Опозиція і влада в Україні та Грузії: порівняльний аналіз

У той же день Російська Федерація ввела свої війська через Рокський тунель - єдиний шлях, що з'єднує Північну Осетію з Південною. Росія обґрунтувала введення військ необхідністю захисту своїх громадян (раніше Росія надала своє громадянство жителям Південної Осетії і Абхазії) і власних миротворчих сил [8].

До Південної Осетії увійшло близько 150 російських танків і бронетранспортерів. Російська авіація почала бомбувати грузинські позиції. 9 серпня частини 58-ї армії Російської Федерації увійшли до Цхінвалі і витіснили грузинських військових, в місто були уведені підрозділи 76-ї повітрянодесантної дивізії Пскова.

Війська Російської Федерації швидко просувалися до Тбілісі, проте втрутилося міжнародне співтовариство. Армія росіян змушена була відступити. Дипломатичні стосунки були розірвані. Парламент Російської Федерації того ж року визнав Південну Осетію та Абхазію незалежними республіками. Західна Європа була обурена подібним рішенням і відмовилася визнавати їх незалежність.

Поразка грузинської армії болісно вдарила по послабленому іміджу М. Сакаашвілі. Проте країна була досить швидко відновлена, а армія Грузії, отримавши величезні державні дотації, почала модернізуватися. Нині Грузія активно закуповує на Заході сучасну зброю та готує свої збройні сили відповідно до стандартів НАТО.

Ці дії призвели до загострення стосунків з Російською Федерацією до такого рівня, що 17 лютого 2010 року президент Росії Дмитро Медведев оголосив Михайла Саакашвілі персоною нон грата в Росії. Був заборонений імпорт грузинських продуктів до Росії. Грузія зазнала великих фінансових збитків. Згодом Грузія взяла курс на більш дипломатичні відносини з Російською Федерацією. Так, 29 лютого 2012 Михайло Саакашвілі підписав указ про скасування віз для росіян.

Незважаючи на глибокі перетворення всередині країниі, деякі обіцянки М. Саакашвілі залишилися невиконаними. Так, у лютому 2006 року М. Саакашвілі заявив, що у Грузія стане членом НАТО до 2009 року. 13 березня 2007 грузинський парламент схвалив рішення про вступ у НАТО. Однак у серпні 2009 року голова Центру досліджень східної геополітики Лаурінас Касчюнас заявив, що конфлікт у Південній Осетії цю перспективу віддалив.

Також виявилися невиконаними завдання щодо вступу до Європейського Союзу. У квітні 2004 року на зустрічі з президентом Єврокомісії Романо Проді Михайло Саакашвілі заявив, що Грузія стала кандидатом на вступ до Євросоюзу і стане нею не пізніше 2009 року. Тим не менш, у травні 2010 року Євросоюз заявив, що в осяжній перспективі приєднання Грузії до Євросоюзу не буде.

Таким чином, режим М. Саакашвілі виявився більш жорстким, ніж режим його попередника. У період свого правління М. Саакашвілі розширив повноваження президента, що забезпечило йому домінуюче становище в політичній системі. Послідовно втрачали політичні ресурси конкуруючі лідери. Найбільш важливими моментами в процесі сходження М. Саакашвілі до виняткового становища в грузинському політикумі можна вважати смерть 3. Жванія, арешт колишнього соратника І. Окруашвілі. Змушена була залишити свою посаду спікер парламенту і колишня союзниця М. Саакашвілі -

Н. Бурджанадзе. Таким чином, президент М. Саакашвілі забезпечив собі домінуюче становище в новому політичному режимі.

У Грузії за правління М. Саакашвілі жодного серйозного демократичного прориву не відбулося. Авторитарні системи з досвідом клієнтизму мають здатність швидко відновлюватися. Еліти, звиклі існувати в системі субординації «патрон-клієнт», просто переорієнтовуються на нового лідера. Для подібних систем трансформація режиму може обернутися тільки зміною патрона.

Незважаючи на це, не варто передчасно відносити сучасну Грузію до авторитарних держав. З одного боку, реальне посилення президентської влади М. Саакашвілі, поновлення своїх людей на ключових посадах у державі, спроба позбутися можливих конкурентів, навіть у своєму середовищі. Сюди ж варто віднести бажання використати вже відомий у інших країнах СНД варіант конституційної реформи, що мав на меті до закінчення свого президентського терміну главою держави зробити прем'єр-міністра. Маючи більшість у парламенті до чергових парламентських виборів 1 жовтня 2012 року, М. Саакашвілі сподівався легко обійняти цей пост і залишитися при владі на невизначений термін. З іншого боку, відбулося скорочення держапарату, очистка рядів чиновників. Це дало змогу позбутися колишньої номенклатури з радянським мисленням, замінити її представниками молодої еліти, яка здобула освіту в основному на Заході.

Варто пригадати також низку ефективних реформ у всіх сферах суспільного і економічного життя. Зменшення тиску на приватний бізнес, реформа силових структур. Грузія, взявши курс на західні цінності, сьогодні вже не схожа на більшість інших пострадянських країн.

