родині; у друге - коли напочатку громадянської війни його, тоді репортера ліванської газети «Ан-Нахар» викрали й мало не стратили бойовики Національно-ліберальної партії (НЛП) колишнього президента країни

К. Шамуна [22, с. 280; 94; 3, с. 54-55, 159] Нині, колись дуже впливова політична династія Шамунів і пов 'язана з нею НЛП опинилися за бортом ліванської політики; при цьому клан Шамунів далеко не завжди має представництво у парламенті [5, с. 371-377; 3, с. 175; пор. 44; 37; 38], хоча й не полишає намірів надалі боротися за депутатські мандати [див. 71].. Проте, ставши лідером ПСП і спадковим друзьким заїмом, В. Джумблат поступово перетворився на незмінного учасника політичного життя Ліванської республіки. Перший крок до великої ліванської політики він зробив у 1984 р., зайнявши посаду міністра громадських робіт, транспорту та туризму в уряді Р. Караме [102]. Починаючи з 1992 р., він протягом 12 років так чи інакше контролював міністерство у справах переміщених осіб [26; 34, р. 65, 116-117; 20; 6, с. 186; 3, с. 88, 161]. А у 1992-2018 рр. був незмінним депутатом ліванського парламенту [93; 34, р. 189; 35; 44; 37].

В цілому ж, період активної діяльності В. Джумблата можна поділити на два етапи: 1977-2000 рр. - дотримання просирійської орієнтації, 2000-2022 рр. - здійснення перманентного політичного маневрування з переважною антисирійською домінантою. При цьому, просирійський етап діяльності лідера ПСП визначався неодноразовою практикою підтримання через голову Х. аль- Асада контактів з іншими зовнішніми акторами: СРСР, Лівією, Саудівською Аравією і навіть Ізраїлем, а також - швидкими темпами його особистого збагачення. Водночас, саме під час громадянської війни серед ворогів

В. Джумблата опинились як антисирійськи налаштований С. Джааджаа (пор. прим. 6), так й один з найпослідовніших союзників САР Н. Беррі [93; 94; 34, р. 86, 142, 155; 26; 56, с. 33, 115; 20; 3, с. 88-89, 159-161]. Другий етап визначається ситуативністю й непередбачуваністю політичних союзів і вподобань ПСП (у внутрішньополітичному сенсі - від християнських Ліванських сил С. Джааджі та сунітської Мустакбаль до просирійської християнської партії Марата і шиїтської Хезболли, у зовнішньополітичному - від США, Франції та Саудівської Аравії до РФ і Сирії). При цьому, лідер партії неодноразово використовував свою парламентську фракцію для реалізації т. зв. «золотої акції», що навіть дозволило низці політичних експертів йменувати його «кінгмейкером». Безпосереднім поштовхом до докорінної зміни політичної концепції В. Джумблата стала його неспроможність знайти спільну мову зі спадковим сирійським диктатором Б. аль-Асадом після приходу останнього до влади у 2000 році [93; 103, р. 92; 94; 101; 26; 34, р. 217; 20; 3, с. 89, 161-166; 59; пор. 104].

Низка дослідників і політологічних експертів висловлює цілком слушну думку, згідно з якою В. Джумблат майже одразу після загибелі батька відмовився від успадкування президентських амбіцій останнього (а отже й від лівих цінностей) на користь традиційної політики, спрямованої на виживання друзької общини. При цьому, якщо на першому етапі діяльності лідера ПСП йшлося винятково про друзів Лівану, то зараз його амбіції поширюються на друзькі меншини країн усього близького сходу [94; 101; 20; 3, с. 160-166; пор. 26]. Зрозуміло, що неостанню роль у поверненні В. Джумблата від декларацій лівого спрямування до локальних друзьких цінностей зіграв розпад СРСР. Водночас, залишилася незмінною назва політичної сили друзького заїма, що дає йому можливість зберігати членство у Соцінтерні, користуючись усіма перевагами зазначеного становища [20; 105; 3, с. 162]. На мою думку, повернення В. Джумблата до друзьких цінностей з одного боку дозволяє, так би мовити «заднім числом», пояснити усі його політичні піруети, проте з іншого - робить цілковито непередбачуваними ані тривалість існуючого політичного альянсу за участю ПСП, ані сутність наступного. Однією з фундаментальних підвалин друзького релігійного, а по суті й політичного, світосприйняття виступає такія; тобто положення, котре не лише дозволяє, але й зобов'язує до введення в оману «чужих» задля виживання «своїх» [пор. 100, p. 183, 201; 99, p. 192-193]. З огляду на це, вся політична риторика В. Джумблата слугує лише димовою завісою для приховування його реальних дій і намірів. Однак слід мати на увазі, що усі переваги такої позиції друзького лідера можуть обернутися на свою протилежність як тільки тактична користь від союзу з ПСП в очах контрагентів В. Джумблата почне поступатися сукупності можливих негативних наслідків його потенційної зради.

Імовірно, подібну загрозу добре розуміє офіційний спадкоємець В. Джумблата - його старший син Таймур (народився у 1982 році) Схоже на те, що В. Джумблат назвав свого первістка на честь відомого завойовника, Тимура/Тамерлана, котрий у 1400 році вщентт знищив Дамаск. У такий спосіб, друзький заїм завуальовано висловив своє справжнє ставлення до батькового вбивці, Х. аль-Асада, й усього його роду [94; 3, с. 160].. Цей 40- річний політик, подібно до батька отримав вищу політологічну освіту у Лівані та Франції. З 2009 р. батько почав поступово долучати його до політичних справ. Початком цього процесу стала зустріч обох Джумблатів з лідером Хезболли Х. Насраллою (пор. прим. 6). У березні 2017 р. В. Джумблат офіційно передав первісткові символічне лідерство над друзькою общиною Лівану та головування у ПСП. А у 2018 р той вже на постійних засадах очолив замість батька партійну фракцію у парламенті[101; 94; 26; 106; 107; 53; 38; 108; 71]. При цьому, з мого погляду, виступи Т. Джумблата, у яких чітко лунають заклики до побудови світської позаконфесійної держави і до втілення у життя принципів соціальної справедливості [див. наприклад: 109] Нині, яскравим доказом позаконфесійних переконань Т. Джумблата може служити його шлюб з шиїткою Діаною Зайтар, яка народила йому двох дітей [106]. нагадують скоріше не батьків друзоцентризм, а погляди К. Джумблата, у 40-ву річницю загибелі якого у ПСП з'явився новий лідер зі старої друзької династіїДо речі, окрім Т. Джумблата до керівництва ПСП також причетна його сестра Далія [108]. Також не можу не зазначити приязний тон, у якому діяльність Т. Джумблата висвітлює медіа- платформа «Саут Бейрут» (див. наприклад: 108; 109), котра належить Б. аль-Харірі (див. вище).

