Росія: прощання з ілюзією

То ж поки що неможливо визначити у якому напрямі будуть розвиватися відносини за підсумками першої зустрічі Путіна з Трампом. А взагалі є статистика, що президенти РФ і США проводять першу й тривалу зустріч, після якої згодом нічого не настає. Може й на цей раз станеться так, що медіа-шумовиння поступово вгамується, на порядок дня будуть поставлені нові невідкладні питання, а зустріч у Гамбурзі стане новим початком або продовженням старих розбіжностей.

А тим часом у США триває інформаційний пресинг з приводу втручання Росії у президентські вибори США. Головне питання для Росії -- економічний пресинг санкцій -- теж залишається невирішеним. Напередодні президентських виборів економічні успіхи для Путіна набагато важливіші, ніж політичні. Питання України, на жаль, теж залишається поки що невирішеним -- тут багато що залежатиме від результатів дипломатичної активності спеціального представника США по Україні Курта Волкера, чиї погляди співпадають з консервативним республіканським мейнстримом. При цьому усім заінтересованим сторонам доведеться зважати на відому позицію президента України: «нічого про Україну без України». То ж, обговоривши проблему України з Путіним, президент Франції Макрон і канцлер ФРН Меркель домовилися ще раз звернутися до неї у форматі чотирьохсторонньої телефонної розмови за участю Петра Порошенка.

Отже, все говорить про те, що вважати «велику оборудку» питанням двосторонніх відносин між Росією і США не доводиться. Тут багато що залежатиме й від позиції Європи. І тоді слід знову звернутися до проблеми сприйняття європейськими діловими колами санкцій щодо Росії. Не секрет, що голоси прибічників відміни санкцій нині звучать набагато голосніше, ніж рік-півтора тому. Однак, визнає цитований уже Федір Лук'янов, не змінюється головне: «Для Заходу, Європейського союзу і, насамперед, Німеччини Росія з якогось моменту перестала бути окремим пріоритетом, перетворившись у інструмент, необхідний для вирішення ряду міжнародних, а тепер і внутрішніх проблем, але не настільки важливий сам по собі» [7].

Це питання заслуговує на окремий фундаментальний розгляд. Нині ж в контексті «великої оборудки», нас інтересує насамперед момент невирішеності Росією своєї ідентичності у світі та європейському просторі, а також у ставленні до України. І на сьогоднішній день цей фактор невирішеної ідентичності набуває першорядної ролі. Сталось так, що після розпаду СРСР, а надто з приходом до влади Володимира Путіна, російське розуміння свого місця в Європі і світі не співпало з тим, яке їй готові були виділити провідні держави Заходу, в тому числі й Німеччина. Якщо ситуацію дещо спростити, то Москві пропонувалась відносно значима, але все-таки другорядна, підпорядкована лакуна у новій європейській мозаїці. Росія ж, в силу географічного положення та історико-політичної традиції, претендувала на самостійне, рівноцінне місце за столом, де формулюються правила гри. Як визнає той же Лук'янов, «розширення ЄС і виникнення концепції «східного партнерства» привели до того, що все більше уваги приділялося не лише Варшаві й Празі, але й Києву і Кишиневу, а українська криза змусила зробити остаточний вибір -- в ім'я консолідації Європейського союзу фокус змістився в бік Польщі й Балтійських держав... В результаті Москва сприймається Берліном і як щось неминуче, скоріше те, що заважає, чий вплив слід обмежити, і як джерело неприємностей, з котрим слід змиритися» [7].

Чи здатна Росія зробити належні висновки й переглянути питання про свою роль і місце у нинішньому світі, та знайти, врешті-решт, свою самоідентичність? У поважних американських експертів таке враження не складається. Так, почесний професор кафедри політології Колумбійського університету Роберт Легвольд вважає, що як мінімум, ніщо не вказує на те, що Путін і його найближче оточення схильні будувати політику Росії стосовно до США з точки зору більш серйозних глобальних викликів, що стоять перед обома країнами. Це значить, що вони не відчувають гострої необхідності у створенні партнерства, здатного упоратися з цими викликами. В результаті залишається ризик різкого погіршення відносин: в разі посилення агресивного курсу Росії, «якщо насилля на Україні вийде із-під контролю... то навіть якщо адміністрація Трампа побажає не втручатися, навряд чи в неї це вийде [5].