Наприкінці свого правління М. Саакашвілі розпочав знову змінювати конституцію. Розуміючи примарність можливості залишитися на посаді президента на третій строк, він вніс за допомогою парламенту нові поправки до законодавства, які суттєво зменшували вплив президента та надавали владні преференції прем'єр- міністру, сподіваючись після закінчення другого президентського терміну обійняти цю посаду. Проте парламентські вибори що відбулися восени 2012 року, відкинули цю можливість.

1 жовтня 2012 року опозиційний виборчий блок «Грузинська мрія - Демократична Грузія» на чолі з Бідзіна Іванішвілі отримав понад половину місць (54,85 %) у парламенті Грузії [9]. Наступного дня після голосування Саакашвілі визнав, що його партія Єдиний Національний рух програла на парламентських виборах і заявив про те, що вона переходить в опозицію. Главою уряду став Б. Іванішвілі. Відразу ж після перемоги новий прем'єр-міністр розпочав хвилю судових розслідувань проти колишніх міністрів і сило- виків. Так само спостерігаються спроби зближення з Росією, проте, незважаючи на поступове потепління у стосунках двох держав, у цілому зовнішньополітичний курс країни залишився колишнім, про- західним [10], який і був закріплений резолюцією «Про головні напрями зовнішньої політики», який заборонив керівництву країни мати дипломатичні відносини з державами, що визнали незалежність Абхазії і Південної Осетії. Цей крок був зумовлений хвилюваннями втратити підтримку націоналістично налаштованого електорату напередодні президентських виборів 1 жовтня 2013 року [11].

Парламентські вибори 2012 року ознаменували новий етап розвитку політичної системи країни. Б. Іванішвілі підвищив заробітну платню, зменшив ціни, розпочав модернізацію промисловості, поступово зменшує жахливий рівень безробіття (70 %) [12]. Проте інша частина населення досить негативно реагує на скорочення ліберальних свобод у ринковій сфері.

Також провладна більшість у парламенті продовжує скорочення повноважень президента. Так, за останніми поправками, що були прийняти в березні 2012 року [13], президент не може одноособово розпускати парламент та уряд.

27 жовтня 2013 року на чергових президентських виборах здобув перемогу Георгій Теймуразович Маргелашвілі - кандидат від «Грузинської мрії». Таким чином, влада в країні опинилася в руках однієї провладної партії.

Підводячи підсумки взаємодії влади в Україні та Грузії, слід зазначити, що реальної циркуляції еліт після кольорових революцій не відбулося. Понад те, в Україні спостерігається відсутність реальної опозиції. Одні й ті самі політики з упертою стабільністю змінюють один одного, не даючи змогу людям «знизу» зайти в органи влади.

Це в обох країнах зумовлено двома основними причинами. Перша з них полягає у відсутності реального громадянського суспільства, яке б продукувало створення нових контреліт. Друга, що випливає з першої, вбачається у відсутності реального громадянського контролю за діями влади, що з часом призводить до її консервації та авторитарності способу правління.

Література

1. Політична система України: історичний досвід і виклики сучасності. -- К., 2008.-С. 893.

2. Попов Е. Українські НУО: від «помаранчевої революції» до експорту «демократії» в пострадянські країни / Е. Попов // Помаранчеві мережі: від Белграда до Бішкека / [відп. ред. Н. А. Народницька]. - Спб. : Алетейя, 2008. -С. 92-103.

3. Мусехалишвили М. Конституционные реформы в Грузии / М. Мусехалишвили. [Электронний ресурс]. -- Режим доступу: http://idea.int/europe_cis/uploaaVConstitutional%20Changes%20in%20Georgia% 20-%20Rus%20changed.pdf

4. Конституция Грузии. [Электронний ресурс]. Режим доступу: http://www.base.spinform.ru/show_doc J\vx?regnom=4524&page=l

5. Крылов А. Режим Саакашвили: диктатура вместо демократии / А. Крылов // Оранжевые сети: от Белграда до Бишкека / [отв. ред. Н.А. Нарочницкая]. -- Спб.: Алетейя, 2008.

6. Шешелидзе П. После «революции роз»: итоги некоторых экономических реформ в Грузии / П. Шешелидзе. [Электронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.apsny.ge/analytics/1202495920.php

7. Воробьев В. ОБСЕ заговорила на языке оппозиции / В. Воробьев // Российская газета. - 2008. - №4560. - 11 января. [Электронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rg.ru/2008/01/1 1/gruziya.html

8. Кореспондент. [Электронний ресурс]. -- Режим доступу: http://korrespondent.net/world/1403134-parlamentskie-vybory-v-gruzii-podschita- ny-100-go losov

9. Галкин Д. Борис Манжуков: «Иванашвили оседлал волну социального недовольства» / Д. Галкин // 2000. - 2012. - 30 ноября.

10. Грузинский мечтатель // Итоги недели. 2012. -- № 41. -- С. 10--16.

11. Закат «Революции роз» //Сегодня. - 2012. -3 октября. - С. 14.

12. Сегодня. -2013. - 28 марта. - С.7.

13. Бялоблоцький 3. Стабільність та ефективність урядів у політичних системах країн Східної Європи / Збігнєв Бялоблоцький. -- Львів, 2013. -- С.134.

Размещено на Allbest.ru