З огляду на це, не виключаю можливості появи у майбутньому тривалого союзу чи бодай ситуативного парламентського блокування між обома вищезгаданими політиками..

Політична династія Франж'є. Маронітський емірський рід Франж'є, котрий імовірно походить від французьких хрестоносців, що у XII ст. осіли на півночі Лівану [110; 14; 3, с. 25], можна вважати своєрідним еталонним зразком політичної династії територіальних заїмів мафіозного ґатунку Б. Сейранян помилково відносить цей клан до місцевої буржуазії [95, с. 327]; імовірно до цього хибного висновку він прийшов з огляду на життєвий шлях С. Франж'є, котрий будучи молодшим сином у родині, дійсно за молодих років мусив займатися комерцією [пор. 110].. Місницький вузькоклановий характер їхніх поглядів з одного боку прирікає їх на другорядні ролі у сучасній політиці країни кедрів (пор. вище), проте з іншого - дозволяє залишатися на плаву з огляду на наявність стабільної територіально- електоральної бази. Зокрема, династія Франж'є, котра з діда-прадіда незмінно утримує гірський округ Згорту [111; 5, с. 360], забезпечує собі перманентну симпатію 10% ліванських маронітів, поступаючись популярністю ВПР (див вище) і Ліванським силам (пор. прим. 6) [3, с. 121], проте суттєво випереджаючи позбавлені колишнього впливу роди Шамунів (пор. прим. 35) і Жмайєлів [3, с. 121, 130-131] Представники заснованої П. Жмайєлем старшим партії Катаїб (Фаланга), що має профашистське минуле [див. наприклад: 5, с. 299-320; 3, с. 25-26], починаючи з 2016 р. не входили до жодного правлячого кабінету..

Перетворення традиціоналістського клану Франж'є на політичну династію, функціонуючу в умовах незалежного Лівану, відбулося за часів діяльності двоюрідного діда нинішнього заїма (див. нижче) Хаміда (1907-1981 рр.) [111]. Його як старшого сина у родині заздалегідь готували до участі у політичному житті. Зокрема, він отримав вищу юридичну освіту і ще за часів французького мандату заступив батька у місцевому квазі-парламенті. Депутатський мандат він продовжував неухильно утримувати за собою до виборів 1960 р., водночас займаючи важливі міністерські посади і навіть, щоправда безуспішно, претендуючи на президентське крісло у 1952 р. Х. Франж'є здобув репутацію поміркованого виваженого політика. Проте, важкий інсульт, перенесений у 1957 р. змусив його відмовитися не лише від участі у наступних президентських виборах, але й від подальшої політичної діяльності у цілому [112, р. 121, 181, 185, 188, 265, 273;110; 2, р. 120, 128, 132; 35; 5, с. 360-361; 113, р. 76, 94-95, 112; пор. 96, р. 152-153]. Його синові Саймиру (1945-2017 рр.), котрий мав усі задатки конструктивного сучасного політика, не вдалося забезпечити фізичне й політичне продовження цієї гілки династії Франж'є. Єдиним його політичним успіхом стало обрання до парламенту у 2005 р. від антисирійської коаліції начолі з Мустакбаль (пор. вище) [111; 44; 5, с. 369; пор. 96, р. 152].

Справжнім політичним наступником Х. Франж'є став його молодший брат Сулейман (1910-1992 рр.) - депутат парламенту й член низки правлячих кабінетів у 1960-х рр. і президент Ліванської республіки у 1970-1976 рр. На відміну від брата, його готували не до політичної кар'єри, а до забезпечення економічної й силової бази клану, здійснюваного усіма законними й позазаконними (мафіозними) методами. «Піком» зазначеної діяльності стало організоване й можливо особисто очолене ним знищення 23-х представників ворожого клану Дувайхі, розстріляних у церкві під час заупокійної служби. Зрештою, саме ця акція визначила подальшу історію політичної династії Франж'є. Переховуючись від правосуддя у Сирії майбутній політик звів дружбу з молодим офіцером місцевих ВПС Х. аль-Асадом, з яким він успішно займався контрабандними операціями. Цей епізод ліг в основу визначальних для північно-ліванського клану (див. нижче) тісних родинних зв'язків із династією сирійських диктаторів. Водночас, звістка про святотатственний злочин, здійснений братом стала причиною вищезгаданого інсульту Хаміда, що й дозволило С. Франж'є стати політичним обличчям клану. У політиці він почав використовувати ті ж методи, що й за часів мафіозної молодості. Наприкінці 1960-х рр. він заснував воєнізовану організацію під назвою Армія визволення Згорти, котра у 1970 р. суттєво допомогла йому виграти президентські вибори, а у 1975 р. (на початку громадянської війни - пор. прим. 2) стала основою нинішньої політичної сили клану - партії Марада. З президентством С. Франж'є пов'язано мляві спроби здійснення парламентської реформи, яка могла б запобігти громадянській війні й дуже енергійні дії по закликанню до країни сирійського військового контингенту Х. аль-Асада, котрі призвели до 30-річної окупації Лівану. Після закінчення президентського терміну, Заїм зі Згорти продовжував брати активну участь у громадянській війні, що зокрема призвело до загибелі його улюбленого сина Тоні (1941-1978 рр.). С. Франж'є помер у 1992 р., недочекавшись можливості отримати повторне презедентство з рук Х. аль-Асада, проте забезпечивши успішну політичну кар'єру та чільну позицію у клані синові Тоні й власному тезці, Сулейманові (див. нижче). [110; 2, р. 156, 171, 173, 185, 187-188, 194-201, 209, 213, 215; 34, р. 139, 204; 35; 7, с. 59-87; 5, с. 295, 360-365; 14; 15; 114; 3, с. 25, 50, 62; 8, с. 117].