Звісно, тут не слід демонізувати проблему України, бо відносини між США і Росією деградували до стану нової холодної війни не внаслідок якоїсь однієї події. Хоча українська криза й підштовхнула їх до обриву, але напруга у двосторонніх відносинах виникла в результаті тривалого й поступового накопичення щодалі сильніших образ. То ж подальший шлях по низхідній теж може виявитися результатом накопичення численних пікіровок з проблем, які ніяк не вдається зняти з порядку денного. На сьогоднішній день до таких проблем відноситься Україна, Сирія, хакерство в кіберпросторі та доля договору з ядерних озброєнь. І ці перепони неможливо проігнорувати. Той же Легвольд зазначає: «У випадку з Україною, не дивлячись на очевидну готовність Трампа уникнути цієї проблеми, дійсність не дозволить йому це зробити. Постійний ризик ескалації насильства й невщухаюча тривога союзників з приводу загрози зі сходу змусить його зробити прогрес в українському питанні невід'ємною частиною будь-яких зусиль при пошуку спільних точок дотику з Москвою й з інших питань. Це вже добре розуміють ключові люди в адміністрації Трампа. Прогресу не вдасться добитися на основі повноцінного виконання Мінських угод № 2. Половина угод, що вказує на політичне врегулювання, -- тупиковий шлях. Цього не відбудеться. Отже, доведеться добиватися прогресу в інших площинах і розпочати з другої половини угод -- тобто, з досягнення стабільного і передбачуваного миру в Донбасі» [5].

З цією думкою важко не погодитися, хоча ідея про «поетапність» вирішення проблеми -- «спершу Донбас, а вже потім постановка питання про долю Криму» -- навряд чи може бути прийнята українською стороною. Але й прийняття американськими експертами положення про «стабільність як передумову політичного врегулювання» теж на сьогоднішній день багато важить. А те, що питання про неминучість повернення Криму Україні було спершу озвучене прес-секретарем президента США, а згодом чітко проартикульовано спеціальним представником США по Україні -- багато про що засвідчує. Не даремно ж ці та інші висловлювання щодо захисту інтересів України викликали надмірно емоційну реакцію в Росії. Деякі російські коментатори притьмом змінили щире захоплення Дональдом Трампом на образу, якщо не ненависть. Схоже на те, що у свій час багато хто в Росії дійсно повірив, що господар Білого дому одноосібно здатен піти на «велику оборудку» із Володимиром Путіним.

З точки зору Росії, нема нічого, що заважало б двом ядерним країнам знову повернутися до правил гри часів «холодної війни», коли світ був поділений навпіл на «зони впливу» Москви і Вашингтона, та розміщеним між ними рядом «буферних держав». Хоча й в експертному середовищі Росії з'являється також все більше аналітиків, які намагаються переосмислити минуле й зрозуміти головні тренди сучасності. Проте, як засвідчує аналіз їхніх писань, далеко не всі з них готові відмовитися від інерції імперського мислення, та й від думки про «велику оборудку».

Показовим тут може бути судження Тимофія Бордачова -- директора Центру комплексних європейських і міжнародних досліджень «Вищої школи економіки» (Москва). Стосовно російсько-американських відносин він зазначає, що жодної об'єктивної причини для нормалізації відносин на разі не проглядається з ряду причин: «Абсурдною конфронтація США з Росією виглядає лише із Москви. Для більшості в Європі і по той бік Атлантики конфлікт, що триває уже більше трьох років, уповні раціональний. Росія, як там переконані, порушила неписані правила поведінки, що встановилися після холодної війни. Повернення бути не може. Будьякий глава американської держави приречений на ту чи іншу форму протистояння з Москвою. Інакше приклад Росії стане звабою для багатьох інших... Позиції противників нормалізації відносин з Москвою надто сильні. А в Росії слід, очевидно, розуміти, що так звані санкції -- це дуже надовго, якщо не назавжди. Повернення до комфортного життя й дешевих кредитів не буде. І як мінімум, було б доречно нині просто спокійно відкласти цю проблему вбік. Оборудка з Вашингтоном, якщо й відбудеться, вимагатиме ретельної підготовки й великих зусиль дипломатів» [2].