С. Франж'є-молодший народився 18 жовтня 1965 р. Після загибелі батьків (див. вище) він виховувся у родині Х. аль-Асада, де заприятелював з обома синами останнього: Басилем і нинішнім сирійським диктатором Башаром. Повернувшись до Лівану напочатку 1980-х рр., він почав відігравати помітну роль у родинній партії Марада, реальне керівництво якою на той час здійснював його рідний стрий Робер (1949-2018 рр.) [пор. 115]. Імовірно пам'ятаючи власне перетворення на голову клану в обхід небожа, Саміра (див. вище), дід зробив усе, щоб улюблений онук зміг відсунути Р. Франж'є на другий план. Вже у 1990 р. С. Франж'є-молодший отримав свою першу міністерську посаду, а у 1992 - депутатський мандат від Згорти. Така ситуація тривала протягом 1990-2005 рр., коли новий лідер Маради виступав відвертим колаборантом окупаційного сирійського режиму. Після Кедрової революції (пор. вище) він цілком очікувано долучився до просирійського політичного табору на чолі з Хезболлою. Цей крок дозволив йому у 2009 р. поновити присутність у парламенті, витіснивши звідти двоюрідного стрия Саміра (див. вище), а також забезпечити за Марадою 1-2 міністерські портфелі в усіх наступних урядах. Хоча Марада за часів С. Франж'є-молодшого остаточно перетворилася на легітимну політичну силу, що постулює прихильність до усіх можливих демократичних й соціальних цінностей [5, с. 364-365], справжні її пріоритети залишилися такими ж як за часів його одіозного діда. Йдеться про ключову роль християнської спільноти у ліванській політиці та підтримка принципів арабізму, за якою криється послідовна симпатія до родини аль-Асадів. [110; 2, р. 230; 5, с. 365-369; 114; 35; 37; 3, с. 120-121, 130-134; 53; 8, с. 120]. Заради об'єктивності слід зазначити, що саме останній чинник, обумовлений вдалим вибором приятеля й подільника С. Франж'є-старшим (див. вище), вигідно вирізняє нинішнє становище політичної династії зі Згорти з- поміж численних подібних до неї локальних родин спадкових заїмів. Так, підтримка з боку навіть суттєво послабленого громадянською війною режиму Б. аль-Асада дозволила С. Франж'є-молодшому стати серйозним хоча й безуспішним учасником президентських перегонів, що розтягнулися на 20142016 рр. (пор. вище) [3, с. 230-234; 59]. Своєю чергою, зміцнення нинішніх позицій сирійського диктатора надає заїмові зі Згорти дещо гіпертрофованої впевненості у власних силах напередодні цьогорічних президентських виборів [53; 116; 117]. При цьому, належну увагу він приділяє й політичному майбутньому своєї родини. Починаючи з 2018 р., цей політик свідомо поступився власним депутатським мандатом і лідерством у парламентській фракції Маради на користь свого первістка - Тоні Франж'є-молодшого (народився у 1987 р.), котрий, між іншим, свого часу здобув вищу освіту у Великій Британії [53; 38; 71].

Окрім вищенаведених спостережень, коментарів і припущень щодо історії, сучасного стану і майбутніх перспектив шести найвпливовіших реальних й потенційних ліванських політичних династій я можу запропонувати декілька загальних висновків. Як мінімум, у найближчій перспективі, не зважаючи на послаблення позицій більшості спадкових заїмів, у ліванському політикумі надалі зберігатиметься принцип сімейності. Доказом цьому може служити не лише формування протягом останніх 30 років нових життєздатних політичних династій (клани аль-Харірі й Аунів), але й існування потенційних можливостей для створення нових спадкових владних структур заїмами-селфмейкерами: Н. Мікаті та Н. Беррі. Також слід звернути увагу на провідні чи бодай вагомі позиції, котрі вищенаведені політичні династії продовжують займати в усіх сегментах ліванського суспільства. У шиїтській спільноті це - Н. Беррі з його потенційним політичним кланом; у сунітській - Н. Мікаті з його компромісним рухом АЗМ, який за будь-якого моменту може стати спадковою партією родини з Тріполі; у християнському конгломераті - династії Аунів і Франж'є; у друзькій громаді - рід Джумблатів; і нарешті серед прибічників позаконфесійного громадянського суспільства - клан аль-Харірі в особі старшого сина засновника династії, Бахааддіна. Водночас, у разі подальшої відмови останнього від повернення до сунітського політичного сегменту, найбільший ступінь клановості зберігатиметься з-поміж ліванських маронітів, що імовірно варто пов'язати з тривалістю й консервативністю політичних традицій зазначеної громади. Нарешті, важливими умовами успішності сучасних провідних ліванських «заїмів» виступає їхня причетність до позаконфесійного (світського) тренду (Б. аль-Харірі, Т. Джумблат і почасти його батько Валід), підтримка з боку режиму Б. аль-Асада (Н. Беррі, С. Франж'є) або поєднання обох цих чинників (Н. Мікаті, М. Аун).

Список використаних джерел та літератури

1. Lebanon country profile. BBC News. URL: https://www.bbc.com/news/world-middle-east- 14647308

2. Traboulsi F. A History of Modern Lebanon. 2nd ed. London: Pluto Press, 2012. 308 p.

3. Кузнецов А.А. Политический процесс в Ливане на рубеже XX-XXI веков. М.: Институт Ближнего Востока, 2017. 224 с.

4. Зелінський А.Л. Ліванська республіка: між політичним конфесіоналізмом і політичним прагматизмом. Проблеми всесвітньої історії. 2021. № 3 (15). С. 151-171.

5. Родионов М.А., Сарабьев А.В. Марониты: традиции, история, политика. М.: Институт востоковедения РАН, 2013. 500 с.

6. Ланда Р.Г. История Ливана. XX век. М.: Институт востоковедения РАН, 2016. 276 с.

7. Скороход Ю.С. Діяльність міжнародних міждержавних організацій із врегулювання ліванського конфлікту: навчальний посібник. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2012. 207 с.

8. Воробьев С.А. Кризисы в Ливане: история и современность. Международнаяжизнь. 2020. № 6. С. 112-127.

9. Ender D. Lebanon gets IMF funding injection. How much will it help? Business and Economy

News / AlJazeera. URL: https://www.aljazeera.com/economy/2021/9/16/lebanon-gets-imf-funding-injection-how-much-will-it-help

10. Mackey S. Lebanon. A House divided. 2nd ed. New York: Norton and Company, 2006. 295 p.

11. el-Husseini R. Lebanon: Building Political Dynasties. Arab Elites. Negotiating the Politics of Change / ed. V. Perthes. Boulder: Lynne Rienner Publishers, Inc., 2004. P. 239-266.

12. el-Husseini R. Pax Syriana: Elite Politics in Postwar Lebanon. 2nded. New York: Syracuse University Press, 2012. 346 p.

13. Who's who in Lebanese politics. News / Al Jazeera. URL: https://www.aljazeera.com/ news/2010/5/25/whos-who-in-lebanese-politics-2

14. Александров А.И. К вопросу о политической элите Ливана. Часть 1. Институт Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/?p=20306

15. Александров А.И. О политической элите Ливана. Часть 2. Институт Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/?p=20312

16. Александров А.И. О политической элите Ливана. Часть 3. Институт Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/?p=20499

17. Александров А.И. Политическая элита Ливана. Часть 4. Институт Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/?p=20622

18. Александров А.И. О политической элите Ливана. Часть 5. Институт Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/?p=20767

19. Александров А.И. О политической элите Ливана. Часть 6. Институт Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/?p=21018

20. Александров А.И. О политической элите Ливана. Часть 7. Институт Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/?p=21047

21. Воробьев С.А. Долгое эхо бейрутского взрыва. Международная жизнь. 2021. № 9. URL: https://interafiairs.ru/jauthor/material/2557

22. Тимофеев И.В. Камаль Джумблат. М.: Прогресс, 2003. 496 с.

23. Blanford N. Killing Mr Lebanon. The Assasination of Rafik Hariri and its impact on the Middle East. London: Tauris, 2006. 236 p.

24. Pakradouni K. Years of Resistance: The Mandate of Emile Lahood, the former President of Lebanon. Reading: Garnet Publishing, 2012. 390 p.

25. Naba R. Rafic Hariri, Un homme d'affaires premier minister. Paris: L'Harmattan, 1999. 176 p.

26. Naba R. Walid Joumblatt, Requiem pour un saltimbanque. En point de mire. URL: https://www.renenaba.com/liban-walid-joumblatt-requiem-pour-un-saltimbanque/

27. Naba R. Hassan Nasrallah, l'indomptable. En point de mire. URL: https://www.renenaba.com/hassan-nasrallah-lindomptable/

28. Naba R. Hariri de pere en fils, hommes d'affaires et premiers ministres. Paris: L'Harmattan, 2011. 258 p.

29. Naba R. Fouad Siniora: Le gouverneur de l'ombre duclan saoudo-americain au Liban. Enpointdemire. URL: https ://www. renenaba. com/fouad-siniora-le-gouverneur-de-lombre-du- clan-saoudo-americain-au-liban/

30. Naba R. Saad Hariri: La fin sans gloire d'un heritier problematique d'une dynastie ephemere.

Enpointdemire. URL: https://www.renenaba.com/liban-saad-hariri-la-fin-sans-gloire-dun-heritier-problematique-dune-dynastie-ephemere/

31. Mikati Family. Media Ownership Monitor. URL: https://lebanon.mom-

rsf.org/?L=0&cHash=245f051e7261571005598c0cebd6c584&id=1448&tx_lfrogmom_ownerdet ail%5Baction%5D=show&tx_lfrogmom_ownerdetail%5Bcontroller%5D=Owner&tx_lfrogmom _ownerdetail%5Bowner%5D=2617

32. Azmi Mikati. Wikipedia. URL: https://en.wikipedia.org/wiki/Azmi_Mikati

33. Najib Mikati - Biography. [In Arabic]. URL: http://www.najib-mikati.net/najibmikati

34. Baumann H. Citizen Hariri and neoliberal politics in postwar Lebanon: Dis... PhD. London: University of London, 2012. 320 p.

35. Elections Archive. URL: https://web.archive.org/web/20050403120624/

http://www.libanvote.com/lebanese9296/

36. Najib Mikati. Wikipedia. URL: https://en.wikipedia.org/wiki/Najib_Mikati

37. List of members of the 2009-2017 Lebanese Parliament. Wikipedia. URL:

https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_members_of_the_2009%E2%80%932017_Lebanese_Parlia ment

38. List of members of the twenty-third Parliament of Lebanon. Wikipedia. URL: https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_members_of_the_twenty-third_Parliament_of_Lebanon

39. Young M. Najib Mikati Has Formed a New Lebanese Government. Carnegie Middle East Center - Carnegie Endowment for International Peace. URL: https://carnegie-mec.org/diwan/85316

40. Houssari N. Lebanon forms government after 13 months. Arab News. URL: https ://www. arabnews.com/node/1926266/middle-east

41. Chehayeb K. Lebanon's presidency announces government formation. Politics. News / Al Jazeera. URL: https://www.aljazeera.com/news/2021/9/10/lebanons-presidency-announces-cabinet-formation

42. Who is in the new Lebanese Cabinet? MENA. URL: https://www.thenationalnews.com/ mena/lebanon/2021/09/10/who-is-in-the-new-lebanese-cabinet/

43. Third Cabinet of Najib Mikati. Wikipedia. URL: https://en.wikipedia.org/

wiki/Third_Cabinet_of_Najib_Mikati

44. List of members of the 2005-2009 Lebanese Parliament. Wikipedia. URL:

https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_members_of_the_2005%E2%80%932009_Lebanese_Parlia ment