Перспективи переговори московський росія сша

І все-таки хотілось би завершити аналіз на викладі позитивної перспективи. Така уже проглядається в роботах деяких американських аналітиків. Так, той же Роберт Легвольд нагадує, де лежить ключ до вирішення проблем: «Коротше, якщо лише США і Росія переглянуть свої пріоритети в українському питанні, і якщо лише всі сторони визнають, що досягнуть реального прогресу, американсько-російські відносини зсунуться з мертвої точки. Те ж саме стосується і проблеми хакерства в кіберпросторі. Тобто, Сполученим Штатам, Росії й великим європейським країнам слід переосмислити гучні й скандальні способи вирішення цієї проблеми, що обтяжують їх відносини і, не надто афішуючи це, розпочати двосторонні й багатосторонні переговори з приводу червоних ліній, які не повинні порушуватися» [5].

Власне, без належного вирішення української проблеми жодного поліпшення міжнародного клімату, та й двосторонніх американсько-російських відносин відбутися не може. В разі застосування формули «великої оборудки» жодні заходи щодо забезпечення взаємної довіри не дадуть бажаного результату. І навпаки, при вирішенні проблеми України, та ряду інших, штучно створених Росією останнім часом, певне поліпшення може відбутися навіть якщо процес контролю над ядерними озброєннями буде пробуксовувати. Конкретніше -- справа не зрушиться з мертвої точки, якщо не буде знято напруження у зв'язку з українською й сирійською проблематикою, а також хакерськими атаками. І лише прогрес у цих царинах може допомогти відкрити зачинені двері, хоча й не гарантує, що дві сторони зможуть «залагодити» відносини в цілому. Однак позитивом буде вже те, що в міжнародних відносинах, зокрема в російсько-американських взаєминах будуть встановлені продуктивні робочі стосунки.

А про якийсь «буферний суверенітет», «зону відповідальності Росії» чи «шельф острова Росія» слід забути раз і назавжди. Місце цього ідеологічного «секонд-хенду» хіба що десь на блошиних ринках.

Список використаних джерел

1. Адамян А. Трамп -- Путин: G20 или G2? [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://inosmi.ru/politic/20170713/239783592.html.

2. Бордачев Т. Прощание с иллюзией [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.globalaffairs.ru/print/global-processes/Proschanie-sillyuziei-18603.

3. Глюксман А. Европа не способна использовать слабости Кремля [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://inosmi.ru/ world/20081210/245970.html.

4. Ишингер В., Черненко Е. «Внешнюю политику России иначе как катастрофой не назовешь» [Электронный ресурс]. Режим доступа: http:// www.globalaffairs.ru/print/diplomacy/Vneshnyuyu-politiku-Rossii-inachekak-katastrofoi-ne-nazovesh-18829.

5. Легвольд Р Путь в неизвестность: американо-российские отношения разбалансированы [Электронный ресурс]. Режим доступа: http:// www.globalaffairs.ru/print/valday/Put-v-neizvestnost-amerikano-rossiiskieotnosheniya-razbalansirovany-18674.

6. Лукьянов Ф. Возвращение к норме [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.globalaffairs.ru/print/redcol/Vosvraschenie-knorme-18610.

7. Лукьянов Ф. Инструментальная Россия [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.globalaffairs.ru/print/redcol/InstrumentalnayaRossiya-18695.

8. Лукьянов Ф. Средства без цели [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.globalaffairs.ru/print/redcol/Sredstva-bez-tcelei-18791.

9. Межуев Б. «Остров Россия» и российская политика идентичности [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.globalaffairs.ru/ print/number/Ostrov-Rossiya-i-rossiiskaya-politika-identichnosti-18657.

10. Сондерс П. Трамп и Россия: получится ли вести переговоры с позиции силы? [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www. globalaffairs.ru/print/global-processes/Tramp-i-Rossiya-poluchitsya-li-vesyiperegovory-s-pozicii-sily-18625.

11. Хегманн Г. Новая холодная война проявляется в этих цифрах [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://inosmi.ru/ politic/20170424/239207697.html.

12. Хисамов И. Россия явно недооценивает украинскую угрозу [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.globalaffairs. ru/print/global-processes/Rossiya-yavno-nedootcenivaet-ukrainskuyuugrozu-18822.

Размещено на Allbest.ru