45. Mikati from Tripoli says won't run for parliamentary elections. Sawt Beirut International. URL: https://english.sawtbeimt.com/lebanon/mikati-from-tripoli-says-wont-run-for-parliamentary- elections/

46. Lebanon's PM Najib Mikati says not running for re-election. Elections News /Al Jazeera. URL: https://www.aljazeera.com/news/2022/3/14/lebanons-pm-najib-mikati-says-not-running-for- general-election

47. Ogintz E. Berri a Local Boy in Detroit Suburb. Chicago Tribune. URL:

https://www.chicagotribune.com/news/ct-xpm-1985-06-19-8502090070-story.htmlz

48. Nassif D. Dossier: Nabih Berri. Middle East Intelligence Bulletin. 2000. No. 11 (2). URL: https ://www. meforum. org/meib/articles/0012_ld1.htm

49. Speaker Nabih Berri, great survivor of Lebanese politics. France 24. URL: https://www.france24.com/en/20180523-speaker-nabih-berri-great-survivor-lebanese-politics

50. Беренкова Н.А. Шиитские партии Ливана: общие и специфические черты. Политическая экспертиза: ПОЛИТЭКС. 2014. № 1 (10). С. 44-51.

51. Houssari N. Lebanon's ruling parties announce candidates for parliamentary elections. Arab News. URL: https://www.arabnews.com/node/2035646/middle-east

52. Charev H. Power, Tradition and Challenge: The Resilience of the Elite Shi'ite Families of Lebanon. British Journal of Middle Eastern Studies. 2013. No. 3. P. 305-323.

53. Haines-Young J. The future of Lebanon's political dynasties. The National. URL: https://www.thenationalnews.com/world/mena/the-future-of-lebanon-s-political-dynasties- 1.760691

54. Berri Family. Media Ownership Monitor. URL: https://lebanon.mom-

rsf.org/en/owners/individual-owners/detail/owner//berri-family/

55. Gambill G.C. Dossier: Michel Aoun. Middle East Intelligence Bulletin. 2001. No. 1. URL: https://www.meforum.org/meib/articles/0101_ld1htm

56. Колотуша В.И. Сколько стоит жизнь посла в тротиловом эквиваленте? Бейрутские зарисовки, 1986-1990 гг. М.: Институт востоковедения РАН, 2013. 140 с.

57. Axon A., Hewitt S. Syria 1975/76-2018. Leiden; Boston: Brill, 2018. 504 p.

58. Aoun Family. Media Ownership Monitor. URL: https://egypt.mom-rsf.org/en/owners/individual- owners/detail/owner/owner/show/aoun-family/

59. Беренкова Н.А. Президентский вакуум в Ливане в 2014-2016 гг.: кризи или следствие политической системы? Азия и Африка сегодня. 2018. № 1. С. 34-40.

60. Alain Aoun. Rome MED. 2017. URL: https://2017.med.ispionline.it/speakers/alain-aoun/

61. General Chamel Roukoz. Seulement Pour VIP. URL: http://www.seulementpourvip.com/ Summer2019/24interviewgenealchamelroukoz.php

62. Is Gebran Bassil Lebanon's most hated politician? Mena / Gulf News. URL: https://gulfnews.com/world/mena/is-gebran-bassil-lebanons-most-hated-politician-1.67335177

63. Azhari T. Why is Lebanon's Gebran Bassil so controversial? News / Al Jazeera. URL: https://www.aljazeera.com/news/2020/1/25/why-is-lebanons-gebran-bassil-so-controversial

64. Perry T. Who is Lebanon's Gebran Bassil? Reuters. URL: https://www.reuters.com/ article/idUSKBN27M279?mod=related&channelName=credit-rss

65. Second Cabinet of Fouad Siniora. Wikipedia. URL:

https://en.wikipedia.org/wiki/Second_Cabinet_of_Fouad_Siniora

66. Bassil Heads FPM as Alain Aoun Expresses Dismay in Electoral Process. Naharnet. URL: https://www.naharnet.com/stories/en/187926

67. Chamel Roukoz et Neemat Frem quittent le bloc parlementaire du CPL. LBCI. URL: https://libnanews.com/chamel-roukoz-et-neemat-frem-quittent-le-bloc-parlementaire-du-cpl-lbci/

68. Труевцев К.М. Глобализация и арабский мир: до и после двух волн турбулентности. М.: Институт востоковедения РАН, 2020. 370 с.

69. Azar G. No end in sight: Lebanon's government crisis rages on as country on its knees. Arab News. URL: https://www.arabnews.com/%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%BB/1917181/%D0 %91%D0%BB%D0%B8%D0%B60/oD0%BD%D0%B8%D00/oB9%200/oD0%92%D0%BE%D1 %81%D1%82%D0%BE%D0%BA

70. Young M. An Unlikely Savior. Carnegie Middle East Center - Carnegie Endowment for International Peace. URL: https://carnegie-mec.org/diwan/85383

71. Salame R. et al. Who's running in May 2022? Here's the full list of candidates. L 'Orient Today. URL: https://today.lorientlejour.com/article/1293892/whos-mnning-in-may-2022-heres-the-full- list-of-candidates.html

72. Hariri Family. Media Ownership Monitor. URL: http://lebanon.mom-

rsf.org/en/owners/individual-owners/detail/owner/owner/show/hariri-family/

73. Azhari T. Hezbollah operative sentenced to life over Hariri killing. Middle East News / Al Jazeera. URL: https://www.aljazeera.com/news/2020/12/n/hezbollah-operative-sentenced-to- life-over-hariri-killing

74. Two Hezbollah members guilty of 2005 Hariri slaying on appeal: UN tribunal. Arab News. URL: https://www.arabnews.com/node/2040061/middle-east

75. Seale P. Who killed Rafik Hariri? The Guardian. URL:

https://www.theguardian.com/world/2005/feb/23/syria.comment

76. Vloeberghs W. The Hariri political dynasty after the Arab Spring. Mediterranean Policies. 2012. No. 2. P. 241-248.

77. Moubayed S. The Hariri Brothers & the Future of Lebanese Politics. New Lines Institute. URL: https://newlinesinstitute.org/lebanon/the-hariri-brothers-the-future-of-lebanese-politics/

78. Chehayeb K. The other Hariri: Saad's brother Bahaa makes play for Lebanese prominence. Middle East Eye. URL: https://www.middleeasteye.net/news/lebanon-bahaa-hariri-saad-brother- politics-return

79. Is Saad Hariri staying away from Lebanon's March election. Sawt Beirut International. URL: https ://english. sawtbeirut. com/lebanon/102200/

80. Harb Kh., Karam Z. Lebanon elections: Bahaa Hariri asks “Where has the money gone?”. Sydney Morning Herald. URL: https://www.smh.com.au/world/middle-east/where-has-the-money-gone- hariri-brother-steps-up-promising-change-20220222-p59ypf. html

81. Daily Star: Lebanon's crisis forces oldest English newspaper to close. BBC News. URL: https ://www.bbc.com/news/world-middle-east-59134361

82. Chehayeb K. Lebanon's former PM Saad Hariri suspends political career. Politics News / Al Jazeera. URL: https://www. aljazeera.com/news/2022/1/24/lebanons -former-pm-saad-hariri-suspends-political-activities

83. Young M. Saad al-Hariri Has Announced His Withdrawal From Politics. Carnegie Middle East Center - Carnegie Endowment for International Peace. URL: https://carnegie-mec.org/diwan/86243

84. Tabbara R., Salame R. Beyond barriers: Who and where are the women running in Lebanon's

May elections, and what are their prospects? L'Orient Today. URL:

https://today.lorientlejour.com/article/1294714/beyond-barriers-who-are-the-women-candidates- in-lebanons-2022-parliamentary-elections-and-what-are-their-prospects.html

85. Houssari N. Ex-PM Siniora won't run in Lebanese elections. Arab News. URL: https://www.arabnews.com/node/2043141/middle-east

86. Chehayeb K. Lebanon: Politicians mobilise in Sunni districts after Hariri. Politics News / Al Jazeera. URL: https://www.aljazeera.com/news/2022/2/13/what-next-for-hariri-and-lebanons- sunni-parties

87. Faayad E. Confessional seat distributions, political balance of power, what's at stake in the May 15 elections: Everything you need to know about Lebanon's 15 electoral districts. L'Orient

Today. URL: https://today.lorientlejour.com/article/1294306/confessional-seat-distributions-political-balance-of-power-whats-at-stake-in-the-may-15-elections-everything-you-need-to- know-about-lebanons-15 -electo.html

88. Hijazi S. As deadline for electoral alliances looms, ambiguity prevails over the formation of lists. L 'Orient Today. URL: https://today.lorientlejour.com/article/1294826/as-deadline-for-electoral- alliances-looms-ambiguity-prevails-over-the-formation-of-lists.html

89. Bahaa Hariri: “Will support people and lists in Parliamentary elections”. Sawt Beirut

International. URL: https://english.sawtbeirut.com/lebanon/bahaa-hariri-will-support-people-

and-lists-in-parliamentary-elections/

90. “Sawa Li Lubnan will defy conventions, its leader will be a Christian”, says Bahaa Hariri. Sawt

Beirut International. URL: https://english.sawtbeirut.com/lebanon/sawa-li-lubnan-will-defy-conventions-its-leader-will-be-a-christian-says-bahaa-hariri/

91. Sawt Beirut International. URL: https://english.sawtbeirut.com/

92. Abu-Husayn A.R. The Junblats and the Janbulads: A Case of Mistaken identity. Acta Viennensia Ottomanica: Proceedings of the 13 th CIEPO-Symposiums, from 21 to 25 September 1998/ eds. M. Kohbach et al. Wien: Selbstverlag des Instituts fur Orientalistik, 1999. P. 1-6.

93. Gambill G., Nassif D. Dossier: Walid Jumblat. Middle East Intelligence Bulletin. 2001. No. 5 (3). URL: https ://www. meforum. org/meib/articles/0105_ld1.htm

94. Glass Ch. The lord of no man's land: A guided tour through Lebanon's ceaseless war. Harper's

Magazine. 2007. No. 1. URL: https://web.archive.org/web/20130208085020/

http://www.charlesglass.net/archives/2007/03/the_lord_of_no.html

95. Сейранян Б.Г. Эволюция социальной структуры стран Арабского Востока. Земельная аристократия в XIX в. - 60-е годы XX в. Изд. 2-е. М.: Институт востоковедения РАН, 2018. 408 с.

96. Rabah M.G. Conflict ON Mount Lebanon: Collective Memory and the War of the Mountain: Diss... PhD.Washington: Georgetown University, 2016. 297 p.

97. Малерб М. Религии человечества. М. - СПб.: Рудомино - «Университетская книга», 1997. 600 с.

98. Кириченко В.П. «Расаиль аль-Хикма» - священная книга друзов. Труды Института востоковедения РАН. 2017. Вып. 4. С. 249-257.

99. Armanet E. “Allah has spoken to us: we must keep silent”. In the folds of secrecy, the Holy Book of the Druze.Religion. 2018. No. 2. P. 183-197.

100. al-Khazen F. Kamal Jumblatt, the Uncrowned Druze Prince of the Left. Middle Eastern Studies. 1988. No. 2. P. 178-205.

101. Andoni L. Walid Jumblatt: Kingmaker. Opinions / Al Jazeera. URL:

https ://www. aljazeera. com/opinions/2011/1/22/walid-jumblatt-kingmaker

102. Tenth Cabinet of Rashid Karami. Wikipedia. URL:

https ://en.wikipedia. org/wiki/T enth_Cabinet_of_Rashid_Karami

103. Thompson E.V. Will Syria Have to Withdraw from Lebanon? Middle East Journal. 2002. No. 1. P. 72-93.

104. Houssari N. Pace of electoral list announcements accelerates in Lebanon as deadline approaches. Arab News. URL: https://www.arabnews.com/node/2055661/middle-east

105. Young M. Walid Jumblatt hunkers down in survival mode. The National. URL: https://www.thenationalnews.com/opinion/walid-jumblatt-hunkers-down-in-survival-mode- 1.213911

106. Berman L. `Resist Israel', father tells new leader of Lebanon's Druze. The Times of Israel. URL: htt ps://www.timesofisrael.com/resist-israel-father-tells-new-leader-of-lebanons-druze/

107. Taymour Jumblatt. World Economic Forum. URL: https://www.weforum.org/people/taymour- jumblatt/

108. Taymour Jumblatt: Upcoming elections an essential juncture along the struggle path towards sovereignty. Sawt Beirut International. URL: https://english.sawtbeirut.com/lebanon/taymour- jumblatt-upcoming-elections-an-essential-juncture-along-the-struggle-path-towards-sovereignty/

109. Taymour Jumblatt: Weneed a government that implements reforms, elections under a

nonsectarian law. Sawt Beirut International. URL:

https ://english. sawtbeirut. com/lebanon/taymour-jumblatt-we-need-a-government-that- implements-reforms-elections-under-a-non-sectarian-law/

110. Fisk R. Obituary: Suleiman Franjieh. The Independent. URL:

https://www.independent.co.uk/news/people/obituary-suleiman-franjieh-1535126.html

111. Frangieh family. Wikipedia. URL: https://en.wikipedia.org/wiki/Frangieh_family

112. Hudson M. Political Changes in Lebanon, 1943-1963: Dis... PhD. New Haven: Yale University, 1965. 328 p.

113. Bordenkircher E.J. Kings, Queens, Rooks and Pawns: Deciphering Lebanon's Political Chessboard: Dis: PhD. Los Angeles: University of California, 2015. 327 p.

114. Khoury G. Is Assad's “Brother” About to be President of Lebanon? Medium. URL: https://medium.com/the-eastern-project/is-assad-s-brother-about-to-be-president-of-lebanon- eeec735bb45b

115. Robert Frangieh, son of late President Sleiman Frangieh, passes away. Lebanon News. URL: https://www.lbcgroup.tv/news/d/breaking-news/398017/robert-frangieh-son-of-late-president- sleiman-fran/en

116. Young M. The End of Hegemony? Carnegie Middle East Center - Carnegie Endowment for International Peace. URL: https://carnegie-mec.org/diwan/86685

117. Azar Ch. Hezbollah fails in uniting “allies enemies”... And Bassil's dream of presidency obstructs negotiations. Sawt Beirut International. URL: https://english.sawtbeirut.com/opinions/hezbollah-fails-in-uniting-allies-enemies-and-bassils- dream-of-presidency-obstructs-negotiations/

References

1. Lebanon country profile. BBC News. [Online]. Available from:

https ://www.bbc.com/news/world-middle-east-14647308 [In English].

2. Traboulsi, F. (2012). A History of Modern Lebanon. 2nd ed. London: Pluto Press. [In English].

3. Kuznetsov, A.A. (2017). Politicheskiy protsess v Livane na rubezhe XX-XXI vekov [The political process in Lebanon at the Turn of XX-XXI centuries]. Moskva: Institut Blizhnego Vostoka. [In Russian].

4. Zelinskyi, A.L. (2021). Livans'ka respublika: mizh politychnym konfesionalizmom i politychnym prahmatyzmom [Lebanese Republic: between Political Confessionalism and Political Pragmatism]. Problemy vsesvitn'oyi istoriyi [Problems of World History], 3, pp. 151¬171. [In Ukrainian].

5. Rodionov, M.A., Sarab'yev, A.V. (2013). Maronity: traditsii, istoriya, politika [Maronites: traditions, history, a policy]. Moskva: Institut vostokovedeniya RAN. [In Russian].

6. Landa, R.G. (2016). Istoriya Livana. XXvek [History of Lebanon. XX century]. Moskva: Institut vostokovedeniya RAN. [In Russian).

7. Skorokhod, Yu.S. (2012). Diyal'nist' mizhnarodnykh mizhderzhavnykh orhanizatsiy iz vrehulyuvannya livans'koho konfliktu : navchal'nyy posibnyk [The activity of the international intergovernmental organizations for the settlement of the Lebanese conflict: the textbook]. Kyiv: Vydavnycho-polihrafichnyy tsentr „Kyyivs'kyy universytet”. [In Ukrainian].

8. Vorob'yev, S.A. (2020). Krizisy v Livane: istoriya i sovremennost' [Crises in Lebanon: history and the present]. Mezhdunarodnaya zhizn ' [InternationalAffairs], 6, pp. 112-127. [InRussian].

9. Ender D. Lebanon gets IMF funding injection. How much will it help? Business and Economy News / AlJazeera. [Online]. Available from: https://www.aljazeera.com/economy/2021/9/16/ lebanon-gets-imf-funding-injection-how-much-will-it-help [In English].

10. Mackey, S. (2006). Lebanon. A House divided. 2nd ed. New York: Norton and Company. [In English].

11. el-Husseini, R. (2004). Lebanon: Building Political Dynasties. Arab Elites. Negotiating the Politics of Change. Boulder: Lynne Rienner Publishers, Inc., pp. 239-266. [In English].

12. el-Husseini, R. (2012). Pax Syriana: Elite Politics in Postwar Lebanon. 2nded. New York: Syracuse University Press. [In English].

13. Who's who in Lebanese politics.News / Al Jazeera. [Online]. Available from: https://www.aljazeera.com/news/2010/5/25/whos-who-in-lebanese-politics-2 [In English].

14. Aleksandrov, A.I. K voprosu o politicheskoy elite Livana. Chast' 1 [To a question on the political elite of Lebanon. Part 1]. Institut Blizhnego Vostoka [The Institute of the Near East]. [Online]. Available from: http://www.iimes.ru/?p=20306 [In Russian].

15. Aleksandrov, A.I. O politicheskoy elite Livana. Chast' 2 [On the political elite of Lebanon. Part 2]. Institut Blizhnego Vostoka [The Institute of the Near East]. [Online]. Available from: http://www.iimes.ru/?p=20312 [In Russian].

16. Aleksandrov, A.I. O politicheskoy elite Livana. Chast' 3 [On the political elite of Lebanon. Part 3]. Institut Blizhnego Vostoka [The Institute of the Near East]. [Online]. Available from:http://www.iimes.ru/?p=20499 [In Russian].

17. Aleksandrov, A.I. Politicheskaya elita Livana. Chast' 4 [The political elite of Lebanon. Part 4]. Institut Blizhnego Vostoka [The Institute of the Near East]. [Online]. Available from: http://www.iimes.ru/?p=20622 [In Russian].

18. Aleksandrov, A.I. O politicheskoy elite Livana. Chast' 5 [On the political elite of Lebanon. Part 5]. Institut Blizhnego Vostoka [The Institute of the Near East]. [Online]. Available from:http://www.iimes.ru/?p=20767 [In Russian].

19. Aleksandrov, A.I. O politicheskoy elite Livana. Chast' 6 [On the political elite of Lebanon. Part 6]. Institut Blizhnego Vostoka [The Institute of the Near East]. [Online]. Available from:http://www.iimes.ru/?p=21018 [In Russian].

20. Aleksandrov, A.I. O politicheskoy elite Livana. Chast' 7 [On the political elite of Lebanon.

Part 7]. Institut Blizhnego Vostoka [The Institute of the Near East]. [Online]. Available from: http://www.iimes.ru/?p=21047 [In Russian]

21. Vorob'yev, S.A. (2021). Dolgoye ekho beyrutskogo vzryva [The long echo of the Beirut explosion]. Mezhdunarodnayazhizn' [InternationalAffairs], 9. [Online]. Available from: https://interaffairs.ru/jauthor/material/2557 [In Russian].

22. Timofeyev, I.V. (2003). Kamal'Dzhumblat [Kamal Jumblatt]. Moskva: Progress. [In Russian].

23. Blanford, N. (2006). Killing Mr Lebanon. The Assasination of Rafik Hariri and its impact on the Middle East. London: Tauris.[In English].

24. Pakradouni, K. (2012). Years of Resistance: The Mandate of Emile Lahood, the former President of Lebanon. Reading: Garnet Publishing. [In English].

25. Naba, R. (1999). Rafic Hariri, Un homme d'affaires premier minister. Paris: L'Harmattan. [In French].

26. Naba, R. Walid Joumblatt, Requiem pour un saltimbanque. En point de mire. [Online]. Available

from: https://www.renenaba.com/liban-walid-joumblatt-requiem-pour-un-saltimbanque/[In French].

27. Naba, R. Hassan Nasrallah, l'indomptable. En point de mire. [Online]. Available from: https://www.renenaba.com/hassan-nasrallah-lindomptable/ [In French].

28. Naba, R. (2011). Hariri de pere en fils, hommes d'affaires et premiers ministres. Paris: L'Harmattan. [In French].

29. Naba, R. Fouad Siniora: Le gouverneur de l'ombre du clan saoudo-americain au Liban.

Enpointdemire. [Online]. Available from: https://www.renenaba.com/fouad-siniora-le-

gouverneur-de-lombre-du-clan-saoudo-americain-au-liban/ [In French].

30. Naba, R. Saad Hariri: La fin sans gloire d'un heritier problematique d'une dynastie ephemere. Enpointdemire. [Online]. Available from: https://www.renenaba.com/liban-saad-hariri-la-fm- sans-gloire-dun-heritier-problematique-dune-dynastie-ephemere/ [In French].

31. Mikati Family. Media Ownership Monitor. [Online]. Available from: https://lebanon.mom- rsf.org/?L=0&cHash=245f051e7261571005598c0cebd6c584&id=1448&tx_lfrogmom_ownerdet ail%5Baction%5D=show&tx_lfrogmom_ownerdetail%5Bcontroller%5D=Owner&tx_lfrogmom _ownerdetail%5Bowner%5D=2617 [In English].

32. Azmi Mikati. Wikipedia. [Online]. Available from: https://en.wikipedia.org/wiki/Azmi_Mikati [In English].

33. Najib Mikati - Biography. [Online]. Available from: http://www.najib-mikati.net/najibmikati [In Arabic].

34. Baumann, H. (2012). Citizen Hariri and neoliberal politics in postwar Lebanon: Dis... PhD. London: University of London. [In English].

35. Elections Archive. [Online]. Available from: https://web.archive.org/web/20050403120624/ http://www.libanvote.com/lebanese9296/ [In English].

36. Najib Mikati. Wikipedia. [Online]. Available from: https://en.wikipedia.org/wiki/Najib_Mikati [In English].

37. List of members of the 2009-2017 Lebanese Parliament. Wikipedia. [Online]. Available from: https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_members_of_the_2009%E2%80%932017_Lebanese_Parlia ment [In English].

38. List of members of the twenty-third Parliament of Lebanon. Wikipedia. [Online]. Available from: https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_members_of_the_twenty-third_Parliament_of_Lebanon [In English].

39. Young, M. Najib Mikati Has Formed a New Lebanese Government. Carnegie Middle East

Center - Carnegie Endowment for International Peace. [Online]. Available from:

https://carnegie-mec.org/diwan/85316 [In English].

40. Houssari, N. Lebanon forms government after 13 months. Arab News. [Online]. Available from: https://www.arabnews.com/node/1926266/middle-east [In English].

41. Chehayeb, K. Lebanon's presidency announces government formation. Politics. News / Al Jazeera. [Online]. Available from: https://www.aljazeera.com/news/2021/9/10/lebanons- presidency-announces-cabinet-formation [In English].

42. Who is in the new Lebanese Cabinet? MENA. [Online]. Available from:

https://www.thenationalnews.com/mena/lebanon/2021/09/10/who-is-in-the-new-lebanese- cabinet/ [In English].

43. Third Cabinet of Najib Mikati. Wikipedia. [Online]. Available from:

https://en.wikipedia.org/wiki/Third_Cabinet_of_Najib_Mikati [In English].

44. List of members of the 2005-2009 Lebanese Parliament. Wikipedia. [Online]. Available from: https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_members_of_the_2005%E2%80%932009_Lebanese_Parlia ment [In English].